ОСНОВИ ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ГРИ У ГАНДБОЛ

Тема 1.2. Основи техніки гри у гандбол

 

План лекції 

1. Техніка гри польового гравця;

2. Техніка гри воротаря.

 

1. Техніка гри польового гравця;

 

Під технікою спортивної гри розуміють сукупність найбільш раціональних спеціалізованих рухів, які застосовуються в ній. Успішне оволодіння відповідними ігровими прийомами значно підвищує тактичні можливості гандболіста, що, у свою чергу, забезпечує досягнення бажаного результату. Саме тому навчання техніці гри у гандбол в умовах, наближених до гри, - запорука успіху. Стійка гандболіста. Специфікою конкретної спортивної гри зумовлюється найчастіше використовуване кожним її учасником положення тіла, типове для цієї гри, - основна стійка. Вона є вихідним положенням для початку гри загалом і для більшості ігрових дій – різких виходів на гравця, блокувань нападника, переміщень приставними кроками, ривків, випадів, що відвертають увагу, обведення суперника тощо. Ноги зігнуті в колінних суглобах, тулуб трохи нахилений уперед, руки зігнуті в ліктьових суглобах.

Центр ваги рівномірно розподілений на обидві ноги. Погляд гравця спрямований на суперника чи на м’яч. Перебуваючи в такій стійці, гандболіст повинен легко й невимушено виконувати названі вище дії в захисті й у нападі. Методика навчання. Основну стійку вивчають вже на перших заняттях з гандболу. Учитель вишиковує групу в одну шеренгу з інтервалом 1,5 – 2 м, пояснює і демонструє прийом, який вивчається, потім його намагаються відтворити учні. Учитель у цей час уважно стежить за виконанням вправ і за потреби виправляє помилки. Для закріплення прийому, що вивчається гравці рухаються майданчиком у різних напрямках, перебуваючи в стійці гандболіста. Можливі помилки: 1) гравець стоїть «на прямих» ногах; 2) центр ваги перенесений на одну ногу; 3) гравець дуже сильно згинає ноги і тулуб. Потрібно не тільки вказати на зроблену помилку, але й ще раз показати правильну стійку.

Передача м’яча є основним засобом здійснення командної гри в нападі. Успіх багато в чому залежить від уміння вчасно і точно передати м’яч партнерові. Захист у зоні воротаря, організований у визначений спосіб, можна подолати тільки колективною грою, де основним елементом взаємодії є швидка і точна передача м’яча. Залежно від конкретної ігрової ситуації передача м’яча може виконуватися за прямою нависною траєкторії, з використанням поверхні (ударом об підлогу), із застосуванням дій, що відвертають увагу. Відповідає за точність передачі завжди гравець, який передає м’яч. Він не повинен адресувати партнерові м’яч доти, доки не переконається, що передача буде результативною.

Передача зігнутою рукою зверху найчастіше застосовується в грі, тому що найбільш проста, а також повністю відповідає вимогам динамічного характеру гандбольного двобою. Для виконання передачі м’яча таким способом (правою рукою) гравець займає основну позицію: ліву ногу висуває вперед; м’яч тримає двома руками на рівні живота; швидко визначає передбачувану траєкторію польоту м’яча; вагу тіла рівномірно розподіляє на обидві ноги .

Техніка виконання передачі м’яча зігнутою рукою зверху Перед виконанням замаху м’яч беремо в одну руку, приймаючи п’ястковими кістками, що позначають межу між долонею і фалангами пальців, і охоплюючи його подібно до чаші. Під час виконання замаху, праву руку з м’ячем піднімаємо вгору і відводимо назад, центр ваги переносимо на праву ногу. Кут між плечем і передпліччям у процесі замаху й виконанні цієї передачі повинен становити 90–1000 . Щоб передати м’яч, спочатку переносимо центр ваги тіла з правої на ліву ногу. Плече, а потім передпліччя спрямовуємо вперед. Завершуємо передачу м’яча хлистким рухом кисті. Замах може бути виконано й іншим способом: рука з м’ячем опускається вниз, потім рухається вгору. Наступні рухи під час передачі такі ж, як і в першому випадку.

