Особистісно-орієнтоване навчання - один із важелів у формуванні сучасної особистості

Особистісно-орієнтоване навчання – один із важелів у формуванні сучасної особистості

«Кожна людина – окрема певна особистість,  і  другої такої  не буде. Люди розрізняються по самій сутності душі, їх схожість тільки зовнішня. Чим більше хто стає сам собою, тим глибше починає розуміти себе – ясніше проступають його самобутні риси».

Ці слова належать російському поетові Брюсову Валерію Яковлевичу.  Людина – унікальна особистість і саме це є одним з основних постулатів особистісно-орієнтованого навчання .

Головними компонентами особистісно-орієнтованого навчання є визнання унікальності кожного студента та його індивідуальної навчальної діяльності. Тут роль викладача полягає не в передачі знань, умінь і навичок, а в організації такого освітнього середовища, яке дозволяє студенту спиратися на свій потенціал і відповідну технологію навчання. Викладач і студент створюють спільну освітню діяльність, яка спрямована на індивідуальну самореалізацію студента і розвиток його особистісних якостей.

Особистісно-орієноване навчання – це таке навчання, центром якого є особистість студента, його самобутність, самоцінність.

Метою особистісного орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги студенту в становленні його суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно-орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку студента, підготовки його до життєтворчості.

Головними завданнями особистісно-орієнтованого навчання є:

• розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей кожного студента;
• максимальний вияв, ініціювання, використання індивідуального

(суб'єктивного) досвіду студента;

• допомога особистості у пізнанні себе, самовизначенні та

самореалізації, уникнення формування попередньо заданих якостей;

• формування в особистості культури життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно вибудовувати своє повсякденне життя, правильно визначати його лінію.

Освітній процес будується на навчальному діалозі студента й викладача, який направлений на спільне конструювання програмної діяльності. При цьому обов’язково враховуються індивідуальна вибірковість студента до змісту, вигляду та форми навчального матеріалу, його мотивація, прагнення використовувати отримані знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, не заданих навчанням.
          Оскільки центром усієї освітньої системи в цій технології є індивідуальність студента, то її методична основа полягає в індивідуалізації і диференціації навчального процесу. Початковим пунктом будь-якої предметної методики є розкриття індивідуальних особливостей і можливостей кожного студента. Потім визначається структура, в якій ці можливості оптимально здійснюватимуться.
Технологія особистісного орієнтованого освітнього процесу припускає спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистим розвитком студента під час оволодіння знаннями. Тільки за наявності дидактичного забезпечення, що реалізовує принцип суб’єктної освіти, можна говорити про побудову особистісно-орієнтованого процесу.

Основні вимоги до розробки дидактичного забезпечення особистісно-орієнтованого процесу:

• навчальний матеріал (характер його подання) повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктного досвіду студента, включаючи досвід його попереднього навчання;
• виклад знань у підручнику (викладачем) повинен бути направлений не лише на розширення їх обсягу, структуризацію, інтеграцію, узагальнення предметного змісту, але й на перетворення наявного досвіду кожного студента;
• під час навчання необхідно постійно узгоджувати досвід студента з науковим змістом знань, які пропонуються;
• активне стимулювання студента до самооцінної освітньої діяльності повинне забезпечувати йому можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;
• навчальний матеріал повинен бути організований так, щоб студент мав можливість вибору при виконанні завдань, розв’язанні задач;
• необхідно стимулювати студентів до самостійного вибору і використанню найбільш значущих для них способів опрацьовування навчального матеріалу;
• при введенні знань про прийоми виконання навчальних дій необхідно виділяти загальнологічні і специфічні предметні прийоми навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку;
• необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але головним чином процесу навчання, тобто тих трансформацій, які здійснює студент, засвоюючи навчальний матеріал;
• освітній матеріал повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку навчання як суб’єктної діяльності.

У працях класиків української педагогіки К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського містяться всі або майже всі положення, що можуть бути покладені в основі сучасної концепції особистісно-орієнтованого навчання й виховання.

Не формулювалися Сухомлинським ні принципи, ні методи особистісно-орієнтованого підходу. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови.

Головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості.

Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини.

Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб’єкта навчально-виховного процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип неповторності кожного студента.

З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов’язане наступне положення В.О. Сухомлинського – про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей.

Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип визнання відсутності нездібних студентів.

З положення про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов’язане положення про нерівність розумових здібностей дітей, яке, на перший погляд, йому суперечить. Проте протиріччя тут нема. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками дітей.

Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес. Отже, третім принципом особистісно-орієнтованого підходу  є принцип урахування нерівності розумових здібностей студентів.

Навчання й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. А що робити з дітьми, які мають знижену здатність до навчання? Як вчити і виховувати таких дітей? Впоратися з цим завданням можна, на думку В.О.Сухомлинського, лише за умови використання для навчання і виховання таких дітей особливих заходів, тонкого і делікатного індивідуального підходу.

