Паспорт роману "Майстер корабля" Юрія Яновського (з вибіркою цитат).

Паспорт твору

Рід літератури: епос

Жанр: автобіографічний роман

Тема: роздуми автора про сенс людського буття, загадковість і велич людської душі, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього, тема жінки та кохання.

Ідея: утвердження торжества молодості, енергії, краси, щастя і творчості, непереможного життєлюбства, поетизація вільного творчого начала в українській людині, пробудження до нового життя.

Прототипи персонажів (автобіографічна основа):

В основі роману власний досвід роботи письменника на Одеській кіностудії в 1925-1927 рр. та його співпраця з В.Кричевським, П.Нечесою, О.Довженком та Ітою Пензо (акторкою театру), які згодом стали прототипами головних героїв. То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) – сам Юрій Яновський. Сев – режисер О.Довженко, Професор – художник, знавець старовини, професор В.Кричевський, Директор – Павло Нечеса (очолював кінофабрику), Тайах – відома балерина Іта Пензо, яка була пізніше репресована, подобалась Довженкові та Яновському, Богдан – актор Григорій Гричер. Місто – портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря». Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана, для зйомок будують вітрильник. Але це не бутафорна споруда – на ньому пізніше плаватимуть учні морехідної школи, тому майстри дуже стараються.

Загальні риси:

•        У текст роману органічно вплітаються спогади головного героя То-Ма-Кі про минуле, записи синів та кохання, дивовижні пригодницькі історії моряків і власні міркування. Розповідь ведеться від імені 70-річного То-Ма-Кі у вигляді спогадів.
•        Структура тексту характеризується постійними перенесеннями в часі.
•        У канві тексту є 2 листи від Тайах з Італії та Берліну.
•        Окремими розділами є «ЗАУВАЖЕННЯ ПІЛОТА» та «ЗАУВАЖЕННЯ ПИСЬМЕННИКА», синів – Майка (пілота) та Генрі (письменника) відповідно. Використовуючи такий прийом, автор у цих розділах аналізує власний твір, його сюжетні лінії, тематику, можливий розвиток подій, вставляючи при цьому елементи біографії синів. «ЗАУВАЖЕННЯ ПІЛОТА» та «ЗАУВАЖЕННЯ ПИСЬМЕННИКА» не нумеровані, у тексті виступають дещо самостійними структурами.
•         Твір називають «романтичним трактатом про мистецтво», оскільки він насичений роздумами митця про сенс людського життя, старість і молодість, таємниці людської душі, пошуки гармонії, краси, абсолютну мету цілого мистецького покоління.
•         У романі утверджено рукотворні цінності та рукотворна краса. Автор зосереджує увагу на поєднанні мистецтва, техніки з ремеслом. Це проявляється у словах: «Я люблю людськi руки. Вони менi здаються живими додатками до людського розуму. Руки менi розповiдають про труд i людське горе. Я бачу творчi
  пальцi - тремтячi й нервовi. Руки жорстокi й хижацькi, руки працьовитi й
  ледарськi, руки мужчини й жiнки! Вас я люблю спостерiгати, коли ви берете
  й вiддаєте, коли ви ховаєте в одежi ножа, коли ви пестите нiжну шкiру
  жiнки, коли ви боляче любите її й не хочете нiкому вiддати. Найбiльше менi
  до вподоби руки творцiв. Перо i пензель, нiж i сокира, талановитий
  молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь
  життя? Вона вмре, ця невгамовна рука, а витвори її житимуть. Вона
  поспiшає, виконує волю людини, що, пiдiймаючися з небуття, ледве встигає
  дати життя дiтям i виконати долю творчого труда. Я люблю її - вiчну
  людську руку, незвичайний символ, i розумiю велич тої хвилини, коли друг
  дає руку друговi: цим вiн передає самого себе, своє серце й розум, дихання
  дiтей. Двi людських руки вкупi - це кiльце, за яке, ухопившися, можна
  зрушити землю.»

•        Важлива риса роману – спроба автора уникнути радянської цензури, використовуючи тропи, складні метафори, екзотичні локації (у розповідях людей, колажних історіях). Яновський описує різні тропічні місця, використовує нестандартні імена.
•        Процес написання тексту (сюжету майбутнього фільму) відбувається на очах читача, Сюжетна послідовність твору руйнується шляхом використання накопичення історій випадкових персонажів чи основних, колажністю цих розповідей, застосування прийому подорожі (повернення) у часі, використання прийому листування, яке здійснюється у розрізі часу або у реальній дійсності. Все, що відбувається насправді, - це лише матеріал для твору, в основі якого принцип гри покладеного на зображене. Тобто майже усі історії, які ми читаємо більшу частину твору, в результаті стають кадрами фільму.
•         Головні герої, переосмислені автором, дають змогу Юрію Яновському творити новий яскравий образ української інтелігенції, її молодшої генерації (покоління), кожному сказати про себе словами То-Ма-Кі: « І як було всім зрозуміти, що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав мабуть і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, для якої я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу і за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли передо мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої. Її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословіння, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і упертий, ради неї я хотів бути в першій лаві бійців за її розквіт. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації- звуть її.»