Можливі помилки:

1) рука при замаху надміру зігнута в ліктьовому суглобі (передача кидком наближається за структурою до поштовху, порушується її точність);

2) рука при замаху надміру розігнута в ліктьовому суглобі (на передачу втрачається багато часу, порушується точність);

3) м’яч тримається кінчиками пальців або притиснутий до долоні;

4) виконуючи передачу, гравець порушує двоопорне положення: спочатку піднімає праву ногу, а потім, стоячи на одній нозі, випускає м’яч з руки.

Передача м’яча зігнутою рукою збоку. Вихідне положення гравця під час виконання цієї передачі, як і в попередній. У процесі виконання замаху руку з м’ячем відводимо назад, згинаючи її в ліктьовому суглобі. Передачу виконуємо послідовно: рухом плеча, майже притиснутого до тіла, передпліччя і кисті, що рухаються паралельно поверхні майданчика. Кисть ніби «захльостує» м’яч збоку, спрямовуючи його у визначену ціль.

Можливі помилки:

1) замість того, щоб при замахові опустити плече вниз, а передпліччя тримати паралельно підлозі, гравець присідає і виконує передачу зігнутою рукою зверху;

2) гравець розташовує кисть знизу під м’ячем, додаючи йому дотичним зусиллям бічне обертання;

3) гравець нахиляє тулуб убік руки, що виконує передачу.

Існують ще й інші способи передачі: прямою рукою знизу, збоку, зверху, прямою рукою. Крім того, для передачі м’яча на невеликі відстані можна використовувати передачі двома руками: від грудей, зверху, знизу. Шляхи уникнення помилок у процесі вивчення передач. Указавши на виявлену помилку, але не демонструючи її, учитель повинен показати ще раз, як правильно виконувати передачу, супроводжуючи цей показ поясненням. Після цього він дає м’яч учневі, ставши за ним, бере його руку з м’ячем і повторює рух кілька разів. Володіння всіма способами передач, вдалий вибір прийому передачі м’яча залежно від ігрової ситуації на майданчику здебільшого визначають успіх тієї чи іншої тактичної комбінації. Ловля м’яча. Передача м’яча і його ловля взаємозалежні ігрові дії. Ловити м’яч можна на місці, у русі й у стрибку, збоку, знизу, двома руками, однією рукою, а також з наступним захватом – іншою рукою. Можна ловити м’яч, що котиться. Як правило, ловля м’яча здійснюється двома руками. Гравець повертається обличчям до м’яча, що летить, витягає назустріч йому руки, злегка згинаючи їх у суглобах. Напружені пальці розсунуті, великі – майже стикаються, інші – утворять «лійку», за розмірами дещо більшу за розміри м’яча. У момент зіткнення з м’ячем пальці охоплюють його, руки потім згинаються в ліктьових суглобах, амортизуючи силу польоту м’яча. Потім гравець готується до виконання наступних дій передачі чи кидка у ворота. У момент готовності до ловлі м’яча центр ваги перенесений на носки, а безпосередньо в момент ловлі – на задню частину ступні

Техніка виконання ловлі м’яча руками

При ловлі м’яча, що летить високо, гравець підстрибує вгору, руки різко заносить над головою, розвертаючи кисті назустріч м’ячу. Зловивши м’яч, згинає руки в ліктьових суглобах, приземляється на носки і займає положення, зручне для наступних дій.

Можливі помилки при ловлі і шляхи їхнього усунення:

1. руки і пальці випрямлені й напружені;
2. м’яч приймається правильно, але його швидкість не амортизується згинанням рук до себе;
3. м’яч ловиться долонями зверху і знизу;
4.  м’яч ловиться захопленням долонь збоку;

