Педагогічна рада "Уміння спілкуватися - запорука професійної успішності педагогічного працівника"

Педагогічна рада

 «Уміння спілкуватися -  запорука професійної успішності педагогічного працівника»

 Вступ.

  Найяскравіше особистість розкривається у спілкуванні. «Скажи мені що небудь, щоб я тебе побачив»,  - звертався давньогрецький філософ Сократ до своїх учнів. У всі часи вчителя майстра вирізняє вміння налагоджувати спілкування з учнями та колегами, досягати взаєморозуміння з ними та вести за собою. А головним інструментом педагогічного впливу є мовлення, чіткість і естетичність якого  запорука успіху в мистецтві побудови діалогу. 

Спілкування присутнє у всіх видах людської діяльності. Але є ряд діяльностей, у яких спілкування фактор професійно-значущий, без якого діяльність не можлива. Такою є педагогічна діяльність, у якій спілкування виступає як категорія функціональна, як інструмент діяння. Учительська професія - професія публічна. Бути постійно серед людей, спілкуватися, впливати, час від часу опиняючись у несподіваних стресових ситуаціях, які вимагають негайного реагування, дуже нелегко. Практична діяльність педагога пов'язана з великою кількістю міжособистісних відносин: з дітьми, батьками, колегами.

Уміння ефективно спілкуватися  – це пазл, який складається з маленьких  частин, які людина протягом життя відшукує і складає в одну картинку, картинку під назвою «Успішне спілкування», які ці частинки? Як в собі їх розвивати?  Ми сьогодні з Вами  на засіданні педагогічної ради і розглянемо.

Я не стану виокремлювати що головне, що повинно бути на першому місці, всі ці складові однаково важливі для ефективного спілкування, тож ми просто починаємо збирати пазли в одну єдину картину спілкування!

Вправа «Склади ПАЗЛ»

Учасника пропонується самостійно заповнити пазл , які на їх точку зору є основні складники ефективного спілкування 

Основна частина

Без чого не можливе ефективне педагогічне спілкування, звісно без ораторського мистецтва - це наш перший пазл.

Для досягнення майстерного рівня взаємодії з учнями, учителеві варто опановувати прийоми ораторського мистецтва і риторики. У минулому столітті російський фахівець з ораторського мистецтва Євген Адамов сформулював шість вимог до успішного оратора, які назвав «шість Е», а саме:

•  Ерудиція;
• Енергія;
• Емоційність;
• Експресивність;
• Етика;
• Естетика.

 Найважливішою якістю оратора є  ерудиція. Ерудиція - це  знання про предмет, а також загальнокультурний рівень оповідача. Емоційність - здатність захоплювати слухачів, змушувати їх переживати те про що йдеться. Слова,  що не викликають в аудиторії образів стомлюють. .

Виразність мовлення, його образність, уміле і доцільне використання стилістичних та риторичних засобів, як-от приказок, прислів’їв, афоризмів,  цитат тощо – складові Експресивного ораторського виступу. Безумовно обазне мовлення вчителя є запорукою уваги та позитивного ставлення до нього учнів, тож необхідно усіляко урізноманітнювати мовлення та дбати щоб воно було Енергійне.

  Етична складова  - це відсутність запізнень, порушень регламенту, недоброзичливого ставлення до реплік та запитань аудиторії, ігнорування інтересів  та запитів слухачів. Тільки за таких умов учитель реалізує морально-етичну складову педагогічного спілкування.

Успіх ораторського виступу забезпечує не тільки його зміст, але й цікава, естетично приваблива форма подання матеріалу. Тут у пригоді вчителю стануть елементи театральної педагогіки, зокрема, педагогічного артистизму. Те що Станіславський називав «Внутрішнім баченням», знадобиться вчителю оратору, щоб «прожити» той матеріал, який він викладає. Необхідна також чітка дикція, яку називають вічливістю актора, та не менш важливою вона є і для вчителя.

 

Наступний пазл нашої картини  це

«Я - висловлювання»

під час комунікації, здавалося б, однозначна інформація сприймається по-різному, що спричиняє непорозуміння, виникнення напруження, а отже, небезпеку конфлікту.

