«Педагогічна культура викладача» методичні рекомендації: Методична розробка / Укладач Шморгун С.С  – Лозова. ЛФ ДХАДК, 2019, – 18 с.

«Педагогічна культура викладача» методичні рекомендації містять розгорнуті відповіді на такі питання: педагогічна культура, зовнішній вигляд викладача, поведінка викладача в аудиторії, професійна педагогічна етика, педагогічний такт.

Розробка призначена для викладачів та методистів ВНЗ І-ІІ р.а.

«Педагогічна культура викладача» методичні рекомендації розглянуто і затверджено на засіданні методичної ради Лозівської філії ХДАДК.

ЗМІСТ

1.   Педагогічна культура         5

2.   Зовнішній вигляд викладача        6

3.   Поведінка викладача в аудиторії 7

4.   Професійна педагогічна етика      10

5.   Педагогічний такт     11

Література                                                                                                             17

1. ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА

«Мудрий - хто знає потрібне, а не багато».

Есхіл

Педагогічна майстерність викладача безпосередньо поєднана із загальною, технічною та педагогічною культурою.

Під педагогічною культурою розуміється ступінь досконалості в оволодінні педагогічною діяльністю, досягнутий рівень розвитку особистості людини як викладача. Педагогічна культура є специфічним проявом загальної культури в умовах навчально-виховного процесу.

Основним у педагогічній культурі є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, досягнутий високий рівень розвитку як професіоналапедагога, сукупність основних професійно важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність викладача втрачає своє гуманне «забарвлення» й ефективність. У культурного викладача поєднуються ерудиція, широкий кругозір, інтелігентність, моральна чистота, чуйність, творчість, гармонія раціонального й емоційного, етичного й естетичного, тому що лише за таких умов «знання стають матеріальною силою».

Здійснюючи стимулюючий вплив, педагогічна культура одночасно виражає і ступінь професійного розвитку викладача, і основні вимоги до його поведінки й діяльності.

Складовими педагогічної культури є:

ü педагогічна          спрямованість

ü постійна спрямованість на самовдосконалення.

Важливою складовою частиною культури викладача є його спрямованість на економію праці, що забезпечує максимальні кінцеві результати за мінімальних затратах. Це питання наукової організації праці.

Багатовіковим досвідом доведено, що особистий приклад викладача залишає слід у молодих людей на все життя. Саме культурність і висока моральність роблять викладача особистістю. Викладач повинен мати гостре відчуття істинно нового, вміння «вдивлятись у майбутнє», готувати своїх вихованців до життя у майбутньому.

Викладач повинен бути уважним до студентів, уміти з ними спілкуватись, установити товариські стосунки, не принижувати їхню гідність. У навчальному закладі повинні панувати взаємодія і співробітництво викладачів і студентів. 

Оцінка роботи викладача керівництвом навчального закладу буде неповною, якщо вона не враховує оцінки його студентами, які даються при спеціальному анкетуванні.

2. ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ВИКЛАДАЧА

«В одежі намагайтеся бути елегантним, але не франтом; 

ознака елегантності – пристойність,  а ознака франтівства – надмірність».

Підтягнутість – ознака внутрішньої організованості, зібраності, дисциплінованості. Естетика осанки, ходи справляє виховний вплив на студентів. Зрозуміло, зовнішній вигляд лише відбиває духовний зміст людини. Якщо особа «пуста», то ніякі заучені манери і зовнішній лоск не прикриють її нікчемності. 

У зовнішності людини відбивається єдність форми і змісту. Одяг, зачіска, манери і хода мають відповідати етичним і естетичним нормам.

Викладач повинен мати відповідний зовнішній вигляд:

ü акуратно одягнений і зачесаний;

ü
зібраний;

ü бездоганно начищене взуття;

ü у викладача охайна зачіска та вуса (якщо є), він поголений;

ü помірне вживання парфумів;

ü естетичний вигляд особистих речей викладача («дипломата»,

авторучки, записів);

ü при роботі на техніці викладач не забуває про охайність зовнішнього

вигляду;

ü вимоги до студентів шодо зовнішнього вигляду.

