«Остап Вишня — поет полювання» (М.Рильський). Цикл «Мисливські усмішки» (гуморески «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» та ін.). Зображення в них комічних життєвих ситуац

Сьогодні на уроці ми продовжимо вивчати творчість Остапа Вишні, причому не просто як гумориста, а як поета за станом душі. Познайомимося із унікальним явищем в українській літературі — «Мисливськими усмішками». Їх із повним правом можна називати лебединою піснею письменника. Це - найпоетичніші твори, справжні ліричні вірші в прозі, які без зайвої декларативності виховують у читача почуття краси, гордості за свою землю. Вони стоять в одному ряду із «Записками мисливця» Тургенєва, мисливськими етюдами та оповіданнями Лєскова і Пришвіна. - У чому ж унікальність «Мисливських усмішок»? Проблемне питання:

Тема уроку: «Остап Вишня — поет полювання» (М. Рильський). Цикл «Мисливські усмішки» (гуморески «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» та ін.). Зображення в них комічних життєвих ситуацій, мальовничих картин природи. Глибокий ліризм розповіді, тонка іронія. Особливості стилю письменника (оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор)

Епіграф уроку: Остап Вишня — справжній мисливець, і при тому поет полювання. Максим Рильський

Важливе місце у творчості видатного українського гумориста Остапа Вишні займає зв’язок людини з природою. Він народився в селі та змалку навчився пізнавати таємниці природи, любити тварин, птахів та рослини, ліси, поля, річки, чарівні краєвиди українського степу. З батьківською турботою ставився до звірів і птахів, що жили поруч із ним у міській квартирі. Про це розповідає його внучка Мар'яна Євтушенко.

Наша квартира нагадувала зоокуточок: два спанієлі й акваріум з рибками. Собака Гайок був улюбленцем Остапа Вишні. Мав за дружину собаку Думку. Вона щороку цуциків приводила. Для мисливців вважалося за велику честь отримати цуценя від цього пса, тому потомство вірний пес гумориста залишив численне. Після смерті господаря пес сильно засумував, він тікав з дому і шукав дідуся по місцях, де вони гуляли. Одного разу Гай потрапив під машину.

У дворі дідусь мав голуб'ятню – дерев'яний будиночок на стояках. Усі голуби були породистими – з розкішними хвостами й чубчиками. Дід залазив до них по залізній драбині. Коли мені було 2 роки, дідусь узяв із собою на пташиний базар. Купив щиглика і чижика. Всю зиму вони жили у клітці. А тоді ми поїхали до лісу й випустили їх на волю. Бабуся казала, що цю традицію він започаткував давно. Восени купував птахів, а весною – випускав.

Остап Вишня (в центрі) на базі мисливців і рибалок у селі Кринки Олешківського району Херсонської області відпочивав у вересні 1956 року. Поряд стоять його друзі й онука Мар’яна. 

Особливе місце в житті Павла Михайловича займали рибалка та полювання. Найчастіше Остап Вишня на мисливство вирушавз Максимом Рильським, якого називав Максимом Черешнею. Переважно вони поверталися зовсім без здобичі, бо не за нею і вирушали, але задоволені й щасливі, що відпочили, намилувалися краєвидами, нарозмовлялися з друзями й наслухалися різних побрехеньок. Девізом Остапа Вишні були промовисті слова: «Живіть, зайці». Цей девіз стосувався і М. Рильського, А. Малишка. Якщо ж і траплялося вполювати звірину, настрій був зіпсований і полювання перетворювалося на траур по убієнному.

По полях ми з Вишнею бродили. Восени, шукаючи зайців.І бур'ян пожовклий, посивілий. Під ногами срібно хрупостів. Скільки доброти було в обличчі,Скільки мудрості в очах було,Як дивився приятелеві в вічіЛюбий наш Михайлович Павло!Ну, а вмів же бути і суворимІ безжальним бути Вишня міг. Як назустріч чорним поговорам. Підіймав свій праведний батіг!Без гучних прожив він декламацій,А в душі поезія цвіла!Друг людини, друг природи й праці,Грізний ворог нечисті і зла!Максим Рильський «По полях ми з Вишнею бродили»Невідоме з історії Остап Вишняhttps://www.youtube.com/watch?v=Nw. Bmrl. RCz. BA

Із переглянутого відеосюжету видно, що письменник дуже шанував життя природи. Його полювання були безкровні, вони полягали у спостереженнях за звичаями звірів та відпочинку на фоні природи. Свої враження та розповіді, які він чув від інших мисливців та рибалок, Остап Вишня вмістив у книжці «Мисливські усмішки». Це була одна з його найулюбленіших тем.