А вчителеві необхідно вміти доносити інформацію до опонента так, щоб опонент сприймав її адекватно. Найчастіше в складних, напружених ситуаціях ми висловлюємо різкі, негативні судження на адресу вихованців (а часом і колег): «Ви завжди поводитеся так...», «Як завжди — ти не готовий...» На такі висловлювання дитина зазвичай відповідає запереченням, образою, захистом.

На відміну від «Ти-висловлювання», «Я-висловлювання» характеризується описом власних почуттів і переживань щодо конкретної ситуації, безоцінною характеристикою поведінки дитини. Висловлюючи свої почуття без наказу, осуду або догани, учитель надає дитині можливість самостійно прийняти рішення, ураховуючи переживання дорослого. Інакше кажучи, «Я-висловлювання» передає іншій людині ваше ставлення до певного предмета без оцінювання.

Для цього потрібно:

• об'єктивно описати подію, ситуацію без експресії, що викликає напруження («Коли я бачу, що...», «Коли це відбувається...»);
• описати свою емоційну реакцію, точно назвавши своє почуття в цій ситуації («Я почуваюся...», «Я засмучуюся...», «Я не знаю, як реагувати...»);
• пояснити причини цього почуття й висловити свої побажання («Через те, що я не люблю...», «Мені б хотілося...»);
• уявити якнайбільше альтернативних варіантів («Можливо, тобі варто зробити так...», «Наступного разу зроби...»);
• навести додаткову інформацію партнерові щодо проблеми (пояснення).

Приклади «Ти-висловлювань» і «Я-висловлювань»

«Ти-висловлювання»	«Я-висловлювання»
«Ти ніколи мене не слухаєш!»	«Коли я бачу, що ти не слухаєш мене, мені неприємно, адже я говорю важливі речі. Будь ласка, будь уважнішим до того, що я кажу»
«Чого ти весь час розмовляєш паралельно зі мною?»	«Мені складно говорити, коли хтось розмовляє одночасно зі мною. Якщо в тебе є запитання — постав його. Можливо, якщо ти уважно послухаєш мене, у тебе виникне менше запитань»
«Постійно ти грубіяниш!»	«Коли ти некоректно розмовляєш зі мною, я дратуюся й не хочу більше з тобою спілкуватися. Я гадаю, ти можеш ставитися до мене поважніше. У свою чергу намагатимуся бути терпимішою»
«Ти завжди жахливо поводишся!»	«У цій ситуації ти поводився некрасиво. Мене обурює така поведінка. Ти вмієш бути іншим, тому, будь ласка, наступного разу будь стриманішим»
«Ти завжди без дозволу береш журнал зі столу!»	«Коли з мого столу без дозволу беруть речі, зокрема журнал, мені неприємно. Можливо, я хотіла із ним попрацювати найближчим часом. Тому я не проти, щоб ти брав журнал, але спершу запитай у мене, чи можна це зробити»

 

Ведучий пропонує придумати «Я»-висловлювання для таких ситуацій

1.           Двоє учнів у класі розмовляють під час вашого уроку
2.           Ваші дидактичні матеріали позичив колега й обіцяв віддати їх наступного дня. Через два дні, коли ви готувались до уроку, виявилося що вони  не  повернені.
3.   Друг (подруга) попросив(ла) у тебе одяг і порвав(ла) його.
4. Ваша дитина пописала ручкою зошит Вашого учня.
5.         Учитель незаслужено звинуватив тебе в тому, що ти списав(ла) кон­трольну в сусіда.
6.         Тренер сказав, що ти пропускаєш тренування, тому він відраховує тебе з команди.

Обговорення:

•    Які висловлювання ми переважно використовуємо у повсякденному житті?
•    Чи важко Вам було оперувати «Я - повідомленнями»?
•    Чому це важко було робити?
•    Що ви відчували, коли до Вас зверталися з «Я - повідомленням»

 

Висновок. такий тип вираження своїх думок сприяє профілактиці конфліктів, що, у свою чергу, покращує

взаємодію в педагогічному колективі та сприяє особистісному зростанню вчителя

 

Якось до Сократа привели учня. Юнак дуже хотів опанувати науку, що межує з мистецтвом - науку красномовства. Поговоривши з ним, Сократ забажав подвійну платню.

