"Палаючий вітер Афганістану"

СЦЕНАРІЙ

районного заходу «ПАЛАЮЧИЙ ВІТЕР АФГАНІСТАНУ»

 

Дата проведення: 14.02.2019

Місце проведення: Улашанівський НВК

Початок: 11.00 год.

 (Звучить музика «Адажіо» Альбіноні. Із-за сцени лунають слова диктора +відео-фрагмент)

 

https://www.youtube.com/watch?v=dSrCS0X4RC8

Наташа Яцюк

                Очі туманить ядуча сльоза.

Руки скувала утома,

Палить їй душу Афганська гроза –

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й двадцяти не було йому літ...

Юним навік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибне ще у неволі?

...Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає їх втрата,

Доки ходитиме по цій землі

Мати солдата.

(музика підсилюється, на сцену виходять ведучі)

Ведучий 1 : У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася нарешті війна. Ось уже 30 років, в ці пам’ятні лютневі дні по всій Україні зустрічаються рідні, друзі, щоб вшанувати пам'ять кожного із своїх земляків, воїнів, які не повернулися в свій рідний дім із Афганістану.

Ведучий 2: У день виведення радянських військ з території Афганістану, людська пам'ять змушує замислитись знову і знову над тими далекими подіями…Бо надто болючий слід залишила та війна в долях багатьох співвітчизників.

 

 

Ведучий 1:  Афганська війна тривала 10 років. Йдучи у те пекло, наші солдати  вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

 

Ведучий 2: Молоді юнаки ходили  до школи, відвідували  дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані  до лав Радянської армії.

 

Учень: (супроводжується відео презентацією)

САЦЮК ІВАННА

Проводжали хлопця в армію служити
А в очах юначих іскорка жива
Пахнуть стиглими садами
Пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батьківські слова
Проводжають хлопця
Друзів повна хата
За столом розмова повінню тече
Лиш притихла мати,
Лиш схилилась мати
На уже доросле синове плече.

 

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі,

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 

Син (голос з-за куліс) ВЛАД ЦЕХМЕЙСТРУК

- Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

 І поцілую в сивіє чоло...

 

Мама (Яцюк НАТАЛЯ)
  -О, синку рідний, мій єдиний сину,

          Як хороше б мені тоді    було!

 

Диктор (МАНШИЛІН Г. А.)    

Стоїть старенька мати на могилі,

 І навіть квіти плачуть мовчазні.

 Від сина погляд відвести не в силі,

 А син довічно житиме у сні.

 

(Звучить пісня «Журавка». Мати сходить зі сцени, біля стенду «Вічно в пам`яті» кладе квіти, запалює свічі, ставить стакан води, зверху кладе скибку хліба.)

 

Ведучий  На знак вшанування світлої пам`яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

 

(супроводжується фотосвітлинами загиблих  https://www.youtube.com/watch?v=QI4x_p6PsLM  )

(Хронометр відбиває хвилину)

Маншилін вставка

 

 

Ведучий

Хвилина мовчання… Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання - чиєсь материнське страждання.

Хвилина мовчання - в ній наша любов і гроза,

Як пам'ять полеглих, священна хвилина мовчання.

Ведучий  До слова запрошуємо:

• Маршука Богдана Петровича, голову Славутської районної державної адміністрації (виступ)
• Радзивілюка Леоніда Анатолйовича, голову Славутської районної ради (виступ)
• ________________________________________________________________
• ________________________________________________________________

 

Ведучий: Скільки їх, юнаків, синьооких, русявих і чорнявих, одружених і тих, до яких ще не прийшло кохання воювали на тій землі. Але для багатьох хлопців ця війна ще й досі не закінчилася.

(На фоні музики «Місячна соната» вірш читає учениця.)

 

Учень: ВЛАД

Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

Учень. КАТЯ ЗІНЧУК

Старенька мати йде до свого сина,

 Гранітні плити плачуть під ногами,

 Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами

Учень.ДАША ЄФІМЧУК

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі.

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

Учень. ХРИСТИНА САЦЮК

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

Учень. КАТЯ ЗІНЧУК

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 Учень. КАТЯ

Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Учень.ДАША

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сиве чоло:

О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді було!

Учень.

Стоїть старенька мати на могилі,

 І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

 А син довічно житиме у сні.

ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ «ЧОРНІ ЛЕЛЕКИ»

Ведучий : Ветерани-афганці!Скільки горя випало на ваше покоління! Але  ви мудрі. Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз пе­ред очима постають жахливі картини боїв, облич­чя товаришів, які загинули, а ночами сняться кош­марні сни.

Учень. АРТЕМ КЛІМЧУК

Повідайте, повідайте синам,

Повідайте всім дітям, ветерани,

Які шляхи пройти судилось вам

Крізь полум’я  Гардеса й Кандагара.

(до слова запрошуються воїни-афганці______________________________________________________________________________________________________________________________)

Ведучий      Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.

Ведучий:

 І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над  «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу…

(ВІДЕО ВИМКНУТИ ЗВУК https://www.youtube.com/watch?v=M1Q40WqLknk&t=13s+ ПІСНЯ тік «Запах війни»)

Ведучий: Закінчилась  війна.  Багато  молодих  воїнів-інтернаціоналістів  були  нагороджені орденами  і  медалями,  але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.

Ведучий: Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців. Проте, є випадки дивовижних історій. Увага на екран

 https://www.youtube.com/watch?v=EWRF_MN1BvY

Ведучий:

 О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати

 

Ведучий: Афганська війна  потребує  глибокого  осмислення.   Немає такого комп’ютера, щоб водночас здобути всі її уроки, політичні й військові, які необхідно для долі суспільства. Тому нехай пам’ять пророкує:   що було?  як було?  і чи правильно було? А для тих, хто воював в Афганістані, вона назавжди залишиться обпаленою юністю і спогадом про справжню чоловічу дружбу.

 

 Учень:

ЯКОБЧУК ДАША

   Хай буде все, що має бути:

                        І тихі радощі життя,

                        Калини цвіт і вишень біле диво,

                        І мирних ранків сонячність щаслива,

                        І наша вдячність нескінченна,

                        І України бойові знамена.

ВЕДУЧИЙ:

Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок.

 

ВЕДУЧИЙ:

Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

 

 ВІДЕО « Я ненавиджу війну»

 https://www.youtube.com/watch?v=eBuyUOt_hpI