ОСНОВНІ МЕТОДИ АРТ-ТЕРАПІЇ У РОБОТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

                                                                                     ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                                     Радою РМК відділу освіти

                                                                         Барвінківської РДА

                                                                                          протокол  № 2 від  22. 03.2019

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

практичним психологам закладів загальної середньої освіти

 

«ОСНОВНІ МЕТОДИ  АРТ-ТЕРАПІЇ У РОБОТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА»

 

                Укладач: методист з психологічної служби  відділуосвіти Барвінківської РДА

                     Харківської області

                     Склярова  Людмила Валентинівна

 

Запропоновані у роботі ідеї можуть бути використані в практичній діяльності практичних психологів, соціальних педагогів, лікарів та інших спеціалістів, яких цікавить дана тема при роботі із проблемними дітьми, дітьми з особливими освітніми потребами, хворими, та з учнями, які не можуть самостійно вирішити проблемні ситуації.

 

 

«Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, фантазії, творчості»

В. Сухомлинський

 

           Мистецтво - невидимий місток, що поєднує два протилежні світи: світ фантазії та реальності. Часто таємні бажання, підсвідомі почуття та емоції легше викласти у творчості, ніж виразити у словесній формі. Тому останнім часом великої популярності набуває метод лікування за допомогою художньої творчості, або арт-терапія.

         Арт - терапія - один із найм’якших і в той же час глибоких методів в арсеналі психологів. Малюючи, займаючись ліпленням, ви ніби отримуєте закодоване послання від самого себе. Форма, колір та інші характеристики продуктів творчості можуть не лише розкрити істинні, глибинні бажання, страхи, відношення до когось або чогось, настрій в даний момент, але й вплинути на свій психологічно емоційний та фізичний стан. Адже відомо, що кожна форма, колір та звук випромінюють певну енергію, яку можна і потрібно використовувати для покращення життя та зміцнення здоров`я. Цей термін з'явився ще в 40-і роки ХХ ст. Його почав використовувати британський лікар і художник Адріан Хілл.

 Арт - терапія - це спеціалізована форма психотерапії, заснована на мистецтві, образотворчій та творчій діяльності.

 Арт-терапія - метод зцілення за допомогою творчості, що застосовується у психотерапії, пси­хосоматичних клініках та в соціальній сфері.

         Головна мета використання арт -терапії  у роботі - гармонізація  розвитку особистості через розвиток  уміння самовираження та самопізнання

        Сучасна арт-терапія - це пластичний, активний напрям, що розвивається, напрям, який постійно розширює сферу свого застосування.

        Сучасна арт-терапія не має обмежень і протипоказань, вона завжди ресурсна і екологічна у плані її застосування. Сьогодні вона з успіхом використовується у психології та педагогіці, соціальній роботі та у бізнесі. Методика арт-терапії ґрунтується на переконанні в тому, що внутрішнє «Я» людини трансформується у візуальні матеріалізовані символічні образи або специфічні конструкти художньої творчості кожного разу, коли вона спонтанно, особливо не задумуючись над тим, що має вийти у кінцевому результаті, - пише картини, малює, ліпить, створює скульптуру тощо. Існує думка, що образи художньої творчості відображають зміст підсвідомих процесів, включаючи внутрішні конфлікти, страхи, нав'язливі думки, спогади дитинства, сновидіння тощо.

          Оскільки арт-терапія не має обмежень, то практично кожній людині вона доступна. Надзвичайно цікава робота, яка не вимагає спеціальних здібностей і художніх навичок, доступна абсолютно всім, мобілізує творчий потенціал людини, запускає механізм психічного імунітету до самозцілення і відновлює процеси саморегуляції та здатна через позитивне наповнення змінювати світогляд людини. У процесі творчої роботи наше підсвідоме через створювані художні образи взаємодіє із свідомістю, а сам процес приносить задоволення, навчає більш довільно і спонтанно виражати свої переживання. Мистецтво дає можливість у завуальованій образній формі трансформувати у малюнок, фігуру, скульптуру, картину й інші художні твори проблему, яка людиною неусвідомлювалась та була витіснена, вивести її назовні, проаналізувати і знайти їй рішення.

           Арт - терапія відкриває простір для творчих пошуків психолога, адже    сприйняття і переробка образної інформації мають рівнозначну цінність і доповнюють одна одну. Кращого інструменту, ніж казка, малюнок, гра, розповідь, людство ще не вигадало. Методи арт - терапії допомагають формувати особистість, її світогляд, життєві стратегії та сценарії, навчаючи людину бути творцем власного життя.

Арт-терапія - це засіб вільного самовираження і самопізнання. Худож­ня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілку­вання із собою. Спираючись на символіку і власний творчий потенц­іал, людина здатна досягти самозцілення. Сим­волічні образи являють собою способи вирішен­ня внутрішньопсихічних конфліктів. Арт-терапія особливо важлива для тих, хто не може «виговоритися», кому висловити свої фантазії в творчості легше, ніж розповісти про них. Вигадки, які зображені на папері нерідко прискорюють і полегшують вербалізацію переживань. Малювання, як і сновидіння, знімає бар’єр «его-цензури», яка ускладнює словесний вияв конфліктних несвідомих елементів.

         Через малюнок, казку арт-терапія дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, усуває страх, допомагає зрозуміти власні почуття і переживання, сприяє підвищенню самооцінки, розслабленню і зняттю напруги і, звичайно ж, допомагає в розвитку творчих здібностей.

         Часто в житті людини присутні не лише зовнішні, а й внутрішні конфлікти та суперечності, які більш небезпечні для самої особистості. Незалежно від того, визнають чи не визнають люди власні конфлікти, вплив останніх не зменшується.  Арт - терапія в такому випадку - виводячи протиріччя зсередини в зовнішній світ - пропонує способи їх розв’язання, це природні ліки, що вживаються людьми інтуїтивно. Метою арт - терапії є підведення людини до усвідомлення своєї внутрішньої сутності, своєї унікальності та неповторності, до відчуття гармонії із собою і світом. У кожній особистості існує потреба у самовираженні, яка здебільшого, залишається незадоволеною, що й породжує внутрішній конфлікт.

           Людина також є частиною природи і спеціально організована взаємодія з елементами природної системи, очевидно, повинна мати позитивний результат. У творчих роботах, як правило, відображена природа і способи взаємодії з нею. Арт-терапія пропонує дитині висловити свої емоції, почуття за допомогою ліплення, малювання, фотографування, перегляду фільмів, складання казок, конструювання з природних матеріалів. Переживаючи образи, індивід знаходить свою цілісність та неповторність. Надзвичайно добре поєднувати різні форми арт-терапії: спиратися на вербальний рівень (робота з казкою, фільмом), продовжувати на невербальному рівні (малювання, ліплення, колаж,орігамі) і завершувати знову на вербальному рівні (проговорювання нового досвіду).   В арт-терапії не можна недооцінювати  безпосередній вплив на організм кольору, ліній, форми. З давніх часів для лікування нервових потрясінь застосовується малювання ієрогліфів. В даний час з’ясувалося, що при цьому людина повністю розслабляється і помітно знижується частота її пульсу.

          Ще одним побічним наслідком арт-терапії є почуття задоволення, яке виникає в результаті виявлення прихованих талантів.  У занятті мистецтвом дуже важливо, щоб людина відчувала свій успіх в цій справі. Якщо вона бачить, що має успіх у виразі і відображенні своїх емоцій, створенні унікальних виробів, малюнків, до неї приходить успіх у спілкуванні, а взаємодія зі світом стає більш конструктивною. Успіх у творчості в його психіці несвідомо переноситься і на звичайне життя.

Форми арт-терапії

     Індивідуальна арт-терапія може тривати кілька місяців і навіть років.

     Групова арт-терапія допомагає:

• розвивати соціальні й комунікативні навички;
• надати взаємну підтримку членам труїш і вирішити загальні проблеми;
• спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на інших;
• засвоювати нові ролі і виявляти латентні (приховані) якості особистості, спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взає­мини з іншими;
• підвищувати самооцінку і веде до зміцнен­ня особистої ідентичності;
• розвивати навички прийняття рішень.

 

Арт-терапія для дітей дошкільного віку

         Для маленьких дітей будь-яке заняття творчістю - це завжди весело, приємно та корисно для розвитку як дрібної моторики, так і вищих психічних функцій, але арт-терапія - це не тільки все те що назвали. Методи арт-терапії допоможуть вирішити багато психологічних проблем дошкільника: знизити рівень тривожності, агресивності, імпульсивності, допоможуть гармонізувати психічний стан, зняти психосоматичну напругу, підняти рівень самооцінки, подолати дитячі страхи та інші труднощі. Методи арт-терапії часто застосовують в корекції міжособистісних стосунків у дитячому колективі, сім'ї і ін. В процесі арт-терапії відбувається зцілення психіки і паралельно дитина знайомитися з навколишнім світом, формує позитивне ставлення до нього.

          Техніки арт-терапії працюють на не вербальному рівні, тому їх добре застосовувати з дітьми, які погано говорять. Це актуально для діагностики, та при корекції.  Окремо варто сказати про роботу з емоційним компонентом психіки при заняттях арт-терапією. Заняття дозволяють малюкам виражати свої емоції, почуття використовуючи малювання, ліплення, ігри з різними видами піску та іншими матеріалами.

          У дошкільному віці застосовують групові та індивідуальні форми арт-терапії відповідно поставлених завдань. Переваги використання арт-терапії з дошкільниками:

• простота застосування технік;
• високий інтерес у дітей до процесу арт-терапії;
• висока ефективність терапії;
• відсутність протипоказань до застосування (крім важких психічних порушень таких як розлади свідомості, маніакальне збудження);

 

Методи арт-терапії з дошкільниками сприяють:

• розвитку дрібної моторики;
• зняттю психосоматичної напруги;
• розвитку мовлення та фантазії;
• зниженню рівня тривожності, агресивності, імпульсивності;
• сприяють гармонізації особистості;
• підвищенню самооцінки.

 

Методи арт-терапії з дітьми дошкільного віку

• Ізотерапія
• Пісочна терапія
• Пісочна анімація
• Ігрова терапія
• Казкотерапія
• Музична терапія
• Кольоро-терапія
• Танцювальна терапія
• Лялько-терапія

          Для ефективності роботи, сеанси арт терапії повинні носити системний характер, бути регулярними.

 

Арт-терапія для дітей шкільного віку

            Молодша школа - фундамент навчання в школі. Яким буде цей «фундамент», як дитина адаптується до школи, наскільки буде почувати себе добре в школі, чи зуміє впоратися з різними труднощами – залежить подальше її навчання. Вступ до школи повністю перебудовує життя дитини. У школі дитина попадає в нові соціальні умови. Це може супроводжуватися підвищенням тривожності, зниженням активності, переживанням емоційного неблагополуччя, пов'язаного з передчуттям небезпеки або невдачі. При несприятливих умовах тривожність дітей та страхи перетворюються в стійку рису характеру. Ближче до 7-8 років можна говорити про певний емоційний настрій з перевагою почуття занепокоєння та страху зробити щось не так. 

         Найбільш ефективна робота з дітьми - це психокорекційна робота за допомогою малюнка. Використання мистецтва як корекційного фактора цілком доступно у школі. Ці арт-терапевтичні заняття можна розглядати як одну з інноваційних форм роботи з дітьми.

         Методи арт-терапії широко застосовують в роботі з молодшими школярами. Це і допомога в адаптації до школи, корекція взаємин в колективі та сім'ї, корекція страхів і рівня самооцінки та інших психологічних проблем. Арт-терапевтичні техніки також допомагають в діагностиці особистісних особливостей школярів, характеру їх проблем, допомагають визначити положення в класі, потенціал кожної дитини. Дуже часто діти не говорять про проблему навмисно, а деякі методи арт-терапії, дозволяють обходити захисні механізми і непомітно для дитини показувати існуючі проблеми.

