26 вересня о 18:00Вебінар: Особливості статевого виховання у школах України

Пан Коцький 2 або ніколи не говори ніколи. Продовження історії, яка вкотре доводить, що кохання здатне перемогти все.

Про матеріал

Додаю ще один матеріал для шкільного театру. Продовження історії про Пана Коцького. Все ж таки хочеться вірити, що люди здатні змінюватися на краще. Про це і вистава.

Перегляд файлу

Пан Коцький 2

або

ніколи не говори ніколи

Дійові особи

  1. Кішка Ганна Петрівна
  2. Олеся – її донька, 18 років.
  3. Лисиця Аліса Миколаївна
  4. Вовк Маргарита Василівна
  5. Кабан Тетяна Іванівна
  6. Ведмідь Марія Дмитрівна
  7. Панкоцький Сергій – молодик 22-25 років, бізнесмен, видавець.
  8. Сніжана – його секретар.

 

Дія І

               (Пройшов час. Затишне кафе.

                      Подруги знову разом.)

Кабан.

Що не кажіть – життя нудне.

Ведмідь.

Так, Таню, кожен день одне:

Робота, дім, самотні ночі…

Вовк

Дивись, на все життя наврочиш.

Кабан.

А що – вже незабаром помирати…

Вовк.

Та тьфу на тебе, Таню,

Можеш помовчати?!

Лисиця.

Все ще попереду у нас,

Адже ми леді – супер клас.

На нашій вулиці ще буде свято –

Лиш треба трішки почекати.

Кабан.

Та скільки ще чекати можна,

І розраховувати на що?

Хіба що знову на якесь мурло.

Вовк.

Хто путній був, того немає.

Ведмідь.

Таких завжди не вистачає.

А тих, хто в сорок не жонатий,

Не варто навіть помічати.

Чи то він парубок незламний,

Чи то не може кинуть мами,

Чи то пяниця  безпросипний,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чи то гуляє десь наліво,

 І бреше день у день дружині

  Чи то… чи то… чи то  сто раз.

Вовк.

Дівчата, я дивуюсь з вас:

Від мужиків, що можна вимагати –

Ти просто стань йому, як мати:

За рученьку води і носик витирай –

Навіки буде твій, лиш тільки не зівай.

Кабан.

Нащо мені теля таке,

Що і себе не обійде?

Мені потрібен справжній чоловік:

Надійний, сильний відданий навік.

Вовк.

І справжній мачо, а не чмо –

Кохала б я і берегла його.

Ведмідь.

Та де ж знайдеш таких мужчин?

Кабан.

Такий, мабуть, на міліон один.

Лисиця.

А я, подружки, таки вірю

І маю все ж таки надію –

Приїде принц мій на баскім коні…

Кабан.

Не дуже віриться, пробач, мені.

Ведмідь.

Останнього свого ще не забула?

Той спершу також був як мачо –

Я й досі згадую сміюсь і плачу,

Як ми його тоді провчили.

 

Вовк.

Та видно, що нічому не навчили.

Лисиця.

Марго, ти чула щось про нього?

Вовк.

Не тільки чула – ще й досьє зібрала

Про всякий випадок.

Кабан.

Ритулю, розкажи – адже це так цікаво!

Вовк.

Не виправився наш дивак –

Ще більше знахабнів. От так

Дурив, дурив панянок,

Зібрав і статок наостанок.

(Ми знаєм, як він це робив)

І власний бізнес врешт відкрив –

Жіночий видає журнал,

І має непоганий капітал.

Лисиця.

От кошеня – таки свого добилось!

То, кажете, нічому не навчилось?

Ведмідь.

Давайте зловимо та відлупцюємо ще раз.

Кабан.

Ну, Машо, й пропозиції у вас.

Вовк.

Неначе твій Василь у 90-ті:

«Спіймаєм - поламаєм кості».

І доламався – підірвали.

Ведмідь.

До чого Васічку мого згадала?  

Василь був справжній чоловік –

Таких не буде вже повік.

Кабан.

Та що – Котяру ми не будемо чіпати?

Вовк.

Поки що ні – потрібно зачекати.

