Особливості національно-визвольного руху Індії та Китаю в перші десятиріччя XX ст. Японія на початку ХХ ст.

Тема: Особливості національно-визвольного руху Індії та Китаю в перші десятиріччя XX ст. Японія на початку ХХ ст. Світлана ЯЦЕНКО, НВК №30 «ЕКОНАД» м. Києва

Мета: охарактеризувати національні рухи в Індії та Китаю в перші десятиріччя XX ст., з’ясувати причини активізації національних рухів, їх особливості; розглянути особливості модернізаційних процесів у Японії на початку ХХ ст.; розвивати уміння учнів порівнювати економічне та політичне становище в даних державах, робити висновки; працювати з документами, складати тези доповіді; формувати уміння висловлювати власну думку щодо діяльності історичних осіб цих країн; виховувати почуття національної гідності та поваги до національних рухів інших країн.

П Л А Н 1. Національний рух в Індії 2. Революційні події в Китаї 3. Особливості модернізаційних процесів в Японії

Національно-визвольний рух в Індії У політичному житті індійців провідні ролі належали двом організаціям, що об’єднували відповідно індусів і мусульман : Індійському Національному Конгресу (ІНК, заснований у 1885 р.) й Мусульманській Лізі (1906 р.). До певного часу їх об’єднувала спільна мета – незалежність Індії. Прапор ІНК М. Ганді, Д.Неру, А.К. Азат – лідери ІНК

Перша світова війна породила в душах індійців суперечливі почуття. З одного боку, чимало з них симпатизували Німеччині та її союзникам – ворогам британських колонізаторів. Інші свідомо стали на бік Великої Британії, покладаючи надії на те, що заслуги Індії у війні будуть належно оцінені Лондоном і країні буде надано незалежність. У повоєнні роки в індійському національному русі продовжували співіснувати традиційні для Іднії дві головні політичні течії: ліберальна та радикально-націоналістична.

Могандас Карамчанд Ганді (1869-1948). Люди називали його Магатмою - Великою душею Лідери Індійського Національного Конгресу шукали в першу чергу прав людини – економічних та політичних прав індійського населення. Індія

2. Розгортання національно-ви­звольної боротьби у Китаї. «Рух 4 травня». «Рух 4 травня» Причина: рішення Паризької мирної конференції про передачу півострова Шаньдун Японії. Зміст: • 4 травня 1919 р. – демонстрація студентів з вимогою повернення Шаньдуню та звільнення про японськи налаштованих чиновни­ків. • Розгін демонстрації поліцією, арешт лідерів студентів, однак виступи не припинилися, перекинувшись в інші міста. • Вимушені поступки уряду: делегація Китаю не підписала Версальський договір; деякі прояпонськи налаштовані чиновники зняті з посад; лідери студентів звільнені. Китай

Поділ Китаю іноземними державами

У 1900 р. в Китаї спалахнуло «Боксерське повстання», таку назву воно отримало від гасла повсталих «Кулак в ім'я справедливості».

У 1910-1911 рр. в Китаї сталася «Сінхайской революція», що повалила останнього імператора Пу І. Китай був проголошений республікою. Президентом став Сунь Ятсен один з лідерів партії Гоміньдан (національної партії), пізніше передав владу Юань Шикаю. Пу І Сунь Ятсен Юань Шикай

Революційні події 1925-1927 рр. Травень 1925 р. – початок національної революції в Китаї, привід – мирна демонстрація в Шанхаї. Основні завдання революції: відновлення суверенітету Китаю; повалення мілітаристської влади; політичне об'єднання країни. 1926 р. – перехід влади до Чан Кайші. 1926р. – Північний похід гоміндану про­ти мілітаристських режимів. До кінця року захопили 7 провінцій. 1927р, – розкол у національно-революційному таборі: розрив Чан Кайші з комуністами, початок антикомуністичних репресій. Формування ново­го Національного уряду. Початок КПК власної революційної боротьби, в ході якої було ор­ганізовано кілька повстань, всі вони придушені урядовими вій­ськами. Переростання протиборства Гоміндану і КПК у громадянську війну. 1928р. – обрання Чан Кайші президентом Китаю; визнання його влади провідними західноєвропейськими державами. Виконком Гоміндану заявив про завершення військового етапу революції та перехід до реформ з метою модернізації країни.

ЧАН КАЙШІ - ПРЕЗИДЕНТ КИТАЮ З 1928 р.

Японія Японія

Період Мейдзі (яп. 明治時代, Мейдзі дзідай)  «освічене правління»— період в історії Японії з 1868 по 1912 роки. Тривав від початку реставрації Мейдзі до вступу на трон імператора Тайсьо. Період Мейдзі характеризувався модернізацією і вестернізацією Японії, створенням централізованої Японської імперії, переможними війнами з цинським Китаєм та імперською Росією, й приєднанням Тайваня і Кореї до Японії.

Імператор Японії Муцухіто (1868 р. - 1912 р.)

Імператор Японії Сьова (1926 р. - 1989 р.)

У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилась окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. На початку 1920-х рр. від більшості здобутків довелося відмовитись. Розгортання національно-визволь­ного руху в Китаї, антияпонське повстання в Кореї (1919 р.), тиск великих держав (Вашингтонська конференція), внутрішні негаразди (економічна криза, руйнівний землетрус 1923 р.) Японія була змушена повернути Китаю Шандунь (Циндао), вивести свої війська з Маньчжурії, російського Далекого Сходу і з Північного Сахаліну, погодитися з принципами «відкритих дверей» і «рівних можливостей» щодо Китаю, обмежити чисельність і тоннаж свого флоту, розірвати союзний договір з Англією та ін.

Генерал Танака (1918–1921 рр. і в 1923–1924 рр.)

Мілітаризація – це підпорядкування економічного, політичного й громад­ського життя в країні цілям загарбницької війни • Проведення модернізації у формі мілітаризації, на чолі майже ІОІХ урядів військові – адмірали та генерали. • Меморандум Танаки 1927 р., передбачав стратегічний курс вста­новлення світового панування шляхом здійснення військової агресії: напад на Китай, загарбання Індії, Малої Азії, Близького Схо­ду, Центральної і Південно-Східної Азії; необхідність «схрестити мечі» з Росією; неминучість війни з США через зіткнення інтересів у Ки­таї. • Посилення військової могутності: збільшення збройних сил; удосконалення озброєння; оперативна підготовка; ідеологічна обробка військовослужбовців. • Активізація шовіністичної підготовки, пропагування особливої ролі Японії в Азії.

Опрацювати параграф підручника. Творче завдання: порівняти національні рухи Китаю та Індії за самостійно визначеними критеріями. Відповісти на питання: «Кого і чому У. Черчіль називав «бунтівним факіром»?