         Багато дітей не здатні словами висловити свій емоційний стан, переживання, а ось за допомогою технік арт-терапії - легко, в цьому безперечна перевага даного методу. У шкільному віці застосовують групові та індивідуальні форми арт-терапії в залежності від поставлених завдань, але частіше - групові форми роботи.

 

Методи арт-терапії з дітьми шкільного віку

• Ізотерапія
• Казкотерапія
• Музична терапія
• Танцювальна терапія
• Пісочна терапія
• Пісочна анімація
• Кінезіотерапія
• Лялькотерапія
• Драматерапія

 

Арт-терапія для дітей підліткового віку

           Підлітковий вік є важким перехідним періодом, тому доцільно застосовувати не нав'язливі методи арт-терапії для гармонізації психосоматичного стану підлітків. Актуальними методами роботи є: драма-терапія, ізо-терапія, пісочна терапія і всі інші види з якими підлітку цікаво працювати. Для ефективності роботи, сеанси арт-терапії повинні носити системний характер, та бути регулярними.  Застосування методів арт-терапії для різних вікових груп має свої особливості. Важливо використання універсальних і спеціальних методів актуальних для певного вікового періоду.

           Учні можуть приховувати тривожні ситуації від психолога, проте за допомогою кольору, форм, ліній можна чітко  прослідкувати тривожні нотки і вже в індивідуальному порядку підкорегувати необхідне. Бувають випадки, коли старшокласники самі пропонують теми для малюнку, історії, чи іншого творіння, мотивуючи це тим, що нудні анкети та тести пройдений етап. Та все ж найцікавіше спостерігати, за тим, коли діти самі в міру вивченого і освоєного матеріалу вміють давати раду зі складними моментами у житті, намагаються навіть бути порадниками іншим.  Терапія творчістю кожному з випускників шкіл відкладеться глибоко у душі і навчить не впадати у відчай на складній життєвій дорозі. Методи арт-терапії згуртовують людей, допомагають створити колектив у класі, де разом вирішують всі проблемні питання. А учні і вчителі намагаються не лише чути, а й почути один одного.

            Арт-терапія допоможе зняти психічну напругу і стрес, подолати тривожність і страхи, агресію та імпульсивність, а також гармонізувати внутрішній стан людини в різних вікових періодах.

           У роботі з дітьми та підлітками психологу дуже важливо дотримуватись важливих принципів, які забезпечують створення атмосфери психологічного захисту та комфорту, формують почуття довіри, допомагають налагодженню терапевтичного альянсу. Це постійна підтримка дитини, схвалення її досягнень, позитивний ресурс для її образу «Я». Не допускається застосування оціночних суджень та через примус, нав'язування дитині виконання терапевтичних завдань. Формувати позитивне прийняття всього, що виникає в результаті роботи, незалежно від його змісту чи естетичного вигляду, схвалюючи саму дитину, відмічаючи зміни, які відбуваються у ній, зазначати її особистісне зростання, при цьому не ставити у порівняння з іншими дітьми.             Використання психологом методів арт - терапії у роботі з дітьми та підлітками є позитивним елементом у структурі психологічного супроводу, який забезпечує психологічний комфорт та сприяє її гармонійному розвитку.

 

Арт-терапія для дітей з особливими освітніми потребами

  Незалежно від стану здоров’я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, кожна людина має право на повноцінне життя, освіту, якість якої не відрізняється від якості освіти решти людей. Саме цей принцип є основним в організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами. Саме ці проблеми сучасності стають важливим аргументом актуальності пошуку нових, адекватних часу методів психотерапевтичних впливів, які б допомагали людині знаходити рішення складним життєвим ситуаціям, розв'язувати внутрішньо-особистісні та міжособистісні конфлікти, наповнювати життя яскравими подіями та враженнями, приємними емоційними переживаннями. Поява і розвиток арт-терапії, унікального і досконалого психотерапевтичного методу, який виник на перетині мистецтва, психології і психотерапії, є своєрідною відповіддю на запити суспільної психологічної практики щодо застосування художнього мистецтва як засобу зміцнення психічного здоров'я дітей та дорослих.

Основною метою арт-педагогіки є художній розвиток дітей з особливими потребами, формування основ художньої культури, соціальна адаптація особистості засобами мистецтва. Сутність арт-терапії полягає в терапевтичному і корекційному впливі мистецтва на дитину і проявляється в реконструюванні психотравмуючої ситуації за допомогою художньо-творчої діяльності, виведенні переживань, пов’язаних з нею, у зовнішню форму через продукт художньої діяльності, а також створенні нових позитивних переживань, формуванні креативних потреб і способів їх задоволення.

Арт-терапія покликана допомогти дитині справитися зі своїми психологічними  проблемами, відновити емоційну рівновагу чи усунути порушення поведінки. Даний психотерапевтичний напрямок має переваги поміж інших, тому що це невербальна форма роботи. Це важливо для тих, хто має мовні вади, труднощі у вираженні почуттів, переживань. Переживання і почуття дітей безпосередніше і жвавіше «звучать» в образотворчій продукції, ніж у словах. Відбиті в ній, вони доступні для сприйняття й аналізу.

        Використання арт-терапевтичних методів у практиці роботи практичного психолога з дітьми з особливими освітніми потребами допомагають розширити їх уявлення про навколишній світ, усвідомити його цілісність та розвинути моторику рук. Істотно і те, що образотворчі матеріали і предмети ігрової діяльності є для дитини більш важливими «партнерами» комунікації, ніж арт-терапевт.  Варто враховувати і те, що ігровий простір, образотворчий матеріал і образ є для дитини засобами психічного захисту і саморегуляції, до яких вона прибігає у важких для себе обставинах. Це, зокрема, пов’язано з можливістю образотворчого образа досить тривалий час «утримувати» афекти, не даючи їм «виплеснутися» назовні. Тому образ може виступати для дитини своєрідним «контейнером, усередині якого складні почуття зберігаються до тих пір, поки дитяча свідомість не зможе їх «побачити» чи «прийняти».

         Арт-терапевтичні методи успішні також у роботі з аутичними дітьми. Вербальний контакт із ними вкрай утруднений. Вони «занурюються в себе», а їхня діяльність носить ритуальний, стереотипний характер.  Спроби змінити ці стереотипи, як правило, викликають сильну тривогу і навіть агресивну реакцію.  Арт-терапія дозволяє якоюсь мірою отримати доступ до переживань таких дітей, активізувати їх, а в деяких випадках і сприяти розвитку практичних навичок.   Варто враховувати і те, що в деяких випадках аутичні діти виявляють особливі здібності до малювання.

Арт-терапія включає в себе:

• нетрадиційні напрямки образотворчої діяльності, направлені на корекцію мотиваційної сфери дитини, що передбачає психологічний супровід сюжетних ліній, створених дитиною;
• створення колажів з малюнків, фотографій, символів, природних матеріалів навчає дитину «спілкуватися» з навколишнім середовищем;
• пальчиковий театр та нетрадиційні форми роботи з папером мають на меті психокорекцію моторної, когнітивної, мотиваційної сфери дитини;
• за допомогою сюжетно - рольової гри діти знайомляться з елементами виразних рухів, мімікою, жестами.

 Робота з тістом, тістопластика передбачає корекцію рухової можливості дитини, корекцію пізнавальних й творчих можливостей дитини.  Малювання на тканині губкою, пальцями та долонями підвищує потреби в активності та реалізації моторних та емоційних можливостей. Сенсорна інтеграція та психокорекція передбачає знайомство дитини з формою, розміром, площиною та частинами предметів, що сприяє психокорекції пізнавальних процесів, мотивації, а також  підвищенню соціальної адаптації дитини.

Одним із найцікавіших напрямків терапії є створення вистав дітьми шкільного віку за допомогою ляльок. Приймаючи участь у лялькових виставах, учні початкових класів навчаються грати сюжетні ролі за казкою й “приміряти” ту чи іншу роль на себе.  На протязі заняття діти не тільки отримують задоволення від пізнання навколишнього світу, але й вчаться керувати собою та відчувати темпоритм сюжету. Ляльковий театр спрямований на формування емоційної сфери дитини, розвиває  пам’ять, мислення, увагу та уяву.

Особлива увага приділяється відтворенню фантазії дитини. При цьому дотримуються основних правил арт-терапії: дитина має право вибирати вид та зміст своєї творчої діяльності, працювати в своєму особистому темпі, врахування індивідуальних особливостей дитини, підбір певних видів діяльності, які окрема дитина спроможна виконати і отримати результат, регламентування роботи дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги. Такі правила дають змогу стимулювати пізнавальну активність дитини, організувати поведінку, підвищити самооцінку. На заняттях з арт-терапії дітей не примушують виконувати визначених психологом завдань, а навпаки, дається змога самим знайти собі заняття, щоб викласти свої інтереси та уподобання. Дитина починає глибше усвідомлювати свої потреби і мотиви, краще концентрувати та переключати увагу в процесі діяльності. Заохочуючими стимулами до подальшої співпраці з дитиною є позитивна оцінка психолога, допомога у виконанні завдань з боку батьків, пропозиція взяти бажану іграшку або ласощі.

Арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмах саморегуляції та зцілення. Цей психотерапевтичний напрямок включає  в себе багато інших, таких як психотерапія, ігротерапія, психодрама, музикотерапія, танцювальна терапія, символдрама.

 

Практичне застосування арт – терапевтичних технік

        Можна дуже довго і багато говорити про усі позитивні моменти арт-терапії, але варто перейти до структури проведення арт-терапевтичного заняття з використанням малюнку:

Перший етап – налаштування

           Початок заняття - це «налаштування на творчість». Головне завдання цього етапу - підготувати учасника до спонтанної художньої творчої діяльності. При цьому можна використати нескладні образотворчі прийоми. Наприклад, різні варіанти техніки «карлючки», «закритих очей», «автографи», «естафета ліній». При виконанні цих вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація.

 

Другий етап – актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів

          На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з елементами музичної терапії. Музика як терапевтичний засіб, впливає на настрій людини, поліпшує її самопочуття. Для занять краще підбирати приємні мелодії без тексту, які не викликають протесту в учасника. Гучність звучання також установлюється із загальної згоди. Обов’язково необхідно змінити чи виключити музику, якщо цього бажає учень.

 

Третій етап - образотворча діяльність

          Цей етап припускає індивідуальну творчість для дослідження власних проблем і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній творчості. Таким чином, людина невербальною мовою повідомляє про свої проблеми і почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. Деякі діти намагаються створювати реалістичні, гарні малюнки, тому необхідно пояснити учасникам заняття, що їхні роботи не будуть оцінюватися. Важливий процес спонтанної творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук адекватних засобів самовираження.

          Даний етап заняття передбачає непряму діагностику. На перших заняттях учасник прагне працювати знайомими і звичними засобами, і тільки в міру подолання психологічного захисту починає експериментувати, стає більш експресивними. Як правило, дитина з високою особистісною чи ситуативною тривожністю спочатку малює простим олівцем, багаторазово виправляє зображення, а тільки потім розфарбовує його. Коли переборені захисні тенденції, фарби викликають в учня сильний емоційний відгук, стимулюють уяву і прагнення творчості. Багатоголосся кольорів і відтінків дозволяє більш точно відобразити настрій і психічний стан в момент заняття.

 

Четвертий етап – активізація вербальної і невербальної комунікації

       Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для комунікації. Учаснику пропонується показати свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості самопрезентації залежить від рівня довіри до психолога, від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати учаснику скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Тобто поєднати малюнок і казку. Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене…». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції та ідентифікації. По розповіді учасника можна зрозуміти, кого він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Таким чином неважко скласти уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з навколишнім світом.

 

П’ятий етап – звільнення від неприємних відчуттів

         Учасник малює предмет, який його травмує, у комічній формі або малює радість у власному баченні. Можливо також скласти веселу казку про повне подолання страху. Перекладання тих переживань, що травмують, у комічну форму або протилежну емоцію призводить до катарсису, звільнення від неприємних відчуттів, емоцій.

