Основа самостійної мобільності незрячих дітей.Компоненти роботи з тростиною.

 Олена ДЕРЕВ’ЯНКО

ОСНОВА САМОСТІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ НЕЗРЯЧИХ ДІТЕЙ. КОМПОНЕНТИ РОБОТИ З ТРОСТИНОЮ.

Деякі незрячі люди соромляться тростини. А не соромно підійти до східців і ногою намацувати, де вони починаються? Не соромно виставляти руки вперед, голову класти на груди (щоб не травмувати обличчя) і йти «крабиком»?

Як учитель початкових класів у школі для дітей з порушеннями зору велику увагу в освітньому процесі приділяю процесу орієнтування у мікро- та макропросторі, проводжу співбесіди, консультації з батьками учнів для налагодження контакту з родиною та закріплення отриманих у школі компетенцій у буденному житті дитини, в суспільстві, проводжу індивідуальні заняття з орієнтування на місцевості із залученням батьків учня.

Мікропростір. Цікаво та ефективно застосовувати в роботі активніть «Лабіринт». Головне завдання «Лабіринту» - показати дітям, що бачити можна не лише очима, а й руками. За допомогою пальців необхідно пройти імпровізований лабіринт на папері. Учні проходять орієнтування наосліп на папері.

Макропростір. Розберемо один із базових компонентів роботи з тростино. Прийом «Постійний контакт» забезпечує максимальну безпеку при самостійному переміщенні людини з глибокими порушеннями зору, допомагаючи визначити зміни рівня підлоги та перешкоди. Його можна застосовувати у будь-яких видах простору: знайомих та незнайомих, з рівною чи нерівною підлогою, на вулиці чи в приміщенні. Це основа самостійної мобільності.

Компоненти прийому «Постійний контакт»:

•              Осанка повинна бути рівною, плечі розправлені. Ступні, корпус тіла та голова спрямовані вперед.
•              Рука. Тростина знаходиться у ведучій руці, якщо обставини не вимагають іншого(наприклад, одночасне використання тактильної та опорної тростин).
•              Захват «Рукостискання». Тримати тростину слід так, ніби ви потискає чиюсь руку. Ручка тростини лежить у долоні, край ручки на рівні зап’ястя (але не за межами, бо на нього можна наштрикнутися при зіткненні з перешкодою). Прямий вказівний палець лежить вздовж плоскої частини ручки, якщо на ній є зріз, або просто вздовж ручки, якщо вона кругла. Великий палець охоплює тростину зверху, а інші три – знизу. Вказівний палець повинен залишатися прямим, щоб було простіше керувати тростиною та отримувати тактильну інформацію. Крім того, на суглоби зігнутого пальця лягає велике навантаження. Захоплення не слід робити надто міцним, щоб рука не втомлювалася. З іншої сторони, надто слабке захоплення можна зронити тростину або пропустити тактильну інформацію.
•              Положення руки. Рука від плеча до ліктя розслаблена та знаходиться вільно вздовж тіла. Лікоть зігнуто. Кисть знаходиться по центру тіла приблизно в 20 см від корпуса, або на відстані розтопиреної долоні на рівні пупка. Таке положення кисті допомагає рухатися по прямій при перетині відкритого простору. Так легше зробити симетричну дугу під час руху, щоб захистити тіло та не відбитися від курсу. Відстань 20 см між ручкою тростини та тілом забезпечує «повітряну подушку», щоб при визначенні перешкоди тростина не обперлася у тіло. Перевірити центральне положення захвату відносно тіла можна за допомогою вільної руки. Розтопирте долонь, великий палець прислоніть до пупка чи пряжки ременя, а до середнього пальця піднесіть ведучу руку з тростиною. Таку перевірку можна робити і під час руху. У деяких випадках рука з тростиною може знаходитися збоку, біля стегна, коли людина не може дотягнутися до середини корпуса.
•              Кут захоплення. Вказівний палець повинен бути розташований збоку, а внутрішні сторона зап’ястя трохи спрямована вверх. Щоб перевірити себе, пройдіть вперед та наткніться на перешкоду, наприклад, стіну, на маленькій швидкості. Рука з тростиною повинна вільно піти вверх. Якщо вона вперлася в тіло, підніміть кисть вище чи зверніть увагу на положення вказівного пальця.
•              Рухи кистю. При переміщенні рухається лише кисть з тростиною, плечі та рука при цьому нерухомі. Це допомагає захистити корпус тіла та зберегти пряму лінію. На перших етапах навчання можна контролювати правильність кистю за допомогою вільної руки за зап’ястя. Головне, щоб це не увійшло в звичку.
•              Ширина дуги. Наконечник тростини переміщується по дузі, крайні точки якої виступають за ширину корпуса на 5 см з кожної сторони. Правильна ширина дуги важлива, так як при занадто вузькій дузі тростина не являє собою оптимальний захист для тіла, може пропустити перешкоди чи зміну рівня підлоги. При занадто широкій дузі уповільнюється переміщення, дугу складно зробити симетричною, а тростина може заважати перехожим. Відпрацьовувати ширину можна між двома штучними обмежувачами, наприклад, коробками. Якщо педагог йде за учнем, то йому повинно бути видно наконечник зліва та справа, в іншому випадку дуга  надто вузька.
•              Координація. В ідеалі нога повинна наступати туди, де перевірив простір наконечник. Для цього ноги та тростина повинні рухатися синхронно. Один крок – один мах тростиною в одну сторону. Перед початком руху розмістіть наконечник сторони тієї ноги, з якої ви збираєтеся почати йти. Починаючи йти з правої ноги, переміщуйте тростину вправо. Крок вперед лівою ногою, тростина по діагоналі вправо, крок правою ногою, тростина вліво. Спочатку раджу відпрацьовувати правильне виконання техніки, доводячи до автоматизму, а потім починати вивчати маршрут.

