Особливості психічного розвитку молодшого шкільного віку

Особливості психічного розвитку  молодшого  шкільного віку

Актуальність проблеми. Швидка динаміка сьогодення ставить дуже високі вимоги до особистісного розвитку підростаючого покоління. Сучасним дітям випала виняткова доля: початок їхнього дитинства збігається зі стрімким зростанням нових комп’ютерних технологій. У наш час почали народжуватися діти, котрі своїм світосприйняттям дуже відрізняються від попередніх поколінь. «Нові діти» - комп’ютеризовані, технологічно грамотні, вони приходять у цей світ із певним набором правил ментальної візуалізації і знають, що якщо зможуть щось позначити, то це їм належатиме. І щоб виховання таких дітей проходило успішно, педагогам треба сприймати їх як цілісну особистість, розуміти природу молодої особистості, внутрішні механізми її розвитку. [6]

   Одна із найголовніших задач школи та сім’ї  - це формування всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільному житті, проявляти свідому активність, спрямовану на використання внутрішніх резервів у відповідності до зовнішніх умов. Створення сприятливих умов для розвитку дитячої психіки в період шкільного дитинства є однією з найважливіших цілей модернізації вітчизняної освіти.

            Вирішення цих проблем неможливе без детального вивчення особливостей психічного розвитку дітей молодшого  шкільного віку.

     Метою статті є характеристика та розкриття суті основних особливостей психічного розвитку особистості молодшого школяра з точки зору сучасної психології.

Викладення основного тексту. Проблем, які стосуються психічного розвитку молодшого школяра, чимало. Ними займаються багато психологів і педагогів  як у нашій країні, так і за кордоном. Це пояснюється тим, що діти приступають до систематичного шкільного навчання, результатом якого повинно стати не тільки засвоєння системи наукових знань та умінь, а й розвиток творчих здібностей, готовності до подальшої самоосвіти, моральна вихованість молодої людини.

Життєдіяльність дітей молодшого шкільного віку характеризується специфічною соціальною ситуацією розвитку. Основною особливістю віку є зміна соціальної позиції, прийняття нової соціальної ролі «учень». Л.І.Божович підкреслює, що у молодшого школяра з’являється прагнення зайняти нове «доросле» положення у житті та виконувати важливу, але не тільки для нього діяльність; з’являється усвідомлення свого соціального Я, переживання себе в системі людських відносин. Науковці наголошували, що вчитель є надзвичайно значущим для дітей молодшого шкільного віку.

Адже, саме вчитель використовує апарат оцінок, регулює

взаємовідносини дитини з іншими дорослими, формує їх ставлення до неї, її ставлення до себе. І хоча всі індивіди в нашому суспільстві проходять одні й ті ж етапи психічного розвитку, в цьому процесі є типологічні та індивідуальні відмінності. Вони проявляються в особливостях нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях, інтересах, здібностях і т. д. В результаті утворюється неповторна індивідуальна своєрідність особистості.

Д.Б.Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі основних критеріїв (характеристик): соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. Така перебудова соціальної ситуації розвитку складає основний зміст критичних періодів.

Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки особистості; система стосунків дитини з оточуючим світом. [3]  Вона визначає той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним.

З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності. Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (О.М.Леонтьєв, А.В. Запорожець, П.Я.Гальперін, Л.І.Божович) показали значення діяльності у розвитку людини. О.М.Леонтьєв розвинув ідею про провідний тип діяльності. Провідна діяльність – це діяльність, у ході якої виникають основні новоутворення віку. Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають та диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання.

В ході провідної діяльності розвиваються основні новоутворення – це нові якісні утворення, позитивні надбання у психіці дитини, які дозволяють перейти до нової стадії розвитку.

Новоутворення приходять у суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді.