Зовнішній вигляд не нейтральний. Він завжди справляє враження на оточуючих. Охайність викладача - приклад для наслідування студентами.

Сприйняття викладача студентами залежить від його поведінки в аудиторії, від уміння слухати, тактовності тощо. Культура поведінки викладача проявляється через такі якості, як ввічливість, заснована на повазі до людей, точність, звичка не запізнюватися, виконувати дану обіцянку вчасно, обов'язковість, надійність та ін.

Моральна культура поведінки викладача – це спосіб відбиття внутрішнього морального змісту людини в її зовнішніх проявах.

Поведінка і манери викладача триматися перед аудиторією складають важливу частину педагогічної майстерності.

Елементи культури поведінки викладача в аудиторії:

ü    вхід до аудиторії одразу ж після дзвінка;

ü    контроль за виконанням обов'язків черговим навчальної групи;

ü    викладач не постійно знаходиться за кафедрою, зрідка ходить поміж столами студентів;

ü    викладач тримається за кафедрою прямо, не спирається на неї; у випадку втрати контакту з аудиторією (неуважність, заняття сторонніми справами) своєчасна зміна стилю і темпу ведення заняття, використання нових аргументів, жартів, конкретних прикладів, фактів, наочних навчальних посібників, ТЗН;

Викладач не стане майстром своєї справи, якщо не буде вимогливим до себе і до людей, уважним і чуйним.

Основою контакту з аудиторією є природність поведінки викладача. Чим щирішим буде кожен жест, кожна інтонація, тим швидше установиться контакт з аудиторією. Але ця природність - результат великої роботи, ретельної підготовки. Внутрішнім ворогом викладача є хвилювання. Нервова напруга спричиняє м'язову скутість у всьому організмі людини, у тому числі у дихальній системі й голосовому апараті. Слід навчитись володіти своїм тілом.

Рухи, жести, міміка природно доповнюють думки, почуття, переживання викладача, оживляють мову. Зовнішній вигляд викладача як прояв його моральної культури залежить і від жестів:

ü    добре, якщо вони виразні, але стримані;

ü    помірні жести та міміка, рівна емоційна поведінка викладача (посмішка, жарти тощо);

ü    всі рухи викладача природні, вони не відволікають увагу від сприйняття матеріалу;

ü    жестикуляція помірна, не кожна фраза підкреслюється жестом, а

лише у випадку відчуття потреби в цьому індивідуальний підхід до студента; позитивний настрій; рівна, спокійна поведінка, посмішка;

ü    відступи для «розрядження» обстановки (жарт, гумор, посмішка);

ü    спокійний тон висловлювань;

ü    уміння змінити поганий настрій на бадьорий діловий тон, не

допускати зривів.

Пряме звернення викладача до студентів, точна і гостра постановка запитання (проблеми) швидко і надовго установлює зворотний зв'язок з ними, породжує запитання у відповідь. Методи зворотного зв'язку можуть бути різноманітними. Цьому підпорядковані, наприклад, запитання студентам під час заняття. Відповіді дозволяють викладачу зробити об'єктивний висновок про розуміння ними навчального матеріалу. Крім того, такий контроль безпосередньо в ході самого заняття активізує навчання, підвищує вимогливість і допомагає організувати увагу студентів.

На занятті слід створювати творчу атмосферу, яка має сприяти вивченню навчального матеріалу.

Марк Твен (Семюел Ленгхорн Клеменс) пожартував: «Гарні манери – це організований захист зрілих людей від молоді»...

4. ПРОФЕСІЙНА ПЕДАГОГІЧНА ЕТИКА

Манери людини - це дзеркало,  в якому відбивається портрет її.

Иоганн В. Гете

Педагогічна етика вважає правильною критику, спрямовану на недолік, а не на його носія - особистість; критика повинна бути просякнута турботою про поліпшення справ і поведінки людини. При виборі форм і методів критики важливо враховувати морально-психологічні нюанси.

За своїм характером і змістом критика може бути авторитарною, безапеляційною, рекомендаційною, попереджувальною, такою, що підбадьорює, спонукає.