То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) – оповідач

1.      Про себе у старості -70 років: «Сиве волосся до чогось зобов'язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвідом життя лежить переді мною, як рельєфна мапа моєї Республіки. Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз мені – за сімдесят, мене термосить іноді ломота, руки дрижать, і на очі набігає сльоза. Тоді я наказую розтопити кану, кладу на підставку ноги і стежу вогники над деревом. Це такий архаїзм тепер – топити дровами, але не нарікайте на мене – я згадую свою давню юність. Дивлюся, як перебігає прекрасний вогник, символ вічного переходу енергії й розкладу матерії, простягаю до нього руки, і він гріє мої долоні, на яких лінія життя доходить уже до краю. Старість до чогось зобов'язує.» . 
«Кана моя чорнiє без вогню, її паща, де звично пiдстрибували, гойдалися,
перебiгали i гомонiли вогники, виглядає, як беззубий рот. У нiй перегорiло
все значне та мiзерне, смолисте i виснажене»

«Генрi бере дочитувати мої мемуари, вiн хоче звiдти про щось дiзнатися, а я, хитрий старий лис, виходжу на балкон. Менi - сiмдесят. Але й нинi я гостро вiдчуваю запах саду, що я посадив. Велике Мiсто лежить передi мною».

2.      Про сім’ю: «Родини я не маю. Розлетілися всі по світі, розійшлися. Тепер старший син відбуває повітряні рейси Оде – Індія. Я іноді дістаю від нього привітання з дороги.» «Дружина моя була з чужого гнізда. Коли я носив її на руках по моїй тісній халупі, я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити. Я їх маю – цих синів. І хто мені дужче радісний чи любий – не знаю. 
У мене в стіні є ніша. Там стоїть урна з прахом дружини. Раз на рік я ставлю дорогий попіл на стіл і розмовляю з ним, плачучи й приказуючи. Цей колишній народний звичай я перейняв цілком. Потім я дістаю звістку від мого молодшого сина, чиє народження щільно зв'язалося із смертю матері. У мене немає до нього гіркості. Я люблю його. Він подібний до покійної дружини. Професія мого сина – писання книжок.» 
«Майк i Генрi одвiдали мене на зламних точках мемуарiв: потреби топити. Майк i Генрi одвiдали мене на зламних точках мемуарiв: коли осiнь зустрiчається вночi з зимою i коли весна переборює зиму. Мої сини як зима i весна. Старший - меткий i проворний, як задерикуватий зимовий день. Молодший - неврiвноважений, як весняна повiнь. Його я чекаю побачити швидко з подругою, бо я вiдчуваю в його рядках жiночi впливи».

3.      Розповідь митця про власну молодість та початок роботи на кінофабриці: «До кінофабрики я приїхав молодий і простий, як солдат з булавою маршала в ранці. Я, підскакуючи, ходив до місту, дивувався на море й забивав голову різною романтикою. Я, наприклад, уявляв себе представником громадськості, і громадськість я малював Фемідою з терезами в руках. На одну з шаль мені ніяк не терпілось покласти хоч морського камінця на мою користь».

«Мою появу на фабриці мало хто помітив. Хіба що щирі читачі директорських наказів прочитали другого дня, що “такого-то зараховується на посаду художнього редактора фабрики”. Моя скромна фігура в шкіряній куртці, без рогових окулярів та перістої кепі – справила враження лише на той легіон псів, що обсипав блохами всю фабрику. Пси мене обнюхали, поклали, що я свій, і лащилися до мене, не знаючи, що набули заклятого ворога.» «В кіно я не був новий. Я знав уже всі таємниці кіновиробництва ще до мого приїзду на фабрику. Я придивлявся й оцінював людей, з якими мені доводилося спільно йти.»
«Уявіть собі юнака – невисокого і стрункого, з сірими очима і енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно. Руки, що люблять жінок і їхнє тіло, люблять парус і гвинтівку, а іноді полишають те й інше для любовного вірша. Людина без ідеалів, бо не знає авторитетів, без ворогів, бо вважає, що друг і ворог – два обличчя одного тіла, егоїст, бо не знає нікого не егоїста, цинік, бо так називають людей з їхніми думками, працівник і ледар в один час, бо думає, що людина працює для ліні й лінується для того, щоб працювати.» - таким він уявляє себе.