перед ловлею руки мимоволі розводяться в обидва боки. Спостерігши помилки, учитель повинен ще раз показати, як правильно ловити м’яч і, поставивши учня на відстані 1–1,5 м від стіни, дати йому завдання ловити м’яч після несильної передачі в стіну і відскоку. Методика навчання ловлі і передачі м’яча. Ловлі та передачі м’яча навчають одночасно за допомогою вправ, які виконуються на місці й у русі, у парах, трійках, великими групами гравців (залежно від умов і наявності інвентарю). Спочатку навчання відбувається за дещо спрощених умов. Прийоми виконуємо на місці, у русі кроком, бігом. Потім умови виконання вищевказаних прийомів ускладнюються: збільшується швидкість переміщення гравців і сила передач, уводиться малоактивний, а потім активний захисник. Надалі виконується передача і ловля у рівнобіжному, зустрічному й перехресному переміщенні гравців. На наступних етапах навчання бажано погоджувати закріплення ловлі й передачі м’яча з тактичними діями команди. Кидки м’яча у ворота. Ступінь володіння технікою кидків м’яча у ворота значною мірою визначає і тактику гри команди. Таким чином, кидки м’яча у ворота і прийоми протидії їхньому виконанню належать до основних засобів гри в гандбол. Кидки м’яча у ворота здійснюють в опорному і безопорному положеннях. В опорному положенні кидки виконують з місця, у русі 41 на ворота й уздовж площадки воротаря за діагоналлю; у безопорному стрибку з місця, у русі вздовж площадки воротаря і на ворота, у падінні. Гравець, що володіє різними способами кидків м’яча у ворота, забезпечує гарні передумови для гри команди в цілому. Вибір виду кидка м’яча у ворота залежить від загальної ігрової ситуації, розташування нападаючого стосовно воріт, відстані, з якої здійснюється кидок захисника. Варто назвати основні вимоги, що висуваються до виконання кидка м’яча у ворота: раптовість, швидкість, точність і вибірковість. Гравець повинен швидко і правильно визначити, яким прийомом найкраще виконати кидок. У гандболі кидки м’яча у ворота виконуються найчастіше при активній протидії захисників, тому навчання повинно проходити в умовах, наближених до ігрових. Кидок зігнутою рукою зверху в опорному положенні є одним із найрозповсюдженіших у гандболі. Як правило, він виконується із середньої і далекої дистанції із закритих позицій. У такий спосіб гравці часто виконують семиметровий штрафний кидок. Цей кидок подібний до передачі м’яча зігнутою рукою зверху, але виконується з максимальним зусиллям (рис.3.3). Замах перед кидком гравець здійснює на першому чи другому кроці, а закінчує одночасно з останнім кроком. З положення готовності до кидка різко розгинає в коліні ліву ногу (використовуючи реакцію опори), потім згинає тулуб, роблячи одночасно хльосткий рух плечем, передпліччям і кистю.

Можливі помилки:

1) ті ж, що при виконанні передачі м’яча зігнутою рукою зверху;

2) останній крок розбігу дуже широкий, гравець ніби «сідає» вниз і, як правило, кидає м’яч вище воріт;

3) відставання замаху і кидка від швидкості розбігу;

4) виконання замаху і кидка круговим рухом плеча;

5) виконання кидка (правою) із забіганням уліво при розбігу внаслідок чого відбувається розподіл сил, які впливають на м’яч за правилом паралелограма.

Техніка виконання кидка м’яча у ворота зігнутою рукою зверху в опорному положенні Кидок зігнутою рукою зверху в стрибку є найбільш розповсюдженим у сучасному гандболі. Гравець рухається вздовж площадки воротаря по діагоналі зліва (ворота ліворуч від гравця), зловивши м’яча після ведення чи після передачі партнера; ліву (поштовхову) ногу ставить так, щоб її носок був спрямований убік польоту, і відштовхується, стрибаючи вгору; праву ногу швидко згинає в колінному суглобі і виносить вгору – убік (мах), рука здійснює замах у спосіб описаний вище. Під час виконання стрибка тулуб гравця зберігає вертикальне положення, ліва рука зігнута в ліктьовому суглобі, виноситься вперед – вгору на рівень грудей. Коли гравець досягає найвищої точки стрибка, він різко розгинає праву ногу і відводить її униз, одночасно згинаючи тулуб і посилаючи руку з м’ячем убік воріт. Після виконання кидка гравець приземляється на обидві ноги.

