Лекція 3. Загальні основи оздоровчо-лікувальної фізичної культури

Лекція 3. Загальні основи оздоровчо-лікувальної фізичної

культури

План:

1.               Клініко-фізіологічне обґрунтування лікувальної дії фізичних вправ.
2.               Мета та основні завдання фізичного виховання учнів СМГ.
3.               Засоби фізичного виховання.
4.               Класифікація фізичних вправ за принципом тонізуючої дії.
5.               Методи і принципи навчання.
6.               Форми проведення занять.
7.               Періоди занять.
8.               Рухові режими.
9.               Оцінювання учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Клініко-фізіологічне обґрунтування лікувальної дії фізичних вправ

Ріст і розвиток дитячого організму стимулює рухова активність. Фізичні вправи - природній подразник усього організму, посилюють роботу всіх органів і систем. Величезні потоки імпульсів з екстеро-, пропріо- і віцерорецепторів направляються у центральну нервову систему, збуджують підкірку і кору головного мозку, ’’заряджають їх енергією", покращують і підвищують тонус, з'являється відчуття бадьорості, покращується функціональний стан всіх органів і систем організму; підвищується працездатність. В.К. Добровольський виявив чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ: тонізуючий, трофічний, компенсаторний, нормалізуючий.

Тонізуюча дія (підвищення загального тонусу) проявляється в усіх випадках занять і її можна вважати основною. Вона визначається,перш за все, у відновленні порушених моторно-вісцеральних рефлексів, що дозволяє при правильному підборі вправ цілеспрямовано підвищувати тонус тих органів у яких він понижений.

Трофічна дія фізичних вправ проявляється у прискоренні місцевого кровообігу і постачанню поживних речовин.

Формування компенсацій здійснюється за допомогою спеціально підібраних вправ при порушенні функцій організму.

Нормалізація функцій обгрунтована на можливості фізичних вправ гальмувати або повністю ліквідувати патологічні умовно-рефлекторні в'язки і одночасно сприяти відновленню нормальної регуляції діяльності всього організму. Оздоровчий ефект фізичних вправ реалізується головним чином через удосконалення механізмів адаптації організму; пристосування до постійних змін зовнішнього середовища, удосконалюється функція ЦНС і разом з тим - нервова регуляція функцій організму, підвищуються функціональні можливості і стійкість ендокринних залоз, збільшується енергетичний потенціал організму, розширюються можливості транспорту кисню, удосконалюються окислювальні процеси (у зв'язку з посиленим утворенням мітохондрій і економізації обміну речовин). Все це має важливе значення для підтримки здоров'я, підвищення опірності організму, знижує ризик багатьох захворювань.

2.  Мета та основні завдання фізичного виховання учнів СМГ

Метою фізичного виховання учнів, які за станом здоров'я віднесені до СМГ, є прискорення ліквідації патологічних процесів, відновлення і зміцнення здоров'я, досягнення максимально-можливого для даного індивіда рівня фізичного розвитку, психологічної і рухової підготовленості.  Кінцева мета — виховання молоді, яка б вела здоровий спосіб життя, систематично займалась фізичною культурою.

Основні завдання:

1.                 засвоєння життєво важливих рухових умінь і навичок;
2.                 вироблення активного відношення учнів до переборення своєї фізичної  неповносправності;
3.                 сформувати позицію самовиховання, стійку систему звичок до систематичних занять оздоровчо-лікувальною фізкультурою;
4.                 терпляче і цілеспрямовано формувати навички особистої гігієни і здорового способу життя;
5.                 виробити негативне ставлення до шкідливих звичок і забезпечувати їх переборювання як педагогічними, так і медичними засобами;
6.                 забезпечити необхідний рівень розвитку рухових якостей, функціональних можливостей організму;

7) розвинути фізичні здібності і оволодіти руховими навичками, які компенсують існуючі недоліки організму і дозволять у майбутньому успішно оволодіти професією;

8) для досягнення максимального оздоровчого ефекту дати учням необхідні медичні знання про причини хвороби і відставання у розвитку, про оздоровчі засоби, методи, які компенсують недоліки організму, навчити їх методиці самоконтролю.