4.      Про перше враження від Тайах: «Я відчуваю насолоду, милуючись чудесною жінкою. Трохи згодом я кажу собі, що справа більша, ніж я собі уявляю. А ще згодом – мені хочеться переплисти для неї океан і море.»
Знайомство з Тайах у кімнаті високого режисера: «Землячка, не встаючи з місця, простягла мені руку. Я її взяв – безвольну, трохи холодну й гладеньку.». «З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть. Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі.».
Емоції, які відчуває у присутності Тайах: Я відчуваю біля себе тепле плече жінки, вона чудово пахне – якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни. Мені хочеться сказати їй якусь приємність, показати себе веселим і цікавим, і... красивим. – Ви танцювали, як єгиптянка – наче жагуча пристрасть текла в вас.». «…її груди торкаються тоді моєї руки. Я не ворушу ліктем, щоб залишити враження випадковості. Я чую пульсацію крові на шкірі руки. Троє голів укупі, три перемішаних дихання, троє рук разом (Сев поклав і свою руку на наші), сутінь кімнати, дружба, до якої увійшла жінка повноправною серединою»

Стосунки з Тайах: «Я зазирав у безконечно лагідні очі Тайах. На перехрестях вулиць ми зупинялися, бо вітер наче танцював навкруги нас. Ми цілувалися, не звертаючи уваги на прохожих, і йшли до іншого перехрестя. Там цілувалися знову, і я свистів з насолодою в пальці.»

5.      Про ставлення до моря: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова і кожне місце – дорога.»
«Мене приваблював порт. В його порожнечi й пустельному виглядi я бачив мовчазне змагання двох свiтiв. Нас і не нас»
«Мене вражала настирливiсть моря. Де б ви не йшли, воно завжди синiло мiж будинками в кiнцi вулицi.

6.      Про ставлення до власної творчості на схилі віку: «Тепер я не пишу роману. Я пишу мемуари. Згадую певний шматок життя, що мені він дорогий, і пишу про нього. Я не боюсь, що мій читач почне нудьгувати або йому не сподобається усмішка героїні. Коли б я писав романа, я за цим стежив би і мені не тяжко було б смикати героїв за ниточки, сидячи за сценою. Однаково – героїв видумано, герої безсловесні для їхнього автора, і він може ними керувати. Інша справа тепер. Я пишу насамперед для себе, і мені все цікаве. Я, може, не хочу показувати красивої, витонченої будівлі, а хочу так дати матеріал, щоб у кожного читача виріс в уяві свій окремий будинок художнього впливу. Той, кому тяжко буде прочитати до кінця, може відікласти книжку. Я не ображусь так, як образився б романіст. Значить, іще не час йому читати мої мемуари. Я, лежачи в могилі, можу почекати ще сотню-другу років.»

7.      Про ставлення до мистецтва та Культури Нації: «І як було всім зрозуміти, що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації – звуть її.».

8.      Про ставлення до людських рук, які творять усе прекрасне на планеті: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці – тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я люблю спостерігати, коли ви берете й віддаєте, коли ви ховаєте в одежі ножа, коли ви пестите ніжну шкіру жінки, коли ви боляче любите її й не хочете нікому віддати. Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Вона вмре, ця невгамовна рука, а витвори її житимуть. Вона поспішає, виконує волю людини, що, підіймаючися з небуття, ледве встигає дати життя дітям і виконати долю творчого труда. Я люблю її – вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові: цим він передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві людських руки вкупі – це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю».

9.      Про ставлення до роботи на кінофабрриці: «Я розбудив у собі машину. Виразно я чув, як якісь коліщатка цокотіли в мені, впливаючи на руки, ноги, голос». «стан мій нагадував оскаженілу машину, в якій зіпсовано гальмо й яка мусить мчати, доки в ній є горюче. З машини не вискочиш. Треба лише правувати, доки машина загубить силу.», але працюючи над фільмом  «В очах же в мене стояла Тайах. Я витирав губи, ніби стираючи її поцілунки, і передо мною пливло тоді рожеве марево.»

Тайах – балерина, танцівниця

1.      Танцює в театрі на виставі «Йосиф Прекрасний», перше враження: «Тайах танцює в захваті. Вона показує Йосифові свою любов і силу. Одіж на ній лиш підкреслює довершеність жіночих форм, її обличчя блідне навіть крізь пудру. Вища статева насолода танка сходить на неї. Вона – в нестямі»

2.      Зовнішність Тайах, 2 зустріч у кімнаті високого режисера: «Біля вікна сиділа жінка – білоголова, стрижена, в англійській блузці, поклавши довгі ноги на стілець перед собою. Вона палила, дмухаючи в вікно, і ледве подивилася на мене».

3.      Деякі елементи з біографії Тайах: «Вона, – казали її подруги, – змінила свій характер в Місті. Кількарічне кидання від одного мужчини до іншого, жадібні дотики до всього забороненого – десь ніби загубилося, і не впізнати колишньої Тайах. “Я така жадібна до всього, – говорила остання, – я, мабуть, вродилася авантурницею. Батько мій італієць, мати слов'янка».

4.      Зовнішність Тайах: «Вона тримала капелюх в руках, а її золоте волосся куйовдив вітер. Одежі на ній наче зовсім не було – так вітер дмухав на легку тканину».

5.      Ставлення Тайах до То-Ма-Кі (юнака): «Я не можу всидіти на місці. Та з вами я ніби потрапила до лагуни. Мені хочеться тихо пливти, говорити неголосно й сміятися з того, що сонце світить і летять промені на сад. Ніхто, ніхто так не ставився до мене на світі”. 