Вибір певної форми критики залежить від рівня розвитку колективу, від інтуїції та аналітичної майстерності тих, хто взяв на себе роль критика.

Успіх або невдача в цьому процесі призводять або до гармонії (наскільки це можливо) у стосунках, або до серйозних ускладнень із постійними конфліктами, які дуже заважають здійсненню навчально-виховного процесу.

5. ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ

                Специфічною     складовою     частиною     педагогічної     майстерності      є

Педагогічний такт викладача ґрунтується на врахуванні особливостей суб'єктів спілкування, дотриманні морально-етичних і професійних настанов. Це виявляється у стосунках і формах звертання, в умінні розмовляти, не зачіпаючи самолюбства студентів, умінні організувати їхню діяльність, перевіряти виконання завдань, в умінні помітити (чи не помітити) вихованця, а також у зауваженнях, в оцінних судженнях, в інтонації, в уміннях заохочувати і карати.

Такт проявляється у здатності викладача до самовладання, умінні не тільки стримувати свій поганий настрій, але й створювати мажор, ділову атмосферу в роботі, не допускаючи зривів.

Для реалізації задач педагогічного спілкування викладач повинен уміти оперативно орієнтуватися ,в обстановці спілкування, що постійно змінюється, правильно реагувати на ситуації, що виникають, використовувати мовний вплив для підсилення системи комунікації, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок з навчальною групою.

Прояви педагогічного такту на занятті:

                        ü стосунки     викладача    зі    студентами    повинні    будуватись     на

взаєморозумінні і взаємоповазі. їхній характер залежить, у першу чергу, від викладача;

О.М. Горький писав: «Потрібно, щоб мова була простою і точною - тоді вона красива і зрозуміла...».

Однією із специфічних вимог до викладача є вміння говорити, тобто відсутність дефектів мови і слів-паразитів у ній, уміння логічно і послідовно викладати свої думки. Викладач повинен володіти бездоганною технікою мови.

Крім широкого діапазону як по висоті, так і по силі використаних при розмові звуків, мова викладача має характеризуватися чіткою бездоганною дикцією, приємнім тембром і виразністю, інакше мовлення стає монотоннім, сухим, невиразним. Дикція - це правильне, чисте, чітке вимовляння звуків мови. У чіткості дикції проявляється і культура мови, і загальна культура викладача.

Дар слова складається зі здатності говорити не тільки чітко, зрозуміло, але й красиво та захоплююче. Цицерон Марк Тулій писав: «Красномовність – це світло, яке надає блиску розуму».

Не слід забувати, що студенти терпіти не можуть, коли їх змушують услухатися в те, про що йде мова, вони мають на це право, тому що від такої напруги швидко стомлюються.

Викладач повинен забезпечити нормальну гучність свого голосу у різних за розмірами і характером акустики приміщеннях. Гучність голосу повинна відповідати розмірам аудиторії, перебільшена гучність стомлює студентів, відносно тихий голос сприяє підтримці тиші і порядку в аудиторії. Професію викладача слід обирати при достатній сталості голосу. Інтенсивність голосу викладача повинна знаходитись у межах 65-74 децибели, гучність голосу середня.

Слід позбавитися бідної невиразної мови, виробити у себе чітку, коротку, грамотну мову з правильними наголосами. «Практично кожна нормальна людина, яка вміє мислити, може навчитись і добре говорити», - зазначив Іраклій Андронніков. Але для цього потрібно багато і постійно працювати, це процес практично нескінченний. Видима легкість, з якою виступають досвідчені викладачі, – це результат їхньої величезної повсякденної праці.

Важливо навчитись стислості висловлювань, закінченості думки. Багатослівність на завжди сприяє формуванню переконаності. Підтримати і навіть посилити увагу студентів допоможе стислість викладу, вилучення всього зайвого, що не стосується змісту теми. Не слід розпливчасто і довго говорити про деякі процеси й явища.

В усній мові нерідко тривалі пояснення не досягають мети. Потрібні чіткі й лаконічні формулювання, наявність їх уже говорить про обдарованість викладача. Станіслав Єжи Лец пожартував: «Будемо висловлюватися стисло, щоб закінчити фразу в цій же епосі».

