Освіта в Україні у 18 - І пол. 19 ст.

Освіта та наука в Україні XVIII-XIXст

У другій половині XVIII ст. культурний розвиток українського народу значно активізувалися, власне XVIII ст. стало періодом великого культурного піднесення, у суспільстві почався природний процес формування культурних блоків

Києво-Могилянська академія. Перший і найкращий за значенням вищий навчальний заклад України. Студенти Академії продовжували навчання у провідних європейських навчальних закладах. Відомі випускники: А. Ведель, Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, І. Григорович-Барський, Н. Згурський, О. Шумлянський. Мала велику бібліотеку, яка налічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей знань на всіх європейських мовах, якими вільно володіли студенти. Крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави. Обов'язковою дисципліною для всіх студентів було вивчення поетики і музики. При Академії працювали великий зведений хор і оркестр. Стала взірцем для навчальних закладів України.

Створені за зразком Києво_Могилянської академіїЧернігівський колегіум. Переяславський колегіум. Харківський колегіум

Правобережжя. На Правобережній Україні та в західнослов’янських землях розвитку освіти і науки заважали польські поміщики. Польські реакційні кола всіляко перешкоджали українському спрямуванню Львівського університету, єдиного вищого навчального закладу в Галичині. Але активно підтримувались єзуїтські колегії та уніатські школи, які мали яскраво виражений польсько-католицький характер. Навчальний процес у Львівській Академії проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці XVI століття; помітні зміни у цю програму стали вносити лише в середині XVIII ст.

Буковина і Закарпаття. На Буковині стан освіти був ще гірший. Працювала невелика кількість церковно-уніатських шкіл, де викладання велося мовою “руською”Тільки 1744 р. У Мукачеві було відкрито бокгословську семінарію З 1778 року продовжує свою діяльність у стінах Ужгородського замку, який імператриця Марія-Терезія подарувала Мукачівському єпископу.

Слобожанщина. Харківський колегіум в 1727 р. на початку своєї діяльності став центром освіти Слобожанщини. Створений за зразком Києво-Могилянської академіїБув другим за значенням навчальним та науковим центром в Україні, одним із провідних осередків формування української інтелігенції.

Харківський колегіум. У Харківському колегіумі викладали філософію, богословіє, грецьку, латинську і російську мови. До колегіуму приймали дітей усіх соціальних станів. Кількість учнів — 400 В 1769 р. при Колегіумі були відкриті «додаткові класи» які розташовувались за межами монастиря прикладних наук - геодезія, інженерна справа, артилерія, музика, танці, живопис та архітектура гуманітарно-природничих наук - математика, історія, географія, французька, німецька та італійська мови Мета утворення: підготовка дворянських дітей до державної служби У 1789 році ці класи були відокремлені від Колегіуму і об'єднані з Народним училищем, а згодом перетворилися на Слобідсько-Українську гімназію. 1795 року до програми введено фізику і природознавство

Освітня наука російського царизму В першій половині XIX ст. російський царизм покінчив з українською школою і надав їй становий характер . Микола I( 1825-1855 рр. )Олександр I ( 1801-1825 рр. )

Для дітей купців і службовців, були відчинені двері училищ. Дворянських дітей чекали в гімназіях, ліцеях та університетах.

Нищі верства суспульства , серед яких було багато українців, могли розраховувати лише на двокласні школи .

Слобожанщина у ХІХ ст. У межах українських губерній, які входили до Харківського учбового округу, діяла система шкіл за статутом 1804 р. («Статут університетів» і «Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам»), що регламентували структуру і принципи побудови народної освіти в країні та безпосередньо позначалися на українському шкільництві.

Харківський університет У 1805 р. у Харкові відкрився перший в Україні університет, який відіграв значну роль у розвитку культури, науки, освіти і школи. Він здійснював керівництво навчальними закладами Харківського учбового округу. У 1885 р. у віданні цього університету було 136 парафіяльних училищ, 116 повітових училищ і 13 гімназій. Його було засновано з ініціативи місцевої громади, передусім Василя Каразіна. Першим ректором став філолог Іван Рижський. Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820—1850-х роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. У 1863 р. університет відповідно до нового Статуту здобув часткову автономію.

На початку XIX ст. запрацювали нові заклади нового типу – ліцеї. Рішельєвський ліцей ( 1817 р . )Ніжинська гімназія ( 1820 р. )Новоросійський університет ( 1865 р. )

Правобережжя. У Правобережній Україні школи працювали за окремим статутом: парафіяльні училища були у віданні католицького духівництва і чернечих орденів; існували примітивні сільські школи, де учнів навчали дяки (в одній із них навчався Тарас Шевченко). Навчання тут велося польською мовою, російська мова вивчалась як дисципліна. Після придушення польського повстання 1830—1831 рр. на Волині, Поділлі й Київщині закрили 245 початкових і середніх шкіл.

Київський університет. У 1834 р. було відкрито Київський університет, який став науково-навчальним і культурним центром України. Це був другий заклад вищої освіти на території підросійської України після Харківського Імператорського університету. Початковою метою, що ставилася перед Київським університетом, був намір позбавити культурної підтримки, а відтак русифікувати київську інтелігенцію, яка була вороже налаштована до російської влади. Ще від середини 19 ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні. Тут вчилися члени Кирило-Мефодіївського товариства — В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845-47 рр. в Археографічній комісії при університеті.

Буковина і Закарпаття. На землях Східної Галичини і Буковини школи було полонізовано і онімечено. В 1805 р. «руські» школи передані латинській консисторії, а вже з 1817 р. навчання в них дозволялося тільки польською мовою. Українською мовою можна було навчати тільки в приватних школах. У 1848 р. під впливом буржуазно-демократичної революції австрійський уряд дозволив навчання в школах українською мовою, проте польське панство цілком проігнорувало це право.

При університетах та інших установах створювалися культурні, освітні й наукові товариства, метою яких було вивчення науки, мистецтва, технологій та поширення знань у суспільстві. Влада цей рух не забороняла, оскільки він не загрожував державному устрою. Так, у 1812 р. для розвитку природничих і гуманітарних знань створено Товариство наук при Харківському університеті. На засіданнях його зачитували наукові доповіді, обговорювали досліди. Результати цієї роботи друкували для широкого загалу читачів. Культурно-освітні товариства

Важливою подією для відновлення й збереження історичної пам’яті українців стало створення громадського об’єднання — Тимчасового комітету для дослідження старожитностей у Києві (1835-1845). На основі зібраних матеріалів у 1852 р. створено Київський центральний архів давніх актів. Створене 1839 р. в Одесі Товариство історії та старожитностей збирало й описувало залишки давнини. Зібраний матеріал оприлюднювали у спеціальних виданнях. У Львові протягом 1821-1826 рр. діяло Товариство прихильників слов’янщини — громадсько-літературний гурток, заснований при місцевому університеті. Видання культурно-освітніх товариств

Значного розвитку вітчизняна наука досягла з відкриттям Харківського та Київського університетів. Тут розвивались такі галузі знання, як фізика, астрономія, хімія, геологія, медицина та ін. Розвитку ботаніки, садівництва й агрономії сприяла дослідна робота в ботанічних садах, які закладалися при університетах.

Він уводить у науковий і навчальний обіг філософські погляди Р. Декарта, Дж. Локка, новітні астрономічні дослідження, зокрема Г. Галілея. Активно бореться із схоластикою у читанні курсів. Наукова думка України активізувалася завдяки діяльності відомого філософа і просвітника Ф. Прокоповича. Він одним із перших приніс в українську наукову школу кращі набутки наукової системи Європи. Феофан Прокопович

Михайло Максимович (1804-1873) — історик, етнограф, фольклорист, літературознавець, природознавець, педагог, громадський діяч. Ректор Київського університету. Його світогляд базувався на розумінні природи як живого цілого, здатного до саморозвитку. Таке бачення викладав у працях «Основи ботаніки», «Роздуми про природу». Уславився він і як фольклорист, оприлюднивши «Українські народні пісні» (1834). Опублікував низку праць з історії козаччини, гайдамаччини. Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу

Микола Іванович Костомаров— видатний український історик, етнограф, прозаїк, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог. Очолював Кирило-Мефодіївське братство, професор Київського університету. Відомі твори: «Богдан Хмельницький», «Руїна»

Микола Маркевич ( 1804 – 1860 рр. ) Помітний внесок у розвиток науки зробив Микола Маркевич – український історик, поет і етнограф. З його творів . Зокрема “Русалка” , “Івана Купала” постають міфічні постаті , описи народних звичаїв та обрядів . У творі «Гетьманство» звучить настольгія з героїчнмим минулим XVII-XVIII ст. Він одним із перших в українській народній поезії створив образ народного співця – Кобзаря бандуриста. Найвідоміші твори присвячені козацтву та національно визволним прагненням визволення українського народу . Великою популярностью серед сучасників користувалась “История Малороссии”.

Зробив чимало технічних винаходів і наукових відкриттів. За його ініціативи в Харкові, Києві, Миколаєві, Полтаві були відкриті перші метеорологічні станції, за даними спостережень яких почали передбачати погодні зміни. Автор близько 60 наукових праць із агрономії, хімії, конструювання сільськогосподарських машин, нових методів сільськогосподарського виробництва. Василь Каразін (1773-1842) — учений, винахідник, громадський діяч, засновник Харківського університету.

Українські математики. Підручник с курсу математики професора Харківського університету , Тимофія Осиповського , десятиліттями залишався головним підручником в усій Російській Імперії .Ім’я його учня, М. Остроградського – талановитого математика , стало відомо науковцям Європи. Він працював академіком в Петербурзькій , Парижській , Римській та Туринській академіях наук. Зробив значний внесок у розвиток математичної фізики, математичного аналізу, теоретичної механіки, теорії чисел, алгебри, теорії ймовірності. Автор понад 100 наукових праць. Започаткував Петербурзьку математичну школу. Михайло Остроградський

Українські біологи1. Анатом і гістолог Володимир Бец описав нервові клітини Беца і нейрони Кахаля 2. Гістолог Никанор Хржонщевський відкрив епітелій у легенях3. Ботанік Сергій Навашин описав подвійне запліднення у квіткових рослин4. Ілля Мечніков описав клітинний імунітет і фагоцитоз, за що отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини. Фізіолог Володимир Правдич-Немінський виміряв першу поверхневу електроенцефалограму.1.2.3.4.

Дякуємо за увагу!8 годин сну. Презентація з історії