 

 

 

 

3. Засоби фізичного виховання

У фізичному вихованні школярів СМГ використовують майже всі засоби фізичної культури: гімнастику, прикладні вправи, ігри, загартування сонцем, повітрям і водою. Вправи підбирають, виходячи з медичних показань і протипоказань. Лікувальний ефект фізичного виховання у групах СМГ, перш за все, визначається використанням спеціальних (специфічних) фізичних вправ, які не застосовують для здорових дітей. Відновлення здоров’я і забезпечення спеціального ефекту досягається методично правильним підбором, співвідношенням і дозуванням фізичних вправ у залежності від діагнозу, резервних можливостей кожного учня. Вони можуть бути активними і пасивними. Активні вправи виконує сам учень. Сюди відносять: динамічні і статичні вправи, наприклад: вправи типу вільних, посилання імпульсів для рухів, полегшені рухи (з полегшених вихідних положень), вправи у статичному напруженні, які чергуються з вправами на розслаблення, з вольовим напруженням, з опором, з предметами, на спортивних приладах, з приладами та ін. Пасивні вправи виконуються за допомогою іншої особи.

      Сюди ж можна віднести і лікування положенням, коригуючі пози та ін.

Дихальні вправи можуть бути статичними (без рухів кінцівок) і динамічними (з одночасним рухом кінцівок).

Коригуючими вправами усувають наявні фізичні дефекти. Наприклад, при викривленні хребта - його вирівнювання спеціальними вправами.

Крім цього, в ЛФК використовуються вправи на розвиток координації рухів, вправи у висах і упорах, вправи з елементами художньої гімнастики.

Прикладні вправи: ходьба, біг, стрибки, метання, ковзання, полегшені вправи У воді.

Ідеомоторні вправи - підвищують електрозбудливість м’язів, активізують процеси дихання і кровообігу, підвищують загальний тонус організму.

Застосовуоються також спортивні вправи - плавання, веслування, ходьба на лижах, а також різноманітні ігри тощо.

Механотерапія & вправи, які виконуються за допомогою спеціальних апаратів.

Трудотерапія - виконання певних трудових процесів, під час яких хворий робить корисні рухи, що позитивно впливають на лікувальний процес. Трудотерапія сприяє відновленню функцій органа.

   Загартування - використання природних сил (сонця, повітря і води).  Це комплекс заходів, що здійснюються для підвищення опірності організму до таких шкідливих дій зовнішнього середовища, як значні метеорологічні коливання. Під час загартування вдосконалюються терморегулюючі і захисні властивості організму, поширюється діапазон його фізіологічних регуляцій і підвищуються стійкість проти дії хвороботворних агентів.           Проводячи загартовування учнів, слід враховувати загальний стан кожного, перенесені захворювання, наявність ускладнень, вік, опірність інфекціям і т. д.

4. Класифікація фізичних вправ за принципом тонізуючої дії

Згідно цієї класифікації розрізняють чотири групи фізичних вправ:

1) загальнооздоровчі вправи, які здійснюють загальний, неспецифічний оздоровчий ефект і застосовуються при любому захворюванні. Вони діляться на три групи В динамічні циклічні вправи малої і помірної інтенсивності, вправи, які формують поставу і дихальні вправи;

2) спеціально-оздоровчі (лікувальні), які здійснюють дію на конкретний патологічний орган. Це спеціальні вправи, які застосовують при відхиленнях у стані серцево-судинної системи, органів дихання, травлення, нервової системи,' порушеннях обміну речовин, тощо;

3) загальнорозвиваючі, або загальностимулюючі вправи - завдяки значно більшій інтенсивності (ніж загальнооздоровчі) вони здійснюють розвиваючий ефект на всі функції організму, стимулюють фізичний розвиток, створюють базу для розвитку основних фізичних якостей. Вони необхідні для підготовчої групи, але можуть застосовуватись і в СМГ. До них відносяться: динамічні вправи при ЧСС 150-180 уд./хв. і систолічному артеріальному тиску до 180мм рт. ст. Вони стимулюють розвиток серцево-судинної і дихальної системи, удосконалюють обмін речовин, забезпечують загальну фізичну працездатність. До цієї групи відносяться також анаболічні силові вправи(50-70 % від абсолютної сили м'язів). Це вправи на гімнастичній стінці, перекладині, комплекси гімнастичних вправ;

4) спеціально розвиваючі вправи — сприяють розвитку основних фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості).

