Оздоровча фізична культура для ЗВО

ЛЕКЦІЯ 1

 

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ ТА ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ

 

План вивчення теми

 

1. Джерела інформації з вивчення спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи.
2. Основні терміни і поняття спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи.
3. Оздоровчі, виховні та освітні завдання спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи.
4. Напрями і принципи використання спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи.

 

Рекомендована література:

1.       Андрєєва О. В. Фізична рекреація різних груп населення: монографія. К.: ТОВ «НВП Поліграфсервіс», 2014. 280 с.

2.       Гостішев В. М., Сватьєв А. В., Богдановська Н. В. Оздоровчі види фізичної культури: навчальний посібник. Запоріжжя: Запорізький НУ, 2010. 180 с.

3.       Організація навчально-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у професійно-технічних навчальних закладах: навчально-методичний посібник / під загальною редакцією Ю. М. Штики. Суми, б.в., 2017. 132 с.

4.       Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

5.       Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

6.       Суббота Ю. В. Оздоровчі рухові програми самостійних занять фізичною культурою і спортом: практ. посібник для студ. вищ. навч. закл. ІІІ–IV рівнів акредитації; М-во освіти і науки України. К.: Кондор, 2011. 163 с.

 

1. Джерела інформації з вивчення спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи

 

Однією з першочергових проблем нашого життя, коли час ставить високі вимоги до біологічних і соціальних можливостей людини, є проблема здоров’я нації. Надзвичайну роль у її розв’язанні відіграє фізичне виховання і спорт. Всебічний розвиток рухових здібностей людей, професійно-прикладна і фізична підготовка стає необхідною умовою ефективності у трудовій діяльності.

Сьогодні необхідно вдосконалювати традиційні й упроваджувати нові форми і методи проведення спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи (СМ і ФОР), виходячи з об’єктивного та раціонального мислення суспільства про засоби та чинні дії фізичного виховання і спорту (ФВіС).

Ураховуючи цей аспект характеристики роботи, її технологію слід визначати як систему науково обґрунтованих та органічно взаємопов’язаних способів досягнення поставленої мети, що застосовуються за визначеними принципами і правилами з використанням адекватних, раціональних, ефективних і надійних засобів. Виходячи               з вищезазначеного, технології СМ               і ФОР розв’язують такі завдання:

-                формування чіткого уявлення про особливості, специфіку організації і методики проведення СМ і ФОР у різних напрямах діяльності;

-                формування вмінь і навичок використання традиційних і нетрадиційних методик ФВіС, чинників здорового способу життя різних верств населення з метою підвищення їх рівня фізичної підготовки, ураховуючи також людей з обмеженими особливостями (інваліди);

-                створення уявлення про основний напрям і зміст організаторської діяльності із залучення різноманітних груп населення до систематичних занять ФВіС;

-                надання порівняльної характеристики особливостей проведення СМ і ФОР у спеціалізованих спортивних колективах і спортивних товариствах за місцем проживання, у різних системах освіти, під час організації реабілітаційних заходів, а також вивчення досвіду організаторської діяльності спортивно-масової роботи в зарубіжних країнах;

-                складання моделі підготовки фахівців на основі організаційно-методичної теорії розвитку ФВіС в Україні та за кордоном.

Первісні джерела, які є у фізичному вихованні, поділяються на групи:

-           періодична науково-технічна література;

-           неперіодична науково-технічна література;

-           наукові праці, збірники, матеріали наукових конференцій, симпозіумів, семінарів науково-дослідних і навчальних університетів;

-           дисертації здобувачів, учених, автореферати;

-           звіти про науково-дослідні роботи;

-           патентна інформація;

-           нормативно-технічна література;

-           планово-звітна документація;

-           неперіодична науково-дослідна література;

-           засоби масової інформації.

Періодична науково-технічна література. До цієї групи джерел належать:

-           журнали «Теорія та практика фізичної культури», «Теорія і методика фізичного виховання і спорту» та ін., в яких висвітлюються питання тренування, технічної і тактичної підготовки, фізіології, спортивної медицини, юнацького спорту, масової фізичної культури, фізичного виховання учнів, дискусійні питання, даються консультації;

-           фахові журнали з різних видів спорту, де публікуються науково-методичні матеріали з розвитку та вдосконалення всіх видів спорту, популярних спортивних ігор (футбол, хокей, баскетбол, волейбол, теніс, гандбол, водне поло та ін.). У цих журналах друкуються нові методики навчання і спортивного тренування, удосконалення техніки і тактики, спортивні результати, інформація про спортсменів, матеріали для тренерів, які працюють у командах майстрів, а також для тренерів команд виробничих колективів;

-           питання масової фізичної культури висвітлюються у журналах «Олімпійська арена», «Старт», а також у різних комерційних виданнях;

-           для викладачів і вчителів фізичної культури видається журнал «Фізичне виховання в школі», де подаються методичні рекомендації з організації і проведення уроків фізкультури, позакласної спортивної і фізкультурно-масової роботи.

Слід зазначити, що у зв’язку з відсутністю фінансування, різким розмежуванням статей бюджету на засоби інформації, які відносяться до фізкультурно-масової роботи, припинився випуск багатьох періодичних видань. Проте фахівці, які працюють у галузі фізичної культури, активно використовують періодичну літературу із суміжних галузей науки і техніки.

Неперіодична науково-технічна література. До цього виду джерел інформації можна віднести підручники і монографії. Підручник – засіб науково-педагогічної і методичної інформації у галузі фізичного виховання і спорту. На відміну від підручників, у монографії досліджується найбільш повно яка-небудь одна наукова проблема.

Для написання та видання підручника необхідно витратити багато часу, оскільки до моменту виходу в середовище інформації зміст його не раз втрачає свою оперативність. Новизна матеріалів середня, бо поряд з новими даними публікуються відомості, які були відомі раніше. Висока вірогідність забезпечується кваліфікацією авторів і рецензентів. Проте, у зв’язку з наявністю великої кількості комерційних видань більшість авторів видають підручники в галузі фізичного виховання і спорту, які містять неперевірену або ненаукову інформацію, що призводить до перекручування дійсності. Тому під час вибору такої літератури необхідно знати вимоги щодо написання і рецензування наукових праць (науковий ступінь і звання автора, а також рецензентів, рівень видавництва).

Наукові праці, збірники, матеріали наукових конференцій, симпозіумів, семінарів науково-дослідних і навчальних університетів. Висвітлюється більшість наукових проблем, які були опубліковані кількома авторами, але є збірники, в яких є одна проблема, яка висловлена цілим рядом авторів і розглядається з різних боків. Матеріали, що подані у збірниках, мають активно використовуватися для виховного і навчально-тренувального процесів. Найбільш цінні методичні вказівки з основних розділів підготовки спортсменів займають видання з окремих видів спорту: «Гімнастика», «Плавання», «Бокс», «Ковзанярський спорт», «Важка атлетика» та ін.

Крім того, матеріали конференцій, симпозіумів з актуальних питань спортивно-масової фізкультурної роботи публікуються з огляду на доповіді, які мають характер новизни.

Ця група джерел у виданні дуже оперативна. Вимоги новизни високі, оскільки прагнення авторів швидше ознайомити суспільство з результатами досліджень інколи призводять до необґрунтованих висновків.

Дисертації здобувачів, учених, автореферати. Викладаються основні положення впроваджуваної роботи. Оперативність цієї групи джерел інформації недостатня, бо підготовка дисертаційної роботи вимагає значного часу. Однією з вимог, яка ставиться до дисертації, є наявність новизни і практична реалізація результатів досліджень. Разом з тим обмежений тираж авторефератів дисертації (100 екземплярів), а також мала кількість машинописних текстів самих дисертацій (3–4 екземпляри) значною мірою перешкоджають використанню їх у практичній діяльності.

Звіти про науково-дослідні роботи. Цей вид наукової інформації в галузі ФВіС відноситься до неопублікованих документів. Проте їх стислий зміст розташовується у «бюлетені реєстрації НДР» під рубрикою «Фізичне виховання і спорт». Якщо який-небудь звіт зацікавить фахівця, то він може замовити його копію у встановленому порядку.

Патентна інформація. До цього джерела інформації відноситься зображення винаходу в галузі фізичної культури, авторського свідоцтва і патенту. На жаль, питанням зображення і раціоналізації в галузі ФВіС не приділяється особливої уваги, оскільки більшість фахівців, які отримали цікаві результати у процесі дослідження, створили ефективний технічний засіб тренування, намагаються відразу надрукувати ці відомості, тим самим позбавляють можливості претендувати на отримання авторського свідоцтва, яке є юридичним документом з охорони авторства і придбання винаходу. Патентна інформація відображає об’єктивність наукових винаходів, проте інколи залишається не впровадженою, оскільки засоби масової інформації часто не приділяють уваги винаходам.

Нормативно-технічна література. Нормативно-технічну літературу (НТЛ) можна поділити на 2 групи. До першої групи входять державні стандарти і нормативні документи, які мають організаційно та методично забезпечувати якість роботи з фізичного виховання. Друга група містить державні стандарти і нормативні документи для метрологічного забезпечення єдності і точності вимірів. Оперативність НТЛ невисока, оскільки поширення цього виду інформації перешкоджається через час, який витрачається на погодження та затвердження розроблених документів у різних інстанціях.

Планово-звітна документація. Джерелами цього виду інформації є перспективні, річні, тематичні, довгострокові плани науково-дослідних робіт, річні звіти з наукової роботи інститутів фізичної культури, статистичні звіти з ФВіС. Проте вірогідність інформації не завжди задовільна, оскільки більшість відповідальних працівників навмисно підвищують результати науково-дослідних робіт.

Неперіодична науково-дослідна література. До них відносяться джерела інформації, в яких уміщуються архівні матеріали, а також різні переклади статей і публікацій з іноземних мов. Це найбільш цінні джерела інформації, оскільки відображають тематику проведених за кордоном досліджень та ознайомлюють з їх результатами. На жаль, оперативність цих джерел інформації низька, бо багато часу витрачається на переклад. Крім того, вірогідність забезпечується рівнем кваліфікації перекладача, знанням предмета.

Засоби масової інформації. До них відносяться: друковані (газети, журнали, листівки тощо), аудіовізуальні (радіо, магнітофони, записи касетах, телебачення, кіно, відеозапис). Це найбільш оперативна інформація, яка дає змогу коригувати, аналізувати і планувати діяльність як тих, хто займається, так і тих, хто тренується.

 

2. Основні терміни і поняття спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи

 

Організація та методика спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи – це навчальна і наукова дисципліна, яка вивчає сфери і напрями впровадження фізичної культури, форми організації спортивно-масової ата фізкультурно-оздоровчої роботи різних груп населення тощо;

неолімпійський спорт – напрям спорту, пов’язаний з організацією та проведенням спортивних змагань з неолімпійських видів спорту та підготовкою спортсменів до цих змагань;

олімпійський спорт – напрям спорту, пов’язаний з організацією та проведенням спортивних змагань з олімпійських видів спорту та підготовкою спортсменів до  цих змагань;

спорт – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та іншій підготовленості шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них. Спорт має такі напрями: дитячий спорт, дитячо-юнацький спорт, резервний спорт, спорт вищих досягнень, професійний спорт, спорт ветеранів, олімпійський спорт, неолімпійський спорт, спорт інвалідів тощо;

спорт інвалідів – напрям спорту, пов’язаний з організацією та проведенням спортивних змагань з видів спорту інвалідів та підготовкою спортсменів до цих змагань;

спортивне змагання – захід, що проводиться організатором спортивних заходів з метою порівняння досягнень спортсменів та визначення переможців відповідно до правил спортивних змагань з видів спорту та затвердженого організатором спортивних заходів положення (регламенту) про ці змагання, що відповідає визначеним центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту вимогам;

спортивна діяльність – заходи, що здійснюються суб’єктами сфери фізичної культури і спорту для розвитку спорту;

спортсмен – фізична особа, яка систематично займається певним видом (видами) спорту та бере участь у спортивних змаганнях;

масовий спорт (спорт для всіх) – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на забезпечення рухової активності людей під час їх дозвілля для зміцнення здоров’я;

спортивні заходи – спортивні змагання та/або навчально-тренувальні збори;

фізкультурно-оздоровча діяльність – заходи, що здійснюються суб’єктами сфери фізичної культури і спорту для розвитку фізичної культури;

фізкультурно-спортивні послуги – організація та проведення суб’єктами сфери фізичної культури і спорту фізкультурно-оздоровчої діяльності та/або фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів або підготовки спортсменів до змагань з видів спорту, визнаних в Україні;

фізкультурно-спортивна реабілітація – система заходів, розроблених із застосуванням фізичних вправ для відновлення здоров’я особи та спрямованих на відновлення і компенсацію за допомогою занять фізичною культурою і спортом функціональних можливостей її організму для поліпшення фізичного і психічного стану;

фізична рекреація – соціальне корисне використання фізичних вправ, ігор, туризму, природних факторів з метою активного відпочинку, розваги, одержання задоволення, відновлення сил;

організатор фізкультурно-оздоровчих або спортивних заходів – юридична (юридичні) або фізична (фізичні) особа (особи), яка (які) ініціювала (ініціювали) та проводить (проводять) фізкультурно-оздоровчі або спортивні заходи та здійснює (здійснюють) організаційне, фінансове та інше забезпечення підготовки і проведення цих заходів;

фізичне виховання різних груп населення – напрям фізичної культури, пов’язаний з процесом виховання особи, набуттям нею відповідних знань та умінь з використання рухової активності для всебічного розвитку, оздоровлення та забезпечення готовності до професійної діяльності та активної участі в суспільному житті.

 

3. Оздоровчі, виховні та освітні завдання спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи

 

Використовуючи засоби інформації, різні форми фізичних вправ і спорту, масова фізична культура виконує оздоровчі завдання, що зберігають і зміцнюють здоров’я людини, підвищують рівень фізичної підготовки і працездатності, а також продовжують творчу активність особистості. У тих, хто займається фізичними вправами, має виховуватися відповідальне ставлення до свого здоров’я, усвідомлене розуміння необхідності достатньої рухової активності в режимі кожного дня.

Методики фізичного виховання і спорту (МФВіС) широко використовуються як:

-           засоби охорони і зміцнення здоров’я;

-           засоби боротьби з гіподинамією;

-           засоби профілактики різних захворювань.

Засіб охорони і зміцнення здоров’я. Різні заняття фізичними вправами спричинюють функціональні зрушення в системах організму людини.

У системі опорно-рухового апарату – зміцнення кісткової тканини, збільшення м’язового об’єму за рахунок м’язової гіпертрофії; збільшення кількості скорочувальних компонентів у м’язах, що працюють.

У дихальній системі – збільшення економічності дихання у стані спокою та більшої продуктивності органів системи дихання у період активної діяльності; збільшення ЖЄЛ і дихального об’єму, що дає можливість забезпечити окислювально-відновні процеси необхідною кількістю кисню, а також підвищити витривалість дихальних м’язів.

У серцево-судинній системі – збільшення об’єму серцевого м’яза, що забезпечує значний систолічний об’єм та, відповідно, підвищує надання продуктів енергоутворення до систем організму. Підвищує економічність роботи серця у стані спокою (спортивна брадикардія).

У ЦНС, вегетативній нервовій системі підвищується стійкість до проведення нервових імпульсів від м’язів, що працюють, до рухових центрів кори головного мозку, що якісно формує рухові вміння і навички. Підвищує стійкість нервової системи до стресових ситуацій.

За рахунок рухових компонентів та участі механорецепторів формується пропріоцептивна (рухова) пам’ять під час створення стереотипних ситуацій (реакції на рухові об’єкти, предмети). Крім того, рухові дії викликають зміни в гуморальній системі організму (стимулююча функція гормонів і залоз внутрішньої секреції), основними з яких є адреналін, норадреналін, тестостерон, тіамін та ін.

Засіб боротьби з гіподинамією. Дослідження засвідчили, що в умовах сучасного суспільства, коли існують різні механізми пристосування, механічні та автоматизовані комплекси, людина стала менше фізично працювати, зменшився обсяг її рухів. Недолік таких рухів дістав назву гіподинамія. Наслідки гіподинамії – це ранні захворювання опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи (атеросклероз, клінічна хвороба серця), а також різні захворювання інших органів і систем.

Засіб профілактики різних захворювань. Сучасні методики фізичного виховання і спорту, вивчаючи і пропагуючи різні види загартування, види гімнастики, спеціалізовано спрямованих фізичних вправ (водолікування, системи загартовування «за Івановим», гімнастики «йога», «за Бутейко», «за Стрельниковою», різні види східної гімнастики та ін.), також виконують профілактичну функцію різних захворювань.

Розв’язанню оздоровчих завдань сприяє підвищення спортивної майстерності. Спорт прийнято поділяти на спорт вищих досягнень і спорт для всіх. Спорт вищих досягнень передбачає організацію систематичних занять, тренувань, змагань, під час яких ставиться завдання досягнення максимально можливих спортивних результатів, які перевищують уже досягнуті раніше у певному виді спорту.

Спорт для всіх – це заняття окремими видами спорту, переважно масовими або різноманітними фізичними вправами на основі багатоборства і розрядної класифікації з метою активного відпочинку, усунення нервового емоційного напруження, зміцнення здоров’я, підвищення працездатності і досягнення фізичної досконалості.

Вибирати засоби фізичного виховання і регулювати фізичні навантаження треба відповідно до принципу фізичної спрямованості, тому однією з обов’язкових умов фізичного виховання і спорту є контроль за станом здоров’я тих, хто займається, учителем фізичної культури, викладачем, тренером, інструктором, лікарем.

Виховні завдання:

-           виховання важливих моральних якостей (працелюбність, цілеспрямованість, обов’язок перед командою, уболівальниками);

-           розвиток естетичних смаків (навчати краси рухів, прагнути еталона – ідеалу з використанням музичних творів під час проведення занять, зовнішній вигляд як викладача, так і тих, хто займається);

-           виховання потреби в систематичних заняттях фізичними вправами (пропаганда фізичної культури і спорту, різні агітаційні матеріали);

-           виховання прагнення до здорового способу життя (харчування, гігієна, медичне обстеження в тісному зв’язку з фізичними вправами).

Освітні завдання:

-           необхідно надавати знання з галузі медицини, біології, педагогіки та інших наук у тісному зв’язку з теорією і методикою ФВіС;

-           навчати практичних умінь і навичок, різних методик техніки фізичних вправ, методик розвитку та вдосконалення рухових здібностей;

-           формувати і закріплювати на практичних навчальних заняттях, у спортивних секціях, оздоровчих групах, під час фізкультурних і спортивних заходів, а також спортивних змагань рухову активність, рухові здібності, вміння і навички.

 

4. Напрями і принципи використання спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи

 

З усіх засобів, які використовують у фізичному вихованні і спорті, можна виділити такі напрями: гігієнічний, оздоровчо-рекреаційний (відновлювальний), загальнопідготовчий, спортивний, професійно-прикладний і лікувальний.

Гігієнічний. Ранкова гігієнічна гімнастика, загартування (водою, повітрям), режим (праці, відпочинку і харчування), оздоровчі прогулянки (біг, плавання, ходьба на лижах та ін.).

Оздоровчо-рекреаційний. Передбачає використання засобів фізичного виховання і спорту в колективній організації відпочинку з метою відновлення, зміцнення здоров’я після робочого дня.

Загальнопідготовчий. Це всебічна фізична підготовка та її підтримка протягом багатьох років. Використовуються різні вправи практично з усіх видів спорту. З цього напряму можна організовувати спеціальні секції і проводити спортивні змагання (поліатлон, триатлон та ін.).

Спортивний. Припускає систематизоване спеціалізоване заняття одним з видів спорту в навчальних групах спортивного вдосконалення. Участь у змаганнях, робота у спортивних секціях, клубах та індивідуальна спортивна діяльність.

Професійно-прикладний. Обумовлює використання засобів фізичного виховання і спорту для підготовки до роботи з обраної спеціальності з урахуванням особливостей професії, що отримується, а також для якісної підготовки допризовників.

Лікувальний. Використовує фізичні вправи, загартовування, гігієнічні заходи, реабілітацію. Засобами вважаються раціональний режим життєдіяльності, природні чинники, загартувальні процедури, лікувальний масаж, механотерапія (використання спеціальних тренажерів для відновлення рухової функції), а також велика кількість різноманітних вправ. Використання цих засобів має супроводжуватися лікувальним контролем з чітким урахуванням індивідуальних особливостей тих, хто займається.

Спортивно-масова робота з фізичної культури та спорту ґрунтується на наступних принципах.

1.      Актуальність. Відповідно до цього принципу кожна справа може бути визнаною необхідною, доцільною або несуттєвою, що й визначає відношення до справи.
2.      Законність. Будь-яка спортивно-масова робота має проводитися відповідно до норм державного права, принципів загальнолюдської моралі і не повинна суперечити нормативним актам.
3.      Виконання. Здійснення цього принципу в спортивно-масовій роботі вимагає реалістичного підходу до своїх можливостей, об’єктивного обліку наявних ресурсів, рівня підготовки кадрів, реальності термінів виконання.
4.      Оптимальність. Кваліфікована організаторська діяльність немислима без творчого підходу до справи, вибору оптимальних варіантів, забезпечення економічності, надійності, високої якості роботи.
5.      Конкретність. Спортивно-масова робота з фізичної культури та спорту проводиться винятково для людей і з людьми. Вона містить такі напрями діяльності, як пропаганда, виховання, матеріально-технічне забезпечення, організація фізкультурних і спортивних колективів, проведення різнорівневих заходів. Все це вимагає часу, певних кадрових, технічних, фінансових ресурсів і ін. Практична робота з розвитку фізичної культури та спорту не може бути ефективною без науково обґрунтованого планування, чіткого визначення завдань, цільових завдань та їх обсягів. Організатор має мати ясну уяву про послідовність операцій, про систему управління всіма виконавськими ланками. Конкретність доручень, методів, показників – один із головних факторів успіху в організаційно-масовій роботі.

Спортивно-масова робота з фізичної культури та спорту, як правило, є плановою. Для планування використовуються різні методичні прийоми: розробка програми, яка визначає зміст діяльності, терміни і виконавців (план роботи оргкомітету, ради колективу фізкультури й ін.); складання моделі діяльності (функціональна модель управління, модель науково-дослідної роботи й ін.); розробка сценарію (парад, фізкультурне свято, спортивний вечір і ін.); регламентування дій (положення про конкурс, змагання й ін.); цільове комплексне планування (план розвитку фізичної культури та спорту у місті, у закладі, на виробництві тощо).

 

ЛЕКЦІЯ 2

 

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ ТА ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ

 

План вивчення теми

 

5. Заняття у групах здоров’я.
6. Характеристика організації занять у групах загальної фізичної підготовки (ЗФП) і спеціальної фізичної підготовки (СФП).
7. Особливості роботи у спортивних секціях.
8. Фізкультурно-спортивні клуби (ФСК) та їх об’єднання.
9. Планування і методики проведення індивідуальних занять.

 

Рекомендована література:

7.       Організація навчально-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у професійно-технічних навчальних закладах: навчально-методичний посібник / під загальною редакцією Ю. М. Штики. Суми, б.в., 2017. 132 с.

8.       Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

9.       Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

10.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Організаційно-методичні засади рекреаційно-оздоровчої активності різних груп населення: навчальний посібник. Дніпро: Інновація, 2016. 194 с.

11.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології: оздоровчий фітнес. Методичні рекомендації. Дніпро, ДДІФКіС, 2016. 46 с.

12.   Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Нетрадиційні засоби фізичної культури: навч. посіб. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 172 с.

13.   Ціпов’яз А. Т., Бондаренко В. В. Організація і управління фізичною культурою і спортом: навч. посіб. Кременчук: КПК, 2019. 128 с.

 

5. Заняття у групах здоров’я

 

Інститути і факультети фізичної культури ЗВО є органічною частиною всієї системи вищої фізкультурної освіти, які мають готувати фахівців високої кваліфікації в галузі фізичного виховання і спорту з урахуванням потреб практики.

Поряд із здобуттям спеціальності студенти мають отримати знання для роботи не тільки вчителя фізичної культури, але й керівника спортивної секцій з виду спорту, а також інструктора-організатора спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи. Крім того, дипломовані фахівці повинні вміти правильно викладати знання про методи і засоби, які будуть доступні для різного контингенту тих, хто займається фізичними вправами.

Отже, підготовка таких фахівців буде найбільш успішною за умови цілеспрямованого вивчення технологій організації фізкультурно-оздоровчої роботи.

До занять у групах здоров’я відносять 3 види груп гімнастики: ранкова гігієнічна, реабілітаційна, лікувальна.

Групи ранкової гігієнічної гімнастики доцільно створювати на базі гуртожитків, будинків відпочинку, санаторіїв, в оздоровчих таборах, спеціалізованих місцях проживання фахівців та їхніх родин, оскільки тут люди добре знають один одного, мають загальні інтереси в певній діяльності. Кількість тих, хто займається, у групі за вправної організації може бути необмеженою та включати осіб різної статі, віку, різної фізичної підготовки, представників усіх медичних груп. Місцем для занять може бути майданчик або сквер, стадіон, лісопарк, а також різноманітні архітектурні споруди на зразок широких сходинок, соляріїв, мансард.

Основні принципи для вибору місця мають бути такими: свіже повітря та відсутність автотранспорту, за дизайном місце має бути охайним, щоб піднести емоційний настрій тих, хто займається. Необхідно виключити використання майданчиків для прогулянок різних тварин. Якщо є змога, то бажано використовувати музичний супровід з популярною музикою із фонотек. Для успішного проведення занять необхідно мати групу активних помічників, які володіють достатньою культурою рухів для демонстрації вправ. Тривалість таких занять становить 30 хв. Активна група може надати допомогу в підготовці місця, спортивного обладнання та інвентарю, залучити різноманітних спонсорів до придбання музичної апаратури, виготовлення нестандартного обладнання й інших матеріальних витрат, пов’язаних із заняттями.

Керівник групи РГГ зобов’язаний розробити комплекси фізичних вправ, контролювати і забезпечувати оптимальну інтенсивність, здійснювати контроль за діяльністю систем організму тих, хто займається, під час та після навантаження.

Для стимуляції процесу занять необхідно розробити систему заохочень. Для дітей молодшого шкільного віку це може бути звичайна шкала оцінок. Для дітей середнього і старшого шкільного віку можна використовувати заохочувальні призи із спонсорського фонду (це може бути квиток до театру, цікава література та невеликий спортивний інвентар). За гарної організації групи і формування такого колективу можна створити фінансовий фонд та обрати бухгалтера. Фонд створюється з добровільних диференційованих внесків тих, хто займається. Бажано залучити до цієї групи керівників різних підприємств, у тому числі і комерційних, їхніх дітей і родичів, що дає змогу збирати кошти для розвитку матеріальної бази групи.

З метою популяризації ранкової гігієнічної гімнастики група може готувати різноманітні показові виступи під музику, оформлювати стіннівку у дворі, гуртожитку, будинку, а також вести пропагандистську роботу серед інших мешканців.

Групи реабілітаційної (відновлювальної) гімнастики. До таких груп можуть бути залучені особи після перенесених захворювань або травм. Групи комплектуються чітко за станом здоров’я, віком, захворюваннями і рівнем рухової активності. Склад групи не більше, ніж 12–15 осіб. Заняття мають відновлювальний і навчально-тренувальний характер для самостійного виконання фізичних вправ. Ці заняття проводяться не менше, ніж 3 рази на тиждень тривалістю 45–90 хв. Місце для занять має бути обладнаним з мінімумом інвентарю: гімнастичні лави, палиці, гімнастичні стінки, обручі, гумові амортизатори, гантелі з різною вагою. Рекомендований інвентар: дзеркальна стіна з коригувальною сіткою, різноманітні тренажери, масажний стіл, велотренажери, бігові доріжки, прилади для контролю за діяльністю систем організму: спірометри, прилади для вимірювання артеріального тиску, різноманітні динамометри, крокоміри, сходинки для Гарвардського степ-тесту (кількість сходжень за одиницю часу), тренажери (для покращання рухливості в суглобах).

Бажано, щоб місце було підібране так, щоб можна було використовувати для додаткової реабілітації басейн, сауни, гідропроцедури та інші засоби реабілітації. У процесі занять застосовують: загальнорозвивальні вправи, ходьбу, біг, лижі, ковзани, плавання, рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами. До проведення таких занять у групах реабілітаційної гімнастики допускаються лише фахівці, які мають вищу фізкультурну освіту.

Помилково вважається, що такі заняття можуть проводити інструктор або лікар, які на емпіричному рівні не знають принципів побудови та підбору фізичних вправ, методики і техніки їх виконання, не завжди знають правильність і черговість підбору підготовчих і підвідних вправ, не завжди можуть достатньо правильно їх продемонструвати, а також, не знаючи загальноприйнятої спортивної термінології, не можуть дати описову характеристику рухів і скоригувати їх за допомогою методичних засобів.

Крім того, інструктор і лікар недостатньо володіють методиками страховки і самостраховки під час виконання фізичних вправ, а також впливу тренувальних режимів на виконання цих вправ.

Лікар не знає динамічної анатомії і засобів розвитку рухових здібностей, біомеханічної структури рухів у виконанні певного руху, що може призвести до неправильного виконання рухових умінь і навичок, а також до викривлення рухів у роботі опорно-рухового апарату. Наприклад, після довгочасної іммобілізації протягом 6 місяців і більше відновлення навичок ходьби має здійснюватися так, щоб у рухових центрах кори головного мозку сформувалась забута уява про фази рухів (відштовхування, фаза амортизації та постановки з однієї ноги на іншу, перенос загального центру ваги, поєднання руху ніг і рук так, щоб правильно координувати роботу всіх систем і біоланок, у тих, хто бере участь у ходьбі). Крім того, змінюється діяльність вестибулярного апарату під час переходу з горизонтального положення у вертикальне, але за сидячої іммобілізації вестибулярний апарат не має такої стійкості унаслідок різної відстані між загальним центром ваги і точкою опори.

Підібрати підвідні вправи, біомеханічно правильно скоординувати структуру рухів, створити уявлення про рух у м’язах (рухова пам’ять), проконтролювати ці рухи та їх діяльність, підібрати дозування вправ на основі знань про функціональні зрушення в системах організму, поліпшити рухову функцію без перекручування за короткий відрізок часу може тільки фахівець, який має знання з динамічної анатомії, фізіології і біомеханіки рухів, теорії і методики побудови рухів, лікувальної фізичної культури і спортивної медицини. Лікар може здійснити тільки контроль за діяльністю систем організму. Щодо цього універсальними можуть бути спортивні лікарі, які мають як вищу фізкультурну, так і медичну освіти.

У фаховій підготовці треба дотримуватися таких принципів: структура кожного заняття має бути обґрунтована від початку до кінця; під час виконання вправ не слід задавати тим, хто займається, примусового темпу за допомогою підрахунку, краще вказати орієнтовний темп і ритм з поєднанням дихання та дати можливість вибрати оптимальний темп; відносини між тими, хто займається, і керівником повинні бути спокійними і доброзичливими; після кожного заняття необхідно здійснити стислий аналіз і дати домашнє завдання для самостійних індивідуальних занять; лікар має право заборонити виконання окремих вправ, якщо вони суперечать цьому захворюванню; у навчальному журналі повинні бути вміщені діагнози кожного з тих, хто займається, та зазначені лікарем рекомендації до проведення занять; під час написання плану-конспекту такого заняття має бути вказана прогнозована фізіологічна крива за пульсом, у процесі занять повинні вимірюватися контрольні моменти пульсу, на їх основі будується фактична пульсова крива. Вимірювати пульс треба у підготовчій частині заняття після ходьби, різновидів бігу, ЗРВ, в основній частині – після виконання кожної рухової вправи. У заключній частині - після вправ у русі, вправ на розслаблення та відновлення дихання і після закінчення занять. Тільки після всіх вимірів будується пульсова крива. Дуже важливо навчити тих, хто займається, вести щоденник самоконтролю, у тому числі записувати там результати реакції пульсу на вправи швидкісного і силового характеру, на витривалість.

