Особливі діти в блендері нашого життя.

(тонкощі спілкування та навчання дітей з розладами  спектру аутизму)

Майданчик біля будинку-шум, сміх, іноді дитячий плач. Мами стоять групками, за інтересами і дитячим віком, спілкуються. Ось на майданчику зявляється мама, яка не стоїть ні в яких групках спілкування. В неї трохи втомлений вигляд і соромязливий  погляд, хоча їй не має чого соромитися і вибачатися теж ні за що. Просто,  вона -мама особливої дитини. Їй дуже важко. Не всім дано зрозуміти і відчути всю глибину її втоми і суму. Її дитина не грає з іншими дітьми, вона грається сама, в свої особливі ігри, які не терплять втручання і допомоги інших. Вона особлива, і світ у неї свій, інший, унікальний. І найбільша мрія мами, щоб  дитина, як всі діти вранці йшла до школи і казала їй “до вечора”.

Аутизм-ще досить незвичний діагноз для нашого суспільства. Однак діти про це не здогадуються. Як і про те,що їхня кількість з кожним роком зростає.

Тому з-поміж викликів, що постали перед нашим суспільством сьогодні , надзвичайно важливим  є забезпечення рівного доступу до навчання  всіх дітей, особливо тих, хто потребує спеціальних умов ,  соціальної інтеграції в реальне  життя. Означена проблема стосується всіх аномальних дітей і зокрема з аутистичним спектром порушень, навчання і виховання яких, важким тягарем лягає на плечі їхніх батьків та обтяжується й тим, що численний громадський загал нашого суспільства неадекватно сприймає аутичну дитину, створює певного роду автономізацію її родини в соціумі.

А між тим автором проектів   станцій Київського метрополітену є архітектор Олексій Нашивочніков, який внаслідок хвороби у ранньому дитинстві втратив слух. Після закінчення школи-інтернату для дітей із вадами слуху навчався в Київському технікумі легкої промисловості, отримав спеціальність механік швейного обладнання. З 2017 року — президент Київської спілки нечуючих художників «Натхнення»На роботі спілкується за допомогою записок.

 Ерік Вайхенмаєр

став першим у світі сліпим альпіністом, котрий зумів підкорити всі найвищі гірські вершини в усіх семи частинах світу.

 

 

 Ерік Вайхенмаєр

незрячий

скелелаз,

який підкорив

Еверест.

 

 

 

Геніальні винахідники Томас Едісон та Костянтин Ціолковський  в дитинстві мали схожі проблеми, обоє перенесли скарлатину і практично оглохли. Обоє були визнаними непридатними до навчання в школі.

 

 

 Вражаючою здається  історія Томаса Едісона, який ніби то ще юним повернувшись зі школи , передав мамі листа від вчителя. Мама ,з сльозами на очах, зачитала листа вголос: “ Ваш син-геній. Ця школа дуже мала, і тут немає вчителів, здатних його чомусь навчити. Будь ласка, вчіть його самі”. Через багато років , після смерті матері, (на той час Едісон вже був одним з найвідоміших винахідників) він передивлявся старі сімейні архіви і знайшов цього листа. Там він прочитав: “Ваш син-розумово відсталий. Ми не маємо можливості навчати його в школі разом з іншими. Тому рекомендуємо вам вчити його самостійно вдома”. Едісон проплакав декілька годин. Потім записав у свій щоденник: “Томас Алва Едісон був розумово відсталою дитиною. Завдяки своїй героїчній матері він став найбільшим  генієм  свого часу”

Де зможуть реалізувати себе особливі діти, здобути освіту і хто має право їх навчати? В Україні офіційної статистики щодо дітей з аутизмом немає, як і спеціалізованих державних освітніх закладів. Адже донедавна всім дітям з розладами аутичного спектру ставився діагноз «шизофренія». Це закривало будь-які перспективи майбутнього навчання і працевлаштування. З 2015 року, відповідно до закону «Про освіту», дитина з особливими освітніми потребами може відвідувати заклади освіти у супроводі асистента. Однак більшість з батьків   досі не довіряють  такій можливості, шукаючи для своїх особливих дітей спеціальні заклади.

