«Основні причини конфлікту в системі «учитель-учень»

«Основні причини конфлікту в системі

«учитель-учень»

   Мета: ознайомити вчителів з основними операціями взаємодії в системі «вчитель – учень», розглянути різні типи конфліктних особистостей та риси їхнього характеру, закріпити навички запобігання конфліктам і їх конструктивного розв’язання.

   Раніше вже йшлось про те, що конфлікти супроводжують нас у всіх сферах життя. І школа – не виняток. Конфлікти тут виникають між різними групами: учень – учитель; учень – учень; учитель – учитель; учитель – адміністрація; колектив – адміністрація; учителі – батьки; адміністрація – батьки тощо.

   Розгляньмо лише ті конфлікти, що виникають під час взаємодії учня-підлітка та вчителя.

   Учитель, як і будь-який керівник, має керувати не окремим учнем, а групою (класом). Учитель змушений брати до уваги норми й цінності, характерні для даної групи, без знання яких він не зможе правильно визначати стратегію керування стосовно окремого учня і цілого класу. Вчитель має постійно контролювати розвиток колективу, впливати на процес прийняття або зміни норм і цінностей, щоб вони не суперечили загальноприйнятим і сприяли позитивному розвитку особистості кожного учня.

   Соціально-педагогічний процес – цілеспрямована діяльність, спрямована на соціалізацію особистості. Він містить у собі всі аспекти виховання й навчання людини. Основними протиріччями і джерелами конфліктів у цьому процесі були і є проблеми, чого вчити і як.

   Уведено нові програми й курси, упроваджено нові технології навчання, а проблема як існувала, так і існує. Так само не доходять згоди прихильники традиційних і сучасних форм навчання, сперечаються й експериментують, забуваючи про те, що здійснюють експерименти на живих людях, на дітях і вчителях. Нові ідеї часто-густо не перевірені й не апробовані перед упровадженням, а наслідки їх невідомі й не передбачувані.

   Конфлікти між учителями та підлітками можна вважати організаційно-управлінськими, тому що клас є колективом і виконавцем, а вчитель організатором і керівником навчально-виховної діяльності. Породжені конфлікти переважно суб’єктивними причинами, які залежать від особистісних характеристик та індивідуальної поведінки керівника й вихованця, тобто вчителя та учнів.

1. Вправи на активізацію уваги.

Час – 5 хв.

2. Мозковий штурм «Основні причини конфлікту в системі «вчитель– учень»

Час 10 – 15 хв., обладнання – аркуш паперу А4.

   Для виконання вправи тренер пропонує учасникам поділитись учасникам поділитись на дві групи, після чого кожна отримує завдання: «Протягом 2-х хвилин визначити причини конфліктів між учителями та учнями». Перша група говорить з позиції вчителів, друга – з позиції учнів. Результати презентують і обговорюють.

   Основні причини конфліктів у системі «вчитель – підліток»;

• з погляду вчителя: порушення дисципліни на уроці; погане виконання домашнього завдання; нездорові стосунки між учнями;
• з погляду учнів: образи з боку вчителя; брутальність, нестриманість, наказовий тон; необ’єктивне оцінювання знань; небажання бачити в учневі союзника й партнера в спільній діяльності.

У розв’язанні конфліктів у системі « вчитель – підліток» переважають такі способи врегулювання: 66,7% - учитель припиняє конфлікт з учнем, накладаючи на нього різні санкції; 50% - здійснюється індивідуальна робота з учнем; 19,4% - учитель враховує індивідуальні і вікові особливості в роботі з підлітком; 11,1% - вчителі намагаються не помічати наявності конфліктної ситуації.

Причиною підвищеної конфліктності в школі є авторитарна система керування педагогічним процесом. Конфлікт є необхідною умовою для розв’язання назріли проблем. Він може бути використаний як інструмент для виявлення протиріч, що заважають нормальному розвитку організації або взаємин людей. Потрібно змінити ставлення до конфлікту як до негативного явища. Конфлікт у школі теж може мати як позитивні так і негативні наслідки. Проблема полягає в тому, щоб визначити реальні причини конфлікту і знайти оптимальні шляхи його розв’язання. Раніше вже йшлося про те, що конфлікти можуть бути конструктивними і можуть існувати в школі. Причини таких конфліктів різні, але їх об’єднує недостатньо продуманий та організований процес навчання й управління. Отже, виокремимо основні причини, що призводять до конструктивних конфліктів у школі:

