ОСНОВИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Тема 10. ОСНОВИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

План

1.   Навчання і тренування як єдиний педагогічний процес.
2.   Принципи навчання і тренування гімнастичних вправ.
3.   Формування рухових навичок у гімнастиці.
4.   Особливості методики навчання юних гімнастів.
5.   Зміст тренування.
6.   Планування навчально-тренувального процесу.
7.   Документи планування і обліку навчально-тренувальної роботи з спортивної гімнастики.

Література:

1.                Алакперов С.М., Силин В.И. Гимнастика. - Воениздат МО СССР. - М., 1970.
2.                Брьїкин А.Т. Гимнастическая терминология. -М., ФиС, 1963. \
3.                Жалія А.П., Палига В.Д. Гімнастика. - К.: Вища школа, 1975.
4.                Игнашенко А.М. Акробатика в школе. - М.: Просвещение, 1964.
5.                Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика. Навчальний посібник. — Ч.І.- Тернопіль: ТДПУ, 2001.- 164 с.
6.                Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика. Навчальний посібник. - 4.2.- Тернопіль: ТДПУ, 2001,- 212 с.
7.                Менхин Ю.В., Волков А.В. Начала гимнастики. - К.: Здоровя, 1980.
8.                Николаев Ю. Сложные акробатические прыжки. - М: ФиС, 1966.
9.                Релизин В.М. Гимнастика в высшей школе. -М.: Вьісшая школа, 1981.
10.            Соколов Е. Акробатическая подготовка гимнастов. - М.: ФиС, 1968.
11.            Теория и методика гимнастики./Под ред. В.И. Филлиповича. Учебник для факультетов физ. Воспитания пед.институтов. - М.: Просвещение, 1971.
12.            Техника гимнастических упражнений./Под ред. М.Л.Украна. - М.: ФиС, 1967.
13.            Худолій О.М. Гімнастика з методикою викладання. - Харків. - 1998.
14.            Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів. - Львів: ЛОНМІО, 1996.
15.            Шлемин А.М., Брыкин А.Т. Гимнастика. - М.: ФиС, 1979.

1. НАВЧАННЯ І ТРЕНУВАННЯ ЯК ЄДИНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС

У сучасній гімнастиці застосовується велика кількість фізичних вправ загальнорозвиваючого характеру і спеціальних вправ на гімнастичних приладах, за допомогою яких розв'язують ті чи інші педагогічні та оздоровчо-гігієнічні завдання. Усі гімнастичні вправи потребують глибокого вивчення і вдосконалення, що здійснюється в процесі навчання і тренування. Ці два поняття є двома етапами єдиного педагогічного процесу.

Отже, навчання і тренування це складний і тривалий педагогічний процес, який передбачає всебічний фізичний розвиток учнів, оволодіння спеціальними руховими навичками, досягнення високих спортивних результатів на змаганнях, а також виховання глибокого марксистсько-ленінського світогляду, моральної чистоти, почуття патріотизму та інших моральних і вольових якостей, які потрібні в трудовій діяльності і для захисту Батьківщини.

Сучасні досягнення в спортивній гімнастиці стали можливими внаслідок оволодіння спортсменами технікою виконання найскладніших вправ, що потребують тривалої і напруженої навчально-тренувальної роботи. Відомо, що для вивчення складної комбінації спортсмен повинен мати належну силу, гнучкість, витривалість, уміти координувати рухи, добре орієнтуватись у просторових і часових параметрах.

Отже, треба, щоб організм учнів повною мірою пристосувався до складної спортивної діяльності. Важливим є також виховання морально-вольових якостей. Цілком зрозуміло, що на все це потрібен тривалий час. Спостереження свідчать, що для досягнення високого рівня спортивної майстерності спортсмен затрачає 4—8 років. Але, оскільки процес спортивного вдосконалення практично є безмежним, то й робота над розвитком і вдосконаленням рухових та морально-вольових якостей не обмежується певним часом. Так, заслужений майстер спорту, чемпіон світу і Олімпійських ігор Михайло Воронін шлях від новачка до майстра спорту пройшов за 3,5 року. Валерій Кердиміліді, неодноразовий чемпіон Радянського Союзу, затратив для цього 5,5 року. Приблизно за такий самий час оволодівають майстерністю і дівчата-гімнастки. Наташа Кучинська високої спортивної майстерності досягла за 3,5 року, Лариса Латиніна - за 5, а Зінаїда Вороніна - - за 4,5 року (за матеріалами Всесоюзної конференції з гімнастики 1970р.). Але їхня праця над удосконаленням своєї майстерності на цьому не припинилась. Досить сказати, що провідні гімнасти тренуються щодня по кілька годин і навіть два рази на день.

Різні строки підготовки гімнастів насамперед залежать від індивідуальних (конституційних) особливостей гімнаста, здібностей, від умов тренування, цілеспрямованості та інших факторів. Бувають випадки, коли спортсмен від природи наділений неабиякими здібностями до рухової діяльності, але займається гімнастикою без особливого бажання. Природно, що в такому разі шлях до спортивної майстерності затягується. Буває, що спортсмени з меншими здібностями, завдяки великому бажанню, наполегливості і цілеспрямованості, а головне - - великій працелюбності, досягають значних спортивних успіхів за порівняно короткі строки.

У спортивній діяльності формування людини здійснюється у відповідності з тим моральним зразком, з тим ідеалом, який випливає з вимоги суспільства до людини. При цьому передбачається вільний розвиток індивідуальних особливостей особистості. Нерідко молоді спортсмени, що досягли певного успіху, зазнаються, стають недисциплінованими, переоцінюють власні можливості. Найчастіше це трапляється з учнями тих тренерів, які в своїй роботі більше захоплюються спортивними досягненнями, а питанням виховання учнів приділяють недостатню увагу. Тут доречно зазначити, що виховати людину відповідно до вимог морального кодексу нашого суспільства значно важче, ніж розвивати її фізично, формувати спеціальні спортивні навички. Тому принцип виховного навчання є провідним принципом радянської педагогіки.

2. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ І ТРЕНУВАННЯ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ

Принцип свідомості і активності. Принцип свідомого навчання гімнастичних вправ випливає з завдань, пов'язаних з вихованням комуністичного світогляду підростаючого покоління. Виховання комуністичної моралі в радянських спортсменів сприятиме активному і творчому застосуванню ними своїх фізичних та духовних якостей у навчанні і праці. Високі спортивні досягнення можливі лише при умові, коли гімнасти глибоко розуміють і свідомо виконують усі вимоги, пов'язані з процесом навчання й тренування, додержують певного режиму, уміють аналізувати свої успіхи і помилки. Учень повинен усвідомлювати громадське значення своєї спортивної діяльності і підпорядковувати її інтересам колективу. Учитель-тренер у процесі навчання і тренування завжди повинен керуватись ідеями комуністичного виховання, всебічного розвитку людини.

Принцип свідомого набуття навичок, умінь і знань передбачає, щоб навчальний матеріал був зрозумілий учням, щоб вони в процесі навчання все більше вникали в суть справи, яку вивчають, і розуміли її біомеханічну

основу. Свідомі дії сприятимуть швидшому оволодінню вправами при меншій затраті зусиль, тобто коефіцієнт корисної дії значно підвищується. У педагогічній роботі саме до цього й треба прагнути. Треба виховувати в учнів свідоме ставлення до особистої фізичної досконалості. Вони повинні систематично підвищувати рівень фізичної підготовленості, щодня виконувати ранкову гімнастику та індивідуальні завдання, удосконалювати спеціальні знання, цікавитись теоретичними розробками з свого виду спорту. Процес навчання і тренування повинен бути таким, щоб привчити спортсменів до свідомого використання своїх знань, навичок і вмінь не лише в спортивній діяльності, а й у суспільне корисній праці, у навчанні, а в разі потреби - і в бойових обставинах.

Принцип свідомості тісно пов'язаний з принципом активності, який є обов'язковою умовою зростання спортивної майстерності.

Принцип доступності. Для здійснення цього принципу треба враховувати особливості контингенту учнів; їх вік, стать, фізичний розвиток, стан здоров'я, спортивну підготовленість та ін. Принцип доступності навчання означає, що зміст, обсяг і способи розучування фізичних вправ повинні відповідати фізичним особливостям учнів. Якщо гімнастичні вправи будуть надто складними, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров'ю.

Проте принцип доступності ні в якому разі не виключає труднощів у навчанні. Гімнастичні вправи, які не становлять певних труднощів і не потребують вольових зусиль, втрачають свою привабливість, знижують інтерес учнів до занять, затримують зростання спортивної майстерності і вольових якостей тощо.

Принцип доступності при навчанні рухів передбачає такі правила: від легкого до важчого, від простого до складнішого, від відомого до невідомого.

Простими гімнастичними вправами є ті, які доступні можливостям учнів, їх силам. Але бувають випадки, коли порівняно нескладну вправу той чи інший гімнаст індивідуально засвоює з великими труднощами. Тому, здійснюючи принцип доступності, до кожного учня треба підходити індивідуально.

Оволодіння невідомим матеріалом повинно спиратися на засвоєний гімнастом матеріал. Наявний запас знань, умінь, навичок у спортсмена повинен бути відправним моментом при розучуванні

нових вправ, тобто засвоєний матеріал відіграє роль фундаменту, на базі якого вивчаються нові, складніші вправи.

Принцип систематичності. Принцип систематичності передбачає неперервність навчально-тренувального процесу при точному додержанні оптимальних норм роботи і відпочинку з урахуванням закономірностей фізичного розвитку учнів.

Успішно оволодіти спеціальними руховими навичками і високою спортивною майстерністю можна лише при суворій регламентації занять і відпочинку. Для здійснення цього принципу треба знати закономірності

відновлення працездатності, індивідуальні особливості і можливості гімнаста. Цей принцип передбачає певну систему розподілу програмного матеріалу і визначення певного часу для його засвоєння.

Визначивши завдання на відповідний період тренування, виходячи з навчального плану і програми, складають: робочі програми, робочі плани, графіки розподілу матеріалу на тиждень, місяць, квартал, півріччя, рік і більше, індивідуальні плани тренувань, конспекти і т. д.

