Партнерська взаємодія школи і сім’ї, підтримка дитини в освітньому середовищі

Виступ Кречмар Н.М.   : Партнерська взаємодія школи і сім’ї, підтримка дитини в освітньому середовищі.

1«Кожна дитина неповторна, наділена від природи унікальними здібностями, талантами та можливостями. Місія  школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками».

2.Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед – у сім’ї. Сім’я – один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і пізнає навколишній світ; тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд.

3. Виховання дітей у школі і сім’ї – це нероздільний процес з єдиною метою, який зорієнтований не лише на спільні зусилля освітнього закладу і сім’ї у вихованні школярів, а й на їх виховну співпрацю у цьому процесі. Його здійснення передбачає єдино спрямовану взаємодію у взаємозалежній діяльності у системі стосунків батьків і педагогів. Стосунки співпраці передбачають рівність сторін, взаємну доброзичливість і повагу .

4.Важливою умовою ефективної освітньої роботи з дітьми є співробітництво школи і сім'ї, спрямоване на формування високого рівня педагогічної культури батьків.

Значну роль у вихованні і навчанні школярів варто відвести спільним діям освітнього закладу і сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі. Проте, іноді в шкільному та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес формування свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та сім’ї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів.

Як два крила у птаха, що допомагають йому вільно літати в безмежному просторі, так сім’я і школа створюють оптимальне освітнє середовище для вільного та повноцінного розвитку особистості школяра

5.Сьогодні в освітньому процесі потрібно активно використовувати потенціал сім’ї, батьки учнів повинні бути не тільки поінформовані про хід навчального процесу, але й активно брати участь у ньому, підтримуючи дитину в реалізації творчих індивідуальних проектів.

Структура взаємодії родини і школи складається з:

•              педагогічної діагностики родини;
•              визначення цілей і завдань спільної роботи;
•              підвищення готовності батьків до взаємодії зі школою;
•              організації різних форм спільної роботи;
•              стимулювання участі педагогів і батьків у погодженні і взаємообумовлених діях родини і школи;
•              корекції спільної діяльності.

Виходячи з цього, можна виділити такі етапи встановлення взаємодії сім’ї та школи:

- ознайомлення учасників взаємодії з її метою (правами та проблемами дитини, правами і обов’язками сім’ї та школи);

- вивчення школою сім’ї, а сім’єю – школи в межах прав та обов’язків учасників освітнього процесу;

- виявлення можливостей і недоліків мети взаємодії, обговорення їх і вироблення спільного плану дій, залучення до його виконання;

- створення умов для взаємодії сім’ї, школи;

- формування позитивного ставлення до взаємодії учасників;

- організація та здійснення взаємодії у різних формах;

- контроль за здійсненням взаємодії з усіх сторін, корекція цього процесу.

Партнерські відносини між вчителями та батьками повинні бути міцними та різнобічними, особливо для молодших школярів. Адже саме в цей період динамічно формується не тільки інтелектуальна основа особистості, але й її моральні якості.

6. Отже, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої  роботи школи і сім’ї. Так само як і діти, батьки повинні жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класними керівниками, вчителями, вихователями. Школа ж повинна прагнути до об’єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів.

7.. На останок пропоную вам переглянути Притчу про Крила.

Найбільше на світі люди хочуть літати. Господи, подаруй їм крила, - попросив якось ангел у Бога.

- Дивись! – Велів Господь і показав ангелу немовля з крильцями.

- Ти дав людям крила! - Захоплено вигукнув ангел. Але тут він зауважив, що крила у дитини невидимі.

- Всі немовлята отримують в дар невидимі крила! – Знову пролунав Небесний Голос - Дивись, що буде далі.

Ангел придивився і побачив, як «крилатий» малюк весело грає зі своїм старшим братом. Раптом старший штовхнув молодшого. Той у помсту викрикнув лайливе слово. Ця лайка, немов важкий камінь, вдарилася об невидиме крило і зламала його. Чим старше ставав хлопчик, тим частіше лайливі слова, бійки і злоба з'являлися вйого житті, і невидимі крила за спиною поступово зникали.

-Мамо, я не хочу рости, - плакав іноді хлопчик, відчуваючи, що втрачає щось дороге.

 -Перестань вередувати і не говори дурниць! – сердилася мати.

 - Тепер ти бачиш, - пролунав Небесний Голос. - У всіх дітей з народження є крила, але вони ламаються, коли діти виростають.

8. Коли ми попіклуємось про власні крила, вони виростуть і в наших учнів. І коли це станеться наші тільки зміцніють.

Тож нехай крила допомагають нашим дітям вільно літати в безмежному просторі, а ми з вами будемо мудрими наставниками та гарними помічниками.