"Особливості взаємовідносин батьків та підлітків"

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

 

Атаманчук Н. М.

Пільгук Т.С.

 

 

 

Особливості взаємовідносин батьків та підлітків

 

 

 

 

 

Полтава 2014

УДК 159. 9 – 055. 52 – 053. 6

ББК 74. 900. 3

А 92

 

 

Атаманчук Н. М.Особливості взаємовідносин батьків та підлітків: Методичні рекомендації для студентів педагогічних закладів, соціальних педагогів, психологів / Ніна Михайлівна Атаманчук, Тетяна Сергіївна Пільгук. – Полтава, 2014. –  24 с.

 

 

 

У методичних рекомендаціях подано теоретичний аналіз труднощів взаємовідносин у спілкуванні,поведінка батьків у процесі виховання, що істотно впливає на формування особистості підлітка, основні причини конфліктів між батьками і дітьми, психокорекцією дитячо-батьківських відносин як одним з видів профілактики труднощів спілкування, описано особливості родинного спілкування.

 Представлено основні методики щодо взаємовідносин батьків з підлітками, особливості підлітків у контексті спілкування з батьками.

Для студентів вищих педагогічних закладів освіти, які вивчають психологію. Стане у пригоді педагогам загальноосвітніх шкіл, психологам, усім, хто цікавиться психологією.

 

 

Рецензенти: 

Г. В. Подлєсна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри філософії, психології та педагогіки Полтавської державної аграрної академії;

Т. А. Яновська, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології ПНПУ імені В. Г. Короленка

 

 

 

Затверджено:

Кафедрою загальної, вікової та практичної психології

Полтавського національного педагогічного

університету імені В.Г. Короленка

протокол № 13 від 18 березня 2014 р.

 

Вченою радою Полтавського національного

педагогічного університету імені В.Г. Короленка

протокол №  10  від 29   квітня 2014 р.

 

 

ЗМІСТ

 

Передмова………………………………………………………………………....4

Теоретичні особливості родинного спілкування……………………………….5

Стилі стосунків з батьками……………………………………………………....8

Поведінка батьків у процесі виховання……………………………………......10

Основні труднощі взаємодії з підлітками………………………………….......11

Причини конфліктів батьків і дітей…………………………………………….12

Методичні засади дослідження взаємовідносин батьків з підлітками………15

Література………………………………………………………………………..22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

Кожний віковий період в житті людини по своїй суті дуже важливий. Розвивається людина, розвивається і особистість, індивідуальність. І особливо велику роль відіграють перші етапи становлення людини-особистості, серед яких і є підлітковий період.

Відомо, що підлітковий період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до підлітка. У зв'язку з цим підлітку необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм.

Підліток – це вже не дитина, але ще і не дорослий. І ця, в де чому маргінальна позиція підлітка і є специфікою, цього періоду, але це далеко ще не розкриває суті, не пояснює його поведінки. Необхідність такого погоджування часто пов'язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці школярів, у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.

 Вивчення психології даного вікового періоду, особливостей родинного спілкування, причин, що призводять до конфліктів у відносинах між батьками та дітьми  на сьогодні є досить актуальним питанням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОДИННОГО СПІЛКУВАННЯ

 

 

Сім’я як стійкий соціальний інститут стоїть біля витоків формування особистості. Річ не лише в тім, що виховання в ній с первинним щодо інших суспільних форм виховання, суттєвий чинник полягає в тому, що сімейні виховні взаємини складаються і функціонують на основі інтимної близькості людей, їхніх родинних зв’язків, любові спільності побуту. Реалізація сім’єю виховних можливостей здійснюється через різні, – зокрема й виховні взаємини, які складаються між її членами. Ці взаємини є взаємодією, під час якої здійснюється трансляція соціального досвіду (знання, уміння, навички, ціннісні орієнтації, сімейні традиції тощо). При цьому виховні взаємини в сім’ї можуть мати як зумисний, так і ситуативний характер і спрямованість на створення сприятливих умов для трансляцій та засвоювання загальнолюдського досвіду практичної діяльності, досвіду пізнання, спілкування тощо.

Незважаючи на те, що сім’я апріорі володіє значними виховними можливостями, на практиці вони реалізуються далеко не цілком.

Найбільш значним для розвитку отроцтва є повноцінне спілкування. Про це свідчать такі дані: ті школярі, які в цьому віці орієнтувалися переважно на сім’ю і світ дорослих, в юності і дорослому віці часто мають труднощі у взаємовідношеннях з людьми (не лише особистих але й службових).

Батьки і діти – це проблема вічності, яка завжди існувала, існує й існуватиме в суспільстві. Цікаве спостереження щодо сучасної проблеми батьків і дітей зробила значний психолог Н.Максимова, стверджуючи, що соціально – економічні зрушення, які сталися в Україні, відсутність допомоги з боку держави у більшості людей викликали розгубленість. Ті, хто виховувався за радянських часів (батьки), виявилися не готовими до ділової активності та очікують поліпшення життя “згори”. Діти відмовляються наслідувати таку позицію, пов’язуючі позитивні зміни у житті зі своєю власною активністю.

Процес формування особистості не приходить в соціальному вакуумі. На поведінку дитини впливають сімейні взаємовідносини, дії інших людей з навколишнього середовища, на підставі яких діти пізнають людську поведінки.

У сучасних дослідженнях при аналізі причин дезадаптації підлітків особа увага надається стилю сімейного виховання, стилю спілкування, місцю покарання щодо контролю над поведінкою дитини.

Залежність між негативним взаємовідношенням у системі “батьки – діти” можна прослідити у роботі французького професора філософії Е.Бандіттер, котра говорить про те, що ранні хвилювання визначають все наступне життя. “Життя людини буде нещасним, якщо засвоєні у дитинстві уявлення глибоко укоренилися в ній. Щоб їх зруйнувати необхідно, у першому випадку, ціле життя”.

Ціннісні орієнтації закладаються у дитини у ранньому дитинстві, хоча їх система формується під впливом ідеології та культури суспільства в цілому. Тим паче, безпосередній досвід який дитина отримує у сім’ї, як правило має велике значення. На прикладі взаємовідносин між членами сім’ї вона навчається взаємодіяти з другими людьми, навчається поведінці та формам відношень, які збережуться у неї і в підлітковому віці і в зрілі роки.

Особливої уваги треба надати спілкуванню між батьками і дітьми у підлітковий період. Майже всіх батьків перехідний вік дитини застає зненацька. Важко сприймати дорослі вимоги підлітка, продовжуючись ставитись до нього, як до дитини. Добре, якщо батьки не забули, як самі були підлітками[23].