 Отже, розвиток дитини має нерівномірний характер. На одних етапах зміни у дитячій психіці накопичуються повільно й поступово (стабільні періоди), на інших – вони відбуваються бурхливо й швидко (критичні періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Л. С. Виготський ввів поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, які відокремлюють один віковій період від іншого. Вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого, криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза. [3]

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у основних рисах цілком. Для критичних періодів характерні процеси переходу до якісно іншого типу взаємостосунків дітей з дорослими, враховуючи їх нові, доросліші можливості. Зміни в період криз охоплюють три основні компонента: «соціальну ситуацію розвитку», провідний тип діяльності, структуру свідомості дитини.

Соціальне оточення дитини молодшого шкільного віку розширюється: в ньому з'являються однокласники та вчитель. В умовах нової провідної діяльності (навчання) потрібно дотримуватись нових форм поведінки, тому взаємини з дорослими перебудовуються. Вчитель для молодшого школяра є авторитетом, а взаємодія у навчанні відбувається через оцінку. Ігрова діяльність не зникає, вона є основною і продовжує розвиватись.

Основні протиріччя молодшого шкільного віку проявляються в труднощах, які зустрічаються у навчальній діяльності та соціальній взаємодії з однокласниками і вчителем.

Вже на 2-3 році навчання особистість вчителя є менш значущою для молодшого школяра, але більш тісними стають контакти з однокласниками. Науковець Л. І. Божович констатує, що «дружні стосунки у 1 класі формуються на основі зовнішніх обставин».

Однак, починаючи з 2 класу, збільшується увага у створенні дружніх стосунків щодо загальних інтересів, загальних переживань та думок. «В 3-4 класах часто зав’язується вже справжня дружба»,  – говорить Л. І. Божович.

 Український психолог О. Ф. Лазурський (1874—1917) розробив основи «природного» експерименту як методу дослідження психічних особливостей школярів. При аналізі психічного розвитку дітей він звертав увагу на роль середовища, яке їх оточує, та на природні передумови підростаючої особистості.

Психолог  Л. П. Савчин пише, що психічний розвиток виступає як процес кількісних та якісних змін, що відбуваються у ході діяльності та спілкування дитини. Розвиток психічних функцій здійснюється нерівномірно (то швидше, то сповільнюється) і асинхронно (якщо розвиток одних прискорюється, то в той же час розвиток інших стає повільнішим).

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку - навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах. Нижня межа цього вікового періоду (6-7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків. .[5]

Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє “симптом утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент -з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку, говорить Л. П. Савчин.

Отже, дослідники довели, що провідна діяльність є показником психологічного розвитку дитини і характеризується тим, що в ній виникають та диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.

Загальні положення про розвиток психічних процесів. Розвиток людини — це надзвичайно складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм — її поведінки, когнітивна психологія — до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія — до особистісного зростання. Та всіх їх об'єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного  росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя. [4]

Розвиток людини у процесі індивідуального життя називають онтогенезом. Він полягає у змінах, що носять закономірний, послідовний, прогресивний характер, як рух від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне та функціональне вдосконалення. Онтогенез відбувається у різних напрямах: фізіологічний (як становлення організму), психічний (розвиток людини як свідомої суспільної істоти).

 Показники психічного і особистісного розвитку. Процес психічного та особистісного розвитку характеризується такими основними інтегральними показниками, як розвиток свідомості, розвиток спрямованості особистості, розвиток психічної структури діяльності, розвиток суб'єктності дитини у різних сферах її життєдіяльності, розвиток духовності, довільність у поведінці та організації психічних процесів.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. 

Основними новоутвореннями психiки молодшого школяра є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності), їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки. [5] 

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань.

Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки. [5]

   Мистецька діяльність. Крім навчальної діяльності, у формуванні особистості та стійкості психічних процесів молодшого школяра мають значення інші види (гра, малювання, праця, спорт та ін.). Наприклад, малювання: не менше люблять діти малювати, виражаючи у малюнках своє емоційне ставлення до світу. Особливо пальчикове малювання, дає більші можливості рецепторам для розвитку та стійкості мозкових клітин. Однак їх малюнки є схематичними, важко їм дається і зображення динаміки предметів. На якість малюнків впливає загальний фізичний та психічний стан дітей. Малювання спрямовує увагу дитина на засоби одержання результатів. Вправи з ліплення:  дають змогу розвиватися дрібній моториці, зображувати явище, предмет у тривимірному просторі, відтворювати форму всього, що оточує дитину. Виготовлення аплікацій передбачає вміння вирізати з паперу різноманітні сюжети, орнаменти. Усі види художньої діяльності сприяють розвитку уяви, інтелекту, засвоєнню рухів, виробленню відповідних навичок, формуванню здібностей та особистісних якостей. З неабияким зацікавленням займаються молодші школярі конструюванням, що потребує оволодіння специфічними прийомами, способами побудови конструкцій. Важливою умовою гармонійного розвитку молодшого школяра є прилучення його до праці. Найчастіше нею є самообслуговування і виготовлення іграшоксаморобок. Самообслуговування, наприклад, сприяє вихованню поваги до праці дорослих, розумінню значення праці у житті людини, готовності до фізичного напруження. За правильно організованих психолого-педагогічних умов дитина усвідомлюватиме важливість відповідального ставлення до своїх обов'язків із самообслуговування, намагатиметься бути чистою, охайною, підтримуватиме порядок на робочому місці, поважатиме працю дорослих, допомагатиме літнім людям. Педагог повинен постійно стимулювати її самостійність, ініціативу, творчість, використовуючи з цією метою педагогічно обґрунтовану оцінку, схвальне, доброзичливе слово. Молодші школярі мають виконувати і корисні для всіх завдання: прибирати у приміщенні, поливати квіти, доглядати молодших тощо. Це привчатиме їх не тільки разом працювати, використовувати необхідні засоби, оцінювати себе, долати труднощі, а й запобігатиме формуванню егоїзму, виникненню лінощів. Але будь-яка діяльність певною мірою залежить від успіхів провідної навчальної діяльності, якою учень оволодіває протягом усього шкільного життя, проте основи її закладаються в перші роки навчання. У ній формуються і такі новоутворення, які будуть визначати успішність подальшого навчання.

Отже, не будь-яку, а особливу роль у розвитку психічних процесів молодших школярів  відіграють види діяльності – малювання, ліплення, конструювання, які формуються при роботі  дрібної моторики, що дає змогу центрам головного мозку розвиватися стійкіше, злагодженіше.

Емоції. Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів. Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи та невдачі в учінні, взаємини в колективі, читання книг, перегляд фільмів, мультфільмів, участь в іграх, конкурсах, змаганнях). Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість. Розвивається в учнів усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. Проте, першокласники не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху й гніву, а також доброзичливого й недоброзичливого ставлення дорослих один до одного. У 2 – і, звичайно, у 3 класі учні здебільшого адекватно наслідують виявлення почуттів дорослих і переносять їх у взаємини з однолітками. Іноді вони переймають негативні способи виявлення почуттів, наприклад, погані манери (Н.С. Лейтес, П.М. Якобсон та ін.). Для молодших школярів загалом характерним є життєрадісний, бадьорий настрій.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація соромливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої має певне значення для них. Розвивається далі почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особистості й позитивному емоційному переживанні визнання тих чи інших позитивних їх особистих якостей. У першому класі спілкування з ровесниками та старшими дітьми, роль учителя у вихованні моральних почуттів особливо важлива. Провідна роль його зберігається і на наступних етапах навчання учнів, але поряд з цим зростає й значення як фактору формування в учнів моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності.

Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями задовольнити їх прагнення домогтися високих оцінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників до нього (Л. С. Славіна). У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру. Ю. М. Орлов стверджує, що гнів, агресія – прийоми самозахисту від почуття образи, вини, сорому. В. І. Шебанова зазначає, що діти молодшого шкільного віку не досягли рівня сформованості агресивних способів дій і їхні агресивні реакції (протест, опозиція, відмова, компенсація, гіперкомпенсація) найчастіше є засобом психічного захисту, тож їх можна розглядати як недиференційований захисний механізм. Однак такий захист має низьку ефективність адаптаційного потенціалу, тому агресивні реакції дітей слід відносити до неконструктивних, неадекватних захисних форм поведінки. Дослідник І. А. Фурманов стверджує, що агресивні способи дії найчастіше з’являються тоді, коли інші форми поведінки не дають бажаних результатів. Під впливом важких, стресових ситуацій адаптивні форми поведінки дитини можуть змінюватися на прояви агресивних реакцій. Молодший школяр виявляє неусвідомлювані психологічні механізми захисту у вигляді агресії, гніву, як неспроможність свідомо зменшити переживання негативних почуттів, які виникли внаслідок психотравматичних подій.

 «Сімейні конфлікти, дефіцит батьківської любові, жорстокість, надмірна вимогливість, непослідовність у вихованні, психологічна неграмотність батьків – це ті обставини, що травмують дитину, провокують деформації її психіки і поведінки», – наголошує Г. О. Сіліна. Н. Подлеснова констатує, що молодші школярі з низькою самооцінкою, пасивністю, невпевненістю, боязкістю, підвищеною тривожністю, надмірною чуттєвістю до критики виховуються в атмосфері байдужого ставлення до них батьків. Науковець підкреслює, що «самооцінка, яка формується у дитини в сім’ї, позначається на її відношенні до успіхів у навчанні, спілкуванні з однолітками».

Науковці В. У. Кузьменко, Ю. О. Приходько вказують, що для повноцінного розвитку дитини суттєвими є гармонізація батьківсько-дитячих стосунків, їх позитивний характер. Психологи розкривають особливості впливу негативної сімейної атмосфери на формування самооцінки, якості особистості та поведінкові прояви, учбову діяльність дитини молодшого шкільного віку.

Отже, в емоційній сфері дитини зростає стриманість, переважає бадьорий, життєрадісний настрій; основним джерелом емоцій дитини є навчальна, мистецька, ігрова діяльність; інтенсивно формуються вищі почуття (інтелектуальні, моральні, естетичні); під впливом важких, стресових ситуацій адаптивні форми поведінки дитини можуть змінюватися на прояви агресивних реакцій. Емоційна децентрація допомагає молодшому школяреві взаємодіяти з ровесниками на принциповому рівноправ'ї, тобто мати власну думку та емоційну оцінку того, що відбувається в групі.  Також, молодший шкільний вік є періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку.

     Висновок. Отже, виходячи з вище сказаного проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології. Психічний розвиток виступає як процес кількісних та якісних змін, що відбуваються у ході діяльності та спілкування дитини. Якщо за будь-яким із цих напрямів виникають труднощі, проблеми, це означає, що інтелектуальний розвиток дитини відбувається однобічно.

У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам′яті, уваги,  мислення, організації діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди, якісний внутрішній план дій молодшого школяра, рефлексія.  Список використаної літератури

1.                 Божович Л.І. Особистість та її формування у дитячому віці. – М.:

Просвітництво, 1968.

2.                 Божович Л.І. Проблемы формирования личности. / Под ред. Д.І. Фельдштейна. 2-Изд - во "Институт практической психологии", Воронеж: НПО "МОДЭК", 2001.

3.                 Виготский Л. С. Вопросы детской психологии. Собр. соч., т. 4. Педагогика, 1984.

4.                 Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.— К.: Радянська школа, 1989. 

5.                 Савчин Л. П., Василенко Л. П. Вікова психологія.

«Академвидавництво», оригінал-макет, 2005.

6.                 Шаргородська С. Нові діти – хто вони? // Психолог, №4, 2010.