ТИПИ КОНФЛІКТНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ

«ТИПИ КОНФЛІКТНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ»

Міжособистісний конфлікт – окремий випадок взаємодії людей у процесі їхнього спілкування та спільної діяльності. Найбільш очевидні вияви міжособистісних конфліктів - через взаємні звинувачення, суперечки, напади та захист.

Які ж причини конфліктів? У психологічній, конфліктологічній, науковій літературі вирізняють такі причини: інформаційні (неточні факти, чутки, запізніла інформація тощо); фактори поведінки (прагнення до зверхності, прояв агресивності, егоїзму); фактори відносин (незадоволення взаємодією сторін); ціннісні фактори (принципи, що проголошуються чи заперечуються, яких ми потребуємо або уникаємо); структурні фактори (влада, політичні партії і течії, релігія, право тощо).

Типи конфліктогенів міжособистісного характеру різні. Міжособистісні конфлікти можна класифікувати: • за сферами існування; • за ефектом і функціональними наслідками; • за критерієм реальності або правдивості тощо. Більшість конфліктогенів можна зарахувати до одного з трьох запропонованих типів: • прагнення до зверхності; • прояв агресивності; • прояв егоїзму.

Групи і типи учасників конфліктних ситуацій 1) особи, які мають позитивну спрямованість міркувань і  поведінки: – авторитет – поважна й авторитетна особа, думка якої вагома якщо не для всіх, то для більшості учасників ; – еврист – генератор ідей, здатний знаходити неочікувані, оригінальні, творчі рішення; його фантазії, уявленню, оригінальності немає меж. Проте він лише генерує ідеї, довести ж їх продуктивність без надійної підтримки не здатен; – альтруїст – у всіх негативних ситуаціях звинувачує себе і виправдовує інших;

– інтелігент – йому властиві виключна коректність і тактовність; силою свого інтелекту він прагне загасити будь-який конфлікт, навіть в екстремальних ситуаціях приборкуючи негативні емоції; – дипломат – коректний і ввічливий, при відстоюванні своєї точки зору тримає опонентів на відстані; – критик – пропозиції своїх опонентів буде послідовно критикувати, не пропонуючи при цьому власного конструктивного варіанту рішення; – ініціатор – особа, яка висуває будь-яку ініціативу, але не має якості лідера, не здатна втілити свої ідеї на практиці; – принциповий – має сталі, хоча й не завжди правильні критерії (принципи) поведінки, які слугують внутрішнім регулятором поведінки;

– цілеспрямований – точно знає, чого прагне у процесі розв’язання конфліктної ситуації; – теоретик – прагне до логічного обґрунтування, спочатку будує теоретичну модель вирішення проблеми і тільки потім починає діяти.; – практик – віддає пріоритет діловому, практичному підходу до вирішення будь-якої проблеми, у тому числі при розв’язанні конфлікту; – комунікабельний – швидко знаходить контакт з усіма, навіть зі своїми опонентами; – лідер – здатен організувати якщо не всіх, то принаймні більшість оточуючих; – незалежний – не піддається впливу й тиску інших, має чітку лінію поведінки; – оптиміст – провідник мажорного настрою, вірить в успіх, позитивний результат розв’язання конфлікту.

2) особи, які мають негативну спрямованість суджень, дій і рис характеру: – авторитарний – відстоює лише свою точку зору, використовуючи владу, службове положення, титули тощо; – скептик – важкий опонент, який відстоює свою точку зору, піддаючи сумніву всі інші. Можливо, що у нього немає своєї думки, але він буде наполегливо реалізовувати свою головну й єдину мету в конфлікті – знайти вразливі місця в позиціях опонентів; – неправдивий – у конфліктній ситуації може легко погодитися з опонентами, давати обіцянки, щоб досягнути поставленої мети; – конфліктний – занадто емоційний і хворобливо реагує на критику в свою адресу;