 

Шостий етап – рефлексивний аналіз

         Заключний етап заняття припускає рефлексивний аналіз у невимушеній обстановці. Необхідна присутність елементів спонтанної «взаємотерапії» у вигляді доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки. Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє учаснику арт-терапевтичного заняття пережити ситуацію успіху в тій чи іншій діяльності. Дитина здобуває позитивний досвід самоповаги і самосприйняття, у неї зміцнюється почуття власної гідності, поступово коректується образ «Я». На завершення варто акцентувати увагу на успіхах учня.

 

ПЕРЕВАГИ АРТ-ТЕРАПІЇ У ПОРІВНЯННІ З ІНШИМИ ФОРМАМИ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ РОБОТИ

 

1. Майже кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду, со­ціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі. Арт-терапія не вимагає особливих здібностей до об­разотворчої діяльності або художніх на­вичок. Кожен, будучи дитиною, малю­вав, ліпив і грав. Тому арт-терапія практично не  має обмежень у використанні. Немає підстав і для протипоказань до участі певних людей в арт-терапевтичном у процесі.

2. Арт-терапія - засіб невербального спілку­вання. Це робить її особливо цінною для тих, кому складно словесно описати свої переживання, або, навпаки, хто надміру пов'язаний з мов­ним спілкуванням (що характерно, наприклад, для представників західної культури і слов'янсь­кої ментальності зокрема). Символічна мова є однією з основ образотворчого мистецтва, допомагає людині точніше висловити свої переживання. По-новому поглянути на ситуацію і життєві проблеми та знайти завдя­ки цьому шлях до їх розв'язання.

3. Образотворча діяльність є потужним засо­бом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і клієнтом, що необхідно при трудно­щах у контакті, у спілкуванні з приводу надто складного і делікатного предмета (наприклад: «Сексуальні взаємини у сімейній психотерапії»). Образ стає інструментом спілкування, і за­няття художньою творчістю, таким чином, ак­тивізують і збагачують комунікативні можли­вості людини, сприяють виробленню широкого спектра нових моделей спілкування, орієнтації на міжособистісну взаємодію.

4. Образотворча діяльність дає змогу обійти «цензуру свідомості», тому виникає унікальна можливість для дослідження своїх несвідомих про­цесів, вираження й актуалізації прихованих ідей і станів, тих соціальних ролей і форм поведінки, що знаходяться у «витісненому вигляді» або мало виявлені в повсякденному житті.

5. Арт-терапія - засіб вільного самовиражен­ня і самопізнання. Вона має інсайт-ооієнтований характер; припускає атмосферу довіри, високої терпимості, уваги до внутршінього світу людини. Долучений до мистецтва дає людині можливість відчути свободу вирішувати, створити. Художня творчість допомагає ідентифікува­ти й оцінювати свої почуття, спогади, образи  майбутнього, знайти час для відновлення жит­тєвих сил і спосіб спілкування із самим собою.

6.  Результати образотворчої діяльності є об'єктивними свідченнями настроїв і думок люди­ни, що допомагає використовувати їх для рет­роспективної, динамічної оцінки стану, прове­дення досліджень і зіставлень.

7. Арт-терапевтична робота, надаючи мож­ливість вираження думок, почуттів, емоцій, по­треб, станів, як і будь-яка творчість, дає високий позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, ав­тономність і особисті межі.

8. Арт-терапія заснована на мобілізації твор­чого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фунда­ментальній потребі в само актуалізації - роз­критті широкого спектра можливостей і утверд­ження свого індивідуально-неповторного способу буття-у-світі.

9. Методи арт-тератї відповідають очікуван­ням, установкам, традиціям клієнтів в Україні, для яких характерна орієнтація на емоційно-об­разне переживання, а не на раціональне вирішен­ня психологічних конфліктів.

 

Арт-терапія дає психологу:

• зміцнення психологічного здоров’я учнів;
• покращення соціально - психологічного клімату;
• мотивація до особистісного зростання, навчання;
• розв’язання проблем адаптації до навчання;
• встановлення контакту з групою учасників.

 

«В арт-терапії вдається побачити всю людину, а не тільки якусь її систему або орган, як це, на жаль, склалося в сучасній медицині. Арт-терапія цілком відповідає потребі сучасної людини в м’якому, екологічному підході до її проблем, неуспішності або неповної самореалізації.»

 

 

                                                  А. Капитін (книга «Практикум з арт – терапії»

 

ХАРАКТЕРИСТИКИ МЕТОДІВ АРТ-ТЕРАПІЇ

 

ПІСОЧНА ТЕРАПІЯ

 

«Часто руки знають, як розплутати те, з чого марно  б'ється розум»

                                                 К.Г. Юнг

              (основоположник пісочної терапії)

Мета пісочної терапії: виявити та охарактеризувати особливості особистості дитини; налаштувати на розуміння себе і свого «Я» у світі і життєвої діяльності; навчитися створювати модель своїх фантазій на піску і пояснювати їх; проаналізувати комунікативні труднощі позбавити від страхів і психологічних травм.

Актуальність методики пісочної терапії

            Людина все більше відходить від природи, забуває своє природне початок. Саме пісок зможе нагадати первісні почуття і відчуття. Дітям подвійно корисно грати в пісочниці, ніж дорослим. Там малюк може розвинути мислення, пам`ять, увагу, фантазію, комунікативні навички, позбутися тривожності, агресивності та страхів і, що важливо, – дрібну моторику пальців

           Пісок – загадковий матеріал. Він має здатністю заворожувати людину – своєю піддатливістю, здатністю приймати будь-які форми: бути сухим, і сипучим чи вологим, щільним і пластичним. Гра з піском захоплює як дорослих, так і дітей - згадайте, як цікаво буває побудувати замок на морському узбережжі чи навіть дивитися, як висипається сухий пісок з вашої долоні. Пісочна терапія - це унікальна можливість досліджувати свій внутрішній світ з допомогою безлічі мініатюрних фігурок, певної кількості води - і відчуття волі та безпеки самовираження, яке виливається у спілкування з психологом.  Пісочна терапія - це можливість висловити те для чого важко підібрати слова, зіштовхнутися з тим, до чого важко звернутися безпосередньо, побачити у собі те, що зазвичай йде від свідомого сприйняття.

          Можливість самовираження у піскової терапії не обмежена словами. Як один символ чи образ може висловити більше, ніж сотня слів, постать чи сцена, побудована вами, може передати почуття, емоції, конфлікти, недоступні словесному вираженню. Це важливо для багатьох із нас. Особливо це може допомогти тим, кому із якихось причин важко втілити свої переживання в слова – наприклад, тим, чиї переживання настільки гострі і болючі, що стикатися із ними безпосередньо важко. До того ж, створення піщаних композицій, на відміну від малюнка, не вимагає будь-яких особливих умінь. Тут неможливо помилитися, зробити не так.  В кожного з нас свідомо чи несвідомо з'являються критерії те, що таке «гарний малюнок», «хороший вірш», «правильно виліплена фігурка», але немає такого поняття, як «хороша» чи «правильна» композиція із піску. Створюючи свій світ з піску, дитина почувається чарівником: не боїться щось змінювати, ламати старе, будувати нове..

         Вправи та ігри для пісочної терапії дуже захоплюючі. Тут стільки можливостей для творчих поривів, що можна грати цілими днями. Але для початку можна випробувати базові ігри: 

1. «Угадай». Зарийте в піску кілька іграшок і запропонуйте дитині вгадати,що там заховано.
2. «Веселі історії». Візьміть літери алфавіту і викладіть слова на піску, для початку не дуже складні. Прочитайте їх разом з малюком. Потім нехай дитина закриє слова, а ви заховаєте букви в пісок, розкидаючи по всій пісочниці. Нехай дитина знайде всі букви і відновить слова.
3. «У моєму місті». Нехай дитина зобразить те, яким він бачить своє місто, вулицю або кімнату. Можна також створити чарівну країну і придумати їй назву. Потрібно розповісти історію, яка відбувається в пісочниці. При цьому можна дати імена всім персонажам, бере участі у оповіданні.

 

 

ФОТОТЕРАПІЯ

 

Фототерапія - це своєрідний засіб самовираження, самопізнання, соціалізації та емоційно-чуттєвого виховання людини. Фототерапія передбачає роботу з готовим матеріалом, або створення оригінальних авторських знімків. Це один із новітніх напрямків розвитку арт - терапії на сучасному етапі, незважаючи на досить тривалий період існування самого мистецтва фотографії.

Завдання фототерапії:

• подивитися на ситуацію під іншим кутом зору;
• показати, що той чи інший вибір в житті робився у співвідношенні зі знаннями і можливостями в даний період.

Основний зміст фототерапії:  створення та сприймання фотографічних образів, яке доповнюється обговоренням та різними видами творчої діяльності (образотворча діяльність, рух та танці, драматизація, художній опис).

Форми організації фототерапевтичної діяльності: індивідуальна; індивідуально-групова; групова.

       У складі арттерапії фототерапія виступає як діагностуючий, розвивальний або психопрофілактичний прийом.

 Фотографія - це: самопрезентація людини - представлення себе у певному образі реальній або уявній аудиторії; своєрідний міні-спектакль; інструмент для дослідження тілесного образу «Я».  Окремий цілющий ефект роботи з фотографією - описовий: супроводження показу фото певною розповіддю. Фотографію можна розглядати як гру: вибір-гра з реальністю та її візуальним відображенням; комбінування;створення сюрреальності тощо. Окремий цілющий ефект роботи з фотографією — нарративний, або описовий: супроводження показу фото певною розповіддю. Мистецтво фотографії сьогодні можна включати у арсенал арттерапевтичних зображувальних засобів.

Психолого-педагогічні функції фотографії):

• фокусування/актуалізації (оживлення спогадів та повторне їх переживання людиною);
• стимулювання (при роботі з фотографією відбувається активізація різних сенсорних систем — зір, кінестетика, тактильна чутливість тощо);
• організація (інтегрування) (координація різних сенсорних систем, поява різних асоціації);
• об’єктивація (здатність фотографії робити видимими переживання та особистісні прояви людини, що відображаються у зовнішності та вчинках);
• відображення динаміки зовнішніх та внутрішніх змін
• (якщо маємо достатню кількість знімків для ретроспективного аналізу);
• смислоутворююча (здатність фотографії допомогти людині побачити смисл вчинків та переживань);
• деконструювання (звільнення людини від неправильних, «сконструйованих» значень та формування нової системи значень);
• рефреймінга та реорганізація (використання фотоколажа та фотомонтажу);
• утримування (контейнірування) (фотографія здатна «утримувати» почуття від їх підсвідомого відреагування у реальності; ідея сублімації);
• експресивно-катарсична (емоційне очищення, звільнення від важких переживань);
• захисна (забезпечує дистанціювання від травматичних переживань, певний ступень контролю над ними, саме людина може визначити момент, у який знімки можуть бути показані).

 

Розвиток візуального та понятійного мислення, пам`яті, уваги, дрібної моторики

         Техніка «Схожі предмети»: фіксується на плівку внутрішня або зовнішня схожість предметів; пояснення дитиною свого вибору та створення композицій.

         Техніка «Система послідовного порядку»: фотографування предметів, що мають певні відмінності за якоюсь якістю: об’єм, розмір тощо.

        Техніка «Горизонтальне та вертикальне»: фотографування декількох предметів, що розташовані вертикально або горизонтально, пояснення дитиною свого вибору.

        Техніка «Ближче-подалі», «Вище-нижче», «Справа — зліва»: по аналогії з попередньою технікою.

        Техніки фотоколажів: «Предметні композиції», «Дім, сад, магазин», «Карта району або міста».