 

 

 

Можливі помилки:

1) відштовхування з нечітким махом правої ноги (найбільш розповсюджена помилка);

2) надто довгий стрибок уперед при виконанні кидків поверх перешкоди з далекої дистанції;

3) неправильне розгинання махової ноги вниз при виконанні кидка;

4) затягування фази польоту і виконання фінального руху рукою «на кінці льоту» перед приземленням;

5) занадто швидкий рух рукою – кидок «на зльоті».  Техніка виконання кидка м’яча у ворота зігнутою рукою зверху в стрибку Кидок м’яча зігнутою рукою збоку в опорному положенні потребує від гравця спеціальної підготовки. Найчастіше такий кидок виконується з близької дистанції під рукою захисника. Воротареві важко простежити початок кидка, тому що захисник заважає йому вести спостереження. Техніка виконання кидка м’яча у ворота зігнутою рукою збоку в опорному положенні Цей кидок подібний до передачі м’яча зігнутою рукою збоку, але виконується з максимальним зусиллям. Можливі помилки ті ж, що зазначені в попередній передачі. Кидок м’яча зігнутою рукою збоку в стрибку подібний до кидка зігнутою рукою зверху в стрибку, а за біомеханічними особливостями 44 руху руки – кидку зігнутою рукою збоку в опорному положенні. Можливі помилки ті ж, що при кидку зігнутою рукою зверху в стрибку. Методика навчання кидкам м’яча у ворота в опорному положенні й у стрибку. Учитель починає навчання з найпростіших прийомів, поступово ускладнюючи умови виконання кидків м’яча у ворота в опорному положенні, наближаючи їх до ігрових.

Приклад 1. Методика навчання кидку зігнутою рукою зверху в опорному положенні з використанням методу «у цілому» (13–15 занять):

1. Передача м’яча способом, яким виконується кидок у парах на відстані 10–15 метрів.

2. Передача м’яча в парах на відстані 5–6 м на швидкість.

3. Передача м’яча на точність.

4. Кидки м’яча у ворота на точність з неповним зусиллям з відстані 7 – 8 м.

5. Те ж, що 4, але в повну силу і з відстані 8 – 10 м.

6. Кидки м’яча у ворота після ведення м’яча, після передачі м’яча партнером.

7. Кидки м’яча у ворота з пасивним захисником.

8. Кидки м’яча у ворота з напівактивним захисником. Надалі використовуються ігрові поєдинки, які дають змогу удосконалити техніку й тактику кидків у ворота.

Приклад 2. Методика навчання кидка в стрибку зігнутою рукою зверху, використовуючи метод «вроздріб»:

1. Ознайомлення з рухом, імітація (1 заняття).

2. Вивчення різних видів розбігу (1 заняття).

3. Вивчення відштовхування (1 заняття).

4. Вивчення маху правою ногою (для лівш – лівої) у поєднанні з відштовхуванням (2 заняття).

5. Вивчення відштовхування і маху в поєднанні з розбігом з одного, двох і трьох кроків (1 заняття).

6. Вивчення повороту і згинання тулуба під час руху рукою з м’ячем (2 заняття).

7. Вивчення рухів рукою і тулубом у сполученні з розгинанням махової ноги (2 заняття).

 Кидки м’яча у ворота у падінні в сучасному гандболі застосовуються дуже часто. Цей прийом здебільшого застосовують гравці першої лінії. Техніка його виконання індивідуальна, але найчастіше, як найбільш раціональний, описують кидок у падінні на груди.

Гравець стоїть спиною до воріт, ноги на ширині плечей і злегка зігнуті в колінних суглобах. Після прийому м’яча він повинен зайняти зручне вихідне положення для кидка: зробити крок уліво чи вправо, повернутися обличчям до воріт і сильно зігнути ноги. Відштовхуючись ногами, гравець нахиляє тулуб уперед і виконує замах з подальшим кидком м’яча у ворота. Вільна від м’яча рука під час виконання кидка опущена, щоб у разі потреби при приземленні вберегти тіло від падіння. Після подачі м’яча нападник спирається і на руку, що виконала кидок.

Різновиди кидка м’яча у ворота в падінні на груди Під час кидка у падінні перекатом через плече, тулуб відхиляється (у виконавця кидка помітний рух правою рукою – вліво), а м’яч посилається у ворота зігнутою рукою зверху. Після цього гравець групує тіло, притискає коліна до грудей і здійснює перекат через плече лівої руки.

Можливі помилки:

1) гравець падає в зоні воротаря, не відштовхнувшись ногами від площадки;

2) гравець не групується при виконанні падіння перекатом через плече; 46

3) гравець не згинає ноги в колінах, падаючи на груди;

4) гравець торкається підлоги лівою рукою до того, як випускає м’яч із правої.