 (входить Кішка з дочкою Олесею)

Кішка.

Привіт, подруженьки.

Про що розмова?

Ведмідь.

Та ось Кота твого згадали знову.

Кішка.

Знайшли про що чесати язики.

Дівчатка, а дивіться-но сюди…

Ану, кого до вас я привела?

Кабан.

Олесю, ти?! Оце дива!

Лисиця.

О, як роки летять нестримно!

До мене підійди, дитино…

Ведмідь.

Я ж на руках тебе тримала.

Вовк.

Красунею якою стала!

А пам’ятаєш наші каруселі?

Які ми молоді були й веселі.

Лисиця.

Так, молоді, а ще щасливі.

Куди поділись наші мрії?

Летять роки, життя минає,

А молодість, Олесю, швидко пролітає.

Бери від неї все, що пропонує,

Бо, як і ми, життя змарнуєш.

Кішка.

Ну-ну – розкаркались ворони!

Моїх помилок доня не повторить.

 

Дія ІІ

(Панкоцький в своєму кабінеті. Його секретарка)

Панкоцький.

Сніжано, це в набір , будь ласка, передайте,

І, якщо є в приймальні хто,

Швиденько погукайте.

Сніжана.

Як скажете.

А на прийом ніхто не записався.

Панкоцький.

То я вже вільний? Збігаю до Зайця –

Він новий ресторан відкрив недавно.

Там так спокійно, затишно і гарно.

Сніжана.

Я там ще не була.

Панкоцький.

Сходи – рекомендую:

Відносно дешево і смачно там годують.

Сніжана.

Якби ж то з вами, я би залюбки

І в ресторан пішла і будь-куди.

 

Панкоцький.

Сніжано, ми про це вже говорили:

Розумна ти, гарненька, добра, мила.

Що дам тобі? Лише одні страждання –

Не створений я для кохання.

Одружимось – та я ж тебе дістану.

Гуляти буду – дівки, кабаки.

Готова все це пробачати ти?

Ти молода ще і життя не знаєш,

Думками, мріями у просторі літаєш.

А я – зіпсований життям –

Кохання, щастя я тобі не дам.

Для себе ти більш гідного знайди,

Хто повністю себе віддасть тобі.

Сніжана.

Але ж кохатиму я тільки вас.

Панкоцький.

Не час, Сніжано. Ще не час.

             (іде)

Сніжана.

Ну що такого я йому зробила?

Хіба що тільки полюбила.

Чому такий жорстокий і холодний?

Адже на вигляд чемний, благородний.

Напевне, у житті була якась біда,

Бо й досі він її не забува.

То хай, нічого – я чекати буду,

І все ж таки його здобуду.

 

Дія ІІІ.

(Ресторан Зайця. Заєць, Панкоцький,

пізніше Олеся)

Панкоцький.

Привіт, дружбанчику, привіт.

Веселий, гарний маєш вид.

Заєць.

А з чого б то було журиться

Панкоцький.

А що є привід веселиться?

Заєць.

Чому б і ні – у гору йдуть діла,

І з кожним днем мій бізнес процвіта.

Клієнти VIPи – те що треба –

Бенкети, поминки та іншії потреби.

Ось ти до нас частенько за ходжаєш,

І грошики свої лишаєш.

 

Панкоцький.

Та краще в тебе ніж де інде.

Заєць.

Що замовлятимеш?

Панкоцький.

Поки що як завжди, а далі буде видно.

Заєць.

А що все сам та сам – завжди без пари?

Панкоцький.

Та, знаєш, брате, як баби дістали!

Набридло – хочу відпочити –

Ти знаєш, як самому добре жити:

Ніхто не скигле, на мізки не капа…

Заєць.

Я розумію добре. Залишаю, брате –

Робота кличе, не стоїть.

Доречі, глянь – он кралечка сидить:

Розумниця, красуня і не бідна.

Рекомендую – познайомся принагідно.

 

(Заєць іде. Звучить ніжна мелодія. Панкоцький не зводить очей з незнайомки. Подумки приміряє різні варіанти знайомства з нею.)

Панкоцький.

Цікава дівчинка, і хто така?

