Пантелеймон Куліш – культурний діяч, українознавець

                                                                                                   Українознавче дослідження

              Пантелеймон Куліш – культурний діяч, українознавець

           Культура є одним із концентрів українознавства. Українознавство – шлях до пізнання, самопізнання, самотворення українства, здійснення ним своєї історичної місії. Культура в розвитку народу, нації, держави є визначальною. Питання ролі культури як одного  із найважливіших чинників державотворення активно досліджувалися нашими попередниками.

       Нині увагу до себе привертає багатогранна  діяльність визначного громадського діяча, письменника і науковця Пантелеймона Куліша. Значимість якого  обумовлюється   кількома аспектами:  внеску П. Куліша в окремі складові українознавства; важливістю ідей П. Куліша для реформування українського суспільства та потребою наукового осмислення діяльності ученого в нових реаліях. У статті розкрию  бачення П.Куліша ролі культури в житті українців.Як же роблема культури ростежується у творчості П.Куліша, який добре розумів, що через культуру людина пізнає себе у світовій та власній історії. Тому питання

творення української нації, формування її самодостатності були визначальними у  його діяльності. Особливу увагу П. Куліш звертав на роль  мови у житті людини. Вчений вважав, що мова відображає культурно-освітній   розвиток нації і держави. Він глибоко усвідомлював, що «... одне тільки зосталось при нас –  живе українське слово...». Створена ним абетка («кулішівка») засвідчила надзвичайно високий рівень  духовного світу українського народу.

       Мандруючи по Україні, П. Куліш використовував кожну нагоду, щоб відшукати кобзарів,  записати з їхніх вуст нові варіанти дум і пісень. Він стає збирачем, дослідником, опрацьовує  поетичні перлини народної творчості. Зібраний ним матеріал увійшов до двотомної збірки «Записки о Южной Руси» (1856–1857), у якій, до речі, уперше було застосовано «кулішівку».

        П. Куліш рішуче стояв в обороні українського слова, що найяскравіше проявилося в його практичних діях. Відсутність українського словника наштовхнула його активно працювати і в цьому напрямі. Вчений зібрав багато

фольклорно-історіографічного та етнографічного матеріалу для словника українських слів,  який постійно друкувався на сторінках журналу «Основа». Зібраний матеріал став основою для  видання чотиритомного українсько-російського словника, що вийшов під редакцією Б. Грінченка (1907–1909.

          Виданий П. Кулішем перший історичний   роман українською мовою «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (1857) в усій повноті розкрив  багатство рідної мови, близької до народної. Письменник широко використовував такі фольклорні твори, як пісні, прислів’я, приказки  тощо. Разом з тим мова героїв індивідуальна, у разі потреби автор вживає давньоруські слова, церковнослов’янізми.

       У романі детально описано закони і звичаї Запорізької Січі (обрання гетьмана, захист лицарської честі шаблями та запоясниками, шанування старих запорожців тощо).

          У творі П. Куліша особливо яскраво виписана історична тяглість культурних традицій українського народу, які відображають його духовний світ.

       Безперечно, значне місце в культурі займає сфера освіти. Відомо, що до середини ХІХ ст.  в підросійській Україні не було жодної школи, де навчання велося б рідною мовою. Перша з’явилась у Полтаві (1858), у наступному році

була організована в Києві, у приміщенні Києво-Подільського повітового дворянського училища. В основу навчання було покладено «Граматку» (1857) П. Куліша, перший інтегративний   підручник для початкової школи. Крім абетки

і граматики, вона включала арифметику, історію, твори з християнської етики. У передмові до підручника вчений теоретично обґрунтував свої переконання про необхідність навчання  дітей рідною мовою.

         Працюючи тривалий час учителем – викладачем у Луцькому дворянському училищі, старшим учителем історії Рівненської гімназії,  вчителем у дворянській школі на Подолі в Києві, – П. Куліш бачив проблеми української освіти

у різних місцях Російської імперії.За твердженням М. Грушевського, у П. Кулі-

ша «... культурна програма нерозривно зливалась з програмою релігійною і освітньою» . Так, разом із І. Пулюєм він перекладає Святе Письмо, бо добре розуміє його важливість для духовного піднесення народу. Можна стверджувати, що перекладом Біблії рідною мовою П. Куліш сприяв поверненню українців до своїх духовних витоків і, безумовно, передбачав мету.

      Великого значення у духовному житті народу П. Куліш надавав літературі. Він завзято перекладав твори світових класиків: О. Пушкіна, О.Толстого, В. Шекспіра, В. Гете, Ф. Шиллера, Дж. Байрона та ін., запрошуючи, таким чином, українців «до сем’ї культурників». Вчений свідомо робив підбір творів для перекладу, які в своїй основі стосувались національних мотивів.

        Отже, П. Куліш був свідомий значення культури у відродженні та розвитку нації, формуванні її  самодостатності і тому вважав культуру  головною підставою гармонійного розвитку. На  шляху культурного поступу українського народу пріоритетного значення надавав піднесенню  рідної мови, освіти і виховання, відродженнютрадицій, звичаїв, духовності і, таким чином, уже в другій половині ХІХ ст. запрошував повертатися «до сем’ї культурників». Ці ідеї П. Куліша  актуальн і і в час побудови незалежної України.