Важливим моментом у реалізації цього принципу є старанний облік зростання фізичного розвитку, засвоєння програмного матеріалу, якості виконання вправ, а також реєстрація досягнень і невдач на змаганнях, виконання контрольних норм, зобов'язань та ін. Педагогічні завдання мають розв'язуватись під систематичним лікарським контролем.

 Принцип міцності. Міцне оволодіння гімнастичними навичками можливе лише на основі всебічного розвитку. Недостатній рівень розвитку сили, гнучкості, спеціальної і загальної витривалості, координації рухів та ін. призводить до нестійких навичок, а процес їх засвоєння стає мало ефективним і тривалим. Для реалізації цього принципу слід мати на увазі такі положення:

а) міцне      засвоєння      рухових      навичок      досягається      багаторазовим повторенням елементів. Але повторення не повинно бути механічним. Позитивний ефект дають повторення, які мають на меті уточнити рухи, виправити техніку, удосконалити і підвищити клас виконання вправ;

б) не слід починати розучувати відразу велику кількість вправ, бо учні не можуть одночасно виконувати різноманітні завдання. Навчання в таких випадках має поверховий характер;

в) для    закріплення    матеріалу   треба   змінювати    умови    тренувань, урізноманітнювати вправи;

г) розучування нового матеріалу слід будувати на базі вже вивченого, а навчання     нових вправ   має   сприяти   поглибленому  засвоєнню   вправ, вивчених раніше.

Принцип наочності. Наочність під час занять з гімнастики займає особливе місце. К. Д. Ушинський надавав серйозного значення наочності в навчанні. Виходячи з дитячої природи, він вимагав:

«Будувати навчання не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною, незалежно від того, будуть сприйняті ці образи при самому навчанні, чи утворилися раніше самостійним спостереженням дитини, і наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання».

Завдяки застосуванню наочності учні набувають достовірних знань і поглиблюють своє мислення. Наочність сприяє виявленню істотних ознак виучуваних вправ, їх технічної основи, спорідненого зв'язку рухів та ін. Наочність сприяє підвищенню активності учнів у засвоєнні матеріалу, мобілізує їх увагу, інтерес до занять.

Було б неправильно вважати, що наочність розв'язує всі питання навчання. Принцип наочності реалізується в органічному зв'язку з іншими принципами навчання.

Принцип наочності в навчанні гімнастичних вправ передбачає такі методичні прийоми:

1.              Показ вправи. Ним широко користуються в роботі з дітьми молодшого віку, з новачками, при розучуванні нового матеріалу. При демонструванні слід звертати увагу на основні елементи, що становлять технічну основу вправи, супроводячи це лаконічним поясненням. Показ вправ повинен бути зразковим за красою і технікою.   Якщо з якихось причин,   наприклад, матеріал складний, учителеві не під силу продемонструвати вправи, можна показати загальну їх структуру або докладно пояснити техніку. Для показу складних вправ можна залучати добре підготовлених гімнастів.
2.              Принцип наочного  навчання передбачає  словесні  пояснення рухів.  Надаючи  великого значення моменту спостереження як початковому етапу формування конкретних рухових уявлень в учнів, слід мати на увазі і нерозривність    з    ним    абстрактного    мислення    як    керуючого механізму чуттєвими сприйняттями.

Учення І. П. Павлова про взаємодію в людській свідомості першої і другої сигнальних систем дає можливість глибше розібратись у природі становлення рухових навичок. Пояснюючи, мають на меті формування рухових уявлень, уміння розібратися в техніці рухів і в способах їх розучування, виявлення і усунення помилок.

3. У      спортивній      практиці      широко      застосовують      навчальні      наочні посібники: кінограми,         кіноциклограми,         кінокільцівки,         кінофільми, використовують       макети гімнастичних       приладів       для       програмованого навчання за методом, запропонованим А. Дикуновим, мета якого полягає в точнішому    створенні    уявлень    про    часові    і    просторові характеристики   виучуваних   вправ.      У   сучасній   методиці   навчально-тренувальної   роботи застосовують   відеомагнітофон.   За   його   допомогою   спортсмен   на   екрані   негайно   дістає інформацію про виконаний ним рух і відповідно корегує черговий підхід до приладу.

Слід пам'ятати, що успіх навчання значною мірою залежить від розумного поєднання дидактичних принципів. Лише при такій організації навчально-тренувального процесу можна досягти бажаних результатів у спорті і всебічному вихованні гімнастів.

 3. ФОРМУВАННЯ РУХОВИХ НАВИЧОК У ГІМНАСТИЦІ

Під руховими навичками в гімнастиці розуміють засвоєні рухи або вправи на гімнастичних приладах, в опорних стрибках, вільних вправах, акробатиці та ін.

Виховання рухових навичок в учнів - справа надзвичайно важка, бо біологічний механізм рухів, навіть найпростіших, за своїм зовнішнім виглядом дуже складний.

І.П. Павлов про так звані довільні рухи говорив, що чим вище стоїть тварина на біологічній драбині, тим складніші її рухи, яких не дано їй при народженні і яких вона набуває в процесі життя.

Павловське вчення про вищу нервову діяльність, експериментальні дослідження психологів, фізіологів, спеціалістів фізичного виховання і спорту, вітчизняних і зарубіжних спеціалістів останніх років дають можливість нам проникати глибше в таємниці рухових навичок, вивчати закони й особливості їх утворення. Спираючись на ці досягнення, практики можуть створювати належні умови для успішного оволодіння навичками.

Рухові навички, уміння, знання, згідно з ученням І. М. Сєченова і І.П. Павлова, являють собою складні ряди умовних рефлексів. І.М. Сєченов говорив, що вся нескінченна різноманітність зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться врешті решт до одного лише явища - - м'язового руху. Чи сміється дитина, побачивши іграшку, чи посміхається Гарібальді, коли його виганяють за надмірну любов до батьківщини, чи тремтить дівчина при першій думці про кохання, чи створює Ньютон світові закони і пише їх на папері - - скрізь остаточним фактом є м'язовий рух.

У розгляді фізіологічних механізмів рухових навичок для нас велике значення має вчення І. М. Сєченова про роль Інформації, яка надходить у мозок аферентним шляхом. Учений уперше поставив питання про наявність в організмі механізму, який визначає ефект рухових процесів. Він розкрив рефлекторну природу мозку, виявив велике значення аферентних сигналів, що йдуть від робочих органів. Це положення в дальшому було розвинуте в працях І. П. Павлова.

Докладніше це питання розв'язує П.К. Анохін.

Численні спеціально організовані ним експериментальні дослідження для вивчення нейро­фізіологічних механізмів, що проявляються в поведінці, дають цікаві дані, якими не можна не скористатися в спортивній практиці. Акт поведінки, будь-яку рухову дію не можна тепер пояснити механізмом умовного рефлексу в його класичному розумінні як відповідну реакцію на подразник, де сам рефлекс закінчується дією.

П. К. Анохін зазначає, що цим не закінчується фізіологічний механізм дії, який насправді має дуже важливу ланку - - зворотну аферентацію, що несе в центральну нервову систему повідомлення про результати виконання заданого. В останніх працях П. К. Анохіна і його співробітників у поняття умовного рефлексу введено такі компоненти: «Аферентний синтез», «Зворотна аферентація», «Акцептор дії», які, разом узяті, є головною фізіологічною функціональною системою будь-якої поведінки.

Аферентний синтез являє собою функцію центральної нервової системи - збирання інформації. Він є обов'язковим етапом в обробці аферентних сигналів перед формуванням дії. Збирання потрібної інформації здійснюється по екстраканальних шляхах, тобто з зовнішнього середовища за допомогою органів чуттів: зору, слуху, тактильного та ін., а також інтерканальним способом по внутрішніх каналах зв'язку від працюючих органів. Тепер, на підставі добутої суми аферентних сигналів, що досягли належного критичного обсягу, проектується і починається дія.

Від здійснюваного акту поведінки в центральну нервову систему безперервно надходять сигнали про результати. Тут вступає в дію так звана зворотна аферентація, яка й виконує це завдання.

Коли почалася дія і почали надходити сигнали в центральну нервову систему, виникла потреба в механізмі, який би переробляв інформацію, що надходить, порівнював її з задуманими діями і вносив відповідну корекцію. Саме цю функцію і виконує акцептор дії.

Таке уявлення про нейрофізіологічні механізми моторного акту дає змогу точніше розібратися в законах  формування рухових  навичок, розкриває  ширші  можливості для добору належних режимів їх утворення. Основні фази становлення рухових навичок

 Розглядаючи ставлення рухових навичок, можна виділити чотири самостійні фази, які тісно зв'язані між собою:

1.              Створення уявлень про рух, тобто програмування рухової дії.
2.              Безпосереднє розучування вправ.
3.              Удосконалення вправ і закріплення.
4.              Збереження вивченого на певний період.

Створення уявлення. У психологічній літературі уявлення характеризуються як сліди, що збереглися в пам'яті людини від сприйнятих нею раніше предметів, явищ світу. Поряд з іншими психічними процесами, уявленням у спорті надають великого значення, особливо при розучуванні. Важливо знати природу уявлення, його структуру і функції. Цими питаннями займаються наші провідні психологи спорту П. А. Рудик і А. Ц. Пуні з своїми співробітниками.

До змісту уявлення про гімнастичні вправи можна, як нам здається, включити параметри, визначені Анохіним у механізмах акту поведінки: Що робити? Як робити? Коли робити?

Що робити? На початку навчання способом показу чи розповіді, а найчастіше за допомогою обох способів разом у свідомості учня проектується зовнішня форма вправи в цілому і по частинах. Це перші сліди, що залишаються в пам'яті у вигляді уявлення.

Як робити? Тут вимальовується технічна основа руху: підготовча фаза, основна, завершальна; способи виконання вправ: розгином, обертом, махом, силою, спадом і т. д.; формуються просторові характеристики - напрями рухів: угору, униз, уперед, назад, дугою, обертанням і т. д.; часові (як здійснювати рух) - швидко, повільно, з прискоренням, «вибуховим» способом, тобто раптовим наростанням швидкості силових моментів і т. д.; силові (як прикладати м'язові зусилля в тій чи іншій моторній дії).