Педагогічний контроль перед заняттями: перевірити гігієнічний стан одягу і взуття, запитати про самопочуття, кількість сну за добу, коли вживали їжу, та яку. Під час роботи з жіночими групами необхідно врахувати менструальний цикл, зменшити навантаження за обсягом та інтенсивністю, збільшити відпочинок між вправами.

Групи лікувальної гімнастики. Комплектуються тільки з осіб однієї статі та мають однорідні захворювання. Рекомендується розподілити тих, хто займається, за захворюваннями на 3 групи. До 1 групи – із захворюваннями серцево-судинної системи, органів дихання, з порушеннями функції ендокринної і нервової систем, з короткозорістю. До 2 групи – із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, порушеннями обміну речовин. До 3 групи – із порушенням опорно-рухового апарату. Кількісний склад групи – 8–12 осіб. Заняття проводяться 2–3 рази на тиждень, тривалість – 45–60 хв.

До проведення занять у групах лікувальної гімнастики допускаються: лікар ЛФК або особа, яка має фізкультурну освіту, а також пройшла підготовку з ЛФК і має документ про право викладати у таких групах. Заняття проводяться під чітким медичним контролем лікаря. Навантаження і комплекси підбираються для кожного окремо.

 

 

6. Характеристика організації занять у групах загальної фізичної підготовки (ЗФП) і спеціальної фізичної підготовки (СФП)

 

Для занять з групою загальної фізичної підготовки (ЗФП) вибір місця має бути таким, як і для занять з ранкової гігієнічної гімнастики. Проте його можна обладнати по-різному. Варіативність нестандартного обладнання оптимально урізноманітнює заняття, якщо використовувати старі автомобільні покришки та інші матеріали.

Можна також пофантазувати, обладнати довговічний пристрій для різної погоди у вигляді лабіринтів для розвитку координації рухів, пристосування для опорних стрибків, поворотних пристроїв для ударів в єдиноборствах; підвісні доріжки на ланцюгах для розвитку вестибулярної стійкості. Використовувати пристрої як обтяження для кидкових вправ (розвиток вибухової сили в боротьбі «кидок нахилом»), амортизатори для виготовлення трамплінів під час вивчення акробатичних елементів.

Витративши мінімальну суму коштів і використавши працю тих, хто займається, можна побудувати чудове обладнання для занять у групах ЗФП.

Групи формуються за однієї статтю, віком і рівнем фізичної підготовки. До однієї групи може бути зараховано від 12 до 20 осіб. Заняття мають право проводити викладачі, в яких є середня або вища фізкультурна освіта, а також громадські інструктори спортивних клубів, які пройшли спеціальні курси і мають посвідчення, яке завірене екзаменаційною комісією ЗВО. Заняття рекомендується проводити 3 рази на тиждень по 45–90 хв. На заняттях використовуються такі засоби: вправи з різних видів спорту – легкої атлетики, гімнастики, плавання, спортивних і рухливих ігор тощо. Під час розвитку рухових здібностей слід використовувати інтервально-повторний метод з хвилеподібним навантаженням. Для підвищення емоційності занять використовується змагальний та ігровий методи.

Для визначення ефективності занять застосовуються: функціональні проби – вимірюються показники серцево-судинної і дихальної систем, антропометричні індекси (довжина, маса тіла, об’єм м’язів, грудей, біосегментів), виконання контрольних нормативів – тестування рухових здібностей. Також ті, хто займається, мають вести щоденники самоконтролю.

Для занять груп спеціальної фізичної підготовки (СФП) використовуються обладнані базові місця з видів спорту, де цілеспрямовано можна розвивати рухові здібності з цього виду. Групи СФП можуть бути організовані практично з усіх видів спорту. Особи, які займаються у групі СФП, маюсь брати участь у відповідних кваліфікаційних змаганнях на здобуття розрядів. Кількісний склад груп – 12–15 осіб. Заняття має право проводити кваліфікований фахівець з вищою або середньою фізкультурною освітою та мати розряд з цього виду спорту. Заняття мають проводитися не менше, ніж 3 рази на тиждень, тривалістю не менше, ніж 90 хв.

Оскільки ті, хто займається, проходять підготовку цілий рік, то для них складається річний план тренувального процесу, де необхідно вказати періоди підготовки (підготовчий, змагальний, перехідний), мікроцикли, обсяг тренувальних навантажень, а також проводити медичний контроль, включаючи диспансерний облік. Керівники груп СФП мають проводити, крім тренувальних занять, заняття теоретичного плану, щоб надати знання з харчування, гігієни сну, режиму самостійних занять, планування відпочинку, реабілітаційних засобів тощо.

Керівники груп СФП мають турбуватися про фінансування учасників для виїзду на змагання (харчування, проїзд, змагання, проходження тренувальних зборів) – найчастіше фінансування здійснює організація або установа, на базі яких спеціалізується група і яка має штатного керівника групи. Крім того, для одноразового виїзду команди можна використовувати кошти спонсорів комерційних підприємств з метою реклами їх продукції. Тоді кошти можуть бути перераховані цільовим призначенням для організації, що проводить спортивний захід. Про успіхи групи необхідно постійно інформувати керівників організації.

 

7. Особливості роботи у спортивних секціях

 

Спортивні секції – це спеціальні підрозділи з окремих видів спорту. Вони створюються в усіх навчальних закладах, армійських підрозділах і практично на кожному підприємстві, в установі. Спортивна секція має мати тренувальну базу – це може бути стаціонарна база організації або ж оренда приміщень, які належать іншому колективу.

Один раз на 5 років фахівці спортивних секцій за направленням керівника організації мають проходити курси підвищення кваліфікації, після завершення яких проводиться атестація комісією ЗВО на допуск до роботи. Найчастіше секції створюються з найбільш популярних видів спорту – легкої атлетики, плавання, різноманітних видів гімнастики, лижного спорту, спортивних ігор та ін.

Кількість тих, хто займається, – від 10 до 18 осіб, у командно-ігрових може бути і більша. Спортивна секція може бути поділена на групи: початкової спеціалізації, базової і групи спортивного вдосконалення. Великі секції найчастіше бувають у гарно фінансованих колективах фізичної культури, де є матеріальна спортивна база та можливість забезпечити заняття кваліфікованим тренерським складом. Секційні групи завжди беруть участь у різноманітних змаганнях, де визначається показник ефективності цих занять, частіше за динамікою спортивних результатів.

За належної матеріальної бази, кількісного групового складу та кваліфікованих тренерів спортивна секція з видів спорту може стати спортивним клубом з цього виду спорту, з розробкою нормативних документів і затвердженням відповідного статуту.

 

8. Фізкультурно-спортивні клуби (ФСК) та їх об’єднання

 

Фізкультурно-спортивні клуби можуть бути двох видів: а) які входять до складу спортивної організації або спортивного клубу; б) які мають самостійний юридичний статус.

Перша структура клубів розв’язує такі завдання: залучення осіб, які мають відношення до цієї організації, регулярних занять фізичною культурою та видами спорту, затвердження в колективі здорового способу життя; підвищення рівня загальної працездатності; пропаганда фізичного виховання і спорту. Створення такого ФСК оформлюється згідно з постановою спортивного клубу або організації. Робота спортклубу будується на основі добровільності, виборності органу управління, його звіту перед членами клубу та адміністрацією.

Вищим органом ФСК є загальні збори, де таємним голосуванням терміном на 2 роки обирається рада клубу. Рада є головним органом управління. До складу ради входять голова, заступник, секретар. Під час роботи ради можуть створюватися постійні і тимчасові комісії з пропаганди та агітації; з підготовки громадських інструкторів і спортивних суддів; з розробки календарних планів спортивних змагань та їх положень; з організації та проведення спортивно-масових фізкультурних заходів; з ремонту та побудови нових місць занять; з придбання та ремонту спортивного інвентарю тощо. За рішенням членів клубу можуть створюватися платні абонементні групи.

Друга структурна ФСК – це клуби, які мають юридичну особу (свій статут, розрахунковий рахунок у банку, самостійну фінансову документацію, печатку, штамп, бланки). Такі клуби створюються з метою популяризації та розвитку різноманітних видів спорту, а також із самостійним економічним існуванням і розвитком. Можуть бути створені на базі організацій з обмеженою відповідальністю або ж як дочірнє підприємство, що має самостійну структуру. У статуті таких клубів зазначається не тільки діяльність, яка відноситься до фізкультурних і спортивно-масових заходів, але також комерційна та інші сфери таких клубів. Діяльність таких клубів контролюється та оподатковується фінансовими органами відповідно до законодавчих актів. Такі клуби можуть здійснювати також і зовнішньоекономічну діяльність.

Клуб самостійно планує всю господарчу і спортивну діяльність. Взаємовідносини клубу з юридичними і фізичними особами будуються на основі договорів. За рахунок прибутків клуб платить податки до бюджету, затверджує заробітну платню і формує фонд, розпорядником якого він є. Керівництво клубу здійснює директор, який призначається та звільняється засновниками клубу. За рішенням засновників крім директора до складу адміністрації можуть входити його заступники, секретар і бухгалтер. Проте такий клуб може бути ліквідований не тільки згідно з рішенням засновників, але й згідно з рішенням суду або арбітражу під час порушення законодавчих актів.

Для ефективного планування, організації та діловодства з фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи необхідно мати такі документи:

1.        Нормативні:

-           положення або статут про клуб;

-           положення про діяльність викладачів і тренерів клубу;

-           Закон України «Про фізичну культуру і спорт»;

-           правила змагань з видів спорту тощо.

2.         Планування:

-                план роботи клубу на поточний рік;

-                план роботи на квартали року;

-                календарний план спортивно-масових і фізкультурно-оздоровчих заходів на поточний рік.

3.         Робота ради клубу:

-           список складу ради з позначенням доручень діяльності;

-           плани засідань ради;

-           протоколи засідань ради.

4.         Робота спортивних секцій, команд, груп:

-           розклад роботи спортивних секцій, команд, груп;

-           робочі плани з видів спорту;

-           плани-конспекти навчально-тренувальних занять з видів спорту;

-           журнали обліку роботи спортивних секцій, команд, груп;

-           класифікаційні книжки спортсменів;

-           протоколи змагань;

-           план підвищення кваліфікації тренерів-викладачів і форма їх атестації.

5.             Звіти про проведення фізкультурно-масових і спортивних заходів:

-           постанова (розпорядження, рішення, накази) про проведення спортивних змагань;

-           положення про спортивно-масові і фізкультурно-оздоровчі заходи (спартакіади, свята та ін.);

-           плани підготовки сценаріїв спортивних фізкультурно-оздоровчих заходів;

-           кошторис витрат на проведення фізкультурно-спортивних заходів;

-           заявки на участь у змаганнях;

-           протоколи змагань;

-           звіти головних суддів про підсумки проведення заходів.

6.              Фінансово-господарча робота (для клубів, які не мають юридичного статусу і бухгалтерської діяльності):

-           кошторис штатних працівників ФСК;

-           кошторис витрат на проведення окремих заходів;

-           трудові угоди з фахівцями, які залучаються до тимчасової роботи;

-           договори на оренду спортивних споруд;

-           інвентарна книжка;

-           книжка обліку видачі спортивного інвентарю та майна;

-           відомість про одержання коштів з платних груп.

Отже, клуби з видів спорту можуть об’єднуватися в єдиний спортивний клуб (СК). У структурі кожного ФСК можуть бути різноманітні клуби з видів спорту. Під час ухвалення певного рішення (об’єднання або відокремлення) першочергово мають враховуватись перспективи розвитку спорту, а не особисті чинники, які виникають у колективі. Основним девізом цих клубів має бути: «Усе для спорту, все для здоров’я нації!», а інакше ідея створення й існування таких клубів не має сенсу.

 

9. Планування і методики проведення індивідуальних занять

 

Індивідуальні заняття. Цю форму оздоровчої фізкультурної і спортивної роботи використовують ті, у кого в процесі навчання та виробничої діяльності немає змоги відвідувати групові заняття, або ті, хто внаслідок особливих відмінностей більш схильні займатися індивідуально. У всіх випадках необхідно мати консультації фахівців у галузі ФВіС, щоб раціонально планувати обсяг та інтенсивність фізичних навантажень, дотримуватись методичних принципів спортивного тренування (систематичність, доступність, поступовість), проводити попередній, поточний і підсумковий контроль результатів із записом даних в особистий щоденник. Крім того, необхідно передбачити дні відновлення зі зміною діяльності. Як додаткові відновлювальні засоби можна використовувати різні види масажу, гідропроцедури, сауни, прогулянки та зміни роду занять.

Індивідуальні заняття будуть корисні лише тоді, коли ті, хто займається, оволодіють спеціальними методичними знаннями, вміннями і навичками ФВіС. Дуже важливо на таких заняттях проводити функціональний контроль за діяльністю систем організму. Один раз на 2–3 місяці проходити медичне обстеження, сбалансувати харчування. Під час організації індивідуальних занять за домашніх умов необхідно мати достатньо безпечне місце, систему зовнішнього контролю (партнер або дзеркало), добре підібрані спортивні прилади або інвентар, якщо треба, то музичний супровід.

Вимоги до місця проведення індивідуальних занять:

-           розмір майданчика не менш ніж 2х2 м;

-           підлога з безпечним покриттям;

-           постійний доступ свіжого повітря;

-           гарне освітлення;

-           відстань від підлоги до стелі не менше, ніж 2,5 м.

Вимоги до спортивних приладів:

-           мають бути не громіздкими;

-           добре закріплені;

-           мати велику кількість варіантів застосування.

Наявність інвентарю:

-           набірні гантелі;

-           штанги з метало-гумовими дисками;

-           різноманітні види еспандерів;

-           диски здоров’я;

-           гімнастичні прилади.

Основні вимоги до інвентарю:

-           справність;

-           компактність;

-           естетична привабливість;

-           мобільність.

Музичний супровід підбирається відповідно до особистих смаків. Основні вимоги – піднести настрій та емоційність занять. Дуже важливо враховувати під час організації таких занять фактори взаємовідносин з родичами, сусідами та ін.

ЛЕКЦІЯ 3

 

ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ І ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ В СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

 

План вивчення теми

 

10. Оздоровча робота у дошкільних навчальних закладах.
11. Організація спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи в загальноосвітній школі.
12. Особливості організації фізкультурно-оздоровчої роботи в системі професійно-технічної освіти (ПТО).
13. Спортивно-масова і фізкультурно-оздоровча робота у закладах вищої освіти.
14. Фізкультурно-оздоровча робота у спортивно-оздоровчих таборах.
15. Фізкультурно-оздоровчі технології в системі позадержавної освіти.

 

Рекомендована література:

14.   Організація навчально-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у професійно-технічних навчальних закладах: навчально-методичний посібник / під загальною редакцією Ю. М. Штики. Суми, б.в., 2017. 132 с.

15.   Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

16.   Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

17.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Організаційно-методичні засади рекреаційно-оздоровчої активності різних груп населення: навчальний посібник. Дніпро: Інновація, 2016. 194 с.

18.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології: оздоровчий фітнес. Методичні рекомендації. Дніпро, ДДІФКіС, 2016. 46 с.

19.   Ціпов’яз А. Т., Бондаренко В. В. Організація і управління фізичною культурою і спортом: навч. посіб. Кременчук: КПК, 2019. 128 с.

10. Оздоровча робота у дошкільних навчальних закладах

 

Основна діяльність фахівців, які працюють у сфері фізичного виховання і спорту, повинна бути спрямована на формування усвідомленого ставлення дітей і підлітків до рухової культури як чинника, що обумовлює здоровий спосіб життя, накопичення потенціалу фізичної і трудової діяльності.

Сьогодні з галузі державної освіти виділяються самостійні структури, які висувають альтернативні програми з освіти, виховання дітей і молоді. Якщо у державній освіті за довгі роки склалися традиції з фізкультурно-оздоровчої роботі, то самостійні заклади займаються пошуком нових форм і методів організації фізичного виховання і спорту, вивчають досвід зарубіжних країн, упроваджують нові форми фізкультурно-оздоровчої роботи до своєї діяльності.

Оздоровча робота у дошкільних навчальних закладах: до них відносяться всі типи дитячих садків як при управлінні відділів народної освіти, так і відомчих. Під час організації всіх занять, пов’язаних з фізкультурно-оздоровчими заходами, необхідно дотримуватися правил: а) організовуючи заняття, пам’ятайте, що це діти. Необхідно розуміти, що їхні мотиви до занять такі:

-           імітація (діти у своїй діяльності люблять наслідувати та копіювати дорослих);

-           інтерес у процесі діяльності (заняття має бути організоване так, щоб дитина виявляла емоційну зацікавленість);

-           почуття колективізму (перевага групових занять полягає в тому, що дитина намагається виконувати те, що й решта дітей);

б) під час підготовки до занять пам’ятайте про те, що легше навчити, ніж перевчити. Особливості розвитку рухової діяльності у дітей формуються на основі:

-           рухових умінь (для дитини має бути підібрана програма і набір вправ, що відповідають її віку);

-           рухових навичок (формувати на основі задатків і набутих знань);

-           рухових здібностей (у дошкільному віці успішно розвиваються: координаційні здібності, рухомість у суглобах, формуються швидкісні здібності);

в) ураховувати створення «школи рухів».  На заняттях необхідно:

-           старанно підбирати підготовчі вправи (за структурою та характером вони мають відповідати завданням основної частини уроку);

-           правильно підбирати підвідні фізичні вправи (звернути увагу на основу рухових навичок у дітей);

-           розвивати рухову культуру (привчати до того, що рухи рук супроводжуються рухами голови та очей: якщо руки вперед, то долоні – усередину; якщо руки вбік, то долоні вниз; якщо руки вгору, то долоні всередину тощо);

-           добиватись краси рухів (дотримуватись основних позицій рук і ніг, виховувати правильну поставу, зберігати лінії рук і ніг);

-           удосконалювати естетичну спрямованість занять (добре підібраний музичний супровід);

-           чітко дотримуватися гігієнічних вимог (місце занять, одяг мають викликати позитивні емоції і зручність у виконанні вправ);

-           додержувати режим занять (стежити за чергуванням харчування, навчальних занять з фізичної культури);

г) оздоровча спрямованість – не створювати умов для виникнення хвороб.

Для проведення та організації занять оздоровчого напряму використовують такі форми:

-           ранкова гігієнічна гімнастика (РГГ);

-           загартовування (повітряні ванни, сонячні процедури, обливання та обтирання);

-           коригувальна гімнастика (проводиться у спецгрупах);

-           навчальні уроки з фізичної культури (намагатися більше часу проводити на повітрі);

-           оздоровчо-навчальне плавання;

-           рухливі ігри (використовувати також і в режимі дня);

-           спортивні ігри;

-           заняття на лижах;

-           катання на санках (естафети, катання з гірок);

-           ігри на снігу (будування сніжних споруд, барикад);

-           прогулянки та екскурсії;

д) організація занять спортивного напряму – з дитинства прищепити охоту займатися спортом. Необхідно зважати на адекватність підбору спортивних видів, намагатися дотримуватися справедливості суддівства та виділяти переможців, але й пам’ятати про переможених. Використовуються такі форми:

-           спортивні конкурси (естафети, малі чемпіонати і турніри);

-           спортивні свята (у тому числі за участі батьків);

-           спортивні ранки;

-           малі олімпійські ігри (зимові і літні);

-           змагання з окремих видів спорту;

-           секції, організовані ДЮСШ (в яких після закінчення дитячого садка формуються спецкласи з видів спорту).

е) методична діяльність – пам’ятайте про те, що у дітей є вихователі і батьки. Діяльність з фізичного розвитку та оздоровлення дітей буде ефективна тоді, коли в ній братимуть участь як вихователі, так і батьки. Для цього фахівець із ФВіС використовує такі форми:

-           залучає вихователів до проведення всіх спортивних заходів;

-           разом із методистом дитячого садка проводить систематичні практичні семінари з вихователями;

-           проводить бесіди і збори з батьками (з питань режиму дня дитини, виконання домашніх завдань з фізкультури, залучення батьків до занять фізичними вправами разом з дітьми, гігієна у фізичному вихованні дитини);

-           видає методичні посібники і рекомендації для вихователів (з організації та проведення фізкультурних занять у режимі дня, пам’ятки для батьків тощо).

Культура фізичного виховання починається з дитячого садка, і про це завжди слід пам’ятати.

 

11. Організація спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи в загальноосвітній школі

 

Фізкультурно-оздоровча робота в режимі навчального дня учнів регламентується комплексними програмами. Основне їх завдання – створення оптимального рівня підвищення фізичного і розумового рівня працездатності у процесі навчального дня.

З цією метою у школах рекомендується, крім уроків з фізичної культури, проводити: гімнастику до занять, фізкультурні хвилинки на уроках, кожен день фізичні заняття у групах продовженого дня тощо.

До основних форм позакласної фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в позаурочний час відносяться: участь у гуртках фізичної культури, початкової підготовки ДЮСШ, секції ЗФП, спортивної секції, спортивні змагання, спортивні свята, туристичні походи, громадські організації з фізичного виховання учнів.

Гуртки фізичної культури. Їх основне завдання – залучити дітей 1–4 класів до систематичних занять фізичним виховання і спортом. Заняття проводяться 2 рази на тиждень по 45–60 хв.

Групи початкової підготовки ДЮСШ організуються з виду спорту з послідовною передачею дітей до ДЮСШ. Заняття проводять 1–3 рази на тиждень. Розподіл годин: ЗФП – 60 %, СФП – 40 %. Заняття проходять за участі тренера-викладача ДЮСШ.

Секції загальної фізичної підготовки комплектуються з учнів, які відносяться за станом здоров’я до підготовчої медичної групи. Заняття проводяться 2 рази на тиждень по 60 хв.

Спортивні секції створюються з видів спорту. Характер занять навчально-тренувальний. Проводяться 2 рази на тиждень по 1,5–2 год. Заняття мають проводити кваліфіковані фахівці, які мають не менше, ніж перший розряд з виду спорту. Для відвідування таких занять необхідно мати дозвіл лікаря.

Спортивні змагання – одна із форм, яка дає широкі можливості для виявлення рухових здібностей в учнів і підвищення їхнього емоційного тонусу. Не випадково в американських школах основну увагу приділяють змаганням. Вихователі та батьки переконані, що змагання – це школа життя, лабораторія формування особистості. В жодній країні світу немає стільки змагань для учнів, як у США. Спортивні змагання у США здійснюються майже на кожному занятті: за кількістю забитих голів, пробіганням різних відрізків з веденням м’яча і без нього, зі стрибків, підтягування, комплексних естафет тощо. Цей позитивний досвід необхідно запроваджувати в Україні.

Спортивні свята. Для проведення спортивних свят необхідно здійснити комплекс організаційно-підготовчої роботи. До них можна готувати як спортивні змагання, показові виступи, конкурси, так і художні номери. До участі залучаються всі учні, вчителі, батьки, громадські організації. Їх необхідно присвячувати історичним датам, подіям із життя школи, національним спортивним святам. Під керівництвом учителя малювання готуються плакати, дружні шаржі, конкурси малюнків тощо. Під керівництвом учителя музики підбирається музичне оформлення, програма художніх номерів. Учитель праці з учнями готує вітрини для виставок, планшети для стендів. Бібліотека оформляє виставку спортивної літератури. Бажано домовитись з торговими організаціями про продаж учасникам спортивної форми, літератури, значків, марок, морозива.

Туристичні походи проводяться з молодшими учнями на відстань 3–4 км, з учнями 10–11 років організуються походи на 1 день загальною відстанню в обидва кінця ⁓ 6 км. Для учнів 12–15 років походи можуть бути від 1 до 3 днів із ночівлею, маршрут ⁓12–15 км.

Громадські організації з фізичного виховання учнів. У минулому фізичним вихованням учнів займались також комсомольські, піонерські й організації жовтенят. Після перегляду суспільством своїх духовних цінностей і політичних поглядів ці організації були скасовані.

Національне відродження України спричинило різноманітні громадські рухи і дитячі організації. Серед них особливе місце посідає спортивна організація «Пласт». Утілюючи основні ідеї всесвітньої організації «Скаут», «Пласт» відображає національні особливості й історичні традиції українського народу.

Назву «Пласт» запропонував І. Франко, син якого був одним із його організаторів. Назва походить від фізично підготовленої групи людей-розвідників запорізьких козаків, які ходили у розвідку «по-пластунськи».

До цієї категорії людей ставились особливі вимоги з фізичної підготовки: вони мали були досконало володіти технікою плавання, ниряння, бігу на довгі та короткі дистанції, майстерно володіти всіма видами зброї, засобами пересування, а також технікою бойових умінь. «Пласт» був організований у 1918 році. Вступаючи до цієї організації, діти мали давати присягу. Однак вступити до неї було не дуже легко. Після двох місяців дитина мала виконувати роль спостерігача, потім 1 рік треба бути кандидатом у «пластуни», виконувати доручення. Кандидати в пластуни дають обіцянку на вірність організації. Кандидат наприкінці року має скласти 3 іспити, опрацьовані організацією, після яких може стати справжнім «пластуном».

Основні форми організації занять у «Пласті»:

-           вивчати мистецтво розвідника;

-           долати водяні перешкоди;

-           військові ігри;

-           організація походів, марш-кидків;

-           участь у різних видах змагань;

-           художньо-спортивні свята;

-           розвиток сили, витривалості, швидкості і  координації;

-           обов’язкові заняття спеціальними видами спорту.

Навчання побудоване на принципах дисциплінованості і виявлення характеру. Крім того, кожний «пластун» виконує спеціальні тести:

-           «про рух» (самостійно розроблений комплекс гімнастики (не менш ніж 14 фізичних вправ, повторення кожної 12–16 разів);

-           біг по пересіченій місцевості;

-           плавання на малі та довгі дистанції;

-           одна спортивна гра за вибором (участь, організація гри);

-           багатоскоки на правій і лівій нозі;

-           метання правою і лівою рукою (різних спортивних приладів).

Наступною громадською організацією в Україні було спортивне товариство «Сокіл», основний девіз якого: «Фізичну культуру – на службу нації», який до сьогодні є актуальним. Також відома в Україні була спортивно-пожежна організація «Січ» – від назви «Запорізька Січ».

 

12. Особливості організації фізкультурно-оздоровчої роботи в системі професійно-технічної освіти (ПТО)

 

Програмний матеріал для учнів системи ПТО і вимоги до фізичної підготовки, в основному, ідентичні змісту фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл, проте є деякі особливості. У професійно-технічному закладі (ПТЗ), якщо є спортивна база, заняття з фізичного виховання дозволяється проводити на основі спеціалізації з видів спорту, використовуючи програми спортивних шкіл.

Уроки лижної підготовки мають бути поєднаними (по 90 хв). У безсніжних районах лижна підготовка замінюється кросовою.

Ґрунтовно розглядаються питання професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП). У зв’язку з цим у комплексній програмі передбачені види фізичних вправ, які більшою мірою сприяють кращій підготовці фахівців: станочників, монтажників, слюсарів, будівельників, текстильників та ін. Отже, здійснюючи підготовку учнів до означеної спеціальності, викладачеві фізичного виховання потрібно орієнтуватися на навчальний матеріал, при цьому використовувати відповідні вправи.

Конкретні завдання ППФП для учнів професійної освіти визначені в комплексній програмі з фізичного виховання, де поставлені такі завдання:

-           удосконалення пристосованості організму до температурних умов, що змінюються, вібрацій і поштовхів;

-           удосконалення здатності виконувати рухові дії стабільно, в умовах зміни освітлення, підвищеного технічного й емоційного напруження, без зорового або слухового контролю;

-           удосконалення концентрувати та розподіляти увагу, швидкості реакції, орієнтації у просторі, уміння дозувати величину м’язових зусиль;

-           розвиток м’язової і тактильної чутливості;

-           удосконалення виконувати дії та окремі рухи в різних положеннях і позах в обмеженій зоні і на рухомій опорі;

-           удосконалення точності і швидкості відповідних дій на різні сигнали.

Спортивно-масова робота у ПТЗ у позашкільний час може бути організована так само, як у школі. Щодо витрат на фінансування можуть активно допомагати шефські організації з підприємства, для яких підготовлюються спеціалісти. Для учнів також може бути організований виїзний спортивно-оздоровчий табір.

13. Спортивно-масова і фізкультурно-оздоровча робота у закладах вищої освіти

 

У теорії і практиці фізичної культури обґрунтовані різні форми, засоби і методи формування рухової активності студентів. Водночас для більшості студентської молоді заняття фізичними вправами проявляються в період складання заліків із фізичного виховання. Більше того, у студентів старших курсів фізична активність майже відсутня.

Студентська молодь, яка все-таки займається, так мотивує свою зацікавленість заняттями фізичними вправами:

-           бажання мати красиву тілобудову (багато прагне займатись атлетичною гімнастикою), щоб подобатися, аби ними захоплювались дівчата;

-           страх (страх бути побитим або приниженим в умовах підвищеної злочинності, страх втратити кохану дівчину, коли чоловік не може її захистити);

-           бажання відзначитися серед інших (під час занять мати гарний костюм, спортивний купальник, оригінальну супермодну атрибутику);

-           розвага (спортивна діяльність та її деякі види, зокрема ігрові, є емоційним мотивом).

Проаналізувавши ситуацію, дуже мало серед студентської молоді, яка займається спортом, тих представників, які активізують свою фізичну діяльність задля самого поняття «спорт» або «здоров’я». У зв’язку з цим організаторам студентського спорту необхідно переглядати свою діяльність, щоб створювати умови для підвищеного попиту на засоби і форми фізичного виховання і спорту у ЗВО. Для цього створюються спортивні клуби.

Спортивний клуб у ЗВО розв’язує такі завдання:

-           залучення студентів, аспірантів, співробітників до систематичних занять фізичного виховання і спорту;

-           організація та проведення масових оздоровчих і фізкультурних заходів;

-           створення спортивних об’єднань, клубів, секцій і команд з видів спорту.

Клуб організовується на кафедрі фізичного виховання ЗВО і виконує такі функції:

-           упроваджує фізичне виховання і спорт до всіх видів діяльності ЗВО;

-           пропагує здоровий спосіб життя;

-           проводить роботу з фізичної реабілітації студентів, які мають відхилення у стані здоров’я;

-           створює необхідні організаційно-методичні умови для занять різними формами і видами фізичного виховання і спорту;

-           організовує для студентів спортивно-оздоровчі табори;

-           організовує і проводить навчально-тренувальний процес у спортивних секціях;

-           організовує і проводить фізкультурну роботу в студентському гуртожитку.

Спортивний клуб має прапор, емблему, спортивну форму, штамп, бланк і може вирішувати питання згідно із затвердженим кошторисом. Вищим органом управління спортивного клубу є загальні збори. Голова СК – штатна одиниця ЗВО. Спортивний клуб може отримувати доходи з таких джерел: профкому, індивідуальних членських внесків, від проведення різних заходів, абонеметних груп та інших надходжень.