Фізичні вправи з лікувальною метою почали застосовувати ще в далекій давнині і таке використання їх нерозривно пов’язано із розвитком медицини, фізичної культури і сприяло виникненню окремої медико-біологічної дисципліни - лікувальна фізична культура (ЛФК). Цей термін був запропонований у 1929 р. основоположником цієї дисципліни, і принципово відрізняється від лікувальної гімнастики і механотерапії. В основі ЛФК лежить діалектичний принцип єдності організму і його взаємозв'язку з зовнішнім середовищем. Організм людини розглядається як єдине ціле, тому в ЛФК лікувати треба не лише хворий орган, але і весь організм.

5. Методи і принципи навчання

     На заняттях у СМГ підбір методів залежить від поставлених завдань вікових особливостей, характеру і важкості хвороби, фізичної підготовленості учнів. Важлива роль відводиться словесним методам і унаочненню. Основне значення має практичний метод - метод практичних вправ. З методів, спрямованих на розвиток фізичних, якостей особлива роль відводиться безперервному методу - одноразове безперервне виконання рівномірної або перемінної роботи при ЧСС 145-150уд/хв. для підвищення аеробних можливостей. Широке застосування має ігровий метод, який забезпечує високу емоційність занять. Практикують і змагальний метод, який стимулює адаптаційні процеси - удосконалює фізичну підготовленість. Його можна застосовувати у полегшених умовах (зменшення дистанції, спрощення правил, використання полегшених приладів, зменшення висоти сітки, маси м'яча, застосування "хандикапа").

     В основі занять фізичного виховання учнів в СМГ лежать три основних принципи.

     Перший принцип заключається у використанні вправ оздоровчо- лікувальної і реабілітаційної спрямованості. Будь-які заняття фізичною культурою мають оздоровчу спрямованість. Але для учнів СМГ цей принцип стоїть на чолі інших, йому підпорядкований вибір засобів фізичної культури, особливо методики і організації занять. Якщо для здорових дітей мета занять зміцнити здоров’я, то у спеціальних групах спочатку необхідно відновити здоров'я, усунути наслідки захворювань, попередити рецидиви і ускладнення хвороби. Тому у заняття включають велику кількість елементів лікувальної фізкультури. Досвід використання засобів фізичної культури для учнів з різними відхиленнями у стані здоров'я показав високу результативність занять. Навіть у дітей з важкими морфологічними порушеннями, завдяки науковій організації процесу фізичного виховання, наступає компенсація втрачених функцій. Рухова функція: і працездатність у таких учнів може досягати навіть більш високого рівня чим у їх нетренованих однолітків.

 Другий принцип фізичного виховання учнів в СМГ полягає в диференційованому підході в залежності від характеру і виявлення структурних і функціональних порушень в організмі викликаних патологічним процесом. Ці особливості визначають потребу для кожного учня конкретних засобів і методів фізичного виховання.

Третій принцип професійно-прикладна спрямованість занять. Завдання вчителя - забезпечити відновлення втрачених функцій, професійно прикладна фізична підготовка.

6. . Форми проведення занять

Фізичне виховання учнів СМГ, здійснюється в різноманітних формах. До них відносяться: урок фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня, позакласні заняття фізичними вправами, індивідуальні самостійні заняття, заняття лікувальною і корегуючою гімнастикою. Кожна з форм забезпечує властиві лише її результат. Основною формою фізичного виховання є урок фізичної культури. Він визначає основний зміст інших форм. Необхідно пам'ятати, що заняття в СМГ це, перш за все, педагогічний процес. Тому тут зберігають актуальність всі вимоги до сучасного уроку. На заняттях зі спеціальними групами доцільно дотримуватись загально прийнятої структури, але у його організації і методиці проведення є свої особливості. Заняття складаються не з трьох, а з чотирьох частин.

Вступна частина (3-4 хв) включає підрахунок ЧСС, частоти дихання, дихальні вправи, виховання відчуття правильної постави, проведення деяких контрольних тестів.