Коли робити? Змістом цього параметра є часові особливості: тривалість, послідовність, одночасність, своєчасність, ритм, темп. Така спрощена схема рухового уявлення, процес якого закінчується створенням у свідомості людини ідеального образу реальної дії.

Залежно від індивідуальних особливостей і умов, в яких проходить діяльність учнів, уявлення можуть бути різними за своєю модальністю. В одних вони бувають зоровими, у других -слуховими, у третіх - руховими, тактильними, вестибулярними. Найчастіше вони бувають комплексними.

У зв'язку з таким широким діапазоном уявлень А.Ц. Пуні називає їх полімодальними. Потім він відзначає також поліфункціональність рухових уявлень і виділяє як відносно самостійні такі сторони рухового уявлення, що відіграють значну роль у механізмах керування руками:

а) програмуюча;

б) коригуюча;

в) тренуюча;

У першій фазі становлення рухових навичок уявлення відіграє програмуючу функцію. Перш за все вчитель повинен ознайомити учнів з гімнастичною термінологією, що дасть можливість йому без зайвих слів зосереджувати увагу на виучуваному матеріалі. Гімнастична термінологія відображає істотну сторону техніки вправи, наприклад: підйом розгином -сама назва визначає спосіб виконання вправи. Таким чином, назва вправи згідно з термінологією дає перші уявлення про характер дії, яку треба виконати.

Обов'язково при роботі з новачками треба демонструвати вправи. Хоч якою образною майстерністю не володів би вчитель при поясненні техніки виконання вправ, проте учні обов'язково попросять показати цю вправу. Під час показу за допомогою зорового аналізатора вони засвоюють конкретні дані про вправу. Тому, як було вже зазначено, показ має бути зразковим, а той, хто демонструє вправи, повинен володіти найновішою технікою. Практика показує, що демонстрування вправи в цілому на початку навчання дає кращі результати, ніж показ частинами. Свої дії тренер повинен супроводити поясненням.

Звичайно, досвідчений педагог робить це так: перед показом він зосереджує увагу учнів на одному-двох основних моментах техніки з таким розрахунком, щоб під час демонстрування вони знали, на що треба звертати увагу. Після показу він аналізує техніку, звертає увагу на те, як і де прикладати   основні   зусилля   в   момент   виконання,   тощо.   В   окремих   випадках   доцільно користуватися демонстрацією деяких схем виучуваної вправи.

 Треба враховувати індивідуальні особливості уявлення. При уважному вивченні своїх учнів, застосовуючи різні форми Інформації на заняттях, можна визначити, яким типом уявлення вони володіють краще - зоровим, слуховим, зорово-руховим і т. д., - і використати це.

Ряд досліджень І.М. Онищенка, В.Д. Палиги, А.М. Дикунова та ін. показали велику продуктивність такого навчання, коли учнів заздалегідь ознайомлюють з точним часом (наприклад за допомогою секундоміра) і просторовими параметрами, у межах яких здійснюється дія. Встановлено, що гімнастичні вправи здебільшого тривають не більше секунди. Просторові характеристики вивчають за допомогою різних макетів гімнастів, виготовлених з картону, фанери, пластмаси або іншого матеріалу. Можна робити схематичні малюнки на дошці, якщо вчитель володіє навичками малювання.

Особливо продуктивними в створенні просторового уявлення є кіно, кінокільцівки із зображенням виучуваного елемента, який можна повторювати стільки, скільки потрібно, щоб добре розібратися в деталях техніки і переміщення гімнаста в просторі. Застосування таких прийомів значно скорочує час, зменшує енергетичні затрати на оволодіння спеціальними руховими навичками і робить навчально-тренувальний процес продуктивнішим.

Розучування вправ. Коли учневі дано рухове завдання і в його свідомості склалось уявлення про майбутню дію, він починає його розучувати. Слід зазначити, що рухові уявлення на цьому етапі головним чином мають корегуючий характер.

Під час навчання гімнастичних вправ широко використовують методичні прийоми цілісного і розчленованого розучування.

Першим методом користуються в тих випадках, коли вправи не складні і не завдають значних труднощів при розучуванні.

До розчленованого  методу вдаються тоді,  коли  вправами  в  цілісному вигляді  оволодіти неможливо без спеціальної рухової технічної підготовки (вправи підвищеної трудності). Навчаючи „ таких вправ, треба вміло розкрити секрети техніки; для розучування розібрати вправу на частини, зберігши технічну її основу і не порушуючи її при виконанні в цілому.

Такий підхід до навчання значно швидше приводить до бажаного результату і запобігає травмам. Порушення цього принципу призводить до збільшення часу на навчання, до перекручення технічної основи вправи, тобто до дальшого її переучування. При цьому не виключені випадки серйозного травмування гімнаста, внаслідок чого в нього виникає небажаний рефлекс захисного гальмування. У такому разі він або ніколи не зможе оволодіти цією складною вправою, або йому доведеться витратити набагато більше часу, ніж при звичайних умовах.

У процесі навчання гімнастичних вправ широко використовують підвідні і підготовчі вправи. Підвідні вправи подібні структурою до того елемента, яким гімнаст оволодіває. Така умова обов'язкова: вона випливає з самого поняття «підвідні». Ці вправи повинні бути легшими, ніж виучувані. Наприклад, підйом верхом легше, ніж підйом розгином, а технічна основа, тобто структура руху, майже однакова. Оволодівши спочатку підйомом верхом, значно швидше навчаються підйому розгином.

Іноді буває доцільно вивчати вправу через складніший варіант. Відомо, що сальто назад прогнувшись в упор на брусах значно легше, ніж сальто назад прогнувшись у стойку на руках. Але, щоб учні оволоділи сильним поштовхом рук і високим зльотом над жердинами, деякі тренери спочатку розучують сальто назад прогнувшись із стойки в стойку на руках. Після цього сальто назад прогнувшись в упор учні виконують легко, з високою технічною майстерністю.

Таким методом користуються тренери, що працюють з гімнастами, які мають високий рівень фізичної і технічної підготовленості, досконало

знають техніку рухів і вміють визначити спорідненість структур елементів, а також передбачити позитивний результат навчання. У багатьох випадках підвідні вправи підбирають з урахуванням дидактичних принципів - від легкого до важкого, поступово ускладнюючи вправи.

Залежно від рухового досвіду і можливостей учнів кількість підвідних вправ може бути різною. Для початківців їх треба використовувати більше, а для розрядників - менше, бо останні володіють певним запасом рухових навичок, умінь і мають добрий фізичний розвиток. Добираючи підвідні вправи, треба враховувати індивідуальні особливості учнів. Буває так, що якась підвідна вправа одному підходить, а іншому шкодить.

 Отже, застосовуючи цей методичний прийом, слід пам'ятати про принцип індивідуального підходу при навчанні.

Підготовчі вправи дають змогу розв'язувати завдання фізичної, технічної і морально-вольової підготовки гімнастів. Ці вправи можна розділити на дві групи:

1.              Вправи для розв'язання загальних рухових завдань.
2.              Вправи для розв'язання часткових рухових завдань.

У першому випадку деякі провідні тренери відмовилися від великої кількості різноманітних вправ, якими вони ще не так давно користувалися в своїй роботі.

Практика показала, що при вмілому підході до навчально-тренувального процесу можна відібрати певну кількість вправ підготовчого характеру, які становлять основу структурних груп і одночасно розв'язують завдання загальної фізичної підготовки гімнаста. Такий підхід цілком виправданий, бо при цьому відкидають велику кількість вправ, на виконання яких потрібно багато часу і зусиль і які відвертають увагу учнів від роботи над головними елементами.

Для того, щоб підготувати гімнастку до оволодіння складними вправами на гімнастичних приладах, заслужений тренер СРСР Ю. Штукман (Воронеж) використовує для загальної фізичної підготовки такі вправи: лазіння по канату за допомогою і без допомоги ніг, усі види шпагатів і переворотів, стрибкові вправи, вправи з рівноваги та ін. Така організація навчально-тренувального процесу дала змогу підготувати велику плеяду гімнасток високого класу, що входять до складу збірної команди СРСР, призерів союзних і міжнародних змагань.

У підготовчій роботі загального плану з хлопчиками заслужений тренер УРСР Л. Бабенко (Євпаторія) в початковому періоді широко застосовував акробатичні вправи у формі змагань: хто далі пройде в стойці на руках, хто краще виконає підйом переворотом, вправи типу зарядки. Крім того, він застосовував купання в морі, рухливі і спортивні ігри на піску. Після таких підготовчих вправ хлопчики легко робили шпагати всіх видів, нахили вперед у сіді ноги нарізно, високий кут в упорі, силою зігнувшись з прямими руками стойку на руках. І лише після цього-вони починали розучувати вправи на приладах.

У період розучування гімнастичних вправ розв'язують кілька завдань: а)

перш за все уточнюють рухові уявлення. Ідеальні образи рухових дій, що склалися в першій фазі формування навичок, мають загальний характер. При безпосередньому відтворенні дії уточнюють часові, просторові і силові параметри, кінестетичні відчуття та ін. Розглядаючи це питання, доречно звернути увагу на таку деталь. Часто трапляється, що учень має правильне уявлення про рухову дію, але відтворити її на приладі не може. Тут може бути багато причин, але головна з них - - захисна реакція, боязнь. У таких випадках не слід ще і ще раз уточнювати техніку дії, як це роблять недосвідчені тренери, а треба шукати способів подолання захисних реакцій.

Виявити точність уявлення учнів порівняно легко. Для цього можна запросити від учня усний або письмовий звіт про вправу, яку він має виконати. За якістю звіту можна судити про точність уявлення, про розуміння учнем основ техніки вправи, просторових і часових параметрів руху. У більшості гімнастів перші спроби здійснюються при неточному проектуванні руху в їх свідомості. Суб'єктивно деяким помилково здається, що їх дії правильні. Інші не можуть навіть дати певної оцінки своїй дії. Тому вони не мають можливості зіставляти результати свого виконання з ідеальним образом рухової навички, яка склалася в уявленні. Ось чому гімнастам іноді здається, що на змаганнях їм ставлять неправильні, занижені оцінки.