Навчально-спортивна робота клубу складається з розділів:

-           організація груп, клубів з видів спорту, спортивних секцій;

-           підбір викладачів і тренерів;

-           забезпечення всіх видів занять методичними посібниками;

-           створення розкладу та всі види планування;

-           організація проведення й обслуговування всіх видів змагань у ЗВО.

Спортивний клуб постійно взаємодіє з ректором, деканатами, громадськими організаціями ЗВО і кафедрою фізичного виховання. Спортивний клуб має таку документацію:

-           журнал обліку роботи СК;

-           журнал обліку роботи навчальних груп з усіх видів спорту;

-           книга обліку масових спортивно-оздоровчих заходів;

-           протоколи змагань з видів спорту;

-           книга обліку рекордів ЗВО;

-           журнал обліку травматичних випадків.

Для отримання додаткових фінансових прибутків СК може здійснювати фінансово-комерційну діяльність та отримувати доходи зі сфери фізкультурно-спортивних послуг.

Організація самостійних занять студентів

Щодо основної проблеми залучення студентів до занять ФВіС – це, перш за все, створити мотивацію до цього роду діяльності. Тут необхідно враховувати багато чинників й ознак: історичні, природно-кліматичні, статеві, вікові, соціально-групові, психологічні, екологічні, сімейні тощо. Звичайно, багато буде залежати від агітаційної роботи, яку мають проводити всі спортивні підрозділи. Форми самостійних занять можуть бути такими: РГГ; самостійні тренувальні заняття з видів (ходьба, біг, крос, лижний спорт та ін.).

Тут важливо, щоб спортивний клуб підготував методичний стенд із такими розділами:

-           планування самостійних занять (підготовча, основна, заключна частини);

-           методика самостійних тренувальних занять;

-           засоби і методи розвитку рухових здібностей;

-           методи самоконтролю;

-           особливості організації самостійних занять для дівчат;

-           список методичної літератури для організації самостійних занять, яку має бібліотека ЗВО.

Під час організації самостійних занять мають бути передбачені місця для їх проведення, «стежки здоров’я», спортивні майданчики, майданчики з нестандартним обладнанням тощо.

Також студентський клуб має піклуватися про придбання та оренду спортивного обладнання (еспандери, гантелі, м’ячі та ін.) для самостійних занять.

Ініціативу зі створення СК має проявляти ректорат і кафедри фізичного виховання ЗВО. Також слід відзначити, що в зарубіжних країнах студентський клубний спорт – це постачальник спортсменів для національної збірної країни.

Організація спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи у студентських гуртожитках.

У ЗВО України у студентських гуртожитках проживає 50–60 % від загальної кількості студентів. Крім того, у студентських гуртожитках унаслідок нестачі житла проживають також аспіранти, викладачі, співробітники та члени їхніх сімей. Організація роботи у гуртожитку з фізичного виховання потребує спільних зусиль адміністрації ЗВО і гуртожитку, спортивного клубу, студентських рад, активності студентів та осіб, які проживають у гуртожитку.

Перелічені структури мають виконувати завдання з упровадження фізичного виховання і спорту і таку роботу:

-           організаційну;

-           спортивно-оздоровчу;

-           агітаційно-пропагандистську;

-           господарську.

Тому керівництво ЗВО піклується про здоров’я студентів, які проживають у гуртожитку, створює всі умови для занять на території студентських гуртожитків, будуються спортивні майданчики, комплекси, тренажерні куточки, відкриваються вечірні секції тощо. У цивілізованих студентських гуртожитках, де проживає інтелектуальна молодь (технічні ЗВО, університети), де адміністрація вміє керувати організованим студентським життям у гуртожитку, крім студентської ради гуртожитку існує рада фізкультури, а також фізорги на поверхах.

Вони виконують такі завдання:

-           організовують і проводять масово-оздоровчі і фізкультурно-спортивні заходи;

-           займаються агітацією та пропагандою до занять фізичним вихованням;

-           разом з адміністрацією та СК вирішують питання матеріально-технічного забезпечення.

Практика роботи студентських гуртожитків Києва, Харкова, Одеси, Дніпра та інших великих міст, де існують студентські традиції, свідчить, що найбільш розповсюдженими стали такі форми занять фізичного виховання і спорту:

-           змагання з видів спорту між поверхами;

-           спартакіади між гуртожитками ЗВО;

-           багатотурнірні змагання всередині гуртожитку з окремих видів спорту;

-           студентські клуби шанувальників бігу, зимового плавання, нетрадиційних видів спорту тощо.

Наприклад, акватлон (боротьба під водою) бере початок від шанувальників студентів, які проживають у гуртожитках, а зараз з цього виду спорту проводяться міжнародні змагання.

 

14. Фізкультурно-оздоровча робота у спортивно-оздоровчих таборах

 

Структура організації навчального процесу у закладах вищої освіти така, що за періодами навчання настає період відпочинку – канікули. Літні канікули найдовші, унаслідок чого формуються спортивні оздоровчі табори. Табір дозволяє широко впроваджувати в режимі дня засоби фізичного виховання і спорту.

Оздоровчий табір є структурним підрозділом навчального закладу або організації, тому питання фінансування, матеріального забезпечення і керівництва вирішує адміністрація цього закладу. На час дії табору призначається його начальник, якому підпорядковані заступник з виховної роботи, лікар і завгосп. Заступник з виховної роботи організовує агітаційні стенди, культурно-масову і виховну роботу тощо, а також розробляє навчально-спортивний план і стежить за його виконанням. Лікар виконує медичне забезпечення і контролює харчування. Завгосп відповідальний за кухню, їдальню, постачання, транспорт і збереження продуктів.

Фізкультурно-оздоровча робота оздоровчого табору складається з:

-           РГГ;

-           організації різних видів загартовування, походів та екскурсій;

-           навчання плавання та прийомів рятування на воді;

-           проведення спортивних змагань, чемпіонатів, конкурсів, спортивних вікторин, малих олімпійських ігор табору тощо;

-           проведення спортивних свят і показових виступів спортсменів;

-           організації та проведення спортивно-масових свят: день «Нептуна», день «Бігуна», день «Здоров’я».

Навчально-спортивна робота планується на основі програми з фізичного виховання, проводиться згідно із затвердженим графіком і розкладом та передбачає:

-           проведення навчально-тренувальних занять;

-           змагання з різних видів спорту і спартакіади;

-           підвищення спортивної майстерності (якщо це табір ДЮСШ або студентський).

В умовах табору існують можливості для навчання нових традиційних видів спорту.

 

15. Фізкультурно-оздоровчі технології в системі позадержавної освіти

 

Метою навчання фізкультурно-оздоровчих технологій є оволодіння і вдосконалення студентами фізичних, психічних і функціональних можливостей людини, розробка і затвердження принципів здорового способу життя, їх реалізація засобами і методами фізичного виховання і спорту, формування особистості, залучення до суспільних цінностей, цінностей фізичної культури.

До основних завдань підготовки фахівців з проблем фізкультурно-оздоровчих технологій відносяться:

-           установка на позитивну мотивацію до здорового способу життя;

-           уміння оцінювати фізичний, психічний і функціональний стан різних вікових груп населення;

-           уміння аналізувати цінності й ефективність видів рекреаційної діяльності;

-           проектування програм фізкультурно-оздоровчих технологій для різних груп населення на регіональному і місцевому рівнях, підбір відповідних засобів і методів їх реалізації;

-           застосування знань і навичок у різних сферах діяльності фізкультурно-спортивних і профілактичних установах зі збереження, зміцнення, формування індивідуального здоров’я і здорового способу життя;

-           формування професійно-прикладних навичок у сфері фізкультурно-оздоровчих технологій;

-           розвиток пізнавальної активності, самостійності, творчих здібностей.

Знання фізкультурно-оздоровчих технологій дозволяє застосовувати традиційні й інноваційні засоби, форми і методи фізкультурно-оздоровчої роботи з різними категоріями і віковими групами населення, успішно організовувати роботу, розвивати пізнавальну активність і творчі здібності.

У зміцненні здоров’я людини використовуються генетично екологічні і медичні чинники. Наприклад, до чинників здорового способу життя відносяться відсутність шкідливих звичок, раціональне і збалансоване харчування, особиста гігієна, дотримання режиму дня й облік біологічних ритмів, оптимальна рухова активність, загартовування, психогігієна, сексуальна культура, спілкування.

Фізіологічні резерви організму людини величезні. Щоб адаптуватися до навколишнього середовища, фахівець має знати механізми терморегуляції і методологію дослідження резервних можливостей людини, уміти розробляти методики загартовування, оцінювати фізичний розвиток, діагностувати стан серцево-судинної і дихальної систем, виявляти загальну фізичну працездатність.

За сучасних умов широкого розвитку набули нові фізкультурно-оздоровчі технології: ізотон, слайд-аеробіка, степ-аеробіка, фітбол-аеробіка, тераеробіка, памп-аеробіка, аквааеробіка, танцювальна аеробіка, шейпінг, бодібілдинг тощо.

Для посилення ефекту оздоровчих занять можуть використовуватися психологічні методи дії на тих, які займаються (наприклад, автогенне і психорегулювальне тренування, сон-відпочинок, самонавіяння) і медико-біологічні методи (електро-, гідро- та ультразвукові процедури, масаж, сауна, фармакологічні засоби).

Перехід суспільства до нового рівня політичного устрою створив умови для формування навчально-виховних закладів, які за своєю структурою і формою існування відрізняються від державних.

До них відносяться:

-           приватні дитячі садки та студії (організовані за місцем проживання);

-           гімназії і ліцеї (з ліцензованим правом навчання та економічного існування);

-           заклади вищої освіти, які отримали акредитоване право на підготовку фахівців;

-           спортивні школи і дитячі будинки, які знаходяться на забезпеченні комерційних структур та інших організацій.

Відмінною особливістю діяльності вищезазначених установ є:

-           самостійна організація, планування і реалізація планів навчально-виховного процесу;

-           економічне існування за рахунок внесення плати за навчання та виховання, спонсорства різних організацій, фінансових надходжень муніципалітетів, а також можуть бути призначені в деяких випадках державні дотації;

-           підвищення вимог з боку адміністрації закладу, установ або осіб, які вносять кошти для навчально-педагогічного процесу, та викладачів (ті, хто сплачують гроші, потребують якості навчання і виховання).

Майже в кожній такій структурі працюють фахівці зі сфери фізичного виховання і спорту. Їхня робота відрізняється від роботи в державних навчальних закладах. Фахівець, який здійснює навчання, має систематично працювати над удосконаленням навчально-виховної роботи з фізичного виховання і спорту.

Основними вимогами залишаються не тільки провести урок або заняття, але й досягти того, щоб заплановані завдання зміг виконувати кожний, хто займається.

Велику увагу повинні приділяти індивідуальній роботі з тими, хто навчається. Необхідно на кожного (дитину, підлітка, студента) мати обліково-перспективну карту, де повинні бути відображені та систематично вноситися такі дані:

-           антропометричні виміри;

-           функціональні показники;

-           рівень розвитку рухових здібностей;

-           характер та якість виконання домашнього завдання;

-           участь у спеціалізованому виді спорту;

-           дані медичного огляду;

-           зацікавленість, видами рухової діяльності;

-           участь у різних змаганнях тощо.

Якщо є ті, хто за станом здоров’я відносяться до спеціальної групи (медична), для них індивідуально розробляється комплекс ЛФК, проводяться заняття з коригувальної гімнастики тощо. Крім того, фахівець, який має великий педагогічний досвід, відмінну професійну підготовку і творче мислення, може запрошуватись на індивідуальні заняття як сімейний викладач-вихователь з фізичного виховання. Вимоги до цього виду діяльності набагато вищі. Крім практичної роботи, фахівець має володіти знаннями з галузі реабілітації, організації здорового способу життя, гігієни харчування, а також психолого-педагогічним тактом.

Аналізуючи стан спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи у різних системах освіти і виховання, можна зробити такі висновки:

-           ще не усвідомлено значення ФВіС як у житті кожної людини, так і в існуванні нації;

-           державні програми відносно ФВіС у системах освіти повинні бути переглянуті, особливо фінансова діяльність, яка не повинна субсидіюватися за остаточним принципом і не повинна оподатковуватися;

-           у надзвичайно кризовому стані знаходиться студентський спорт, якому у ЗВО необхідно дати більші можливості – це створення умов для видатних спортсменів у навчанні, виплата додаткових студентських стипендій, організація та фінансування навчально-тренувальних зборів, виїзд на змагання тощо.

Це можливо лише тоді, коли у ЗВО буде діяти добре організований спортивний клуб, який зможе знайти шляхи додаткового фінансування.

ЛЕКЦІЯ 4–5

 

ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ ТА ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ У ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ І ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ

 

План вивчення теми

 

16. Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку.
17. Засоби фізичного виховання.
18. Форми спортивно-масового та фізкультурно-оздоровчого дозвілля у дошкільних закладах.
19. Створення колективу фізичної культури у загальноосвітніх школах.
20. Форми фізичного виховання протягом навчального дня.
21. Позакласні заняття фізичними вправами.
22. Дитячі громадські організації та фізичне виховання школярів.
23. Професійно-прикладна підготовка школярів.

 

Рекомендована література:

20.   Гостішев В. М., Сватьєв А. В., Богдановська Н. В. Оздоровчі види фізичної культури: навчальний посібник. Запоріжжя: Запорізький НУ, 2010. 180 с.

21.   Організація навчально-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у професійно-технічних навчальних закладах: навчально-методичний посібник / під загальною редакцією Ю. М. Штики. Суми, б.в., 2017. 132 с.

22.   Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

23.   Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

24.   Суббота Ю. В. Оздоровчі рухові програми самостійних занять фізичною культурою і спортом: практ. посібник для студ. вищ. навч. закл. ІІІ–IV рівнів акредитації; М-во освіти і науки України. К.: Кондор, 2011. 163 с.

 

16. Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку

 

Головне у фізичному вихованні дошкільнят – охорона життя, зміцнення здоров’я, всебічний фізичний  розвиток дітей. Його розв’язанню сприяє створення відповідних умов (раціонального режиму дня, харчування та ін.), урізноманітнення організаційних форм фізичного виховання (заняття, ранкова гігієнічна гімнастика, рухливі ігри та ін.), підвищення рухової активності протягом дня та ін.

Наступне завдання – формування у дітей життєво необхідних навичок з основних видів рухів: ходьби, бігу, стрибків та ін.

Сумісно з формуванням навичок з основних видів рухів розв’язується завдання з розвитку фізичних якостей. Рух треба виконувати не тільки правильно, але й досить швидко або тривалий час, а для цього потрібний певний рівень розвитку фізичних якостей.

Важливим завданням фізичного виховання є також формування позитивних моральних та вольових рис характеру дитини.

Формування правильної постави та профілактика плоскостопості – одне з основних завдань фізичного виховання дошкільнят. Правильна постава створює сприятливі умови для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем, благотворно впливає на самопочуття дитини. На формування постави великий вплив має статико-динамічна функція стоп. Отже, заходи запобігання плоскостопості повинні посідати належне місце у загальній системі фізичного виховання.

У дошкільному віці важливе значення має формування навичок особистої та громадської гігієни, виховання звички щоденно виконувати фізичні вправи.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку буде ефективним за умови, що воно є органічною частиною всього виховного процесу дитячого садка.

 

17. Засоби фізичного виховання

 

Здійсненню фізичного виховання дітей дошкільного віку сприяють різноманітні засоби:

Фізичні вправи – основний засіб фізичного виховання. За допомогою цього засобу зміцнюється здоров’я дошкільнят, формуються навички життєво важливих рухів, розвиваються фізичні якості. Фізичні вправи широко застосовуються у різноманітних організаційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, рухливі ігри та ін.).

Загартування – система заходів, які спрямовані на підвищення організму людини створювати опір зовнішнім впливам, розвиток у неї здатності швидко та без шкоди для здоров’я пристосовуватись до різноманітних умов навколишнього життя.

У дошкільних закладах застосовують повсякденні та спеціальні загартовуючи процедури.

Загартування у повсякденному житті сприяють раціонально підібраний одяг, взуття, оптимальний температурний режим, застосування провітрювання, використання прохолодної води для миття рук, обличчя, полоскання рота, горла.

Спеціальні загартовуючі процедури проводяться у певний час дня та при відповідних умовах (повітряні, сонячні, водні процедури, денний сон на відкритому повітрі).

Основні принципи спеціальних загартувальних процедур:

1.       Послідовність загартування.

2.       Систематичність

3.       Урахування індивідуальних особливостей дітей та їхнього ставлення до загартувальних процедур.

Загартування повітрям. Повітря у приміщенні, де перебувають діти, має бути завжди чистим, свіжим, мати температуру +18,+19° С.

У прохолодну погоду кімнату групи провітрюють не менш як 3–4 рази на день, а влітку тримають вікна відчиненими. Важлива умова – запобігання перегріванню.

Основним і найефективнішим методом загартування повітрям є повітряні ванни в русі. В літній час, вихователь проводить з легко вдягненими дітьми рухливі ігри або гімнастичні вправи протягом 8–12 хв. У холодну погоду застосовують більш динамічні ігри та вправи. Якщо є відповідні умови, бажано організувати післяобідній сон на свіжому повітрі.

Загартування водою. Водні процедури застосовують у вигляді обтирання, обливання та купання.

Обтирання – найпростіша водна процедура. Обтирають тіло м’якою рукавичкою, поступово, частинами (спочатку руки, потім шию, груди, живіт, спину, ноги) і зразу ж розтирають сухим рушником від периферії до центру (за рухом крові).

Обливання проводять під душем або з лійки. Після обливання треба розтерти тіло сухим рушником і швидко вдягнутись У багатьох садках протягом року діти миють ноги у прохолодній воді. Під час ванн діти виконують рухи ногами, згинають та розгинають пальці ніг. Тривалість процедури – 10–20 с.

Купання у природних водоймах (річка, озеро, море та ін.). До купання дітей допускають за умови, що вони підготовлені до дії прохолодної води, вітру, сонця.

Під час купання слід дотримуватися деяких правил:

-           не купати дітей раніше ніж через 1–1,5 год. після їди або на голодний шлунок;

-           не можна купати спітнілих або охолоджених дітей;

-           у воді молодші діти повинні рухатись, а старші – плавати;

-           при прояві ознобу дитина повинна негайно вийти з води.

Загартування сонцем. Загартування сонячними ваннами суворо дозується й проводиться тільки з дозволу лікаря та під його наглядом. На голову надівають білу панаму, щоб уникнути перегрівання та сонячного удару. Найсприятливіший час для приймання сонячних ванн з 9 до 11 год ранку та з 16 до 18 год вечора. Не рекомендується приймати сонячні ванни відразу після їжі, або на голодний шлунок. Сонячні ванни обов’язково водними процедурами, перед якими дитина повинна охолонути, тобто посидіти декілька хвилин у затінку.

Гігієнічні фактори. Органічна риса культурної людини – охайність, що виявляється у додержані правил особистої гігієни та акуратності у побуті. До цих факторів можна віднести режим дня, сну, харчування, прихід дітей у дитячий садок, прогулянки, сон та ін.

 

18. Форми спортивно-масового та фізкультурно-оздоровчого дозвілля у дошкільних закладах

 

Форми організації фізичного виховання дітей поділяють на урочні та позаурочні.

Урочні форми – це фізкультурні заняття у дошкільних закладах, позаурочні – фізкультурно-оздоровчі заходи у режимі дня, організаційні групові, індивідуальні, а також самостійні заняття.

Фізкультурні заняття – основна форма навчально-виховної роботи. Мета занять – навчання новим рухам, закріплення раніш засвоєних дій, виховання фізичних якостей. Вони регламентуються вимогами, які викладені у програмі, пов’язані між собою, доповнюють одне одне та проводяться обов’язково зі всіма дітьми.

Ранкова гімнастика – один у оздоровчих заходів у режимі дитячого садка. Вона спрямована на активізацію діяльності організму та підвищення його працездатності. Щоденні виконання вправ позитивно впливають на формування правильної постави, виховують інтерес до занять фізичними вправами, викликають емоційний підйом. Розпочинають впроваджувати цю форму фізкультурних занять з 3-х років.

Фізкультхвилинка застосовується на теоретичних заняттях з дітьми старшого дошкільного віку та використовується з метою попередження втоми, відпочинку, підвищення розумової працездатності та включає 2–3 вправи тривалістю 2–3 хв.

Рухливі ігри проводять на прогулянках щоденно. Ефективність рухливих ігор для рішення завдань фізичного виховання у багато чому залежить від умов їх проведення – емоційної наповненості, різноманіття рухового змісту. Наявності пристосованого приміщення, майданчика та достатньої кількості необхідного для дітей інвентарю. Протягом року діти знайомляться з 22–25 новими рухливими іграми.

Прогулянка займає значне місце у режимі дня дошкільників. На них відводиться від 50 хв до 2 год часу у першій та другій половинах дня. Основне завдання – тривале перебування дітей на свіжому повітрі, яке доповнюється іграми та фізичними вправами. Тривалість прогулянок залежить від віку дітей та змінюється залежно від пори року, погоди, змісту.

Спортивні розваги – катання на санках, велосипедах, пересування на лижах, плавання, деякі прийоми настільного тенісу та ін. Головне завдання – розваги, задоволення, відносна свобода дій, відсутність суворої регламентації, наявність яскравих ігрових моментів та елементів змагання.

Фізкультурне дозвілля проводиться 1–2 рази у місяць по 20–30 хв у молодших групах; у старшій та підготовчій групах – 45–50 хв. Дозвілля є формою активного відпочинку дітей.

Зміст фізкультурного дозвілля складають майже всі знайомі дітям рухливі ігри та фізичні вправи, які поновлюються шляхом введення неочікуваних для дітей варіантів та які визивають у них інтерес та радісні емоції. Добре, якщо фізкультурне дозвілля супроводжується музикою: це впливає на розвиток у дітей відчуття прекрасного, закріплює вміння рухатись під музику, розуміти характер музичного твору, розвиває музичний слух, пам’ять.

Фізкультурне дозвілля не вимагає спеціальної підготовки дітей. Активна участь вихователя обов’язкова: він подає команди до початку та закінчення гри або рухового завдання, підводе підсумки, є головним суддею змагань та ін. Велику роль у свідомості дітей відіграє атрибутика: емблеми, табло, медалі та ін.

За змістом та композицією фізкультурне дозвілля може бути різним.

1-й варіант фізкультурного дозвілля.

Дозвілля організовують на базі знайомих ігор та ігрових вправ:

1. Загальна гра середньої рухливості, яка дає перший емоційний настрій (2–3 рази).
2. Рухливі завдання (атракціони). Їх має бути не більше 3. Вони підбираються таким чином, щоб, повторивши кожну з них не більше 3–4 разів, забезпечити участь кожної дитини в одному або у двох з них.
3. Ігри з елементами змагань або гра великої рухливості, в якій беруть участь всі діти.
4. Гра малої інтенсивності.

2-й варіант фізкультурного дозвілля.

Дозвілля організовують на базі однієї спортивної гри (баскетбол, волейбол, футбол та ін.). Використовувати цей варіант можна лише у тому випадку, якщо всі діти засвоїли елементи гри на фізкультурних заняттях. Проведення цього виду дозвілля передбачає розподіл групи на дві або декілька команд (рівні за силою).

3-й варіант фізкультурного дозвілля

Це дозвілля краще проводити на ділянці у літню пору року або ранньою осінню. Базується воно на вправах з бігу, стрибків, метання та ін. Слід пам’ятати, що включати у команду дитину, яка не оволоділа даним рухом, неможливо. Але треба зробити так, щоб всі діти брали участь у дозвіллі.

4-й варіант фізкультурного дозвілля «Веселі старти»

Це дозвілля базується на іграх-естафетах. В одній естафеті не має бути більше трьох етапів. Неможна давати декілька естафет підряд, треба між ними включати вправи, які б знизили емоційний настрій.

5-й варіант фізкультурного дозвілля

Цей варіант проводиться під музику. Діти змагаються на краще виконання рухів з предметами. Це розвиває у дітей творчу ініціативу, уяву.

Фізкультурні свята проводять не менше, ніж 2 рази на рік у середній і підготовчій групах. Головні завдання – продемонструвати результати, які досягли в оволодінні фізичними вправами, іграми за певний проміжок часу. Крім того, дітям надається можливість позмагатися у святковій обстановці. Діти заздалегідь готуються до свята, розучують вправи, ігри, танці. Тривалість свята – 1–1,5 год.

Самостійна рухова діяльність дітей організовують на прогулянках у будь-який час дня. Проводять під наглядом та при участі вихователя.

 

 

 

19. Створення колективу фізичної культури у загальноосвітніх школах

 

Основою позакласної роботи з фізичної культури та спорту у загальноосвітніх школах є колектив фізичної культури (КФК). У КФК приймаються учні 5–11 класів на основі усної заяви. Для створення КФК необхідно не менше 25 учнів.

Для керівництва КФК загальні збори його членів вибирають Раду, при якій вибирається колегія суддів по спорту, редколегія стінної газети, постійні та тимчасові комісії по розділам роботи.

Представниками Ради у класах можуть бути фізорги. Загальне організаційне та методичне керівництво здійснює вчитель фізичної культури. Відповідальність за діяльність КФК несе директор школи.

Основним завданням КФК є сприяння розвитку фізкультурно-оздоровчій і спортивно-масовій роботі.

Для рішення цього завдання КФК проводить:

-           пропаганду фізичної культури та спорту, залучення школярів до занять спортом;

-           участь в організації та проведенні фізкультурно-спортивних заходів: шкільної спартакіади, змагання «Старти надій», товариські зустрічі з видів спорту, фізкультурних свят та ін.;

-           присвоєння 2, 3 та юнацьких спортивних розрядів;

-           участь у підготовці громадських фізкультурних кадрів;

-           участь у будівництві та обладнанні спортивних споруд, ремонті спортивного інвентарю та майна;

-           участь в організації та проведенні масових військово-патріотичних заходах школи;

-           участь в організації літнього спортивно-оздоровчого табору на базі школи;

-           організацію фізкультурно-спортивної роботи зі школярами під час канікул;

-           надання допомоги вчителям фізкультури у проведенні уроків фізичної культури та занять спортивних секцій. До цієї роботи залучаються найбільш досвідчені спортсмени старших класів.

Кращим КФК шкіл за високі показники у розвитку масової фізичної культури та спорту може бути присвоєне звання спортивного клубу. Назва такого клубу затверджується загальними зборами його членів.

 

 

20. Форми фізичного виховання протягом навчального дня

 

Головною функцією позаурочних форм занять є створення найсприятливіших умов для виховання звички до систематичних занять, і, як наслідок, сприяння запровадженню фізичної культури в побут людей. Підвищення результативності системи фізичного виховання у школі значно залежить від правильної організації всіх заходів.

Характерною рисою позаурочних форм занять є їх добровільність, тому організатори мають піклуватися про те, аби викликати в учнів зацікавленість до них. Це досягається їх високою емоційністю. Доцільно використовувати ті форми, які за конкретних умов дадуть найвищий ефект у кожній окремій школі.

Для того, щоб будь-яка форма роботи дала бажаний ефект, необхідно, щоб вона була внутрішньо прийнята вчителем фізичної культури, педагогічним колективом школи та її керівництвом, врешті-решт, дітьми та їхніми батьками.

Гімнастика до занять. Вважається, що ця форма внаслідок різних причин не дає бажаного результату (виконується після сніданку, у повсякденному одязі, з обмеженими можливостями проведення гігієнічних процедур). Водночас досвід багатьох шкіл свідчить, що труднощів можна уникнути за дотримання всіх необхідних організаційних та методичних умов. До цих умов належить:

-           чітке і реальне визначення завдань гімнастики та глибоке розуміння її значення педагогами;

-           особиста зацікавленість кожного учня в «зарядці», розуміння ним різниці між ранковою гімнастикою та гімнастикою до занять;

-           узгодження з батьками необхідності більш раннього приходу дітей до школи;

-           уміння всіх педагогів школи виконувати гімнастику та керувати її виконанням;

-           підготовка активу учнів та місць занять на повітрі та у приміщенні.

Така гімнастика має на меті організацію учнів на початку навчального дня, попередження порушень постави, підвищення працездатності учнів на перших уроках, загартування організму. Передусім необхідно визначити місця кожного класу й окремо учневі на спортивному майданчику й у приміщенні на випадок несприятливої погоди, підготувати відповідальних педагогів та інструкторів-старшокласників, скласти комплекси, розучити вправи на уроках.

Загальне керівництво гімнастикою до занять, її організація покладається на чергового вчителя. Кожним класом керує фізорг та інструктор. Для кожного класу складають свій комплекс вправ, але їх кількість у різних комплексах, число повторень і характер однакові. Це дає змогу записати музичний супровід, яким будуть користуватись усі класи.

Фізкультурні хвилинки та фізкультурні паузи.

Завдання цих форм однакові: повернути втомленій дитині працездатність, увагу; зняти м’язове та розумове напруження; попередити порушення постави.

Організація фізкультурних хвилинок передбачає підготовку приміщення та учнів, які для виконання вправ виходять із-за парт, послаблюють комірці, ремені. Фізкультхвилинки проводять у 1–8 класах на кожному уроці за перших ознак втоми (порушення уваги, зниження активності), яка наступає переважно після 20–30 хв роботи (залежно від віку та інтенсивності розумової діяльності дітей). Час початку фізкультхвилинки визначається вчителем. У старших класах проводять фізкультхвилинки тільки під час занять у навчально-виробничих майстернях за типом виробничої гімнастики.

Організовуючи фізкультурні хвилинки, дуже важливо дотримуватись певних методичних умов, а саме: належної тривалості (2,5–3 хв),включення 3–4 вправ з 6–8 разовим повторенням кожної. Окремі вправи для рук, постави можуть виконуватися за партою.

Комплекс передбачає вправи для м’язів рук, спини, ніг, які здатні зняти статичне напруження, активізувати дихання, посилити кровообіг.

Фізкультурні паузи проводяться у групах подовженого дня та у домашніх умовах учнями середніх та старших класів протягом 10–15 хв кожних 50–60 хв навчальної праці. Окрім загальнорозвивальних вправ, виконують біг на місцевості, стрибки, рухливі ігри. Під час фізкультпауз учні, зазвичай, опрацьовують домашні завдання з фізичної культури. Якщо є змога музично супроводжувати фізкультпаузи, то це є додатковим фактором відпочинку дітей.

Години здоров’я. Серед усіх форм занять фізичною культурою чільне місце посідає організація годин здоров’я. Години здоров’я проводяться щоденно після 2–3 уроку і тривають 45 хв, для чого спеціально звільняється час, за рахунок великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Залежно від місцевих кліматичних умов, кількості класів, матеріальної бази, традицій школи вони можуть проводитись і в інший час або через день. Проте в будь-якому випадку проведення годин здоров’я має визначатись розкладом занять. Вони організовуються переважно на свіжому повітрі. Години здоров’я доцільно вводити поступово, створюючи необхідні умови для цього. Бажано, щоб учителі школи були не тільки організаторами, а й активними учасниками годин здоров’я.

Організація годин здоров’я покладається на класних керівників і вчителів початкових класів, яким допомагає учнівський актив. Організаційно-методичне забезпечення здійснюють учителі фізичної культури, вони готують керівників занять, консультують їх. Загальне керівництво покладається на директора школи та його заступників.