Водночас, підлітковий вік – це час формування стійких форм поведінки, характеру і засобів емоційного реагування. Які в подальшому визначають життя дорослої людини, її фізичне й психічне здоров’я. Це час досягнень, набуття знань, умінь, нової соціальної позиції, ставлення моральності. Але не треба забувати, що саме цьому вікові притаманна втрата дитячого світосприймання, виникнення тривожних сумнівів у собі і своїх можливостях. Пошуки правди в собі та інших. Ось чому для підлітків важливу роль відіграє сімейне оточення, яке має забезпечити сприятливі умови для здорового розвитку їхньої особливості. Акцентування уваги на останній тезі не випадкове, адже зі вступом дитини у підлітковий вік змінюється не лише вона сама, а й усі члени родини, вони немовби по-новому починають бачити себе самих, власних дітей, інших людей, навколишній світ. І те як зможе сім’я подолати цей не простий етап – із найменшими втратами чи напруженням – залежить від атмосфери, що склалася в сім’ї, від того, які почуття, настанови, ціннісні орієнтири тут переважають.

Одна з найпоширеніших проблем, пов’язаних із підлітковим віком, - проблема родинних суперечностей і конфліктів. Причини цього найчастіше пов’язані з двоякістю як батьківського сприйняття і ставлення, яке відображає реально суперечливий статус підлітка у світі соціальних відносин – ще не дорослий, але вже не дитина, – так і  двоякісні усвідомлення себе самим підлітком. Водночас підлітки стикаються з різноманітними соціальними вимогами і новими ролями. Вони намагаються зібрати в одне ціле всі наявні на цей час знання про себе. Це оцінювання вкрай потрібне підлітку, аби визначити своє місце в житті, самовизначитись у виборі майбутньої професії та кар’єри. Основним завданням, яке підліток вирішує у перехідному віці, є пошук власного “я”, усвідомлення своєї індивідуальності.

Що ж заважає підлітку “знайти себе?”. Перед усім, – це невміння спілкуватися з оточуючими людьми. Підліток не відчуває потреби включитися в соціальний контакт або відчуває острах щодо нього. Здебільшого до цього призводить дефіцит спілкування в родині. У таких сім’ях діти ростуть сором’язливими, боязкими. Тривожними, або навпаки, над агресивними. У них своєчасно не виявляється здатність до емпатії (співпереживання, співчуття, розуміння іншої людини). Ці підлітки у процесі спілкування не вміють орієнтуватися на невербальний компонент спілкування (жест, міміка, погляд, тощо), водночас як 65% інформації передається саме невербальними засобами.

Другою важливою причиною того, що „важкий” вік стає важким для підлітка, стає наявність у дитини комплексу неповноцінності. Низьке самооцінювання виражається в постійному психічному напруженні.

Але, безумовно, найважливішою причиною труднощів дитини в підлітковому віці стають родинні стосунки, суперечності і внутрішньо сімейні конфлікти.

Взаємини між дорослими і підлітками можна умовно розподілити на такі типи:

- співпраця, яка ґрунтується на взаєморозумінні і взаємній підтримці, що зокрема, допомагає як найактивніше реалізувати функції родини. Кожний член родини відчуває свою особисту значущість (тобто свою цінність для інших); загальна атмосфера родинних взаємин тепла, дружня, сповнена позитивних емоцій;

- паритет – це рівні. “союзницькі”, більш раціональні стосунки які задовольняють усіх членів родини; особистісна значущість кожного (і дорослих і підлітків), порівнюючи з попереднім, співробітницьким стилем взаємин трохи зменшується, емоційні контакти слабшають, на перший план виходять пошуки доцільності кожної дії;

- змагання – взаємини, які базуються на прагнення окремих членів родини перевершити один одного у будь-якій справі. Такий тип взаємин сприяє встановленню в сім’ї нервової нестійкої атмосфери;

- конкуренція – домінування взаємин, коли переважає прагнення кожного члена родини довести свою зверхність над іншими за будь-яку ціну. Емоційний комфорт одного досягається за рахунок психологічного дискомфорту іншого;

- антагонізм – взаємини, для яких характерним є протистояння окремих членів родини і не бажання кожної сторони йти на компроміс;

- відсторонення – взаємини, – за яких батьки розлучаються з підлітком, відмовляючись брати участь у його житті. Ситуація в таких родинах драматична. Для чутливих дітей відсутність батьківської любові дуже небезпечна, оскільки викликає розгубленість, острах, депресію, небажання жити і навіть суїцид (самогубство).

У молодших підлітків зі слабким емоційним тлом батьківське відсторонення компенсується власною “стіною відчудження”, екстравагантними витівками, участю в сумнівних компаніях, у подальшому з уживанням алкоголю і наркотиків.

Конкуренція та антагонізм також порушують “нормальний кровобіг” родини. Діти в таких сім’ях емоційно відчудженні від батьків, батьки не контролюють поведінку дітей. Це – симптоми “прихованого сирітства”. Саме тут – джерело великої кількості дитячих неврозів; нормальний розвиток особистості порушується, виникають деформації характеру і в дорослих, і в дітей.

Звичайно, тип взаємин впливає на поведінку підлітка і лінія поведінки батьків може по-різному вплинути на позицію дитини.

Батьківське ставлення може стати прикладом для наслідування підлітком міжособистісних стосунків з однолітками, у майбутньому дорослому житті, у власній родині.

Симпатія та антипатія, дружба та ворожнеча – усе це джерела між особистісного сприйняття, які вивчалися багатьма дослідниками, відмітимо роботи А. Бадальова, М. Обозова, Л. Гофмана, де простежується зв’язок міжособистісних відношень з особовими особливостями взаємодії людей.

Розвиток людини в підлітковому віці йде швидким темпом – формується особистість, а разом з нею головна особливість підлітка – особистісна нестабільність. Особливість кожного підлітка неповторна, кожен має свої засоби захисту від психологічних труднощів. “Ці засоби захисту утворилися в дитинстві і мають стійкий, але яким вони будуть, залежить від умов виховання та соціального оточення” (Н. Наєнко) [10].

 

СТИЛІ СТОСУНКІВ З БАТЬКАМИ

 

На особистість підлітка особливо впливає стиль його стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем. Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання. За сучасних умов існує чотири найбільш поширені варіанти батьківсько-дитячих стосунків: традиційний, демократичний, ліберальний, дітоцентричний [14].

Традиційний або авторитарний характеризується педагогічним впливом по вертикалі зверху-вниз, тобто від батьків до дітей. Головною вимогою стосунків є повага до авторитету старших і підкора їм. Результатом соціалізації дитини в такій сім’ї є її здатність з легкістю виконувати накази, доручення тощо, тобто вписуватися у “вертикально організовану” суспільну структуру. Як правило, діти з таких сімей безініціативні, негнучкі в спілкуванні, чинять і діють, виходячи з уявлень про необхідність. Вони чітко дотримуються обов’язку перед своїми батьками і добросовісно його виконують[9].