Методика навчання кидкам у ворота в падінні.

 Вивчення кидка м’яча у ворота в падінні допомагає виконати ряд вправ: для розвитку сили рук, м’язів живота; акробатичних – перекид, політ-перекид; волейбольних – перекат уліво, вправо, падіння вперед з наступним приземленням на руки, груди, живіт, стегна. Послідовність вивчення кидка така:

1. Кидки набивного м’яча з положення сидячи.

2. Кидки м’яча зі стійки на колінах з наступним падінням уперед.

3. Кидок м’яча у ворота з глибокого присіду з наступним падінням уперед на руки.

4. Виконання кидка в падінні на груди з низьких стійок.

5. Виконання цього кидка після розбігу.

6. Виконання цього кидка після ведення. 7–10. Те ж, що 3–6, кидок у падінні перекатом через плече.

Крім зазначених кидків, у гандболі застосовують кидки прямою рукою збоку, прямою рукою знизу; кидок з нахилом уліво, кидок з нахилом вправо; кидок зігнутою рукою зверху; кидок назад з поворотом із замахом уперед.

Уміння гравця обрати найбільш ефективний прийом під час виконання кидка м’яча у ворота залежить від сформованих умов, які свідчать про його майстерність, уміння орієнтуватися і водночас ускладнює дії захисників і воротаря.

Кидки у ворота із закритих позицій за допомогою рухів, які відвертають увагу. У сучасному гандболі, у зв’язку з підвищенням рівня взаємодії між захисниками і поліпшенням їхньої індивідуальної майстерності, кидки м’яча у ворота виконуються в основному із закритих позицій, тобто, коли перед гравцем, що кидає, на шляху до воріт стоїть суперник, що виконує блокуючі рухи.

Уміння дезорієнтувати захисника, увести його в оману щодо намірів – умова високої індивідуальної майстерності. Дезінформація захисника здійснюється за допомогою рухів, які відвертають увагу, і лише тоді, 47 коли він перебуває на відстані 2,5–3 м від нападника, що виконує кидок. За допомогою рухів, що відвертають увагу, нападник використовує суперника як «перешкоду», що заважає воротареві спостерігати за підготовкою кидка м’яча у ворота. Це дозволяє нападаючому використовувати елемент раптовості.

Кидок у верхню частину воріт праворуч від захисника. Виконуючи зазначений кидок, той, хто нападає, з метою дезінформації захисника, виконує замах у нижню частину воріт. Одночасно всі рухи й вираз обличчя гравця повинні «змусити» захисника виконати блокуючі дії униз, а сам він раптово і швидко робить кидок у верхню частину воріт. Прагнучи закинути м’яч у нижню частину воріт, нападник з метою дезінформації захисника демонструє замах у верхню частину. Шляхи усунення помилок під час виконання кидків м’яча у ворота.

Помилки при виконанні кидків як істотна вада в майстерності гравця значною. мірою позначається на його психологічному стані. Тому їхньому усуненню варто приділяти особливу увагу. Будь-яка помилка починається з неправильного уявлення про рух. Тому бажано показати гравцеві кінограму кидка, виокремити структуру тієї фази руху, де була допущена помилка. Таку фазу кидка потрібно виділити в окрему вправу (чи ряд вправ) і опрацювати на наступних заняттях. Потім можна продовжувати закріплення техніки кидка. Відволікаючі дії і рухи. Відволікаюча дія являє собою суму елементарних рухів, кожен з яких – це одиничний моторний акт. Відволікаючий рух тілом чи рукою, з м’ячем чи без м’яча, на місці чи при переміщенні повинен нейтралізувати суперника, спонукавши його до активних захисник дій ще до початку справжніх дій нападаючого. Застосування цієї групи прийомів дає змогу дезорієнтувати супротивника – що, у свою чергу, унеможливлює його протидію нападаючому. Для того, щоб захисник реагував на будь-який рух, що відвертає увагу, його потрібно виконувати правдоподібно і переконливо у тому темпі, у якому гравець проводить основний прийом. Потрібно 48 домогтися того, щоб будь-яку дію гравця можна було оцінити як справжню. У гандболі існує багато відволікаючих дій і рухів, що застосовуються для розв’язання ігрових завдань. Зупинимося на тих, що використовуються найбільш часто. Рух, що відвертає увагу, на кидок м’яча у ворота. Для ефективного використання цього прийому потрібно, щоб нападник умів поцілити у ворота з далекої дистанції. Як бачимо, такий гравець перебуває під постійною та пильною увагою захисників, які у разі виконання ним замаху на кидок, поспішають блокувати рухи гравця. У зв’язку з цим нападник, під час замаху, уважно стежить за діями захисників і, якщо дозволяє ситуація, змінює напрямок початкового руху. Після цього він намагається пройти повз свого «опікуна» до воріт і влучити в них з ближчої відстані.

