Павло Тичина. Коротко про поета і край, де він народився. Майстерне відтворення краси природи, яка надихає ліричного героя й зміцнює його патріотичні почуття. "Не бував ти..."

Павло ТИЧИНА Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько Павла, Григорій Тимофійович Тичина (1850 —1906), був сільським дяком і одночасно вчителем у «школі грамоти». Мати Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька; 1861 —1915) була на 11 років молодша від батька поета. Сім'я була багатодітна, жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування

Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі. Від своїх однокласників він відрізнявся музичними та вокальними здібностями, а любов до музики і художнього слова прищепила Павлусеві його учителька – Серафима Миколаївна Морачевська. Оцінивши чудовий голос і слух хлопця, вона порадила батькам віддати Павла в один із монастирських хорів Чернігова.1900 року 9-річний Тичина, повторно й успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотній грамоті новачків. У такий спосіб Тичина навчав нот свого брата Євгена, а також майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку .

1907 року Павло закінчив училище. Також отримав музичне виховання: грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та інших. Після цього, у 1907–1913 роках, продовжив освіту в Чернігівській духовній семінарії. У старших класах він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука. У 1913–1917 роках Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його через початок революції. У 1918 році вийшла друком перша поетична збірка «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ».

Кларнетизм — світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора та епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Термін був запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики ранньої творчості П. Тичини і походить від назви його збірки «Сонячні кларнети» (1918).1920 р. – «Плуг», «Замість сонетів і октав», 1921 р. – «В космічному оркестрі» , 1923 р. – «Сковорода. Уривки з симфонії», 1924 р. – «Вітер з України», з посвятою М. Хвильовому, які закріпили за письменником славу одного з найвизначніших українських поетів ХХ ст.

Не бував ти у наших краях! Там же небо — блакитні простори.,. Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш. Серце б'ється і б'ється в грудях... Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших краях, Бо відтіль не таким би вернувся! Чув про степ, що ген-ген простягнувся? — Єсть там люди — й зросли у степах, — Що не люблять, не вміють ридати. Що не можуть без пісні і нивки зорати! Тебе ж завжди я бачу в сльозах... — Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших краях!

Рік написання – 1924 (рік видання)Збірка – “Вітер з України”Жанр – вірш. Вид лірики – пейзажна. Тема – Відображення краси природи, працьовитості людини на теренах УкраїниІдея – Любов до рідної земліГоловна думка – Кожна людина – дитина свого краю. Для кожної людини рідний край наймиліший. Настрій вірша – піднесений, у ньому Павло Тичина висловив захоплення рідним краєм.«Не бував ти у наших краях!» Метафори: “серце б’ється”, “степ розтягнувся”Епітети: “блакитні простори”, “весняні очі”Порівняння: “могили, як гори”Оклики: “Не бував ти у наших краях!”, “А веснянії ночі в гаях!..”, “Не бував ти у наших краях, Бо відтіль не таким би вернувся!”, “Що не можуть без пісні і нивки зорати!”. Риторичні питання:  «Чув про степ, що ген-ген простягнувся?»Повтори: «Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших краях». У вірші «Не бував ти у наших краях!» Павло Тичина звертається до вигаданого співбесідника. Ліричний герой говорить про свій улюблений степ, де небо без краю, де високі козацькі могили-кургани, де живуть мужні, працьовиті й співучі люди. Саме в них треба вчитися бути стійкими в життєвих випробуваннях, любити свою батьківщину.

Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Збереглися переклади Павла Тичини на українську мову з сорока мов світу. Одна з останніх світлин поета. Останні роки свого життя Павло Григорович прожив у КиєвіПавло Григорович Тичина помер 16 вересня 1967 року і був похований на Байковому кладовищі в м. Києві. Надгробок над його могилою був зроблений відомим українським скульптором В. Бородаєм за проектом архітектора О. Ігнатенко. Творча спадщина Павла Григоровича Тичини, талановитого поета, ученого-літературознавця, публіциста, перекладача, як і раніше, не залишає байдужими численних шанувальників, а ліричні вірші поета, пронизані тонким почуттям прекрасного, назавжди увійшли в скарбницю світової літератури.