Демократичні стосунки будуються на взаємодії, автономності членів сім’ї і сприйнятті одне одного такими, якими вони є. Виховна взаємодія відбувається в “горизонтальній площині”. Між батьками і дітьми відбувається “діалог рівних”. У стосунках завжди враховуються взаємні інтереси. Результат виховання в такій сім’ї – засвоєння дитиною демократичних цінностей, гармонізація її уявлень про права і обов’язки, свободу і відповідальність. Дитина зростає активною і самостійною, доброзичливою, адаптованою до оточуючого світу, впевненою у собі і емоційно врівноваженою. Разом з тим, саме у дітей, які виховуються у демократичних сім’ях, часто виявляється небажання підкорятися соціальним вимогам: вони не люблять, щоб ними командували, не бажають підкорятися комусь сильнішому, більш владному, що, як засвідчує життя, провокує проблеми взаємин з іншими членами і структурами суспільства. Турбота про батьків у зрілому віці дітей з таких сімей стає нормою їхніх взаємостосунків.

Ліберальний стиль стосунків спостерігається в сім’ях, в яких життя складається так, як складається: кожний член сім’ї живе своїми почуттями, справами, інтересами. Характерним є заблудження батьків, що саме в такий спосіб вони допомагають своїй дитині формувати самостійність. В реаліях же життя такі діти практично бездоглядні. В сім’ї панує відчуженість і відокремленість. І саме ці діти виростають байдужими до своїх батьків та їхніх проблем.

Дітоцентричний варіант сімейних стосунків характеризується впливом по вертикалі, але знизу-вгору, тобто від дитини до батьків. Сім’я існує тільки для дитини, а головним своїм завданням батьки вважають забезпечення “щастя дитини”, в зміст якого вони вкладають своєрідне його розуміння: дитині треба давати все, що вона бажає, будь-якою ціною. Симбіоз дитини і дорослого створює умови, за яких у дитини формується висока самооцінка, відчуття власної значимості, але виникає ймовірність конфліктів із соціальним оточенням за межами сім’ї. Нерідко у таких дітей часто виникають проблеми взаємин із ровесниками в дошкільному закладі або поза ним, а після вступу до школи вони входять у групу ризику щодо соціальної адаптації, зокрема навчальної. В перспективі саме батьки найбільше потерпають від байдужості або жорстокості своїх дітей, вихованих за такого варіанту стосунків[35].

Оптимальним для практики сімейного виховання вважається демократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних проблем; урахування їхньої думки; готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, ліберальної вседозволеності чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості.

Та найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність.

Цікаво, що в більшості випадків стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків. При цьому самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківського ставлення і способів керування поведінкою дитини, що реалізується, по-перше, через пряме чи непряме навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через формування у дитини стандартів виконання тих чи інших дій, формування рівня домагань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона засвоює способи самоконтролю.

Якщо цілі і плани відповідають реальним психофізіологічним і психологічним можливостям дитини, її схильностям та інтересам, то створена ситуація успіху сприяє формуванню в дитини позитивного Я-образу, підвищенню самоповаги. У противному разі дитина втрачає самоповагу, стає невпевненою, тривожною тощо[32].

 

 

ПОВЕДІНКА БАТЬКІВ У ПРОЦЕСІ ВИХОВАННЯ

 

Виділяють наступні показники батьківської поведінки:

1.                   Рівень протекції в процесі виховання, тобто скільки сил, уваги, часу батьки приділяють вихованню підлітка. Спостерігається два відхилення рівня протекції: надмірна (гіперпротекція) та недостатня (гіпопротекція). Про гіперпротекцію говорять тоді, коли батьки приділяють підлітку вкрай багато сил, часу і уваги, коли його виховання стало центральною справою в житті батьків, основним, чому присвячене життя. Гіпопротекція – випадок вкрай зниженого рівня протекції. Підліток при цьому виявляється на периферії уваги батьків, до нього “руки не доходять”, батькам “не до нього”. За нього беруться лише час від часу, коли трапляється щось серйозне[31].
2.                   Ступінь задоволення потреб підлітка – в якій мірі діяльність батьків налаштована на задоволення потреб підлітка, як матеріально-побутових (в харчуванні, одязі), так і духовних (в спілкуванні з батьками, в їх любові та увазі). В ступені задоволення потреб також можливі два відхилення: 1)потурання – коли батьки прагнуть до максимального задоволення будь-яких потреб підлітка і кожне його бажання для них – закон; 2)ігнорування потреб підлітка – характеризується недостатнім прагненням батьків до задоволення потреб підлітка, особливо духовних[17,24].
3.                   Кількість вимог до підлітка в родині. Порушеннями в системі обов’язків підлітка вважається:

- надмірність вимог (обов’язків);

- підвищена моральна відповідальність – вимоги до підлітка в цьому випадку дуже великі, не відповідають його можливостям, не лише не сприяють розвитку особистості, а, навпаки, ставлять його під загрозу. Особливо важливі два випадки надмірності обов’язків. В одному на підлітка перекладається більш або менш значна частина обов’язків батьків (ведення господарства, догляд маленьких дітей). В іншому випадку від підлітка очікують значних успіхів у навчанні, що не відповідають його здібностям.

- недостатня кількість обов’язків – підліток має мінімальну кількість обов’язків в сім’ї, важко залучити його до якої-небудь справи в домі.

4.                   Кількість вимог-заборон. Вказівки на те, чого підлітку робити не можна, визначають, передовсім, ступінь самостійності підлітка, можливість самому вибирати спосіб поведінки. І тут можливі два відхилення: 1)надмірність вимог-заперечень (домінування). В цьому випадку підлітку “все не можна”. Перед ним ставиться велика кількість вимог, що обмежують його свободу і самостійність. Батьки намагаються придушити навіть самостійні думки підлітка;

 2)їх недостатня кількість. В цьому випадку підлітку «все можна». Навіть якщо і існують які-небудь заборони, підліток легко їх порушує.

5. Суворість санкцій:

1)надмірність санкцій (жорсткий стиль виховання). Для таких батьків характерна схильність до суворих покарань, навіть за незначні порушення; 2)мінімальність санкцій. Батьки обходяться без покарань чи застосовують їх не часто, надаючи перевагу заохоченням.

6.  Нестійкість стилю виховання. Різка зміна стилю виховання – перехід від дуже суворого до ліберального і, навпаки, перехід від значної уваги до підлітка до емоційного відторгнення – відносно часто зустрічається в сім’ях підлітків з відхиленнями характеру.