Оцінка і самооцінка якості виконання вправ має велике виховне значення. Тому вона має бути максимально об'єктивною. Ефективним методичним прийомом, який застосовується в практичній роботі, є так званий «провід» у всьому русі за допомогою тренера або спеціального тренажера. Така методика допомагає гімнасту порівняно швидко розучити вправу, позбутися ряду помилок, які майже неминучі на початку навчання.

У момент такого «проводу» в головний мозок надходять сигнали від рухового, тактильного, вестибулярного, зорового та інших аналізаторів, що несуть інформацію про просторові, часові і силові параметри, внаслідок чого створюється уявлення про головні моменти будь-якої рухової навички. Оволодівши певною сумою інформації, яка надійшла після виконання вправи за допомогою вчителя, учень матиме можливість точніше програмувати, вносити корективи, розподіляти м'язові зусилля майбутньої дії самостійно. Особливо важливо в цьому періоді користуватися інформацією за допомогою орієнтирів і технічних засобів, про які мова була вище.

 Важливим питанням навчання є запобіжні заходи проти травматизму, особливо на сучасному етапі розвитку гімнастики. Складність вправ настільки велика, що страхування, допомога і самострахування становлять предмет особливої уваги. Адже головне завдання полягає в тому, щоб зміцнити здоров'я гімнаста, зберегти його тривалий час і довести до вершин спортивної майстерності. Тому тренер повинен добре володіти всіма способами страхування всіх елементів і навчити учнів самострахуватися. Самострахуванню навчають одночасно з розучуванням вправ.

Удосконалення і закріплення гімнастичних вправ. На цьому етапі навчання ставлять два головні завдання:

1.           Оволодіти високою майстерністю виконання вправ.
2.           Добитися стабільності виконання.

Ці завдання розв'язують багаторазовим і тривалим повторенням. Внаслідок повторення вправ організм учнів пристосовується до умов тренувальних режимів, поліпшується його діяльність, удосконалюється робота центральної нервової системи, головним чином тих кліткових структур, які безпосередньо беруть участь у реалізації рухового акту. Відбувається концентрація і впорядкування процесів збудження і гальмування, що в свою чергу приводить до зменшення варіативності рухів. Гімнаст починає виконувати вправи легко, без зайвих напружень, на високому спортивно-технічному рівні. На цьому етапі тренування гімнасти починають диференціювати мікроінтервали часу, тонкі просторові відношення і керувати своїми діями залежно від їх змін. Установлюється узгоджена робота всіх аналізаторів, що беруть участь у моторній діяльності.

Тривалість оволодіння елементами гімнастики буває різною. Перш за все вона залежить від складності самої вправи. Усім відомо, що навчитись опорному стрибку через козла ноги нарізно можна буквально за одне заняття, а на навчання стрибку прогнувшись ноги разом «льотом» затрачають місяці, а то й роки. Швидкість оволодіння елементами залежить також від індивідуальних особливостей учнів, їх здібностей. Одні спортсмени порівняно швидко схоплюють рух і так само швидко забувають його, інші засвоюють вправи довше, але, оволодівши ними, зберігають навички тривалий час. Рідко зустрічаються такі учні, які швидко оволодівають навичками і надовго їх зберігають.

Успішне вдосконалення і стабільність вправ залежить від методичних прийомів, якими користується педагог на заняттях з гімнастики. У навчально-тренувальній роботі слід додержувати таких вимог:

1.                Створювати позитивний емоційний стан, на фоні якого в учнів завжди підвищується інтерес до занять,   активно проявляються   їх можливості, швидше й ефективніше здійснюється процес становлення навичок.
2.                Удосконалення і закріплення навичок пов'язані з поведінкою учнів, їх ставленням     до предмета занять.   Останнє   в   свою   чергу зумовлюється звичкою. Тому дуже важливо з перших же занять спортивною гімнастикою виховувати в учнів належні навички і звички, до яких належать: висока свідомість, старанність, працьовитість, висока вимогливість до себе та ін.

3. Для закріплення вивченої вправи чи зв'язки використовують такі методичні прийоми:

а) ускладнювати   й   урізноманітнювати   вправи,    знімаючи    вихідні положення, поєднуючи їх з іншими вправами тощо;

б) виконувати вправу на оцінку. Так, наприклад, робив чемпіон світу і Олімпійських ігор заслужений майстер спорту СРСР Б. Шахлін. Це виховує більш відповідальне ставлення до виконання вправи і сприяє оволодінню високою спортивною майстерністю;

в) проводити    тренувальні     заняття    в     присутності     сторонніх     осіб (глядачів).     До речі,     цим     методом     часто     користувався     світовий     і олімпійський чемпіон заслужений майстер спорту СРСР В. Чукарін;

г) проводити тренування в різні години дня;

д) різноманітити умови тренування, змінюючи порядок проходження видів багатоборства. Досконалість рухів і стабільність їх відтворення часто не корелюють. Ось чому особливу увагу слід звертати на виховання стабільності виконання елементів і комбінацій у своїх вихованців. Заслужений майстер спорту СРСР П. Столбов, гімнаст із світовим ім'ям, відзначався дивовижною красою виконання комбінацій на перекладині, не раз йому присуджували 9,9 бала за комбінацію, створену з найскладніших елементів. Але в нього не було чукарінської стабільності у виконанні вправ, а тому він допускав інколи грубі помилки в найпростіших елементах і діставав низьку оцінку. Стабільності досягають багаторазовим повторенням вправ підряд, не допускаючи зривів, невиконання   завдання.   Цей   процес   пов'язаний   з   вольовими   особливостями   учнів,   з   їх психологічною підготовкою, про що мова буде далі в спеціальному розділі.

Збереження вивчених вправ. Це питання надзвичайно важливе, але ще й досі недостатньо вивчене. Не можна вважати виправданою існуючу методику тренування, яка передбачає безперервне повторення рухів для їх збереження. Якщо врахувати, що весь час треба оволодівати все новими й новими елементами, то врешті настане час, коли гімнастові стане не під силу «переробляти» весь матеріал і всю інформацію, що надходить до центральної нервової системи. Неминуче виникне втома, перетренованість з усіма небажаними наслідками. Друга крайність проявляється в тому, що гімнасти, не задумуючись, забувають частину вивчених вправ і повертаються до них лише тоді, коли вони стають потрібними, чим створюють собі деякий резерв часу для оволодіння новими елементами. Але за це їм часто доводиться дорого розплачуватись. Тому, щоб зберегти рухові навички, слід додержувати оптимальних норм повторень, вишукуючи якнайефективніші прийоми. Добре засвоєними елементами спортсмени володіють відносно довго. Тривалість збереження навичок залежить від індивідуальних особливостей спортсмена, здібностей, від складності вправ, частоти їх повторень. Отже, для збереження вправ можна рекомендувати:

а) раз на тиждень проводити тренування, присвячені «старим», раніше вивченим елементам, які в майбутньому ще будуть потрібні;

б) включати вивчені елементи на звичайних тренуваннях у розминку;

в) повторювати їх невелику кількість разів після розв'язання головних рухових завдань.

У гімнастиці є так звані «корінні», «базові» елементи і зв'язки, без яких не може обійтися жодний гімнаст на будь-якому занятті. Таких вправ багато, особливо в довільній програмі, їх доводиться постійно повторювати, щоб не втратити «відчуття» руху, зберегти належні фізичні якості.

Щоб уникнути дальшого зростання перевантажень, практики і теоретики шукають нові методичні форми тренування гімнастів, вивчають умови, в яких найкраще засвоюються і зберігаються рухові навички, намагаються зменшити обсяг і інтенсивність навантаження. Одним з найкращих засобів розв'язання цієї проблеми є так зване моторне уявлення, тобто тренування у виконанні елементів, зв'язок, комбінації в цілому подумки. Цей метод дістав назву ідеомоторного тренування. Ідеомоторне тренування можна рекомендувати:

а) під   час   занять   між   підходами   (продумуючи   елемент,   зв'язку, комбінацію по кілька разів підряд);

б) до або після тренувань;

в) у дні відпочинку;

г) під час змагань.

Особливе місце ідеомоторне тренування повинне зайняти в перехідному періоді гімнаста; його широко застосовують після травм, коли гімнаст тимчасово позбавлений можливості тренуватися.

Під час формування моторного уявлення слід зосередити увагу на головних параметрах руху: часових, просторових, силових. Особливу увагу треба звертати на часові параметри, щоб рухові уявлення проходили з такою тривалістю, як реальне виконання вправи на приладах. У лабораторії кафедри гімнастики Одеського педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського встановлено (В. Палигою, А. Задоріним, Б. Комисовим), що час моторного уявлення

комбінації на приладі в гімнастів майже такий самий, як і при реальному виконанні. Якщо уявно учень виконує вправу швидше, то й реальне виконання елементів на приладах відбувається швидше. Ось чому неправильні уявлення про часові параметри рухів призводять до помилок під час виконання вправ. Тому ідеомоторне тренування слід програмувати в часі. У цьому випадку воно дає найкращий ефект.

4. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ЮНИХ ГІМНАСТІВ

Проблема початкової підготовки, ранньої спеціалізації гімнастів до цього часу ще не розв'язана. Тому останнім часом вона стала предметом дискусій і глибокого дослідження практиками, ученими - - педагогами, фізіологами, психологами, лікарями.

Узагальнення досвіду спеціалістів гімнастики і результати наукових досліджень дали змогу професорові А. М. Шлеміну визначити три етапи підготовки юних гімнастів. Суть їх полягає в масовому охопленні учнів і виявленні їх нахилів на першому етапі навчання (7-8 років для дівчаток і 8-9 років для хлопчиків); розвиток здібностей і сприяння біологічному дозріванню (10 - 12 років) -на другому; оволодіння майстерністю гімнастичних вправ (14 - 17 років) - на третьому етапі. Така багаторічна система підготовки гімнастів побудована на закономірностях і особливостях фізичного, фізіологічного і психологічного розвитку дітей. Відомо, що період росту протікає не рівномірно, а стрибкоподібне.