Твори, які входять у цю збірку, дослідник творчості гумориста Іван Зуб поділив на кілька груп за тематичними течіями. Тематичні течіїУсмішки ознайомлювального характеру, у яких автор дає жартівливі та іронічні поради. З неабиякою дотепністю та вигадливістю він відкриває секрети полювання, веде мову про особливості мисливської зброї («Заєць», «Ружжо»). «усмішки, в яких живе поезія не так власне полювання, як самого виходу на природу, пізнавання її до кінця незбагненного буття» («Вальдшнеп», «Перепілка») усмішки, «в яких мисливські успіхи, сказати б, передбачаються як можливі, а реальність – сатира на браконьєрів».

Отже, лейтмотивом цього циклу усмішок є відносини людини з природою, проте, на відміну від багатьох інших творів, головним героєм тут виступає природа. Вона дуже часто має людські риси, співпрацює з людиною, допомагає їй, розкриває перед нею свої таємниці. Дослідник творчості гумориста Іван Дузь виділив кілька функцій, які в збірці виконує природа. 5) природа є віддзеркаленням реакції письменника на суспільно-політичні обставини тогочасної України. 4) Остап Вишня чудово знає німу і звукову мову птахів та звірів. «Коли перепел кличе свою перепілочку, то це обов’язково буде чарівне стокато, іволга заливається флейтою, соловей не співає, а ридає над своєю коханою» 3) письменник звертається до живих істот, як до людей, дає поради і висловлює співчуття. Активно діючу функцію виконують птахи і звірі. Вони такі ж дотепні, як і їх полювальники. Вони пустуни і гумористи. 2) удаючись до засобу персоніфікації, гуморист змушує те чи інше явище природи мислити і говорити. 1) в «Мисливських усмішках» вона не є фоном, статичною картиною, вона тут жива і діюча. Функції природи:

У «Мисливських усмішках» важливими є описи природи. Остап Вишня із захопленням показує ліс, виявляючись справжнім живописцем. На прикладі персоніфікованого образу кленового листка письменник задумується над одним з одвічних питань людства: народження і вмирання, життя і смерті. Образ кленового листка передає інстинктивне прагнення життя: він не хоче прощатися зі світом, тому намагається піднятися, кружляє. Опис викликає асоціацію людського вмирання.

Багато людей також бояться смерті, прагнуть жити, не хочуть відійти з цього світу. Паралель між природою і людиною викликає оптимістичну уяву. Життя зовсім не вмирає, бо на місце померлих народжуються нові люди. Це одвічний круг життя. Цей фрагмент указує на те, що в житті є місце як для радісних, так і для сумних хвилин, тобто ніщо не триває вічно.  Після зими приходить весна, після сумних моментів радісні. Людина в момент смерті не зникає зовсім із цього світу, вона живе в пам’яті наступних поколінь, які згадують покійника, користуються його життєвим доробком. Отже, автор виступає водночас як філософ, котрий задумується над таємницею буття, пробує пояснити сенс існування і видобути зі світу радість.

У «Мисливських усмішках» з’являються багато «тваринних символів» (образи собак і диких звірів). Дуже часто в усмішках з’являється образ собаки як символ вірного друга, надійності, незрадливості, непідкупності. Собаки супроводжують мисливців навіть у їхніх зовсім не мудрих вигадках під час полювань. Вони слухають своїх хазяїв інколи й ціною свого життя.

В усмішці «Відкриття охоти» представлена ситуація, коли вірний пес до кінця був слухняний та терпеливо чекав на свого хазяїна, навіть тоді, коли той забув про нього: «На зеленому килимі, під задумливою вербою, точитимуться спогади про знаменитого його гордона – таких псів тепер не буває! – який одного разу став на стойку в густій ліщині на вальдшнепа, та так став, що ніякими свистками, ніякими гудками його не можна було зрушити з тої стойки.