Іноді викладач вважає, що чим більше доведень, тим ґрунтовніший доказ. У зв'язку з цим не зайво нагадати східний афоризм: «Він сказав мені один раз, і я повірив. Він сказав мені вдруге, і я завагався. Він сказав мені втретє, і я зрозумів, що він бреше».

Ознаки мовної майстерності:

ü  багата лексика;

ü  відсутність штампів (канцеляризмів, загальних і шаблонних фраз);

ü  ясність мови (чітка композиція, переконливі аргументи, простота і доступність;

ü  точність мови; логічність мови; граматична правильність мови; емоційність мови;

ü  уміле вживання термінів, уникання професійного жаргону; 

ü  при реагуванні на провину студента мова викладача інтонаційно

ü  використання пауз після постановки запитання, що дає змогу їх осмислити й обміркувати свою відповідь; об'єктивність оцінки відповіді;

ü  уміння висловлювати розпорядження, вказівки і навіть прохання без упрошування і зарозумілості;

ü  уважність, чуйність, доброзичливість, повага до студентів; 

ü  іронія та гумор без глузливості, що принижує гідність особистості;

ü 
педагогічний такт при оцінці неправильних (неточних) відповідей, підбадьорювання, схвалення вдалої діяльності студентів;

ü  тактовне виправлення студента лише в тому випадку, коли той почав роботу явно помилковим методом або йде неправильним шляхом;

ü  педагогічний такт при оцінні недопустимих дій студента; 

ü  спрямування        навчальної діяльності   в        потрібному          напрямі, підтримування ініціативи. 

Не слід дорікати тим, хто прагнув до самостійного судження, але допустив якісь промахи.

ü  використання коротких пауз як засобу виразності мови з метою

привернути увагу студентів (відновити тишу в аудиторії), а також продумати і сформулювати наступне речення;

ü  багатство і образність мови, використання епітетів, порівнянь тощо.

Слід зазначити, що навіть небагаті голосові дані можна суттєво розвинути, або, як кажуть, «поставити голос». Постановка голосу припускає розвиток таких його якостей і властивостей:

ü  милозвучність (наявність металевих відтінків і відсутність носових);

ü  широкий діапазон звучання від нижньої ноти до верхньої;

ü 
витривалість – здатність довго говорити, не стомлюючись; ü силу – здатність наповнити повноцінним звуком приміщення; ü гнучкість – здатність змінювати висоту і тембр голосу. 

Для розвитку голосу необхідно систематично виконувати спеціальні вправи.

Багатослівність викладача, неконкретність не можуть бути зразком для наслідування. Ольга Муравйова дала жартівливу пораду: «Якщо бажаєте, щоб Вас цитували, полегшіть людям задачу – кажіть одразу цитатами».

Викладач повинен бути взірцем для наслідування. Для цього викладач повинен добре знати матеріал дисципліни і вміти викласти його лаконічно і послідовно.

Література

1.                       Бабанський Ю. К. Оптимізація навчально-виховного процесу:

Методичні основи. – М.: Педагогіка, 1982. – 192с.

2.                       Волокітіна А. Море, сонце і … навчання (урок-естафета) // Дивослово. – 1999. - №6. – С. 26-27.

3.                       Гаврилова В.С. Мова. Суспільство. Особистість. Урок-конференція // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2004. - №22-23. – С. 17-19.

4.                      
Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. – К. :

Академвидав, 2004.

5.                       Іванов І. П. Енциклопедія колективних творчих справ. – М.:

Педагогіка, 1989. – 207с. 10 клас. – К. : Освіта, 1991.

6.                       Кларін М. В. Педагогічна технологія в навчальному процесі (Аналіз

зарубіжного досвіду). – М.: Знання, 1989. – 325с.

7.                       Кратасюк Л. Урок-конкурс // Дивослово. – 1998. - №4. – С. 56-57.

8.                       Онищук В. Типи, структура і методика уроку в школі. – К.:

Радянська школа, 1976. – 184с.