Загальні теми (свята, пори року, стихії, кольори навколо нас тощо)

         Основною метою проведення технік цієї групи є актуалізація та вираження різних, у тому числі й складних, негативних почуттів, їх усвідомлення та інтеграція (емоційний розвиток), розвиток самоконтролю, розкриття творчих можливостей дитини.

        Техніка «Робота з полярностями»: створення серії знімків, у яких будуть представлені предмети з діаметрально протилежними зовнішніми або внутрішніми характеристиками, або такі, що викликають протилежні почуття. Наприклад: «Велике та маленьке», «Прекрасне та потворне», «Приємне та неприємне» тощо. Можна свій вибір супроводжувати текстами з художніх творів або Біблії.

         Техніка «Свято»: створення серії знімків сімейного, або релігійного або світського свята, певним чином організувати знімки у просторі, обговорити у групі.

         Техніки «Пори року», «Стихії», «Кольори навколо нас», «Ілюстрації» мають схожий тип завдань і досить виражений діагностичний компонент для виявлення найбільш складних внутрішніх переживань та проблем дитини.

Самосприйняття

        Основна мета - актуалізація та виявлення почуттів, пов’язаних з різними періодами життя людини, їх усвідомлення та інтеграція.

        Техніка «Лінія життя»: робота з готовим фотоматеріалом з сімейного альбому дитини; Основне завдання — вибір найбільш значимих (цікавих, складних) моментів у житті, обговорення.

       Техніка «Грані мого «Я»: продовження ідеї попередньої техніки з акцентом на пошук фотографій, що відображають різні особистісні прояви: «Я - дитина»,

«Я -  син»,

«Я - дошкільник»,

«Я -  рибалка»,

«Я  - співак» тощо.

       Техніка «Автопортрет»: вибір найбільш «сутнісних фотографій дитини.

       Техніка «Мої друзі у минулому та у теперішньому».

       Техніка «Почуття та настрої у даний момент»: фотографування на заняттях; краще використовувати моментальне фото «Полароід» або цифрові камери.

       Техніка «Мої секрети», «Світ моїх захоплень».

 

Робота у парах та колективні роботи

         Основне завдання педагога - актуалізація та вираження й усвідомлення почуттів у контексті групи. Отримання нового досвіду спілкування. Розвиток здібності розуміти почуття інших людей.

        Техніка «Розмова»: невербальне спілкування між учасниками групи з використанням власних фотографій, основне завдання - створити спільний фото колаж -  наші спільні та відмінні риси, обговорення результатів роботи у групі.

        Техніки «Спільний фотоколож», «Спільний фотопроект».

        Техніка «Створення портрету»: на основі використання фотографій партнера та додаткових матеріалів з основним завданням — передати головну сутність людини.

Техніки та вправи мультимедійного характеру

        Основною ідеєю цієї групи технік є актуалізація, вираження та усвідомлення почуттів у контексті групи. Розвиток міжособистісної компетенції та навичок включення у спільну діяльність. Розвиток тілесного самоусвідомлення та розвиток вміння розуміти почуття інших людей та «Мову тіла»:

Техніка «Фотографія у поєднанні з вільним рухом».

Техніка «Виразні жести і пози».

Техніка «Танок почуттів».

Техніка «Живі скульптури».

Техніка «Галерея образів».

Техніка «Робота з гримом»: робота у парах «Гример-актор»; особливістю виконання цієї техніки - це обов’язкове спостереження себе у дзеркалі перед тим, як відбудеться фотографування.

        Основна ідея кожної з технік окреслена самою назвою-підказкою. Виконання завдання супроводжується фотографуванням найбільш значущих моментів з наступних обговорення у групі та створенням колажів, виставок, плакатів тощо. Крім зазначених технік роботи з фотоматеріалом варто зазначити деякі аспекти використання цього естетотерапевтичного ефекту у повсякденному житті дитини. Відомо який позитивний ефект справляє наявність на робочому столі людини фотографії її близьких; як часто ми розміщуємо у своїх квартирних інтер’єрах цікаві сімейні фотографії, вважаючи при цьому, що таким чином створюється своєрідний цілющий мікроклімат у побутовому середовищі. Цей ефект варто застосовувати й у роботі з дітьми. Зарубіжними дослідниками підтверджений ефективний прийом розташування в особистому куточку дитини поряд з її улюбленими іграшками фотографії членів родини (мами, тата, сестер, братів, тощо), це створює ефект присутності близької людини, захищеності й психологічної безпеки дитини.

         Окремим блоком можна виділити роботу з сімейними фотоальбомами. Діти люблять розглядати власні альбоми, супроводжуючи цей огляд досить емоційним, яскравим коментарем. Аналіз знімків розміщених у фотоальбомах, дає можливість стверджувати про абсолютну більшість саме позитивних, яскравих, «щасливих» моментів, що їх фіксує у нашому житті фотооб’єктив. До таких моментів хочеться повернутися, згадати, ще раз пережити їх за допомогою фотографії. Тому такі теми дитячого життя як: «Новий рік»; «Мій день народження»; «Ми на відпочинку»; «Ми на морі» тощо стають улюбленими темами саме дитячого перегляду фотоальбомів.

               Естетотерапевтичний ефект цього виду діяльності очевидний. Його можна порівняти з ефектом слухання дитиною улюбленої казки, очікуваним спілкуванням з батьками, цікавою грою.

 

 

 

 

 

ЛЯЛЬКОТЕРАПІЯ

Лялько-терапія - це розділ психотерапії (арт- терапії), яка використовує як основний прийом корекційного впливу ляльки, яка є проміжним об'єктом у взаємодії дитини і дорослого.

Мета лялько-терапії: допомога дитині ліквідувати хворобливі переживання, укріпити психічне здоров'я, покращити соціальну адаптацію, розвинути самосвідомість, вирішити конфлікти в умовах колективної творчої діяльності.

Що ще дає лялько терапія?

• Розкріпачення, якщо людина сором’язливий або замкнутий у собі.
• Можливість опрацювати конфліктну ситуацію для всієї родини і знайти шляхи виходу з неї.
• Формулювання бажаних сценаріїв майбутнього.
• Навички адекватного вираження своїх почуттів.
• Позбавлення від негативних, депресивних почуттів, уособлюється «поганий» лялькою, яку потрібно знищити після сеансу лялько терапії.
• Поява у людини талісмана-помічника, дає прилив сил і радості, який зберігається після завершення роботи.
• Розвиток творчих здібностей, вміння висловлювати емоції, характер, а також образного мислення.

Навіщо психологу лялька?

         Лялька в руках пацієнта - ширма, за якою можна сховатися, відокремитися від самого себе і розкритися.  Лялька в руках психолога відволікає пацієнта від серйозності процесу і дає поговорити по душах. Особливо імпонують бесіди з ляльками дітям. Для дитини саме іграшки - наперсники, а з рівними спілкуєшся без напруги. Та й дорослі не без задоволення повертаються до своєї відкритої дитячої сутності.  Лялькотерапія може використовуватися в різних напрямках психотерапії: психодрамі, ігротерапії, казкотерапії та арт-терапії. У всіх цих практиках яскраво виражено театральне начало. Вони побудовані на «програвання» болючих для пацієнта ситуацій та пошуку оптимальних життєвих «ролей». У психодрамі буквально організовуються імпровізовані вистави, в ігротерапії ці ж завдання вирішуються в процесі звичайної дитячої гри, а в казкотерапії пацієнта «вписують» у філософську казку зі щасливим кінцем.

         Коли діти розігрують сцени з ляльками, то є можливість спостерігати відношення між членами сім'ї: суперництво чи суперечки між братами або сестрами, піклування членів родини одне про одного та інше.  А такі іграшки як машинки, човники, літаки мають велике значення для впертих, сором'язливих, відлюдькуватих дітей, тому, що вони мають можливість просто грати з цими іграшками, такий процес заспокоює дітей, у них нормалізується кров'яний тиск і серцевий ритм.   Ляльки, які дитина може надіти на руку у корекційній роботі використовуються для того, щоб дитина могла виражати свої емоції, для опису і виразу яких у неї немає потрібних слів. У процесі сеансу психотерапії пацієнтові можуть запропонувати змінити ляльку, щоб він спробував зіграти іншу роль.

         Для розвитку емоційної сфери існує спеціальний набір з шести однотипних ляльок з різними виразами обличчя: смуток, радість, спокій, гнів, страх, здивування. Пацієнт одягає на руку одну ляльку, потім іншу і з відповідними інтонаціями вимовляє нейтральні фрази типу «Добрий день» або «Котра година?». Забавно, що ці види лялькотерапії використовуються і в терапії самих психотерапевтів, у яких через часту зустрічі з людськими стражданнями нерідко розвивається «синдром емоційного вигорання».  Нарешті, ховатися за ляльку може і сам лікар. Як правило, фахівці тягають дуже великих ляльок (це схоже на «медичних клоунів») по лікарнях, заходячи до дітей-інвалідів та неоперабельним хворим. Ляльки довідуються про самопочуття, жартують, співають і танцюють.

           Лялько-терапія використовує також елементи музики, танцю, образотворчого мистецтва. Дітям надається можливість намалювати свою ляльку - образ, одягнути її на своєму малюнку так, як цього хоче дитина. Це зближує дитину з лялькою. Слід зазначити, що дуже часто діти соромляться співати або танцювати. А коли дитина бере ляльку-рукавичку, одягає її на свою руку, вставляє пальці у м'які руки рукавички-ляльки, яка по розміру така ж сама як рука дитини, то вже співає або танцює лялька, а дитина нібито ховається за неї. Ляльки широко використовуються  у логопедичній роботі. За допомогою ляльки формується соціальна стійкість дитини.

 

 

 

КАЗКОТЕРАПІЯ

           Казкотерапія - це один із ефективних методів роботи з учнями початкових класів, які зазнають тих чи інших емоційних та поведінкових труднощів. Суть цього методу у створенні особливої казкової атмосфери, яка робить мрії дитини дійсністю, дозволяє дитині вступити у боротьбу зі своми страхами, комплексами.

          Основний принцип казкотерапії - цілісний розвиток особистості, турбота про душу, зцілення казкою.

         Суть методу казкотерапії полягає в тому, що казка доступно пояснює, що добре, а що погано. На прикладі позитивних персонажів дитина вчиться бути хорошою, а негативні герої казок викликають у неї лише негативну реакцію. Негативний герой завжди залишається покараним, а доброму дістається красуня-принцеса й півцарства на додаток.

         Казкотерапія добре долає у дітей високий рівень тривожності, різноманітні страхи, агресивність, адаптує до різних дитячих колективів. Казкотерапію можна використовувати у роботі з агресивними дітьми, невпевненими, сором’язливими, брехливими, а також у випадках різного роду психосоматичних захворювань. Процес казкотерапії дозволяє дитині усвідомити та проаналізувати свої проблеми, побачити шляхи їх вирішення.

        Терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини. Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції. Він бореться, наприклад, з темрявою, й за його вчинками дитина може бачити, що це насправді не так уже й страшно. Або, навпаки, героя казки доля карає за те, що він не миє руки або не слухається батьків.

         Головне завдання казок: через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки. Казка використовується батьками, вчителями, психологами для підготовки дитини до школи, організації її входження у простір шкільного життя. Казкотерапія дозволяє опанувати позитивними моделями поведінки, знизити негативні емоції, рівень тривожності. Спілкування дітей із казкою допомагає їм впоратися зі своїми негативними станами, невпевненістю, лінню, небажанням пізнавати нове тощо.

Алгоритм підбору (складання) терапевтичної казки

• Чітко визначте проблему, яку слід вирішити.
• Підберіть можливі шляхи її подолання у реальному житті.
• Втільте в характері головного героя казки (це може бути вже існуюча казка) ті риси, страхи, комплекси, яких слід позбутися.
• В процесі розгортання подій казки головний герой має позбутися своїх недоліків.