Завдання першого етапу зводяться до зміцнення здоров'я, гармонійного розвитку організму, формування правильної постави, виявлення нахилів, природних здібностей до гімнастики, сприяння всебічного розвитку рухового апарата. Для розв'язання цих завдань треба створити якнайсприятливіші умови, правильні, науково обґрунтовані режими навчання і тренувань. Успішна початкова підготовка здійснюється при плануванні 2—3-х занять на тиждень по 2 год кожне. Основними засобами занять переважно повинні бути ходьба, біг, лазіння по гімнастичній стінці, по канату, подолання перешкод, акробатичні вправи (напівшпагати, шпагати, містки, перекиди, перевороти, вправи з хореографії). Можна також використовувати вправи на гімнастичних приладах, маючи на увазі не вузьку спеціалізацію, а загальний фізичний розвиток дітей, але уникати вправ у чистому упорі (більше використовувати вправи в мішаних висах і упорах). Заняття мають бути ігрового характеру.

З перших занять слід виховувати в учнів старанне ставлення до тренувань, любов до гімнастики, звичку додержувати певного режиму. Від цього значною мірою залежать спортивні успіхи юних гімнастів.

Часто тренери не додержують цих вимог початкової підготовки і «натаскують» учнів на розряд, не створюючи доброї бази у фізичній і технічній підготовці, яка б дала змогу юному гімнасту в майбутньому досягти високої спортивної майстерності. Бувають випадки, коли здібні гімнасти,   ^:' не набувши потрібного рухового запасу в період початкової підготовки, не оволодівши певною «школою» рухів, так і залишаються другорядними спортсменами.

На другому етапі підготовки стоять ширші завдання щодо розвитку функціональних можливостей, сили, гнучкості, стрибучості, координації рухів. Тепер потрібна серйозна хореографічна й акробатична підготовка. У цей період юні гімнасти оволодівають основами техніки гімнастичних вправ. Кількість тренувальних занять збільшується до 4—5 на тиждень. Тривалість занять становить 2,5—3 год. Питома вага загальної фізичної підготовки зменшується. Набагато більше уваги звертають на спеціальну підготовку, значне місце в заняттях займають спеціальні вправи. На цьому етапі головним завданням є навчити гімнастів різноманітних структурних груп, дати їм великий руховий запас, створити «школу» рухів, на базі яких вони змогли б успішно оволодіти згодом складнішими гімнастичними вправами і досягти високої спортивної майстерності.

Слід постійно розвивати творче ставлення учнів до вдосконалення, допомагати знайти свій стиль, розкрити характерні природні рухові особливості та здібності і всіляко їх розвивати. Організм дітей цього віку ще не пристосований до тривалого фізичного напруження, тому його треба уникати в заняттях. У цей період успішно розвиваються такі якості, як швидкість, спритність і гнучкість. Кінець цього етапу збігається з початком статевого дозрівання дівчат. Тому під час занять з дівчатами треба бути особливо обережним у доборі засобів і методики навчання та тренування.

Треба якнайкраще додержуватись принципу індивідуального підходу. Правильне визначення завдань на цей період і вибір засобів їх реалізації безпосередньо залежить від того, як тренер знає своїх учнів.

Третій етап підготовки гімнастів характеризується дальшим розвитком і вдосконаленням функціональних можливостей, оволодінням більшим обсягом складних рухових структур, обов'язковою і довільною програмою, участю в змаганнях різних масштабів. Кількість занять на тиждень збільшується до 5—6 раз, а тривалість - - до 3—3,5 год. Збірні колективи, які складаються з підготовлених і здібних спортсменів, тренуються тепер по 2 рази на день. Тривалість кожного заняття залежно від завдань—від 1,5 до 3,5 год. Хоч у цьому віці (14—17 років) ріст і розвиток організму ще не припиняються, проте він набуває нових особливостей, які дають змогу витримувати велике тренувальне навантаження. Практика показала, що дівчатка 13—14 років і юнаки 16—18 років досягають високої майстерності в спортивній гімнастиці, стають призерами на світових змаганнях (Л. Петрик, Н. Кучинська, Л. Бурда, Л. Турищева, Н. Дронова, О. Корбут, М. Воронін та ін.). Останніми роками спостерігається тенденція до збільшення тренувальних навантажень при роботі з дітьми 12—13 років. Але це треба робити дуже обережно під постійним лікарським контролем.

Підлітковий вік характеризується великими індивідуальними особливостями, які треба враховувати на тренувальних заняттях, щоб добитися якнайкращого ефекту.

З 16-річного віку, коли природний розвиток сили досягає достатньо високого рівня, можна збільшити інтенсивність тренувань, але з урахуванням індивідуальних особливостей.

5. ЗМІСТ ТРЕНУВАННЯ

У поняття змісту тренування входять усі аспекти навчально-виховної і тренувальної роботи з спортсменами, за допомогою яких можна розв'язувати численні завдання,  що  стоять перед педагогом і його учнями.  У теорії і практиці радянського спорту визначають такі сторони підготовки спортсмена:  фізичну, технічну, тактичну, морально-вольову і теоретичну. Вони і становлять основний зміст тренування. Усі ці сторони підготовки тісно пов'язані між собою і в своїй єдності забезпечують досягнення високої спортивної майстерності при систематичному і планомірному використанні належних засобів і методів тренування.

Фізична підготовка - це   процес зміцнення   здоров'я,   забезпечення всебічного фізичного розвитку і виховання рухових якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості і гнучкості. Ці якості потрібні для формування і вдосконалення рухових навичок. Чим складніші рухові навички, тим більші вимоги ставлять до   розвитку   сили,   спритності, гнучкості та інших якостей.

Особливістю гімнастики є наявність великої кількості різноманітних вправ на різних видах гімнастичного багатоборства. Одні вправи потребують сили, другі - спритності, треті - гнучкості і „ т. д. Отже, гімнаст повинен мати високий рівень розвитку всіх якостей.

Сила характеризується ступенем напруження, якого можуть досягти м'язи. Є два режими роботи м'язів: ізотонічний і ізометричний. Ізотонічний режим характеризується тим, що м'яз скорочується без зміни напруження (ізо—однаковий). Ізометричний режим, навпаки, характеризується тим, що м'яз напружується без зміни його довжини, тобто без скорочення. Під час виконання гімнастичних вправ це проявляється в статичних (хрест, горизонтальні виси й упори) і динамічних (підйоми, махи, оберти, зіскоки та ін.) вправах.

У процесі тренування слід розвивати силу для статичних і динамічних вправ. Розвиток сили, яка є специфічною для гімнастів, здійснюється за допомогою власне силових і швидкісно-силових фізичних вправ. До перших вправ належать такі, в яких максимальна сила виявляється за рахунок маси, що піднімається (вправи із штангою, гирями, гумовими амортизаторами, піднімання власного тіла—підтягування, віджимання та

Ш.).

При цьому звичайно користуються опором, що становить близько 80% максимального зусилля.

До швидкісно-силових належать вправи, в яких максимальної сили досягають за рахунок швидкості переміщення маси, тобто швидкості скорочення м'язів. Така сила успішно розвивається за допомогою вправ з невеликим опором, але з швидким «вибуховим» скороченням м'язів (вправи типу виштовхування неважких предметів, біг на короткі дистанції, стрибки та ін.).

Швидкість у гімнаста виявляється під час виконання вправ, які потребують швидкого скорочення м'язів. До них належить велика кількість гімнастичних вправ у всіх видах багатоборства (опорні стрибки, акробатичні стрибки, підйоми, зіскоки та ін.).

Реалізується швидкість за рахунок швидкої зміни процесів напруження і розслаблення, процесів скорочення і розтягування м'язів. При цьому слід пам'ятати, що одна група м'язів, яка здійснює роботу, напружується, а друга - її антагоністи - має бути максимально розслабленою. Зважаючи на те, що гімнастові доводиться виявляти швидкісні якості під час переміщення маси свого тіла (а це потребує значної сили), швидкість найкраще розвивати за допомогою швидкісно-силових вправ, про які ми говорили вище. Інакше кажучи, сила і швидкість мають розвиватися паралельно.

 Спритність - це здатність координувати свої рухи, якнайраціональніше використовувати свої рухові якості і закони біомеханіки для розв'язання поставленого завдання. Під спритністю розуміють також здатність швидко орієнтуватися в будь-яких обставинах.

Відомо, що гімнастичні вправи переважно не природні, а штучні, з якими людині в звичайному житті зустрічатися не доводиться, а тому оволодіння ними потребує доб^е розвинутої спритності. Найкращим засобом виховання спритності є самі гімнастичні вправи. Тому гімнастичними вправами широко користуються представники майже всіх видів спорту для виховання спритності. Але це зовсім не виключає можливості і потреби користуватися Іншими вправами, не гімнастичного характеру. До них належать: стрибки на батуті, вправи на рейнському колесі, стрибки у воду, фігурне катання, різноманітні рухливі і спортивні ігри.

Виховання спритності пов'язане з розвитком уміння орієнтуватись у просторі, точно диференціювати параметри часу і простору. Слід пам'ятати, що спритність успішно виховується в дітей наймолодшого віку. Тому з перших кроків занять гімнастикою на виховання спритності слід звернути особливу увагу.

Витривалість - це показник працездатності гімнаста. Чим витривалішим буде гімнаст, тим довший час він зможе виконувати роботу на високому спортивному рівні. Змагання з гімнастики, як правило, тривають 2—3 год. Буває так, що на початку змагань гімнаст демонструє високу майстерність, а під кінець якість виконання різко знижується. Це свідчить про те, що гімнаст утомився, що в нього не вистачило витривалості. Витривалість потрібна не лише на змаганнях, а й на тренуванні. Провідні спортсмени тренуються щодня по 3-4 год, а інколи й двічі на день. У процесі тренування їм доводиться виконувати багато складних вправ з усіх видів багатоборства. Як правило, тренувальні навантаження в кілька разів перевищують навантаження гімнастів на змаганнях. Витривалість спортсмена зумовлюється як підвищенням функціональних можливостей, так і більш тонкою координацією рухів, високою узгодженістю діяльності всіх органів і систем організму.