Чому подвійну? – запитав учень.

Тому що мені доведеться навчити тебе двом наукам – відповів філософ, - говорити й мовчати.

Наступною невід’ємною складової ефективного спілкування є –  вміння слухати, або як його називають активне слухання

 

Для початку я б хотіла провести з вами одну стару дитячу гру «Зіпсований телефон». Пропоную вийти до мене 5 учасників. Завдання першому учаснику протягом 30 с. розглядаєш малюнок (Додаток) а далі передаєш інформацію наступному хто зайде в аудиторію. Завдання для спостерігачів бути уважними глядачами.

Запитання для обговорення:

1. Що відбулося з інформацією?
2. Як відбувалося прийняття інформації від співрозмовника?
3. Чи були уточнювальні запитання, перефразування?

Однією з найскладніших професійних навичок педагога  є його уміння слухати  слухати і чути, що говорить учень, колега, представник адміністрації, батьки і те, що він говорить, зрозуміти й прийняти, не засуджуючи й не оцінюючи.

Слухання - це процес, в ході якого встановлюються зв'язки між людьми, виникає відчуття взаєморозуміння, яке робить ефективним будь-яке спілкування. Слухання вимагає певних навичок, яким необхідно навчитися вчителю, так як процес слухання займає істотну частину його життя.

Розрізняють декілька видів слухання: активне, пасивне, емпатичних.

Активне слухання - вид слухання, коли на перший план виступає відображення інформації. До нього відносяться постійні уточнення тієї інформації, яку хоче донести співрозмовник, шляхом задавання уточнюючих питань.

Продуктивні прийоми активного слухання

• Перефразування (луна-техніка).

Сутність: повернути співрозмовнику його висловлювання (одну або кілька фраз), сформулювавши їх своїми словами. Почати можна так: «Як я Вас зрозумів ...»,« На Вашу думку ...», «Іншими словами, Ви вважаєте ...».

Головна мета «луна-техніки» - уточнення інформації

• Резюмування.

Ця техніка передбачає відтворення слів партнера в скороченому вигляді, короткий формулювання самого головного, підбиття підсумку. «Якщо тепер підсумувати сказане Вами, то ...».

Резюмування допомагає при обговоренні, розгляді претензій, коли необхідно вирішити які-небудь проблеми. Воно особливо ефективно, якщо обговорення затяглося, йде по колу або виявилося в глухому куті.

• Розвиток ідеї.

Ця техніка відрізняється від попередніх тим, що висловлювання співрозмовника не просто перефразується або резюмується, а робиться спроба вивести з нього логічний наслідок, висунути припущення про причини почутого. Ця техніка дозволить уточнити сенс сказаного, швидко просунутися в бесіді вперед, дає можливість отримати інформацію без прямих запитань. Але слід уникати поспішності у висновках і вживати некатегоричного формулювання і м'які тони.

Активне слухання незамінне в конфліктних ситуаціях, коли співрозмовник веде себе агресивно або демонструє свою перевагу. Це дуже хороший засіб заспокоїтися, налаштуватися, якщо виникає бажання надерзіть партнеру, розвинути почався конфлікт.

Буває, що доводиться слухати людину, що перебуває в стані сильного емоційного збудження. У цьому випадку прийоми активного слухання не спрацьовують. У такому стані людина не контролює свої емоції, не здатний вловлювати зміст розмови. Йому треба тільки одне - заспокоїтися, прийти в стан нормального самоконтролю, і тільки потім з ним можна спілкуватися. У таких випадках ефективно працює прийом пасивного слухання.