 

Основні прийоми роботи з казкою

          Аналіз казок. Мета – усвідомлення, інтерпретація того, що стоїть за казковою ситуацією, конструкцією сюжету, поведінкою героїв. Наприклад, для аналізу обирається відома казка або казка, створена психологом чи вчителем для індивідуальної роботи з учнями. При цьому дитині пропонується відповісти на ряд запитань: «Як ви думаєте, про що ця казка?», «Хто з героїв найбільше сподобався і чому?», «Чому герой зробив ті чи інші вчинки?», «Як герой знайшов вихід із складної ситуації?» тощо.

         Розповідання казок. Прийом спрямований на розвиток фантазії та творчої уяви. Дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої або третьої особи, а також від імені інших казкових героїв. Наприклад, дітям можна запропонувати розповісти казку про колобка від імені лисиці, Баби Яги або Василіси Премудрої.

         Переписування казок. Переписування і дописування авторських і народних казок має сенс тоді, коли дитині не подобається щось у сюжеті казки, поворот подій, певні ситуації, в які потрапляють герої, кінець казки тощо. Це – важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або вставляючи інші персонажі у казку, дитина сама обирає найбільш відповідний її внутрішньому стану сюжет і знаходить той варіант руйнування ситуацій, який дозволяє звільнитися їй від внутрішньої напруги. В цьому полягає психокорекційний сенс переписування казки.

          Постановка казок із допомогою ляльок. Працюючи з лялькою, дитина бачить, що кожна її дія негайно позначається на поведінці ляльки. Це допомагає їй самостійно коригувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною. Робота з ляльками дозволяє удосконалювати і проявляти через ляльку ті емоції, яких зазвичай дитина з якихось причин не може собі дозволити проявляти.

          Малювання за мотивами казки. Вільні асоціації дитини виявляються в малюнку. Малюнки аналізуються, обговорюється поведінка і мотиви дій персонажа, діти дають їм оцінку: добре – погано.

         Програвання епізодів казки. Програвання епізодів казки дає можливість дитині відчути деякі емоційно значущі ситуації і пережити певні емоції.

         Складання казок – це так цікаво й корисно! З одного боку цей процес сприяє розвитку уяви, з іншого – дозволяє дитині повідомити оточуючим про свої проблеми. Краще не втручатися в те, про що та як вигадує дитина. Хоча на початковому етапі, щоб показати приклад, можна скласти казку разом з нею. Почута від дитини казка допоможе усвідомити її проблеми і труднощі.

 

Спільне обговорення казки у колі

         Кожна дитина ділиться враженнями від казки, висловлює свою думку відносно поведінки головних героїв, відповідає на питання вчителя (психолога). Обговорення проходить у спокійній атмосфері, без поспіху. Дуже важливо, щоб кожна дитина самостійно зробила висновки, пояснила та обґрунтувала їх.

 

 

БІБЛІОТЕРАПІЯ

 

Бібліотерапія (з грецьк. «книголікування») - психологічна допомога, зняття душевного стресу і лікування людей в основі якого лежить читання ними книжок певного змісту і тематики Бібліотерапія - це лікування людини словом, книгою. Вона займається вивченням особливостей читацького сприйняття під час хвороби і розробкою способів психологічної корекції за допомогою спеціально підібраної літератури. На сьогодні, бібліотерапія, як допоміжний засіб лікування, розвинута у багатьох країнах світу. Початок лікування книгою вперше заклали церковні бібліотеки, в яких зберігалися видання релігійного змісту, які приносили віруючим заспокоєння і надію. В епоху Відродження книги стали більш доступними широкому колу читачів, і лікарі почали використовувати їх з лікувальною метою.

          Офіційно термін  «бібліотерапія» було визнано у 1916 році Асоціацією бібліотек США. Що ж таке бібліотерапія? Це область діяльності, спрямована на формування у людини навичок і здатності протистояти неординарним ситуаціям (хворобам, стресам, депресіям та ін.), зміцнювати силу волі, підвищувати інтелектуальний та освітній рівень. Бібліотерапія – специфічний метод керівництва читанням для бібліотекаря, виховна методика для педагога і психотерапевтична методика для лікаря та психолога.

          За допомогою книги можна досягнути потрібного терапевтичного впливу на хворих і профілактичного впливу на здорових, стимулювати у них позитивні і погасити негативні настрої. Будь-якому пацієнту, і дорослому і дитині, потрібні книги, сповнені глибокої віри в життя, які пробуджують оптимізм, відволікають від сумних думок, важких переживань, книги, які позбавляють від депресії, слабкості, бездіяльності. Правильно підібрана книга, яка викликає позитивні емоції, не менш важлива, ніж правильно підібрані ліки. Відповідно, основні завдання-заповіді бібліотерапії – не зашкодь, допоможи, розвивай!

          Книга не лише містить корисну інформацію – вона сприяє підвищенню самооцінки дитини. Наприклад, читання автобіографій відомих, знаменитих людей, які будучи інвалідами, домоглися визнання, допомагає дітям усвідомити мету, до якої слід прагнути, і зрозуміти, що навіть при важких хворобах можна стати корисним суспільству, людям. Читаючи художню пригодницьку літературу, дитина, яка перенесла якусь травму, забуває про свою трагедію.

         Програма бібліотерапії, крім читання книг, може також складатися із самостійної письмової творчості дітей, ігрової діяльності, впливу різних видів мистецтва на розвиток особистості дитини. Досвід бібліотерапії показує, що вона не є панацеєю, але значення її для лікувальної, реабілітаційної і педагогічної роботи беззаперечне.

 

 

ЕКОТЕРАПІЯ

 

       Екотерапіяя - загальний термін для цілого ряду направлень психологічної  підтримки,  які використовують емпіричні зв`язки з природою. Екотерапія з`явилася не так давно, у  60-х роках XX століття, але має потужні   давні корені. Це направлення немедичної психотерапії об`єднує природні методи зцілення багатьох національних культур. Екотерапія включає в себе анімалотерапію, ландшафт-терапію, гарден-терапію і прогулянкову терапію, фітотерапію, аромотерапію, зоотерапію, флоротерапію та багато інших напрямків і є одним з компонентів лікувального процесу з відновлення психологічного благополуччя.

            Говард Клинбелл, один із засновників  экотерапії, писал: «… люди тісно пов`язані з природою, вони – її невід`ємна частина.

             Одне з основних завдань  екотерапії - допомога дітям і підліткам з різними емоційними і поведінковими розладами.

 

 

 

КІНОТЕРАПІЯ

 

Кінотерапія - це перегляд популярних художніх кінофільмів з обговоренням у подальшому в групі, - творчий процес самопізнання в комфортній атмосфері. Кінотерапія – тонкий, сильний і сучасний інструмент самодіагностики і корекції підсвідомої сфери психіки.

        Метод кінотерапії базується на спільному аналізі переглянутого фільму і подальшій корекції виявлених зон найближчого розвитку учасників групи. По можливості перегляду фільму і аналізу емоційного сприйняття його образів, учасники вивчають свої індивідуальні особливості і виявляють підсвідомі сценарії та стилі поведінки. Вслід за цим стає можливим перехід до підсвідомої корекції дій і свідомою зміною життя.

          Одна й та ж подія інтерпретується людьми по-різному, а інколи і протилежно. Все навкруги сприймається через приховані "фільтри" свідомості. Матеріал фільму використовується як засіб виявлення прихованих мотивів і підсвідомих установок, які викривлюють реальність. Учасники кінотерапії сприймають образи фільму, орієнтуючись на власні внутрішні образи, які, в свою чергу, визначаються власними потребами. Сприйняття кожним учасником образів фільму точно відповідає його особистій потребі, проекції його комплексу, його стереотипам. Це дозволяє вивести на свідомий рівень внутрішню причину тої чи іншої проблеми.

          Кінотерапія як метод групової роботи може бути використаний як в якості засобу самопізнання і розкриття внутрішніх резервів особистості, так і засобом ефективної саморегуляції. Це і допоміжний метод в психологічному консультуванні, і дидактичний матеріал в навчальному процесі.

          Кінотерапія являється прекрасним засобом діагностики особистих проблемних зон розвитку людини, виносячи на поверхність підсвідомий матеріал, роблячи його доступним для аналізу і в цілому прискорюючи процес позитивних індивідуальних змін.

          Безумовно, кінотерапія - не масова розвага, а вишуканий спосіб пізнання себе, соціуму і світу в цілому для вибраної групи людей, здатної до аналізу, вміння ставити самому собі запитання і шукати на них відповіді. Масовий глядач йде в кінотеатр або сидить перед ТБ. Унікальний глядач не зупиняється на перегляді, а рухається далі, співпрацюючи з фільмом, взаємодіючи в трансформації чудової ілюзії в прекрасну реальність. В цьому дуже багато магії, творчості, перевтілення. Кінотерапію можна розглядати як інструмент практичної допомоги в становленні і розвитку людей, які вже являються неординарними особистостями

 

 

ОРІГАМІ - ТЕРАПІЯ

 

Орігамі - новий напрямок у арт-терапії

Традиційне японське мистецтво орігамі - конструювання різноманітних паперових фігурок шляхом складання квадрата без вирізання та склеювання - все ширше інтегрується у світову культуру і науку, стає предметом досліджень фахівців таких галузей, як конструювання, архітектура, математика, технічний дизайн, педагогіка, практична психологія та арт-терапія. У наш час орігамі як метод арт-терапії з успіхом використовують в лікувальній і реабілітаційної практиці лікарі різних спеціалізацій. Численні дослідження свідчать про те, що заняття орігамі покращує якість життя людей, зменшує рівень тривожності, допомагає забути біль і горе, підвищує самооцінку, сприяє налагодженню дружніх відносин, взаємодопомоги в колективі.

           Займаючись орігамі, індивід стає учасником захоплюючої дії - перетворення паперового квадрата в оригінальну фігурку - квітку, коробочку, метелика, динозавра. Цей процес нагадує фокус, маленьку виставу, що завжди викликає радісне здивування. Виникає бажання показати комусь це диво, скласти щось ще. Зникає відчуття ізольованості. Бувають випадки, коли діти, у стані страху, тривоги відмовляються приймати будь – яку підтримку. Тоді на допомогу приходить лялька в руках арт-терапевта і неможливе стає можливим. Такою ж «чарівною паличкою» служить орігамі. Відомі приклади успішного застосування орігамі навіть у випадках аутизму.

            Орігамі поєднує в собі прийоми і форми роботи деяких інших арт-терапевтичних напрямків: Казкотерапії (казки орігамі), ігротерапії (ігри з рухомими фігурками), терапію засобами драми і лялькотерапії (розігрування сцен з ляльками орігамі, масок, і тому подібне), терапію засобами музики, хорового співу та евритмії з притаманними їм гармонією та ритмічністю рухів (що також має місце при складанні в техніці орігамі та дає терапевтичний ефект), терапію кольором (використовується різнобарвний папір). Метод повтору і ритмічність у складанні модульного орігамі (зірки, орнаменти, «3-D»-моделі) врівноважують психічний стан людини. Сама форма деяких фігур (кусудам, багатогранників, каркасних структур) несе позитивний і оздоровчий ефект, гармонізує  Одні з найдавніших фігур оригамі - кусудама - паперові кулі із шести або більше модулів, і в наш час не втратили свого традиційного призначення - нести здоров'я людям. Є ще одна фігурка орігамі, яка завжди буде асоціюватися з надією на одужання. Це японський журавлик, «цуру», - птах з довгою шиєю - символ довголіття і щасливого життя. Згідно японською легендою, якщо скласти тисячу таких журавлів, виповниться бажання.