6.      Сев про Тайах: «– Вона звикла до рук, що простягалися її обняти. Замацане тіло відпочиває зараз і відновлює кінчики чулих нервів. Прийде час, коли ця жінка буде відчувати себе дівчиною, звичність і знання любовних утіх залишаться в ній, як згадка про давно читану, недозволену книгу. Вона відродиться для нового життя». «–А взагалі ви нагадуєте прекрасну мавпочку, – додає Сев серйозно, – вона гризе горішок на дереві й влучає звідти горішком»

7.      Ставлення Тайах до танцю та своєї професії: «Вона не любила танцювати і танцювала холодно, коли не було в театрі знайомих, їй здавалося тоді, що вся публіка чужа, як купа каміння, розкиданого по залі. Треба було їй когось, хто репрезентував би глядачів. Зате нам вона танцювала так, що ми захлиналися з гордості.

8.      Оповідач про Тайах: «..дуже стримана й холодна взагалі, а коли сміється – робиться близькою. Для всіх людей в неї холодний погляд і професійна усмішка балерини – одним ротом, білими зубами»

9.      Тайах про себе у листі: : «В Італії все мені нове. Я така вільна. Та ось прийшло і те, чого я не потребую тепер. Я одержала листа від чоловіка. Я не в силі передати тобі й краплини тієї уваги й ніжності, які там є. Я хочу розбудити в собі щось і – не можу. »

10.  Тайах про своє ставлення до кохання (із листа): «Не знаю, як буде з чоловіком. Мені все тепер далеке, про що говорить він. Дружочок, ніколи не люби перший нікого. Коли тебе покохають – тоді, будь ласка, закохуйся, одружуйся. Але ніколи не бажай нікого так, щоб прокидатися тільки з цією думкою й засинати з нею. Взагалі мені боляче писати про це». «Читаючи мого листа, ти подумаєш, що я песимістка. Та це не так. Ти не знаєш, скільки іноді прокидається в мені. Завше кожній жінці потрібний імпульс. Щоб був такий мужчина, а коли нема його, тоді треба жити – як усі живуть – зовнішньо. Просто.»

11.  Генрі (письменник - син То-Ма-Кі) аналізує образ Тайах: «Дівчина – одна на мільйони. Це авантурниця з ніг до голови. Вона тонко все відчуває, знає життя, зазнала жорстоких днів, і це її піднесло й підносить далі. Скрізь шукає людей з прозорими, а не скляними очима. Падає, піднімається, але вперто й сильно йде. Може бути сентиментальною, як дівчина, може жорстоко карати й стріляти. Листа з Мілана вона написала так гаряче, як кинулася б в обійми і як загубила б свідомість. Листа цього вигадати не можна. Тяжко придумати так, як складає раптом безліч узорів життя. Таких листів не пише жінка двох за свій вік. Але, написавши одного, летить, як бджола, на далеку пахучу квітку».

Професор

1.      Перша зустріч з Професором: «Ім'я Професора ви можете знайти в історії архітектури Республіки, – його будинки, сміливі й прості, і досі прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві – пензель. Як зробити краще форму для пап'є-маше й як швидше вийняти звідти масу застиглого картону. Як обробляти вогнем дерево, щоб воно виглядало старим і красивим, як з мішків швидко мати гобелени. Його майстерно оброблені стільці для історичних картин давали заробіток майстрам фабрики, коли вони виходили за ворота.

Директор кінофабрики

1.      Про Директора кінофабрики та його минуле: «Директор ходив, похитуючись і припадаючи то на одну, то на другу ногу, як моряк, – до речі, він і був колись моряком. Його корабель плавав лише в одному морі, бо, коли він служив у флоті, саме була війна, вихід в інші моря охороняли турки, і їхній крейсер “Ісмет” навівав жах і збуджував паніку у флоті. Несподівано з'являючись, він, як демон, налітав на туманні береги і громив важкими набоями далекі поля й форти. Матрос [Директор] малював собі велетенського командира невловимого крейсера. Залізні руки турка гнули залізні перила, коли він настирливо вдивлявся в горизонт, ведучи закованого в панцир гіганта. Щохвилі “Ісмет” міг полетіти від міни в повітря, та заворожив його командир – колосальний велет»

2.      Про матроську звичку Директора: «Директор сидить окремо й їсть так швидко, ніби в нього в руці дві ложки. Я сідаю біля нього й розкладаю на столі конституцію. Я йому голосно читаю, а він мовчки їсть. Подають другу страву. Директор дає шматок м'яса котові, що сидить поблизу. Це матроська звичка – любити тварин.».

Сев 
(режисер, описує картини майбутнього фільму, прототип – Олександр Довженко)

1.      Про Сева у молодості: «Художник Сев – мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився. За це він дозволив собі відпустку на кілька місяців. Тепер він знову повернувся до Міста й буде ставити ще одну картину»

2.      Про ставлення Сева до жінок: «– Любий Сев, – кортить мені казати, – я пам'ятаю й досі ваше сприймання життя. Жінку треба вміти понести на руках. Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в нього холоне голова. Йому годі шукати повноти життя,..»