Пасивне слухання - уміння дати зрозуміти співрозмовнику, що він не один, слухають, розуміють і готові підтримати. Краще за все при цьому діють так звані «угу-реакції»: «так-так», «угу-угу», «ну, звичайно», кивання головою.. Головне в цьому виді слухання:

• не мовчати, тому що глухе мовчання у будь-якої людини викликає роздратування, а у порушеної людини тим більше;
• не ставити уточнюючих питань, тому що це тільки викличе у відповідь вибух обурення;
• не говорити партнерові: «Заспокойся, не хвилюйся, усе буде гаразд» - він цих слів адекватно зрозуміти не може, вони його обурюють, йому здається, що його проблему недооцінюють, що його не розуміють. Іноді в таких випадках корисно «підлаштуватися» до партнера, повторити його слова, емоції, рухи, тобто вести себе так, як він, розділяти її почуття. Але робити це потрібно щиро, у противному випадку повторення дій буде оцінений як знущання над його почуттями.

Емпатичне слухання дозволяє переживати ті почуття, які переживає співрозмовник, відображати їх, розуміти емоційний стан співрозмовника і розділяти його. При емпатичних слухання не дають порад, не прагнуть оцінити мовця, не критикують, не повчають. Саме в цьому і полягає секрет хорошого слухання - такого, яке дає іншій людині полегшення і відкриває йому нові шляхи для розуміння самого себе.

Правила емпатичних слухання:

• Необхідно налаштуватися на слухання: на час забути про свої проблеми, звільнити душу від власних переживань і постаратися відійти від готових установок і упереджень щодо співрозмовника. Тільки в цьому випадку можна зрозуміти, що відчуває співрозмовник, «побачити» його емоції.
• У своїй реакції на слова партнера необхідно в точності відобразити переживання, почуття, емоції, які стоять за його висловом, але зробити це так, щоб продемонструвати співрозмовнику, що його почуття не тільки правильно зрозуміло, але й прийнято.
• Необхідно тримати паузу. Після вашої відповіді співрозмовника зазвичай треба помовчати, подумати, щоб розібратися у своєму переживанні.
• Необхідно пам'ятати, що емпатичних слухання - не інтерпретація прихованих від співрозмовника таємних мотивів його поведінки. Треба тільки відобразити почуття партнера, але не пояснювати йому причину виникнення цього почуття. Зауваження типу: «Так це у тебе від того, що ти просто заздриш своєму другові» або «Насправді тобі хотілося б, щоб на тебе весь час звертали увагу» не можуть викликати нічого, крім відповідної агресії та захисту.
• У випадках, коли партнер збуджений і бесіда складається таким чином, що партнер говорить «не закриваючи рота», а ваша розмова носить досить довірчий характер, зовсім не обов'язково відповідати розгорнутими фразами, досить просто підтримувати партнера вигуками, короткими фразами типу «так-так» , «угу», кивати головою або повторювати його останні слова.
• Методика емпатичних слухання застосовна тільки в тому випадку, коли людина сама хоче поділитися якимись переживаннями. У випадку ж, коли він задає звичайні запитання на кшталт: «А ви не знаєте, що означає те-то?» Або ж просто не хоче говорити з вами, а ви б дуже хотіли обговорити з ним що-небудь, застосування емпатичних слухання просто неможливо .

Емпатичних слухання забезпечує краще розуміння вчителем дитини, допомагає нейтралізувати наявну у вчителя схильність до оцінки. Прагнення багатьох вчителів слухати іншу людину не стільки з метою вслухатися в те, що він їм повідомляє, скільки з метою оцінити його, часто ставати причиною комунікативних бар'єрів.

 

Наступною невід’ємною складової ефективного спілкування є використання засобів невербального спілкування.

Увага на екран  (перегляд відео)

Спілкуючись з учнями, вчитель значну частину інформації щодо їх емоційного стану, намірів, ставлення до чого-небудь отримує не зі слів учнів, а з жестів, міміки, інтонації, пози, погляду, манери слухати. 

 Слід зазначити, що даний аспект педагогічного спілкування перебував у полі зору  А.С.Макаренко писав, що для нього, у його практиці, «як і для багатьох досвідчених вчителів, такі« дрібниці »стали вирішальними: як стояти, як сидіти, як підвищити голос, посміхнутися, як подивитися» ^. Однак тільки останнім часом він став все більше привертати увагу дослідників феномена спілкування.