Головний принцип , яким повинні керуватися батьки-дотримання інтересів дитини. Батькам особливих дітей важливо навчитися не порівнювати свою дитину з іншими. Необхідно адекватно оцінювати реальний рівень її розвитку, її особливостей і орієнтуватися на динаміку досягнень дитини, а не на вікові норми. Практичний досвід  показує , що для більшості дітей спеціальні класи -це можливість отримання повноцінної освіти, відповідно здібностям дітей, можливість безболісного пристосування до навколишнього середовища, вираження своїх  здібностей, закладення базових комунікативних функцій, навичок соціальної поведінки.

Досить важливим є те, що в таких класах працюють кваліфіковані спеціалісти (дефектологи, логопеди, психологи, соціальні педагоги, інструктори з лікувальної фізкультури…) які мають спеціальні знання.

  Часто, нажаль ,  підхід  до цієї проблеми формальний- так треба по закону,  так хочуть батьки, не враховуються індивідуальні можливості  і  потреби  самої  дитини, вибираються освітні заклади, які не відповідають  здібностям  дитини або  відсутні  відповідні, підбираються  не адаптовані  навчальні програми, тобто не створено  спеціальних умов для навчання. До того  ж суспільство  цікавлять  тільки  діти, особливо при наявності міцних духом батьків.  Дорослі люди з особливими  потребами нікого не цікавлять.

Діти дощу. Саме так образно та загадково прийнято називати дітей з аутизмом, адже вперше голосно і на весь світ заговорили про цю проблему після виходу в прокат голлівудського фільму «Людина дощу». Сам термін «аутизм» ще у 1910 році використав швейцарський психіатр Ейген Блейлер в описі симптомів шизофренії. Лише за 70 років аутизм визнали окремим діагнозом, а його тлумачення дещо змінилось. Сьогодні більшість психіатрів вважають аутизм хворобою,пов’язаною із порушенням розвитку мозку. Проте дуже часто люди з аутизмом мають високий інтелектуальний рівень і надзвичайні здібності. Тому деякі знавці стверджують, що це не хвороба, а особливий стан свідомості, коли людина по-іншому сприймає світ. Оскільки кожна особлива дитина особлива по-своєму (одні не розмовляють, інші не йдуть на контакт взагалі чи мають додаткові проблеми з нервовою системою), найчастіше говорять про розлад аутичного спектру.

Аутизм- гранична “екстремальна”самотність дитини, зниження здатності до встановлення емоційного контакту, комунікації і соціальному розвитку.

Здатність до спілкування та комунікативної взаємодії є ґрунтом для розвитку всього людського, що є в людині. Лише в процесі взаємодії з іншими людьми відбувається соціалізація індивіда та розвиток його здібностей. Проблема порушення спілкування у дітей часто асоціюється з тим, що дитина не здатна адекватно мислити та сприймати навколишній світ. Відсутність розуміння з боку оточуючих може призводити до неможливості прогнозування дій та вчинків такої дитини. Більше того, це провокує ізоляцію дитини з порушеннями спілкування від соціуму. Порушення в спілкуванні можуть мати як діти із виразним відставанням в інтелектуальному розвитку так і діти із легкими когнітивними порушеннями і розладами соціального функціонування, а також діти із формально збереженими пізнавальними процесами при важких порушеннях соціального функціонування. Порушення спілкування, за О.Доленко проявляються перш за все у нездатності до комунікації та встановлення емоційних зв‘язків. Мотивацією до співпраці у аутиста не буває задоволення від спілкування, а лише задля задоволення певної актуальної проблеми тому це може бути щось матеріальне . Небажано, щоб мотивація була відстрочена в часі(так наприклад учень з розладами аутичного спектру з першого класу міг попроситися в туалет, вживав фрази «Хочу пити», «Буду ковбаску, цукерку», повторював за дітьми слова, дії на побутовому рівні і ігнорував навчальні дії. Хлопчик мав весь час щось тримати в руках, смикати цей предмет і, коли він вподобав закладинки з дитячих підручників, учень за будь яких умов намагався їх отримати і навіть замінники його не влаштовували) 