 

 

ОСНОВНІ ТРУДНОЩІ ВЗАЄМОДІЇ З ПІДЛІТКАМИ

 

Основні труднощі взаємодій з підлітками можуть бути зумовлені позиціями і стилями спілкування дорослих. На основі узагальнених суджень підлітків психолог М. Клеменс представив сім видів батьківської влади у спілкуванні [13]:

• автократичний – підліток не може ні висловити свою особисту точку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;
• авторитарний – підліток може бути учасником в обговоренні Проблем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;
• демократичний – підліток робить свій внесок в обговорення проблеми і може сам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідомити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення;
• егалітарний – ролі практично не диференційовані, батьки і діти«на рівних» є учасниками в прийнятті рішень;
• дозволяючий – підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;
• попускний – підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;
• ігноруючий – батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це[5,7].

За проблемами авторитарного і автократичного стилю батьків обов'язково виникає наступна проблема – формування стилю спілкування підлітка за такими ж зразками з іншими людьми. У взаєминах поза сім'єю такі підлітки, позбавившись жорсткого контролю і небезпеки покарання, починають самі жорстко спілкуватися з однолітками, виявляють неповагу до дорослих, демонструють свою свободу, порушують норми моралі у громадських місцях. Інколи їх поведінка носить характер безпомічності, сором'язливості (говорить тихим голосом, опускає очі) або, навпаки, виявляють зухвалість, виконуючи роль паяців. Підсилений контроль і оцінка приносять тільки негативні наслідки: підліток втрачає можливість бути вільним, не вміє користуватися свободою. У неконтрольованих ситуаціях у нього активізується прагнення до самостійності, хоча морально-етичні зразки його реалізації відсутні. В результаті підліток опиняється в ситуації конфлікту як з батьками, так і з іншими дорослими[36].

 

 

ПРИЧИНИ КОНФЛІКТІВ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ

 

Досить специфічними є відносини батьків з дітьми, які не досягнули повноліття. Такі конфлікти є найпоширенішими в сімейному житті. Причини виникнення конфліктів підлітків з батьками вікову специфіку і не однакові в молодших і старших підлітків: у молодших підлітків конфлікти з батьками виникають істотно з приводу навчальної діяльності, у старших – з приводу спілкування. Способи поведінки в конфліктних ситуаціях з батьками понад конструктивні у старших підлітків, у порівнянні з молодшими.              Батьківські відносини, засновані на затвердження сили і відсутності любові до дитини, частіше провокують підлітково-батьківські конфлікти, ніж відносини, побудовані на повазі та довірі до дитини[3].

Розглянемо фактори, які є причинами конфліктної взаємодії батьків і дітей. До них належать такі: тип внутрішньосімейних відносин, неефективність батьківського відношення до дитини, вікові кризи у дитини, особистісні відмінності батьків і дітей, несприятливий вплив інших вагомих людей [16].

Тип внутрішньосімейних відносин. Виділяють гармонійний і дисгармонійний тип сімейних відносин. Для гармонійних відносин характерне співробітництво, взаємодопомога, рівноправність всіх учасників сім’ї. В такій сім’ї дорослі спілкуються з дітьми товариським тоном, коректно спрямовують його поведінку, хвалять, висловлюючи свої поради, батьки допускають дискусії з приводу тих чи інших подій, які стосуються вчинків і поведінки дитини, батьки, як правило, не підкреслюють своє керівне становище. Для такої сім’ї характерний демократичний стиль виховання дитини такі батьківські дії дають ефект розуміння, прийняття і розуміння особистості дитини. В дисгармонійній сім’ї спостерігається конфліктна взаємодія, напруженість, неможливість віднайти достойного способу спілкування між батьками і дітьми, почуття і емоції сторін до уваги не беруться, у взаємовідносинах зберігається дистанція. Така поведінка приводить до невротичних реакцій членів сім’ї, виникненню почуття постійної турботи в дітей[31].

Неефективність батьківського відношення до дитини. Конфліктологи виділяють 4 причини неефективності батьківського відношення до дитини:

      – педагогічна і психологічна несумісність батьків (незнання батьками психологічних особливостей дітей певного віку);

      – некритично засвоєні стереотипи виховання дітей (авторитарний базується на заборонах; ліберальний – роби, що хочеш);

      – особисті проблеми і особливості батьків;

      – особливості спілкування з іншими членами сім’ї.

Особистісні відмінності батьків і дітей. До таких несприятливих рис батьків належать: холодність, вимогливість, консерватизм, надмірний раціоналізм, недостатність ніжності, підвищена тривожність, зловживання шкідливими звичками. Серед особистісних особливостей дітей називають: низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, непослух, впертість, егоцентризм, самовпевненість, лінь[4].

Несприятливий вплив інших вагомих людей (крім батьків). Мається на увазі негативне втручання в процес виховання дитини дідусів і бабусь.

Причинами конфліктів батьків і підлітків також варто вважати зі сторони підлітків

• криза перехідного віку;
• прагнення до самостійності та самовизначення;
• вимога більшої автономії у всьому – від одягу до приміщення;
• звичка до конфлікту, вихована поведінкою дорослих у сім'ї;

зі сторони батьків

• небажання визнавати, що дитина стала дорослим;
• боязнь випустити дитину з гнізда, невіра в його сили;
• проектування поведінки дитини на себе в його віці;
• боротьба за власну владу і авторитетність;
• відсутність розуміння між дорослими у вихованні дитини;
• непідтвердження батьківських очікувань.

Виділяють причини, які найчастіше порушують сімейний комфорт:

«Несправедливість батьківських вимог». Якщо спілкування, на основі взаєморозуміння і взаємного інтересу не виходить, то воно неминуче приймає формальний, рутинний характер. І чим більше батьки "натискають" на формально-рольові обставини життя дітей (поведінка, успішність), тим гірше стають їхні взаємини.

«Різні погляди на життя» батьків і підлітків. Відбувається різка зміна ціннісних орієнтацій, і молодь легше сприймає віяння часу, їх батьки переорієнтуються значно важче.

«Успішність у школі». Ця причина відображає не тільки природне для цього вікового періоду поведінка, скільки міру виконання школярами своєї соціальної функції – ролі учня. Частота конфліктів школярів з батьками з приводу успішності в наших дослідженнях в 2,5 рази вище, ніж з учителями. Це природно, тому що для батьків успіхи їх дітей більш значущі, ніж для вчителів.

«Мій поганий характер». Потрібно, звичайно, враховувати, що й батькам важко зі своїми чадами, особливо, коли вони начебто вже не діти, але й ще поки не дорослі. Юнаки та дівчата на порозі дорослості активно шукають себе: вони то вимагають до себе ставлення, як до автономної особистості, яка має право вільно вибирати друзів і час повернення ввечері додому, то "впадають у дитинство", не бажаючи брати на себе відповідальність, наприклад, за ведення домашнього господарства, то шокують батьків псевдо дорослою поведінкою – курінням, вживанням алкоголю.