Загальноприйнято, що у взаємодії вчителя з дітьми, як, втім, будь-яких суб'єктів спілкування, невербальне спілкування здійснюється по декількох каналах:

міміка;

дотик;

жест;

дистанція спілкування;

візуальне взаємодію;

інтонація.

Зупинимося на розгляді кожної зі складових процесу невербальної взаємодії в системі «вчитель-учень».

Як було сказано вище, мімічна сторона спілкування вкрай важлива - по обличчю людини можна іноді дізнатися більше, ніж він може або хоче сказати, а своєчасна посмішка, вираз упевненості в собі, схильності до спілкування можуть істотно допомогти у встановленні контактів ^6.

Практично нескінченне різноманіття мімічних рухів і їх поєднань дає можливість педагогу висловити свій емоційний стан і відношення до певного учня, його відповіді або вчинку: відобразити інтерес, розуміння або байдужість і т.д . А. С. Макаренко писав з цього приводу наступне: «Не може бути гарним вихователь, який не володіє мімікою, не може дати своєму обличчю необхідного виразу або стримати свій настрій» ^7.

Ряд досліджень показують, що учні віддають перевагу вчителям з доброзичливим виразом обличчя, з високим рівнем зовнішньої емоційності. При цьому наголошується, що надмірна рухливість м'язів очей або особи, як і млява їх статичність, створює серйозні проблеми в спілкуванні з дітьми.

Наступний канал невербального спілкування - дотик, що позначається іноді як тактильна комунікація.  За допомогою дотику можна привернути увагу, встановити контакт, висловити своє ставлення до дитини. Вільне пересування вчителя на уроці по класу полегшує використання цього прийому. Не перериваючи уроку, він може повернути до роботи відвернувшись учня, торкнувшись його руки, плеча; заспокоїти порушеної; відзначити вдалий відповідь.

Однак у багатьох дітей дотик може викликати настороженість. У першу чергу, це буває у дітей, для яких скорочення психологічної дистанції створює незручності та пофарбовано тривогою. Неприємними виявляються «позаурочні» дотику, оскільки залишають у дитини неприємний осад і надалі змушують уникати вчителя. Неприємно дотик, несе відтінок тиску, сили.

Особливе місце в системі невербального спілкування вчителя займає погляд, яким він може висловити своє ставлення до учню, її поведінки, задати питання, дати відповідь і т.д.

Вплив погляду вчителя залежить від дистанції спілкування. Погляд здалека, зверху вниз, дозволяє вчителю побачити відразу всіх учнів, але не дає можливості вдивлятися в кожного з них окремо. Вплив погляду, тим сильніше, чим ближче до вчителя знаходиться дитина.

Важливе значення має і дистанція спілкування. 

Спостерігаючи за роботою вчителя на уроці, можна помітити, що зона найбільш ефективного контакту - це перші 2-3 парти. Саме перші парти потрапляють в особисте або навіть інтимну (якщо вчитель стоїть впритул біля учнів) зону протягом майже всього уроку. Інші учні, як правило, знаходяться на публічному відстані від вчителя Якщо педагог невимушено переміщається по класу, то він, змінюючи дистанцію, досягає  різноманітності і рівності в спілкуванні з кожною дитиною.

Особливе місце в системі невербального спілкування вчителя займає система жестів. Жестикуляція педагога є для учнів одним з індикаторів його відносин до них. Жест має властивість «таємне робити явним», про що вчитель завжди повинен пам'ятати.

Характер жестів вчителя з перших хвилин створює певний настрій у класі. Дослідження підтверджують, що якщо рухи вчителя поривчасті і нервові, то в результаті замість готовності до уроку виникає стан напруженого очікування неприємностей.