Звідси випливає четвертий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу.

Індивідуалізація навчально-виховного процесу – це, по суті, навчання і виховання кожного учня за індивідуальним планом. "Досвід переконує, - пише В.О.Сухомлинський у статті "Народний учитель”, - якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок.

Природні задатки, нахили, обдарування складають зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення – зміст п’ятого принципу особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принципу врахування індивідуальних особливостей студентів.

Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого підходу до навчання й виховання учнів, В.О.Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини.

Отже шостим принципом особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання. що випливає із педагогічних ідей В.О. Сухомлинського, є принцип визначення кожного студента особистістю.

Головним завданням щодо реалізації цього принципу є збереження і розвиток у дитини почуття людської гідності. Це завдання В.О. Сухомлинський вважав одним із найважчих і найтонших завдань педагога і, судячи з того, як часто зустрічається поняття людська гідність у його працях, надавав йому дуже великого значення.

Поважне ставлення до людської гідності, людської особистості учня є, говорячи словами В.О.Сухомлинського, найважливішим педагогічним інструментом, оскільки дає змогу зберегти всі гарні людські якості, що були закладені у дитини від народження – доброту, людяність, невгамовність, і не дає змоги розвинутися поганим властивостям – безвольній і мовчазній покірності, безсердечності, жорстокості.

Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О. Сухомлинського, творити дуже ніжну, тонку річ: бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора”.

Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою, людяністю, добротою, чуйністю; на прикладі  педагогів і батьків; правдою; повчанням; через подолання труднощів і ін. Але насамперед радістю... Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості, бадьорості – пише В.О. Сухомлинський у праці "Духовний шлях школяра”.

Радість – це позитивні почуття.

Переживання як позитивних, так і негативних інтелектуальних почуттів позначається на всьому духовному житті дитини.

Звідси – наступний, сьомий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання – принцип отримання позитивних почуттів від навчання.

У талановитих дітей успіхи у навчанні можуть породжувати почуття запаморочення від успіхів, зазнайство. Щоб запобігти цим небажаним явищам, - пише В.О. Сухомлинський, - слід уміло вести підлітка шляхом подолання труднощів.  Цю вимогу можна сформулювати як восьмий принцип орієнтованого особистісного навчання – принцип навчання через подолання труднощів.

Навчання – це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. При чому цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання, пише В.О.Сухомлинський у статті "Розумова праця і зв’язок школи з життям”, є дослідницький підхід до предмета вивчення.

Отже дев’ятим принципом особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання можна вважати принцип дослідницького підходу до предмета вивчення.

Шкільна пошуково-дослідницька діяльність – один із аспектів самостійного добування знань учнями, якому В.О. Сухомлинський надавав великого значення.

Звідси випливає десятий принцип особистісно-орієнтованого навчання принцип обов’язковості самостійної розумової праці студентів у процесів навчання.

Важливим чинником ефективності навчання В.О.Сухомлинський вважав людяність, любов, доброту, чуйність, сердечність, тактовність стосовно учнів.

Одинадцятий принцип, який випливає із цього положення, можна сформулювати як принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до студентів.

З цим положенням безпосередньо пов’язане наступне положення В.О.Сухомлинського про розуміння оцінки як інструмента виховання, а не покарання.

Звідси – дванадцятий принцип особистісно-орієнтованого навчання – принцип розуміння оцінки знань студентів як інструмента виховання.

Положення про взаємозалежність особистості і колективу як сукупності особистостей можна сформулювати як тринадцятий принцип особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу – принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні.

Положення про необхідність високих особистих якостей учителя, розроблене Сухомлинським, може розглядатися як чотирнадцятий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип залежності особистості студента від особистості викладача.

Першою вимогою до вчителя є вимога любові до власної справи.

Другою вимогою до вчителя є вимога високої кваліфікації.

Третьою вимогою до вчителя є вимога високих моральних якостей.

Четвертою вимогою є вимога творчого підходу до навчання й виховання.

Положення В.О.Сухомлинського про наявність числення складних взаємозв’язків і взаємозалежностей між окремими складовими частинами навчально-виховного процесу може бути сформульоване як п’ятнадцятий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи.

Перелік використаних джерел:

1. Бех І.Д. Моделюючи суспільство майбутнього (Особистісно зорієнтовані технології у виховному процесі) // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2000. – № 1. – С.86-93.

2. Бех І.Д. Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади // Виховання особистості: Навчально-методичний посібник: У 2 кн. – Кн. 2. – К.: Либідь, 2003. – 344с.

3. Міхелі С. Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу // Початкова школа – 2003 р. - № 9 – с. 5-11.

4. Якиманская И.С. Технология личностно-ориентированного обучения в современной школе. – М.: «Сентябрь», 2000. – 176с