У теорії і практиці спорту виділяють два види витривалості - загальну і спеціальну. Загальна витривалість характеризується здатністю тривалий час виконувати роботу помірної потужності, як правило, циклічного характеру (ходьба, біг, пересування на лижах, рухливі і спортивні ігри тощо). Спеціальна витривалість проявляється під час виконання вправ, що становлять основний зміст того чи іншого виду спорту,— під час виконання вправ на гімнастичних приладах, акробатичних вправ, вільних вправ тощо. Це вправи ациклічного характеру, які потребують певного рівня сили, спритності та інших якостей. Таким чином, спеціальна витривалість гімнаста, так би мовити, є комплексною якістю, яка забезпечує високий рівень працездатності. Спеціальна витривалість найкраще розвивається за допомогою власне гімнастичних вправ, багаторазового виконання окремих вправ (кола на коні з ручками, підйоми силою і махом на кільцях, стойки на руках на брусах, згинання і розгинання рук махом назад і вперед в упорі на брусах та ін.), виконання повних комбінацій обов'язкової або довільної програми. Деякі гімнасти використовують метод дво- або триразового виконання всієї комбінації підряд. Слід пам'ятати, що над вихованням витривалості в юних гімнастів треба працювати дуже обережно, обмежуючи навантаження.

Гнучкість - це рухливість кісткових з'єднань, яка дає змогу виконувати вправи на широкій амплітуді. Гнучкість залежить від стану зв'язкового і

м'язового апарата, а також від анатомічної будови суглобів. Практично гнучкість проявляється за рахунок довжини й еластичності м'язів, а також скорочуючої дії м'язів, які виконують вправу, і розслаблення м'язів-антагоністів. Чим більше розслаблені м'язи-антагоністи, тим менший опір вони чиня, тим більшої гнучкості може досягти гімнаст. Отже, збільшується гнучкість за допомогою паралельного розвитку сили одних м'язів і здатності до розслаблення інших. Найкраще вона розвивається в юних гімнастів наймолодшого віку. Ось чому, працюючи з юними гімнастами, слід звернути особливу увагу на розвиток саме цієї рухової якості. При цьому слід твердо додержуватись методичних правил поступовості і послідовності. Даючи юним гімнастам вправи для розвитку гнучкості, слід добре готувати м'язово-зв'язковий апарат. Виконанню вправ має передувати всебічна розминка. Паралельно з розвитком гнучкості слід розвивати силу відповідних груп м'язів. Найкраще виконувати вправи на гнучкість наприкінці занять. Широко використовують також вправи, виконувані за допомогою партнера.

 Останнім часом на основі наукових досліджень з урахуванням віку, статі і спортивної кваліфікації розроблено спеціальні контрольні вправи (так звані тести) для виявлення рівня фізичної підготовленості гімнастів. Вони дають змогу визначити рівень-розвитку кожної якості, виявити недоліки у фізичній підготовленості і правильно побудувати методику тренування для створення відповідної функціональної бази гімнаста.

Технічна підготовка відіграє надзвичайно велику роль у досягненні високої спортивної майстерності. Адже критерієм для оцінки майстерності гімнаста є його вміння тонко володіти координацією складних гімнастичних вправ, виконувати їх вільно, красиво, з широкою амплітудою. Складність технічної підготовки полягає в тому, що гімнасту доводиться оволодівати не однією, а дуже великою кількістю найрізноманітніших вправ різної трудності, різної рухової структури. Тому технічна підготовка гімнаста - - це складний, тривалий, а точніше, безперервний процес, який починається на етапі початкової підготовки і не припиняється протягом усього спортивного життя, бо гімнаст увесь час повинен удосконалювати майстерність, яка не має меж.

Основи технічної підготовки закладають на ранніх етапах навчально-тренувальної роботи, тобто в період початкової підготовки юних гімнастів. Саме в цей час створюється база технічної підготовленості, так звана «школа» рухів, виховується почуття краси і виразності рухів. Без цього гімнасту в майбутньому дуже важко буде добитися високого класу спортивної майстерності. Ось чому з перших занять гімнастикою слід вимагати від учнів сумлінного і старанного ставлення до виконання будь-якої вправи, починаючи з простої ходьби, піднімання рук і ніг, положення тулуба, голови та інших частин тіла. З цього й починається формування високої культури рухів. Набувши сталої навички і звички додержувати високої культури рухів під час виконання елементарних вправ, гімнасти зберігають їх на весь час своєї спортивної діяльності. На відміну від інших видів спорту в гімнастиці високу культуру рухів можна ототожнювати з високою технікою виконання вправ. Про недбало виконану вправу ніяк сказати, що вона виконана технічно правильно. Це цілком зрозуміло, бо основним критерієм оцінки виконання гімнастичних вправ є додержання зовнішньої форми.

Велику роль у формуванні культури рухів і створенні основи технічної підготовки гімнастів відіграє хореографічна підготовка, яку останнім часом широко використовують на заняттях з будь-яким контингентом (жінками і чоловіками), починаючи з новачків і кінчаючи провідними гімнастами, членами збірних команд країни.

Безперечно, технічна підготовка не обмежується високою культурою виконання простих вправ. До свого активу гімнаст має включити велику кількість вправ на всіх видах гімнастичного багатоборства. Оволодіння технікою вправ на гімнастичних приладах починається з простих, так би мовити, класичних вправ, що становлять основу практичного матеріалу того чи іншого виду гімнастичного багатоборства. Опрацювавши ці базові елементи, переходять до складніших і поступово підходять до найскладніших вправ. Для оволодіння високою технічною майстерністю під час виконання складних вправ вже не досить одного старання. Спортивна гімнастика досягла такого рівня розвитку, що основу становлять дуже складні і надскладні вправи, для оволодіння якими гімнаст повинен добре розуміти сучасну техніку їх виконання, структурну основу вправи, тонко відчувати і свідомо керувати параметрами простору і часу, не кажучи вже про те, що він повинен мати відмінну фізичну підготовленість.

Помилки в техніці виконання гімнастичних вправ, як правило, зумовлюються або нерозумінням структури вправи, або недостатнім розвитком якоїсь рухової якості (сили, гнучкості, спритності). Якщо виявляються ті чи інші помилки в техніці виконання вправ, треба негайно з'ясувати причини і усунути їх. Технічна підготовка здійснюється систематично на кожному занятті, головним чином в основній частині заняття (уроку). Особливого значення набуває вона в передзмагальному і змагальному періодах.

Тактична підготовка—це озброєння гімнаста вмінням і навичками ведення спортивної боротьби в різноманітних ситуаціях змагальної боротьби. Тому під час тактичної підготовки гімнасти оволодівають відповідними прийомами, знаннями і навичками, умінням аналізувати ситуацію, правильно оцінювати сили противника як у командній, так і в особистій боротьбі.

Тактична підготовка в гімнастиці має дещо менше значення, ніж у спортивних іграх і видах спорту типу єдиноборства (боксі, боротьбі, фехтуванні та ін.). Але й тут є певні правила та прийоми тактичного ведення спортивної боротьби в змаганнях. До правил і прийомів тактики спортивної боротьби в гімнастиці належать:

 1. Правильна побудова композиції довільних вправ. Не треба включати в комбінацію тих елементів, якими гімнаст ще повністю не оволодів і які можуть призвести до невдачі, падіння тощо.              ;

2. Враження; яке справляє команда з перших кроків змагання, впливає на весь хід боротьби. Ось чому вже в процесі розминки на першому виді змагання команда має створити якнайкраще враження.

3. Правильне визначення черговості роботи гімнастів у кожному виді багатоборства.    Першим має   виступати   гімнаст,     який   хоч     і     не     є найсильнішим у команді,  проте не допускає грубих помилок і зривів. Важливо, щоб оцінка першого гімнаста була високою, вона надасть усій команді   впевненості,   створить   хороший   настрій   і   полегшить   дальшу боротьбу.

4. У кожній команді є лідери, які ведуть боротьбу не лише за командну, а й за особисту першість.   Тому треба створити їм відповідні умови для досягнення цього завдання. Як правило, лідери виступають наприкінці.

5. Створення в команді доброзичливої атмосфери, доброго настрою і бойового духу.

Прийоми тактичної боротьби включають:

1.           Уміння швидко прийняти рішення про варіант виконання комбінації залежно від ситуації, яка виникла в змаганнях. Якщо, наприклад, успіх залежить не від складності комбінації, а від високого класу її виконання, то гімнаст викидає один або й більше елементів, в яких він не впевнений. Буває й навпаки, коли долю першого місця вирішує виконання найскладніших (так званий «ультра сі»)   елементів.   Трапляється,   що   гімнаст   зривається   з   приладу.   У   такому   разі   важливо зорієнтуватись і знайти правильний варіант продовження комбінації.
2.           Уміння психологічно впливати на противника під час опробування приладів. Як правило, гімнасти виконують ті вправи, якими вони досконало володіють, чим створюють вигідне для себе враження в противника і суддів. Але не слід зневажати й іншого прийому, коли гімнаст під час опробування демонструє невпевненість і цим заспокоює своїх противників. Це основні тактичні правила й прийоми, якими не вичерпується весь зміст тактичної підготовки гімнастів.

Морально-вольова   підготовка       -   це   виховання   в   гімнаста   якостей   цілеспрямованості, наполегливості, самостійності, ініціативності, рішучості і сміливості, витримки і самовладання, що проявляються в процесі навчально-тренувальної роботи і в змаганнях. Морально-вольова підготовка є складовою частиною психологічної підготовки спортсмена. Щоб досягти поставленої мети, гімнастові доводиться зустрічатися з великими труднощами, багато працювати над їх подоланням, а це потребує певної вольової підготовки.

Цілеспрямованість - це точне встановлення мети і завдання, правильне визначення засобів і методів їх досягнення. Для здійснення поставлених завдань велике значення має правильне планування в перспективі: на рік, півріччя, місяць, тиждень і кожне заняття.

