«Особливості навчання та засвоєння іншомовного матеріалу на уроках англійської мови за стандартами Нової Української Школи»

У сучасних умовах іноземна мова розглядається як засіб спілкування і залучення до культури іншого народу. Це поступово стає домінуючою стратегією викладання іноземної мови в початковій школі. Особлива увага приділяється навчанню іноземної мови в початковій школі, бо в дитинстві схильність до вивчення іноземних мов значно більша. Останнім часом в педагогіці відбувається перебудова  практики та методів роботи в школі, а головною є проблема підтримки інтересу учня у до навчання взагалі та іноземної мови зокрема.

Мотивація є надзвичайно важливою в навчальному процесі. Вона є в центрі навчання. 

На мотивацію учнівства впливають, зокрема, такі фактори:

• задля якої практичної мети учень вивчає мову (користування нею, гарні оцінки або похвала вчителя тощо);

• відчуття, що вивчення мови вдається, у разі успішності учня. Автономність учня, його  впевненість у собі та досягнення – частини цього відчуття. Якщо людині здається, що в неї щось гарно виходить – вона хоче продовжувати це робити;

• бажання вільно спілкуватися – з  родичами з іншої країни, друзями, хлопцями/дівчатами,тощо;

• заохочення з боку інших людей. Якщо людина живе у спільноті, де знання іноземної мови високо цінується, – вона розумітиме важливість її вивчення. Якщо ж навпаки – людина не буде бачити сенсу у вивченні і, відповідно, не матиме мотивації;

• насолода від процесу навчання. Таких дітей, певно, небагато, але вони є – ті, для кого навчання як процес пізнання нового є цікавим. Цікавим може бути вчитель, що викладає предмет, підручник, в якому зібрані теми, важливі для учня – це все мотивує;

• захоплення культурою народу, мова якого вивчається. Наприклад, учень буде вмотивований вивчити англійську, якщо він чи вона збираються поїхати на навчання за кордон.

Діти, підлітки та дорослі мають різні рівні зрілості, тож і навчаються по-різному.

Звісно, усі учні різні, і вчитель має підходити до кожного індивідуально. Але ця узагальнена характеристика показує, що кожну вікову групу слід навчати по-різному.

Мова вчителя/-ки на уроці має відповідати багатьом вимогам, і насамперед – навчальним функціям, які і є метою використання мови. Цих функцій багато, і вони різноманітні: наприклад, пояснення чи надання інструкцій.

-привернення уваги учнівства. Ця функція важлива на різних етапах уроку, наприклад, на початку виконання завдання – вчитель хоче, аби деякі учні виконували завдання, а інші їх слухали.

-надання вказівок. Учитель дає учнівству вказівки протягом усіх етапів навчання: перед початком виконання, під час виконання (важливо, щоб вказівки в цей момент були нелінгвістичного характеру: як стати, куди дивитися, до кого звернутися) і в кінці як нагадування.

-зразок. Вчитель надає чіткий зразок потрібної форми мови. Коли ми надаємо зразок усно, важливо вимовляти саме те, що ми хочемо, аби учні повторили так, як це говорить вчитель. 

-заохочення. Учням іноді не вистачає впевненості, і вони соромляться відповідати перед класом. Ми можемо підтримати їх, використовуючи експоненти, що сприяють їхньому позитивному сприйняттю того, як вони виконують завдання, та можуть знизити рівень тривожності. Іноді ми підказуємо їм, що саме робити далі.

-виклик учня. Ми обираємо, кого викликати для відповіді чи виконання якогось завдання. Ми називаємо учнів на ім’я через багато причин: наприклад, щоб привернути їхню увагу, щоб відповідали різні учні, щоб учень почував_лася комфортніше.

-підказка. Щоб уникнути довгих пауз у виконанні завдання, ми можемо стимулювати учня/-ицю продовжувати діяльність.

Ось деякі корисні поради:

• експоненти, що використовують на уроці, мають відповідати навчальній функції та меті, а також рівню володіння мовою та віку учнівства. Приклади невідповідних експонент: якщо мова вчителя/-ки складніша, ніж рівень знань учнівства; якщо мова занадто неофіційна і може здатися нечемною. Градація мови (grading the language) – це вибір відповідних експонент на правильному рівні, щоб учні могли це зрозуміти. Наприклад, для початківців ми використовуємо прості слова та фрази, а з учнівством на вищих рівнів наша мова може бути складнішою.
• мова вчителя/-ки має бути логічною та структурованою так, щоб учнівство мало можливість навчатися. Особливого значення цей пункт набуває під час пояснення та надання вказівок: що саме і в якій послідовності треба робити.
• учнівство може вивчати сталі мовні одиниці (фразеологізми, ідіоми, сталі словосполучення, фразові дієслова – тобто chunks), просто постійно їх чуючи. Тож є сенс використовувати певний набір експонент для функцій у класі на ранніх етапах навчання. Як тільки учнівство засвоїть певний набір експонент, ми можемо його розширити, щоб він відповідав їхньому рівню. Працюючи з досвідченішими учнями, ми можемо занурити їх у (expose to) мовні форми через експоненти, які ми використовуємо.
• перед уроком важливо продумати, які експоненти ми збираємося вживати на різних етапах уроку. У випадку, якщо ми не сплануємо, які вислови будемо використовувати, можемо зіткнутися з необхідністю перейти на першу мову або ж наша мова буде занадто складною, занадто простою чи невідповідною до ситуації.