 В інших випадках діти з порушеннями спілкування специфічно реагують на спроби встановлення з ними контакту. Порушення соціальних контактів у дітей з аномаліями розвитку спілкування проявляється на рівні розвитку мови, мови тіла, засобів комунікації та емоційних реакцій.  Більшість таких дітей на комунікативну ініціативу реагують униканням – в прямому або переносному сенсі – ховаються або реагують плачем чи агресією ( інший учень щоразу, коли заходив до класу , плакав, пручався, через деякий час заспокоювався-чув, бачив вчителя і реагував на звернення але ніколи не включався в колективну працю, іноді міг ховатися за іграшками, шторами)

Також  ці діти можуть взагалі ігнорувати присутність людини поруч з ними, не виявляючи жодних ознак того, що вони помітили її присутність – так званий погляд  «крізь» людину.

 Дитина з порушеннями спілкування всіляко уникає взаємодії  як з однолітками, так і з дорослими, або ж навпаки ініціює контакт з метою задоволення власних потреб, ігноруючи при цьому потреби та прохання оточуючих (коли у дитини з аутизмом гарний настрій, вона підходить до дітей, вчителя може навіть «заглядати  в очі» , заважати і не реагувати на прохання не чіпати, не заважати). Обидва можливі варіанти суттєво ускладнюють або навіть унеможливлюють процес соціальної інтеграції такої дитини, адже  соціальна поведінка являє собою здатність співіснувати з іншими людьми, взаємодіяти з ними, не порушуючи загальних правил. 

 Хоча деякі діти, що страждають від аутизму, і виявляють незвичайні здібності більшість із них подібних талантів не мають.

 Аутизм є спектральним розладом. Деякі діти   не втрачають розумових здібностей та особистісних якостей, але не проявляють цих якостей постійно та в ситуаціях, коли від них цього очікують.  Якщо дитина не стрибає, коли її попросять, це не означає, що вона взагалі не може стрибати. Так само дитина може відтворювати звуки, знаходячись наодинці (дитина  дуже точно відтворює мелодію реклами)але відмовлятися це робити на прохання. Це не означає, що дитина не здатна навчитися говорити, а скоріше свідчить про те, що у неї немає стимулу дотримуватись вказівок або їй неприємне напруження, яке є обов‘язковим в ситуації, коли доводиться формувати ці навички. Найбільш проблемними в поведінці аутичної дитини є виражене прагнення тотожності, незмінність маршрутів, підтримка подібності у навколишньому оточенні, що негативно позначається на набутті нових соціальних навичок. Прихильність дітей з аутичним типом розвитку до стереотипної поведінки продиктована перш за все їх підвищеною тривожністю, необхідно якомога раніше сформувати прийнятні стереотипи діяльності у межах навчального закладу, які б дали змогу плідно використовувати цю особливість у роботі з дитиною.

Спільна особливість, відмова від співробітництва, у дітей з аутизмом стосується не лише будь-якого навчального процесу, а наскрізь пронизує все життя такої дитини та її родини. Нерідко перш ніж з‘ясувати, що дитина має порушення спілкування, батьки змушені перевіряти дитині слух. Адже часто дитина настільки замкнена в собі, відмовляється реагувати на звертання до неї та на будь-які, навіть найпростіші, інструкції, що в оточуючих виникає враження, що мають місце вади слуху і дитина не чує.

 Саме з цією проблемою перш за все стикаються батьки й педагоги таких дітей. Дитина  рішуче відмовляється від будь-якої взаємодії з дорослими та однолітками.

 Д.І.Шульженко в своїй праці «Аутизм -не вирок» , відповідно до розробленої типології  аутистичноїособистості дитини, в основу якої покладено особистісний сенс спрямування аутичної дитини, вирізняє сім окремих типів особистості за такими показниками: світосприйняття дитиною довкілля, як одиниці самосвідомості, взаємодія з живими і неживими об’єктами та рівень залежності від них, когнітивні та креативні стилі, особливості комунікації, наявність різних системоутворюючих реактивних і тривожних факторів та їхньої взаємодії, що впливають на поведінку дитини та керують її розвитком.