Спільна діяльність вчителя і учнів передбачає не тільки вплив учителя, але й обов'язкову зворотний зв'язок. Саме за допомогою жесту вчитель часто «включає» її (зі знаком запитання кивок головою, що запрошують жести і т.д.), підвищує її інтенсивність (жести схвалення, оцінки), або завершує контакт. Жест виступає важливим компонентом зворотного зв'язку, без розуміння якого не може адекватна оцінка вчителем стану учня, його ставлення до педагога, однокласникам і т.д.

У спілкуванні вчителя з учнями велике значення має і тон мови. За твердженням науковців ^, інтонація при спілкуванні дорослих може нести до 40% інформації. Однак при спілкуванні з дитиною вплив інтонації збільшується.

У інтонації виявляються ті переживання, які супроводжують мова вчителя, звернену до дитини, і він реагує на них. Дитина дивно точно дізнається з інтонації ставлення до нього дорослих, він володіє винятковим «емоційним слухом», розшифровує не тільки зміст, сенс сказаних слів, а й ставлення до нього з боку інших.

При сприйнятті слів дитина спочатку реагує на інтонацію відповідним дію і лише потім засвоює зміст сказаного. 

Вправа, що називається: «Інтонація». Вимовити по черзі фразу з новою інтонацією: «Розумник! Молодець!» - із вдячністю, із захватом, іронічно, засмучено, гнівно. «Я цього ніколи не забуду» - із вдячністю, з образою, із замилуванням, гнівно. «Ви зрозуміли мене?» - доброзичливо, офіційно, з роздратуванням, з погрозою. «До зустрічі!» - тепло й ніжно, холодно й сухо, рішуче, байдуже, грізно.

Таким чином, можна зробити висновок - невербальний аспект спілкування займає значне місце в процесі взаємодії вчителя з дітьми. Для того, щоб полегшити свою роботу, вчитель повинен вміти спілкуватися з дітьми навіть не розмовляючи, повинен брати до уваги не тільки мова учня, а й кожен його жест, погляд, кожен рух, у свою чергу строго контролювати своє невербальна поведінка.

Наступна складова ефективного спілкування є  комунікативна толерантність

           Наступний наш пазл – це  «Комунікативна толерантність». Комунікативна толерантність - це характеристика ставлення особистості до людей, що показує ступінь переносимості нею неприємних і неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей і вчинків партнерів по взаємодії. Повсякденне спілкування свідчить про різноманітний прояв комунікативної толерантності: одні люди дуже терпимі до навколишніх, інші вміють дуже добре приховувати ворожість до партнерів, треті здатні силоміць змусити себе не зважати на неприємні властивості іншого. У механізмі комунікативної толерантності вирішальну роль відіграє сумісність або несумісність однойменних якостей партнерів - інтелекту з інтелектом, характеру з характером, звичок зі звичками, темпераменту з темпераментом. Інакше сказати, партнери зіставляють і оцінюють якості один одного на рівні окремих підструктур особистості. Комунікативна толерантність проявляється в тих випадках, коли людина або не бачить особливих розходжень між підструктурами своєї особистості й особистості партнера, або не відчуває негативних переживань із приводу розходжень.

Таким чином, чим менше неприємних і неприйнятних для себе розходжень знаходить одна людина в іншій, тим вите в неї рівень комунікативної толерантності - тим рідше вона засуджує індивідуальність іншої або дратується із приводу її відмінних рис. Чим яскравіші негативні переживання людини із приводу своєрідності іншої людини щодо здатності приймати її, стримувати невдоволення й т.

. Вправа «Згода, незгода, оцінка»

 Педагог-тренер об'єднує учасників у три підгрупи, кожній з яких дає аркуш А3 й картку із завданням.

Варіанти завдань:

1. Складіть перелік слів і виразів, за допомогою яких ви висловлюєте згоду.
2. Складіть перелік слів і виразів, за допомогою яких ви висловлюєте незгоду.
3. Складіть перелік слів і виразів, за допомогою яких ви висловлюєте оцінку дій або вчинків іншого.

Кожна група по черзі презентує результати своєї роботи, після чого педагог-тренер пропонує учасникам визначити і назвати ті вирази, які, на їхню думку, можна використову­вати при толерантному спілкуванні (педагог-тренер під­креслює їх на плакатах).