– егоїст – завжди намагається поставити свою персону в центр уваги оточуючих, витончено відстоює свої особисті інтереси; – погоджувач – підтримує думку більшості або постійно йде на компроміси, навіть коли в цьому немає особливої необхідності; – спостерігач – пасивний учасник конфлікту, який часто схиляється то до однієї, то до іншої думки; часто сам не усвідомлює своєї позиції; – песиміст – не вірить ні в себе, ні в позитивний результат вирішення конфлікту; – популіст – все робить “на публіку”, прагне заробити собі дешеву репутацію, популярність; – підбурювач – не стільки прагне вирішити суперечність, скільки її загострити, часто провокуючи наростання конфлікту;

– обережний – діє за принципом “як би чого не вийшло, не було б ще гірше”; – агресор – характеризується завищеною самооцінкою, не визнає свою неправоту, нав’язуючи всім свою думку; – фанатик – живе у світі своїх сформованих уявлень, від яких не відмовиться ні за яких обставин; його важко вивести з рівноваги, переконати в іншій точці зору; – консерватор – учасник конфлікту, який висуває і відстоює усталені, загальноприйняті підходи і способи дій для вирішення проблем; – демагог – як учасник конфлікту часто говорить, тільки б говорити; – грубіян – небезпечний своєю нестриманістю, зухвалістю; спочатку наговорить грубощів, а потім, охолонувши і поміркувавши, починає про це щиро шкодувати і навіть вибачатись.

Методи та прийоми вирішення міжособистісних конфліктів: Метод „виходу почуттів” полягає у можливості опонентові висловити все, що в нього наболіло і тим самим понижують емоційно-психологічну напругу. Після такого емоційного вибуху людина стає готовою до пошуків варіантів конструктивного врегулювання конфліктної ситуації. Метод „позитивного відношення до особистості”. Конфліктуючий, правий він чи не правий завжди страждає. Потрібно висловити йому свої співчуття і дати позитивну оцінку його особистісним якостям, наприклад „Ви людина розумна, з великим життєвим досвідом”. Прагнучи виправдати позитивну оцінку, яка прозвучала в його адрес опонент буде прагнути знайти конструктивний спосіб виходу із конфлікту.

Метод втручання „авторитетного третього”. Людина, яка знаходиться в міжособистісному конфлікті, як правило, не сприймає висловлених опонентом слів. Посприяти в цій ситуації може „третя особа”, яка користується великою довірою, яка висловить позитивні слова від опонента. Таким чином, конфліктуючий буде знати, що його опонент не такої вже і поганої думки про нього, а цей факт вже може стати початком пошуку компромісу. Прийом „оголена агресія”. В ігровій формі в присутності третьої особи опонентам дають можливість „висловитися про наболіле”. В таких умовах сварка, як правило, не досягає крайніх форм і напруження у відношеннях між опонентами понижується.

Прийом „примусове слухання опонента”. Конфліктуючим ставиться вимога уважно вислухати один одного. При цьому кожний, перш ніж відповісти опоненту, повинен досить точно відтворити його останню репліку. Зробити це досить важко, тому, що як правило конфліктуючі чують тільки себе самих, приписуючи опонентам слова і тон, яких в дійсності не було. Такий прийом теж дозволяє понизити напругу у стосунках. Обмін позицій. Конфліктуючим пропонують висловити претензії з позиції свого опонента, іншими словами помінятися ролями. Цей прийом дозволяє їм „вийти” за межі свої особистих проблем і образ і краще зрозуміти свого опонента.

Екстраверсія — індивід зосереджує свої інтереси на зовнішньому світі, зовнішніх об’єктах, інколи за рахунок своїх власних, у деяких випадках внаслідок применшення особистісної значущості. Таким особистостям властива імпульсивність поведінки, активність у жестах, товариськість, виявлення ініціативи (іноді надмірне), соціальна адаптованість, відкритість їх у зовнішній світ. Інтроверсія — характеризується фіксацією уваги особистості на своїх власних інтересах, на власному внутрішньому світові. Такі особистості спілкуються не активно, досить утрудненою для них є соціальна адаптація.