Наполегливість - прагнення до здійснення поставленої мети, активне подолання труднощів, які стоять на шляху її досягнення. Цього гімнаст може досягти, коли буде працелюбним, дисциплінованим, вимогливим до себе.

Самостійність і ініціативність передбачають творчий підхід гімнаста до навчально-тренувального процесу, вміння аналізувати свої дії, наслідки тренування і готуватися до наступних занять.

Рішучість і сміливість - це готовність гімнаста без вагання виконати будь-яке завдання, будь-яку вправу, навіть тоді, коли це пов'язано з почуттям страху. Характерною особливістю гімнастики є наявність у ній складних і небезпечних вправ, пов'язаних з можливістю зриву, падіння і травмування. Ці вправи, природно, породжують страх. Виконання таких вправ і подолання почуття страху є дійовим методом виховання сміливості та рішучості.

Витримка і самовладання є здатністю керувати своїми діями, своєю поведінкою, самокритично ставитись до себе, до своїх вчинків, не зважати ні на які невдачі.

Отже, морально-вольова підготовка—складний, тривалий і дуже важливий процес виховання гімнаста, озброєння його потрібними психологічними якостями, які допомагають йому долати труднощі і перешкоди. У навчально-тренувальній роботі і під час змагання гімнаст натрапляє на два види труднощів: об'єктивного і суб'єктивного характеру. Перша категорія труднощів неминуча для всіх гімнастів і зумовлюється специфікою цього виду спорту. Щоб досягти високої спортивної майстерності, гімнаст повинен мати всебічну фізичну і технічну підготовку, бути рішучим і сміливим під час виконання вправ, пов'язаних з риском зриву.

 До суб'єктивних труднощів належать індивідуальні особливості гімнаста: ставлення до тренування, бажання боротися з труднощами, уміння володіти собою під час невдач тощо. Передусім треба визначити причини труднощів і знайти шляхи для їх усунення. Існує багато засобів і методів виховання морально-вольових якостей, а саме:

1. Виховання в гімнастів упевненості в своїх силах методом переконання.

2.                Заохочення на заняттях подолання труднощів, проведення навчальних змагань, прикидок тощо.              ■:

3.                Виховання   в   гімнаста  здатності   віддавати   собі   самонаказ   для подолання труднощів.

4.             Включення до кожного заняття елементів, які потребують вольового напруження.
5.             Виховання в гімнаста самокритичності, уміння аналізувати свої дії та поведінку і керувати ними.
6.             Широке   застосування   на   заняттях   таких   методичних   прийомів,   як   заохочення, переконання,    ставлення    конкретних    завдань,    прищеплення любові до занять гімнастикою, підвищення емоційного рівня занять, висока вимогливість та ін.

Теоретична підготовка - це оволодіння гімнастом спеціальними знаннями з теорії і методики спортивного тренування, з фізіології, психології, гігієни, лікарського контролю, знаннями правил і суддівства змагань. Все це засвоюється у процесі навчання і тренування, а також на лекціях, бесідах, при самостійному опрацюванні гімнастами спеціальної літератури тощо.

Сучасні вимоги в спорті досить високі. Вони потребують глибоких знань суті навчально-тренувального процесу. Лише при таких умовах можливі свідоме ставлення до тренування й активна участь гімнаста разом з тренером у розв'язанні поставлених завдань.

6. ПЛАНУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Фізіологічними дослідженнями встановлено, що працездатність спортсменів не завжди однакова. Вона характеризується підвищенням і спадом від 3 до 5 раз на рік. Утримання високої працездатності протягом тривалого періоду неможливе і шкідливе для організму. Тому виникають захисні реакції, які охороняють організм від енергічного виснаження, тимчасово знижують його функціональні можливості, створюють сприятливі умови для відновлення процесів.

Ураховуючи функціональні зміни в організмі спортсменів, навчально-тренувальний процес гімнастів треба будувати так, щоб він мав циклічний характер. Кількість циклів визначається календарем найважливіших змагань, до яких готується гімнаст. Найраціональніше застосовувати два-чотири тренувальні цикли протягом року.

Кожний тренувальний цикл має підготовчий, змагальний і перехідний періоди навчання і тренування. Завдання, особливості навчання і тренування в різні періоди:

Підготовчий період. Основними завданнями цього періоду є:

а) підвищення   функціональних   можливостей   (розвиток   сили,   гнучкості,   координації, витривалості        та        ін.),        виховання        вольових        якостей (наполегливості, рішучості, сміливості, психологічної стійкості);

б) технічна   підготовка   (оволодіння   різноманітними    структурними групами гімнастичних вправ різної складності);

в) оволодіння обов'язковою і довільною програмами;

г) тренування за цими програмами.

Підготовчий період триває від 3 до 5 міс. на рік, що залежить від багатьох причин, а саме: від строків проведення змагань, контингенту спортсменів, їхньої підготовленості, від тривалості всього тренувального циклу. Чим нижчий рівень підготовленості гімнастів, тим тривалішим має бути підготовчий період.

Побудова занять у підготовчому періоді. Розминка. Завданням розминки є підготовка організму до майбутньої роботи. Вона повинна сприяти розвитку фізичних якостей, піднесенню емоційного стану, на фоні якого гімнаст успішніше розв'язуватиме рухові завдання. Розминка складається з загальної, індивідуальної і спеціальної частин. Загальна розминка починається з шикування спортсменів, привітання, пояснення завдань заняття. Проводить її тренер протягом 5—7 хв за допомогою таких засобів: біг, стрибки в різних поєднаннях, вправи на координацію, силу, розтягування, акробатичні і танцювальні вправи, елементи хореографії, ігри. Загальна розминка доповнюється індивідуальною. Гімнасти під наглядом тренера продовжують самостійну розминку, виконуючи визначений комплекс вправ. Індивідуальна розминка триває 5- 7 хв. За допомогою індивідуальної розминки гімнасти більш старанно підготовляють опорно-руховий апарат до роботи на гімнастичних приладах. Особливу увагу слід звертати на гнучкість і розтягування, щоб запобігти травмуванню гімнастів. У кожного гімнаста є свої улюблені вправи, за допомогою яких він найефективніше готує себе як фізично, так і психологічно. Після такої розминки гімнаст відчуває готовність до виконання вправ на приладах.

Спеціальну розминку проводять на приладах для підготовки рухового апарата гімнаста до виконання певних вправ, а також для створення відчуття внутрішньої готовності. Ця розминка є установчою, спрямованою на конкретне розв'язання спеціальних рухових завдань, і повторюється на кожному виді багатоборства. Щоб наблизити умови тренування до умов змагання, спеціальну розминку на приладі виконують лише один-два рази. Тут у кожного гімнаста також є свої улюблені вправи, зв'язки або комбінації. Виконуючи їх, він перевіряє свою готовність і настроює себе на роботу. Тривалість такої розминки —3—5 хв. Спортсменів слід спеціально привчати до проведення розминки в короткий час, тому що на змаганнях установлюють певний регламент, якого вистачає лише на один підхід. Гімнаст, який звик до довгої розминки, не встигає підготовити свій організм до виконання вправ, що негативно впливає на результати його виступів. Нерідко бувають навіть зриви.

Існує ще ідеомоторна розминка. Дослідження показали, що уявна розминка дає приблизно такий самий ефект, як і безпосереднє виконання вправ. Цим способом можна скористатися на змаганнях, коли для виконання вправи відведено мало часу. Але ідеомоторна розминка не може повністю замінити рухову.

Основна частина заняття залежно від підготовки спортсменів може мати такі завдання: вивчення або вдосконалення елементів діючої класифікаційної програми, комбінацій у цілому, нових елементів і зв'язок для складання довільних комбінацій, тренування з виконанням вправ обов'язкової і довільної програм. Тривалість основної частини заняття на початку підготовчого періоду становить 2,5—3 год, а наприкінці - 3—3,5 год.              ^]

Кількість видів багатоборства, які проходять на одному занятті, і зміст роботи можуть мати кілька варіантів:

1. Три-чотири види тільки обов'язкових або тільки довільних вправ.

2.   Усі види багатоборства — тільки довільні або тільки обов'язкові.
3.   Три-п'ять видів обов'язкових і довільних.
4.   Усі види багатоборства - - обов'язкові і довільні.
5.   Змішані - - на одних приладах обов'язкові і довільні вправи, на інших -вправи тільки однієї програми.

Наприкінці основної частини заняття треба передбачити загальну і спеціальну підготовку (вправи для розвитку сили, гнучкості, витривалості). Акробатичні вправи планують як окремий вид. їх вивченню і вдосконаленню приділяють велику увагу.

У заключній частині занять поступово знижують навантаження, щоб привести організм у відносно спокійний стан, підбити підсумки занять, визначити домашнє завдання. Основні засоби цієї частини заняття: ходьба, легкий біг, вправи на розслаблення,  на розтягування  в     статичних  позах  оптимального  натягу  тощо.  Тривалість заключної частини — 3—5 хв.

Після занять корисно прийняти теплий душ. Він заспокоює нервову систему, знімає втому, сприяє відновним процесам.

Обсяг навчального матеріалу і тренувального навантаження протягом усього періоду поступово збільшується і до кінця досягав свого максимуму. Тривалість періоду визначається ступенем підготовленості спортсменів. У новачків підготовчий період більший, у розрядників - - менший.

Змагальний період. Завданням цього періоду є:

а) дальше      вдосконалення      функціональних      можливостей      організму, закріплення моральних і вольових якостей;

б) удосконалення техніки виконання елементів, зв'язок і комбінацій у цілому обов'язкової і довільної програм;

 в) підготовка до участі в змаганнях у широкому розумінні цього слова (режим, безпосереднє психологічне спрямування, вивчення умов майбутніх змагань: акліматизація, знання противника та ін.);              .і

г) участь у змаганнях;

д) підбивання підсумків (аналіз успіхів і невдач).