Запитання для обговорення:

-   чим була цікава для вас ця робота?

 

 

 

 

Наступною складовою ефективного спілкування є -  конструктивна критика

Конструктивна критика — це критика, що прагне зробити критиковане кращим!

 Критика вжитті трапляється досить часто. Інколи критикуємо ми, а інколи — нас. Критика може містити силу-силенну корисної інформації, «може, навпаки, викликати відразу. Усе залежить від того, наскільки конструктивною вона є. Уміти оцінювати критично та конструктивно — Справжня майстерність, так само, як і вміння вислухати критичну оцінку й отримати з неї максимум корисної інформації.

Конструктивна критика спрямована на те, щоб усунути недоліки, виправити  помилки, покращити результат у майбутньому.

Головна риса конструктивної критики — акцент на перспективі, позитивному потенціалі.

Правила конструктивної критики:

1. Не переходьте на особистість.
2. Говоріть про найголовніше. Акцентуйте увагу тільки на основних деталях.
3.  Подумайте, що мало б реальну цінність, якби ви були слухачем.
4.  Не говоріть занадто багато, дайте слухачеві змогу проаналізувати ваші

думки.

5.  Зберігайте баланс білого та чорного
6.   Розпочніть із позитиву і підкресліть сильні сторони, які потрібно з зберегти. Потім зверніть увагу на негативні моменти й обов'язково запропонуйте шляхи для покращення ситуації. Завершуйте позитивним твердженням.
7.   Говоріть конкретно. Загальні фрази не надто корисні, тому намагайтеся використовувати конкретні приклади для підтвердження вашої думки.
8.   Пропонуючи певні рішення, подавайте декілька варіантів, щоб слух мав більший вибір.
9.   Будьте реалістом. Говоріть лише про ті речі, які можна змінити.
10. Не дратуйте слухача критикою моментів, які йому непідконтрольні
11. Уникайте вживання слів «завжди» або «ніколи».
12. Говоріть від свого імені.
13. Обирайте вдалий час. Відчувайте ситуацію — інколи критичну оцінку  варто притримати, а інколи затримка може бути задорогою.

Вправа «Моделі конструктивної критики»

Ведучий вивішує на дошці моделі конструктивної критики:

•    +- +(позитив — хиба — позитив);
•    - + (хиба — позитив).

Учасники об'єднуються в чотири групи. Першим двом групам ведуча

пропонує таку ситуацію: вчителька критикує твір, який написала учениця Одна група розігрує ситуацію за першою моделлю, друга — за другою Аналогічно дві наступні групи працюють із такою ситуацією: керівник критикує звіт, написаний підлеглим. Спочатку групи обговорюють ситуацію між  собою, визначаються з ролями, а потім розігрують її на всю групу.

Обговорення:

• Як почувалися учениця і співробітник, вислуховуючи критику?
• Якщо критика була необгрунтована, без позитивних моментів, як ви почувалися?
• Яка модель підходить вам особисто?
• Ви будете використовувати ці моделі?

І ОСТАННІЙ ПАЗЛ НА СЬОГОДНІ – ЦЕ МОДЕЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ!

Стиль педагогічного спілкування — це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їх батьками, колегами по роботі. Залежить він від особистісних якостей педагога та комунікативної ситуації. До особистісних якостей належать ставлення вчителя до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.

У стилі спілкування знаходять своє вираження:

•   особливості комунікативних можливостей учителя;

•   характер взаємовідносин педагога і вихованців, що склався;

•   творча індивідуальність педагога;

•   особливості учнівського колективу.