«Зовнішній вигляд підлітка». На диво не велика частота конфліктів з цієї причини – всього лише 4%. Фахівці-конфліктологи стверджують, що саме часті сутички по дрібницях є найбільш поширеною причиною охолодження сімейних відносин, і взагалі – емоційно неприязних відносин між людьми

«З-за компанії, в якій знаходиться підліток» – відзначали у проведених дослідженнях юнаки та дівчата і таку причину розбіжностей з батьками. Причина, загалом, природна – батьки побоюються поганого впливу вулиці. Але найчастіше самі батьки, не зумівши налагодити відносини з виросли дітьми, сприяють їх прагненню знайти відсутню їм рівноправність і щирість у спілкуванні за межами родини.

Причини неправильного виховання, що призводять до конфліктних ситуацій можуть бути зовсім різними. Часом – це певні обставини в житті сім’ї, частіше – низька педагогічна культура батьків. При цьому особливий інтерес для спеціаліста являють дві групи причин[20]:

1)відхилення характеру самих батьків. Відхилення характеру і психопатії нерідко призводять до певних порушень у вихованні. При нестійкій акцентуації характеру батьки схильні проводити виховання, що характеризується зниженим рівнем вимог до дитини.

2)особистісні проблеми батьків, що вирішуються за рахунок підлітка. У батьків з глибокими особистісними проблемами часто спрацьовує механізм “проекції”, коли вони неусвідомлено переносять власні небажані якості на дитину. Такі батьки, не помічаючи в собі певних рис характеру і поведінки, що проектуються на дитину, прагнуть наполегливо викорінити ці якості у дитини.

Важливими джерелами порушень виховання також можуть бути: надання переваги дитячим якостям у підлітка, виховна невпевненість батьків, фобія втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція на дитину власних небажаних якостей, внесення конфлікту між подружжям в сферу виховання[27].

Слід зазначити, що батьки переносять особистісні проблеми і проблеми у стосунках з іншими членами сім’ї на дітей переважно підсвідомо, найчастіше з глибоким переконанням, що саме так дитині роблять добро. Проте в результаті неадекватне ставлення батьків призводить до деформації особистості дитини, ускладнює можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність подання сім’ї психологічної допомоги[24].

 

 

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПІДЛІТКІВ І БАТЬКІВ

 

Для проведення емпіричного дослідження нами була підібрана низка методик, які допомогли з'ясувати особливості взаємовідносин батьків та підлітків, зокрема психокорекційна  методика «Сімейна скульптура», «Сімейна хореографія», тест «Сімейна соціограма».

Тест «Сімейна соціограма», авторами якого є Е. Г. Ейдеміллер й О. В. Черемісін, відноситься до рисункових проективних тестів. Він дозволяє виявити положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин й, крім того, характер комунікацій у сім’ї – прямій або опосередкований. Цей тест є досить цікавим і зручним у застосуванні.

Також ми розглянули інші варіанти проведення даної методики.

І. М. Никольська в процесі діагностики пропонує випробуваному послідовно намалювати кілька варіантів сімейної соціограми.

Ця методика дозволяє прояснити особливості взаємин у різному сімейному контексті, а також визначити оптимальні, з погляду членів сім’ї, і реальні системи взаємин. Порівняння й спільний аналіз отриманих соціограм дозволяє психологові й членам сім’ї побачити проблему з різних сторін, що, у свою чергу, сприяє постановці більше точного діагнозу й пошуку ефективного способу виходу зі складної ситуації.

Методика «Сімейна скульптура» аналізує виявлення місця індивіда в сімейній системі взаємовідносин, в реально існуючій ситуації чи уявній, ідеальній. Зміст даної методики полягає в тому, що розташування людей та об’єктів повинно фізично символізувати внутрішньосімейні стосунки на даний час, визначаючи те, яким сприймається місце кожного індивіда в сімейній системі. Кожен член сім’ї створює живий портрет сім’ї, розташовуючи найближчих родичів відповідно до власного бачення дистанції між ними. Таким чином, досвід кожного втілюється в живій картині і проектується на неї. Головною перевагою даної методики є її невербальний характер, який дозволяє зняти різноманітні захисти, проекції та звинувачення, що часто існують в сімейній системі.

Методика «Сімейна хореографія» спрямована на перебудову взаємовідносин в нуклеарній сім’ї; виявлення негативних зразків поведінки та припинення їх дії, послідовно зображаючи поведінкові акти, що призводять до посилення конфлікту. Об’єднання симптомів підлітків та зразків взаємин їх батьків забезпечує членів родини невербальними каналами комунікації, що дозволяють відкрито виказати свої почуття  [23,27].

Також ми з’ясували, що основними методами діагностики сімейних взаємостосунків є бесіда, спостереження, а також тестові та проективні методики. Причому останні відзначаються зручністю у застосуванні, а також виявляють приховані та неусвідомлені контексти у взаєминах між членами сім’ї [21].

Тест «Сімейна соціограма»

Досить цікавим і зручним у застосуванні вважається проективний малюнковий тест “Сімейна соціограма”, який дозволяє виявити становище суб’єкта в системі міжособистісних відносин, і крім цього, визначити характер комунікацій в сім’ї – прямий чи опосередкований.

Тест «Сімейна соціограма», авторами якого є Е. Г. Ейдеміллер й О. В. Черемісін, відноситься до рисункових проективних тестів. Він дозволяє виявити положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин й, крім того, характер комунікацій у сім’ї – прямій або опосредкований.

Опис методики. Випробуваним пред'являється бланк із намальованим колом діаметром 110 мм. Потім дається інструкція: «На листі зображене коло. Намалюйте в ньому самого себе й членів вашої родини у формі кружків і позначте кружки іменами». Діти виконують це завдання, не радячись один з одним.

Інтерпретація результатів. Авторами запропоновані критерії, за якими виробляється оцінка результатів тестування:

1) число членів родини, що потрапили в площу кругу;

2) величина кружків;

3) розташування кружків відносно один одного;

4) дистанція між ними.

Оцінюючи результат за першим критерієм, дослідник зіставляє число членів родини, зображених випробуваним, з реальним. Можливо, що член родини, з яким випробуваний перебуває в конфліктних відносинах, не потрапить у велике коло, він буде «забутий». У той же час хтось зі сторонніх осіб, тварин, улюблених предметів може бути зображений як член родини.

Далі ми звертаємо увагу на величину кружків (другий критерій). Більший, у порівнянні з іншими, кружок «Я» говорить про достатню або завищену самооцінку, менший – про занижену. Величина кружків інших членів родини говорить про їхню значимість в очах випробуваного.