Означена психологічна класифікація типів аутистичних особистостей є першою спробою, зверненою до динаміки цілісної психічної організації дитини в ситуаціях, які змінюються за її діяльності та життя.

1.Тип симбіотичного спрямування особистості.

 Характеризується  високим рівнем залежності від присутності певної людини (матері, батька, братів, сестер, няні тощо). Тобто, дитина може соціально

реалізовуватися лише у присутності конкретної людини, в якій вона має потребу.

2.Тип лінгвістичного спрямування особистості

Характеризується сформованим мовленням, мотивацією до говоріння, вербалізмом та орієнтованістю на оригінальність.

3.Тип інтелектуального спрямування особистості, який характеризується дещо звуженою сферою реалізації цієї здатності й неспроможності до поширення розумових умінь на інші аспекти життєдіяльності.

4.Тип комунікативного спрямування особистості, що характеризується наявністю бажання бути в центрі уваги і чинити спілкування як за умов мовленнєвої диспозиції, так і поза нею; водночас у дитини ще не сформовані механізми комунікативних дій.

 5.Тип динамічно орієнтованого спрямування особистості на розвиток здібностей, що характеризується сукупністю задатків дитини  (творчих, конструювальних, спортивних тощо).

6.Тип індиферентного спрямування особистості.

Характеризується байдужою формою сприймання навколишнього світу, пасивним спогляданням дійсності, неспроможністю самостійно приймати

рішення, бажанням уникати будь-яких, навіть спрощених, ситуацій.

7.Тип реактивно-тривожного спрямування особистості, що характеризується підвищеною чутливістю до сенсорних, кінетичних та інших подразників; наявністю страхів, побоювань у критичних для аутичної дитини ситуаціях (зміна місця проживання,скупчення чималої кількості людей у натовпі, незвичайний перебіг подій; незнайомі, а відтак -небезпечні в розумінні дитини місця чи обставини).

За показниками психічної сфери людини Д.І.Шульженко  виділяє  сім форм спектра аутистичних порушень за принципом розташування від легкої до складної.

АФ-1. Спектр аутистичних порушень зі збереженим мовлення — легка форма.

АФ-2. Спектр аутистичних порушень із наявністю високого та нормального рівня інтелекту.

АФ-3. Спектр аутистичних порушень, які виступають вторинними при загальному недорозвитку мовлення (ЗНР).

АФ-4. Аутистичні порушення, які виступають вторинними при встановлених олігофренії,шизофренії, ДЦП, затримці психічного розвитку (ЗПР).

АФ-5. Аутистичні порушення, які комбінуються з дисфоричними розладами поведінки.

АФ-6. Аутистичні порушення, які комбінуються з психопато-подібними розладами поведінки.

АФ-7. Аутистичні порушення, які комбінуються з шизофрено-подібними розладами поведінки.

Отже, показники психічної сфери дітей з аутизмом визначають та об’єднують у різні аутистичні форми, які розрізняються  за рівнем розвитку когнітивних, мовленнєвих і соціальних навичок та поєднуються з психопатологічними розладами. Діти з аутизмом можуть мати різний рівень інтелектуальних здібностей: від кінцевого ступеня розумової відсталості до рівня, що значно перевищує середній та  різні за ступенем тяжкості мовленнєві розлади.

Часті випадки, коли діти  мають певні мовні навички, але, при цьому, функція мови суттєво обмежена або мова у таких дітей зовсім не використовується з метою комунікативної взаємодії (дитина не має порушень мови,  має  специфічне мовлення,  дитина ехололічно (багато разів) повторює запитання співрозмовника, по-своєму його інтонує,  повторює рекламу, називає всіх дітей, вчителів, вже зараз може запитати  вчителя - «Ти куди йдеш?», «Куди ми йдемо?», в іншої дитини спостерігається збережена ехолалія-повторює те, що чув раніше. Зазвичай педагоги, батьки та інші діти, звикнувши до такої дитини, навчаються інтерпретувати її мовлення і спілкуються з дитиною в той самий спосіб, який вона, по суті, їм накидає, щоб уникнути стану тривоги, страху, невротизму .