Довелося його залишити в лісі, бо настала вже ніч, а обставини змусили Івана Петровича на другий день ранком виїхати з того міста. Повернувся він аж через рік, згадав про пса, пішов у ліс, розшукав ті кущі: – Дивлюсь стоїть кістяк мого гордона, і стоїть з піднятою правою лапою! От був і собака! Мертва стойка? Такого собаки я не бачив!»

Трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці. Герой-оповідач Остапа ВишніВ поверненні здебільшого без здо-бичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзич-ливий і наївний, наче дитина. Паспорт твору. Любить оповідач обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію. Часом розповідь оповідача набуває повчального тону, удаваної серйозності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися. Головна ідея: любити й берегти природу, утвердження думки про за­хист природи. Тема: змалювання краси рідної природи й заклик до її збереження. Жанр: усмішка. Для нього головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.

Однією з найдотепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні є гумореска «Як варити і їсти суп із дикої качки». Присвячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в журналі «Перець» 1945 p., вже після повернення письменника із заслання. . Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» — час, коли дика качка з'являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» — своєрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довколишнім світом. Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвітньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення.

Із великим замилуванням описує Остап Вишня природу — річку Оскіл, диких каченят: «Заплава річки Осколу, Де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні…»

Мова мальовничого пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна. Такий ліризм посилюється змалюванням появи на річковому плесі сім'ї чирят: матері й «манісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», легесенькі «болотяні курочки». Саме із запрошення побувати «на річці на Осколі» починається усмішка «Сом» , ніби спонукаючи читача до довірливої розмови. Оповідач перейнятий щирим захватом від краси довколишнього світу — своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи.

Усе тут рухається, міниться барвами, звуками, з-поміж яких пробиваються дівочі «різні чудові пісні». Створюється враження від великого живого рухливого організму, яким є природа і в якому все взаємопов'язане, а людина — її невід'ємна частка. Від лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги небезпеки (вустами діда Панька) — наприклад, про «велику ковбаню», у яку може і «дзвіниця пірнути».

Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася «ще за панів» з величезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера». Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже «дуже заядлий і дуже справедливий рибалка», й акценти тут інакші — про те, який сом сильний і могутній.

Мабуть, нею можна було б і скористатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»). Нарешті, картина остання, завершальна, — у цій історії образ сома цілком реалістичний, приземлений — на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів.

Письменник розповідає з гумором неймовірні бувальщини про сомів, їхні звички, про пригоди, що трапляються з рибалками. І хоч у цих пригодах чимало, м'яко кажучи, без перебільшень, це не заважає читачеві весело сміятися й дивуватися багатству та красі нашої рідної природи: «Інтересна риба сом! За царського режиму, як свідчать дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до 400 кілограмів, ковтав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави…». «А сома… сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого. Це, дорогі наші читачі, серйозно й без жодного перебільшення».

Як бачимо, у цій усмішці акварельний український краєвид змінюється майстерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фантастичних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи, неприхована любов до неї, відчуття казки з дитинства, святковості.

у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки;у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом;Паспорт творуу четвертій герой-оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити.у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна;Головна ідея:виховання любові до природи, щирий захват красою рідної природи, неприхована залюбленість у неї. Тема:гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з'їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера. Жанр: усмішка. Літературний рід: епос. Композиція:усмішка складається з чотирьох частин:

Енциклопедична довідка. Со́м звича́йни, або європе́йський (Silurus glanis) — риба з роду сом (Silurus) ряду сомоподібних (Siluriformes). Прісноводна донна річкова риба, що живе на глибоких ділянках річок, глибоких протоках і старицях, в озерах і водосховищах, також у солонуватих водах лиманів. Найбільша прісноводна риба в Європі. Цінна промислова риба.

Не близький світ; лазили б по мені раки; щоб ні звуку, ні шурхоту не було; якби ж таки того пана чорти були узяли; але нема де правди діти; куди дірка дівається, як бублик їдять. Які прислів'я та приказки використано в усмішці? З якою метою? ….щоб передати колоритним народним словом поетичність, чуття прекрасного, щедротного світу природи та багатого душею оповідача.