Слід  пам'ятати,  що  розвиток  тонкої  координації  рухів  і  моторної вмілості припускає певний ступінь зрілості структур головного мозку, від них залежить  контроль  за  рухами  руки,  тому  у  жодному  випадку  не  можна примушувати дитину виконувати якісь дії.

Крім індивідуальних уроків, практикую колективні уроки з орієнтування у просторі та мобільності, що виконують одразу 5 цілей: навчальну, розвивальну, корекційну, реабілітаційну, виховну. Проходить знайомство учнів з основними поняттями, вчимо аналізувати  матеріали різних джерел, коригуємо ставлення дітей до себе, власної спроможності до самостійності та до сприйняття оточуючих, узагальнюємо інформацію, робимо висновки, практично засвоюємо через квести, тренінги, бесіди, прогулянки, турпоходи, шопінг навички мобільності та орієнтування у просторі.

Дорослим слід пам’ятати, що у дітей із залишковим зором при орієнтації у просторі ведучими є зір та руховий аналізатор, у незрячих дітей – діти  вправляються  у  впізнаванні  предметів  за  допомогою залишкового зору і дотику, а потім визначають їх розташування в просторі за допомогою слухового сприйняття. 
        Треба враховувати, що розвиток  у  дітей  із  зоровими порушеннями  дотику  і  дрібною  моторикою розширює їхні пізнавальні можливості, сприяє розвитку розумової діяльності і мови;  збагачує  їхні  уявлення  про  навколишній  світ,  а тому дозволяє  краще орієнтуватися в ньому.

У  процесі  навчання  дітей  надзвичайно  важливо  не пропустити можливість переходу від спільних дій до частково-розподілених, коли  дорослий  лише допомагає, скеровує рухи дитини, а від них – до самостійних дій дитини, що  можуть  виконуватися  за  показом,  а  пізніше  й  за  словесною

інструкцією дорослого. До функцій дорослого на цьому етапі також входять контроль і оцінка виконуваної дитиною дії. 
          Отже, пізнання  навколишнього  світу  складний  процес,  і  починається  він  з безпосереднього  або  опосередкованого  почуттєвого  пізнання.  Тут  дуже важливим  є  досвід  пізнання  дитиною з порушеннями зору просторових  відносин  в  предметному оточенні. Адже  основною  умовою  орієнтування  в  просторі  є  активне пересування в ньому.

 Список використаних джерел:

1. Дерев’янко О.О. Компетентнісне навчання – шлях до успіху молодшого школяра з порушеннями зору: стаття в науково-методичному журналі «Педагогічна майстерня». – Х.: «ВГ «Основа», №1 (109) січень 2020р.
2. Синьова Є.П., Федоренко С.В. Тифлопедагогіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: НПУ ім.. М.П. Драгоманова, 2009.
3. Сухарева Л.С. Як розвинути просторову уяву вашої дитини. - Х.: Видавництво «Ранок», 2009.