 Особливу роль в роботі з аутичною дитиною має те оточення, що працює з дитиною безпосередньо. До роботи залучається команда спеціалістів, що складається з корекційних педагогів, психологів, які працюють за такими напрямками, як поведінкова терапія та тілесно-сенсорна інтеграція, логопедів, (формування граматично вірних конструкцій та використання їх в правильному контексті, розуміння та користування мовленням), вчителя музики та ритміки, інструктора лікувальної фізкультури (особисті  асистенти- тьютори, вчителі ресурсних класів в інших країнах)
Найголовніше  завдання педагогів   навчити таку дитину вчитися. Поняття навчити дитину вчитися складається з налагодження соціальної взаємодії, стимулювання пізнавальних процесів, розвитку комунікативних навиків, створення середовища спілкування;   розвитку творчих здібностей особистості, підтримці прагнення до самостійної діяльності,  використання життєвого досвіду набутого дитиною, а в деяких випадках  достатнім і важливим є просто  перебування дитини в колективі та набуття певних адаптивних  навичок. Для дітей  с розладами аутистичного спектру (РАС) характерний  нерівний   рівень навичок.  Незалежно від  рівня інтелекту  у аутичних дітей часто виникають труднощі  з  навичками  самостійного життя.

Адаптивна поведінка — це  відображення того, як дитина використовує свої здібності  в реальних життєвих ситуаціях. Спостереження показали, що у дітей з аутизмом  рівень адаптивної поведінки значно нижчий ніж результати оцінки їх здібностей.

Кожна дитина особлива. Так як аутизм — це цілий спектр розладів , то кожна дитина з цим діагнозом навчається  по-своєму. Ті  методи, які  дають хороший еффект з одним учнем, можуть виявитися марними з іншим.При  визначенні того, чому саме навчати дитину, треба пам’ятати ,що цілі навчання повинні бути індивідуальними. При визначенні цілей треба врахувати, чи потрібно формувати певні навички враховуючи вік дитини  і можливості для застосування в реальному житті.

Чи передбачається  зміна обстановки в найближчі роки? Якщо так, то які навички потрібні дитині. Якщо дитина засвоює  переважно повсякденні побутові навички то чи потрібні їй навчальні .

Когось треба вчити безпечній поведінці вдома, користуватися   побутовими приладами,  поводитися  з грошима , приймати ліки, хтось засвоює санітарно-гігієнічні норми , побутові навички і тільки з допомогою дорослих,  а хтось має неабиякі  навчальні здібності і потребує їх вдосконалення.

Враховуються навички в різних сферах  (перебування вдома, школа,  громадські місця, турбота про здоровя, безпека  і  робота тощо)

У корекційній педагогіці В.В.Тарасун визначено основні напрями корекційно-розвивальної роботи в рамках формування соціально-емоційної поведінки аутичних дітей, а саме:

-формування емоційних станів;

-розвиток здатності до швидкого розрізнення  основних емоцій, корекція емоційного статусу дитини;

-розвиток соціальної поведінки (формування ініціативи у процесі взаємодії з іншими людьми);

-корекція уникнення соціальних взаємодій, підсилення контакту очей, збагачення мімічної та тілесної експресії, формування здатності орієнтувати свою поведінку на соціальне оточення, розвивати вміння безпосередньо і відстрочено наслідувати прояви поведінки інших людей;

-формування основних фаз соціалізації;

- засвоєння інформації як знань, умінь, норм, зразків поведінки, цінностей;

-засвоєння комбінації засобів для подолання труднощів у складних ситуаціях оволодіння правилами середовища («уподібнення до середовища», «перетворення середовища»);

-засвоєння специфічних соціальних знань про процес виконання певних соціальних ролей;

-оволодіння знаннями про способи взаємодії людей у різноманітних умовах;

-формування знань і вмінь здійснювати вибіркове запам’ятовування інформації, запропонованої іншою особою;

-формування знань і вмінь інтерпретувати певні правила поведінки, вміння переорієнтуватися залежно від обставин (фаза адаптації);

-формування у дитини  адекватних реакцій .