І тут іще ні разу не була,

І як до неї краще підійти,

І що сказать, і як відповісти,

Що любить, чим цікавиться вона?

Зі мною вперше це: чомусь не йдуть слова.

Можливо спробувати  так:

 

(Ніжна мелодія різко змінюється на рок. Панкоцький розв’язно підходить до Олесі.

Розмова відбувається на молодіжному сленгу)

 

Панкоцький.

Чува, прівєт.

Олеся.

Прівєт, чувак.

Панкоцький.

Тіпа одихаїш?

Олеся.

Кайф реальний. Ага.

Панкоцький.

Ну ти чісто модель.

Олеся.

Нє гані паца. Ага.

Панкоцький.

Де тусуїся? Ніколи не бачив.

Олеся.

Та з одніми крутими пацами.

Панкоцький.

Гоніш.

Олеся.

Реальний базар. Ага.

Панкоцький.

Може, потусуїмось вмєстє?

Олеся.

Ти чьо – я дєвушка порядошна. Ага.

Адю, паца.

 

(Панкоцький повертається в реальність. Мотає головою проганяючи мару.

Знову грає ніжна мелодія)

 

Панкоцький.

Ні-ні, не схоже, щоб була такою.

Та що це діється зі мною?

 (підходить до Олесі)

Панкоцький.

Привіт, я довго так чекав,

Боявся – не зустрінемось з тобою.

Олеся.

Ну що ти, милий, Бог з тобою,

Ми  розминутись не могли –

Ми поряд все життя ішли,

Щоб один одного знайти

Й не розлучатися ніколи.

Давно тебе кохаю я,

Таким тебе я уявляла,

Такого я собі бажала.

Сюди лиш тільки увійшла

Я знала, що тебе знайшла:

Мені це підказало серце.

Мій милий, тільки ти не сердся,

Що я про це заговорила…

Панкоцький.

Ну що ти люба моя, мила,

Кохання хвилею накрило

Мене так само як тебе,

І це ніколи не мине.

У щасті, радості, біді

Ми поряд будемо завжди.

Нас навіть смерть не розлучить –

Лиш ми умієм так любить…

 

(в окремій кабінці Сніжана

спостерігає за ними)

Сніжана.

Не час говориш, лиходію,

А сам знайшов якусь повію.

Гей, бармен, підійди сюди.

Заєць.

Готовий панночці служить.

Сніжана.

Ану скажи-но, дорогенький:

З ким то Сергій милується любенько.

Заєць.

О, це Олеся -  дочка Кішки Анни,

Із Англії приїхала недавно:

Розумниця, красуня, багатенька,

Погодьтеся: пара була б з них гарненька.

Сніжана.

(гнівно) Геть звідси відійди, болван!

(до себе) Я зустрічатись вам не дам!

Ти, все одно, моїм лиш будеш,

А дурочку свою забудеш.

(дзвонить по мобільному)

Добридень, дядечку. Все добре.

Прийди, я в Зайця – поговорим.

Є справа вигідна для тебе…

Так, звісно, і для мене теж.

То що ти, дядечку, прийдеш?

Так, так – чекаю тебе дуже.

Ну а тепер тримайся, друже.

 

                     Дія ІV

(Будинок Кішки. Вбігає радісна Олеся)

Кішка.

Ти що така щаслива, доню?

Не бачила тебе такою.

Олеся.

Ой, мамо, закохалась я.

 

Кішка.

Доросла стала донечка моя?

Хто ж він такий, що ти про нього знаєш?

Олеся.

Інтелігентний, бізнес власний має,

Освітчений і сам вірші складає.

Такий… такий… , що краще не буває.

Кішка.

(про себе) Вже щось подібне чула я

(в голос) Дивись, не опалися, донечко моя.

Олеся.

Ну що ти, мамо, він найкращий в світі!

Кішка

Ой, доню, доню, що з тобой робити?

Хотіла б я, щоб ти ще погуляла –

Для чого нам ця несподівана запара?

Від мужиків одні лише проблеми.

Побудь ще доню, біля мене.

Олеся.

Хіба не хочеш ти, щоб я була щаслива?

Кішка.

Я, доню, лиш про це і мрію.