 

Методика навчання:

1. Виконання відходу від уявлюваного захисника після замаху з місця.

2. Те ж, що 1, після замаху на кидок з розбігу.

3. Те ж, що 2. «Відхід» від стійки чи макета захисника.

4. Виконання руху, що відвертає увагу, проти пасивного захисника.

5. Виконання руху, що відвертає увагу, проти напівактивного й активного захисника.

Рух, що відвертає увагу, на передачу м’яча виконується, щоб послабити увагу захисника чи перейти вбік передбачуваної передачі. Зазначений прийом часто виконують, рухаючись вздовж площадки воротаря і, як правило, при протидії захисника. Недосвідчений «опікун», побачивши рух на передачу м’яча, заспокоюється і не так ретельно виконує свої функції.

Мету нападник досягнув, можна виконувати кидок м’яча у ворота.

Методика навчання:

1. Гравець, взявши м’яч, з місця виконує імітацію передачі м’яча. Ту ж вправу виконує у русі.

2. Вправи в парі з пасивним захисником.

3. Вправи в парі з напівактивним і активним захисником.

Однокроковий відволікаючий рух являє собою ряд послідовно виконуваних рухів і складається з розбігу, що відвертає увагу, ведення м’яча, переміщення у протилежний бік, обходу гравця. Кожен рух є невід’ємною частиною відволікаючого руху загалом, залежить від попередніх рухів і, у свою чергу, дозволяє зловити м’яч, кинутий йому партнером. На відстані 2–2,5 м від «опікуна» нападник з м’ячем робить правою ногою крок уперед – вправо, згинаючи її в колінному суглобі; м’яч тримає двома руками на рівні живота, тулуб повернутий убік носка правої ноги і злегка нахилений уперед, погляд гравця спрямований убік виставленої правої ноги. Створюється враження, що нападник має намір обійти захисника праворуч. При цьому він ставить праву ногу з носка на повну стопу, перемістивши на неї загальний центр ваги. Рухаючись, гравець швидко випрямляє праву ногу, повертаючись уліво. Одночасно з цим м’яч переміщується ліворуч і, разом із кроком лівої ноги, гравець починає ведення м’яча лівою рукою, обминаючи захисника з лівого боку. Цей прийом можна виконувати і на відхід праворуч. Двокроковий відволікаючий рух варто починати з трохи більшої відстані від захисника, ніж при однокроковому (2,5 – 3 м); а принцип рухів залишається той самий. Виконуючи зазначений прийом, потрібно уважно стежити за захисником, щоб за умови його реагування на ваш перший рух, можна було припинити відволікаючу дію і спинитись у напрямі, протилежному рухові захисника. При виконанні обох відволікаючих дій м’яч тримається однією або двома руками при замахові.

Можливі помилки:

1) виконуючи обманні кроки з м’ячем гравець під час необхідних пауз втрачає двоопорне положення, здійснюючи при цьому не кроки, а наскоки, які не можуть дезінформувати захисника;

2) м’яч тримається близько від захисника однією чи двома руками, що, у свою чергу, створює загрозу втрати;

3) відволікаючі дії розпочинаються дуже близько від захисника (найпоширеніша помилка);

4) прийом виконується дуже швидко, що не дає захисникові часу «повірити» в обманний задум нападаючого. Виявлені помилки варто усувати, рекомендуючи учням виконувати дії, що відвертають увагу повільно і роздільно.