Раціональне розміщення класів та окремих груп учнів, забезпечення інвентарем, розподіл активу учнів (суддів, інструкторів) для організації та суддівства змагань, ігор та естафет можливі лише за умов чіткого планування всієї роботи. Для цього вчитель складає тижневий графік проведення годин здоров’я, згідно з яким кожен день для кожного класу передбачено новий вид занять, а також, й місце, що урізноманітнює заняття і посилює інтерес учнів. Інструктори та судді закріплюються постійно за видом (місцем) занять. Актив інструктується один раз на тиждень. Графік вивішується на видному місці, що дає змогу всім учням школи за 2–3 хв зайняти свої місця, де їх чекають інструктори, класні керівники, судді. Бажано, щоб вихід на заняття починався традиційними позивними і далі супроводжувався музикою.

Якщо хтось із класу виявив бажання в цей день займатись іншими видами вправ, то він іде до місця їх проведення, попередивши про це фізорга класу. Починаючи з 8-го класу, дівчата та хлопці займаються окремо. Окремо можуть тренуватися збірні команди школи та учні віднесені за станом здоров’я до спеціальної медичної групи. Під час перерв повинні чергувати медичні працівники школи.

Визначаючи методику проведення фізичних вправ під час годин здоров’я не можна дублювати методику уроку. Не має бути примусу до обов’язкового виконання певних вправ. Під час годин здоров’я рекомендується організовувати змагання між класами.

Спортивна година у групах подовженого дня.

У групах подовженого дня треба привчати дітей чергувати розумову та фізичну діяльність, раціонально будувати режим життя, суворо дотримуватись гігієнічних вимог, зміцнювати здоров’я, покращувати свій фізичний стан, готуватися до майбутнього дорослого життя.

Організацію спортивної години треба розглядати в тісному взаємозв’язку з іншими формами занять. Їх розміщення в режими шкільного дня має здійснюватися з урахуванням часу проведення години здоров’я, прогулянок, а також прийому їжі та відпочинку.

Організовуючи спортивні години, вчитель прагне до тісної взаємодії з вихователями груп. Для цього створюють методичні об’єднання вчителів, на яких систематично розглядаються питання фізичного виховання. З вихователями розробляються та розучуються конкретні вправи та ігри, їх ознайомлюють із методами навчання, прийомами дозування навантаження та попередження травм, ознаками втоми. Корисна форма взаємодії – обов’язкове відвідування уроків фізичної культури вихователями, а занять спортивної години – учителем. Це дає вихователю змогу визначити стан здоров’я і рівень фізичної підготовленості учнів, ознайомитись зі змістом фізичних вправ, що вивчаються, домашніми завданнями, ходом підготовки до наступних масових заходів тощо.

Учитель фізичної культури складає графік занять груп, визначаючи місце та час їх проведення. Бажано, щоб час проведення спортивних годин співпадав з часом занять спортивних секцій та спеціальної медичної групи. Щотижня бажано організовувати змагання.

Особливістю методики занять є те, що вони відбуваються у вільній, невимушеній обстановці і мають ігровий характер.

 

21. Позакласні заняття фізичними вправами

 

Для позакласних занять фізичними вправами характерна спортивна спрямованість. Якщо заняття протягом навчального дня об’єднують учнів переважно одного класу, то позакласні заняття охоплюють дітей з різних класів.

Некласифікаційні змагання школярів. Важко переоцінити значення змагань як головного атрибуту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагання у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емоційного тонусу й активності учнів. Змагання – це не тільки спосіб досягнення спортивної перемоги або значного спортивно-технічного результату, скільки форма емоційного наповнення спілкування, здорового відпочинку і розваги. Обов’язковими умовами цього процесу є яскраве оформлення місць проведення змагань; виставлення стендів про історію команд, фотографій гравців, тренерів; організація виставок спортивної атрибутики; виступи перед глядачами коментаторів,ветеранів; проведення лотерей, конкурсів, вікторин; змістовне музичне оформлення змагань.

Участь у некласифікаційних змаганнях не дає права на присвоєння розрядів, оскільки:

-           вони не передбачені спортивною класифікацією;

-           їх програма може певним чином відхилятись від класифікації;

-           під час їх проведення допускаються передбачені програмою порушення правил змагань.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класифікацією та правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому у змаганнях з окремих видів спорту бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складається вчителем і має сприяти розв’язанню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програми. Вона передбачає завдання:

-           з техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивчаються;

-           на результат (штрафні кидки, удари та ін.);

-           на прояв фізичних якостей, комплексні естафети.

Змагання треба проводити як особисті, так і командні. Програма змагань повинна бути відома учням за 2–3 місяці до їх початку.

Конкурс. Мета цього виду змагань – розвивати вміння самостійно користуватися фізичними вправами, складати комплекси та комбінації, засвоїти певну інформацію. Їх можна організовувати як самостійні заходи на перервах, у групах подовженого дня або як складову частину інших заходів (вечорів, спортивних свят та ін.).

Цінність конкурсів – їх спрямованість на раціональне розв’язання самими учнями рухових завдань.

Змагання «з листка». Мета – спонукати учнів до рівноцінного засвоєння усіх розділів шкільної програми. Вчитель за місяць оголошує програму змагань «з листка». За 10 хв до початку учень бере зі столу суддівської колегії конверт, де обумовлено, які вправи та теоретичну інформацію він повинен продемонструвати, і через 10 хв виконує вправи та відповідає на запитання.

«Веселі старти». Ігри – ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літнього відпочинку та за місцем проживання. Програма цього заходу може передбачати ігри для змішаних команд, а також для хлопців і дівчат окремо. Щоб уникнути помилок під час пояснення чергової гри, рекомендується показати способи передачі предметів, подолання перешкод. Після пояснення та показу необхідно відповісти на питання, які виникли в учасників.

Фізкультурно-художні свята.

Свята проводять для відзначення видатних подій, знаменитих історичних дат. Свято не має чітко визначеної форми, вона може змінюватися залежно від бажань учасників, самодіяльність яких не тільки не регламентується, а й заохочується. Водночас свято має свої обряди, які додають йому стабільність. Тому кожне свято має мати свою характерну обрядову структуру, яка надає йому оригінальності та неповторності.

Обряди – це соціальне явище, що являє собою комплекс символічних, традиційно закріплених умовних дій, спрямованих на оформлення певних подій у житті людей, держави та ін. Мета обряду – за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити традиційні для суспільства ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати в його учасників адекватні почуття, настрої, переживання. До активної участі у святі залучаються всі учні, педагоги, батьки, громадські організації.

Фізкультурно-художнє свято рекомендується розпочинати урочистими церемоніями (підняття державного національного або олімпійського прапора, привітання гостей і представників місцевої адміністрації та ін.), характер яких буде залежати від того, чому вони присвячені (історичним датам, подіям із життя школи та ін.). До організації свята, складання програми та сценарію, підготовки його окремих фрагментів залучаються практично всі вчителі та учні школи. Складаючи сценарій, доцільно чергувати художні та спортивні заходи.

Спортивно-художні вечори.

Спортивно-художні вечори можуть присвячуватися різним подіям у житті КФК. Завдання вечора – заохочення фізкультурників і спортсменів школи, пропаганда їх досягнень і здорового способу життя, залучення до систематичних занять фізичною культурою учнів.

Проведенню вечора передує підготовча робота організаційного комітету, який очолює один із керівників школи та вчитель фізичного виховання. До роботи оргкомітету відносять складення програми та сценарію вечора, виготовлення запрошень, підготовка призів, подарунків, добір журі та суддівських бригад.

Доцільно місце проведення вечора урочисто оформити. Оформлення має носити інформаційний характер (дружні шаржі, плакати, кубки, вимпели, фотовітрини, виставки та ін.). На таких вечорах варто уникати тривалих доповідей, виступів.

Дні здоров’я.

Це комплексний захід, який потребує координації зусиль вчителів, батьків, громадських організацій. Вони проводяться у природних умовах і насичені елементами романтики. У цих заходах об’єднуються майже всі форми фізичного виховання.

Ініціативна група, яку очолює вчитель фізичної культури, вносить цей захід у шкільний план роботи і розробляє його зміст та програму. Виходячи з потреб реалізації програми, схваленої педагогічним колективом, створюється і затверджується штаб проведення дня здоров’я, в який можуть входити: вчитель фізичної культури, вчителі тих предметів, які мають відношення до дня здоров’я, особи, які за своїми службовими та громадськими обов’язками відповідають за виховання, а також завгосп, медпрацівник, голова батьківського комітету. Штаб очолює директор школи. Про підготовку такого заходу мають бути проінформовані батьки, які теж можуть взяти в ньому участь. Необхідно підібрати місце розташування табору – за 3–7 км від межі міста, у лісі, на березі річки.

До дня здоров’я можна включити такі заходи: туристичні змагання, конкурси, вікторини, ігри, розваги та ін. Ввечері всі збираються біля вогнища.

Декілька практичних порад:

-           складаючи програми та сценарій масових заходів, багато уваги надавайте урочистості процедур, ритуалів та оформленню, які посилюють емоційний вплив рухової діяльності;

-           ефект посилюється, якщо учасників залучити до організації заходів;

-           виступи непідготовлених учнів викликають переважно негативні емоції та можуть назавжди відбити в них бажання займатися фізичними вправами;

-           якщо інтервали між заходами дуже великі, то знижується емоційний ефект змагання;

-           після кожного змагання повинні бути підведені підсумки.

 

22. Дитячі громадські організації та фізичне виховання школярів

 

З-поміж інших своєю активністю виділяються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ».

Більшість із них заявляють про свою позаполітичність. Їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов’язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров’я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім’ї, рідної місцевості, держави (сімейне життя, життя в суспільстві).

Українська скаутська організація «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організація «Пласт» в колишній УРСР була заборонена як «дрібнобуржуазна виховна система, не сумісна з побудовою соціалізму». Після розгрому «Пласту» урядом Польщі в Західній Україні організація продовжувала діяльність серед української діаспори – у Канаді, США, Австралії. Лише в 1989–1990 рр. «Пласт» відновив роботу в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організацій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося ІЗ квітня 1991 р. на установочному з’їзді.

Національне відродження України розбудило національну свідомість її народу, а з нею викликало до життя різноманітні рухи та дитячі організації, серед яких особливе місце посідає Національна Скаутська Організація України «Пласт». «Пласт» втілює основні ідеї всесвітньої організації «Скаут», віддзеркалює національні особливості та історичні традиції українського народу. Назва «Пласт» походить від запоріжських козаків-розвідників, які «ходили у розвідку по-пластунськи».

Мета цієї організації – звільнення України від загарбників, виховання справжніх українських патріотів. Основне положення присяги пластунів: «Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові й Україні».

Головний з пластових законів: «Україні необхідні сила духу, фізична сила, бистрота розуму, життєрадісність». Його обітниця: «сильно, красно, обережно, бистро» (СКОБ). Це і є своєрідним символом організації, назва породи орла – скоб білохвостий. «Пласт» має свій герб у вигляді тризуба та білої трилистої лілії та гімн.

«Пласт» виник у 20-х роках і у 1940 р. був розформований, після війни він продовжив свою діяльність за кордоном, після проголошення незалежної України, відродився і в Україні.

Пластуном може стати представник будь-якої національності, який підтримує ідею відродження України. У процесі виховання у «Пласті» велике значення мають українознавство, природознавство, релігія, мистецтво, техніка, спорт.

Скаути – це мирні розвідники добрих справ. Кожен розвідник має вміти жити просто неба, будувати курені, роботи плоти та переправи, знаходити дорогу вдень і вночі. Наслідуючи доблесних лицарів минулого, пластун щодня має надавати комусь допомогу, вміти поводити себе під час пожеж, піднімати і нести людину, котра втратила свідомість, рятувати людину, яка тоне та ін. Пластуни мають вести здоровий спосіб життя, не палити, не вживати алкоголь.

Пластунам розповідають про дерева, рослини і гриби. Вони набувають практичних навичок, споруджують курені, рубають дерева, ставлять намети і роблять драбини, човни, плоти, розпалюють вогнища, а також вчаться готувати їжу, пекти хліб. Тут велике значення має вміння жити просто неба. Цікаво проходять екскурсії, подорожі по воді і на лижах, сходження на гори, нічне патрулювання, розвідка в горах, змагання на швидкість тощо.

Пластунів необхідно навчити шифрувати, сигналізувати жестами і світлом, а також азбуки Морзе.

Розвиток витривалості у розвідників – це комплексний розвиток їхніх фізичних якостей та виховання звички вести розумний спосіб життя. Пластунів інформують про умови збереження здоров’я, дотримання особистої гігієни, запобігання хворобам, про мікроби та боротьбу з ними, раціональне харчування, одяг. Для цього з ними проводяться спеціальні заняття.

Важливе значення має виховання у пластунів таких рис характеру як безкорисливість, самопожертва, доброта, великодушність, ввічливість, шанобливе ставлення до жінок, чесність, справедливість, відданість Батьківщині, дисциплінованість, хоробрість, наполегливість, тверезість, дбайливість.

Під час занять пластуни набувають практичних навичок, споруджуючи курені, рубають дерева, ставлять намети, роблять човни, розпалюють вогнище, вчаться готувати їжу. Вона подорожують по воді та на лижах, сходять на гори, беруть участь у нічному патрулюванні, проводять розвідку в горах, змагання тощо.

Окремо кожен пластун складає «пробу на пластову відзнаку фізичної вправності». Вона налічує 5 груп вправ та 8 тестів для визначення рівня розвитку фізичних якостей:

-           «прорух» (ранкова гімнастика) – комплекс із 14 вправ (кожна вправа виконується 5–15 разів);

-           біг, плавання;

-           одна спортивна гра (за вибором);

-           стрибки на правій та лівій (результат визначається за сумою стрибків, поділеної на два);

-           кидки правою та лівою рукою (результат визначається за сумою кращих спроб обома руками, поділеною на два).

Спілка Української молоді (СУМ). Утворена 1925 р. у м. Києві. Своє головне завдання вбачала у звільненні України, створенні української самостійної соборної держави. У 1929–1930 рр. почалося переслідування СУМу. У 1945 р., після закінчення Другої світової війни, СУМ знову відновила свою діяльність (у Німеччині). 1989–1991 рр. – відродження діяльності СУМу на території України.

Спілка поділяється на три основні організаційні ланки: молодше юнацтво (6–12 років); юнацтво (6–16 років); старше юнацтво (12–16 років). Старші члени організації – дружинники (18–35 років); прагне виховувати молодь в українському патріотичному дусі, чесними і працьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, державні цілі та ідеали. Гасло СУМу – «Бог і Україна».

Спілка піонерських організацій України (СПОУ). Утворена наприкінці 1990 р. Вважає себе правонаступницею піонерської організації імені Леніна і добровільним, самодіяльним об’єднанням дітей і підлітків, орієнтованим на ідеали гуманного і демократичного суспільства. Спілка проголосила незалежність від будь-яких політичних партій та рухів, її девіз: «За Батьківщину, добро і справедливість!». Керується у своїй діяльності принципами:

Виховна система організації будується за трьома напрямами: «Я – Батьківщина». Я – це самовдосконалення, виховання себе як особистості, родина – сімейне виховання, повага до своєї родини, Батьківщина – вболівання за інтереси держави, людей. Поділяється на три вікові групи: 7–9 років (діти, які вважаються помічниками); 10–12 років (умільці); 13–14 років (майстри).

Символ – веселка, розпізнавальний знак – галстук, на якому відтворені сім кольорів. Червоний колір – напрям «Червона калина» (вивчення народної творчості, традицій, обрядів, проведення свят); жовтогарячий – «Лідер» (вміння організовувати справу, повести за собою); жовтий – «Берегиня» (виховання поваги до сім’ї, організація сімейних свят тощо); зелений – «Краю мій лелечий» (екологічне виховання); блакитний – «Повір у себе» (благодійницька, шефська робота); синій – «Помагай» (вміння працювати з інструментами, допомога сім’ї, загону, збір металолому, лікарських рослин тощо); фіолетовий – «Котигорошок» (спортивно-туристичний напрям).

Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ». Започатковане в лютому 1993 р. Гасло: «Сила, істина, честь!». Мета його полягає у відродженні національної свідомості, Утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були б фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Члени товариства складають присягу: «Присягаю своєю честю бути вірним товаришем, служити товариству життям своїм, слухатись січової старшини». Має осередки в багатьох областях України. Головні напрями роботи – вивчення історії козацтва, військово-патріотичне виховання на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.

Асоціація гайдів України. Зареєстрована в 1996 р. Рух гайдів виник в Англії на початку XX ст. Назва обрана його засновниками лордом Робертом Баден-Пауеллом та його сестрою Агнес на честь відомих індійських племен, мешканці яких вирізнялися винахідливістю і вправністю.

Гайд – людина, яка йде попереду і знаходить дорогу. Мета асоціації – сприяти розвитку та формуванню дівчини як соціально зрілої особистості, її активній участі у всіх сферах життя суспільства, зміцнення фізичного, духовного, емоційного здоров’я, надання допомоги у саморозвитку і самореалізації, виховання впевненості у собі, реалізація шансів на життєвий успіх. Основними завданнями є залучення дівчат до гуманітарної системи цінностей, підвищення їхнього культурного рівня, знань з історії, світової та національної культури, краєзнавства, медицини, допомога у здійсненні природоохоронних проектів. Члени асоціації беруть участь у програмах, семінарах, тренінгах, гайдівських таборах, заходах, пов’язаних з поліпшенням становища дітей та жінок в Україні. Гайди мають опанувати 8 програм: «Українознавство», «У світі гайдингу», «Школа медицини», «Вічні істини», «Світова культура», «Господарочка», «Життя на природі», «Планета – наш дім». Залежно від віку дівчат поділяють на категорії: ластівки – 7–10 років, гайди – 11–16, ренжери – 16–20 років. Організація має емблему, гасло, гімн, присягу.

Українське дитячо-юнацьке товариство «Сокіл». Виникло у 1894 р. у м. Львові. Основна мета – виховання в походах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізично розвиненої особистості з високою національною свідомістю і гідністю, У даний час організація відроджується.

Установи освіти намагаються розширити свою співпрацю з дитячими та молодіжними організаціями у справі виховання учнівської молоді. Ця робота охоплює спільні семінари працівників освіти і дитячих та молодіжних організацій, співучасть в організації спортивних, оздоровчих таборів, надання психолого-педагогічної допомоги керівництву дитячих і молодіжних організацій.

23. Професійно-прикладна підготовка школярів

 

Професійна орієнтація – це цілеспрямована діяльність вихователя, що передбачає надання допомоги вихованцеві у пра­вильному виборі професії.

Вибір професії – один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії – точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства. Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого – тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставляти свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1. Професійне інформування – психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.
2. Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.
3. Професійна консультація – надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.
4. Професійний відбір – допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.
5. Професійна адаптація – допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

ЛЕКЦІЯ 6–7

 

ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ ТА ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

 

План вивчення теми

 

24. Мета та завдання масової фізичної культури у закладах вищої освіти.
25. Основні напрями діяльності кафедри фізичного виховання, спортивного клуба і спортивно-оздоровчого центра.
26. Фізкультурно-масова робота у студентських гуртожитках.
27. Масова фізкультурно-оздоровча та спортивна робота у студентських таборах.
28. Проходження літньої навчальної практики студентами факультету фізичного виховання у дитячих таборах відпочинку.
29. Історико-методологічні засади організації та розвитку міжнародного спортивного студентського руху.

 

Рекомендована література:

25.   Гостішев В. М., Сватьєв А. В., Богдановська Н. В. Оздоровчі види фізичної культури: навчальний посібник. Запоріжжя: Запорізький НУ, 2010. 180 с.

26.   Організація навчально-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у професійно-технічних навчальних закладах: навчально-методичний посібник / під загальною редакцією Ю. М. Штики. Суми, б.в., 2017. 132 с.

27.   Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

28.   Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

29.   Суббота Ю. В. Оздоровчі рухові програми самостійних занять фізичною культурою і спортом: практ. посібник для студ. вищ. навч. закл. ІІІ–IV рівнів акредитації; М-во освіти і науки України. К.: Кондор, 2011. 163 с.

1.       Мета та завдання масової фізичної культури у закладах вищої освіти

 

Сьогодні перед студентською молоддю суспільство поставило глобальні соціально-економічні завдання з інтегрування вітчизняного культурного потенціалу у світове співтовариство. Однак їх реалізація можлива тільки спеціалістами нової формації, які відповідають цілому комплексу професійних та особистісних якостей сучасним вимогам. Окрім глибоких професійних знань зі спеціальності такий спеціаліст має мати високі фізичні кондиції та працездатність, особисту фізичну культуру, духовність, неформальні лідерські якості.

Структура фізичної культури студентів включає три відносно самостійних блоки: фізичне виховання, студентський спорт та активне дозвілля. Мета фізичного виховання у ЗВО – сприяти підготовці гармонійно розвинутих висококваліфікованих спеціалістів.

Нині перед студентською молоддю суспільство поставило глобальне соціально-економічне завдання з інтегрування вітчизняного культурного потенціалу у світове співтовариство. Однак його реалізація під силу тільки фахівцям нової формації, що відповідає за цілим комплексом професійних і особистісних якостей сучасним вимогам. Крім глибоких професійних знань з обраної спеціальності такий фахівець має володіти високими фізичними кондиціями і працездатністю, особистою фізичною культурою, духовністю, неформальними лідерськими якостями. Він повинен не боятися конкуренції, вміти приймати самостійні рішення, тобто бути творчо мислячою, активною і високоморальною особистістю. Стратегія розвитку фізичної культури студентів, що виявляється у відході від унітарної концепції, лібералізації і послідовній гуманізації педагогічного процесу – гарант формування фахівця нової формації.

Структура фізичної культури студентів включає три відносно самостійних блоки: фізичне виховання, студентський спорт і активне дозвілля. Для діяльності студентів у сфері фізичного виховання пріоритетними є освітні аспекти.

При вивченні курсу фізичного виховання у ЗВО передбачається рішення наступних завдань:

Мета фізичної освіти – задовольнити об’єктивну потребу студентів в освоєнні системи спеціальних знань, придбання професійно значимих умінь і навичок. Відповідно до ст. 30 «Кадрове забезпечення фізичної культури і спорту» Закону України «Про фізичну культуру і спорт», вести педагогічну, учбово-тренувальну й оздоровчу роботу в сфері фізичної культури і спорту мають право громадяни винятково з фаховою освітою або підготовкою і за наявності диплома, посвідчення (сертифіката), що видані акредитованими навчальними закладами. У коло обов’язків фахівців, які працюють у сфері студентської фізичної культури, входить проведення заходів щодо формування потреб студентів у здоровому способі життя і самовдосконалення. Гуманістична спрямованість педагогічного процесу припускає цілеспрямовану інтеграцію біологічних і соціальних потреб, інтелектуальних і моральних аспектів при реалізації генетично обумовлених природних задатків кожного студента протягом його навчання в навчальному закладі.

Таким чином, створюються об’єктивні передумови до подолання однобічності і фрагментарності підготовки фахівців у закладі вищої освіти, доданню педагогічному процесові комплексного, цілісного характеру. Об’єктивний критерій ефективності цього концептуального підходу – істотне скорочення термінів соціально-психологічної адаптації студентів до навчання у ЗВО, підвищення їхньої соціальної активності, учбово-пізнавальній продуктивності і духовності.

Студентський спорт є узагальненою категорією діяльності студентів у формі змагання і підготовки до нього з метою досягнення високих результатів в обраній спортивній спеціалізації. Це вимагає від студента прояву максимальних психофізичних кондицій, мобілізації його резервних можливостей.

Заняття спортом виступають формою самовираження і самоствердження студента, визначаючи його спосіб життя, загальні культурні і соціально значимі пріоритети. Результатом спільної навчальної і спортивної діяльності студентів мають стати правильно сформовані соціально значимі якості: соціальна активність, самостійність, впевненість у своїх силах, а також честолюбство.

У сфері активного дозвілля реалізуються біологічні, соціальні і духовні потреби студентів у руховій активності, здоровому способі життя, в одержанні задоволення від занять різними формами фізичної культури. На вибір студентами форми активного дозвілля значний вплив мають різні культурні і соціальні фактори.

Трикомпонентна структура фізичного виховання студентів (власне фізичне виховання, студентський спорт і активне дозвілля) визначає специфіку виділення диференційованих цілей і педагогічних завдань кожного її структурного блоку. Основна мета фізичного виховання студентів – сформувати гармонійно розвинуту, високодуховну і високоморальну особистість, кваліфікованого фахівця, що опанував стійкими знаннями і навичками в сфері фізичної культури.

 

2.       Основні напрями діяльності кафедри фізичного виховання, спортивного клуба і спортивно-оздоровчого центра

 

У закладі вищої освіти загальне керівництво фізичним вихованням і спортивно-масовою роботою серед студентів, а також організацію спостережень за станом їхнього здоров’я покладені на ректора, а конкретне їх проведення здійснюється адміністративними підрозділами і громадськими організаціями. Безпосередня відповідальність за постановку і проведення учбово-тренувального процесу з фізичного виховання студентів відповідно до навчального плану і державної (базової) програми покладені на кафедру фізичного виховання ЗВО. Масова оздоровча, фізкультурна і спортивна робота проводиться спортивним клубом разом із кафедрою і громадськими організаціями закладу вищої освіти. Медичне обстеження і спостереження за станом здоров’я студентів протягом навчального року здійснюється студентською поліклінікою або здравпунктом ЗВО.

У комплекс заходів щодо організації педагогічного процесу кафедри входять наступні пріоритетні напрями:

Кафедра фізичного виховання спільно зі спортивним клубом здійснює організацію навчального процесу по дисципліні «Фізичне виховання», а також керує спортивно-масовою роботою у ЗВО і розвитком самодіяльного спортивно-масового руху студентської молоді у формі активного дозвілля.

Спортивний клуб ЗВО – первинна суспільна спортивна організація студентів. Основною ланкою самодіяльного фізкультурного руху є колектив фізичної культури (КФК). Вищою формою організації КФК є спортивний клуб (СК). Це звання присвоюється КФК рішенням ДСТ профспілок за досягнуті високі показники у масовій оздоровчій, фізкультурній і спортивній роботі, до яких відноситься також наявність спортивної бази, оздоровчих спортивних таборів, масове залучення молоді та працюючих до занять фізичною культурою та спортом.

СК ЗВО є первинною організацією ДСТ профспілок. Він здійснює всебічну діяльність з розвитку фізичної культури та спорту серед викладачів, студентів, аспірантів, співробітників закладу вищої освіти та членів їхніх сімей на демократичній основі, в умовах широкої гласності, творчої ініціативи та самодіяльності, виборності його керівних органів та їх звітність перед колективом. У своїй практичній діяльності СК керується постановами Держспорткомітету України, Держкомітету України народної освіти, Ради ДСТ профспілок та іншими нормативними документами.

Діяльність СК здійснюється на основі положення про спортивний клуб закладу вищої освіти, затвердженого постановою Президії Ради ДСТ профспілок. Робота СК за всіма розділами безпосередньо спрямовується та контролюється профспілковою організацією навчального закладу та відповідною Радою ДСТ профспілок.

Мета, завдання та зміст діяльності спортивного клубу.

Мета діяльності СК у ЗВО – сприяння вихованню всебічно розвинених спеціалістів, готових до високовиробничої праці за вибраною спеціальністю та захисту Батьківщини, здатних використовувати та впроваджувати фізичну культуру та спорт у навчально-виробничу діяльність, організовувати здоровий спосіб життя; консолідація зусиль адміністрації ЗВО, кафедри фізичного виховання та спортивного активу у розвитку і керуванні студентським спортивно-масовим рухом; створення об’єктивних передумов для гармонізації фізичного і духовного виховання студентської молоді.

При реалізації цих цілей спортивний клуб вузу координує діяльність її членів по удосконаленню спортивної роботи, робить інформаційні послуги у галузі фізичної культури, бере участь у підготовці студентів-спортсменів, налагоджує студентські спортивні зв’язки.

У ЗВО України історично склалася традиція проведення комплексних студентських спартакіад серед збірних команд факультетів з різних (що культивуються у ЗВО) видів спорту. У сфері уваги спортивного клубу знаходиться робота з організації самостійних занять студентів у позанавчальний час, а також з пропаганди цінностей фізичної культури, здорового способу життя.

СК ЗВО вирішує такі завдання:

-           залучення студентської молоді, аспірантів, викладачів, співробітників ЗВО та членів їхніх сімей у систематичні заняття фізичною культурою та спортом;

-           виховання фізичних і морально-вольових якостей, зміцнення здоров’я та зниження захворюваності, підвищення рівня професійної готовності, соціальної активності всіх членів СК ЗВО;

-           взаємодія з ректоратом і деканатами факультетів, громадськими організаціями ЗВО по формуванню у студентів необхідних професійних знань, вмінь, навичок та якостей високої моралі;

-           організація та проведення масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів;

-           створення спортивних аматорських об’єднань, клубів, секцій і команд з видів спорту;

-           пропаганда фізичної культури та спорту, здорового способу життя, організація змістовного дозвілля, залучення широких лав фізкультурників та спортсменів ЗВО до масових заходів.

СК здійснює свою роботу у безпосередньому контакті з ректоратом, деканатами факультетів, громадськими організаціями, комітетом ДОСААФ, кафедрою фізичного виховання та виконує такі функції:

-           здійснює втілення фізичної культури та спорту у навчальну та трудову діяльність, побут і відпочинок студентів, викладачів і співробітників ЗВО;

-           пропагує здоровий спосіб життя, формує знання та навички особистої та громадської гігієни, самоконтролю, надання першої допомоги, веде боротьбу по подоланню шкідливих звичок;

-           створює необхідні організаційно-методичні умови для занять різними формами та видами фізичної культури та спорту відповідно з традиціями, які склалися в ЗВО, профілем підготовки спеціалістів, інтересами членів СК, впроваджує нові форми та методи фізичного виховання, передовий досвід і досягнення науки, раціонально та ефективно використовує матеріальну базу;

-           веде підготовку членів клубу до виконання масових спортивних розрядів;

-           проводить роботу з фізичної реабілітації студентів, які мають відхилення у стані здоров’я, залучає їх до участі у проведенні масових фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів;

-           розвиває громадське починання у масовій фізкультурно-оздоровчій і спортивній роботі, організовує навчання, підвищення кваліфікації та використання у практичній діяльності громадських фізкультурних кадрів: фізкультурних організаторів, представників факультетських і курсових рад, спортивних суддів, громадських інструкторів і тренерів та ін.;

-           сприяє створенню дитячо-юнацьких аматорських об’єднань за спортивними інтересами, ДЮСШ, надає допомогу загальноосвітнім школам, ПТУ, сільським фізкультурним організаціям в організації масової оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи;

-           бере безпосередню участь в організації роботи літніх і зимових спортивно-оздоровчих таборів і розподілу путівок у них;

-           організовує та проводе навчально-тренувальний процес у спортивних секціях, групах, збірних командах, клубах за спортивними інтересами;

-           розробляє та реалізує календарні плани масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів, забезпечує безпеку їх проведення;

-           забезпечує контроль за навчально-тренувальним процесом в секціях СК з підготовки студентів-спортсменів вищої спортивної кваліфікації, сприяє створенню необхідних умов для росту їхньої спортивної майстерності;

-           реєструє, веде облік рекордів і спортивних досягнень, формує збірні команди з видів спорту вузу та забезпечує їхню участь у спортивних змаганнях;

-           бере участь у підготовці допризивної молоді до військової служби;

-           організовує спільно з органами охорони здоров’я медичний контроль за станом здоров’я тих, хто займається фізичною культурою та спортом, у секціях і групах СК;

-           забезпечує раціональне та ефективне використання матеріально-технічної бази, спортивних споруд, інвентарю та обладнання, заміських спортивно-оздоровчих таборів, зон відпочинку;

-           силами членів СК організовує будівництво та ремонт найпростіших спортивних споруд, кімнат здоров’я;

-           організовує роботу баз та пунктів прокату спортивного інвентарю;

-           організовує та проводить масові спортивні змагання, огляди-конкурси на кращу постановку фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи серед навчальних груп, факультетів, курсів, всебічно сприяє розвитку самоврядування у фізкультурному русі;

-           заохочує тренерів, викладачів і фізкультурний актив, які досягли високих успіхів у роботі;

-           готує пропозиції з питань розвитку фізичної культури та спорту для комплексного плану соціального розвитку ЗВО;

-           залучає нових членів СК;

-           веде діловодство, надає у відповідні організації необхідну інформацію про розвиток та стан фізкультурної роботи у ЗВО.