Аутичні діти не мають цікавості до людей і довкілля та не йдуть на контакт із дорослими.

 «Розбудити» таку дитину — одне з найважчих завдань.

Як навчати дітей з аутизмом?

Україна робить лише перші кроки назустріч дітям з РСА, тоді як інші держави вже мають певний досвід вирішення цього питання. Тому варто говорити про підказки для навчання дітей з аутизмом.

1. Дотримання безпеки. У аутичної дитини часто відсутнє “відчуття краю”, а в стані аффекту вона може перестати контролювати свої рухи і дії, в оточенні не повинно бути небезпечних предметів.

2 .Встановлення межі простору навчання.

Облаштуйте простір навчання  окремими певними пунктами(парта з стільцем, ігровий куточок…)

3. Організація часу, створення передбачуваного графіку, підтримання порядку.

Діти-аутисти , люблять  коли є передбачуваний графік, тому було б дуже корисно дати їм знати, чого чекати кожен день. Режим дня повинен мати певну послідовність і повторюваність. Порядок в оточуючому світі предметів важливий для кожної дитини, але для аутичної, з її стереотипністю поведінки, він необхідна умова життя.

4. Отримання можливості  йти за власним планом. Іноді діти з аутизмом настільки ж здатні до навчання, як і діти, які не страждають цим захворюванням. Просто їм потрібно знайти стратегію належного вбирання інформації. Дозвольте дитині вчитися по своїй власній структурі.

5.Коментування всіх навчально-виховних моментів. Поступове розширення навчальної діяльності.

6.Використання мультимедійних засобів. 

Аутичні  діти демонстрували кращі результати і  отримували  більше задоволенне від занять з використанням комп’ютерних програм.

 7. Знайомство з найближчим соціальним оточенням. Крім можливостей спілкування, найближче соціальне оточення – територія , де дитина знайомиться з оточуючим світом- світом людей і предметів, природою. Необхідно допомогти дитині крок за кроком освоювати простір навколо, поступово звільнятися від страхів і накопичувати позитивний досвід.

8.Навчання  соціального моделювання.

Читайте історії, щоб показати правильну поведінку в різних ситуаціях. Дитина може вчитися шляхом запам'ятовування.

9. Використання  фіксування, щоб полегшити процес навчання. Багато дітей  фіксують свою увагу на певних предметах і це можна вигідно використовувати у навчанні. Наприклад, якщо дитина фіксує увагу на машинках, використовуйте їх у навчанні , "заїжджаючи" машинкою в різні завдання.

10. Уникнення довгих словесних команд.

 Їх використання може призвести до непорозуміння, так як у дітей з аутизмом часто є проблеми з розумінням послідовностей. Давайте інструкції невеликими кроками.

11.Виховання самостійності.Самостійність передбачає  усвідомлення подій, важливим є пригадування того, що зроблено, що треба зробити далі, використання предметних орієнтирів, символічних позначень.

12.Важливим  є формування саморегуляції  та самоконтролю. Самоконтроль(контроль якості своїх дій) аутичної людини криє в собі:

-здатність самостійно слідкувати за собою, своїми думками, вчинками;

- вміння знаходити, аналізувати і попереджати помилки;

-здатність критично оцінювати процес роботи, виправляти її помилки;

- вміння використовувати у перевірці роботи порівняння.

 Слова-орієнтири і словосполучення-орієнтири контрольних дій:

— «знайшов помилку»;

— «виправив помилку»;

— «перевірив себе»;

— «перевірив, чи нема помилок»;

— «подивився на зразок»;

— «перевірив за зразком»;

— «перевірив, що виконав вірно» 

Навчання –це не завжди приємні види роботи, не завжди цікаві,  складні. Тому часто діти починають вести себе неадекватно, щоб уникнути виконання завдання. Коли дитина погано поводиться її або видаляють з класу, або читають нотацію, ведуть до директора, відпускають на перерву – вона отримала те, що хотіла-працювати не треба.