Методика навчання:

1. Гравці в колону по одному йдуть майданчиком (дистанція 1 – 1,5 м). Гравець, який замикає колону, роблячи ривок, біжить уперед, «змійкою» обминаючи кожного партнера, і стає попереду.

2. Рухлива гра «салки».

3. Довільне виконання дій, що відвертають увагу, роздільно.

4. Виконання в парі з пасивним захисником, зі стійкою чи макетом.

5. Виконання проти напівактивного й активного захисника.

6. Виконання в однобічних іграх 2  2, 3  3.

Успішне оволодіння відволікаючими діями розширює можливості взаємодії гравців у нападі і створює ефективні передумови до досягнення перемоги.

Ведення м’яча – один із основних прийомів гри, який застосовується разом з іншими прийомами .

Ведення м’яча в русі

Ведення використовують у таких випадках: якщо партнери закриті та нікому передати м’яч; коли здійснюється швидкий перехід від захисту до нападу, а до воріт ще далеко; під час обведення суперника. Ведення буває одноударне і багатоударне. Одноударне ведення виконується наступним чином. Гравець ловить м’яч, робить з ним три кроки, потім ударяє ним об майданчик, ловить м’яч, який відскочив, знову робить три кроки з м’ячем в руках перед тим, як віддати його партнеру або кинути у ворота. Посилати м’яч об майданчик можна двома способами: поштовшом і підкиданням.

Багатоударне ведення – здійснюється послідовними поштовхами м’яча однієї руки об поверхню майданчика. Для зміни напрямки руху змінюється і місце торкання м’яча. Для руху м’яча вперед необхідно торкатися його позаду. Для того, щоб рухатись вправо, пальці повинні торкатися м’яча зліва. Не рекомендується зловживати веденням, тому що це погіршує можливості для взаємодії гравців у нападі, дає змогу супротивнику організувати захисні дії, сповільнює темп атаки. Гравець, що веде м’яч, виконує м’які поштовхові рухи за рахунок згинання і розгинання рук в ліктьовому і кистьовому суглобах і спрямовує м’яч широко розставленими пальцями таким чином, щоб відскок його від площадки відповідав обраному виду ведення. Залежно від швидкості просування гравця визначається кут відскоку м’яча. Гравець, що веде м’яч правою рукою виконує цей прийом праворуч від себе, щоб вільно просуватися вперед.

 

 

Можливі помилки:

1) гравець штовхає м’яч не пальцями, а долонею;

2) швидкість потрібного переміщення не відповідає обраній висоті ведення;

3) при швидкому високому веденні м’яча посилається на підлогу під невеликим кутом (близьким до прямого), що сповільнює швидкість бігу; таким чином, гравець веде м’яч, плутаючи його в ногах.

Для усунення зазначених помилок потрібно повернутися до правильного виконання ведення на місці, у ходьбі і повільному бігу.

Методика навчання:

1. Ведення м’яча, стоячи на місці (однією рукою, потім по черзі обома).

2. Ведення м’яча в русі кроком.

3. Ведення м’яча в русі бігом.

4. Ведення м’яча в русі бігом зі зміною напрямку.

5. Ведення м’яча, тікаючи від суперника.

6. Ведення м’яча без центрального зорового контролю.

7. Обведення напівактивного захисника за допомогою ведення.

 

2. Техніка гри воротаря

Функції воротаря у сучасному гандболі дуже складні та відповідальні. Результат зустрічі найчастіше залежить від якості гри воротаря. Незважаючи на правильний, з погляду техніки і тактики, захист суперників у нападників усе-таки з’являється можливість здійснити кидки м’яча у ворота. Якщо команда має досвідченого воротаря, то більшість м’ячів, спрямованих у ворота, буде відбито. Складність гри воротаря пояснюється тим, що кидки у ворота виконуються з великою силою, зазвичай, точно, зненацька, різноманітно й у ряді випадків – з дуже близької відстані, наприклад, у падінні й у стрибку над площадкою воротаря. Погано підготовлений воротар найчастіше є причиною поразки команди у грі. Основа діяльності воротаря – уміння під час нападу команди суперника вибирати найбільш вигідну вихідну позицію у воротах, визначити в завершальній фазі кидка можливий напрямок польоту м’яча, використовувати засоби захисту, для цього потрібно мати швидкісну реакцію .