Права та обов’язки клубу та його членів:

Спортивний клуб зобов’язаний:

-           у встановленому порядку видавати для користування членами СК майно, орендувати спортивні споруди;

-           у межах своєї компетенції здійснює підбір і розташування фізкультурних кадрів;

-           має прапор, емблему, спортивну форму, штамп, бланк;

-           вирішує фінансові питання, згідно із затвердженим порядком відправляє команди та окремих спортсменів на змагання;

-           вносить пропозиції у профком і ректорат про заохочення фізкультурного активу, окремих тренерів і спортсменів за високі показники у розвитку масової фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи, нагороджує грамотами, пам’ятними подарунками та грошовими преміями у встановленому порядку;

-           присвоює 1, 2, 3 та юнацькі спортивні розряди, суддівські категорії (до 1-ї включно), звання громадського інструктора (тренера) та видає відповідні посвідчення.

СК періодично звітує про свою діяльність перед профспілковим комітетом, колективом ЗВО, обласною, районною, міською Радою ДСТ профспілок.

При необхідності, спортивному клубу може бути надане право юридичної особи. В цьому випадку, при підтримці профспілкового комітету ЗВО у встановленому порядку відкривається окремий грошовий рахунок.

Члени спортивного клубу, їх права та обов’язки. Членом спортивного клубу може бути кожен студент, аспірант, викладач,співробітник ЗВО та члени їхніх сімей. Прийом у члени спортивного клубу проводить правління СК, або Рада КФК факультету.

Члени СК мають право:

-           брати участь у роботі зборів та конференції СК;

-           обирати та бути обраним у керівні органи СК та ДСТ;

-           підвищувати кваліфікацію з обраного розділу фізкультурно-громадської діяльності;

-           займатися у спортивних секціях, командах клубу та ДСТ;

-           виступати за свій СК на змаганнях, приймати участь у фізкультурних святах;

-           користуватися спортивними спорудами та інвентарем клубу .

Члени СК зобов’язані:

-           брати участь у роботі СК, виконувати всі рішення керівних органів і своєчасно сплачувати членські внески;

-           вести здоровий спосіб життя, рішуче позбавлятися шкідливих звичок;

-           показувати приклад організованості, дисциплінованості на навчальних заняттях, змаганнях, у побуті, праці, вести активну боротьбу з порушниками громадського порядку;

-           приймати участь у проведенні масових фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів СК;

-           надавати практичну допомогу товаришам по клубу у підвищенні фізичної підготовленості та спортивної майстерності;

-           бережливо відноситись до майна клубу, спортивного інвентарю та спортивної форми;

-           регулярно проходити медичний огляд.

Органи управління та фінансова діяльність СК.

Вищим органом управління СК є загальні збори (конференція) членів клубу, яке скликається один раз на 2–3 роки у термін звітів і виборів профспілкових організацій. Збори правомочні при участі в його роботі не менше половини членів СК (делегатів).

Звітно-виборча конференція заслуховує та обговорює звітні доклади правління та ревізійної комісії СК, приймає рішення за цими звітами, визначає основні завдання СК з подальшого розвитку фізичної культури та спорту, обирає відкритим голосуванням терміном на 2 або 3 роки правління клубу та ревізійну комісію у кількості, яку встановили збори (конференція), а також делегатів на конференцію ДСТ.

Ревізійна комісія вибирається у тих СК, які мають свої розрахункові рахунки.

СК здійснює свою діяльність відповідно зі статутом ДСТ профспілок.

Повсякденне керівництво роботою СК здійснюється правлінням, яке вибирає із свого складу голову, заступника голови, секретаря та розподіляє обов’язки між членами правління. Правління працює за затвердженим планом, регулярно збирається для обговорення та рішення поточних завдань.

Спортивний клуб працює за кошторисом, затвердженим профспілковим комітетом ЗВО та правлінням клубу. Кошти на рахунок спортивного клубу надходять:

-           зі студентської профспілки та профспілки викладачів і співробітників;

-           від проведення змагань, вечорів, фізкультурних свят, спортивних таборів та ін.;

-           відшкодувань, які організація виділяє на проведення масової фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи із членами СК;

-           надходжень, які отримують від спортивних секцій і груп, які працюють на принципах самофінансування.

У СК розпорядником кредитів є представник профспілки – голова правління СК. Контроль за фінансово-господарською діяльністю СК здійснює профспілковий комітет ЗВО.

Планування організаційної та навчально-спортивної роботи.

СК розробляє перспективний план масових фізкультурно-оздоровчих заходів і спортивних змагань на 1 рік. Перспективні плани погоджуються з кафедрою фізичного виховання та затверджуються профспілковим комітетом ЗВО. Щорічні плани розробляються з урахуванням результатів виконання планів попередніх років. Календарні плани розмножуються та розповсюджуються на всі факультети, кафедри, служби, де доводяться до відома всіх спортсменів, фізкультурників.

До організаційної роботи відносяться: прийом у члени ДСТ профспілок і збір членських внесків, проведення загальних зборів членів фізкультурного колективу, профспілкового та спортивного активу, засідань правління СК, удосконалення структури керівництва студентським спортивним активом, створення секторів за розділами роботи, керівництво роботою спортивних рад факультетів, студентських гуртожитків, клубів за інтересами, громадських інструкторів і суддівських колегій, проведення семінарів та інструкторських занять з фізкультурним активом, перевірка виконання планів роботи у радах КФК факультетів та окремих підрозділів ЗВО, розробка пропозицій з покращення діяльності СК, створення організаційних комітетів по проведенню спортивних свят, керівництво їх роботою, здійснення постійного зв’язку з адміністрацією ЗВО, факультетів та іншими громадськими організаціями.

Навчально-спортивна робота включає такі розділи: організація груп, клубів за інтересами, спортивних секцій за всіма формами фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи і проведення в них навчально-тренувальних занять, підбір і затвердження викладачів, тренерів і громадських інструкторів для проведення навчально-тренувальних занять, забезпечення програмами, навчальними та науковими посібниками, складення розкладу та контроль за якістю навчально-тренувальних занять, розробка та затвердження положень про спортивні змагання та огляди-конкурси на кращу масову фізкультурно-оздоровчу роботу, затвердження суддівських колегій для проведення змагань у межах ЗВО, організація та проведення змагань у навчальних групах, факультетах та інших підрозділах ЗВО, затвердження складу збірних команд СК, контроль за їх підготовкою та виступами на змаганнях, контроль за успішністю студентів-спортсменів.

Тенденції, що намітилися в просторі України, до комерціалізації фізичної культури, приватизації її державних форм суттєво трансформували правові й економічні механізми в сфері студентського спорту. Результат цих соціально-економічних змін – створення студентських спортивно-оздоровчих центрів. Будучи юридичною особою, спортивно-оздоровчий центр має свій розрахунковий рахунок і ліцензує свою діяльність відповідно до діючого законодавства. Його функції поєднують пріоритетні напрями діяльності кафедри фізичного виховання вузу, спортивного клуба і медичної частини.

Резервні шляхи підвищення ефективності роботи спортивно-оздоровчих центрів – розширення діяльності в сфері підготовки спортсменів високого класу, організація всеукраїнських і міжнародних студентських змагань, посередницька діяльність. З метою розширення джерел фінансування доцільна активізація роботи з надання рекламних і оздоровчих послуг населенню, видавничій діяльності, організації виставок і продажу спортивного устаткування.

Основні напрями діяльності студентських спортивно-оздоровчих центрів:

 

3.       Фізкультурно-масова робота у студентських гуртожитках

 

Фізичне виховання студентів в умовах гуртожитку є органічною частиною всієї виховної роботи, яку проводять у ЗВО та вимагає реалізації таких завдань:

1. Створення умов для впровадження масової фізичної культури та спорту у побут студентів, які проживають у гуртожитку, залучення студентів гуртожитку до активних занять фізичною культурою та спортом.
2. Прищеплення гігієнічних навичок, навчання основам гігієни фізкультурних вправ і загартування.
3. Формування звички до здорового проведення дозвілля та виховання стійкого інтересу до систематичних занять фізичною культурою та спортом.
4. Виховання студентського активу у гуртожитках та залучення його до організації та проведення фізкультурно-оздоровчого дозвілля.

Для керівництва фізичним вихованням у позанавчальний час доцільно призначити від кафедри фізичного виховання викладача, відповідального за спортивно-масову та фізкультурно-оздоровчу роботу у гуртожитку.

Спортивно-масова та фізкультурно-оздоровча робота у гуртожитку будується на основі плану, який складається радою гуртожитку при безпосередній участі викладача, відповідального за фізкультурне дозвілля. План розробляється терміном на 1 рік, узгоджується з кафедрою фізичного виховання та затверджується правлінням СК. У гуртожитку створюється фізкультурний актив. У його склад входять голови клубів за інтересами, представники громадських організацій, ради гуртожитку.

У практиці фізкультурної роботи у гуртожитку найбільше розповсюдження отримали:

-           комплексні спартакіади;

-           дні здоров’я;

-           тижні здоров’я;

-           змагання між поверхами та кімнатами;

-           спартакіади між гуртожитками;

-           дружні зустрічі з видів спорту між гуртожитками;

-           масові фізкультурні заходи;

-           змагання з окремих видів спорту.

Основні вимоги до педагогічного керівництва фізкультурним дозвіллям студентів:

1. Встановлюються зв’язки із СК ЗВО, кафедрою фізичного виховання, громадськими організаціями. Залучаються помічники з СК, профспілок, відповідальні за окремі частини цієї роботи для сумісного педагогічного керівництва.
2. Вивчаються можливості організації спортивно-масового та фізкультурно-оздоровчого дозвілля у гуртожитку. Для цього залучають деканати, кафедру фізичного виховання, громадські організації ЗВО. Визначаються можливості матеріальної бази, намічаються міри з її покращення та поширення.
3. Встановлюються зв’язки із студентською радою гуртожитку та безпосередньо з фізкультурним активом. Викладач є повноправним членом ради гуртожитку, допомагаючи в організації та керівництві фізкультурним активом.
4. Складається та обговорюється план виховної роботи у гуртожитку з використання фізичної культури.
5. Визначаються форми та методи роботи у гуртожитку. Краще розпочати зі створення клубів за інтересами з поступовим залученням всіх студентів до щоденних занять фізичними вправами. Бажано, щоб цими об’єднаннями керували старшокурсники.

Основними принципами діяльності викладача, відповідального за спортивно-масове та фізкультурно-оздоровче дозвілля студентів у колективі гуртожитку, в узагальненому виді, можуть бути такими:

1. Забезпечення безперервності керівництва та постійного впливу на колектив гуртожитку та кожного студента. Не можна допускати частої зміни відповідальних викладачів.
2. Гнучкість керівництва, вміння враховувати зміни, які відбуваються у колективі, та визначення мети, завдання виховання, узгоджуючи їх з вимогами дня.
3. Розумне сполучення колегіальності в керівництві спортивно-масовою та фізкультурно-оздоровчою роботою. При цьому обов’язкова відповідальність кожного за доручену частину діяльності.
4. Облік індивідуальних особливостей студентів.

Найважливіший момент педагогічного керівництва спортивно-масовою та фізкультурно-оздоровчою діяльністю у колективі гуртожитку – сполучення вимогливості з розвитком ініціативи та самоврядування. Це:

1. Опора на фізкультурний актив в організації спортивно-масового та фізкультурно-оздоровчого дозвілля, планування дозвілля, підведення підсумків.
2. Виховання фізкультурного активу, його розширення та заохочення.
3. Використання досвідчених спортсменів в організації спортивно-масового та фізкультурно-оздоровчого дозвілля, в керівництві клубами за інтересами.
4. Своєчасне та оперативне надання допомоги фізкультурному активу, створення позитивної громадської думки про фізкультурно-спортивну роботу та використання його у виховній роботі.
5. Створення ситуацій, при якій студенти мають вирішувати різні завдання, які вимагають використання приватних знань, вмінь і навичок, прояву ініціативи.

Велику роль в педагогічному керівництві відіграє принцип організації колективної діяльності студентів у сполученні з індивідуальною відповідальністю.

Кімната здоров’я.

Кімната здоров’я створюється за рішенням профспілкового комітету та ради гуртожитку. Безпосереднє керівництво та контроль роботи здійснює вихователь або інструктор-методист з організації спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи, або голова студентської ради гуртожитку.

Діяльність кімнати здоров’я у гуртожитку має вирішувати такі завдання:

-           організація та проведення спортивно-масових і фізкультурно-оздоровчих занять в групах;

-           організація методичної допомоги для тих, хто займається фізичними вправами самостійно;

-           організація найпростіших оглядів-конкурсів фізкультурної підготовленості;

-           організація пропаганди фізичної культури та спорту, активного відпочинку студентів;

-           використання найпростішого інвентарю, тренажерів, технічних засобів навчання, методичних посібників у фізкультурних заняттях груп та для тих, хто самостійно займається;

-           облік оздоровчої та виховної ефективності занять фізичною культурою та спортом у гуртожитку.

В кімнаті здоров’я рекомендується мати обладнання для занять загальною фізичною підготовкою. Слід мати методичні рекомендації з проведення занять щодо самостійного використання фізичних вправ, формування звичок здорового способу життя.

Зазвичай, тривалість занять – 30–60 хв. Незалежно від роду занять, слід дотримуватись деяких положень:

-           орієнтувати тих, хто займається, на додаткове самостійне використання фізичних вправ відповідно з вимогами до тижневого рухового режиму;

-           приділяти увагу питанням оцінки та самооцінки функціонального стану організму тих, хто займається;

-           врахувати індивідуальні особливості, можливості та інтереси тих, хто займається;

-           врахувати особливості професійної діяльності та режиму праці та відпочинку;

-           створювати та підтримувати позитивний емоційний фон проведення занять;

-           пропагувати здоровий спосіб життя;

-           суворо виконувати правила поведінки та техніки безпеки.

 

4. Масова фізкультурно-оздоровча та спортивна робота у студентських таборах

 

Студентські спортивно-оздоровчі табори створюються у ЗВО з метою забезпечення умов для організації активного відпочинку, зміцнення здоров’я, удосконалення фізичної підготовленості та спортивної майстерності студентів, залучення їх до громадсько-корисної праці. Табір дозволяє широко впроваджувати у режим дня фізичну культуру, спорт і туризм. У таборі є всі умови для підготовки та підвищення кваліфікації громадського фізкультурного активу.

Активний відпочинок у таборі сприяє рішенню таких завдань, як зміцнення колективу, розвиток студентської ініціативи, удосконалення знань, вмінь та навичок у фізкультурно-спортивній діяльності, формування високих моральних якостей.

Підготовка та матеріальне забезпечення табору.

Табір є структурним підрозділом ЗВО, організовується ректоратом сумісно з профкомом і за активної участі кафедри фізичного виховання та спортивного клубу на основі широкої ініціативи та участі студентів. Спортивно-оздоровчі табори можуть бути літніми, зимовими, сумісно з виробничою практикою.

Для керівництва та управління роботою студентського спортивно-оздоровчого табору у ЗВО створюється постійно діюча комісія, яка складається із представників ректорату, профкому, кафедри фізичного виховання, СК, бухгалтерії та лікувального закладу. Головою табірної комісії призначається проректор вузу з адміністративно-господарчої роботи. Склад і план роботи комісії затверджується ректором.

Табірна комісія забезпечує своєчасну підготовку табору до відкриття: вибір території для табору та закріплення земельної ділянки, наявність договорів і трудових угод на різні роботи у таборі, на постачання та обслуговування, упорядкування території та під’їзних шляхів, будівництво навчально-тренувальних, господарчих, спортивних, культурно-побутових споруд та їх обладнання, придбання транспорту, палива, господарчого, навчально-спортивного інвентарю, вирішення питань про водопостачання, електрифікацію, радіофікацію табору, обладнання жилих приміщень, блоку харчування, санвузла, спортивного комплексу, медичного пункту, організація харчування та постачання продуктів.

Табірна комісія надає допомогу в укомплектуванні табору викладачами, обслуговуючим персоналом, розробляє та надає ректорату ЗВО на затвердження правила внутрішнього розпорядку, розпорядок дня, інструкції з охорони життя та техніки безпеки, протипожежну інструкцію, кошторис з організації та утримання табору, розглядає та визначає ціну путівки для різних категорій студентів, подає на затвердження у профком і ректору ЗВО у встановленому порядку.

У подальшому табірна комісія здійснює систематичний контроль за всією роботою та фінансовою діяльністю табору та надає необхідну допомогу. По закінченні роботи табору начальник табору звітує про роботу перед ректоратом.

Табірне життя та структура керівництва.

В основу табірного життя має бути покладений добре продуманий розпорядок дня та правила внутрішнього розпорядку табору. Окрім цього, для регламентації життя табору з урахуванням місцевих умов, розробляється план роботи табору, графік чергування по табору, кухні, правила поведінки, графік приїзду та від’їзду та ін. При складенні розпорядку дня слід забезпечити раціональне чергування різних видів діяльності навчально-тренувальних занять і спортивних змагань, регулярне та повноцінне харчування, належний відпочинок і сон. Правилами внутрішнього розпорядку визначаються обов’язки членів колективу табору, регламентуються їх взаємовідношення, пред’являються певні вимоги.

Керівництво та відповідальність за організацію роботи у таборі покладається на начальника табору. Начальник та його заступники затверджуються наказом ректора за рекомендацією табірної комісії з колективу штатних робітників ЗВО. З метою забезпечення студентського самоврядування у житті табору на загальних зборах членів колективу табору обирають громадську раду, яка, сумісно з начальником, здійснює керівництво всією діяльністю табору.

Фізкультурно-оздоровча та навчально-спортивна робота.

Робота у таборі включає комплекс фізкультурно-оздоровчих, навчально-спортивних, виховних, культурно-масових і громадсько-корисних трудових заходів основаних на самодіяльності та широкій ініціативи студентів.

Фізкультурно-оздоровча робота у таборі включає організацію режиму дня та харчування, проведення ранкової гігієнічної гімнастики, організацію різних видів загартування, прогулянок, туристичних походів та екскурсій, навчання плаванню та прийомів спасіння на воді, заняття зі студентами, які віднесені за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, проведення спортивних свят і показових виступів кращих спортсменів. Навчально-спортивна робота планується на основі навчальної програми з фізичного виховання, проводиться за затвердженим графіком і розкладом та передбачає проведення навчально-тренувальних занять, змагань з різних видів спорту та спартакіад, підготовку до виконання норм спортивної класифікації.

Участь у масовій фізкультурно-оздоровчій і спортивній роботі обов’язкова для всій студентів. Студентів спеціальної медичної групи слід також залучати до проведення масових фізкультурно-спортивних заходів і суддівства спортивних змагань. Обов’язкове також проведення лекцій і бесід про здоровий спосіб життя, рухову активність у режимі дня, раціональне харчування, диспутів, тематичних вечорів, свят, концертів художньої самодіяльності, випуск стінної газети та ін.

Медико-санітарне забезпечення.

Медико-санітарне забезпечення роботи здійснюється у формі лікарського обстеження у процесі навчально-тренувальних занять і спортивних змагань, санітарно-освітньої роботи, санітарно-гігієнічного нагляду, профілактики спортивного травматизму та медичної допомоги. Лікарське обстеження учасників проводиться до відправки їх до табору та по закінченні табору.

Для надання медичної допомоги у випадку захворювань у таборі обладнують медичний пункт, в якому передбачається процедурна кімната, кабінет лікаря та ізолятор.

 

5. Проходження літньої навчальної практики студентами факультету фізичного виховання у дитячих таборах відпочинку

 

Літню навчальну практику в дитячих оздоровчих таборах студенти факультету фізичного виховання проходять на третьому курсі у шостому семестрі.

Мета та завдання педагогічної практики.

Метою педагогічної практики в дитячих літніх оздоровчих таборах є закріплення, розширення та поглиблення професійно-педагогічних знань, одержаних у період теоретичного навчання на молодших курсах, а також удосконалення професійно-педагогічних навичок.

Завдання педагогічної практики:

1. Ознайомити студентів із завданнями, особливостями змісту та організації роботи з фізичного виховання у літніх оздоровчих таборах.
2. Навчити студентів складати документи планування, обліку та звітності з фізичного виховання в літніх таборах відпочинку.
3. Навчити студентів самостійному проведенню різних фізкультурно-оздоровчих і спортивно-масових заходів.
4. Формування практичних навичок під час навчання дітей плаванню.
5. Навчання студентів організації загальнотабірних спортивних змагань та удосконалення навичок суддівства змагань з різних видів спорту.
6. Формування навичок самостійної виховної роботи. Пропаганда здорового способу життя. Військово-патріотичне виховання школярів.
7. Навчити студентів вести систематичний облік результатів своєї педагогічної діяльності, аналізувати та оцінювати власний педагогічний досвід.

Основний зміст педагогічної практики.

В літніх оздоровчих таборах студенти факультету фізичного виховання працюють, в основному, на посадах фізкультурного керівника та інструктора з плавання. В окремих випадках вони можуть виконувати обов’язки вожатого загону.

Підготовча робота до від’їзду у табір.

1. Участь у роботі семінарів, де визначаються завдання та форми фізичного виховання дітей в оздоровчих таборах.
2. Ознайомлення з методичною літературою.
3. Відвідування табору, співбесіда з начальником, старшим педагогом-вихователем, лікарем, старшим вожатим.
4. Знайомство з умовами майбутнього місця роботи, підготовленістю спортивної бази.
5. Виявлення наявності спортивного інвентарю.
6. Організаційна робота щодо придбання спортивного інвентарю.
7. Проходження медичного огляду.

Робота у таборі фізкультурного керівника.

1. Підготовка документів планування: календарний план спортивно-масової роботи у літньому оздоровчому таборі.
2. Підготовка облікової документації: бланків звітів про змагання, протоколів змагання, придбання грамот, призів.
3. Оформлення наочної агітації.
4. Участь в інструктивно-методичних засіданнях педагогічної ради табору.
5. Проведення із загоновими вожатими інструктивно-методичних нарад з планування фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в загоні.
6. Систематична інструкторська та методична робота з вожатими, фізкультурним активом.
7. Підготовка місць занять: будівництво та ремонт спортивних споруд, ремонт спортивного інвентарю.
8. Проведення ранкової гігієнічної гімнастики.
9. Організація загальнотабірних гуртків фізичної культури, спортивних секцій та груп, збірних команд і проведення з ними занять.
10. Підготовка та проведення загальнотабірних масових фізкультурно-спортивних заходів: спартакіад, змагань, свят, туристичних походів та ін. Проведення військово-спортивних ігор на місцевості.

Робота у таборі на посаді інструктора з плавання.

1. Спільно з фізруком підготувати документи планування спортивно-масової роботи у літньому оздоровчому таборі. Скласти план з організації масового навчання дітей плаванню.
2. Організація роботи з підготовки місць для плавання і постійний контроль за їх станом.
3. Організація та проведення купання, занять з навчання плаванню, прийомам рятування та надання першої допомоги.
4. Підготовка та проведення змагань з плавання, ігор, свят на воді.
5. Облік дітей, які не вміють плавати і тих, хто навчився.
6. Участь в організації та проведенні всіх загальнотабірних фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів.

Планування роботи з фізичного виховання в оздоровчому таборі.

При складенні планів треба враховувати конкретні умови, в яких працює табір (місцевість, контингент дітей, кількість загонів, близькість інших таборів, склад педагогічного колективу, стан спортивної бази, наявність інвентарю та обладнання, спортивних традицій та ін.). Плани погоджуються з начальником табору, обговорюється та затверджується на педагогічній раді, включається в план всієї виховної роботи табору.

Плануючи фізкультурно-оздоровчі та спортивно-масові заходи треба пам’ятати, що вони мають відповідати режиму дня оздоровчого табору, передбачати рівномірне навантаження для дітей протягом зміни, згідно віку і підготовленості дітей. План затверджується на спільному засіданні педагогічного колективу та ради фізичної культури табору. План вивішується на стенд.

Окрім календарних планів фізрука та інструктора з плавання, треба мати також: положення про спартакіаду та змагання, списки звільнених від занять фізичною культурою, списки тих, хто навчився плавати, протоколи змагань, звіти.

 

6. Історико-методологічні засади організації та розвитку міжнародного спортивного студентського руху

 

Дослідження матеріалів Міжнародної федерації спорту університетів (ФІСУ або FISU) показали, що у 1923 р. президентом Спортивного Комітету Міжнародної Конфедерації Студентів було обрано молодого французького хіміка Жана Петітьєна. Великий гуманіст і ідеаліст Жан Петітьєн вважається батьком всесвітнього університетського спортивного руху. У 1923 р. він організував у Парижі перші «Всесвітні Університетські Ігри», які пройшли під егідою Національного Союзу Студентів Франції. На змаганнях були представлені команди з 10 країн, а змагання проводилися тільки з легкої атлетики. Ж. Петітьєну вдалося запросити до участі у цих змаганнях популярного американського спортсмена, чемпіона Олімпійських ігор у бігу на 100 м Чарлі Паддока. Жан Петітьєн був президентом з 1923 по 1938 pp. У наш час на посаді президента ФІСУ є Джордж Е. Килліан (США).

У 1959 р. ФІСУ і Міжнародна федерація університетів прийняли рішення про проведення всесвітніх ігор університетського спорту під назвою «Універсіади». Був затверджений прапор Універсіад, на якому було п’ять зірок (чорного, жовтого, синього, зеленого та червоного кольорів), а посередині – велика літера «U» (перша літера від слова «university»). З того часу всесвітні спортивні літні або зимові змагання студентів університетів проходять під назвою «Універсіад», із зазначенням першої літери «U», року й місця проведення змагань.

Крім літніх і зимових універсіад, ФІСУ проводять також всесвітні чемпіонати університетів з окремих літніх і зимових видів спорту.

Філософія ФІСУ.

ФІСУ було утворене серед університетських організацій з метою:

Ця філософія має на увазі також те, що ФІСУ є незалежною і вільною міжнародною організацією, незважаючи на джерела фінансування та технічну підтримку з боку різних організацій, академічних і фінансових партнерів, а також засобів масової інформації.

Сучасна філософія ФІСУ: «дружба, братство, чесна гра, наполегливість, інтеграція, кооперація й відчуття бажання».

Місія ФІСУ.

ФІСУ не тільки ініціатор всесвітнього студентського руху, а також гарант проведення форумів для дискусій і виступів.

Подвійна місія включає процес інтеграції цінностей, притаманних університетському та спортивному життю, не тільки в межах факультативу, а також поза ним у сучасне суспільство.

ФІСУ об’єднує універсіади, чемпіонати та інші змагання, розвиває міжнародні програми з видів спорту, включаючи універсіади, які, завдяки інтернаціоналізації та комунікації, сприяють розповсюдженню цінностей руху.

Принципи змагань.

Згідно зі ст. 101.02 Статуту ФІСУ «Ці спортивні змагання мають бути організованими в дусі ідеалів Олімпізму і ФІСУ, за якими не допускається ніяка дискримінація проти країни або особистості на ґрунті расової, релігійної або політичної належності». Ці положення знаходяться у відповідності з положеннями Олімпійської Хартії, Деклараціями ООН про права людини, а також положеннями Міжнародної хартії з фізичного виховання та спорту, прийнятих ЮНЕСКО.

Організація науково-методичних заходів під час змагань.

Організатори міжнародних змагань студентів, крім спортивних змагань, проводять науково-практичні конференції та форуми. Конференції ФІСУ відбуваються, як правило, одночасно з Універсіадами, що поєднує спортивний аспект із соціологічними та науковими дослідженнями, цим самим ілюструючи необхідність поєднання Спорту з Університетським Духом.

На конференціях FISU розглядаються проблеми, питання з різних аспектів університетського спорту та фізичного виховання студентів.

У зв’язку з тим, що Універсіади та Конгреси проходять одночасно, в один і той же рік, організатори FISU вирішили надавати студентам, офіційним спортивним представникам, спеціалістам зі студентського спорту можливість зустрічатися частіше для обговорення проблем освіти, культури та спорту шляхом проведення семінарів Форуму. Семінари Форуму проходять раз на два роки після Універсіади і кожного разу в іншому місці.

Організація Універсіад.

Відповідно до Статуту ФІСУ, Універсіади проводяться кожні два роки (по непарних числах) із багатьох видів спортивних змагань. Чемпіонати ФІСУ проходять кожні 2 роки з видів спорту, які не входять до програми Універсіад (розділ Статуту «Організація світових і регіональних чемпіонатів ФІСУ», п. 220.01). Регіональні змагання можуть провадитися також з багатьох видів спорту (Статті Статуту 101.05, 101.06, 101.07).

Країну-організатора й місце проведення змагань під егідою ФІСУ визначає Генеральна Асамблея ФІСУ, яка може делегувати свої повноваження виконкому ФІСУ. Від країни-організатора вимагають виконання статутних вимог, одержання від свого уряду офіційних гарантій щодо допуску усіх учасників та офіційних представників усіх країн для участі у змаганнях, а також гарантій того, що під час проведення Універсіад у місцях проведення змагань і місцях мешкання учасників змагань не будуть проводитись політичні та інші заходи, які не відповідають меті Універсіади тощо. Практика проведення універсіад, а також Олімпійських ігор свідчить, що в деяких країнах, на певних етапах розвитку міжнародних відносин виникали політичні конфронтації, які ставали на заваді проведення міжнародних спортивних змагань.

Згідно з положеннями Статуту, ФІСУ несе відповідальність за організацію Універсіад (Всесвітні літні студентські ігри), зимових Універсіад (Всесвітні студентські зимові ігри), Всесвітні й регіональні чемпіонати з окремих видів спорту, регіональні ігри (змагання з багатьох видів спорту) та інші змагання, які затверджуюся Генеральною Асамблеєю або Виконкомом ФІСУ.

Учасники змагань.

У змаганнях ФІСУ можуть брати участь: студенти, які офіційно навчаються на денному відділенні закладу вищої освіти або закінчили заклад вищої освіти у попередньому році (ст. 128.01), а також спортсмени у віці від 17 до 28 років (на 1 січня року, коли відбуваються змагання), які мають аматорський статус і є громадянами тієї країни, яку вони представляють (ст. 101.04).

Органи управління ФІСУ:

Генеральна асамблея ФІСУ (GA), Виконавчий комітет ФІСУ (СЕ); Контрольно-ревізійна комісія ФІСУ (САС). Допоміжні комісії і комітет ФІСУ: Спортивна комісія із зимових та літніх змагань (СТІ), Комісія із спортивних правил (CRS), Медична комісія (CM), Комісія з вивчення університетського спорту (CESU), Технічна комісія (СТ), Міжнародний Комітет з нагляду, контролю й арбітражу ФІСУ (CISCA).