1.        Недостатнє розуміння матеріалу внаслідок поганого пояснення або його відсутності. Засвоєння учнем нових знань залежить від того, наскільки зрозуміло вчитель пояснює навчальний матеріал. Важливе не механічне заучування теми, а її розуміння. Нездатність або небажання вчителя пояснити матеріал знижує результативність навчальної діяльності школяра. Виникають прогалини в знаннях і внаслідок цього – невдоволення школяра та батьків.
2.        Невмотивованість оцінювання навчальної діяльності. Оцінювання навчальної діяльності підлітка – дуже важливий момент не тільки уроку, а й усього процесу навчання. Оцінювання має бути закономірним результатом витрачених на навчання зусиль. Якщо вчитель занижує бал – це спричиняє невдоволення учнів. Але це ще й підриває віру в справедливість учителя, позбавляє бажання вчити даний предмет, змушує сумніватися у своїх можливостях. Будь-який бал, особливо низький, слід обов’язково обґрунтувати. Учень має знати, що він не зміг виконати, на які запитання відповів неправильно і що треба зробити, щоб наступна відповідь була кращою.
3.        Некоректне, нешанобливе ставлення до учня. Раніше вже йшлося про авторитаризм в системі освіти. Втім, стилі взаємин кожен обирає сам. Культурна й вихована людина не дозволить собі некоректної поведінки, не пригнічуватиме учня психологічно, не демонструватиме перевагу й не опускатиметься до брутальності та хамства. Добрі стосунки між учителем та учнем сприяють навчанню і вихованню в школі, роблять сам процес спілкування приємним і бажаним. А неповага та брутальність ніколи не будуть помічниками в роботі вчителя. Вони викликають відповідну реакцію підлітка, загострюють стосунки й призводять до конфлікту.
4.        Невмотивовано завищена вимогливість. Вимогливість необхідна в навчальному процесі. Підліток не завжди може контролювати свою діяльність і тому в міру вимогливий учитель спонукає школяра до навчання, а іноді й змушує виконувати необхідні завдання. Але невмотивовано завищена вимогливість учителя викликає протест у підлітка, а іноді й зворотну реакцію, коли учень взагалі припиняє працювати, демонстративно не виконуючи завдання вчителя. Це призводить до напруження в стосунках, нерозуміння й конфліктів.
5.        Невідповідність прав та обов’язків учня. Кожна людина має як права так і певні обов’язки. І підліток тут не виняток. Але часто через недотримання цього правила виникають конфліктні ситуації двох видів. Перший вид конфліктних ситуацій викликає піліток, який прагне розширити свої права, але при цьому мати якнайменше обов’язків. Він маніпулює поняттями «Я – дорослий» і «Я – дитина» залежно від своїх бажань і ситуацій, в які потрапляє. І природно, що така позиція школяра. За якої він має багато свобод і ні за що не відповідає, викликає протест і нарікання дорослих.

            Другий вид конфліктної ситуації створюють дорослі, позбавляючи дитину її прав і розширюючи коло обов’язків. Як приклад – обов’язок беззаперечного виконання всіх вимог дорослих за неможливості їх обговорення дитиною, висловлення свого ставлення й відмови від виконання. Обидві ситуації призводять до конфліктів, виходом із яких є врівноваження прав та обв’язків підлітка.

6.        Неритмічність роботи. Неритмічність виконання нашої роботи негативно впливає на її результат. Те саме стосується і навчальної діяльності вчителів. Якщо періоди бездіяльності чергуються з неймовірно швидким темпом навчання, про робочу атмосферу годі й говорити. Навчання перетворюється на муку, на випробування міцності нервової системи вчителів та учнів. І, звичайно, тут не уникнути виправданих обурень і конфліктів.

3. Вправа « Типи конфліктних особистостей»

   Мета: Ознайомити учасників з однією з класифікацій типів конфліктних особистостей; розвивати навички їх розпізнавання в конфліктних ситуаціях.

   Час –  20 – 25 хв., обладнання – картки зі стислим описом типів особистостей, плакат з їхніми назвами («Демонстративна особистість», «Ригідна особистість», «Некерована особистість», «Педантична особистість», «Раціональна особистість», «Безвладна особистість»).

   Учасникам пропонують поділитися на групи по 2 – 3 особи. Групи отримують завдання: «Ознайомитися зі змістом на картках та подати свій тип конфліктної особистості через конфліктну ситуацію».

  Після презентації кожної групи іншим слід угадати той тип особистості, який вони подали.

4. Ситуативні вправи

Мета: закріпити навички конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій.

 Час –   10 – 15 хв., обладнання – дошка, аркуш паперу формату А1.

 Тренер пропонує кожній групі розумну послідовність свїх дій у конкретній конфліктній ситуації ( 2 – 3 хв. ). Далі кожен охочий може поділитись своєю системою.

  Використати для узагальнення.

  Виберіть послідовність своїх дій:

• відокремте людей від проблеми;
• зосередьтеся на інтересах сторін, а не на позиціях;
• шукайте взаємовигідні варіанти;
• наполягайте на застосуванні об’єктивних критеріїв;
• чітко усвідомте необхідність і можливість неконфліктного розв’язання протиріччя;
• зведіть до мінімуму свої особисті негативні емоції щодо конфлікту;
• неупереджено оцініть, через що насправді виник конфлікт;
• продумайте кілька варіантів розв’язання основного протиріччя;
• виберіть критерій справедливості певного розв’язання;
• знизьте негативні емоції опонента стосовно вас;
• проведіть відкриту розмову.

4. Прикінцеве слово «Правила запобігання конфліктам».

Час –   5 – 10 хв.

  Тренер проголошує кожне з правил, які містяться на плакаті, та обговорює його з групою.

  Щоб уникати конфліктів або долати їх, можна користуватися безвідмовним методом – спілкуванням, ключові моменти якого такі:

• приділяйте увагу вербальним свідченням того, що слова розходяться з думками або почуттями. Виносьте це протиріччя на відкрите обговорення;
• стежте за тим, щоб у вас або в іншої людини не було прихованих нових припущень чи настанов. Обговорюйте їх відкрито, так, щоб помилки можна було виправити;
• намагайтеся робити спілкування відкритішим. Дипломатично говоріть про те, що думаєте або відчуваєте, і спонукайте до цього опонента;
• уникайте непорозумінь. Якщо вам щось незрозуміло, то просіть пояснити. Якщо щось незрозуміло комусь іншому, дайте пояснення;
• навчіться правильно слухати. Виявляйте при цьому зацікавленість і повагу до того, хто говорить. Виявляйте співчуття і давайте зрозуміти, що його почули і зрозуміли;
• виражайте свої почуття й бажання у ввічливій формі, використовуйте «Я – твердження». Уникайте «Ви – тверджень», що можуть викликати негативні емоції в опонента.