Варто звернути увагу на розташування кружків у площі тестового поля кола й по відношенню один до одного (третій критерій). Розташування випробуваним свого кружка в центрі кола може говорити про езопову спрямованість особистості, а приміщення себе внизу, осторонь від кружків, що символізують інших членів родини, може вказувати на переживання емоційної відкинутості[19].

Найбільш значимі члени родини зображуються випробуваним у вигляді більших по розмірі кружечків у центрі або у верхній частині тестового поля.

Нарешті, більшу інформацію можна одержати, проаналізувавши відстані між кружечками (четвертий критерій). Далекість одного кружка від інших може говорити про конфліктні відносини в родині, емоційному відкиданні випробуваного. Своєрідне «злипання», коли кружки нашаровуються один на іншій, стикаються або перебувають один в одному, говорить про недиференційованість «Я» у членів сім’ї, наявність симбіотичних зв'язків.

Використання тесту «Сімейна соціограма» дозволяє в лічені хвилини в ситуації «тут і тепер» візуалізувати уявлення про взаємини батьків та підлітків, а потім, обговорити результати.

Існують різні варіанти проведення даної методики. Так, наприклад, І. М. Никольська в процесі діагностики пропонує випробуваному послідовно намалювати кілька варіантів сімейної соціограми:

1.                   Стандартна соціограма, на якій зображені сам випробуваний і всі члени його сім’ї.
2.                   Соціограми, на яких можуть бути відсутніми певні члени родини або бути присутніми люди й об'єкти, які до родини номінально не належать.
3.                   Соціограми, які відносяться до різних етапів життєвого циклу сім’ї.

Це дозволяє прояснити особливості взаємин у різному сімейному контексті, а також визначити оптимальні, з погляду членів сім’ї, і реальні системи взаємин. Порівняння й спільний аналіз отриманих соціограм дозволяє психологові й членам сім’ї побачити проблему з різних сторін, що, у свою чергу, сприяє постановці більше точного діагнозу й пошуку ефективного способу виходу зі складної ситуації.

Отримані дані в результаті тестування дають підстави констатувати, що діти з неповних сімей відчувають менший емоційний комфорт та взаємозв’язок в своїх сім’ях, багато з них прив’язані лише до одного члена сім’ї, з ким вони проживають. Є також категорія дітей, з неповних сімей, відповідно до нашої вибірки, які відчувають себе покинутими, відторгнутими, на що особливо варто звернути увагу при проведенні шкільними психологом консультацій з такими дітьми.

«Проективний малюнок» є одним з найбільш зручних і швидких методів, який дозволяє клієнтам дати вихід своїм почуттям, бажанням і навіть таким думкам та оцінкам, згадування яких є болісним, неприємним.

Тема малюнка вибирається у відповідності з особливостями проблемної ситуації та її учасників, дозволивши їм виразити графічно або малюнком їх почуття та думки, наприклад: “Звичайний день моєї сім’ї”, “Я та діти”, “Звичайна ситуація з життя моєї родини”, Моя найголовніша проблема у спілкуванні з дітьми (батьками)” та ін. Цей метод дозволяє працювати з почуттями, які людина не усвідомлює через ті чи інші причини. В процесі малювання людина звичайно підсвідомо зображує своє сприйняття родинних взаємин і кожна дрібниця її малюнка має певне досить важливе значення для розуміння наявної ситуації. Часто малюнок набагато точніше відображає ситуацію. Ніж висловлювання клієнтів, і головне – відображає істинні переживання клієнтом проблемної ситуації. Малювання може відбуватися як окремо кожним членом родини, так і всіма разом на великому аркуші паперу.

При діагностуванні батьківсько-дитячих відносин застосовують також чимало тестових методик – “Сімейно-обумовлений стан”, “Аналіз сімейної тривоги”, опитувальник “Конструктивно-деструктивна сім’я” та інші [17,19].

Отже, психокорекційна робота починається з ознайомче-діагностичного етапу, а точніше з першого контакту психолога з клієнтом, під час якого психолог формує перше враження про сім’ю. Від проведення першої зустрічі чимало залежить подальша доля психокорекційної роботи з сім’єю. На початку роботи дуже важливо створити ситуацію безпеки та комфорту для всіх членів сім’ї, які прийшли на першу зустріч, після чого можна розпочинати власне діагностику[18].

 Основними методами діагностики сімейних взаємостосунків є бесіда, спостереження, а також тестові та проективні методики. Причому останні відзначаються зручністю у застосуванні, а також виявляють приховані та неусвідомлені контексти у взаєминах між членами сім’ї. В результаті психолог формує досить чітке уявлення про сім’ю та її проблемну ситуацію і встановлює найбільш оптимальний напрямок психокорекції[1,2].

 

Психокорекційна  методика “Сімейна скульптура”

Ця методика на виявлення місця індивіда в сімейній системі взаємовідносин, в реально існуючій ситуації чи уявній, ідеальній. Зміст даної методики полягає в тому, що розташування людей та об’єктів повинно фізично символізувати внутрішньосімейні стосунки на даний час, визначаючи те, яким сприймається місце кожного індивіда в сімейній системі. Кожен член сім’ї створює живий портрет сім’ї, розташовуючи найближчих родичів відповідно до власного бачення дистанції між ними. Таким чином, досвід кожного втілюється в живій картині і проектується на неї. Головною перевагою даної методики є її невербальний характер, який дозволяє зняти різноманітні захисти, проекції та звинувачення, що часто існують в сімейній системі [17].

Будування скульптури вимагає від кожного члена сім’ї узагальнення свого особистісного досвіду, осмислення його, а потім і інтерпретації. Для проведення методики необхідні члени сім’ї, меблі і предмети, що легко пересуваються і можуть бути використані в якості заміни відсутніх членів сім’ї. Скульптура може зображувати як теперішнє, так і минуле сім’ї і може містити будь яку кількість членів розширеної сім’ї. Перед початком виконання завдання психолог пояснює членам сім’ї, що ця методика дозволяє відчувати, що значить бути членом сім’ї. І це буває легше показати, ніж розказати. Тому кожний член сім’ї повинен по черзі показати своє розуміння внутрішньосімейних відносин, зображуючи їх у вигляді живої скульптури так, щоб пози і розміщення в просторі відображали дії та почуття членів сім’ї по відношенню один до одного. Психолог пропонує члену сім’ї, який виступає в ролі скульптора, ставитися до інших членів сім’ї так, наче вони зроблені з глини. Тобто він повинен поставити їх у таку позицію, яка могла б найповніше відобразити його відношення до даних членів сім’ї. Будування триває до того часу, коли скульптор не буде задоволений своїм результатом. Важливо, щоб інші члени сім’ї дозволили йому вільно поводитися з собою, як з матеріалом, знаючи. Що вони потім поміняються місцями. Кожний член сім’ї повинен створити свою реальну сімейну скульптуру, що буде відображати емоційний стан сім’ї на даний момент. Під час виконання завдання психолог на папері фіксує трикутники, альянси і конфлікти, що з’являються і наглядно та символічно зображуються скульптором. Після того, як кожен член сім’ї створив свою скульптуру, відбувається обговорення результатів. Причому обговорюється не лише вся скульптура в цілому, але й окремі її частини. Ставляться запитання як кожному члену сім’ї, так і сім’ї в цілому. Наприклад:

•    скульптору: “Придумайте назву вашому витвору”;
•    кожному члену сім’ї: “Як ви почуваєте себе на цьому місці серед ваших родичів?”;
•    всій родині: “Чи згідні ви з тим, що ваша сім’я функціонує саме так, як зображено в скульптурі?”;
•    скульптору чи родині: “Які зміни в житті сім’ї ви хотіли би бачити?”

Методика «Сімейна хореографія»

Ця методика спрямована на перебудову взаємовідносин в нуклеарній сім’ї; виявлення негативних зразків поведінки та припинення їх дії, послідовно зображаючи поведінкові акти, що призводять до посилення конфлікту. Об’єднання симптомів підлітків та зразків взаємин їх батьків забезпечує членів родини невербальними каналами комунікації, що дозволяють відкрито виказати свої почуття. Одного з членів сім’ї просять построїти всіх інших на сцені таким чином, щоб картина відображала внутрішні сімейні стосунки в контексті будь-якої події чи проблеми, а потім зіграти цю сценку. Кожного члена сім’ї просять так розташуватися у просторі, щоб це найкращим чином демонструвало проблему сім’ї. Потім члени сім’ї повинні показати сценку без слів, оживити її і програти. Потім членам сім’ї пропонується зобразити ідеальну ситуацію в стосунках, таку, якою вона бачиться в даний момент, і розіграти її. Для обговорення пропонується відповісти на питання: “Як вам перебування в такому становищі і сім’ї і які почуття виникають у даного члена сім’ї по відношенню до інших членів сім’ї?” Дана процедура є досить гнучкою і може бути змінена в залежності від конкретних зразків взаємодії, що існують в даній родині[16].

3) Ефективною в сімейній психокорекції вважається техніка “програвання ролей один одного”. Вона складається з послідовних дій: психолог висуває пропозицію “спробувати зіграти що-небудь”; він пояснює, як це зробити, докладає зусилля, щоб переконати членів сім’ї у необхідності зробити це; члени сім’ї програють свої ролі; після чого психолог певним чином коментує їх. Сукупність дій, що входять до складу техніки, може бути досить суттєвою, але й може обмежуватись однією дією чи навіть навмисною бездією, наприклад, “мовчання” за Х. Пересом. Вся сукупність дій, що входять до складу техніки, застосовується для вирішення певного завдання чи декількох різних завдань. “Програвання ролей” застосовується у випадку необхідності збільшити рівень емпатії членів родини. “Обмін ролями” між батьками та дітьми застосовується для покращення їх взаєморозуміння та співчуття [6].

4) Вказівки (директиви) – прямі та конкретні вказівки психолога на необхідність певних дій з боку всій сім’ї або окремих її членів для того, щоб вони досягли своїх цілей. Відомий сімейний психотерапевт Ф. Баркер запропонував просту класифікацію директив:

• вказівка членам сім’ї робити щось;
• вказівка робити щось інакше, ніж до цього часу;
• вказівка не робити того, що вони робили до цього часу.

Автор зауважує, що більше всього проблем виникає при необхідності застосування директив припинити робити щось.

5) Сімейна дискусія – один з методів, що найбільш часто застосовуються в сімейній психокорекції. Це, в першу чергу, дискусія в сімейних групах – обговорення членами сім’ї широкого кола проблем, що стосуються життя сім’ї, та способів вирішення різноманітних сімейних питань. Дискусія може переслідувати різноманітні цілі:

• корекція неправильних уявлень про різні аспекти сімейних взаємовідносин: про способи вирішення сімейних конфліктів, про планування та організацію сімейного життя, про розподіл обов’язків в сім’ї та інше. Особливо на початкових етапах сімейної психокорекції важливою є корекція неправильних уявлень про сім’ю методом участі у дискусії, в ході якої клієнт з дивуванням дізнається, що деякі речі, що здавались йому очевидними, для інших людей такими не є. Участь в груповій дискусії послаблює стійкі уявлення, змушує знову перевірити їх правильність. Сумнів в правильності своїх переконань, що зародився в ході сімейної дискусії, є дуже сприятливим фактором для подальшої психокорекції.
• Навчання членів сім’ї методам дискусії. В ході обговорення сімейних проблем члени сім’ї звичайно обговорюють питання, що здаються їм найбільш важливими. При цьому вони застосовують ті методи обговорення, до яких звикли. Психолог використовує це для формування у членів сім’ї більш широкого погляду на різні сімейні питання та корекції шкідливих звичок, що ускладнюють виявлення істини в ході дискусії. Виділяють спеціальні правила ведення дискусії, котрі обговорюються з учасниками групи і які вони намагаються наслідувати. Наприклад: “Мета дискусії – не довести свою правоту, а спільно знайти істину”,“Перед тим, як заперечувати, подумай, в чому все ж таки правий той, кому ти збираєшся заперечувати, спробуй розвинути те, в чому він правий”.
• За власне сімейної дискусії особливо велике значення набуває навчання формуванню адекватного уявлення про той чи інший аспект сімейного життя, де важливу роль відіграє корекція тих особливостей взаємовідносин членів сім’ї, котрі перешкоджають цьому.

В практиці сімейної психокорекції нерідко доводиться спостерігати парадоксальне явище: при роздільній роботі з членами сім’ї всі вони з допомогою психолога приходять до спільної думки з певного питання. Але варто розпочати сумісне обговорення цього питання, як думки враз поляризуються і члени сім’ї знову займають діаметрально протилежні позиції. Ця поляризація відбувається у відповідності з особливими внутрішньо-сімейними ролями (“песиміст” – “оптиміст”, “теоретик” – практик” та ін.).

6) Корисними є домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім’ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім’ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування.

Під час власне корекційного етапу психолог допомагає сім’ї вирішити наявні сімейні проблеми, а також навчитись вирішувати їх у майбутньому[8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.                   Авдеева І. М.  Корекція рольових уявлень педагогів про психічні особливості підлітків / І. М. Авдеева // Педагогіка і психологія. – 2003. – №3-4. – С.120–130.
2.                   Андрейчук І. Корекційно-розвивальна програма спілкування для підлітків / І. Андрейчук // Психолог: Додатокдо газ. "Шкільн. світ". – 2007. – №25-27. – С.12–32.
3.                   Беженар Г.  Сім'я очима підлітків/ Г. Беженар, Т. Яблонська // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2011. – № 1. – С. 32–38.
4.                   Блюмкина Н.  Как помочь ребенку в период подростковых изменений/ Н. Блюмкина // Школьный психолог: Прилож. к газ. "Первое сент.". – 2008. – №1. – С.18–22.
5.                   Гайдабура С.  Проблема міжособистісних конфліктів дітей підліткового віку / С. Гайдабура // Наукові здобутки студентів і магістрантів - освіті ХХІ століття : зб. наук. праць / Полт. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка, Псих.-пед. ф-т. – Полтава, 2008. – Ч. 1. – С. 55–57.
6.                   Глебова Т. Програма корекції спілкування старшокласників / Т. Глебова // Психолог. – 2013. – № 2. – С. 22–29.
7.                   Демченко С. Розвиток та стосунки у підлітковому віці (11-13 років). Тренінгові заняття для батьків / С. Демченко, Н. Острогляд // Психолог: Додатокдо газ. "Шкільн. світ". – 2008. – №15. – С.18–22.
8.                   Дисненко В. Р.  Социально-психологический тренинг общения для подростков "Понять себя и других"/ В. Р. Дисненко // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. – 2008. – №1. – С. 60–69. – №2.- С.23-38.
9.                   Жигайло Н.  Формування комунікативних вмінь учнів підліткового віку / Н. Жигайло // Педагогічна думка. – 2005. – №4. – С.13–20.
10.               Жмайло І. Взаємини підлітків / І. Жмайло // Психолог. – 2012. – № 9. – С. 18–20.
11.               Касьянова О. В. Формування комунікативної компетентності молодших підлітків у громадських дитячих об'єднань: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 "Теорія і методика виховання" / Ольга Володимирівна Касьянова ; Ін-т проблем виховання НАПН України. – К., 2011. – 20 с.
12.               Катаева-Венгер А. А.  Трудный возраст : Подростки сегодня [Текст] : пособие для учителей и родителей / А. А. Катаева-Венгер. – М. :Шк. Пресса, 2002. – 112 с. – (Воспитание школьников. Б-ка журн. ;Вып. 25).
13.               Кідалова М. М. Факторна структура емоційних бар'єрів спілкування підлітків / М. М. Кідалова // Практична психологія та соціальна робота. – 2011. – № 10. – С. 49–55.
14.               Киричок В.Тренінги на розвиток комунікацій / В. Киричок // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2006. – №1-2. – С.51–61.
15.               Колонькова О.  Шлях до гармонії. Тренінг для старшокласників. / О. Колонькова // Шкільний світ. – 2004. – №42. – С. 4–6.
16.               Комісарова О. Проблеми підлітків: шляхи розв'язання / Ольга Комісарова // Психолог. – 2009. – №15-16. – С.46–52.
17.               Корнєва Л. М.  Роль спілкування у вихованні підлітків / Л. М. Корнєва, Л. О. Сологуб // Наукові записки / Полтав. держ. пед. ін-т імені В.Г.Короленка. – Полтава, 1998. – Вип. 2. – С. 177–184. – (Сер. Філологічна).
18.               Коць М.  Психологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків / М. Коць, І. Мудрак // Соціальна психологія. – 2007. – №1. – С.162–169.
19.               Лесик Г. Г. Вплив батьківських цінностей на статус підлітка в групі однолітків / Г. Г. Лесик // Практична психологія та соціальна робота. – 2012. – № 10. – С. 62–65.
20.               Литовченко Н. Ф. Психокорекція депресії у підлітковому віці/ Н. Ф. Литовченко, Т. Г. Здоровець // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – №4. – С. 40–50.
21.               Ляльчук Г.Підліток і реальний світ. Корекційно-розвивальна програма / Г. Ляльчук // Психолог. – 2012. – № 20. – Вкладка.
22.               Мачуська І.  Міжособистісне спілкування підлітків. Методичні рекомендації  / І. Мачуська // Шкільний світ. – 2007. – №17. – С.1–11.
23.               Нємєц Г. М. Програма корекції вад особистісного розвитку підлітків / Г. М. Нємєц // Психологічна газета. – 2010. – № 9. – С. 16–23.
24.               Нізельник Н. Вплив сім'ї на стосунки підлітків між собою / Наталія Нізельник // Психолог. – 2010. – № 9. – С. 8–12.
25.               Ніконова Д. В.  Психологічний тренінг "Я та інші" (формування компетенцій міжособистісного спілкування у підлітків)/ Д. В. Ніконова, О. С. Сьомик // Обдарована дитина. – 2012. – № 6. – С. 33–40.
26.               Пенькова О. І.  Стиль спілкування у сім'ї та особливості соціалізації старшокласників / О. І. Пенькова // Українська психологія: сучасний потенціал : матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р.) : в 3 т. / Тов-во психологів України. – К., 1996. – Т. 2. – С. 310–316.
27.               Русаков А.  Два полюса подросткового воспитания/ А. Русаков // Воспитательная работа в школе. – 2012. – № 9. – С. 24–32.
28.               Савченко О. Я.  Сімейне виховання: Молод. шк. / О. Я. Савченко. – К. : Рад. шк., 1979. – 141 с.
29.               Сагайдак В.  Корекція агресивної поведінки підлітків / Віра Сагайдак // Соціальний педагог. – 2010. – № 3. – С. 52–53.
30.               Свіденська Г. М.  Психологічний тренінг як засіб розвитку самосвідомості та зниження рівня тривожності в період підліткової кризи  / Г. М. Свіденська // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. – №9. – С.34–46.
31.               Собчик Л. Н.  Психолог о подростках в школе и семье / Л. Н. Собчик // Практическая психология и логопедия. – 2008. – №2. – С.36–56.
32.               Сологуб Н.  Сім'я як один із факторів відчуження підлітків. Підліток у сім'ї / Н. Сологуб, Л. Кіращук // Психолог. – 2012. – № 2. – С. 23–30.
33.               Шинкаренко М.Формування комунікативної толерантності в підлітків / М. Шинкаренко // Психолог. – 2013. – № 7. – С. 24–30.
34.               Шулікова І. Сучасні технології консультування підлітків / І. Шулікова // Психолог. – 2013. – № 3. – С. 8–11.
35.               Хижняк М. В.  Стилі батьківського виховання й особистісні особливості дітей з різною сиблінговою позицією  / М. В. Хижняк, О. В. Зубко // Управління школою. – 2010. – № 19-21. – С. 61–64.
36.               ЯновськаТ. А.  Психологічні особливості прояву конфліктів між підлітками та батьками  / ЯновськаТ.А. // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / за ред. С. Д. Максименка; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. – К, 2010. – Т. ХІІ, Ч. 5. – С.349–355