Органи ФІСУ з проведення Універсіад:

Організаційний комітет (ОС), Міжнародна контрольна комісія ФІСУ (СІС), Міжнародна технічна комісія (СТІ), Технічна підкомісія ФІСУ (SCT), Міжнародна медична комісія (СМІ), Міжнародна комісія з питань преси (СІР).

Літні змагання й універсіади

У довоєнні роки були проведені вісім всесвітніх літніх чемпіонатів студентів (1924, 1927, 1928, 1930, 1933, 1935, 1937, 1939 рр.).

Після Другої світової війни міжнародні змагання студентів відновилися у вигляді літніх і зимових міжнародних університетських спортивних тижнів. Усього було проведено чотири рази літні спортивні тижні (1949, 1951, 1953, 1955 pp.).

Один раз, у 1957 р. у Парижі були проведені такі ж змагання під назвою «Всесвітні ігри університетів».

Літні універсіади проводяться через кожні два роки з 1959 по 1967 рік. У зв’язку з політичними причинами наступна універсіада проводилася у 1970 році. З 1973 по цей час універсіади проводилися регулярно через кожні два роки.

ФІСУ організовує, крім універсіад, також всесвітні чемпіонати університетів з окремих літніх видів спорту.

З 1959 р. по цей час було проведено 30 літніх універсіад.

Зимові змагання й універсіади.

У довоєнні роки шість всесвітніх зимових чемпіонатів студентів проводились у 1928, 1930, 1933, 1935, 1937, 1939 рр.

Після Другої світової війни зимові міжнародні змагання студентів відновилися у вигляді зимових міжнародних університетських спортивних тижнів. Усього було проведено п’ять зимових спортивних тижнів (1951, 1953, 1955, 1957, 1959 рр.).

Зимові універсіади розпочалися з 1960 р. і до 1972 р. проводилися через кожні два роки. У 1975 та 1978 pp. в організаторів змагань вийшли збої в організації змагань. Але, починаючи з 1981 p., зимові універсіади знову проводяться через кожні два роки.

З 1960 р. по цей час відбулися 29 зимових універсіад.

ФІСУ, крім універсіад, організовує також всесвітні чемпіонати університетів з окремих зимових видів спорту.

Сучасні зимові студентські Універсіади проводять, як правило, з 6 видів спорту: гірськолижний спорт, лижні гонки, фігурне катання, біг на ковзанах, хокей, біатлон. У наш час у зимових універсіадах беруть участь близько 1500 спортсменів з 50 країн. Зимові Універсіади є найбільшими змаганнями після Зимових олімпійських ігор.

Динаміка розвитку міжнародних спортивних змагань студентів свідчить, що, не зважаючи на поширення міжнародного спортивного руху студентів у світі, кількість дівчат, які беруть участь у змаганнях, удвічі менша за кількістю юнаків, що свідчить про приховані загальні соціальні проблеми, які виявляються також у студентському спорті.

Спортивний рух студентів в Україні має свою давню історію, яка недостатньо вивчена. Українські студенти брали участь в універсіадах до 1991 p., а під прапором незалежної України беруть участь у всесвітніх універсіадах, починаючи з 1993 р. У 2002 р. було засновано Спортивну студентську спілку України. Студентський спортивний рух в Україні має державну підтримку, що позитивно позначається на динаміці розвитку студентського спорту й успіхах українських студентів-спортсменів на національних і міжнародних літніх і зимових Універсіадах.

ЛЕКЦІЯ 8

 

ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ І ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ НА ВИРОБНИЦТВІ

 

План вивчення теми

 

30. Вплив сфери виробництва на функціональний стан людини.
31. Ефективна діяльність з упровадження фізичного виховання і спорту на виробництві.
32. Форми, засоби, напрями і завдання фізичного виховання і спорту в умовах виробництва.
33. Методична робота організатора фізичного виховання і спорту на підприємстві.
34. Інноваційна діяльність організатора фізичного виховання і спорту на виробництві.

 

Рекомендована література:

30.   Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

31.   Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

32.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Організаційно-методичні засади рекреаційно-оздоровчої активності різних груп населення: навчальний посібник. Дніпро: Інновація, 2016. 194 с.

33.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології: оздоровчий фітнес. Методичні рекомендації. Дніпро, ДДІФКіС, 2016. 46 с.

34.   Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Нетрадиційні засоби фізичної культури: навч. посіб. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 172 с.

35.   Ціпов’яз А. Т., Бондаренко В. В. Організація і управління фізичною культурою і спортом: навч. посіб. Кременчук: КПК, 2019. 128 с.

 

 

24. Вплив сфери виробництва на  функціональний стан людини

 

Багато випускників університетів, інститутів фізичної культури, які обирають професію організатора і методиста з фізичної культури в сучасних умовах за рівнем професійної підготовки не відповідають соціальному замовленню. Крім того, відзначається, що формальний підхід до своєї діяльності таких організаторів дискредитував фізичне виховання у сфері виробництва. Навіть у найкращих колективах фізичної культури чисельність тих, хто систематично займається фізичним вихованням і спортом, установлена така: на кожну тисячу робітників у середньому ⁓ 236 осіб займаються фізичними вправами. Однак звіти, подані методистами й організаторами, документально засвідчують дані про 470–500 осіб. Така «видимість діяльності» не сподобалась багатьом керівникам виробничих колективів, підприємств, і тепер у багатьох організаціях при профкомах ці посади ліквідовані. Тому вважалося, що цю роботу можна організувати на громадських засадах. Проте з’ясувалося, що, заощадивши кошти на зарплатні організатора ФВіС, підприємство втрачало тисячі. Ніхто не бажав займатися цією діяльністю на громадських засадах, псувалися спортивні споруди (майданчики, нестандартне обладнання, кімнати реабілітації, тренажерні приміщення), знешкоджений і зламаний спортивний інвентар, безгосподарність на всіх спортивних базах. Так, в умовах так званої «ринкової економіки» власники зруйнували допоміжну структуру сфери виробництва.

Проаналізувавши ситуацію, уряд України ухвалив рішення: на державних підприємствах та установах ужити заходів з активізації процесу залучення працівників до засобів фізичного виховання і спорту, що також відображено в Законі «Про фізичну культуру і спорт», прийнятому у 1993 році.

Однак попит підприємств та організацій на фахівців фізичного виховання і спорту зараз зовсім інший. Сучасний керівник, який піклується про здоров’я своїх працівників і зацікавлений в економічному розвитку підприємства, навряд чи буде платити кошти за формальну посаду організатора ФВіС. Йому потрібен активний помічник, який, використовуючи свої організаторські здібності, науково-методичні знання, зможе згуртувати колектив, зробити економічно вигідним упровадження послуг фізичної культури на спортивній базі підприємства, піднести емоційний настрій колективу за допомогою проведення спортивних заходів.

Перш ніж говорити про здоров’я і здоровий спосіб життя, необхідно розкрити ці два поняття. Здоров’я визначають як гармонійну єдність біологічних, психічних і трудових функцій людини, що забезпечують повноцінну, необмежену її участь у різноманітних видах трудового і суспільного життя.

Під здоровим способом життя розуміють такі форми і способи повсякденної життєдіяльності, які відповідають гігієнічним принципам, зміцнюють адаптивні можливості організму, сприяють успішному відновленню, підтриманню і розвитку його резервних можливостей, повноцінному виконанню соціально-професійних функцій. Становлення здоров’я визначається взаємодією великої кількості чинників – соціальних і біологічних, зовнішніх і внутрішніх, матеріальних і духовних, які складно та суперечливо взаємодіють один з одним.

До умов, що визначають збереження здоров’я, відноситься фізичне виховання і спорт. Однак неправильно було б думати, що заняття фізичними вправами гарантують міцне здоров’я.

За допомогою досліджень встановлено, що на формування здоров’я людини з-поміж усіх чинників на ФВіС припадає 15–30 %, на сон – 24–30 %, на харчування – 10–16 %, на умови праці та кліматичні умови – 24–51 %. Згідно з цими показниками важливо мати чіткий, регламентований режим, щоб зберегти своє здоров’я. Про яку регламентацію життєвого режиму може йти мова для працівника з приводу зміни діяльності? Організм отримує щотижневий стрес, адаптаційні процеси, що приводять до нормалізації функції обміну речовин, повністю розбалансовані. Порушуються функції органів травлення, залоз внутрішньої секреції, центральної і вегетативної нервової систем тощо. Шум, пил, загазованість, постійно діюча вібрація – це ті навантаження регламентованої виробничої діяльності, у процесі якої з’являються дисфункції, а вони за багатоденних сумацій стають причиною деяких невротичних і соматичних хвороб (ендокринних, легенево-соматичних, серцево-судинних). У таких випадках організм швидко старіє.

На деяких виробництвах проводиться медична диспансеризація. Однак її рівень настільки примітивний, а діагностичні комплекси настільки застарілі, що лікарі можуть визначити хворобу, коли вона вже розвилась, а визначити її на початку або провести профілактику, призначити реабілітаційні засоби, лікарі поки що зробити не в силах. Найчастіше вони використовують медикаментозний метод лікування або рекомендації щодо режиму відпочинку, харчування і сну. За таких умов найбільш дійовим, економічно вигідним, доступним для кожного є такий метод відновлення, як активний відпочинок з використанням засобів фізичного виховання і спорту.

 

 

25. Ефективна діяльність з упровадження фізичного виховання і спорту на виробництві

 

Групою вчених був здійснений статистичний аналіз стосовно дослідження працівників підприємств України, які пропустили за лікарняним бюлетенем робочі дні через різноманітні хвороби. Були проаналізовані близько 120000 лікарняних бюлетенів, з яких 23 % припадає на серцево-судинні захворювання; 16 % – на хвороби дихальної системи; 19,3 % – на захворювання опорно-рухового апарату.

Економічні втрати підприємств з оплат лікарняних бюлетенів, а також до цієї суми ввійшли трудові втрати від неучасті у виробничому процесі тимчасово непрацездатних, становили близько 1,5 млрд. грн. На ці кошти можна було б побудувати унікальний спортивний комплекс із сучасним обладнанням.

З перерахованих нами захворювань – опорно-рухового апарату, дихальної і серцево-судинної системи виникає прямий зв’язок щодо нестачі рухової активності в цих людей. Анкетування цієї групи населення засвідчило, що лише 2 % систематично займаються фізичними вправами. Таким чином, керівникам підприємств дешевше було б організувати комплексну оздоровчу систему, ніж витрачати кошти на оплату лікарняних бюлетенів.

У розвинутих країнах уже давно були проведені відповідні дослідження і багато фірм, маючи запас трудових ресурсів, не приймають на роботу тих, хто не займаються фізичним вихованням для себе. Ці питання вони з’ясовують за допомогою анкет і медичних обстежень. Звичайно, питаннями економіки на підприємствах повинен займатися директор, економісти, бухгалтерія, а не організатор спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Однак вищеперераховані структури досить активно займалися підрахунком економічних втрат через гіподинамію. Цю інформацію необхідно довести і до директора з метою асигнування коштів на фізкультурно-оздоровчу програму, розроблену організатором фізичного виховання і спорту.

Економічний ефект підприємство має отримувати також від спортивних баз - маркетингу фізкультурно-спортивних послуг. З цією метою необхідно обґрунтувати сферу фізкультурно-спортивних послуг і впровадити їх на договірній основі у трудових колективах підприємства.

 

26. Форми, засоби, напрями і завдання фізичного виховання і спорту в умовах виробництва

 

Форми масового фізичного виховання і спорту. До цих форм відносять:

-           самостійні заняття (РГГ, оздоровчі, тренувальні);

-           вправи в режимі дня (виробнича гімнастика на перервах);

-           спортивно-масові заходи;

-           оздоровчі заходи (турпоходи, походи вихідного дня, виїзд за місто);

-           спортивно-тренувальні заняття;

-           змагання (естафети, турніри, спартакіади тощо).

Під час організації спортивно-фізкультурних заходів необхідно залучати молодь (випускників ПТЗ, технікумів, ЗВО, які працюють на підприємстві) до участі в різноманітних змаганнях – між цехами, відділами, колективами підприємств міста. Спортивно-тренувальні заняття повинні проводити кваліфіковані фахівці з погодинною чи штатною оплатою.

Засоби фізичного виховання і спорту в умовах виробництва під час самостійних занять. До них відносять:

-           усі види фізичних вправ, пов’язані з організацією самостійних занять;

-           усі види виробничої гімнастики;

-           усі види оздоровчих форм ФВіС;

-           усі види вправ, що пов’язані з поширеними на підприємстві видами спорту.

Виробнича фізична культура – раціонально визначена та методично обґрунтована система оздоровчих, професійно-прикладних фізкультурних заходів, спрямованих на збереження і підвищення здатності людини до трудової діяльності на виробництві.

Виробнича фізична культура має два аспекти впровадження:

-           загально-оздоровчий, що реалізується шляхом організації фізкультурної роботи в рамках фізкультурних осередків (колективів фізкультури) за місцем проживання;

-           спеціальний, що включає систему фізкультурно-оздоровчих заходів, форми та зміст яких визначаються особливостями впливу на людину умов, характеру й організації праці. Проводяться вони, як правило, на території підприємств, організацій, установ у робочий і позаробочий час.

Виробнича фізична культура визначається як один із елементів наукової організації праці, що дає можливість покращити умови праці та відпочинку робітників і службовців, підвищити культуру праці на виробництві в цілому. Виробнича фізична культура вирішує такі завдання:

-           зміцнення здоров’я;

-           створення найбільш сприятливих умов для оволодіння професією, підвищення і збереження кваліфікації та професійної працездатності;

-           сприяння швидкому відновленню працездатності та зниженню втоми, як у процесі праці, так і після роботи;

-           поєднання фізичних вправ з гігієнічними і фізіотерапевтичними процедурами для профілактики несприятливих впливів.

Упровадження виробничої фізичної культури дає значний економічний ефект, що забезпечується:

-           підвищенням професійної працездатності завдяки зниженню втоми і підвищенню продуктивності праці, збільшення обсягу продукції, зниженням втрат від браку тощо;

-           зниженням загальної та професійної захворюваності, виробничого травматизму завдяки загальному зміцненню організму працівників і цілеспрямованій дії фізичних вправ, що враховують характер трудової діяльності.

Виробнича фізична культура, як система, має такі самостійні напрями:

-           виробнича гімнастика, основними завданнями якої є підвищення працездатності під час роботи за рахунок зниження втоми, прискорення відновлювальних процесів;

-           відновлення після роботи, яке сприяє прискоренню відновлювальних процесів після закінчення робочого дня;

-           профілактичні заходи щодо несприятливих факторів праці, підвищення стійкості організму до їх дії;

-           професійно-прикладна фізична підготовка, яка передбачає розвиток або підтримку певного рівня фізичних і психічних якостей, умінь і навиків.

Виробнича гімнастика включає чотири форми занять:

-           підготовча гімнастика;

-           фізкультпаузи;

-           фізкультурні хвилинки;

-           мікропаузи.

Підготовча гімнастика – це комплекс фізичних вправ, які готують людину до роботи.

Фізкультпаузи, що вводяться в режим робочого дня для активізації відновлення працездатності, базуються на принципі активного відпочинку. Під час фізкультпаузи виконуються декілька вправ (5–7).

Мікропауза – ще одна мала форма активного відпочинку. У ній використовується, як правило, одна вправа, окремий рух або прийом, які повторюються 4–6 разів упродовж 20–30 с.

 

27. Методична робота організатора фізичного виховання і спорту на підприємстві

 

Робота організатора на підприємстві багато в чому відрізняється від роботи тренера з виду спорту чи вчителя фізичної культури, які звикли розглядати свою діяльність крізь призму фізичних вправ. Тут не стільки важливим є спортивний результат і комплексний розвиток рухових здібностей, скільки особливість полягає в тому, щоб викликати у людини думку про необхідність занять фізичними вправами, загартовувань та інших видів оздоровчого спрямування. Систематичні заняття фізичними вправами сприяють підвищенню ефективності виробництва, якості роботи, зростанню продуктивності, зниженню захворювань і травматизму.

Основні завдання організатора фізичного виховання і спорту:

-           створення умов для проведення фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи на підприємстві, у робітничих гуртожитках, заміських базах підприємства, зонах відпочинку та ін.;

-           організація роботи груп різного оздоровчого спрямування (туризм, спортивне орієнтування, ритмічна гімнастика, атлетична гімнастика тощо), у тому числі й абонементних з кваліфікованими фахівцями;

-           розробка заходів щодо розвитку матеріальної бази та реалізація цих заходів.

У цілому можна відзначити, що робота організатора складається із трьох основних видів діяльності:

-           організаційної;

-           агітаційно-пропагандистської;

-           методичної.

Організаційна діяльність. Навряд чи одній людині під час такої багатогранної та об’ємної роботи вдається охопити з відповідною якістю працівників підприємства. Для цього необхідно мати актив, який можна об’єднати у фізкультурно-оздоровчий клуб (ФОК).

До завдань ФОК можна віднести:

-           організацію спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання працівників підприємства;

-           комерційне використання фізкультурних баз і фізкультурних послуг;

-           організацію різноманітних спортивних заходів, масових гулянь, спортивних свят на підприємстві, турпоходів, прогулянок вихідного дня, змагань, конкурсів тощо.

Наступною організаційною структурою може стати рада колективу фізичної культури. Вона може складатись з 10–15 осіб, залежно від кількості працівників на підприємстві чи установі. Голова КФК – людина з великим організаторським досвідом, яка добре знає виробництво, уміє вирішувати актуальні питання фізкультурного руху. До ради КФК також входять фізорги цехів. Рада працює за планом, затвердженим керівництвом підприємства. План ради КФК складається з таких розділів:

-           фізкультурно-оздоровча робота;

-           навчально-спортивна робота;

-           агітаційно-пропагандистська і виховна робота;

-           фінансово-господарча діяльність.

Щомісяця рада КФК проводить засідання, де обговорюється виконання плану і завдань. Крім того, на підприємстві має існувати рада з виробничої фізкультури, її функції набагато специфічніші, ніж у колективу фізичної культури:

-           впровадження виробничої гімнастики в цехах та інших підрозділах підприємства;

-           перебіг фізкультурної професійно-прикладної підготовки працівників;

-           організація оглядів-конкурсів, спортивних свят і змагань у цехах, профілакторіях та ін.

У цілому структура фізкультурного руху на підприємстві є такою:

-           керівництво підприємства затверджує ради КФК та з виробничої фізичної культури, план їх роботи, і наказом впроваджує необхідні зміни у діяльність фізкультурного руху;

-           заступник керівника (або головний інженер) є головою ради з виробничої фізичної культури і затверджує план заходів з її впровадження;

-           начальники цехів сприяють підбору громадських інструкторів з усіх видів виробничої фізкультури; сприяють залученню працівників до СМ і ФОР, беруть участь у створенні спортивно-оздоровчих баз, забезпечують транспортом працівників для виїзду до місць заміського відпочинку;

-           майстри цеху та бригадири організують працівників щодо участі у всіх видах спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи.

Якщо на підприємстві 500 працівників або більше, то профспілкові комітети можуть мати штатну одиницю – інструктора фізичної культури.

Інформаційно-методична робота. До завдань цього блоку роботи можна віднести такі: необхідність методичних знань, які потрібні працівникам для організації самостійних занять у сім’ї, під час відпочинку тощо.

Зміст цієї інформації має містити:

-           правила складання комплексів фізичних вправ;

-           оздоровчу цінність різних видів фізичних вправ;

-           раціональний режим харчування під час занять фізичними вправами;

-           допустиме навантаження під час занять;

-           методику загартування;

-           правила використання тренажерів;

-           методи самоконтролю;

-           частоту і тривалість занять на тиждень.

Форми пропаганди можуть бути різними.

На підприємстві бажано використовувати короткочасні доповіді, які заслуховуються під час зборів працівників. Під час обідньої перерви можна готувати радіопередачі, в яких обґрунтовується необхідність використання ФВіС, віддається перевага здоровому способу життя, популяризуються ті види спорту, які поширені на підприємстві.

Організується повідомлення спортивної інформації шляхом забезпечення газетами, журналами, спеціальної літератури з фізичного виховання і спорту, методичних матеріалів і вільного доступу до них. Цю роботу виконують фізорги цехів. Якщо на виробництві видається газета, то в ній обов’язково має бути рубрика «спортивно-масова і фізкультурно-оздоровча робота». У ній відображається:

-           спортивне життя і діяльність колективу;

-           результати проведення масових оздоровчих і фізкультурних заходів;

-           методичні матеріали щодо здорового способу життя;

-           самостійна організація занять фізичними вправами і спортом;

-           форми і методи загартування;

-           проблеми харчування тощо.

Газета буде дієвою, якщо правильно обрати місце для її розташування, наприклад у місцях відпочинку працівників. Не можна розташовувати у прохідних коридорах і місцях, де палять. Її оформлення має бути яскравим, цікавим, інформація повинна періодично змінюватися. Краще використовувати газету як засіб стимуляції до фізкультурної діяльності, заохочення спортсменів підприємства, привітання і не використовувати під час виборів для пропаганди. Ця сфера життя людей має бути поза політикою.

Також до наочної форми спортивно-фізкультурного руху на підприємстві відносяться:

-           стенди;

-           фотовиставки;

-           плакати;

-           перегляд спортивних передач (реклами, оголошення, афіші, лозунги тощо).

Досить активно на підприємствах проводяться показові спартакіади, змагання, Дні здоров’я, спортивно-масові свята, організація родинних спортивних змагань. Такі заходи мають бути дуже ретельно обговорені та підготовлені. Учасники мають знати програму завчасно (за 2–3 місяці). Місце проведення має бути яскраво оформлене, визначені заходи для глядачів, призи і нагороди мають бути значущими. Найкращий час для проведення таких змагань – це снігова зима, початок весни, пізня осінь, коли працівники не зайняті господарською роботою (огороди, дачі та ін.).

Методична робота. Кожен організатор спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи на підприємстві виконує методичну роботу такого змісту:

-           розробку практичних рекомендацій із ФВіС;

-           створює комплексні програми здоров’я для працівників підприємства;

-           розробку планів розвитку матеріально-технічної бази підприємства;

-           розробку та впровадження рекомендацій з проведення фізкультурно-оздоровчих заходів.

Якщо треба, проводить чи організує соціологічні дослідження, пов’язані з впливом фізичного виховання і спорту на підвищення ефективності виробництва. Розробляє методики проведення занять, роботу різноманітних груп, дає вказівки щодо розробок самостійних занять. Ця робота дуже багатогранна, потребує ґрунтовних базових знань, а також наявності методичної і довідкової літератури, уміння працювати з цією літературою.

 

28. Інноваційна діяльність організатора фізичного виховання і спорту на виробництві

 

Усі перераховані вище організаційні заходи, засоби і форми, методи управління спортивно-масовою і фізкультурно-оздоровчою роботою на виробництві – це традиційні методи і засоби організації. Про них багато, докладно та доступно написано в спеціальній методичній літературі, проте в роботі має бути наявний елемент творчості. Такі елементи є стимулом до діяльності для тих, хто займаються, емоційного потенціалу, а також пошуку нових форм і методів фізкультурної роботи. Це можуть бути:

-           включення до виробничої гімнастики нових різноманітних рухів, узятих із сучасної фізичної культури;

-           створення у кімнатах здоров’я і залах нових тренажерів;

-           під час проведення змагань урізноманітнити їх показовими виступами;

-           під час проведення спортивно-масових змагань і масових заходів можна урізноманітнити їх у національному українському стилі.

Також такі заходи можна урізноманітнити перетягуванням каната, підніманням гирь, дартсом, армрестлінгом тощо. Іншими словами, спектр інновацій дуже широкий, щодо їх проведення не можна дати однозначних порад.

Розглянувши впроваджені форми і засоби ФВіС на прикладі виробничого колективу, можна відзначити, що сутність цієї роботи повинна полягати в розробці методик для певного контингенту. Така робота завжди ставить високі вимоги до організаторських здібностей фахівців. Її успіх можна гарантувати, коли людина стає «душею» колективу, його невід’ємною частиною. Як діти у школі чи у ДЮСШ люблять і поважають свого вчителя і тренера, так і в колективі мають поважати організатора з фізичного виховання і спорту.

ЛЕКЦІЯ 9

 

ТЕХНОЛОГІЯ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ І ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ

 

План вивчення теми

 

35. Сутність фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання та в місцях відпочинку населення.
36. Діяльність педагога-організатора з фізичного виховання і спорту.
37. Робота дитячо-підліткового фізкультурно-спортивного клубу (ФСК) за місцем проживання.
38. Діяльність культурно-спортивних комплексів (КСК).
39. Організація спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи у зонах масового відпочинку населення.
40. Менеджмент і фінансування фізкультурно-масових заходів.

 

Рекомендована література:

36.   Андрєєва О. В. Фізична рекреація різних груп населення: монографія. К.: ТОВ «НВП Поліграфсервіс», 2014. 280 с.

37.   Гостішев В. М., Сватьєв А. В., Богдановська Н. В. Оздоровчі види фізичної культури: навчальний посібник. Запоріжжя: Запорізький НУ, 2010. 180 с.

38.   Організація навчально-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у професійно-технічних навчальних закладах: навчально-методичний посібник / під загальною редакцією Ю. М. Штики. Суми, б.в., 2017. 132 с.

39.   Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

40.   Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

41.   Суббота Ю. В. Оздоровчі рухові програми самостійних занять фізичною культурою і спортом: практ. посібник для студ. вищ. навч. закл. ІІІ–IV рівнів акредитації; М-во освіти і науки України. К.: Кондор, 2011. 163 с.

29. Сутність фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання та в місцях відпочинку населення

 

Актуальність цієї проблеми зумовлюється тим, що модернізація форм, методів, засобів і змісту фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи буде економічно невигідна, якщо намагатися докорінно, радикально змінити роботу за місцем проживанням, яка створилася у цьому напрямі. Здійснювати процес удосконалення цієї системи методом спроб і помилок уже не можна, оскільки соціально-економічна ситуація у нашій країні досягла своєї екстремальності. Можливо, це питання має бути основним у системній підготовці студентів університетів, інститутів, академій фізичної культури до СМ і ФОР за місцем проживання.

Вона буде найбільш успішною, якщо під час вивчення теоретичних і практичних розділів формуються знання з:

-           форм і методів роботи, яка проводиться за місцем проживання у сфері спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи;

-           структури роботи й обліку діяльності фізкультурних організацій за місцем проживання;

-           організації і методики спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Фізкультурно-оздоровча і спортивно-масова робота за місцем проживання та в місцях відпочинку населення проводиться органами житлово-комунального господарства та частково міськими відділами у справах молоді та спорту, а також органами народної освіти та громадськими організаціями. Однак існують відомості, що у плануванні, організації, регулюванні, обліку і контролю, а також у ресурсному забезпеченні (матеріально-технічному, кадровому, фінансовому, науково-методичному, медичному, агітаційно-пропагандистському) усієї спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання можуть брати участь державні і громадські організації.

Серед державних організацій провідну роль відіграє управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації та відділ житлового господарства. Відділ народної освіти виконує тільки кадрову і науково-методичну роботу. За такої структури управління, звичайно, навряд чи буде якість цієї роботи. Можливо, з огляду на це, планувалися величезні простори між будинками, однак уже зараз на цих ділянках будуються автомобільні стоянки, установлюються індивідуальні гаражі.

Хоча існуюча структурно-функціональна модель управління спортивно-масовою і фізкультурно-оздоровчою роботою з населенням за місцем проживання дозволила дійсно налагодити роботу за її цілісної реалізації. Ця робота має бути спрямована на організацію активного та змістовного побуту жителів, залучення до систематичних занять з фізичного виховання і спорту підлітків, збільшення рухової активності молоді, а також на естетичне виховання й організацію самостійних занять фізичними вправами. Усю спортивно-масову і фізкультурно-оздоровчу роботу з населенням за місцем проживання можна розглядати за такими формами:

-           фізкультурно-оздоровча робота;

-           активний відпочинок;

-           спортивно-тренувальна робота;

-           агітаційно-пропагандистська робота сфери ФВіС.

За місцем проживання з населенням можна проводити:

-           заняття у спортивних секціях, командах, групах;

-           спортивні і рухливі ігри;

-           самостійні заняття;

-           заняття для груп ЗФП і загартування;

-           заняття спецгруп для осіб з послабленим здоров’ям;

-           заняття в платних групах із популярних видів спорту;

-           усі види спортивних і спортивно-масових змагань;

-           походи вихідного дня і турпоходи;

-           заняття з оздоровчого бігу і спортивна ходьба;

-           дні активного відпочинку тощо.

Якщо був би налагоджений взаємозв’язок з військовою структурою, то у фізичному вихованні за місцем проживання можна було б використовувати форми і засоби фізичної та спеціальної підготовки молоді допризовного та призивного віку. Оскільки зараз скасовані ДТСААФ та його структури, а також комплекс ГПО, які все-таки сприяли фізичному вихованню молоді, то зараз недостатньо проводиться фізкультурно-спортивних заходів серед підлітків. Цей блок роботи необхідно розвивати під час організацій спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання.

Наступна проблема організації спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи – це проблема кваліфікованих кадрів. Ні інститути фізичної культури, ні факультети фізичного виховання педуніверситетів не готували цілеспрямовано організаторів для роботи ФВіС за місцем проживання. У зв’язку з цим традиційно склалося так, що здебільшого фахівці ФВіС мають фізичні і методичні здібності, але меншою мірою організаційні.

Тому пропонується усунути цей недолік завдяки таким діям:

-           знаходити, накопичувати і використовувати літературні джерела, вибираючи з них головне для своєї роботи;

-           вивчати вікові й індивідуальні особливості дітей і підлітків;

-           знаходити необхідні засоби і методи фізичного виховання і спорту.

Тобто займатися самоосвітою, можливо, так би і було, якби суспільство не перейшло до системи ринкових відносин. Тепер вимоги до педагогів-організаторів дещо вищі, адже крім блоків спортивно-педагогічних і методичних дисциплін він має знати і володіти технологіями маркетингу та економіки у сфері ФВіС, але для цього вже необхідна фахова освіта.

 

30. Діяльність педагога-організатора з фізичного виховання і спорту

 

Педагог-організатор виховної, фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи з дітьми і підлітками є штатним працівником житлово-експлуатаційних організацій (ЖЕО). Ця посада затверджена у 1971 р. До цієї категорії працівників входять інструктори ФВіС і педагоги-вихователі. На ці посади призначаються особи, яки мають педагогічну і спеціальну фізкультурну освіту, а також досвід виховної і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Під час уведення до штату ЖЕО було 253 штатні посади в Україні та 963 громадських інструкторів. Вони обслуговували 164000 осіб населення, з них близько 10000 тис. становили підлітки, які займались СМ і ФОР за місцем проживання, 4,7 тис. з яких стали спортсменами-розрядниками.

Базою для роботи педагога-організатора є дитячо-юнацькі фізкультурно-спортивні клуби (ФСК) і спортивні майданчики ЖЕО. Свою діяльність педагог-організатор здійснює за планом, узгодженим з районними або обласними відділами Міністерства освіти і науки України та управліннями з питань молоді та спорту. Цей план затверджує начальник ЖЕО.

Педагог-організатор здійснює систематичні заняття у групі, гуртку або спортивній секцій і відповідає за життя і здоров’я дітей і підлітків, здійснює особистий контроль за дотриманням техніки безпеки, організовує медичний контроль. Він здійснює навчально-методичну, пропагандистську, а також практичну і фінансово-господарську роботу.