Цей період поділяється на цикли і залежно від рівня майстерності, ступеня підготовленості та календаря може тривати від 6 до 8 міс. Цикл визначається завданням і змістом тренувань. Змагальний цикл має три етапи. На першому етапі особливу увагу приділяють удосконаленню техніки виконання комбінацій обов'язкової і довільної програм, на другому— участі в змаганнях, дальшому шліфуванню і закріпленню комбінацій, на третьому—зниженню тренувального навантаження, активному відпочинку гімнастів. Таких циклів у змагальному періоді може бути декілька, їх кількість визначається рівнем майстерності та Індивідуальними особливостями спортсменів. Одні гімнасти можуть змагатися до 8 раз, причому кожний їх виступ характеризується стабільністю результатів, інші—тільки 3—4 рази. Для останніх збільшення кількості змагань призводить до зривів, перевантажень, а іноді і по перетренувань. Учитель-тренер повинен знати можливості своїх учнів і планувати таку кількість змагань, яка сприятиме дальшому зростанню їх майстерності і не завдаватиме шкоди організму.

Побудова занять у змагальному періоді. Розминка. Вона мало чим відрізняється від описаної раніше. Але в цей період до розминки включають більше акробатичних вправ і виконують їх з підвищеною інтенсивністю. Загальну й індивідуальну розминку слід будувати так, щоб найефективніше готувати організм гімнаста і привести руховий апарат у сприятливий робочий стан, позитивно впливати на емоційну сферу, від якої значною мірою залежить успіх тренування.

Тривалість розминки в цьому періоді 10—12 хв, але час можна збільшити або зменшити залежно від умов і завдань.

Основна частин а. У зв'язку з тим, що в цьому періоді

тренувань передбачена участь спортсменів у змаганнях, зміст основної частини заняття повинен бути наближений до умов змагань. У змаганнях гімнастам доводиться виступати на всіх видах багатоборства, виконувати комбінації повністю з високою спортивною майстерністю. Такі самі вимоги треба ставити і до коленого тренувального заняття в цьому періоді, включаючи в них усі види багатоборства. Практика показала, що тільки ті гімнасти добре виконують на змаганнях поставлені перед ними завдання, які на тренуваннях виконують велике навантаження, що в кілька разів перевищує змагальне. Для цього комбінації виконують головним чином повністю, Інколи повторюючи їх по кілька разів підряд без відпочинку. Це створює запас міцності, розвиває спеціальну витривалість.

Рекомендується кожне чергове заняття починати з іншого приладу, тому що з свіжими силами рухові завдання розв'язуються успішніше. Це потрібно ще й тому, що гімнастам невідомо, з якого виду за жеребком їм доведеться починати змагання.

Крім основного завдання - вдосконалення техніки виконання вправ на гімнастичних приладах у період змагань треба постійно займатися дальшим розвитком фізичних якостей і питаннями психологічної підготовки гімнастів. Здійснюючи завдання дальшої фізичної підготовки, слід звернути особливу увагу на розвиток тієї рухової якості, якою гімнаст володіє недостатньо. Цю роботу ведуть з гімнастом індивідуально і цілеспрямовано, використовуючи відповідні засоби та методи. Останнім часом почали широко застосовувати різноманітні тренажери, гімнастичні прилади, вправи з штангою, гантелями тощо.

Заключна частина занять у змагальному періоді мало чим відрізняється від такої підготовчого періоду. Але тут слід підкреслити, що в змагальний період гімнасти на кожному занятті мають велике навантаження, тому закінчувати їх треба спокійно, використовуючи вправи на розслаблення, масаж, самомасаж і теплий душ.

Перехідний період відіграє важливу роль у відновленні працездатності спортсмена. Після ряду змагань, які супроводяться максимальними фізичними і психічними навантаженнями, неминучі втома і зниження працездатності, а в деяких випадках відчувається і перетренованість. Тому завданням перехідного періоду є поступове зниження навантаження,

переключення гімнастів на інший вид роботи, сприяння якнайшвидшому відновленню працездатності і підготовка до нового циклу тренування, який має проводитись на вищому рівні.

 Слід зауважити, що не можна відразу припиняти роботу, до якої організм звик і пристосувався. Раптове припинення роботи може завдати йому шкоди, що призведе до порушення звичного режиму, внаслідок чого можуть спостерігатися такі явища, як порушення апетиту, сну, болі серця та ін. Лише поступове зниження обсягу та інтенсивності, а головне - - характеру роботи дає позитивні наслідки й сприяє розв'язанню завдань перехідного періоду. Таким чином, перехідний період є цілком фізіологічно виправданий і потрібний для дальшого підвищення спортивної майстерності та працездатності.

У перехідному періоді від заняття до заняття фізичне навантаження повинно зменшуватися з 6—5 раз на тиждень до 2—3 раз, а тривалість занять—з 3,5 год до 1,5—2 год. Корисно включити в навчально-тренувальний процес цього періоду інші види спорту. У літній період добре займатися плаванням, легкою атлетикою, іграми, в зимовий період обов'язково використати ходьбу на лижах, катання на ковзанах тощо.

Оволодівати іншими видами спорту слід не на результат і не для вдосконалення себе в них, а для загальної підготовки та відвернення гімнастів від власне гімнастичних вправ, які втомили нервову систему. Бажано виконувати вправи невимушене, у формі гри. Дуже добре проводити перехідний період у спортивно-оздоровчому таборі, де є великі можливості урізноманітнювати заняття, проводити їх на свіжому повітрі. Заняття на свіжому повітрі для гімнастів особливо корисні, якщо зважити на те, що їм доводиться весь час займатися в закритому приміщенні. Тривалість перехідного періоду зумовлюється тривалістю всього тренувального циклу, але, як правило, не перевищує 1 місяць.

7. ДОКУМЕНТИ ПЛАНУВАННЯ І ОБЛІКУ НАВЧАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНОЇ РОБОТИ З

Навчально-тренувальну роботу починають з її планування. Знання документів планування, уміння їх складати з урахуванням закономірностей розвитку організму учнів і користуватися нею   -• є обов'язковою умовою для вчителя та тренера.

Ще й досі є спеціалісти, які формально, а іноді й зневажливо ставляться до цієї важливої ланки роботи.              Розумно              планувати

це бачити перспективу своїх учнів, спрямовувати їх роботу на досягнення поставленої мети. Майбутні спеціалісти повинні глибоко знати планування, уміти складати основні документи і правильно ними користуватися.

Документи планування і їх зміст залежать від рівня підготовленості учнів. Для груп молодших розрядів складають загальні робочі плани і конспекти, охоплюючи основний програмний матеріал. Але слід пам'ятати, що це зовсім не виключає індивідуального підходу до навчання і тренування навіть у роботі з новачками. У навчально-тренувальній роботі з гімнастами вищих розрядів слід застосовувати лише індивідуальне планування, зважаючи на особливості кожного з них.

До основних документів планування належать:

1.                Навчальний план.
2.                Навчальна програма.
3.                Робочий план.
4.                План-графік розподілу навчального матеріалу.
5.            Конспект занять.

6.  Журнал обліку навчальної роботи.

7. Індивідуальний план тренувань.

Навчальний план - це офіційний документ, затверджений Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, Комітетом по фізичній культурі і спорту при Раді Міністрів СРСР або Міністерством освіти (для середніх шкіл, ДЮСПІ, а також для спеціальних педагогічних навчальних закладів). У навчальному плані перелічено навчальні дисципліни і визначена кількість годин на теоретичні і практичні заняття та інші види навчальної роботи на весь період навчання.

Програма також є офіційним документом. У ній визначають обсяг начального матеріалу з гімнастики та з інших: додаткових видів роботи, розшифровують теоретичний курс, визначають теми, основні питання. Практичний матеріал описують для кожного виду гімнастичного багатоборства, визначаючи залікові і контрольні нормативи.

 Робочий план складає тренер на основі навчального плану і програми. Успіх навчальної роботи значною мірою визначається якістю складеного плану. Це серйозна робота, яка потребує знання закономірностей формування рухових навичок і виховання спортсменів.

У відповідності з цими законами треба вміти правильно розмістити програмний матеріал у робочому плані. Слід добирати структурні групи вправ від заняття за їх подібністю, зберігаючи принцип послідовності і доступності. У робочому плані треба додержувати логічного зв'язку між минулим і наступним заняттями. Крім практичних занять, у робочому плані визначають основні теми теоретичних занять, контрольні і залікові нормативи. Робочий план складають на місяць, квартал, чверть, півріччя або рік. Це залежить від контингенту учнів і завдань, що стоять перед тренером та учнями.

Завдання мають бути чіткими і конкретними. Саме вони зумовлюють добір засобів, організацію та методику проведення занять. Робочий план можна складати поурочне. В такому разі, крім загальних завдань, які ставлять на певний період (місяць, чверть, півріччя і т. д.)), визначають конкретні завдання кожного уроку.

План-графік передбачає розподіл матеріалу на весь період навчання. У ньому наочно показано чергування видів гімнастичного багатоборства, визначено кількість занять на кожний вид програми.

Конспект складають на кожне заняття за матеріалами робочого плану. У ньому записують завдання заняття, місце, Інвентар, номер уроку і дату, навчальний матеріал по частинах уроку, визначають методичні прийоми, дозування, кількість повторень вправ і час на кожний вид роботи.

Журнал обліку роботи з гімнастики. У цьому документі відображають дані про учнів, розрядність, відвідування занять, успішність, облік проходження матеріалу, участь у змаганнях і результат.

Індивідуальний план тренувань складають спортсмен і тренер разом. -^:

Залежно від завдань тренувань і календаря змагань плани складають на місяць, квартал, півріччя, рік і навіть на кілька років.

В індивідуальному плані з усіх видів багатоборства відображають:

1.           Обсяг матеріалу з обов'язкової програми.
2.           Матеріал довільної програми.
3.           Рівень загальнофізичної підготовки і засоби її вдосконалення.
4.           Календар участі в змаганнях і результати виступів.
5.           Самозобов'язання щодо досягнення результатів.
6.           Виконання розрядності.
7.           Результати медичного огляду.

Індивідуальне планування передбачає зміст, обсяг і інтенсивність тренувань кожного дня.