Декілька порад, які можливо варто спробувати:

- Дати доступ  до необумовленої перерви  (якщо дитина має такий доступ, вона не вимагатиме його поганою поведінкою).

-Навчити дитину просити перерву(можливе використання карточок обмежених в кількості).

-Спрощення завдання.

-Скорочення часу виконання завдання.

-Зниження темпу з яким дається завдання.

-Зниження вимог (деякі учні уникають любих вимог).

-Починати  з дуже легких завдань і поступово переходити до складніших.

-Надання  перерви за виконання  певних завдань.

- Зменшення  наступних завдань за виконання попереднього.

-Візуальна підтримка, яка показує обсяг завдання.

-Сверхкорекція (підмести підлогу і прибрати папірці , що накидав)

-Блокування реакції-рука на руці (більш ефективне для маленьких)

Важливо слідкувати, щоб проблемна поведінка не приводила  до  звільнення  від  роботи, інакше дитина буде продовжувати її демонструвати.

Використовуйте позитивний підхід до дитини. Але пам’ятайте, що

дитину не можна перехвалювати: надто часта, безпричинна похвала

стає беззмістовною. Не варто хвалити дитину за застосування навички,

яку вона вже давно і добре засвоїла. Не варто заохочувати дитину

похвалою, якщо ви добре бачите, що вона могла би зробити краще,

але не достатньо старається. Орієнтуйтеся на реальні можливості  дитини.

Корекційний розвиток аутичної дитини має здійснюватися за такими спеціально створеними психолого-педагогічними умовами:

- урахування індивідуальних особливостей дитини, характеру сімейного виховання;

- розуміння всіма учасниками соціальної комунікації з аутичною дитиною можливості дії негативних факторів їхнього особистого впливу на світосприйняття, виникнення страхів, агресії дитини;

- унеможливлення процесу усамітнення дитини, як такого, що всіх влаштовує і, до речі, пояснює використання аутичною дитиною особливих засобів впливу -провокацій та маніпуляцій ,як основних і свідомих інструментів досягнення бажаної мети;

- визначення структури індивідуальної діяльності дитини за її основними компонентами: мотиви, установки, планування, виконання, результат, перевірка , виправлення помилок;

- урахування ступеня значущості особистої діяльності дитини для задовільного психофізичного стану (настрою, тонусу, спілкування, мовлення, поведінки, долучення до гри тощо);

- супровід, підтримка та розвиток індивідуальної діяльності або дій дитини з метою уникнення афективних проявів і забезпечення спільної ефективної взаємодії з дорослими та однолітками;

- визначення та використання вмінь, знань і навичок аутичної дитини в організації та проведенні основних  видів діяльності;

- активізація пізнавальної діяльності дитини під час прогулянок на природі, перегляд телевізійних програм, до яких у дитини сформувалася мотивація;

-вербалізація всіх практичних дій дитини, процесів її життєдіяльності та заохочення до співпраці з іншими людьми;

- використання морального досвіду близьких людей, зрозумілого для аутичної дитини, у процесі корекційного виховання;

- надання можливостей користуватися засобами альтернативної комунікації;

-залучення аутичної дитини до всіх громадських заходів, які створюються та пропонуються для дітей державою;

-створення «екологічного середовища спілкування» з аутичною дитиною, яке відповідало би рівневі її розуміння різного типу ситуацій та мотивувало бажання бути учасником навчального, ігрового, твор-

чого, комунікативного процесів; 

-забезпечення неперервного, систематичного, узгодженого та скоординованого між спеціалістом та батьками  повноцінного емоційно забарвленого процесу життя аутичної дитини

з урахуванням рівня її тривоги, можливостей мовлення та розуміння нею нюансів ситуацій, до яких її залучили;

-упередження можливих тривог, страхів, неадекватних реакцій аутичної дитини на незнайому ситуацію або незрозумілу для неї поведінку людей;

- стимулювання мовленнєвих, інтелектуальних, творчих, спортивних тенденцій розвитку аутичної дитини ;

розуміння людьми, які оточують дитину, її внутрішнього стану, що завжди впливає на її діяльність, поведінку та спілкування.

Поради вчителю:

•                               Уважно слідкуйте, щоб діти з оточення адекватно,  толерантно сприймали аутичну дитину. Вчіть спокійно реагувати, допомагати.
•                               Не заставляйте спілкуватися без бажання. Не будьте занадто нав’язливим і активним.
•                               Пам’ятайте, що погляд дорослого, сила його голосу, торкання можуть викликати лише оборонну реакцію. Не робіть різких рухів.Не дивіться пильно в очі дитині. У дітей, які страждають аутизмом, чутливі вуха. Підвищення голосу  нашкодить. Наприклад, те, що для вас буде пошепки, для дитини з аутизмом буде звучати як звичайна розмова.
•                               Намагайтеся використовувати забавні і творчі способи навчання дитини. Так буде краще, бо діти з аутизмом більше реагують на такі способи.
•                               Памятайте, що аутичним дітям складно виконувати “творчі”, “абстрактні” завдання, вони не розуміють, як їх виконувати.
•                               Використовуйте дошки з вибором зображень, щоб у дитини був спосіб висловлювати свої бажання, якщо він не любить розмовляти.
•                               Не звертайтесь прямо до дитини. Не повторюйте ім'я дитини-аутиста знову і знову і знову, якщо він не відповідає. Він може не розуміти того, що ви йому говорите.
•                               Одна з найбільших проблем аутистів у школі -це сенсорні проблеми. Робіть все можливе , щоб захистити дитину від подразників.

Навчання та виховання дітей з аутизмом має свої специфічні особливості і займає багато часу. У роботі з такими  дітьми потрібна особлива готовність корекційного педагога , психолога , всіх  хто працює з   дітьми, він має бути стресостійким у ставленні до психічного стану дитини. Особливо важливим для роботи є вміння розуміти тривогу, страхи, переживання, емоції дитини, ставитися до неї як до звичайної дитини, яка презентує та заохочує до власної, такої важливої та цікавої для неї, діяльності. І прогноз її розвитку буде позитивним, якщо спеціаліст і батьки зрозуміють і приймуть цінності та життєві сенси дитини та підтримають її.

 

 

 

 

Список використаних джерел.

1.Діна Шульженко .Аутизм-не вирок. Науково-методичне видання. Кальварія- Львів              2

2. Шульженко Д.І. Дитина з аутистичними порушеннями як суб’єкт навчальної діяльності.

3. Шульженко.Д.І. Формування готовності дітей з аутистичним спектром порушень до навчання в школі.

2. Електронний ресурс: http://aba-therapy.com.ua/content/misce-i-rol-smisloutvoryuvalnih-motiviv-v-strukturi-motivaciyi-ditey-z-porushennyami -

Цимбаленко О.О. Місце і роль смислоутворювальних мотивів в структурі мотивації дітей з порушеннями спілкування.

3.Електронний ресурс: http://outfund.ru/chto-delat-s-problemnym-povedeniem-s-celyu-izbezhat-zadaniya/ - С.Галлаган Вопрос-ответ. Что делать с проблемным поведением с целью избежать задания?

Педагог детей с аутизмом о том, как корректировать нежелательное поведение, с помощью которого ребенок пытается избежать чего-то неприязного

4.електронний ресурс: http://help-me.pp.ua/7743-yak-navchati-dtey-z-autizmom.html Як навчати дітей з аутизмом.

5. електронний ресур

http://www.shodinki.com/publ/nandreeva_adaptacija_autichnoji_ditini_v_navchalnomu_zakladi/1-1-0-42 Н.Андреєва. Адаптація аутичної дитини в навчальному закладі

6 Електронний ресурс:http://report.if.ua/lyudy/zhyty-u-sociumi-pro-osvitu-dlya-ditej-autystiv-na-frankivshchyni-ta-v-ukrayini/ Жити у соціумі. Про освіту для дітей-аутистів на Франківщині та в Україні