           Орігамі володіють наступними психотерапевтичними властивостями: підвищують активність правої півкулі мозку і врівноважують роботу обох півкуль; підвищують рівень інтелекту в цілому; активізують творче мислення; знижують тривожність і допомагають легше адаптуватися до важких ситуацій; покращують пам'ять і окомір. Ці спостереження однаково цінні як для роботи зі здоровими дітьми, так і в умовах лікарні, коли мобілізація психологічного стану є дуже важливою умовою одужання. Першими вагомий внесок у справу популяризації цього мистецтва зробили М. Г. Яременко та О. М. Сухаревська з Полтави. Навчання орігамі та заняття з дітьми у реабілітаційних центрах не вимагають багато часу, або якогось спеціального обладнання. У більшості випадків потрібні тільки паперові квадрати або папір формату А4 і елементарні знання роботи в цій техніці. У орігамі є величезна кількість моделей, різних за рівнем складності. Їх вибір залежить від віку дитини і стану її здоров'я.

 

 

 

МУЗИЧНА ТЕРАПІЯ

 

Музикотерапія — один із засобів підви­щення соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалі­зації в суспільстві. До того ж це засіб корекції функціональних рухових, психогенних або соціальних відхилень, бо за допомогою своїх специфічних форм і методів впливає на осіб із соціальними, психічними та соматичними відхиленнями. Музикотерапія є джерелом активізуючої творчості та соціальної стиму­ляції, що оздоровчо впливає на емоційну й вольову сферу людини. Кожний з елементів музикотерапії, якою б формою він не вира­жався (вокальною, інструментальною, мовленнєвою, руховою чи образотворчою), всту­пає у специфічний зв'язок з індивідом. Вплив музики не залежить від віку, освіти, професії, соціальної чи національної приналежності.

Основна мета музико терапії - подолан­ня бар'єрів у спілкуванні, покращення розу­міння себе та інших, зняття психічного напру­ження, створення можливостей для самови­раження, набуття навичок адекватної групо­вої поведінки та соціалізації молодої людини в суспільстві.

Призначення музико терапії - проник­нення в глибинні сфери особистості, куди не можна сягнути за допомогою слова.

Основні аспекти застосування музико­терапії:

• блокування процесу комунікації із соці­альним оточенням;
• підготовка до застосування психотера­пії та релаксації;
• підтримка підчас релаксації, пов'язаної з аутогенним тренуванням;
• подолання тривожних станів, корекція астенії, роздратованості, внутрішнього напру­ження, зумовлених стресовим станом.

Методи музикотерапії поділяють на такі, що спрямовані на емоційну активізацію, тре­нінгові, релаксуючі, комунікативні, а також творчі методи у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації, музичний тренінг чутливості для вироблення здатності бачити виявлення життя в музиці.

Музикотерапію застосовують як індиві­дуально, так і на групових заняттях. Найчастіше її сполучають з іншими метода­ми в комплексній психотерапії. Значного ефекту можна досягти тоді, коли музичні тво­ри виконують самі психологи чи психотера­певти. Відоме широке використання музики разом із гіпнозом, аутогенним тренуванням та іншими методами релаксації. Існують при­клади застосування так званої кольорової музики, що дає змогу отримати седативний і тонізуючий ефект.

Форми роботи, що застосовуються в музико терапії - рухове розслаблення і злит­тя з ритмом музики; музично-рухові ігри і вправи; психічна й соматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи; гра на музичних інструментах і ритмічна декламація; рецептивне сприймання музики; музичне малювання; пантоміма; рухова дра­матизація під музику; музична розповідь; гра з лялькою та дихальні вправи з музичним супроводом.

1. Рухове розслаблення і злиття з ритмом музики

Метод занять - свідоме й чуттєве спри­ймання музичного ритму, що відбувається в русі як в одному з найхарактерніших спон­танних життєвих виявів у молоді, а також вироблення здатності психічно й соматично підкорятися ритму музики та зливатися з ним; повноцінне переживання почуття евритмії та синтонії, гармонійного поєднання ритму рухів свого тіла з ритмом музики. У цій роботі застосовуються такі вправи: під звуки музики із заплющеними очима погойдуватись у ритм музики, стоячи в колі й тримаючись за руки.

2. Музично-рухові ігри та вправи

Мета занять - стимуляція та концен­трація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильної корекції людини, ство­рення умов для комунікації та взаємодії у групі, зв'язку індивіда з групою та групи з індивідом. У процесі цих занять можна вико­ристовувати ритмічні інструменти, костюм­ний реквізит, спортивні знаряддя та інвен­тар, іграшки. У музично-руховій грі, що керується звуковими сигналами, динаміч­ний напрям однієї фази діяльності чергу­ється з гармонійним розслабленням. Цим досягається психічна й соматична релакса­ція. Для стимуляції музично-рухових ігор і вправ необхідні ритмічно виразні, динаміч­ні та жваві за темпом, із привабливою мело­дійною та гармонійною лінією: класичні, фольклорні, популярні танці, тобто оркес­трові мелодії в хорошому стереофонічному виконанні. Як звукові сигнали можна вико­ристовувати барабани, тарілки, гонг, три­кутник, рожок.

Музичні ігри та вправи завдяки жвавому (жартівливому) характеру, різноманітності привабливих форм, оптимістичному настрою є одним з улюблених компонентів музично-терапевтичних занять.

3. Психічна і соматична релаксація за допомогою музики

Музична релаксація є формою пасивного сприймання музики, спрямованою на глибоку релаксацію людини з психічними, соматични­ми або соціальними відхиленнями. Людина не має концентрувати увагу на формі та змісті музики, а сприймати її як «звукове поле», що допомагає процесу розслаблення й занурення у вільну течію асоціацій, зумовлених вираз­ністю та динамічністю музики.

Цей метод має три складові: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різ­них варіаціях. Психологічний вплив здійсню­ється через яскраву та образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблен­ня м'язів тіла. Унаслідок цього розширюються периферійні судини, тепло надходить до них і перерозподіляється вміст крові. Усе це забез­печує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан, з'являється відчуття відпочин­ку.

Слухання музики можна поєднувати з демонструванням картин, слайдів. Відеометод полягає у тому, щоб допомогти людині за допо­могою зору утворити необхідний образ, спов­нений відчуттів і уявлень.

Основний критерій добору музичних творів - пом'якшувальний і гармонійний вплив. Найсприятливішими є твори періоду музичного бароко та класицизму. Із сучасних авторів - ліричні твори, задушевні та сумні мелодії та плавні твори з м'яким ритмічним малюнком, негучним звучанням.

4. Вокальне вираження - співи

Мета занять - зняття напруження, гар­монізація особистості, позитивний психічний і соматичний вплив на дихання, серцеву діяль­ність, травлення. Встановлення соціальних контактів.

Груповий спів передбачає анонімність спі­вака, тому він є дієвим засобом зняття напру­ження й гармонізації особистості; він орієн­тує молоду людину на групу, дає змогу їй при­єднатися до групи, встановити соціальний контакт, викликає почуття безпечної самореалізації. Груповий спів можна комбінувати із сольним.  Ігри та музичні загадки застосовують для осіб із психічними та соматичними відхиленнями. Вокальний елемент музикотерапії допомагає зайняти активну позицію у груповій діяль­ності та за допомогою відтворення обраної пісні приводить особистість до внутрішньої конфронтації з власним невротичним станом. Це допомагає долати психологічні бар'єри, перелаштувати особистість і займати в групі безпечну та стабільну позицію. Почуття успі­ху під час групового співу відіграє значну роль, особливо в осіб із соціальними відхи­леннями. Це допомагає об'єднати й активізу­вати групу. Дієвою є також гра на музичних інструментах, що поєднується зі співом.

Рекомендується використовувати пісні, які можна драматизувати, відображати. Вони мають бути емоційними, цікавими, мати прос­ту і приємну мелодію, живий темп, відповід­ну тональність.

5. Гра на музичних інструментах і ритмічна декламація

Мета занять -  реалізація відчуття рит­му й розвиток творчих здібностей. Завдяки фізичній активності діти набувають навичок спритності, гнучкості, відчуття координації моторики. Розвивається не тільки акустичне, ритмічне, моторне, тактильне та візуальне сприйняття, а й увага, фантазія, підтримуєть­ся психічна соматична стабільність.

Гра на музичних інструментах і деклама­ція доповнює вокальну, музично-рухову та мовленнєву форми музикотерапії. Гра засто­совується у вигляді:

• «тілесної гри», що полягає у відтворенні різних звуків (оплесків, ляскання, клацання тощо);
• найпростішої музичної гри-імпровізації за допомогою простих музичних інструмен­тів і предметів побуту.

Використовуються такі інструменти: дитя­чі барабани, тамтами, дерев'яні колотушки, пандейра, дзвіночки різної висоти звучання, тарілки, кастаньєти, маракаси, тамбурини з тарілочками й трикутниками, металофон, клар­нет, бубон, ксилофон, дерев'яні ложки, бряз­кальця, кубики, сопілка, флейта, ліра, домра.

Цей метод музикотерапії бажано вико­ристовувати в роботі з інвалідами, бо він допо­магає долати соматичні, фізичні та психічні слабкості, вади діяльності, нейтралізує нега­тивний процес ізольованості хворого від суспільства здорових людей, створює почуття впевненості в собі, звільняє від гнітючих емо­цій. Методика передбачає ознайомлення з інструментами, зосередженість на тривалос­ті звучання, силі, тембрі, частоті звуку. Здійснюються навчання правильних прийо­мів гри, словесного вираження почуттів, настрою, бажань, ритмічного «витягування» звуку, власне ритмічної гри.

6. Рецептивне сприймання музики

Мета занять - зняття внутрішнього кон­флікту, проблем, сприяння стабілізації осо­бистості. Використовується для розслаблен­ня й стимуляції особистості, яка в процесі сприймання музики стає активним учасни­ком образної дії, збагачуючи її своїм внутріш­нім світом переживань. Такі заняття спрямо­вані на спонукання активного сприймання своєї особистості. У їх процесі закладається основа чуттєвих та уявних асоціацій, що від­повідають конфліктним переживанням; від­бувається свідоме збудження механізмів абстрагування від особистих патогенних фак­торів. Це допомагає стабілізувати загальний психічний та соматичний стан.

Добираючи музику, використовують метод ізопринципу, тобто добирають музич­ні твори, за настроєм подібні до психічного стану людини, бо темп музики тісно пов'яза­ний із тілесним ритмом. Наприклад, якщо людина перебуває у стані меланхолії або три­воги, в першій частині занять використову­ють суголосні цьому стану ритми. У другій частині застосовується музика, що вчить протистояти, нейтралізує стан особистості, несе втіху, втілює надію. У третій частині звучить динамічна музика, що втілює впев­неність у собі, мужність духу.

Під час прослуховування музики слід враховувати особистість хворого, його музич­ну культуру, смаки, індивідуальні здібності сприймання. Цю частину занять можна вико­ристати й для ознайомлення з творчістю композитора, його долею. Це допомагає поступовому розкріпаченню, подоланню гострої стресової ситуації, адаптації до нор­мальних умов життя.

8. Пантоміма

Мета занять: сприяти психічній релак­сації та творчій стимуляції, розвивати творчу фантазію та уяву, рухові здібності до само­вираження, допомагати зняти психічне напру­ження.

Тести й пантоміма збагачують міміку обличчя. Це гра, а не танець. З метою корек­ції використовують кілька варіантів панто­міми.

1. Прості, короткі оповідання чи драма­тичні етюди. Дію оповідання доповнює й оживляє музична імпровізація. Показується те, про що розповідається словами та пере­дається музикою. Спочатку пантоміму вико­нує один учасник, а потім до нього приєдну­ється вся група.

2. Лунає музика, а учасники придумують розповідь, виражаючи її в пантомімі.

3. Психолог розповідає про будь-який випадок, а учасники показують це. У роботі використовуються певні пантомімічні зобра­ження: вид діяльності, характерні особливості видів тварин; веселий чи сумний випадок; те, чого найбільше боїться учасник тощо.