Підготовча частина більш тривала (повільне вираховування), а навантаження значно менше, ніж при заняттях із здоровими дітьми. Застосовують нескладні загальнооздоровчі або загальнорозвиваючі вправи, які виконують у повільному або середньому темпі. Кожну вправу повторюють спочатку 4-5 разів, пізніше, через декілька тижнів, 6-8 разів.   Однією з перших вправ підготовчої частини є вправа у потягуванні, яка полегшує виконання наступних навантажень, покращує адаптацію серцево-судинної системи до умов м’язової діяльності. Під час виконання вправ особливу увагу приділяють рівномірному, змішаному диханню. Не рекомендуються вправи, які вимагають одночасної участі великих груп м'язів, затримки дихання, різких змін положеннятіла, вправи з напруженням. Вправи чергують із дихальними вправами - 2:1, через два місяці - 3:1 і через шість місяців — 4:1. Незалежно від характеру захворювання широко застосовують вправи для формування постави і стоп. Завдяки застосуванню принципу розсіювання навантаження вдається забезпечити почергове включення великих м'язових груп.

Основна частина триває 15-20 хв. Вирішуються основні завдання. Методика її проведення залежить у першу чергу від характеру захворювання, дефекту опорно- рухового апараіу і функціональних особливостей кожного учня. Для покращення фізичного стану учнів спеціальні вправи необхідно чергувати із" загальнорозвиваючими. Для відновлення хворого органу широко застосовують вправи на розслаблення.  В основній частині учні виконують індивідуальні завдання, які складаються із спеціальних вправ у залежності від діагнозу захворювань.

Заключна частина (тривалість 5-6 хв.) включає вправи на розслаблення, дихальні вправи, вправи для тих м'язових груп, які не приймали участі у роботі. їх інтенсивність для забезпечення активного відпочинку повинна бути невеликою. Доцільно застосовувати базові навички здоров'я (постави, дихання, релаксації, довільне розслаблення м'язів, автогенне тренування, медитація). Проводять облік ефективності заняття, підраховують пульс, підводять підсумки уроку, вчитель оцінює діяльність учнів, дає завдання додому. Урок повинен бути емоційним, естетично оформленим. Діти повинні забувати про свої вади, відчути себе здоровими. Для учнів молодших класів необхідно включати спеціально підібрані рухливі ігри. Для старших нетрадиційні методи оздоровлення — самомасаж, дихальна гімнастика йогів, основи Хатха-Йоги, нетрадиційні види гімнастики, різні оздоровчо-тренувальні системи. Уроки з учнями СМГ краще проводити окремо за спеціальною програмою. Склад груп для навчальних занять не повинен перебільшувати 15 учнів. Ефективність занять у першу чергу залежить від. правильного підбору учнів у групах. Краще всього, якщо група складається із учнів з однорідним захворюванням, або ще більш важливо — із однаковим рівнем функціональних можливостей.

7. . Періоди занять

Заняття із школярами умовно діляться на два періоди: підготовчий і основний.   Підготовчий період займає всю першу чверть.

Його завдання', підготувати опорно- руховий апарат, серцево-судинну і дихальну систему до виконання фізичних вправ; виховати у школяра потребу до систематичних занять фізичними вправами; вивчення індивідуальних особливостей кожного учня, його фізичну підготовленість, психологічні особливості, адаптацію організму до фізичних навантажень.     Також навчають пульсометрії, та іншим елементарним методам самоконтролю (оцінка самопочуття, характеру сну; наявність апетиту, ступеня втоми); знайомлять учнів з комплексами спеціальних оздоровчо-лікувальних і реабілітаційних вправ. Особливу увагу слід приділяти навчанню школярів правильному диханню, сполученню дихальних актів з рухами. Біля половини вправ проводять у вихідних положеннях лежачи і сидячи, у повільному темпі. Дозування з початку періоду - 3-4 рази, в кінці 6-8 разів.