3.      Сев про себе: Менi вже нiкуди шукати - у мене сивi скронi й спустошене серце, як оця пляшка».

4.      Ставлення Сева до моря: ««– Море – це розпутна красива жінка, яка хвилює більше за всіх цнотливих голубок. Ця жінка лише збуджує жагу, вашу шалену пристрасть. Як перша знана жінка, вона ввижається вдень і вночі. Задовольняє один подув пристрасті, але викликає два інших. Ви бачите, що вона брудна, оця ваша любов, вона іноді дурна й жорстока, але ніяка красуня в світі не дасть вам стільки насолоди, бо вона є й залишиться першою жінкою, першою любов'ю»

Богдан  
(моряк, який відвідав безліч екзотичних місць і розповідає їх друзям, майстер фігури над бугшпригом)

1.      Зовнішність Богдана: «Це був прекрасний екземпляр мужчини. Обличчя обвітрене й мужнє, а тіло радувало очі чистими лініями».
 «Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений попередньою мандрівкою на щоглі. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Вражав погляд, що завше був скерований в обличчя співбесідника»

2.      Про себе та свою властивість постійно тонути: «У мене перетрушені й пересолені вже всі кишки, і, коли таке життя продовжиться, я гадаю піти до лікаря і зробити собі зябра.».
«Моя мати вродила мене сиротою. А вродивши – вмерла. Мене поклали у ночви – обмити гріхи. Сліпі мої очі витерли мокрою солоною пелюшкою та повивачем. Кілька крапель солі посолили купіль: у перше купання я обзнайомився з солоною водою. Далі я спробував утонути, бо сусідка відвернулася до моєї доброї матері. Потім ціле своє життя я невпинно топився. Після ночов я спробував загинути в калюжі, коли вже вивчився плавати навсидячки по землі й заглядав до калюжі, як до дзеркала. Школярем – я тонув у криниці, куди я заліз був видирати горобині яйця й горобенят. Далі – я побудував собі на степовому ставку пліт з очерету й заходився пекти посеред ставка картоплю на тій крихті землі, яку я взяв на пліт. Мій корабель ізгорів, а я знову тонув.» 

3.      Богдан про екзотичний півострів, що є завуальованою дійсністю Радянського Союзу: «Гавань Балканського півострова має при собі й місто. Назвемо його Табором, бо там був концентраційний табір з моїми земляками. Два ряди колючого дроту навкруги не дозволяли всім розлізтися по країні, як хробакам з лопуха. Раз на день приїздила сволоч до табору, тоді всі шикувалися у дворі з дерев'яними рушницями, їли гидко, працювати не пускали, щоб не розносили своїх думок по країні. Будь вони прокляті в бога й янголят, трижди навхрест... Та й чув я, що в таборі одчайдушні люципери, не мають бога й серця в животі. Вони вже десь одмовились жандарювати, штрейкбрехерувати і втихомирювати повсталу провінцію».

4.      Історія з безвухим китайцем, що стане епізодом фільму: «Першого дня мене добре попобили, пропонуючи встати і взятись до роботи. Найбільше я запам'ятав безвухого китайця, який вишукував на мені найболючіші місця, – і я поклявся собі першою хлопчачою клятвою ненавиді, поклявся, не розплющуючи очей і удаючи з себе непритомного, відплатити цій безвухій собаці.» «Мене штовхали всі, хто хотів, а найбільше безвухий китаєць. Раз йому за це добре влетіло від капітана, що взяв мене під свою руку. Він ударив китайця в ніс важким кулаком. Я став між капітаном і китайцем. 
“Капітане, – сказав я, – цей чоловік мій. Я поклявся вибити з нього колись душу».

5.      Ставлення Богдана до жінок та кохання: «– Жіноча голова, – сказав Богдан, – завше любить, щоб її хтось затуркав. Вона не може сама чогось вирішувати. Жінка любить руку і повід». «– Та я для прикладу кажу. Бо жінці завше приємно дивитися на двох розкуйовджених і закривавлених півнів. Коли жінка бачить, що через неї люди виймають ножі і починають різатися, – це для неї, як вода для квітів, вона росте, повніє, хорошіє»

6.      Генрі (письменник - син То-Ма-Кі) аналізує образ Богдана: Мені подобається твій Богдан. Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть – вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі – чують натхнення, в страхові – знають сміх. Їх натовп висуває наперед. Вони – співаки, що знають силу пісень і співають їх у такт ході».

Баджін

(дівчина – перше кохання Богдана, саме її образ – це фігура над бугшпригом, яка охоронятиме корабель)

«Звали її Баджін – так називають яванці вивірку. Вона була й справді рухлива й поворотка, як вивірка. Тільки я її називав “матта-апі”, що значить – “вогненні очі”. Це не було перебільшення: очі розбишацькі, жовті, як у “мачана” (тигра), мала дівчина. Вона, сміючись, казала на мене “боая” (кайман, щось подібне до крокодила), “праху” (човен), бо я був тонкий і довгий, як ця легенька споруда для плавання. 