Найбільш характерними захисними рухами воротаря є: пересування у воротах, заняття вихідної позиції, затримка м’ячів тілом, однієї чи двома руками, ногами. Спеціальні уміння і навички, необхідні воротареві для досягнення високої спортивної майстерності, можна набути тільки в процесі тривалої підготовки. Найбільш характерними для гри воротаря є такі прийоми гри: переміщення у воротах з метою вибору місця, основна стійка, відбивання м’ячів, що летять у різних напрямках.

Схема варіантів вибору позицій у воротах Переміщення у воротах і вибір місця. У процесі атаки нападаючі, передаючи м’яч один одному, змушують голкіпера переміщуватися уздовж лінії воріт, тому що кидок може бути здійснений у будь-якому напрямку. Переміщується воротар за допомогою бігу, стрибків і (найчастіше) приставних кроків. Щоб вступити у двобій з нападником, голкіпер повинен насамперед визначити вихідну позицію у воротах і прийняти основну стійку для виконання дій. Основна стійка. Голкіпер стоїть у воротах, розставивши ноги на 20–25 см, носки розвернуті назовні, вага тіла рівномірно розподілена на обох ногах . Ноги злегка зігнуті в колінних суглобах, тулуб нахилено вперед, руки трохи зігнуті в ліктьових суглобах і розведені в різні боки долонями вперед. Погляд воротаря спрямований на м’яч. Злегка піднявшись на носки, воротар готовий до відбиття м’ячів, кинутих у ворота з центральних зон нападу. В міру переміщення атаки до кута площадки воротар просувається ближче до штанги. Якщо загроза воротам із правої кутової позиції, він займає місце біля лівої штанги таким чином, щоб ліва рука прикривала ближній верхній кут воріт, а права – трохи зігнута в ліктьовому суглобі – повернута вбік долонею і страхувала далекий верхній і нижній напрямок . У разі загрози воротам з лівого кута, воротар займає відповідну вихідну позицію біля правої штанги.

 

Техніка гри воротаря: основна стійка; стійка при затримці кидків з кутових позицій; техніка відбивання м’яча руками; техніка відбивання м’яча ногами Під час кидків м’яча у ворота голкіпер у вихідному положенні виконує одну із найскладніших функцій: визначає можливий напрям польоту м’яча, визначає захисну дію і час його початку для відбивання кидка. Техніка захисних дій воротаря специфічна, однак він зобов’язаний володіти всіма прийомами польових гравців. Відбивання м’яча руками. М’яч з силою кинутий в один з верхніх кутів воріт, відбивається швидким винесенням руки, назустріч м’ячу. М’ячі, кинуті ближче до воротаря, можуть відбиватися передпліччям, плечем. Захисна дія для затримки верхніх м’ячів починається з руху ніг.

Можливі помилки:

1. відбивання м’яча прямо перед себе, а не за лицьову лінію площадки;
2.  намагання «дістати» м’яч правою рукою в лівому верхньому куті і навпаки. Відбивання м’яча ногами.

Усі м’ячі, спрямовані в нижню частину воріт голкіпер відбиває ногою, роблячи короткий чи довгий випад убік м’яча, що летить. В обох випадках нога розвернута назовні, а опущені руки страхують можливе прослизання м’ячів 

Можливі помилки:

1. виконання випаду без рук;
2.  спроба відбивати нижні кидки руками.

Введення м’яча у гру. Для введення м’яча у гру воротар використовує передачу м’яча. М’яч можна вводити, посилаючи його далеко вперед своєму нападнику, тому воротар повинен уміти з силою і точно передавати м’яч. Шляхи усунення помилок. Помилки в техніці захисних дій воротаря усуваються шляхом багаторазового повторення заданого руху без м’яча, потім – відбиваючи кинутий з незначним зусиллям м’яч, далі – в умовах, наближених до ігрових.

 

Методика навчання техніці захисних дій воротаря:

1. Навчання основній стійці.

2. Відбивання м’яча руками.

3. Відбивання м’яча ногами.

4. Відбивання м’ячів, кинутих із закритих позицій.

5. Відбивання кидків з кута і з близької відстані.

6. Відбивання семиметрових штрафних кидків.

7. Гра на виході.