Стиль значною мірою впливає на систему та ефективність викладання: забезпечує готовність учнів до сприймання знань, допомагає зняти психологічний бар'єр віку і досвіду, наближає учнів до вчителя

Назва моделі	Особливості	Психологічний висновок
Модель дикторська («Монблан»)	Педагог ніби відсторонений від тих, кого навчає, він літає над ними, перебуваючи в царстві знань. Учні для нього - лише безлика маса слухачів. Ніякої особистісної взаємодії. Педагогічні функ­ції зведені до інформативного повідомлення	Відсутність психологічного контакту, а звідси - безініціа­тивність і пасивність учнів.
Модель неконтактна («Китайська сті­на»)	Між учителями і учнями існує слабкий зворотний зв'язок через довільно або ненавмисно зведений бар'єр спілкування. У ролі такого бар'єра можуть виступити відсутність бажання до співпраці; інфор­маційний, а не діалоговий характер уроку.	Слабка взаємодія з учнями, а з їх боку - байдуже ставлення до педагога.
Модель диферен­ційованої уваги («Локатор»)	Заснована на вибіркових відносинах з учнями. Педагог орієнтований не на весь клас, а лише на частину, наприклад на талановитих учнів. Одні­єю з причин такої моделі спілкування на уроках може бути невміння поєднати індивідуалізацію навчання з фронтальним підходом.	Порушується цілісність акту взаємодії в системі «педагог- клас»
Модель гіпорефлексивна («Тетерев»)	Полягає в тому, що педагог у спілкуванні ніби замкнений сам на собі: його мовлення здебіль­шого монологічне. Розмовляючи, він чує лише самого себе те ніяк не реагує на слухачів. Навіть у спільній трудовій діяльності такий педагог поглинений своїми ідеями й виявляє емоційну глухоту до оточуючих.	Практично відсутня взаємодія між учителем і учнями. На­вчально-виховний вплив представлений формально.
Модель гіперрефлексивна («Гамлет»)	Педагог стурбований не стільки змістовним аспек­том взаємодії, скільки тим, як він сприймається оточуючими. Міжособистісні стосунки мають для нього домінуюче значення. Він сумнівається в дієвості своїх аргументів, у правильності вчинків, гостро реагує на нюанси психологічної атмосфери класу, приймаючи їх на свій рахунок.	У такій моделі поводження часто кермо влади опиняється в руках школярів, а педагог займає ведену позицію у сто­сунках.
Модель негнучкого реа­гування («Робот»)	Взаємини педагога з учнями будуються за твер­дою програмою, де чітко дотримуються цілі й завдання заняття, дидактично виправдані мето­дичні прийоми, наявна бездоганна логіка викла­ду й аргументація фактів, відшліфовані міміка й жести, але педагог не має почуття розуміння мінливих ситуацій спілкування. Він не враховує педагогічну дієвість, склад і психічний стан уч­нів, їх вікові та індивідуальні особливості.	Характерний низький коефі­цієнт педагогічної взаємодії
Модель авторитарна («Я сам»)	Навчально-виховний процес цілком фокусується на педагогові. Від нього йдуть питання й відпо­віді, судження й аргументи. Практично відсутня творча взаємодія між ним і класом. Однобічна активність педагога придушує будь-яку особисту ініціативу з боку учнів, які усвідомлюють себе лише як виконавців, чекають на інструкції до дії. До мінімуму знижується їхня пізнавальна й сус­пільна активність.	Виховується безініціативність школярів, губиться творчий характер навчання, спотво­рюється мотиваційна сфера пізнавальної діяльності.
Модель активної взаємодії («Союз»)	Педагог постійно перебуває в діалозі з дітьми, заохочує ініціативу; легко схоплює зміни в пси­хологічному кліматі класу і гнучко реагує на них. Переважає стиль дружньої взаємодії зі збе­реженням рольової дистанції. Навчальні, органі­заційні й етичні проблеми, що виникають, твор­чо розв'язуються спільними зусиллями.	Така модель уважається най­більш продуктивною.

 

 

А зараз я пропоную Вам повернутися до пазлів які ви створювали на початку нашого засідання. Чи всі пункти ви внесли до своїх робіт? Що нового дізналися? Що було цікаво а що ні?

І на останок я пропоную Вам оцінити нашу педагогічну раду

 

Червоний – інформація була цікава і корисна

Зелений – обовязково потрібно продовжити роботу на цю тему

Жовтий – інформація була не продуктивна і не корисна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток