ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

Пізнавальна активність учнів є важливим фактором покращення і одночасно показником ефективності і результативності процесу навчання, оскільки вона стимулює розвиток самостійності, пошуково-творчий підхід до опанування змістом освіти, спонукає до самоосвіти. Формування пізнавальної активності учнів є однією з актуальних проблем всього навчального процесу. В процесі розвитку пізнавальної активності можна виділити три групи етапів засвоєння знань: початкову (актуалізація опорних знань, мотивація і цілепокладання, сприйняття і осмислення), середню (закріплення і застосування), завершальну (узагальнення і систематизація).

На сьогоднішній день є два шляхи активізації пізнавальної діяльності: екстенсивний і інтенсивний. Причому обидва вони мають одну і ту ж кінцеву мету: виховання освіченої, моральної, творчої, соціально активної, здатної до саморозвитку особистості. Але підходи до досягнення мети різні. Екстенсивний шлях реалізується, перш за все, через збільшення кількості навчальних дисциплін або, іншими словами, збільшення обсягу знань, які повідомляються учням. Інтенсивний шлях ґрунтується на формуванні суб’єктивної, особистісно зацікавленої позиції учня, і це припускає зміни самої структури навчальних програм і інтенсифікацію методів навчання (розвиваюче, особистісно орієнтоване навчання тощо).

Прояв пізнавальної активності дитини завжди пов’язаний з рівнем розвитку її пізнавальної потреби і проходить через певні етапи. Для початку вона виникає в елементарній пошуковій активності, в подальшому пізнавальна активність знаходить вираз дослідницької активності, а найвищим її рівнем є творча активність особистості [1].

Цікавість стає першим двигуном пізнавальних процесів. К. Д. Ушинський зазначав, що саме за допомогою цікавості можливо розвивати інтерес дитини до питань, створювати орієнтування в навколишньому світі, зосереджувати розумову діяльність на певній галузі і, нарешті, цікавість переростає в допитливість. В ході розвитку допитливості необхідне навчання і виховання. Так само К. Д. Ушинський відзначав, що інтерес є основним механізмом успішного навчання; радив не перетворювати навчання на забаву, адже цікаве навчання, на його думку, не виключає роботу із зусиллям, а лише сприяє їй: «Для розвитку пізнавальної активності необхідно здійснювати постійний перехід від вже знайомого предмета до нового, ще невідомого, невивченого дитиною предмета. В основі розвитку потреби у знанні лежить незадоволеність наявними знаннями та прагнення до набуття нових знань» [2].

У дітей накопичується індивідуальний досвід, а також розвиваються пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення, мовлення, уява) через надання їм для вивчення різних предметів у доступній формі, дитина їх обмацує і роздивляється.

Пізнавальна активність буде «стояти на місці», якщо дитиною ніхто не займається і вона надана сама собі. Як зерно, що впало в ґрунт, який не поливають, де немає тепла і сонячного світла, не проростає, так і пізнавальна активність, яка потребує надання та дотримання певних умов, втративши їх, не отримує свого розвитку. В такому випадку і у дітей, чия пізнавальна активність не підтримується через відповідний інтерес, найчастіше гасне бажання пізнавати.

Для здійснення процесу формування пізнавальної активності вчитель повинен користуватись основними правилами:

- здійснювати поступовий перехід від природного інтересу до прищеплюваного інтересу;

- об’єкт, який пропонують до вивчення не повинен бути ні абсолютно новим, ні вже дуже добре відомим;

- матеріал доцільно групувати «навколо одного стрижня».

Принцип психологічної комфортності дозволяє дивуватися та відкривати нове на уроці. Для його здійснення необхідно:

- забезпечити свободу самореалізації кожної дитини;

- створити умови, де дитина не буде боятися висловлювати свої дитячі думки;

- пропонувати на вибір різні завдання, отримуючи задоволення від успіху, якого дитина досягнула;

- створювати проблемні ситуації, змістом яких є протиріччя, а ознакою - емоційне переживання;

- використовувати рефлексію, позитивний емоційний тон, партнерські відносини з дітьми.

На уроці повинна створюватись така атмосфера, щоб слабкі учні відчували себе так само комфортно, як і здібні діти, а саме застосовувався метод диференційованого підходу в завданнях. На допомогу приходять найпопулярніші та доступні уроки – подорожі, уроки – дослідження, нестандартні уроки, як правило, інтегровані. Саме за допомогою інтегрованих уроків є можливість підвищити мотивацію, сформувати пізнавальний інтерес, що сприяє самоосвіті, підвищенню рівня навченості та вихованості учнів, формуванню картини світу у цілісній формі; розвитку естетичного сприйняття, уяви, уваги, пам’яті; використання способу перемикання видів діяльності для зняття перевантаження учнів під час уроку.

Допомога в розвитку особистості дитини в цілому, підвищення якості його навчання виявляється при впровадженні нових інформаційних технологій у систему початкового навчання та виховання. Завдяки урокам, де використовуються комп’ютерні технології, діти краще сприймають новий матеріал, оскільки діти молодшого віку мають наочно-подібне сприйняття навколишнього світу. При цьому дитина користується в процесі сприйняття не тільки своїм зором і слухом, але і що особливо важливо фантазією, уявою та емоціями.

Інформаційні технології допускають різноманітність у діяльності школярів, що в свою чергу викликає найбільший інтерес до процесу уроку, пробуджуючи їхню активність. Через успішність розвитку дітей створюються нові можливості та передумови для постановки вирішення складніших задач навчання, які сприяють формуванню дослідницького мислення. Саме інформаційні технології надають навчальному процесу творчий характер, що стимулює пізнавальну активність до предмету. Тут відбувається оновлення змістовної сторони предметів, індивідуалізація процесу навчання та розвиток самостійної діяльності школярів. До інформаційних технологій слід відносити:

- комп’ютерні презентації;

- комп’ютерні навчальні програми;

- електронні книги, підручники, довідники, словники;

- мультимедійні пристрої;

- робота в мережі Інтернет;

- дистанційне навчання, консультування, участь у конкурсах, олімпіадах, конференціях тощо.

Часто на уроках застосовуються проектні технології. Вони сприяють розвитку пізнавальних знань учнів. Діти із задоволенням і цікавістю беруть участь у інтернет-олімпіадах, готують комп’ютерні презентації і роблять доповіді перед однокласниками, доповнюючи матеріали підручника різними цікавими невідомими фактами, подіями.

Пізнавальна активність також розвивається і у позанавчальний час. До неї входить:

- проведення пізнавальних свят;

- цікавих годин з предметів;

- факультативні заняття;

- проведення ігор.

Практика навчання молодших школярів не нараховує жодного універсального прийому формування пізнавальної активності. Багато, а якщо бути конкретніше, то все залежить від творчого потенціалу самого вчителя. Я. А. Коменський закликав дорослих робити працю школяра джерелом розумового задоволення та душевної радості [3].

Пізнавальна активність дуже цінна для розвитку особистості учня, а саме вона активізує психічні процеси особистості, приносить їй глибоке внутрішнє інтелектуальне задоволення, яке в свою чергу сприяє емоційному підйому, мотивації в навчанні. Кожен прогресивно мислячий педагог і психолог вважають за необхідне, щоб дитина відчувала в процесі навчання, що це радість, а не тільки обов’язок, адже навчанням можна займатися з інтересом і захопленням, а не тільки за обов’язком.

Для того щоб використовувати розвиток пізнавальної активності на уроках, необхідно використовувати:

- загадки, основу яких становить порівняння та вміння співвідносити явища навколишньої дійсності як прийом, здатний активізувати та стимулювати пізнавальну активність, а також розумову діяльність;

- ребуси, в процесі вирішення яких учні першого класу на уроці здатні придбати пропедевтичні знання, відбувається знайомство із значенням слова.

Розвитку пізнавальної активності сприяє так звана відстрочена відгадка. На початку уроку вчитель пропонує дітям загадку, відгадати яку вони зможуть тільки, коли попрацюють з новим матеріалом. Інколи можна запропонувати учням загадку наприкінці уроку, щоб саме з неї почати наступний урок.

Активування пізнавальної діяльності молодших школярів неможливе без розвитку пізнавального інтересу. Саме тому процес навчання повинен регулярно збуджувати, розвивати та зміцнювати пізнавальний інтерес учнів. Пізнавальний інтерес виступає і як важливий мотив навчання, і як стійка риса особистості, і як потужний засіб навчання, який підвищує його якості.

Г. І. Щукіна позначила, що школярів захоплюють сторони навчання, пов’язані з якимись особливими фактами, ефективними дослідами, з чарівністю особистості вчителя [4]. Пізнавальний інтерес як засіб навчання стає надійним тільки в тому випадку, якщо застосовувати його при навчанні, що розвиває, прокладаючи дорогу паросткам нового в розвитку учнів. Цікавість пов’язана з цікавими сторонами речей, явищ, процесів, що взаємодіють на людину, на школяра. В цій природі цікавості укладені надзвичайно значущі для пізнавального інтересу елементи, які можуть викликати почуття здивування, що є початком будь-якого пізнання. Почуття здивування викликають такі елементи цікавості:

- новизна;

- незвичайність;

- несподіванка;

- дивність;

- невідповідність колишнім уявленням.

Інтерес до навчання дитини пробуджують ті форми роботи, що здатні викликати інтелектуальну активність учня. Інтерес проходить через певні етапи розвитку в початкових класах. Починаючи з епізодичного, ситуативного відношення в першому та другому класах, він поступово проявляється у власній ініціативі у пошуку нових знань, набуває вибіркового ставлення до окремих навчальних предметів до третього класу початкової школи.

Саме бажання навчатися, багато в чому, характеризує дитину у новій її соціальній ролі учня. Вчителю, вихователю, батькам необхідно надати допомогу у усвідомленні дитини себе учнем, розуміння об’єктивної значимості пізнавальної діяльності, тоді пізнавальний інтерес стане рушійною силою поведінки учня [5]. Таким чином можна вважати, що психолого-педагогічна природа пізнавального інтересу, як і пізнавальної активності, обумовлена розвитком різних складових.

У молодших здобувачів освіти, які навчаються в одному класі, цілком імовірна диференціація за рівнем розвитку і за характером пізнавальної діяльності. Це можна пояснити тим, що у кожної дитини свій життєвий досвід, який відрізняється від інших, кожна дитина іде своїм особистим шляхом індивідуального розвитку.

Дидактична гра цілком здатна виступати одним з найбільш ефективних засобів при пробудженні інтересу до навчального предмету, не поступаючись місцем іншим методам [6]. Гра є однією з найпростіших форм діяльності, якою оволодівають діти з раннього віку. Її метою є сам процес гри. Причому гра виступає як деяка ступінь, де діти достатньою мірою готуються як до навчання, так і до праці. Ігрова діяльність також є однією з головних видів діяльності в перші роки навчання, яка змінюється в процесі дорослішання молодшого школяра, а пізніше відходить на другий план, так як пріоритетною стає діяльність, спрямована на навчання. Вчитель бере у грі роль найголовнішого – керівника гри, спрямовує її в необхідне дидактичне русло, при необхідності активізуючи її різними прийомами, в ході чого він підтримує інтерес учнів до гри і підбадьорює тих, хто тією чи іншою мірою відстає.

Через зацікавленість учня цікавими пізнавальними іграми, можливий розвиток пізнавальної активності на уроках в початковій школі. Також цьому сприяє вирішення загадок, ребусів, проблемно-конфліктних питань, підбір цікавих питань. Необхідно проводити уроки-подорожі, уроки-дослідження, інтегровані уроки обов’язково з урахуванням віку учнів.

Таким чином, до розвиваючих методів розвитку пізнавальної активності відносяться: інформаційні технології, розвиваючі ігри, різнорівневі завдання, зміна швидкості навчання (стратегія прискорення), проведення пізнавальних свят тощо. Розвиток таких цінних якостей особистості, як цілеспрямованість, наполегливість в досягненні мети, прагнення до завершення дії до досягнення намічених результатів відбувається через стимулювання пізнавальної активності. Для навчання дитини повною мірою необхідно намагатися викликати у дитини бажання вчитися, отримувати знання, допомагати йому в підвищенні самооцінки та віри в себе, у свої здібності.

Якщо порівняти зовсім різні за своїм змістом уроки, можна зробити висновок про те, що учнів мотивують предмети, на яких вчитель зацікавить дітей у нестандартній формі, таких як: урок-подорож, уроки-екскурсії, уроки в ігровій формі, інтерактивні уроки тощо. На таких уроках учні активніше працюють, з інтересом відповідають на поставлені питання вчителя, самі ставлять питання пізнавального характеру, з завзятістю виконують завдання, читають твори, розповідають вірші, швидко реагують на поставлені завдання вчителя.

Майстерність вчителя полягає у вмінні робити зміст предмета багатим, глибоким і привабливим, що в свою чергу зміцнює та розвиває пізнавальну активність учнів у процесі навчання.

                        СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Концептуал. 2019. с.144., с.98

2. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения. М.Педагогика, 1997.  Т 5. с. 528.

3. Морозова  Н. Г. Учителю о познавательном интересе. М.Педагогика, 1979.  с.120.

4. Щукина Г. И.  Активизация познавательной деятельности в учебном процессе. М.Педагогика, 1979. с.126. Елфимова Н. В. Диагностика и коррекция учения у дошкольников и младших школьников. М. Просвещения, 1991. с.108.

5. Елфимова Н. В. Диагностика и коррекция учения у дошкольников и младших школьников Просвещения, 1991. с.108.. М.

6. Эльконин Д. Б.  Психологическое развитие в детских возрастах. М. Просвещение, 1996. с. 158.