Основний період. Його завдання - засвоєння основних рухових вмінь і навичок програми для учнів СМГ, підвищення фізичної підготовленості і функціонального рівня організму, відновлення здоров’я, ліквідація патологічних змін організму. У заняття поступово включають загально-розвиваючі вправи, види легкої атлетики (метання малих м'ячів, повільний біг, різновиди бігу, естафетний біг з відрізками від 10 до 30м, стрибки у довжину і висоту з місця і з невеликого, 3-5 кроків розбігу); елементи художньої і спортивної гімнастики (танцювальні кроки, деякі виси і упори, вправи на рівновагу); рухливі ігри і елементи спортивних ігор.

 

 

8. Рухові режими

В залежності від характеру і стадії захворювання учням призначають такі рухові режими: щадячий, щадячо-тренуючий і тренуючий,

О. Гужаловський запропонував три рівня нормування рухової активності:

1.                 фізкультурно-гігієнічний (ранкова гімнастика, загартовуючі процедури, прогулянки перед сном);
2.                 загально-підготовчий (крім вправ першого рівня включають 30-60 хв активного відпочинку з фізичними вправами);
3.                 фізкультурно-спортивний (до двох рівнів додають трьох-шести годинні заняття фізичними вправами на тиждень).

Якщо перший рівень є основною умовою для збереження здоров'я, то другий сприяє гармонійному розвитку, третій - високій фізичній підготовленості.

При плануванні занять ЛФК доцільно дотримуватись режимів хворого (постільний, напівпостільний, палатний, загальний).

Особливе значення мають вимоги до тижневого рухового режиму. Важливо роз'яснити учням, що при умові систематичних занять фізичними вправами у сполученні із загартуванням і на основі раціонального, гігієнічно обґрунтованого режиму, кожен зможе поступово виконувати необхідний об'єм фізичних- навантажень тижневого рухового режиму.

Для досягнення оздоровчого ефекту необхідно застосовувати чотири різних за цільовою спрямованістю видів фізичних вправ:

1.                 формуючих - для створення необхідної маси м'язів (розвиваючих і пітримуючих);
2.                 відновлювально-рекреаційних вправ - для стимуляції функцій організму при зміні діяльності;
3.                 підготовчо-стимулюючих - для підготовки організму до розумової і трудової діяльності;
4.                 локомоторно-активізуючі - для роботи м'язової помпи.

9.Оцінювання учнів

Учні СМГ звільняються від виконання практичних нормативів, але саму підготовку до виконання цих нормативів вважати в міру можливості, а не необхідності, вкрай бажану для покращення фізичної підготовленості. Поточні оцінки виставляють за теоретичні знання та техніку виконання рухових дій, а за чверть та річну - зараховано чи не зараховано.

До обов'язкових вимог з практичного розділу для учнів СМГ, якщо вони їм не протипоказані, віднесені: уміння виконувати комплекси вправ ранкової гімнастики, стройові вправи та команди, основні рухи, танцювальні кроки, нескладні акробатичні елементи, елементи художньої і ритмічної гімнастики, елементи рівноваги, прості вправи на гімнастичних приладах і з інвентарем, вправи зі скакалкою, способи метань, стрибки в висоту і довжину, вміння показати техніку пересування на лижах, підйомів і спусків, поворотів на місці, вміти за завданням вчителя підготовити і провести комплекс ранкової гігієнічної гімнастики, знати зміст і правила рухливих ігор і українських національних забав, із спортивних ігор - прийняття, передача, ведення м'яча, штрафний кидок, подача.

 

Контрольні питання:

1.                 Механізми лікувальної дії фізичних вправ.
2.                 Завдання фізичного виховання учнів СМГ.
3.                 Періоди занять.

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Аршулик И. В. Определение физической работоспособности в спорте. — М.: Медицина, 1979 - 192 с.

2.               Виру А А., Юримяз ТА, Смирнова ТА. Аэробные упражнения. М.: Физкультура и спорт, 1988.-142 с.
3.               Душанин С. А., Иващенко Л. Я., Пирогова Е. А. Тренировочные программы для здоровья. - К.: Здоровье, 1985.
4.               Лечебная физическая культура: Учеб, ддя ин-тов физ. культ./Подред. Попова.-М.: Физкультура и спорт, 1988.-271 с.
5.               Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). - Львів: Світ, 1993.-184 с.
6.               Яновский В.С. Физическое воспитание детей и * подростков с ослабленным здоровьем - К: Здоров'я, 1991 - 230 с.