Баджін трохи запізнилася, прибираючися для зустрічі зі мною. “Тудун” – капелюшок із пальмового листя лежав на її “конде” – вузлі волосся на голові. Легенький “сарон” покривав її стегна, на яких була ще “ка-хін” – спідниця, що дуже подібна до шароварів. У руці вона тримала “рампе” – квіти магнолії і тримала їх так, ніби не квіти то були, а золотий “пайон” (парасоля) – найвища ознака благородства». Саме Баджін стала першою любов’ю Богдана, яка горіла у ньому вогнем.

Дівчина дуже мужня і смілива, оскільки саме вона, не злякавшись небезпеки, допомагає дати відсіч злочинцю – безвухому китайцю.

Майк – син То-Ма-Кі (пілот)

1.      Майк про себе (із листа): «Ти, татуньку, знову пером у папері длубаєшся? А я думав, що ти вже цілком здався на нашого Генрі. Почитаємо, що ти пишеш, дорогенький! Ти не розгніваєшся, бо ж ми з тобою однієї крові. А я через годину знову вилітаю в рейс. Боюся, що з Індії полечу на Австралію – зупинка на Яві.. От би я хотів тебе обняти! Може б, і ти полетів зі мною, сивенький? Полетів би,полетів, я знаю тебе.» 
«Порівняти мене з тобою, так я – футболіст, а ти гольфіст. Така стара гра – гольф. У футбольній команді я був форвардом. Ми стояли на першій лінії. Ми чекали, як яструби, – куди вдарить капітан перший бол. Тоді ми здіймали пил і тонули в ньому. Іноді мені щастило розглянути зблизька бол, а більше – я налітав і бив ногою в закручений клуб пилу й ременя, який затримувався до мого удару в ногах супротивника. Я почував запал боротьби. Бив головою, ногами, мордою. Це – одчайдушний спорт. Серед друзів, серед команди, я грав, як архангел.»

2.      Майк про твір батька (тобто про рукопис «Майстра корабля»: «Море в тебе дійсно шумить скрізь. Море – на сторінках, а дівчина – десь поза написаним. Не сподобалось мені те, що ти даєш деталі кіноремества. Та, певно, ти не хочеш чути докорів у ледарстві. Ти хочеш зазначити, що працював, коли жив. Цікаво вийшло в тебе про руки, я мимоволі подивився й на свої».

Генрі – син То-Ма-Кі (письменник)

1.      Син з письменницького боку аналізує структуру тексту батька: «Пише син. Хоч ти, тату, певне, впізнаєш мене по руці. Я звик до машинки і почуваю незручність, беручи до рук перо. Я вирішив стати тобі в пригоді. Саме в цім місці мемуарів треба написати: минуло два тижні. Але в тебе є попередня практика, коли ти писав справжні романи, і ця практика тебе може зарадить, як поминути прокляту фразу.»
Я кажу, що, маючи попередню твою практику, ти якось скомбінуєш, щоб не написати фрази: “Минуло два тижні”. Ти можеш дати розділ про походження води і про вплив моря на психіку, розділ про рибальство доісторичних народів, про справи на кінофабриці, розділ про те, куди можна заподіти зайвих два тижні. Все це дасть змогу почати дальшу розповідь, маючи результати лікування і наслідки будови. Можливо, що я помилюсь, і, пишучи мемуари, ти не побоїшся написати так, як не пишуть майстри роману. Тоді хай тобі мої зауваження допоможуть загубити час. 

2.      Генрі аналізує любовний трикутник у мемуарах батька: «Цей трикутник: Сев, Богдан і редактор – рівнобічний. Який бік трикутника бере Тайах – казати рано. Хоч і пишеш ти, досить ясно натякаючи на матроса. Та є правило: не йти туди, куди автор тягне, бо завше можна прийти до несподіваних висновків».

3.      «Тепер скажу, що корабельний журнал Професора подобається мені [Генрі] найбільше за все. Він мене спокусив на вірш. 
Ми любимо з тобою – Повний Корабель, 
Що звуть його фрегатом мореплавці. 
На палубі п'ємо ми слів пахучий ель, 
Настояний у антикварній лавці…» Вірш адресую до тебе. До речі – Майк написав пісню.

4.      Тепер, Майку, не відкидаючи твоєї пісні, я пропоную іншу. Ти її зрозумієш. Називається вона “Пам'ятник” і трохи поширює твою тему. Мелодії ще немає. 
Живе хай – веселий орел-капітан, 
Що в морі й повітрі веде караван! 
Та іншого треба поставить на скелі, 
Про іншого знають нехай менестрелі, 
Для іншого – прапори зняти на ванти: 
Людині – пишноти бронзових мантій…

Михайль Семенко

«Михайль – мій колишній метр. А загалом – він ватажок лівих поетів нашої Країни. Футурист, що йому завше бракувало якоїсь дрібниці, щоб бути повним. Я його любив, коли когось цікавить моє ставлення до нього. Він приходив щодня на фабрику, викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав, залишаючи пах “kарstеn'а” з люльки. Незабаром він поїхав у відпустку й до фабрики вже не повертався, покинувши мене самого на всі режисерські групи.»