Та якось швидко все – тривожно на душі.

І звідки взявся він такий?

Олеся.

Не бійся, мамо, познайомся з ним –

Надійним, вірним, хлопцем от таким!

В наш час знайти подібного до нього

Практично не можливо. І до всього –

Кохаю я! і цим сказала все!

Кішка.

Хай він своє кохання доведе.

Ну добре – познайом мене із ним,

Подивимося, що він за один.

Якщо по-справжньому кохає він тебе,

Як поважатиме й любитиме мене –

Кохайтеся, не буду заважати:

В кінці-кінців, я –  твоя мати.

Дія V

(Кафе. Кішка і Олеся.

Пізніше підходить Панкоцький.)

 

Олеся.

Нарешті, мамо, ти його побачиш, мамо.

Кішка.

Боюсь, побачити тут мало –

Як зрозуміти, що він за людина?

Олеся.

Я відчуваю, що моя це половина.

Ой, мамо, серце завмирає.

Здається, йде…

Кішка.

Та де він, щось не помічаю.

 (Входить Панкоцький. Пауза.

Кішка повільно запалюється гнівом.

Олеся нічого не розуміє.)

Кішка.

Це ти, негідник, доню звабив?!

Тобі мене не вистачало,

Що до Олесі причепився –

Моєї крові не напився?

Тобі дитину подавай?

Не бути цьому! Чуєш? Край!

Геть звідси! Геть мерщій

Допоки ребер не злічив!

І наближатися не смій –

Останній час настане твій.

 (Панкоцький понуро йде.

Кішка ледве переводить подих від гніву)

Олеся.

Мамо, мамо, що з тобою,

І що такого він накоїв?

Чому його ти так зустріла?

Кішка.

Я, доню, ледве не здуріла.

Якби ти знала в кого закохалась:

Підступний зрадник і гультяй,

Йому лиш гроші подавай.

У нього почуттів, душі немає –

Себе одного він кохає.

Ну як це сталось? Чому ти –

Він іншої не міг знайти?

                 (входять подруги)

Кабан.

Що сталось тут?

Ведмідь.

Чого кричим?

Вовк.

Олесю, ти чому в сльозах?

Кішка.

Тут сталося таке, що просто жах. –

Коханого свого Олеся привела,

І знаєте кого?..

 (Подруги розуміють без слів.)

Лисиця.

Невже.

Кабан.

Оце дива!

Ведмідь.

Хто б міг подумати таке,

Що доля Лесю з ним зведе.

Вовк.

Шляхи господні

Смертним не відомі.

Кішка.

Але чому Олеся? Чому доня?

Олеся.

Та що таке? Ви врешті поясніть,

Чи з глузду зїхала я вмить?

Одна кричить, як навіжена,

Другі мовчать, мов прокажені –

Я що не так зробила:

На зустріч з матірю Сергія запросила

Він милий, добрий. Ви не знаєте його.

Кабан.

Це ми не знаєм? О-го-го!

Ведмідь.

Ще б нам його не знати.

Лисиця.

Тобі усе пояснить мати.

Кішка.

Олесю, люба, йди додому,

А ми ще трішки поговорим.

 (Нічого не розуміючи, Олеся йде)

Вовк.

Невже наш Кіт зявився сам?

Кішка.

Я не повірила очам!

А щоб ви бачили його

Все перекошене мурло,

Коли дізнався, хто Олесі мати.

Кабан.

Так. Нам лишилось тільки уявляти.

Ведмідь.

Казала ж вам – потрібно ще піймати

Й гарнесенько відлупцювати.

Для профілактики ніколи не зашкодить,

Тому, хто людям шкоду робить.

Вовк.

А ви не думали – а що, як це кохання,

Що зустрічається в житті один раз і в останнє.

Кішка.

Яке кохання, люба Рито?

Так, все – питання це закрито.

Тепер про інше піде мова…

Лисиця.

Іще щось трапилось такого?

Кішка.

Ви ж знаєте – біда сама не ходить:

З собою й інше лихо водить.

Вовк.

Все так серйозно?

Кішка.

Більше, друзі.