9. Рухова драматизація під музику

Драматизація є синтезом музики, рухів, драматичного та мовленнєвого вираження. Використовуються пісні, сюжет яких можна зобразити в рухових елементах. Наприклад, твір, що оспівує море або озеро, його широ­ту, глибину, колір, бурхливість або навпа­ки — спокій, а також твори з переліку орієн­товних музичних творів для рухового розсла­блення і злиття з ритмом музики.

10. Музична розповідь

Це ефективний спосіб психічної та сома­тичної стимуляції за участі рухів, драматиза­ції та мовлення. Усі розповіді супроводжу­ються музикою, в якій простежується і дзюр­чання струмочка, і виття вітру, і звички тва­рин. Під час таких занять психолог грає роль оповідача, а учасники — героїв сюжету. Мотиви сюжету обирають з урахуванням психічного й соматичного стану учасників, характеру їх невротичних бар'єрів, психічної напруженості. Можна використовувати й такий варіант оповідання, коли учасники при­думують закінчення розповіді на основі сво­їх уявлень, фантазій, зіставлення з власним досвідом.

11. Гра з лялькою та Бібабо (персонаж лялькової вистави на зразок Петрушки)

Гра з лялькою та Бібабо сприяє виражен­ню внутрішнього стану дитини та характеру її взаємин із батьками, рідними, друзями та соціальним оточенням. Цей метод викорис­товують у роботі з дітьми до 15 років. Ляльок і лялькових персонажів обирають залежно від роду діяльності батьків. У процесі гри від­криваються глибинні (часто приховані) почут­тя. За характером гри можна визначити харак­тер впливу соціального оточення на дитину, вихід агресії, афектів, почуття неповноцін­ності й невизнання, особливо якщо це стосу­ється жертви морального, фізичного або сек­суального насильства. Під час гри нейтралі­зуються внутрішні конфлікти, вона стає катарсисом на ґрунті емоцій.

Ця форма музикотерапії навчає самостій­ності, незалежності від оточення, адекватної поведінки в пристосуванні до цього оточення. Музика створює відповідний фон і гармоній­ний вплив, що пробуджує активність, упевне­ність у собі, сприяє розслабленню та психіч­ній урівноваженості, а також гармонізації, стабілізації, позитивній самореалізації.

12. Дихальні вправи з музичним супроводом

Правильне дихання має вирішальне зна­чення для тренування вольових якостей, загальної релаксації. Розслаблювальні музич­ні стимули приносять полегшення, відчуття гармонії, врівноваженості; характер людини стає м'якшим і пластичнішим. Музикотерапія є складовою части­ною психолого-педагогічних і психотерапев­тичних методик, загальне завдання яких - збереження психічного здоров'я й запобіган­ня емоційним розладам. Мета занять з використанням музикотерапії - створення позитивного емоційного фону реабілітації:

• позбавлення фактора тривожності;
• стимуляція рухових функцій;
• розвиток і корекція сенсорних процесів (відчуттів, сприйняття, уявлень) і сенсорних здібностей;
• розгальмовування мовленнєвої функції, розвиток почуття ритму, темпу, часу;
• розвиток розумових здібностей і фантазії;
• розвиток вербальних і невербальних комунікативних навичок;
• нормалізація нейродинамічних процесів кори головного мозку, нормалізація біоритму;
• стимуляція слухового сприйняття (активізація функцій правої півкулі);
• поліпшення загального стану дітей;
• поліпшення якості виконання рухів (розвиток виразності, ритмічності, плавності);
• корекція і розвиток відчуттів, сприйняттів, уявлень;
• нормалізація (тембру, темпу, ритму, виразності інтонації);
• формування навичок словотворення, формування складової структури слова.

Прийоми музикотерапії:

• прослуховування музичних творів, ритмічні рухи під музику;
• поєднання музики з роботою з розвитку ручного праксису;
• співання чистомовок під музичний супровід.

 

 

                                        ТІЛЕСНА ТЕРАПІЯ

        Фундаментальні передумови тілесно-орієнтованих методів стосуються не лише психотерапевтичної методології, а й загально-філософських проблем співвідношення "душевного" і "тілесного" в людині, а також ідентифікації феномену тілесності, який визначає специфіку організації та здійснення тілесно орієнтованої психотерапевтичної практики.

          Тілесність є специфічним модусом (способом) існування людини. Пов'язані з нею питання стосуються не стільки фізичних аспектів життя, скільки особливостей функціонування свідомості. Як стверджує британський філософ Стівен Пріст, проблема свідомості і тіла є проблемою визначення правильного співвідношення між ними. Очевидно, що суттю свідомості є ментальне, а суттю тіла - фізичне. Тілесність людини - цілісний комплекс специфічних антропологічних феноменів, що полягають у соматичному опосередкуванні психічної реальності людини. Тілесно орієнтована терапія має значний цілющий потенціал і може бути використана як екзистенційна форма психологічної допомоги. Одностайним є переконання щодо підвищення якості життя у тих, хто практикує будь-яку форму тілесної терапії, дотримуючись її правил.

 

 

ІЗОТЕРАПІЯ

 

Ізотерапія – це творчий акт, який дозволяє дитині відчути і зрозуміти самого себе, висловити свої думки та почуття, звільнитись від конфліктів та сильних переживань, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати свої думки. Малювання розвиває чуттєво-рухову координацію, вимагає взаємодії багатьох психічних функцій. У процесі роботи дитини у технологіях ізотерапії, окрім позитивних змін у поведінці, які добре помітні через спостереження, є і наочні, видимі результати: дитячі роботи, які дуже красномовно говорять самі за себе. Основна мета ізотерапевтичних технологій: корекція емоційно-вольової сфери дитини. Окрім цього, хочеться виділити і додаткову, не менш важливу: профілактику психосоматичних захворювань, які у даний час помітно витісняють всі інші внаслідок підвищення темпу життя, збільшення емоційних перевантажень, ріст депресивних тенденцій. У роботі доцільно використовувати такі форми ізотерапевтичного впливу як створення індивідуальної творчої роботи, малювання в парі на спільному аркуші паперу, групові форми роботи – створення спільної великої роботи. Доцільно використовувати  нетрадиційні методики малювання:   кляксографія, симетрія, абстрактний малюнок, малювання пальчиками, воском, ватними тампонами і т.д., в роботі використовуються різноманітні матеріали: рамочки, печатки, трафарети, шаблони, палички, зубні щітки, природний матеріал, мило, свічки, паралон.

           Цікавим  для дітей  є пальчикове малювання. Пальчиками діти малюють дерева, квіти, гриби, тварин, особливо подобається дітям змішувати фарби, накладати їх одна на одну. Трохи пізніше діти починають малювати долонькою птахів, рослини. Це сприяє розвитку дрібної моторики, яка у дітей з вадами розумового розвитку розвинена слабо.

          Дітей старшого віку слід вчити  готувати фон для своїх майбутніх малюнків, використовуючи паралон, малярні пензлики, мильну піну, воскову крейду, парафін. Учні 3 - 4 класів добре справляються з колажем (поєднання аплікації, малювання, ручної праці).      

         Кляксографія - це відмінний спосіб весело та з користю провести час, експериментувати з фарбами, створити незвичайні образи. Роздуваючи плями не можна точно передбачити, як вони розійдуться, перекинуться один в одного, і яким буде остаточний результат... Таке заняття буде цікаво і дорослим і дітям. Причому не тільки цікаво, але і корисно: наприклад, в якості артикуляційної гімнастики. Також малювання видуванням через соломинку зміцнює здоров'я і силу легенів і дихальної системи (що особливо корисно при кашлі). Хочеться відзначити, що за допомогою даного виду малювання добре, виходить, зображати різні дерева (виходять хитромудрі стовбури, гілки тощо)

Матеріали для роботи:

-  альбомні листи;

-  гуаш або акварель;

-  велика кисть;

- трубочка для напоїв чи можна використовувати піпетку;

-  вода в банці;

-  волога ганчірочка - витирати руки;

-  ватяні палички;

-  пластилін.

                   Малювання пальчиковими фарбами з дитиною

         Коли дитина малює пальчиками це не тільки весело і цікаво проведення часу, але і сприяння розвитку дрібної моторики рук. Як відомо, добре розвинута моторика пальців впливає на розвиток мислення та мовлення дитини. Малювання пальчиковими фарбами не тільки сприяє розвитку дитини, але також допомагає заспокоїти непосиду або гіперактивного дитини не говорячи про корисний вплив такої методики на дитину з особливими освітніми потребами.. Багато мам помічали, що діти, яким дозволяють малювати не тільки простим олівцем, але і застосовувати інші матеріали, що можуть занурюватися в процес надовго, захоплюватися і заспокоюватися на досить тривалий час.     

          Малювати можна не лише пальцями, а й усією долонею, кулачком, ребром долоні. Умочити в фарбу і віддруковувати на папері. Особливу увагу слід звертати на рух руки і правильне положення «робочого пальця». Щоб отримати відбиток «крапка» палець піднести вертикально над аркушем, а якщо торкнутися всією фалангою, то матимемо «овал». Щоб отримати різнокольорове зображення, на один палець можна наносити 2 – 3 фарби.

        Крапковий малюнок

        Олівцем виконуємо малюнок на папері. Спочатку за допомогою ватних паличок заповнюємо крапками контур малюнка. Кожну нову фарбу беремо навою паличкою. Потім весь малюнок заповнюємо крапками відповідних кольорів. Цю техніку можна застосовувати, малюючи:

-  дощик;

-  сніг;

-  курчатко;

-  казкового птаха;

-  різнобарвних рибок.

 

 

                                              ТЕХНІКА «МАНДАЛА»

 

Мандала – в перекладі із санскриту – «коло» або «центр». Малюнок її симетричний: зазвичай він є колом з вираженим центром. «Коли людина малює мандалу, вона малює свій внутрішній світ зараз, стан, самовизначення,  себе сьогоднішню, поза соціумом, свою духовну суть. Вона відповідає на екзистенціальні питання: «Хто я? Де я? Звідки я? Куди я?». Коли отримано відповідь на перші два запитання, відбувається переоцінка ситуації. Це і дає найсильніший психотерапевтичний ефект.

Можливості:

• вивчення групових взаємин (створення індивідуальних мандал у групі з подальшим створення колективної композиції);
• об’єднання групи на основі духовного зближення, колективної творчості;
• розвиток творчих здібностей.

Правила реалізації техніки:

1. Накресліть коло.
2. Потім, почавши з центру, заповніть зображенням увесь його внутрішній простір.
3. Намалюйте що – не будь в центрі кола, на деякий час зосередьтесь на цій частині зображення, і вона підкаже вам, що намалювати далі.
4. У процесі роботи можна  зробити акцент на тому, що кожна робота унікальна, учасники створюють те, що не існувало ніколи раніше.
5. Після завершення малювання учасникам групи, як правило, пропонують дати назву своїй роботі й описати свої почуття та асоціації, пов’язані з малюнком і процесом його створення.

 

 

ТЕХНІКА «КОЛАЖ»

 

Колаж – фр., «наклеювання» - технічний прийом в образотворчому мистецтві, наклеювання на яку – не будь основу матеріалів, що відрізняються від неї за кольором і фактурою. Арт-техніка «колаж», на відміну від образотворчих форм арт-терапії, дає час на міркування, можливість змінити композицію, переставити компоненти місцями, спробувавши стільки варіантів, скільки необхідно. Готові зображення дозволяють структурувати експресивний процес, стимулюючи символоутворення й усвідомлення. Конкретність матеріалу дозволяє перебороти страх перед невизначеністю вільної творчої активності, сумніви у власних художніх здібностях. Крім того, ця техніка «ощадлива» за часом, не вимагає великих витрат на матеріали, дуже наочна і несе як терапевтичний ефект, так і надає можливості для діагностики.  Після використання колажів учасники вивішують свої роботи на стіну, і починається обговорення. Кожен учасник  (чи представник від групи, якщо це груповий колаж) представляє свою роботу; учасники коментують, що саме вони хотіли показати цим колажем, озвучують свою ідею (ідею групи); виявляють своє емоційне ставлення до процесу складання колажу й до результату. Використання техніки «колаж»:

• сприяє розвитку художніх здібностей та підвищенню самооцінки;
• виявляє оригінальність і унікальність учасника групи;
• дає соціально  прийнятний вихід агресивності й іншим негативним почуттям.