Мова вчителя/-ки на уроці – це один з дієвих чинників вивчення мови, оскільки учнівство бачить на практиці, що іноземною мовою реально можна користуватися – розуміти сказане та бути сприйнятим іншими. Тож розумно користуватися на уроках лише іноземною мовою.

Як вказати на помилку

Коригування за допомогою знаку пальцем (finger correction). Ця дія показує учню, в якому місці свого висловлення він припустив_лась помилки. Ми маємо змогу вказати на помилку мовчки й підштовхнути учня до самокорекції. Ми показуємо класу одну руку і вказуємо на пальці один за одним, ніби це слова у вимовленому реченні. Ця стратегія працює особливо добре, якщо учень/-иця пропустив слово в реченні, оскільки він бачить, в якому місці висловлення має бути слово.

3. Жести та/або міміка (gestures and/or facial expressions) корисні, коли ми не хочемо переривати учнів, але хочемо показати їм, що вони припустилися помилки. Стурбованого або здивованого вигляду вчителя часто буває достатньо, щоб вказати на проблему. Жести також можуть вказувати на різні типи помилок. Наприклад, жест, щоб вказати на необхідність минулого часу, – показати назад через плече. Жести для вказування помилок залежать від навчальної ситуації.

4. Фонетичні символи (phonemic symbols). Якщо учнівство ознайомлене з фонетичними символами, ми можемо використовувати їх, щоб звернути увагу на неправильно вимовлені звуки, вказуючи на відповідні символи у фонематичній таблиці або пишучи відповідний символ на дошці.

. Ехо-корекція (echo correction) означає повторення того, що сказав/-ла учень з інтонацією вгору. Це показує, що десь є помилка, оскільки така інтонація звучить як запитання. Ця тактика ефективна тоді, коли учні роблять незначні обмовки (slips), які вони можуть виправити самі.

6. Ідентифікація помилки (identifying the mistake). Іноді нам потрібно вказати на помилку, зосереджуючи увагу учнівства на ній. Ця тактика частіше застосовується до помилок, які зумовлюються недостатнім володінням матеріалом. Ми можемо сказати: “Ви впевнені?”, щоб вказати на помилки. Потім можна зазначити правильний варіант.

Взаємокорекція та самокорекція (peer correction and self-correction). Взаємокорекція передбачає, що учні/-иці виправляють помилки один одного.

 Ігнорування помилок (ignoring errors). Ми ігноруємо помилки, які належать до вищого рівня, ніж знання учнівства. 

Оскільки гра є природним середовищем спілкування для дітей цієї ві­кової категорії, то використання ігрових ситуацій на уроці іноземної мови класі продовжують забезпечувати живий та ве­селий спосіб тренування мовленнєвих компонентів та структур у дії. Бажано, щоб ці ігри були націлені на співпрацю між учнями та були не стільки змагальними за характером, скільки спрямовані на те, щоб дати їм змогу практикувати мовлення та набути відчуття досягнення якогось результату, а не відчуття переваги над кимось. Учні можуть перевіряти свої навички змагаючись із своїми попередніми результатами, перевершуючи свої власні кращі зусилля, а не один із одним. Варто пам’ятати, що гра мотивує учня до спілкування іноземною мовою і дозволяє, практикуючи елементарне іншомовне спілкування, здобувати більше впевненості в своїх силах та умінні взаємодіяти за допомогою іноземної мови.

Для активізації мовленнєвого матеріалу в усному спілкуванні рекомендується широко застосовувати виконання інтерактивних пісень і чантів, завдань «Задай питання – дай відповідь», драматизації коротких сценок, виконання міні-проектів, які передбачають реальну елементарну комунікацію іноземною мовою в класі. Формування первинних навичок комунікації, яка відповідає сучасним реаліям життя дитини, налагодження особистих стосунків з однокласниками у спільній ігровій діяльності чи у роботі над міні-проектом розвивають уміння співпрацювати з іншими, формують навички командної роботи, без яких неможливо уявити успішне суспільство.