Комісар із Туреччини

«Комісар привітно посміхався, ідучи пероном, у гурті людей, що його зустрічали. Років йому було за п'ятдесят, ніс довгий, хитрі очі степового татарина, дуже дисципліновані губи: вони могли бути спокійними або приємно – завше однаково – посміхатись. Гнів, ненавидь, страх, хвилювання й інші властивості людських губ – цим губам не личили. Вони відчували на собі мільйони людських доль. Гримаса гніву, страху або хвилювання завше могла зрушити терези політичної рівноваги і мирних днів. Комісар осміхався».

Місто

(зрозуміло, що це Одеса 20-х років, але назва міста не згадується в тексті)

1.      Сприйняття у молодості: «Мене вражала настирливiсть моря. Де б ви не йшли, воно завжди синiло мiж будинками в кiнцi вулицi. Тротуари – з квадратових плит чорного каменю. По ньому ковзко ходити. Я з пiвроку зневажливо топтав тротуари, поки взнав вiд Професора, що цей камiнь привезено з Iталiї i що це - закам'янiла лава Везувiю. Тепер менi видно нiкчемнiсть мешканцiв мiста. За них я мовчатиму... Вони тiльки бруднили берег. Друге дiло - вантажники, моряки й рибалки. А надто останнi. Скiльки прекрасних вечорiв проговорили вони зi мною зачетвертю горiлки, огiрками й скумбрiєю».

2.      «Ремонтують пароплав. Вiн стоїть порожнiй високо на водi бiля причалу.
Каменем обривається в море пристань. Внизу блищить каламутна вода. Тут
досить глибоко. Декiлька гав - i мiж ними я - стоїмо, дивлячись на корму.
Прив'язавши дошку до борту, сидить на нiй i похитується маляр. Вiн п'яний
украй i вдає з себе митця.»

3.      Сприйняття у старості: «Велике Мiсто [Одеса] лежить передi мною. Я вгадую всю кiлькiсть людей, що мандрує тепер до мiсць працi. Жiнки годують дiтей. Безперервний, дедалi зростаючи й зростаючи, пливе над Мiстом сигнал до роботи. Я чую безлiч нiг, що топчуть землю. Я бачу її всю - вогку i плiдну, родющу планету Землю».

4. 6 розділ – прогулянка героїв нічною Одесою – включає багато описів Міста.