Арт - технологія «Колаж» є ефективним екологічним методом роботи з особою і групою, може застосовуватися в різних напрямах діяльності психолога, як у терапії, діагностиці, так і у сфері викладання і навчання.

Можна виділити низку опорних елементів трактування колажів.

1. Вибір основи для колажу. Розташування паперу (чи будь-якої іншої основи колажу) горизонтально може свідчити про прагнення людини до стабільності, опори, до зв’язку з землею, а по вертикалі – до росту й розвитку. Розмір обраної основи може бути пов’язаний із потребами автора у розширенні своєї активності чи зменшенні її.

2. Процес створення. Інформативно значущим є сам процес створення колажу. Різним може бути підхід до вибору зображень: реалізація задуманого образу, ідеї через зовнішні об’єкти, або ж пошук тих образів, що найбільше емоційно відкликаються. На створення роботи витрачається різний час, що вказує на значущість процесу, наявність або відсутність сформованості уявлень щодо запропонованої тематики. Спонтанні дії стосовно вирізок-образів можуть символічно відображати реальні або бажані дії клієнта щодо об’єктів реальності. Розміщення й переміщення картинок відображають процес внутрішньої динаміки, планування змін. Коментарі автора, його емоційні реакції є невід’ємними частинами діагностики в арт-терапевтичному процесі.

3. Ступінь хаотичності або упорядкованості елементів колажу. Елементи колажу, що розташовані в певному порядку, однакові за розміром і пов’язані за змістом, вказують на високу ступінь самоконтролю автора, раціональний підхід. Хаотично розташовані елементи, мало зв’язані між собою, що, зазвичай, розміщуються імпульсивно, вказують на домінування емоційних станів. Прояв хаотичності може бути пов’язаний із переживанням сильного афекту, актуалізацією позиції дитини.

4. Характер розташування вирізок. Можна помітити різний ступінь дистанції між картинками. У деяких випадках доцільно провести паралель із відносинами представлених образів у реальному житті. Так, накладення елементів один на одний може свідчити про прояви слабких особистісних меж, особливо, якщо картинки нібито наїжджають на образи, пов’язані з уявленнями про своє Я. Можливі прояви злиття, поглинання одним образом іншого. Заклеювання однієї картинки іншою асоціюється із прагненням приховати якусь інформацію, подавити або витиснути якийсь психічний матеріал.

5. Просторова організація картинок. Аналізуючи колаж, варто враховувати символічне значення простору аркуша. Співвіднесення символів, образів з їхньою просторовою організацією може дати додаткову інформацію.

При аналізі колажу можна також враховувати «діагональ розвитку», що йде з лівого нижнього кута в напрямку до правого верхнього. Розглядаючи колаж з цієї позиції, можна припустити, що розташоване в центрі листа зображення (чи композиція) говорить про те, що найбільш актуально для особистості на даний момент часу “тут і тепер”. Відповідно лівий нижній кут говорить про минуле, а правий верхній – про майбутнє, перспективи людини. Таким чином, важливо враховувати місце розташування елементів колажу на основі.

6. Заповнювання – порожнеча. Порожні місця, не заповнені інформацією, можуть вказувати на проблемні переживання, пов’язані з життєвим досвідом. Надлишок елементів може вказувати на схильність до сверхкомпенсації.

7. Вихід за межі основи. Елементи, розташовані за межами основи, часто асоціюються із чимось, що виходить із загального простору внутрішньої реальності або не приймається. Особливу увагу варто звернути на образи, розташовані на зворотньому боці основи. Постає питання: що заважає даному образу бути пред’явленим світу явно?

8. Символіка. Під час трактування образів і символів колажу вирішальне значення мають пояснення автора, його асоціації, почуття. Важливо звертати увагу на змістовні взаємозв’язки символів, протилежні за змістом образи, що доповнюють один одного, повторюються, розвивають одну тему. Значущим є розгляд кожного символу у контексті усього колажу, тематики, запиту клієнта, психотерапевтичних відносин

Створюватися колаж може як індивідуально, так і групою – залежно від мети арт-терапевтичної роботи.

 

 

                              ТЕХНІКА  «МОНОТИПІЯ»

Монотипія (від «моно» - один і грецьк. «т» - відбиток, дотик, образ ...)-вид арт-терапії, який дає можливість домалювати випадковий відбиток фарбою із врахуванням власного фантазування. Один дотик, натискання і отримуємо відбиток реальності. Монотипія - техніка вільної творчості, нетрадиційна техніка малювання, яка розвиває креативний потенціал. Монотипія - це свобода самовираження і проекція внутрішнього світу, щирість цієї техніки виявляється безперечною. Для непрофесійного художника монотипія - один із нових способів висловити свої нагальні емоції і настрої. Дана техніка таїть у собі надзвичайно багаті можливості з приємним елементом свободи і очікування непередбачуваного результату. Сама принадність монотипії в тому, що існує в ній неочікуваність, яка дозволяє висловити справжню проблему, а не те, що клієнт про неї думає чи як хоче її піднести терапевту. Техніка «Монотипія» - це особливий вид комунікації, унікальний спосіб виразити те, що важко зробити словом.

Правила використання цієї техніки дуже прості. Необхідно мати фарбу, акварель та гуаш, серветки, пензлі та коробки з під дисків. Процес використання техніки починається з того, що фарбу наносимо на коробку з під диска і розмазуємо на аркуші так. Як нам заманеться. Після завершення малювання учасникам групи, як правило, пропонують дати назву своїй роботі й описати свої почуття й асоціації, пов’язані з малюнком та процесом його створення. Для роботи з групою обирають вільну тему. Учасникам пропонували проаналізувати свої малюнки та описати свої почуття.

Під час обговорення робіт мі можна було  встановити, що членам групи було складно обрати назву або асоціацію, пов’язану з малюнком. Деякі не могли визначитися, на що схожий малюнок, а інші, навпаки, захоплювалися цією роботою.

 

 

ТЕХНІКА «ГЕРБ»

Ідеї використовувати середньовічну атрибутику – герби й гасла роду – втілені у психологічних процедурах, розроблених ведучими тренінгів різних напрямків. Гасло й герб є символами, які дають можливість людині в лаконічній формі відобразити життєву філософію і своє кредо. Це один із способів змусити людину замислитися, сформулювати, описати і подати іншим найголовніші ідеї своїх світоглядних позицій».

  Інструкція: «Давайте трохи пофантазуємо. Уявімо, що ми всі належимо до знатних і давніх родів та запрошені на святковий бал у середньовічний королівський замок. Благородні лицарі та прекрасні дами під’їжджають до воріт замку у каретах, на дверцятах яких красуються герби та гасла, що підтверджують дворянське походження їхніх володарів. То що ж це за герби та якими гаслами вони супроводжуються? Справжнім середньовічним дворянам було значно легше: будь – хто з їхніх предків вирізнявся справжнім подвигом, котрий його славив. Його нащадки отримували ці геральдичні атрибути у спадок та не замислювалися над тим, якими повинні бути їхні герби та гасла. А нам є потреба самим попрацювати над складанням своїх геральдичних знаків.

    На великих аркушах паперу за допомогою фарб або фломастерів вам треба буде відобразити свій особистий герб і гасло. Придумайте щось цікаве, що точно відбиває зміст ваших життєвих спрямувань, позицій, розуміння себе. В ідеалі людина, яка зрозуміла символіку вашого герба та прочитала ваше гасло, зможе чітко зрозуміти з ким має справу.» Після закінчення роботи учасники групи представляють свої герби та гасла. Під час виставки вони можуть ставити уточню вальні запитання один одному. Після представлення своїх робіт відбувається обговорення усієї вправи.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Арт-тарапія - нові горизонти / За ред. А.І. Копитіна. - М.: Когіто-Центр, 2006. - 336с.
2.  Арт-педагогіка і арт-терапія в спеціальній освіті: Учеб. для студ. середовищ. і вищ. пед. навч. закладів/ Є. А. Медведєва, І. Ю. Левченко, Л. Н. Коміссарова, Т. А. Добровольська. - М.: Изд. Центр «Академія», 2001.
3. Бєляєва М. Арт – педагогіка для вчителя // Освіта України. – Київ, 2014. - №1-2. – С. 12.
4. Гулінкіна О. Геометрія життя. Вплив форми упаковки на людину і ространство. Packagin, № 1 (15), лютий, 2008, с.56-62 .
5. Грехова А.В. Педагогічні можливості використання елементів арт-терапії на уроках мистецтва в середній школі. – М, 1997 – 167 с.
6. Ерасов Б.С. Социальная культурология. - 1-е издан. - М.: Аспект Пресс. - 1994. - 400 с.
7. Ерасов Б.С. Социальная культурология. - 2-е издан. - М.: Аспект Пресс. - 1996. - 591 с.
8. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Тихонова Е. А. Проективная диагностика в сказкотерапии. — СПб.: Речь, 2003. — 208 с.
9. Кабачинська Є.Л. Викладання орігамі сліпим і слабозрячим / / Орігамі і педагогіка: Матеріали 1 Всеросійської конференції викладачів орігамі 23-24 квітня 1996 р., Санкт-Петербург,-СПб, 1996р., С.36.
10. Кисельова М.В. Арт – терапія в практичній психології і соціальній роботі. – СПб.:Речь, 2007.
11. Кисельов М.Ю. Арт-терапія: проблеми і перспективи/ М.Ю. Кисельов // Комплексна програма естетичного виховання населення: шляхи розробки та реалізації. - М., 1990.
12. Копитін А.І. Основи арт-терапії / А.І. Копитін. - СПб.: Видавництво "Лань", 2006. - 256 с.
13. Копитін, А. І. Практикум з арт-терапії / А. І. Копитін. - СПб., 2000.
14. Копитін О.І. Арт-терапія в загальноосвітній школі. Методичний посібник. – Спб.: Академія постдипломної педагогічної освіти, 2005 – 136 с.
15. Кудріна А.В. Методи Арт – терапії в практиці психологічного консультування // психологічний журнал Міжнародного університету природи, суспільства і людини «Дубна». 2009. №3.
16. Лебединський, В. В. Емоційні порушення в дитячому віці та їх корекція / В. В. Лебединський, О. С. Нікольська. - М., 2010.
17.  Лебедєва Л.Д. Педагогічні аспекти арт-терапії/ Л. Д. Лебедєва //Дидакта. - М., 2000.
18.  Медведева Е.А. Арт-педагогика и арт-терапия в специальном образовании / Медведева Е.А. Левченко И.Ю. Комиссарова Л.Н. Добровольская Т.А.. М.: Академия, 2001.
19. Москалець В.П. Основний психологічний зміст та розвивально – особистісний потенціал ігрової діяльності // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. №10.С. 1-10.
20. Орігамі, журнал, № № 5 (9), 6 (10), 1997
21. Осадчук Л.О. Спосіб життя орігамі: орігамі в педагогіці та арт-терапії. Простір арт-терапії: разом з вами, Віп.2 Арт-терапевтична асоціація, Київ, 2006, з.54-60.
22. Романова Е.С., Потьомкіна О.Ф. Графічні методи в психологічній діагностиці. – М., 1991 – 215 с.
23. Сорокина Н. Кукольный театр как средство развития творческих способностей детей // Дошкольное воспитание. - № 3, 1994. - С. 83-86.
24. Уэлсбі К. Частина цілого: арт-терапія в школі. Арт-терапія. Хрестоматія (Під ред. О.І. Копитіна). – Спб.: Пітер, 2001 – 477 с.
25. Шоттенлоэр Г. Малюнок і образ у гештальттерапії. – Спб: Видавництво Пірожкова, 2001 – 182 с.