Живу вже цілий місяць у напрузі.,

Хтось хоче бізнес відібрать у мене:

Дзвінки, шантаж і хабарі…

Кабан.

Так, зрозуміло – звична схема.

Кішка.

Погрожують, що викрадуть дитину,

Мою відраду і любов єдину.

Вовк.

Живуть, гадюки за печерним правом

І скрізь кричать про правову державу.

Кабан.

Та я ж казала вже не раз –

Немає справедливості у нас:

Свого лиш той не проморгає,

Хто гроші, владу й силу має,

А іншим – зась: як хоч живи…

Кішка.

Та що мені тепер робить?

Змиритись? Здатися? Боротись?

Лисиця.

До чого бунт цей приведе:

Утратиш бізнес, доню – все.

Кішка.

То краще зразу все віддать,

Щоб ворогів не наживать?

А далі буду що робить –

Жебрачити й горілку пить?

Ведмідь.

Ні – до кінця потрібно йти,

Бо винищать всіх до ноги!

Ми поруч станем як один,

І бізнес, і Олесю відстоїм.

Кішка.

Спасибі, подруги – найкращі ви у мене.

І не такі страшні уже проблеми.

                      Дія VІ

(Він і Вона - гра тіней. Герої знаходяться за ширмою. Позаду них підсвітка, глядач бачить тільки їхні тіні, які жестами передають свої емоції. Використано вірш А. С.   КОЧЕТКОВА

«БАЛЛАДА О ПРОКУРЕННОМ  ВАГОНЕ»)

Панкоцький.

Как больно, милая, как странно,

Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,

 Как больно, милая, как странно

Раздваиваться под пилой.

Не зарастет на сердце рана

Прольемся чистыми слезами,

Не зарастет на сердце рана

Прольемся пламенной смолой.

Олеся.

Пока жива, с тобой я буду

Душа и кровь нераздвоимы

Пока жива, с тобой я буду

 Любовь и смерть всегда вдвоем.

Ты понесешь с собой повсюду

Не забывай меня, любимый,

Ты понесешь с собой повсюду

Родную землю, милый дом.

Панкоцький.

Но если мне укрыться нечем

От жалости неисцелимой,

Но если мне укрыться нечем

От холода и темноты?

Олеся.

За расставаньем будет встреча,

Не забывай меня, любимый,

За расставаньем будет встреча,

 Вернемся оба я и ты.

 

 

Панкоцький.

Но если я безвестно кану

Короткий свет луча дневного,

Но если я безвестно кану

         За звездный пояс, в млечный дым?

Олеся.

Я за тебя молиться стану,

Чтоб не забыл пути земного,

 Я за тебя молиться стану,

 Чтоб ты вернулся невредим.

Панкоцький.

С любимыми не расставайтесь!

Олеся.

С любимыми не расставайтесь!

Панкоцький

С любимыми не расставайтесь!

Всей кровью прорастайте в них

Олеся

И каждый раз навек прощайтесь!

Панкоцький

И каждый раз навек прощайтесь!

Олеся.

И каждый раз навек прощайтесь!

Когда уходите на миг!

 

                        Дія VІІ

(Кішка, потім почерзі підходять подруги)

Кішка.

Обіцянки, клятви легко давати,

Та важко за слова свої відповідати.

Нікого поруч не було, коли ударив грім,

Протистояти ворогам нам довелось самим.

В житті бува цікаво дуже:

Хто друг, хто ворог, хто байдужий –

Ніколи правду не збагнеш,

Поки в біду не попадеш.

Ось подруги найкращі йдуть –

Нарешті взнала їхню суть.

Кабан.

(винувато ховаючи очі, навмисне бадьоро, невимушено)

Привіт, Ганнуся, де пропала?

Я добре так відпочивала –

В Єгипет запросив бойфренд

І вдалий вибрав же момент:

Зима, морози, грип свинний…

А там і сонце, й море, піраміди –

На той рік ще туди поїду.

Ведмідь.

Дівчатка, аж не віриться – знов дома.

Здається, ніби – що такого:

Ну закордон , і та ж природа,

І море, й люди наче ті ж,

Але інакше все – дивись:

Немає з ким поговорити,

Не вміють так, як в нас дружити.