Навчально-методична робота організатора:

-           підготовка громадського активу (громадських інструкторів, керівників спортивних секцій, суддів);

-           організує на високому кваліфікаційному рівні роботу гуртків, студій з ФВіС;

-           готує та здійснює культурно-масові, фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи;

-           готує методичні рекомендації, сценарії спортивних вечорів, спортивних свят двору, вулиці та ін.

Маркетингова діяльність педагога-організатора:

-           забезпечує оформлення наочної агітацій ФСК, випуск у мікрорайоні інформаційних матеріалів і стендів про роботу з фізичного виховання і спорту;

-           повідомляє жителям мікрорайону про наступні культурно-масові і спортивні заходи;

-           висвітлює роботу з дітьми і підлітками за місцем проживання (у періодичній пресі, радіо та інших засобах масової інформації).

Практична діяльність педагога-організатора:

-           бере участь у роботі педагогічних нарад базової школи, комісій у справах неповнолітніх у розгляді питань, пов’язаних з вихованням дітей і підлітків за місцем проживання;

-           організовує у ФСК, спортивних залах, на спортивних майданчиках роботу максимальної кількості гуртків, студій, секцій із ФВіС, а також різних команд із видів спорту;

-           складає розклад занять, секцій, студій тощо;

-           залучає дітей і підлітків до озеленення мікрорайону і двору, будівництва та обладнання спортивних майданчиків, ремонту інвентарю, організовує чергування на спортмайданчиках;

-           подає для заохочення і нагород громадських тренерів та інструкторів, які активно сприяють розвитку фізичного виховання і спорту.

Фінансово-господарська діяльність педагога-організатора:

-           зберігає та видає різне обладнання, яке після закінчення терміну придатності списується згідно з установленими правилами бухгалтерського обліку;

-           складає кошторис витрат на виховну і спортивно-масову роботу;

-           складає кошторис витрат на проведення туристичних походів, спортивних змагань і масових заходів, що потребують певних витрат;

-           відповідає за збереження і правильну експлуатацію довірених спортспоруд та обладнання;

-           бере участь у складанні планів капітального і поточного ремонтів, будівництва і реконструкції спортивних споруд;

-           планує, веде облік звітності з усіх видів діяльності.

Сьогодні в деяких містах України за місцем проживання при ЖЕО створюються служби педагогів-реабілітологів.

До завдань педагога-реабілітолога входить:

-           індивідуальні заняття з грудними дітьми і дітьми групи ризику;

-           індивідуальні заняття з фізичного оздоровлення дітей з обмеженими особливостями і дітей, які відстають у психічному розвитку;

-           індивідуальні і сімейні оздоровчі заняття;

-           ЛФК і масаж удома;

-           індивідуальні заняття з особами похилого віку.

Ця робота кваліфіковано спланована за рахунок засобів замовника та інвалідних центрів.

Педагог-реабілітолог має володіти знаннями з:

-           педагогічної етики і психології;

-           основ валеології (науки про здоров’я);

-           анатомо-фізіологічних особливостей людини протягом онтогенезу;

-           теорії і методики лікувальної фізичної культури;

-           основ медицини;

-           теорії і практики фізичного виховання і спорту.

Отже, найближче рівню професійної підготовки педагогів-реабілітологів відповідають факультети фізичного виховання та історії фізичної культури, проте галузь знань з перерахованих предметів має бути різнобічна.

Індивідуальна робота педагога-реабілітолога з грудними дітьми і дітьми групи ризику. До завдань цієї роботи входить запобігання обмежених особливостей дітей і навчання батьків основних правил занять з дитиною для фізичного розвитку. Відомо, що доношена дитина може мати антропометричні дані: маса – 2500–5000 г; хлопці в середньому – 3400–3500 г; дівчата – 3200–3400 г; довжина – 48–52 см; окружність голови – 32–33 см, окружність грудної клітки на 2–4 см менше, ніж окружність голови. Сон дитини має становити 20–22 години на добу. Після антропометричних вимірів дитини необхідно перевірити її рефлекси:

-           рефлекс Моро (охоплювання) виявляється у симетричному розведенні та зведенні рук за різкого удару по колисці, плескання по сідницях;

-           рефлекс Бабкіна (верхній) – доторкаючись пальцями кистей долонь дитини, вона витягує губи «поцілунком», охоплює пальці дорослого, згинає руки, напружує м’язи плечового пояса, дещо підтягує його вперед;

-           рефлекс Робінсона – хапання та утримання предмета під час дотику до внутрішньої долоні, таким чином, дитину можна трохи підняти;

-           рефлекс повзання – лежачи на животі та спині, дитина ритмічно відштовхується ногами від приставленої до підошви долоні;

-           рефлекс Бабкіна (нижній) – підошвове згинання пальців за легкого надавлювання на шкіру підошви під пальцями.

З віком у дитини ці рефлекси поступово зникають.

Якщо дитина має деякі патологічні відхилення з вищеперерахованих параметрів, то, по-перше, потрібна компетентна консультація кваліфікованого лікаря-педіатра. У випадку призначення занять з рухливої активності дитини, а також різних масажів – це вже функції педагога-реабілітолога.

На сьогодні на 100 % народжених дітей групу ризику становлять 70 %. Група ризику – це дитина, народжена з відхиленнями від норми; якщо з такими дітьми не проводити медичну або рухливу корекцію, то в майбутньому цих дітей очікує обмежена особливість.

До завдань роботи з особами похилого віку входить: надати необхідну кількість знань, умінь і навичок зі збереження здоров’я, продовження рухливої активності та збільшення тривалості життя.

Питання довголіття цікавили всіх протягом існування людства. Німецький учений-медик Гуфеланд, досліджуючи довгожителів, уважає реальним те, що людина може прожити до 200 років. П. Мечніков та А. Богомольц після тривалих досліджень довели, що більш реальна цифра під час дотримання всіх необхідних показників зі збереження здоров’я – 120–130 років.

Педагог-реабілітолог має знати, що причина старіння людини – це порушення стійкого зв’язку між гіпоталамусом, гіпофізом та ендокринними залозами. Експериментальні дослідження на тваринах засвідчили, що тестерон (чоловічий статевий гормон), тироксин (гормон щитовидної залози) зменшують продовження життя, а естрадіол (жіночий статевий гормон) збільшує продовження життя. Це свідчить про те, що людині не рекомендується вживати гормональні засоби, які вміщують перелічені гормони.

Наступний фактор – зменшення кількості вітамінів. З 45 років рекомендують вживати полівітаміни (дозування визначає лікар). У клінічному користуванні – антицитотоксична сиворотка Богомольця.

Наступний фактор – харчування. У цьому віці необхідна обмежена дієта. Виключити з харчування: яловичину, баранину, варені ковбаси, маргарин, цукор, згущене молоко, натуральну каву, морозиво, цукерки (нездорове змішування білка з цукром) та всі консервовані продукти. Основними продуктами повинні бути всі види круп (бажано перед приготуванням підсмажити на сковороді для зруйнування хімічної насиченості), усі види овочів і фруктів, хліб, мука, гриби, чай, крім зеленого, молочні продукти, м’ясо птиці.

Один з важливих факторів, якому віддається 30 % переваги, що впливає на довголіття, – це збільшення рухової активності (систематичні і збалансовані заняття фізичними вправами). Необхідний індивідуальний підбір вправ з точним дозуванням і методами контролю.

Причини для оздоровчих тренувань і розвиток нетрадиційних видів:

1. Урбанізація, зміни в дієті, автомобільна культура, малорухливий спосіб життя.
2. Тренування приносять задоволення.
3. Фізична активність дає багато користі для фізичного і психічного здоров’я.
4. Виявляють сприятливі впливи на хибні звички, по-перше, людина кидає палити, по-друге, поліпшення фізичного стану стимулює до подальшого покращання аспектів життя.

Ефективність оздоровчих тренувань:

1. Збільшує кількість і розміри кровоносних судин у серці і м’язах, що приводить до ефективного кровообігу.
2. Збільшує еластичність кровоносних судин, зменшуючи вірогідність розриву під час збільшення тиску.
3. Посилює ефективність м’язів, що сприяє кращому використанню кисню (О₂), який переноситься кров’ю.
4. Покращує ефективність серця, підвищуючи його здатність перекачувати кров.
5. Збільшує стійкість до стресів.
6. Знижує рівень холестерину і тригліцеридів, що зменшує вірогідність створення відкладень в артеріях.
7. Знижує високий кров’яний тиск, зменшуючи ризик серцевих нападів та інсультів.

Поради для тренувань людей похилого віку:

1. Вибирайте види активності, які приносять задоволення.
2. Необхідно провести лікарське обстеження.
3. Тест на аналіз фактора ризику для визначення впливу на серцево-судинні захворювання.
4. Не слід зневажати поступовим охолодженням. Ці дії допомагають запобігти травмам.
5. Необхідно ознайомитися з основною термінологією, наприклад, контрольні цифри ЧСС.
6. Починати програму тренувань повільно, якщо стомився, треба зупинитися.
7. Для зміни тренування кращими вправами є аеробні, якщо вони не протипоказані.
8. Можна використовувати тренування з обтяженнями, з невеликою вагою.
9. Необхідно пам’ятати, про регулярне відновлення після вправ різного спрямування.
10. Тренуйтесь з партнером або групою (приємне спілкування і зацікавленість).
11. Тренуйтесь кожного дня (якщо гарне самопочуття), оскільки фізичний стан у людей похилого віку дуже швидко знижується, а відновлюється довго. Наприклад, 2 тижні перерви у тренуванні потребують відновлення початкового рівня тренованості протягом 3–5 місяців.

Для спортсменів похилого віку є деякі відмінності у харчуванні:

1. Для зміцнення кісток необхідне збільшення споживання кальцію – від 1000 до 1500 мкг кожного дня.
2. Вживати їжу, багату на волокна, – це цільне зерно, фрукти, овочі. Ця їжа усуває проблеми шлунково-кишкового тракту.
3. Необхідно вживати їжу з умістом великої кількості поживних речовин, з найменшою кількістю калорій. Це пов’язано з більш повільним обміном речовин у похилому віці (особливо для гладких).
4. Харчування потрібно обов’язково коригувати, щоб різко не набирати масу або худнути.

Причини дисбалансу маси під час харчування:

1. Це залежить від смакових і нюхових відчуттів. З віком ці відчуття можуть бути вже не такими гострими, їжа втрачає привабливість.
2. Медикаментозне лікування або хвороба можуть зробити їжу неапетитною.
3. Самотність і депресія можуть вплинути на правильне харчування.
4. Найголовніше – відсутність знань про здорове харчування, що може призвести до появи шкідливих звичок.

Які ж міри необхідно вживати (унаслідок виявлених причин), щоб коригувати харчування:

1. Якщо людина не знає, як правильно харчуватись, необхідно порадитися з дієтологом.
2. Якщо причина зниження апетиту у великій кількості ліків, які вживаються, то потрібно звернутися до лікаря за консультацією.
3. Якщо причиною є зменшення відчуття (смакові і нюхові), то необхідно вживати їжу: більш привабливою, такого, що дає втіху; харчуватися у приємній обстановці; додавати до їжі прянощі і добавки; знаходитися у товариській компанії.

Наступний важливий фактор, який впливає на довголіття (30 % переваги), – рухова активність і загартування.

Отже, педагог-реабілітолог має мати певні знання і вміння практично з усіх галузей життєво важливих наук. Проте, унаслідок своєї значущості, це дуже перспективний напрям під час організації роботи за місцем проживання.

 

31. Робота дитячо-підліткового фізкультурно-спортивного клубу (ФСК) за місцем проживання

 

Значне місце у поширенні спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання посідають дитячо-підліткові ФСК. Вони створюються на добровільних засадах при ЖЕО. Але останнім часом багато ФСК для поліпшення свого фінансово-економічного стану прагнуть юридичного статусу (печатка тощо). У своїй практичній діяльності ФСК керується законодавчими актами України, нормативними документами, які стосуються виховної і спортивно-масової роботи, свою діяльність розвивають на основі затвердженого статуту, де, крім питань розвитку СМ і ФОР, відображена також фінансово-економічна діяльність клубу.

Мета і завдання ФСК. Створюються для того, щоб залучити дітей, підлітків до регулярних оздоровчих і спортивно-масових занять.

До завдань ФСК входить:

-           об’єднання дітей, підлітків у секції, групи, команди для проведення у них спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи;

-           обґрунтування необхідності занять з фізичного виховання і спорту;

-           організація та проведення змагань, показових виступів, конкурсів, свят та інших заходів.

Загальне керівництво діяльністю ФСК здійснює управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації, відділи народної освіти й охорони здоров’я.

Прямим керівником ФСК є педагог-організатор або інструктор з фізичного виховання і спорту, який є штатною одиницею в ЖЕО. Рада ФСК, куди мають входити представники ЖЕО і шефських організацій, обирає зі свого складу голову і заступників з:

-           упровадження і розвитку спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи;

-           упровадження і закріплення матеріальної і спортивної бази;

-           організації та проведення спортивно-масових заходів;

-           медичного контролю та самоконтролю.

Організація і зміст роботи ФСК. Діяльність ФСК здійснюється за такими напрямами:

-           створюються фізкультурно-оздоровчі і спортивні секції, команди, групи тощо;

-           забезпечується організаційно-методичне керівництво, медичне спостереження і контроль за роботою спортивних відділень;

-           здійснюється широка пропаганда ФВіС і здорового способу життя;

-           створюються фізкультурно-спортивні групи;

-           організовуються і проводяться турніри, конкурси, матчеві зустрічі, спортивні свята, масові змагання та ін.

Усі навчально-тренувальні, оздоровчі, консультаційні та інші роботи проводяться відповідно до розкладу занять, навчальних планів і програм.

Матеріально-технічна база та організація обміну роботи ФСК. ФСК використовує матеріально-технічну базу, надану їм на основі рішень виконкомів та ЖЕО. Це можуть бути:

-           приміщення та будинки, в яких не живуть люди;

-           спортивні споруди мікрорайонів;

-           спортивні майданчики, спортивні траси, парки культури та зони відпочинку.

Спортивну форму, інвентар та обладнання вони можуть одержувати від керівників структур, шефів та інших організацій, а також придбати за рахунок фінансової діяльності.

Облік діяльності ФСК ведеться педагогом-організатором або інструктором з фізичного виховання і спорту.

Основними документами обліку є:

-           паспорт ФСК;

-           журнал обліку роботи ФСК;

-           журнал обліку спортивних секцій і груп;

-           протокол проведення заходів (змагання, спортивно-масові свята тощо);

-           інвентарна книга;

-           книга обліку спортивного інвентарю та обладнання.

Бухгалтерський облік ФСК покладається на бухгалтерію ЖЕО, на базі якої створено клуб. Крім ФСК, можуть бути створені клуби з видів спорту, школи «Здоров’я», аматорів фізичного виховання і спорту.

 

 

 

 

 

32. Діяльність культурно-спортивних комплексів (КСК)

 

КСК створюються для об’єднання культурно-просвітніх, спортивних закладів та інших організацій з метою здійснення естетичного і фізичного виховання покоління, а також для організації змістовного дозвілля населення.

До складу КСК можуть входити палаци і будинки культури, клуби, бібліотеки, парки культури та відпочинку, музеї, спортивні споруди, будинки молоді, естетичні і спортивні школи (музичні, образотворчого мистецтва), культурно-спортивні бази.

Основними завданнями КСК є:

-           створення умов для задоволення потреб населення у фізичному вихованні та організації дозвілля і відпочинку;

-           удосконалення форм і методів спортивно-масової і фізкультуро-оздоровчої роботи та культурно-виховної роботи на основі вивчення провідного досвіду;

-           залучення до культурно-спортивних заходів населення, особливо дітей і молоді за місцем проживання;

-           розвиток спортивних, фізкультурно-оздоровчих секцій, команд, а також художніх і технічних студій мистецтва.

КСК здійснює діяльність відповідно до планів економічного і соціального розвитку міста, району, села та інших закладів та організацій, які входять до КСК.

Керівництво КСК здійснюється координаційною радою, до складу якої входить: голова-представник міського виконкому;члени ради – представники закладів, організацій, розташованих у зоні діяльності комплексів.

При координаційній раді можуть створюватись секції: спортивно-масова, організаційно-методична, культурно-масова та ін.

Якщо є умови, у КСК функціонують команди, спортивні секції з різних видів спорту. Заняття в них проводяться 3 рази на тиждень по 1 год. Структура навчально-тренувальних занять складається з трьох частин: підготовча, основна та заключна. Заняття проводить кваліфікований фахівець з вищою фізкультурною освітою або підготовлений громадський тренер.

 

33. Організація спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи у зонах масового відпочинку населення

 

Зони масового відпочинку населення є об’єктом посиленого попиту у людей усіх вікових груп. До них відносяться: парки культури і відпочинку, зелені масиви, зони відпочинку поблизу річок, озер та ін. У цих місцях зосереджений великий резервний потенціал для розвитку спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи.

У зонах масового відпочинку населення можуть бути організовані групи і секції з традиційних видів спорту: теніс, плавання, біг, ходьба, бадмінтон, міні-футбол, хокей, лижні види спорту, ритмічна й атлетична гімнастики та ін. Крім того, найбільш розповсюдженими стали засоби нетрадиційного оздоровлення: йога, у-шу, акватлон (боротьба під водою) тощо.

Місця масового відпочинку населення – це гарне місце для організації фізкультурних свят, а також для масових гулянь. На них можна проводити і народні свята з дотриманням національних традицій. Наприклад, близько 1000 р. в Україні відзначалося свято Івана Купала з великим вогнищем, хороводами та організаціями різних забав. Запорізькі козаки виконували традиційний танок України – «Гопак». Наприклад, такий елемент, як «щупак» (удар у стрибку зігнувшись руками і ногами) потребував відмінної фізичної підготовки. Для тих, хто займаються єдиноборствами, радимо ознайомитися з традиціями техніки бойових умінь запорізьких козаків.

У місцях масового відпочинку населення дуже цікаві різні свята на воді. Тут можна визначити місця для глядачів – берег річки, озера, художнє оформлення річки, озера і берегів, також можуть бути квіти, плакати, повітряні великі кульки, різні плавальні засоби. У зимовий час – організація катків, народних гулянь і традиційних забав. Крім того, у парках культури і відпочинку, а також у місцях масового відпочинку населення можна проводити змагання дворових і вуличних команд, конкурси силачів, «відкритий килим» – для борців (такі змагання борців проводяться на півдні України, де головною нагородою є живий баран, або півень), для боксерів-аматорів – «відкритий ринг» (цей вид змагань був дуже поширеним в Україні у вигляді кулачних боїв, де билися до появи першої крові). У традиціях українських єдиноборств були популярними «силачі-мандрівники», які започаткували такі види змагань.

Звичайно, для відмінної організації, цікавого проведення, а також дотримання всіх правил і заходів безпеки необхідно мати чітко розроблений сценарій та оргкомітет.

 

34. Менеджмент і фінансування фізкультурно-масових заходів

 

Як відомо, всіма фізкультурно-спортивними організаціями за місцем проживання керують державні і громадські організації. До громадських організацій відносяться: управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації, відділи охорони здоров’я, народної освіти, культури, внутрішніх справ, житлового господарства; громадські організації, ДФСТ «Україна», «Колос», «Спартак», «Динамо», спілки молоді, комітет спілки сприянню оборони.

Необхідно все ж таки відзначити функції комітету спілки сприянню обороні, який під час перейменування має сприяти розвитку спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання, оскільки за різної політичної влади оборону країни необхідно зміцнювати.

Якщо розглядати фінансування кожної одиниці спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання з обліком економічних процесів нашого суспільства, то воно може мати вигляд:

-           ФСК – ЖЕО + громадські організації + самофінансування;

-           клуб аматорів ФВіС – організація, в якій створено клуб, + членські внески + спонсори + фінансова допомога інших організацій + добровільні внески громадян + самофінансування;

-           школи «Здоров’я» фінансуються так само, як і ФСК;

-           культурно-спортивні комплекси – за кошторисом, розробленим координаційною радою і затвердженим на фінансовий рік згідно з рішенням виконкомів.

Фінансування спільних масових заходів здійснюється за рахунок централізованих у виконкомах коштів, відрахунків підприємств, установ, організацій.

Фінансування окремих спортивно-масових заходів, організованих на випадок якого-небудь свята, пов’язаних з рекламою продукції або діяльністю підприємств (організацій), а також фізкультурно-оздоровчих заходів з метою збору населення з агітаційних питань, здійснюється за рахунок коштів організації або особи, з ініціативи яких відбувається це свято.

Аналізуючи матеріали, наукові статті та інші джерела інформації щодо спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання, можна відзначити, що ця робота дуже цікава, багатогранна, з наявністю «білих плям» за формами, засобами, методами їх організації та проведення.

На жаль, на сьогодні у цьому напрямі державні органи приділяють мало уваги розвитку спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання, оскільки, залишається стереотипне мислення про те, що за поняттям «фізичне виховання» більшість з них убачає не культуру рухів, а набір двох десятків вправ, що прищеплене некваліфікованими вчителями у школах, які викладали уроки фізкультури. Тому доцільно починати професійну діяльність з розгляду поняття «культура»: культура здоров’я, тіла, мислення, зовнішнього вигляду, поведінки та спілкування.

ЛЕКЦІЯ 10

 

ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО-МАСОВОЇ І ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ З ОБМЕЖЕНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ

 

План вивчення теми

 

41. Проблеми соціальної і фізичної реабілітації інвалідів.
42. Структура і зміст фізичного виховання осіб з обмеженими особливостями.
43. Рухові вміння і навички як арсенал життєво важливих рухових дій.
44. Форми і засоби фізичної реабілітації осіб з обмеженими особливостями.
45. Методичні аспекти організації тренувальних занять.
46. Спорт інвалідів.

 

Рекомендована література:

42.   Бріскін Ю. А. Спорт інвалідів: підруч. для студ. ВНЗ фіз. виховання і спорту. Київ: Олімпійська література, 2006. 263 с.

43.   Бріскін Ю.А. Адаптивний спорт. Спеціальні Олімпіади: навчальний посібник. Львів: «Ахіл», 2003. 128 с.

44.   Організація та методика масової оздоровчої фізичної культури: навчально-методичний посібник / О. М. Литвиненко, А. О. Твеліна. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. 130 с.

45.   Організація та методика спортивно-масової роботи: навч. посібник / уклад.: Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 220 с.

46.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Організаційно-методичні засади рекреаційно-оздоровчої активності різних груп населення: навчальний посібник. Дніпро: Інновація, 2016. 194 с.

47.   Степанова І. В., Федоренко Є. О. Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології: оздоровчий фітнес. Методичні рекомендації. Дніпро, ДДІФКіС, 2016. 46 с.

48.   Цибульська В. В., Безверхня Г. В. Нетрадиційні засоби фізичної культури: навч. посіб. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 172 с.

 

35. Проблеми соціальної і фізичної реабілітації інвалідів

 

У наш час фізичним вихованням і спортом займається велика кількість людей. Такі заняття суттєво знижують захворювання, підвищують тривалість життя і стійкість організму до різних несприятливих чинників зовнішнього середовища. Суспільство розробило багато методик у сфері спортивної діяльності і масового оздоровлення людей засобами фізичного виховання.

Однак усі методики, які використовують засоби і форми організації занять, були розраховані на людей, які мають необхідний діапазон рухів і функціональний резерв, який сприяє розвитку рухових можливостей. Лише за останнє десятиліття суспільство звернуло увагу на те, що існує велика частина населення, яка унаслідок обмежених особливостей була відокремлена від проблеми гармонійного розвитку особистості. До сьогодні такими категоріями осіб, займалась медицина. Тому суспільство протягом багатьох років змирилося з думкою про те, що люди з обмеженими особливостями – це якийсь особливий світ, який є частковим споживачем створюваних цінностей. Проте, самі інваліди не хотіли з цим миритися. Вони шукали заміну механізмів утрачених функцій технічним або фізичним шляхом; методом спроб і помилок, створювали систему рухових навичок, яка б дозволила їм здійснення життєво важливих дій, шукали ефективні заняття, щоб не бути соціальною перешкодою для суспільства, яке про них забуло.

Останнім часом ситуація докорінно змінилася. Оскільки з кожним роком кількість людей з обмеженими особливостями дуже швидко збільшується, то їхнє утримання коштує недешево. З’явилась велика кількість товариств й організацій, які ефективно навчились використовувати працю інвалідів, бо якщо людина працює, то вона має повне моральне і матеріальне право претендувати як на матеріальні цінності, так і на систему духовного і фізичного розвитку.

У розвинених зарубіжних країнах людина з обмеженими особливостями почуває себе повноцінним членом суспільства, для неї створюються унікальні засоби пересування і візки, обладнуються спеціальні автомобільні паркування і пристосування для посадки у громадський транспорт, створюються зручні й архітектурно естетичні під’їзди до магазинів та інших споруд, організовуються виїзди у гори на відпочинок і проводяться різноманітні змагання кваліфікованими фахівцями.

У суспільстві, де для особи з обмеженими особливостями краще медичне забезпечення, нові технології, сучасний дизайн обладнання, яке використовується, комфортабельні квартири з оптимальними варіантами пересування і все на пільгових умовах, вона ніколи не відчує себе соціально приниженою. На жаль, не можна відзначити такого підходу до цієї проблеми у нашій країні. Наше суспільство вважає цю проблему другорядною. Дуже часто доводиться звертатися за досвідом до фахівців зарубіжних країн. І це не має бути принизливим для нас – просто на якомусь етапі вони випередили нас у сфері соціального розвитку.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожний 10-й мешканець Землі є з обмеженою особливістю, щорічно 20 мільйонів людей отримують каліцтво; щорічно 10 мільйонів людей отримують поранення у результаті транспортних пригод. Крім того, за даними досліджень вітчизняної медицини, кожного року народжується приблизно 70 % дітей «групи ризику». Це діти, які потенційно можуть стати особами з обмеженими особливостями, якщо до них своєчасно не застосувати стаціонарне медичне лікування. Багаторічні дослідження і практичний досвід як зарубіжних, так і вітчизняних спеціалістів засвідчив, що найбільш дійовим методом їх реабілітації є моторика, тобто рухове відновлення. Проте вони будуть дійовими в системі комплексного лікування із застосуванням фізіотерапевтичних процедур, використанням тренажерів, різноманітних видів масажу та лікувально-фізичної культури, а також створення емоційного і морального клімату, що сприятливо впливає на психіку, мобілізує їхню волю і відчуття соціальної повноцінності. Іншими словами, у програмі комплексної реабілітації людей з обмеженими особливостями необхідно визначити мету – створити ефективні методики, які дозволяють інтенсифікувати процес відновлення життєво важливих рухових дій, умінь і навичок, необхідних як у побутовій, так і у трудовій діяльності інвалідів.

Для реалізації цієї мети необхідно розв’язати глобальні, регіонально-корекційні і локально-спеціальні завдання.

Глобальні:

-           зміцнення здоров’я і позитивних емоцій за рахунок засобів реабілітації;

-           поліпшення фізичного розвитку та вдосконалення рухових здібностей;

-           збільшення пристосування та опірності організму до впливу зовнішнього середовища;

-           формування усвідомленого ставлення до систематичних занять, виконання лікувально-фізичного комплексу.

Регіонально-корекційні:

-           відновлення рухових здібностей;

-           запобігання розвитку атрофії скелетних м’язів та підвищення їх скорочувальної здатності;

-           профілактика, а також лікування контрактур суглобів;

-           вироблення до самостійного пересування, навичок побутового самообслуговування;

-           розвиток навичок трудових дій, які за анатомо-біомеханічними структурами сприятимуть коригувальним рухам.

Локально-спеціальні:

-           створення точної дозованої системи обсягу і режиму рухової діяльності, що сприятиме розвитку компенсаторних механізмів;

-           розробка антропометричних, діагностичних і нормативних вимог, які дозволяють оцінити діапазон розвитку рухових здібностей;

-           підвищення рівня розвитку рухових здібностей для планомірної корекції занять з урахуванням індивідуальних обмежених особливостей.

Природно, що розв’язання всіх цих завдань можливе під час дотримання таких чинників:

-           соціальний – створення суспільством усіх необхідних компонентів для реабілітації;

-           побутовий – готовність сім’ї сприяти повній реабілітації; можливість у майбутньому створити йому умови для корисної побутової і трудової діяльності;

-           спеціальний – наявність і можливість використання кваліфікованих фахівців, амбулаторних баз, технічного та апаратурного забезпечення.

Отже, у соціально-економічних умовах нашого суспільства дуже важливо реалізувати успішно та за короткий термін повну реабілітацію людей з обмеженими особливостями. Звичайно, найбільш доступним і дешевим засобом реабілітації є фізичні вправи, спеціально підібрані висококваліфікованими спеціалістами.

 

36. Структура і зміст фізичного виховання осіб з обмеженими особливостями

 

Деякі автори, розглядаючи процес фізичного виховання осіб з порушенням функцій спинного мозку, умовно виділили три рівні, які характеризують стан рухової сфери цих людей. Це низький, середній і високий рівні. На кожному рівні особа має виявити певні знання й уміння, виконати руховий режим, який вимагається, та виконати нормативи. Звичайно, щоб виконувати навіть найнижчий рівень рухової сфери, людина з обмеженими особливостями, проходить дуже складний шлях у ролі стаціонарного хворого. Якщо обмеженість отримана у результаті механічної травми, наприклад, хребта, то у результаті компресійного або неповного порушення спинного мозку створюються умови для дискінезії кінцівок (залежно від того, в якому відділі хребта був перелом).

З початку госпіталізації хворий іммобілізується. З моменту його іммобілізації починаються негативні процеси у його організмі.

В опорно-руховому апараті погіршується кровообіг скелетних м’язів, що призводить до витончення м’язових волокон, погіршення їх скорочувальних можливостей, зниження тонусу м’язів, відбувається поступова атрофія, відсутність рухів не стимулює виділення синовіальної рідини у суглобах, хрящові тканини, які утворюють ковзаючу поверхню, стають пористими та змінюють свою конфігурацію, що поступово спричинює контрактуру суглобів – обмеження рухливості.

У серцево-судинній системі відсутність рухів знижує скорочувальну здатність серцевого м’яза, що, у свою чергу, зменшує викидання крові в аорту. Унаслідок цього стінки судин стають менш еластичними, зменшується їх площа стрічного перетину, що ускладнює отримання поживних речовин і кисню тканинами й органами.

У системі дихання відбуваються значні зміни, оскільки під час іммобілізації відділу хребта з використанням гіпсування іммобілізується також грудна клітка, що спричинює діяльність м’язів дихання. Автоматично змінюються всі показники дихання:

-           зменшується ЖЄЛ;

-           зменшується ОД (об’єм дихання);

-           збільшується частота дихання.

Оскільки між системою дихання і функціонуванням серця існує прямий зв’язок, то такі явища призводять до аритмії серця.

Нервова система зазнає найбільш патологічного удару. Відсутність аферентних імпульсів до рухових центрів кори головного мозку порушує у пам’яті уявлення про рух, що призводить до втрати рухових умінь і навичок. Крім того, змінюється Рh крові, тому що у результаті порушення теплового балансу через нестачу дихання гіпсованої шкіри утворюються стійкі окислювальні процеси. Можна уявити, який стан хворого, якщо ще додати сильний емоційний стрес.