Процес створення корабля

1. Оповідач у Професора вдома, розглядає давню китайську книгу: «Він [Професор] подав мені [оповідачу]розгорнуту книжку, яку перед моїм приходом розглядав на столі. Це був старий китайський рукопис. На сторінці, що мені її запропонував Професор, були намальовані тушшю деталі й розміри великого морського паруса. Я переглянув кілька сторінок – передо мною лежав рукопис китайського корабельного майстра. Тексту, звичайно, я не добрав, але малюнки й креслення, добре й умілою рукою пороблені, – показували мені повну картину будування.»
2. Науковий підхід Професора до створення Корабля: «– Тепер дивіться, – сказав Професор. Перша книжка була “Навігація”, друга – “Космографія і морські шляхи”, третя – “Плавання в доісторичні часи””, четверта – “Шукання Індії”, п'ята – “Христофор Колумб і Фернандо Кортец”, шоста – “Паруси всіх народів”, сьома – “Будова дерев'яних кораблів”, восьма – “Метеорологія і вітри”, дев'ята – “Вітрильне господарство”, десята – “Морська торгівля”, одинадцята – “Гавані світу”, – книжок було стільки, що Професор міг спокійно тримати іспита на капітана далекого плавання. 
   Дивуватися мені було більше нікуди. Я розгублено, ошаррашений такою кількістю книжок, подивився на Професора, а останній розчиняв тим часом шафу і пропонував мені ще цілу гору книжок – старих і нових. 
   – Нащо ви їх стільки зібрали? – простогнав я. 
   – Відбудовуючи вам парусника, я не можу бути профаном у цій справі. Чи, може, ви гадаєте, що відбудувати і так легко? ».
3. Мудрий Професор говорить, що корабель повинен бути не просто бутафорією(декорацією), він повинен залишитися у вічності. Професор пояснює це так : «А людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає. ».
4. Детальний опис процесу створення макету корабля на папері та інструкцію для відбору дерева подано у розділі 14 детального переказу «Майстра корабля». При цьому текст рясніє морською термінологією.
5. Початок створення корабля, кожен майстер із особливим трепетом підходить до цієї справи: «Радісна праця – ознака творчості. Тесляр теше дуба й бука з захватом». «робота тече, як струмінь пахучої води. Матеріал не сучкуватий і не мокрий. Заглибляйся, коловороте, як у масло! Струг заходився вистругувати потрібну кривину в буковій глиці. Працюй, струже, на совість! Це не декорація, яка вмре завтра – хай тільки її використає кіноапарат. Ця робота виходить у море. І можуть сказати майстри десь, що “відбудовували цей бриг радісні й чесні робітники. Дерево зладнали, дошки припасували, щогли вивели і паруси напнули. Честь їм – умілим теслярам!” А нехай мине така лиха година, коли доведеться кораблю почути, що “руки б їм повсихали, і печінка б їм вилізла, і діти б їм у вічі наплювали – тим ледарям, безчесним людям, циганським майстрам. Зробили вони покидькового брата, а не корабля. Гиг би на них швидше прийшов!” Не буде тоді брига, а буде дерев'яне опудало, сором і ганьба. Жорстоко ходять шершебки, хакають пилки і дзвенить сокира. Ні, корабель буде такий, ніби він виріс у лісі з чудернацького насіння і розцвів, і обріс великим білим листям парусів Сокиро, теши й теши. Ти найталановитіша з усього струменту. Ти дзвениш у твердій руці. Тріски летять набік».
6. Корабель стоїть на березі: «До корабля усі ставляться , як до дитини, яку плекають з радістю і болем водночас, яка потребує терпіння та любові: «Коли судно стоїть на березі, його треба оточити любов'ю і увагою, веселістю, легкими піснями і достойними людьми. Корабель на березі, як і хвора людина, потребує нашої безмежної вибачливості й терпіння. Уявити треба його нудьгу і потяг до здоров'я, тоскне завивання вітру в оголених ребрах-шпантах, легенький рип дерева в риштованні, цілу гаму звуків: сосни, дуба, бука, негній-дерева. Бриг на березі – ще не бриг. Це – біль народження, захват і радість праці, мерехтіння думок і колискова пісня. “Бриг великий виростає, бриг у море випливає!” В риштованні-колисці стоїть майбутній бриг.»
7. Бриг спустили на воду. Корабель ще не добудований: «Бриг виглядає куцо: марс і брам-стеньги на спідні мач-ти ще не ставили. Вхід під палубу видається ще як звичайна дірка, без східців, куди ставлять малу драбину, коли хочуть оглянути каюти і трюм. Ми сходимо наниз. На долівці безліч стружок. Скрізь видно свіже дерево: стоять верстати так, як від них пішли робітники; сокиру ввігнато в колоду і так забуто; нетесане дерево, дошки стругані й нестругані лежать скрізь».
8. Богдан хоче попрацювати над Майстром КОРАБЛЯ – «так [він] називає фігуру, що стоїть над бугшпригом. Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі. Сев пішов під палубу і прикотив нам колоду».
9. Богдан приходив щодня і різьбив у трюмі в самотності колоду з горіха, яка мала стати фігурою над бугшпригом майбутнього корабля. «З горіхової колоди вилуплювалася червона дівчина, її обличчя нагадувало обличчя Баджін. Дівчина піднімала руки над головою, ніби пірнаючи під воду. Вона була навіть без сарон. Її гладеньке тіло оживало, груди набували пружності, дерев'яні стегна – принадності. Майстром корабля мала бути жінка».
10. Корабель – виконаний десятками людських рук, ідеально спланований та продуманий мудрим Професором, вистражданий у задумах митців – нарешті готовий!

«Каюти всередині споліровано, в кожній – дві койки і стіл, над столом – ілюмінатор. Коридори встелено товстим брезентом. Загальна їдальня затишна, як садок. Бібліотека містилася в крихітній каюті. На кораблі порожньо: люди, збудувавши його, пішли геть. 
Гойдаються стиха реї. Паруси всі змотано. Грот-мачта зовсім гола: гафель не піднято. Палуба пахне смолою. Кормовий якір лежить під бортом. На прові – люк у чорний трюм. Борти похитуються. Все пахне живим деревом і лісовою нудьгою. Кожне дерево не втратило ще індивідуальності. Дуб кричить, що він дуб, сосна стогне, що вона сосна, негній-дерево крекче й собі своє ім'я. Ще немає одностайності». «Але перше ж горе – об'єднає всі дерева».

Корабель, наче жива істота, наче єдиний живий організм, у якому все працює злагоджено та дружно, дошки гукають одна до одної просять про допомогу і підтримку в бурі – усі вони єдиний злагоджений механізм, а «під бугшпригом дівчина – бронзова Баджін. Вона вестиме корабель, підставляючи своє горіхове тіло усім вітрам»

11. Закінчений бриг повинен вперше приймати гостей: «Цього вечора бриг мав приймати гостей. Нiч - перша нiч, коли на бриговi ночуватимуть люди. Викiнчений корабель треба виповнити людським диханням, бадьорими словами, сласнiстю i чутливiстю. До цього ми готувались з острахом та болем. Викiнчений корабель набував у нашiй уявi ознак живої iстоти: як йому сподобаємося ми i наша подруга, яких снiв наснить вiн нам першої ночi?». Герої ставляться до корабля, як до живої істоти із власними почуттями, вони дуже серйозно переймаються питанням, якою енергетикою наповниться бриг від початку свого відкриття для людей.