В усмішці «Дика коза» опис тварини нагадує похвальний гімн, викликаний захопленням її красою: «Благородна тварина – дика коза. Благородна i своєю постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п’є. Благородна i в стрiмкому вихорi-льотi, коли, налякана, не бiжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи помiж дубо-клено-ясенових стовбурiв...»

Письменник захоплюється цією твариною, ставиться до неї з великою пошаною. Це свідчить про його любов до природи, про заклик до пошанування життя. Як контраст і антиномія до цього опису являється у творі образ браконьєра, якого автор осуджує. Він протиставляє поняття «благородність» – «підлість»: «А ще благороднiша вона тим, що через неї i завдяки їй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника – людини, якiй є назва браконьєр. Браконьєр – це, власне кажучи, людина тiльки зверху: в неї, коли починати знизу, – дві ноги, черево, груди, двi руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на головi. У баньках (у людей цi штуки звуться – очi) нема нi радостi, нi суму, самi тiльки хитрощi. У людей очi дивляться, а баньки в браконьєра – бiгають. Серця в браконьєра нема. Замiсть серця в нього торбочка з м’язiв. Торбочка ця в нього спецiально для того, щоб сильно дуже калататися, коли хтось тюкне. Оце й є – браконьєр. Так ще раз кажемо, дика коза допомагає виявляти серед людей отих вилюдкiв-браконьєрiв, хоч i платить за це своїм життям».

Ось які негативні риси письменник помічає в образі браконьєра: очі – сліпі баньки; серця – нема; голова – не думає. У цьому описі видно, як автора дратують люди, котрі винищують природу, беззаконно вбивають звірину. Він критикує їхню жадібність, злодійство. Браконьєр тільки ззовні нагадує людину, але душа його пуста й холодна. Він не любить природи, ганьбить добре ім’я справжніх мисливців, які вбивають звірів тільки тоді, коли це насправді необхідно. Про ставлення гумориста до людей такого типу свідчать зневажливі слова: «баньки» замість очей, «вилюдок», а не людина, «писок», а не обличчя.

Коло думок. Максим Рильський назвав Остапа Вишню «поетом полювання». Чому ж так назвав?✵ Я вважаю…✵ Тому що…✵ Отже…Нині, коли людство стоїть на грані екологічної катастрофи, з особливою силою відчуваєш велику прозорливість Остапа Вишні, який ще  шість десятиліть тому почав боротьбу з губителями природи, вчив її любити, оберігати. «Мисливські усмішки» сьогодні сприймаються не тільки як шедевр світової гумористики, а й як азбука святого почуття патріотизму, школа любові до рідного краю.«Мисливські усмішки».

- У чому ж унікальність усмішок Остапа Вишні? У них - оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою.

«Мисливські усмішки» показують єдність людини з природою. Це видно в персоніфікованих образах звірів та в персонажах. Сучасні критики пишуть, що ці усмішки «пройняті ідеєю життєствердження, уславлення прекрасного в житті людини й природи. Це виявляється в самій тональності розповіді, в авторському ставленні до епізодичних постатей друзів-полювальників, а найперше у неповторному образі автора-оповідача, людини по-народному чутливої до добра, до краси, окриленої великою любов’ю до сучасників і до всього навколишнього світу».

Отже, тема людини і природи в «Мисливських усмішках» багатогранна. Ці твори порушують проблеми екології та захисту природи. Закликають добре ставитись до звірів та домашніх тварин. Поряд з цим сповнені пошуків, щоб знайти відповідь на одвічні людські питання: про сенс життя, про смерть. Письменник учить шанувати природу, критикує прагматизм, осуджує браконьєрство, заохочує насолоджуватися красою природи.

Впустіть у своє серце промінчик доброти, змініть своє ставлення, перш за все, до природи та братів наших менших, а також один до одного. Поспішайте творити добро, вчіться співчувати, не намагайтеся комусь зробити зло, причинити біль. Пам’ятайте! Якщо ви зростете добрими людьми, то буде й вам всюди добре, бо, як каже народна мудрість: «Доброму скрізь добре!» Не забувайте про це ніколи. Нехай у вашому серці завжди живуть велика любов і доброта, щирість і співчуття, людяність і щедрість.

Ратушна Наталія Миколаївна -вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіАвтор ресурсу