Оскільки процес лікування триває місяці, навряд чи після госпіталізації можна говорити про те, що людина може брати участь у випробуваннях, які пропонують автори, навіть на найнижчому рівні, тому що, наприклад, на низькому рівні повинна підтягуватися 10 разів, виконувати віджимання штанги від грудей у положенні лежачи 10 разів (вага штанги 30 кг). Тому зміст фізичного виховання осіб з обмеженими особливостями, має розглядатися з позиції повторно-первинного навчання рухових умінь і навичок, поступового та систематичного відновлення втрачених рухових здібностей, а також додаткових факторів, які активно впливають на інтенсифікацію процесу реабілітації.

 

37. Рухові вміння і навички як арсенал життєво важливих рухових дій

 

Доцільно пригадати слова Валентина Дикуля, у минулому циркового артиста, активного політика, який пройшов увесь шлях від людини з обмеженою особливістю до відомого циркового силача: «У дитинстві я дуже любив гратися у жмурки, уявляти собі, що я – сліпий, шукаю всіх у сутінках. Це було трохи страшно уявляти, що можна залишитися без зору, але найстрашніше було у мене попереду, коли я залишився без руху. Здається, світ упав у безодню, а життя зупинилося...». У цих кількох словах проявляється значення існування людини – рух. Що ж таке рух? Те, що нам здається простим, наприклад, зігнути ногу у кульшовому або колінному суглобі та первинна фаза руху, яку безконтрольно виконуємо під час ходьби і яка рефлекторно закладена у лоні матері (кроковий рефлекс), насправді є складнокомпонентним руховим актом, в якому беруть участь сотні тисяч м’язових волокон, така ж кількість нервових закінчень, яка утворює електробіопотенціал, потік дії якої по аферентних шляхах до рухових центрів мозку, звідки надходить сигнал до вестибулярного апарату і м’язів, що зберігають поставу людини, до систем енергозабезпечення (кровоносної, ендокринної і дихання), а також до органів у вигляді нервових імпульсів, які сприяють пусковій фазі процесу скорочення м’язів. Наприклад, той самий рух пов’язаний з автоматизованими руховими навичками: уявіть, що акробат стрибає «сальто», прогинається з поворотом на 360°. Для акробата це такий же простий елемент, як і для звичайної людини ходьба. Але якщо, цей елемент спробує виконати початківець, то для нього це буде таким самим складним, як для дитини перший крок. Таким чином, людина, яка втратила рухові функції, має починати все робити з першого кроку.

Навчання рухових дій на початковому етапі. На початковому етапі під час вивчення нової рухової дії необхідно дотримуватися певних правил:

-           сформувати загальне уявлення про закономірності навчання рухової дії (показати і розповісти);

-           навчити частин техніки рухової дії, що вивчається (рух поділити на фази, частини, а потім у цілому);

-           сформувати передумови для загального ритму дії, що вивчається (це можуть бути зайві рухи, порушення черги виконання рухової дії тощо).

Наприклад, перш ніж вивчати ходьбу у вертикальному положенні, необхідно навчити деяких рухів лежачи на спині. Створити уявлення про рух, показати, як лежачи на спині необхідно згинати ногу в колінах та кульшових суглобах одночасно. Розповідаючи, примусити повторити, якщо треба, то допомогти. Кількістю повторень досягати якості виконання вправ, усуваючи помилки.

Вивчення і закріплення рухових навичок в осіб з обмеженими особливостями. Для того, щоб поглиблено вивчати рухові дії, необхідно сформувати комплекс знань з анатомо-біомеханічних і фізіологічних особливостей рухової дії.

Людина народжується і має рухові навички, які ми називаємо безумовними рефлексами. Рухові вміння формуються саме на основі цих уроджених рухових навичок. Наступний блок, який бере участь у формуванні рухової дії, – м’язова пам’ять та рухові центри кори головного мозку. За формування м’язової пам’яті відповідають актони і механорецептори. М’язовий актон – це пучок м’язових волокон, за допомогою якого регулюється точність, сила і спрямування м’язового скорочення. Механорецептори постають первинними дотиками, які сприймають усі параметри скорочення актонів. Від погодження і синхронізації діяльності актонів, механорецепторів, рухових центрів кори і м’язів у цілому залежить точність виконання рухової дії.

У зв’язку з цим необхідно:

-           поглиблювати розуміння про біомеханічні особливості рухової дії, яка вивчається, оскільки на основі знань про теорію рухів можна створити доступне уявлення про рух, який під час правильного формування компонентів рухових дій буде викликати потік нервових імпульсів (надсилання сигналів) саме до тих м’язів, які повинні брати участь у процесі руху;

-           уточнювати техніку рухових дій за просторовими, часовими і динамічними характеристиками. Від успіху реалізації цього етапу залежатиме точність рухів, скорочувальна можливість м’язів-синергістів і рівень послаблення м’язів-антагоністів. Це дає змогу диференціювати рух у поєднанні з просторово-часовими характеристиками;

-           удосконалювати загальний ритм рухової дії. На цьому етапі використовується цілісний метод виконання вправ. Однак за технікою виконання вправи буде спостерігатися якісна відмінність від моделі, тому що рухові навички не узгоджені у русі, найчастіше додатково залучаються непотрібні групи м’язів;

-           формувати передумови для варіативного виконання рухової дії, що вивчається. Розповісти про те, що цей рух можна виконувати в ускладнених умовах. Наприклад, під час вивчення ходьби пересування можна здійснювати як уперед, так і назад.

На етапі закріплення рухових дій дотримуються таких умов:

-           закріплення навички техніки рухової дії, що вивчається (кількість повторень вправ);

-           реалізація передумов для індивідуалізації техніки рухової дії. Наприклад, на якість ходьби впливає місце розташування загального центру ваги (ЗЦВ) – у худорлявих і високих вище, тому амплітуда коливання відносно лінії руху буде менше, ніж у повних людей маленького зросту, які змушені для збереження рівноваги переносити ЗЦВ на опорну ногу. Якщо вимагати від них еталонної ходьби – п’ятки на одній лінії, носки урізнобіч, то вони просто не зможуть зберегти стійке положення;

-           розширення діапазону варіативного вияву техніки рухової дії на прикладах ходьби уперед, назад, приставними і схресними кроками та ін.;

-           формування передумов для ускладнення елементів техніки дії, що вивчається. Наприклад, на основі біодинаміки ходьби формувати уявлення про техніку бігу.

Розглядаючи методику навчання рухових дій, необхідно згадати їх історичну етапність. На прикладі ходьби: батьки, навчаючи дитину перших кроків, дають їй можливість виконати це у полегшених умовах, використовуючи опорні прилади, що уможливлює зменшити силу маси тіла на незміцнені м’язи ніг, а також зберегти стійке положення. В обладнаних кабінетах ЛФК з цією метою використовується пересувний руховий пояс.

Система розвитку рухових здібностей на основі методичних принципів. Теорія і методика фізичної культури проголошує, що розвиток рухових здібностей будується на системі методичних принципів: свідомості й активності, індивідуалізації, доступності, наочності, систематичності, індивідуалізації.

Для розвитку рухових здібностей пропонують використовувати такі методи з урахуванням індивідуальних обмежених особливостей: для розвитку силових здібностей доцільно використовувати методи максимальних зусиль з невеликою кількістю повторень, перемінних опорів із диференційованим навантаженням, статичного та ізометричного напруження.

Для розвитку рухомості в суглобах використовуються методи:

а) локального впливу (спрямовані на розвиток рухомості в окремо взятому суглобі можуть використовуватися різноманітні тренажери);

б) інтегрального впливу, що спрямовані на розвиток розмаху рухів у системі суглобів (використовуються рухи динамічного характеру);

в) метод статичних зусиль, спрямований на збереження постави тіла під час максимального розтягування м’язів.

Швидкісні здібності можуть розвиватися з допомогою таких методів:

а) повторного (із дозованим навантаженням і визначеним відпочинком між фізичними вправами);

б) повторно-прогресуючого (кожна наступна вправа виконується зі збільшенням інтенсивності);

в) перемінної вправи (зберігається біодинаміка «рух у живих системах», але змінюється його варіативність);

г) змагального та ігрового (як додаткові стимули використовуються емоційні чинники).

Витривалість може розвиватися за допомогою методів:

а) рівномірної та безперервної вправи (зберігається інтенсивність тривалого виконання вправи за невеликих навантажень, режим роботи – аеробний);

б) повторного виконання вправи (використовується для розвитку силової витривалості, режим роботи – анаеробний та аеробний);

в) перемінного виконання вправи (використовується для розвитку швидкісно-силової витривалості, режим роботи – анаеробний);

г) ігрового та змагального.

Розвиток координаційних здібностей:

а) метод диференціювання м’язових зусиль (удосконалення відчуття скорочувальних можливостей м’язів, найчастіше використовується динамометрія);

б) диференціювання рухів у часі та просторі (виконувати точні рухові дії за заданими параметрами часу);

в) удосконалення функцій рівноваги (виконання рухів в ускладнених умовах);

г) удосконалення вестибулярної стійкості (виконуються вправи після дисбалансу вестибулярного апарату).

Розвиток перерахованих рухових здібностей ґрунтується на вищевказаних методичних принципах:

-           свідомості та активності (людина усвідомлює оздоровчу спрямованість фізичних вправ, що виконуються, та бере активну участь у навчанні рухових навичок і розвитку рухових здібностей);

-           індивідуалізації (підбираються підготовчі вправи з урахуванням фізичних можливостей, які сприяють оволодінню складнокоординаційними руховими діями);

-           доступності (послідовність вивчення вправ на основі позитивного перенесення рухових навичок – від відомого до невідомого, від легкого до важкого);

-           наочності (створення точного, повного уявлення для суттєвого сприйняття та свідомого виконання рухових дій);

-           систематичності (використовується кумулятивний тренувальний ефект у системах організму);

-           міцності (багатократне систематичне повторення вправ щодо стійкого збереження рухових навичок);

-           диференціально-інтегральних оптимумів (розподіл та об’єднання оптимального навантаження з урахування функціональних особливостей обмежень організму).

 

38. Форми і засоби фізичної реабілітації осіб з обмеженими особливостями

 

З усіх вивчених засобів і форм фізичної реабілітації найбільш оптимальними є фізіотерапія, механотерапія, масаж, ЛФК, а також спеціально підібрані фізичні вправи, які сприяють розвитку рухових здібностей і рухових навичок.

Перш, ніж розглянути вплив засобів на інтенсивність відновлення втрачених функцій, необхідно схарактеризувати відповідні реакції організму та його адаптації на фактори зовнішнього впливу.

Вплив фізичних вправ. Систематичні заняття підвищують адаптацію інвалідів до змінених життєвих умов, розширюють їхні функціональні можливості, що, у свою чергу, допомагає оздоровленню організму, сприяє виробленню координації діяльності опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем, травлення й обміну речовин. Оскільки всі засоби викликають функціональні зрушення в системах організму, то за їх діяльністю установлюється лікарський контроль і самоконтроль.

Однією з перших систем, яка реагує на навантаження, є серцево-судинна система (ССС), що відображає первісний вплив засобів реабілітації. Найбільш доступний спосіб, який апробований як у медицині, так і у функціональній підготовці людини, – це вимір частоти серцевих скорочень (ЧСС). Динаміка ЧСС – одна з ознак, яка відображає на етапах підвищення тренованості і відновної діяльності. Пульсовий режим є критерієм відповідності фактичної інтенсивності навантажень, які використовуються на заняттях. Індивідуальна реакція ЧСС на навантаження відображає рівень адаптації до неї ССС. Проте використання традиційного пальпаторного методу її визначення безпосередньо у м’язовій діяльності практично неможливе.

У практиці реабілітації обмежених особливостей людини за кордоном із цією метою використовуються радіотелеметричні системи. Ці системи призначаються для термінової реєстрації електрокардіограми по радіоканалу, що не викликає додаткових зупинок і не примушує зосереджувати увагу на пальпаторному самоконтролі. Система дихання не потребує пильного контролю до вимірювання її показників, якщо у процесі хвороби не розвинулись патологічні зміни в системі дихання. Проте вимірювання її параметрів необхідно проводити щотижня – ЖЄЛ, РО (резервний об’єм) вдиху та видиху.

Методи контролю:

-           рентгенографія – дослідження кісткової тканини за допомогою рентген-проміння. Найчастіше досліджується уражений сегмент або супроводжувані хвороби, уражені суглоби та інші тканини. Проте цей метод має ряд недоліків, один з яких, головний – ураження рентген-проміннями червоних кров’яних тіл;

-           остеометрія – використання кісткової тканини за допомогою ультразвуку. Метод простий, проте не дуже точний, оцінна вартість суб’єктивна;

-           метод реографії – дослідження швидкості кровотоку у хворого на ураженій ділянці тіла, що дає змогу говорити про циркуляцію крові та стан судин.

Аналіз діяльності м’язової системи контролюється за допомогою антропометрії та міотонометрії.

Антропометрія – це вимір м’язових об’ємів, довжини біосегментів.

Міотонометрія – це дослідження м’язової тканини за всіма параметрами скорочувально-відновних процесів. Для контролю силових показників м’язів використовуються різноманітні динамометри, а ступінь гнучкості опорно-рухового апарату вимірюється з використанням гоніометрії.

Усі перераховані методи допомагають ефективно та якісно планувати використання засобів реабілітації з урахуванням індивідуальних здібностей і функціональної адаптації організму.

Фізіотерапія – невід’ємна частина системи відновлення. Методи фізіотерапії необхідно використовувати протягом усього періоду відновлення. Їх використання має поєднуватися з іншими засобами реабілітації.

Пропонуються засоби фізіотерапії:

-           повітряні ванни за різної температури повітря;

-           сонячні процедури з точним дозуванням перебування на сонці;

-           водолікування (ванни – радонові, сірководневі, хвойні, мінеральні тощо, різноманітні види процедур – душ, гідромасаж, контрастний душ, обливання, вологі обтирання);

-           вологі укутування, хворого укутують простирадлом і накривають теплою вовняною ковдрою. У перерві 1–2 хв спостерігається рефлекторний спазм шкіри, що викликає скорочення судин, наступні 15–20 хв судини розширюються, посилюється кровоток у периферичних відділах тіла. Рекомендується після нервових стресів, а також як жарознижувальне. Процедура може тривати до 40 хв.

Звичайно, усі перераховані засоби необхідно застосовувати тільки за призначенням лікаря, оскільки вони спричиняють додаткові дії на організм. Як додаткові засоби для лікування використовуються курортологія та бальнеотерапія. Гарний ефект дають також грязелікування та озонедитові аплікації.

Механотерапія як засіб реабілітації. Механотерапія – одна з форм лікувальної дії, яка є системою функціонального лікування за допомогою різноманітних обладнань і приладів, застосовується в комплексі з іншими засобами і методами сучасної медичної реабілітації. Позитивними особливостями цього методу є:

-           глибока біологічність та адекватність;

-           універсальність, тобто великий спектр дії;

-           немає жодного органа, який би не реагував на рух, залучаються всі рівні ЦНС і вегетативної нервової системи, ендокринні та гуморальні фактори;

-           відсутність негативної сторонньої дії (під час правильного дозування і раціонального методичного оформлення занять фізичними вправами);

-           можливість тривалого застосування протягом процесу реабілітації.

Історія розвитку механотерапії почалася у ХІХ ст., коли Густав Цендар (професор анатомії Ужальського університету) створив нову систему гімнастики, яку назвав машиною. Він розробив спеціальні апарати, які давали можливість дозувати вправи без допомоги рухів інструктора-методиста під час лікування.

У 1857 р. був механотерапевтичний інститут для реабілітації хворих, який мав 27 груп апаратів. Відтоді апарати Цандера поширились далеко за межі Швеції.

За своєю ефективністю апарати механотерапії можуть бути поділені на групи:

-           ті, що допомагають ураховувати і точно оцінювати успіх рухового відновлення, – «діагностичні апарати»;

-           ті, що допомагають виділити окремі фази самовільних рухів, – апарати, що підтримують і фіксують рухи;

-           ті, що допомагають дозувати механічне навантаження під час руху, – тренувальні апарати;

-           комплексні апарати (з усіх груп).

Протягом перших 2–3 місяців після травми та іммобілізації механотерапію можна застосовувати тільки як тонізуючий засіб, що сприяє регенерації ушкоджених тканин.

Під час використання механотерапії враховуються:

-           періоди реабілітації;

-           кількість процедур механотерапії;

-           тривалість процедур та інтенсивність;

-           маса застосованої ваги;

-           мета дії;

-           на який суглоб спрямована процедура;

-           кількість повторень і тривалість процедури;

-           вік хворих;

-           фізична і функціональна підготовка.

За всіма цими перерахованими параметрами є табличні дані, які розроблені вченими-медиками. Багато конструкцій блочних апаратів із механотерапії винайшов Валентин Дикуль, які потім поширились як у нашій країні, так і за кордоном як блочні тренажери в атлетичній гімнастиці. Відомі також з реабілітації обмежених особливостей людини апарати конструкції Г. А. Міносяна. Він уперше створив блочну установку, корелятори (установлюють точне спрямування руху), комбінуючі похилені площини, коригувальні валики, а також «качалки» (для м’язів спини), велосипед з установкою дозованого опору, коляску-гойдалку, апарат полегшеної ходи тощо.

Апарати конструкції Г. А. Міносяна можна зустріти всюди: у лікувально-профілактичних закладах, диспансерах, спецшколах, центрах для інвалідів, кабінетах ЛФК, закладах травматології й ортопедії та ін. Дослідження щодо впливу механотерапії різними авторами засвідчили, що її застосування приводить до зміни м’язового тонусу, рухливості у суглобах, ЧСС, посилення кровотоку, збільшення м’язової сили тощо.

Необхідно відзначити, що більшість методик, тренажерних пристроїв та апаратів, які розроблені механотерапією, використовують спортсмени, які займаються атлетизмом, культуризмом, бодібілдінгом тощо. Тому вони повною мірою можуть уважати Густава Цендера зачинателем цього напряму, а механотерапію – основною наукою, яка дала наукове спрямування у гімнастиці.

Масаж і ЛФК як фактор оздоровлення. Масаж і ЛФК у комплексі та під час цілеспрямованого дозування є ефективним засобом реабілітації. Щодо масажу, то у вітчизняній літературі є багато розробок і методик його використання, починаючи із самомасажу та закінчуючи лікувальним масажем.

Методику масажу вивчають як окрему дисципліну, але, якщо брати до уваги лікувальний масаж, який використовується у практиці лікування інвалідів, то зачинателем вітчизняної школи лікувального масажу є Л. А. Купичев.

ЛФК сприяє регулярному та раціональному проведенню занять фізичними вправами. Під час оцінки впливу ЛФК на локомоторний апарат необхідно враховувати основні механізми дії фізичних вправ:

-           механізм тонізуючої дії фізичних вправ. Полягає в активізації моторно-вісцеральних рефлексів (передача електробіопотенціалу від м’язів, що працюють, до кори головного мозку). Вплив фізичних вправ підвищується під час їх поєднання зі словесним поясненням і демонстрацією (1-а та 2-а сигнальні системи). Цей фактор є первинним у підвищенні тонусу, оскільки обмежена особливість супроводжується гіпокінезією (недостатність рухів) та іммобілізацією;

-           механізм трофічної дії. В осіб порушується анатомічна структура рухів, спостерігаються дегенеративні процеси, порушується обмін речовин. Застосування ЛФК зумовлює заміну утвореного дефекту шляхом регенерації (відновлення), компенсаторної (змінної) гіпертрофії, що стимулює трофічні (функціонування органа чи тканини) процеси в організмі;

-           механізм формування функціональних компенсацій. Це часткова заміна діяльності одного органа іншим. Наприклад, фізичні вправи викликають активне перекачування крові, що забезпечує менше навантаження на діяльність серця, та відбувається часткова заміна серцевих функцій. У цьому випадку м’язи називають периферійним серцем людини (працюють як м’язові насоси). В осіб з обмеженими особливостями цей процес не спостерігається у випадку повної іммобілізації;

-           механізм нормалізації функцій і цілісної діяльності організму. Фізичні вправи, використані у ЛФК, є засобами свідомого та дійового впливу людини на процес відновлення порушених функцій опорно-рухового апарату. На основі цього будуються принципи комплексного відновного лікування, яке включає лікувальну гімнастику, механотерапію, масаж, забезпечує хворій людині можливість повноцінно жити і працювати. Використання масажу і ЛФК має свою точну і чітку спрямованість. Їх застосування як засобів реабілітації обмежених особливостей повинно бути дозволено лікарем.

Фізичні вправи в системі розвитку рухових здібностей. Фізичні вправи, які застосовуються у процесі фізичного виховання людей з обмеженими особливостями:

-           для організації самостійних занять (РГГ, прогулянки, близький туризм, корекційні заняття);

-           для організованих групових і секційних занять фізичним вихованням і спортом (ЛФК і корекційні заняття у лікувальних закладах і реабілітаційних центрах, заняття із силових видів спорту у групах і секціях громадських фізкультурних організацій, виробнича гімнастика осіб, які працюють у галузях матеріального виробництва та службах побуту);

-           для інвалідного спорту (організація і проведення змагань з видів спорту).

Для перерахованих видів діяльності використовують класифікацію,розроблену В. Г. Григоренком та А. П. Глобою.

За виявом рухових здібностей:

а) вправи силового характеру;

б) вправи швидкісного характеру;

в) вправи швидкісно-силового характеру;

г) вправи для розвитку загальної і спеціальної витривалості;

д) вправи для розвитку рухомості в суглобах;

е) вправи для розвитку координаційних здібностей.

За біомеханічною ознакою:

а) вправи циклічного характеру;

б) вправи ациклічного характеру;

в) рухові дії змішаного характеру, включаючи вправи циклічного й ациклічного характеру.

За історичною ознакою розвитку видів спорту:

а) гімнастичні вправи;

б) плавання;

в) спортивні і рухливі ігри;

г) туризм та екскурсії;

д) елементи важкої атлетики й атлетичної гімнастики;

е) елементи легкої атлетики;

є) орієнтування.

Крім перерахованих вправ, особи з обмеженими особливостями мають виконувати також рухові дії прикладного типу: різні види ходьби (сходинками, з переступанням, з вантажем, у сутінках та ін.). Дуже важливим є прищеплення навичок падати і підводитися з використанням ортопедичних апаратів. Навички падати «у групування» мають бути доведені до автоматизму.

 

39. Методичні аспекти організації тренувальних занять

 

З особами з обмеженими особливостями можуть проводитися як індивідуальні, так і групові заняття. Групові заняття організовують реабілітаційні центри, товариства, центри інвалідного спорту та ін.

Для проведення групових занять необхідно враховувати основні методичні положення:

-           формувати групи необхідно за статтю, функціональним станом, рівнем рухової підготовки;

-           виявляти інтерес групи до різних видів спорту, рухливих і спортивних ігор;

-           навантаження на таких заняттях має відповідати лікувальним завданням;

-           під час збільшення дозування навантажень проводити індивідуальний контроль;

-           під час ускладнення технічних прийомів необхідно домагатися виконання його у кожній групі. Під час проведення занять з групою особливу увагу звертати на психолого-педагогічний такт (голос має бути спокійним, упевненим);

-           на всіх заняттях необхідно дотримуватися гігієнічних вимог до місця проведення, до форми тих, хто займається;

-           заняття організовувати, щоб вони поєднувалися з іншими оздоровчими процедурами;

-           з метою профілактики травматизму необхідна ретельна підготовка місць занять.

Під час вивчення на заняттях рухливих ігор і спрощених спортивних ігор необхідно дотримуватись такої послідовності:

-           ознайомлення з технікою прийомів;

-           навчання техніки;

-           навчання техніки для гри;

-           ознайомлення з тактикою;

-           навчання технічних дій у грі;

-           закріплення техніки і тактики в ігрових діях.

Усі групові заняття мають проводитися двома спеціалістами одночасно, де обов’язково повинен бути присутній лікар. Наприкінці кожного заняття доцільно підбити підсумки, обов’язково відзначити кращих.

 

40. Спорт інвалідів

 

Спорт інвалідів – змагальна форма психофізичної діяльності осіб у межах багаторічної фізичної реабілітації, яка забезпечує прояви індивідуальної обдарованості, задоволення інтелектуальних, етичних й естетичних потреб у сфері міжособистісних відносин змагальної практики, розвиток високого рівня життєдіяльності організму, що дозволяє спорту бути ефективним засобом соціальної і фізичної реабілітації.

Метою спорту інвалідів є відновлення соціального статусу, збереження цілісності особистості.

До основних завдань інвалідного спорту відносять:

-           підтримка механізмів компенсації і відновлення порушених функцій шляхом їх всебічного розвитку;

-           зміцнення здоров’я, загартовування тих, хто займається;

-           забезпечення і підтримка високого рівня фізичної працездатності;

-           виховання вольових і моральних якостей, а також всебічний розвиток особистості;

-           організація здорового способу життя, дозвілля, активна участь у суспільному житті.

Спорт для інвалідів будується на положеннях, які було викладено на V Міжнародному конгресі (м. Стокгольм):

-           важливе не стільки те, що втрачене, скільки те, що збереглося;

-           збереження життєдіяльності є важливішим, ніж наявний дефект;

-           між особою з обмеженою особливістю і здоровою людиною менше відмінного, ніж подібного.

На сьогодні спортсмени-інваліди з усього світу об’єднані у 6 міжнародних спортивних організацій:

-           CISS – міжнародна спортивна організація глухих (створена у 1924 р.);

-           ISMWSF – міжнародна спортивна федерація інвалідів-візочників (створена у 1952 р.);

-           ISOD – міжнародна спортивна організація інвалідів з дефектами опорно-рухового апарату (створена у 1964 р.);

-           СР-ІSRA – міжнародна спортивна організація людей з наслідками дитячого церебрального паралічу (створена 1978 р.);

-           IBSA – міжнародна спортивна організація сліпих (створена у 1980 р.);

-           INAS-FID – міжнародна асоціація спорту для людей з порушенням інтелекту.

Протипоказання до занять й участі у змаганнях:

1. Порушення рухових функцій, зумовлені захворюваннями і травмами головного мозку (гостре порушення мозкового кровообігу, стан після видалення пухлини головного мозку, стан після тяжкого забиття, контузій головного мозку).
2. Паралічі і парези унаслідок дегенеративно-дистрофічних захворювань спинного мозку, нервово-м’язового апарату, демієлінізуючих захворювань нервової системи.
3. Захворювання і травми опорно-рухового апарату, ураження серцево-судинної системи (ІХС, постінфарктний кардіосклероз, порушення ритму, міокардит).
4. Психічні захворювання: епілепсія, шизофренія, маніакально-депресивні стани.
5. Хвороби кінцівок: запалення, нагноєння, грубі, деформовані рубці.
6. Травми шийного відділу хребта.
7. Стан після видалення злоякісних інтрамедулярних пухлин і спинного мозку.
8. Хронічна ниркова недостатність.
9. Пієлонефрит у стадії загострення.
10. Трофічні форми дитячого церебрального паралічу з грубими порушеннями рухових функцій, нападами, розладами психіки, інтелекту.
11. Трофічні язви, пролежні з гнійними виділеннями.

Після утворення України як самостійної держави у м. Києві була зареєстрована федерація інвалідів. Вона використовує досвід інших спортивних організацій у проведенні змагань з видів спорту, який був набутий у країнах Прибалтики, Росії та за кордоном. Найбільше змагань проводиться для осіб із порушенням функцій спинного мозку.

Проведення подібних заходів засвідчило, що спорт інвалідів, як форма їхньої реабілітації, виконує такі функції:

-           відновлює та підтримує явище адаптації, які сформувались під впливом фізичних вправ;

-           полегшує перехід від реабілітації до професійної діяльності;

-           прискорює психічне і фізичне відновлення.

Звичайно, це сприяє оздоровленню, розвиває впевненість у своїх силах, що є гарним фактором повного залучення громадян до суспільного життя.

Згідно з міжнародною класифікацією, інваліди з порушенням функцій спинного мозку поділяються на групи і категорії: за сегментами ураження хребта зверху вниз – від верхнього шийного відділу до нижнього другого хребця. Зрозуміло, чим вище ураження, тим менше функцій може виконати людина. Тому група 1-го класу вважається найбільш слабкою, а група 6-го класу – найбільш сильною.

Інваліди 1-го класу (найбільш слабка група) поділяються на три категорії – А, В, С. Форма розподілу така ж – зверху вниз (за травмою шийного відділу).

Найбільш доступними та популярними видами спорту в інвалідів із порушенням функцій спинного мозку є: легка атлетика, плавання, спортивні ігри, стрільба з лука, стрільба кульова, важка атлетика, волейбол, баскетбол та інші доступні види.

Усі змагання проводяться за правилами видів спорту з деякими змінами. Міжнародні змагання включають такі види:

-           легка атлетика – змагання на візках, метання списа, диска, штовхання ядра. Легкоатлетичні змагання на колясках проводяться від 100 м до 42,195 км, беруть участь чоловіки та жінки. Естафети 4х100 м, 4х200 м, 4х400 м. Метання: вага списа – 600 г, ядро від 3 до 4 кг, диск – 1 кг. Чоловіки і жінки беруть участь у триборстві – ядро, диск, спис, а також у п’ятиборстві – 3 метання + 2 дистанції (за групами);

-           волейбол – майданчик розміром 6х10 м, висота сітки для чоловіків – 115 см, для жінок – 105 см;

-           плавання – стартують учасники з води. Змагальні види – брас, на спині, вільний стиль, естафети;

-           пауерліфтінг – змагання відбувається лише у жимі лежачи. Проводяться у 10 вагових категоріях;

-           стрільба з лука – жінки – дистанція 30 м, чоловіки – 30 м і 50 м. Дозволяється користуватися ременями шириною не більше, ніж 5 см навколо груднини і ніг нижче коліна для закріплення коляски;

-           стрільба кульова – змагання проводиться з використанням візків – з положення лежачи, коліна, сидячи;

-           фігурне ведення візків – перешкоди розставляються на баскетбольному майданчику та включають:

а) проїзд між стійок;

б) рух заднім ходом навколо стійки;

в) зупинка у лінії «стоп»;

г) слалом, слалом назад;

д) проїзд по «колії».

Крім перерахованих видів користуються популярністю: кегельбан, більярд, рухливі ігри та ін.

Для організації занять і проведення змагань за доступними видами спорту необхідне створення широкого кола груп, секцій, фізкультурно-оздоровчих клубів за місцем проживання.

Великі проблеми виникають з фінансуванням таких змагань, із залученням кваліфікованих фахівців, які могли б проводити ці заняття з обладнанням, сучасними інвалідними візками тощо.

Можливості для регулярних занять фізичним вихованням і спортом інвалідів дуже різнобічні, але одна з головних проблем – це сформувати розуміння того, що під впливом регулярних занять у них можуть відбутися значні функціональні поліпшення.

Як указують деякі автори, багато інвалідів відмовляються від систематичних фізичних вправ після стаціонарного лікування. Причини такі:

-           відсутність достатньої уваги з боку лікарів і педагогів;

-           відсутність кваліфікованих фахівців, які можуть правильно планувати заняття;

-           відсутність організованої групи для занять;

-           відсутність місць занять, інвентарю й обладнання;

-           аморальне несприйняття суспільства, яке не розуміє проблеми людей з обмеженими особливостями.

Тому на етапі відновлення і соціальної реабілітації інвалідів особливо важливими стають заходи, що потребують співробітництва органів охорони здоров’я, спортивних організації за місцем проживання, громадських організацій, а також перш за все підтримки засобів масової інформації.