(розуміє, що сказала дурницю, закушує губу, переводить швидко на інше)

 Ну а Париж, я вам скажу!

Під враженням і досі я ходжу.

Краса така, що навіть слів не вистачає –

Чого-чого – такої в нас немає:

Гранд Опера і Лувр, Нотер Дам –

Краса така, що півжиття віддам.

А Ейфелева вежа фантастична –

Уміють же французи засвітиться.

Вовк.

Привіт, подруженьки!

Чому так засмутились?

Я нещодавно так повеселилась:

Гайнула, знаєте, аж на Мальдиви!

І чорт із ними, із грошима.

Зате так добре відпочила:

Поважна публіка і сервіс хоч куди –

У нас такого не знайти.

Лисиця.

А ось і я! не дуже запізнилась?

Я майже з літака – лиш ранком приземлилась.

Курорти Маямі – краса неземна!

Шкода, що туди полетіла сама.

Давайте всі разом якось зберемося

Й на відпочинок туди подамося.

Там стільки респектабельних мужчин –

Я познайомилась з одним таким.

Казав – до мене скоро прилетить…

Кабан.

Алісо, досить, помовчи.

Аню, пробач.

Так, ми підло вчинили:

Тебе на бандитів саму полишили

Вовк.

Аню, пробач – ми так більше не будем

Ведмідь.

Тепер ми всі разом

Лисиця.

Тримайтесь, бандюги!

Кабан.

Розказуй, що і як робить

Розрулим ситуацію цю вмить.

Кішка.

Рулити не потрібно вже нічого.

Я, звісно, дякую за допомогу.

Бандити у вязниці вже сидять,

А допоміг нам мій любимий зять.

Лисиця.

Цікаво, хто такий і звідки взявся.

Кішка.

Вгадайте з трьох разів –

Звідкіль намалювався

Вовк.

Навже Панкоцький?

Кабан.

Щось не схоже.

Ведмідь.

Та він удавиться скоріш, ніш допоможе.

Кішка.

Е ні, подруженьки, любов людей міняє –  Я це напевно тепер знаю.

Вовк.

Та що тут трапилось?

 Ти можеш розказати,

І душі наші не виймати.

Кішка.

Та що розказувать: притисли бандюки,

Олесю викрали… Ну, думаю, гаплик,

І доведеться все віддати –

Життя дитини бізнесу не варте.

Та в справу втрутився Сергій,

Він Лесі допоміг моїй:

Знайшов те місце, де її ховали,

І сам знешкодив охоронців – трьох амбалів.

А там міліція вже підіспіла ,

Ну й так завершилось це діло.

Сергій, що правда, трохи постраждав –

Ножем пирнути встиг один амбал.

Та не хвилюйтесь: все уже минулось –

Сергій видужує. Я ним не намилуюсь.

Хто б міг подумати, що здатен до такого –

Геройського не було в нім нічого.

Кабан.

Хто б міг подумать – недолугий Кіт

Таке вчинить в імя кохання зміг.

Лисиця.

Кохання, подруги, то є велика сила,

І багатьох на вчинок окрилило.

Ведмідь.

Хто ж заварив усю цю кашу?

Кому потрібен бізнес твій,

Хто викрав Лесю нашу?

Кішка.

Та тут така історія чудна:

В Сергія секретарка є одна –

Сніжана, закохалась в свого шефа.

І щоб його утримать, ця дурепа

Звернулася до дядечка свого…

Вовк.

А хто в нас дядя?

Кішка.

Сам Упир.

Кабан.

Ого!

Місцевий кримінал?

Ведмідь.

Тепер все зрозуміло:

Упир швиденько взявсь за діло,

Як завжди, двох зайців хотів впіймати –

І бізнес твій до рук прибрати,

Й племінниці бажання вдовольнить.

Та мрії розлетілись вмить.

 (Входять Панкоцький і Олеся)

Кішка.

А ось ідуть і мої діти.

Тепер ми будем лиш радіти.

Віднині, подруги, я точно знаю –

Для щастя ужитті потрібно дуже мало.

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Додано
9 вересня
Переглядів
33
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку