Педагогічне спілкування

ПЛАН

ВСТУП                                                                                                   

1.Сутність педагогічного спілкування                                            

2.Специфіка педагогічного спілкування

3. Правила та поради для педагогічного спілкування

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Комунікація у професійній педагогічній діяльності є важливою складовою, оскільки спілкування тут є і суттю, й інструментом. В сучасних умовах трансформації суспільства, його індивідуалізації і гуманізації, ефективні соціальні відносини і професійне спілкування має вибудовуватись на партнерських діалогічних відносинах, виключаючи авторитарність. Діалогічне спілкування передбачає: уміння слухати співрозмовника; необхідність уникати оцінок і порад; здатність приймати іншу позицію; повагу до особистості співрозмовника; відкритість і доброзичливість контактів між співрозмовниками. Для впровадження нових освітніх практик і реалізації сучасних освітніх стратегій актуальним є вивчення різноманітних практик і етичних принципів педагогічного спілкування, яке є основою педагогічної взаємодії.

В даній роботі уточнено зміст понять «педагогічне спілкування», «комунікативна компетентність педагога» як інтегративного багаторівневого особистісного утворення, що розглядається як результат сформованості професійних компетенцій та особистісних якостей педагога, які дозволяють керувати процесом спілкування й організовувати педагогічно доцільну взаємодію в освітньому процесі.

1.Сутність педагогічного спілкування

       Дослідники виділяють цілий ряд визначень педагогічного спілкування, які акцентують увагу на певних аспектах даного процесу, але саме їх синтез, на мою думку, і розкриває складність і суть педагогічного спілкування.

       Як зазначають дослідники, педагогічне спілкування – це багатоплановий процес організації, встановлення й розвитку комунікації, взаєморозуміння й взаємодії, породжуваний цілями й змістом їхньої спільної діяльності – вихованням.

       Характеризуючи зміст педагогічного спілкування, В.Кан-Калик відзначає:«Професійно-педагогічне спілкування є система (прийоми й навички) органічної соціально-психологічної взаємодії педагога й студентів, змістом якої є обмін інформацією, надання виховного впливу, організація взаємин за допомогою комунікативних засобів. Причому педагог виступає як активатор цього процесу, організовуючи його й управляючи ним» [1, с.69].

      Тобто, спілкування в педагогічній діяльності – це засіб вирішення навчальних задач; соціально – психологічне забезпечення освітнього процесу; спосіб організації взаємовідносин педагога і вихованців, що обумовлюють успішність навчання і виховання [6, с.16]. Проведений різнобічний аналіз педагогічного спілкування дозволяє говорити про нього:

1.     як про форму навчальної взаємодії, взаєморозуміння, співробітництва викладача й студентів;
2.     про наявність у педагогічному спілкуванні одночасно трьох його сторін:

комунікативної, інтерактивної й перцептивної;

3) як про професійне спілкування, що має певні функції;

4) як особистісне і соціально – орієнтовану взаємодію;

5) про широку наявність у педагогічному спілкуванні не тільки вербальних

    засобів, але й інших –  образотворчих, кінетичних, символічних.

      Отже, основною метою педагогічного спілкування є передача суспільного і професійного досвіду (знань, умінь, навичок) від викладача до вихованців, а також обмін особистісними сенсами, пов’язаними з об’єктами вивчення і життям в цілому. Тобто, педагогічне спілкування створює умови для реалізації потенційних сутнісних сил суб’єктів освітнього процесу [7].

     Професійна педагогічна діяльність суттєво відрізняється від усіх інших видів діяльності, оскільки будучи соціальною діяльністю вона є разом з тим трансформує і скеровує, оскільки спрямована на формування іншої людини. Професійна педагогічна діяльність – це діяльність, спрямована на створення оптимальних умов в цілісному педагогічному процесі для виховання, розвитку, саморозвитку і самоосвіти особистості здобувача освіти / студента і виборі можливостей вільної і творчої дії, на формування особистості, професійну підготовку і виховання майбутнього спеціаліста. Професійна педагогічна діяльність – це інтегративна діяльність, що включає психологічний, педагогічний і виробничо – технологічний компоненти [3, с.84].

     Тобто, педагогічне спілкування є продуктивним спілкуванням, оскільки його результатом є духовне збагачення двох сторін: і педагога, і вихованців. Але варто наголосити, що таке збагачення можливе, якщо педагог, займаючи позицію суб’єкта ставиться і до вихованця як до суб’єкта педагогічної взаємодії. Як вважає О.Буга, це означає наступне:

– повага педагогом духовного світу вихованця, визнання його права на  незгоду з вчителем,

– зацікавленість світом здобувача освіти і співпричетність до його переживань,

– сприйняття індивідуальності вихованця як цінності з усіма тільки йому притаманними якостями [2, с.104].

2.Специфіка педагогічного спілкування

        Специфіка педагогічного спілкування в тому, що воно являє собою складний і суперечливий діалог, оскільки в ньому одночасно бере участь багато суб'єктів, відбувається своєрідна взаємодія інтелектів, емоційних сфер, волі, характерів різних за віком, статусом, рівнем розвитку учасників. Тому педагогічне спілкування за своїм характером може бути різним:  воно може відбуватися у формі  співробітництва,  суперництва,  конфлікту,  і, навіть, конфронтації.

       Вибір педагогом тієї чи іншої форми спілкування визначається професійною мотивацією, особливостями особистості вчителя, станом його емоційної сфери, комунікативними здібностями і творчою індивідуальністю педагога, а також минулим досвідом спілкування, сформованим характером взаємин педагога і вихованців, специфікою ситуації взаємодії, особливостями учнівської групи і впливами з боку здобувачів освіти.

      Ще одна особливість педагогічного спілкування в тому, що воно одночасно виконує навчальну і виховну функції. Навчальна функція є провідною і складається в трансляції учителем громадського знання і координації спільних зі здобувачами освіти дій в навчальному процесі та формуванні особистості. Як зазначає А. Б. Добрович, «який би предмет не викладав учитель, він передає учневі насамперед переконання в силі людського розуму, могутню тягу до пізнання, любов до істини і установку на самовіддану суспільно корисну працю.

      Коли ж учитель здатний заодно продемонструвати учням високу і відточену культуру міжособистісних відносин, справедливість в поєднанні з бездоганним тактом, ентузіазм у поєднанні з благородною скромністю - тоді, мимоволі наслідуючи такому педагогу, молодше покоління формується духовно гармонійним, здатним до людського розв'язання частих в житті міжособистісних конфліктів ...»  [ 5, с. 4 ].

      Але на думку американського психолога К. Роджерса, ефективне педагогічне спілкування виконує ще й психотерапевтичну функцію – полегшення, фасилітації спілкування. Ця функція настільки важлива, що К. Роджерс називає вчителя насамперед фасилітатором навчання і спілкування. Це означає, що вчитель допомагає здобувачеві освіти  виразити себе, проявити те, що в ньому є позитивного. Зацікавленість в успіху здобувача освіти, доброзичлива атмосфера допомагає,  полегшує  навчання, сприяє самоактуалізації і подальшому розвитку здобувача освіти.

          За даними дослідження І. А. Зимової [7], вчителі основне завдання педагогічного спілкування на уроці бачать в управлінні поведінкою здобувачів освіти і навчальним процесом за допомогою мовних впливів.  Найменш представлені в навчальному процесі оціночні, зокрема схвальні, дії вчителя. Така ситуація природно «збіднює» педагогічне спілкування, позбавляючи його одного з основних, позитивно впливаючих, на засвоєння навчального матеріалу моментів, а саме заохочення здобувачів освіти.

       У процесі педагогічного спілкування можуть виникати стихійні, ненавмисні, не усвідомлювані педагогом, образи щодо здобувачів освіти. Учитель не завжди контролює свої слова, вчинки, жести, вираз обличчя, емоційні реакції і т.д. Однак будь-який вплив дорослого залишає слід у душі дитини. Тому педагогам особливо важливо усвідомлювати і регулювати свої емоції.

        Поглибити рефлексію вчителя на власну мовну активність допомагають спеціальні схеми аналізу уроків. Однією з найбільш популярних і успішно застосовуються методик є «Схема аналізу мовної взаємодії на уроці»    Н.Фландерса, яка дозволяє виявити співвідношення мовної активності вчителя та здобувачів освіти на уроці, визначити стиль спілкування педагога на уроці, виділити і проаналізувати систему питань педагога до вихованців та ін .

        Розуміння дитини і створення в класі атмосфери психологічної безпеки сприяють деякі техніки вербальної і невербальної комунікації:

– контакт очей (вчителі часто не дивляться в очі здобувачам освіти, з якими розмовляють: вони можуть при цьому гортати журнал, перевіряти контрольні роботи, відвернутися до вікна і т.д.);

– тактильний контакт, який служить демонстрацією довіри, співпереживання і бажання зрозуміти дитину (учитель може обійняти молодшого школяра або покласти руку на плече підлітка);

– повторення фрази, яку він виголосив здобувачу освіти, як підтвердження того, що його уважно слухають;

– спроба позначити словами його переживання («Ти на нього дуже сердитий», «Значить, тепер ти, напевно, відчуваєш себе краще»).

         Велике значення в педагогічному спілкуванні є соціальна педагогічна установка – це готовність вчителя оцінювати і реагувати певним чином на здобувачів освіти або навчальні ситуації, сформована на основі минулого досвіду і надає направляюче динамічний вплив на поведінку.

       Педагогічні установки можуть бути як позитивними, так і негативними. Педагогу необхідні позитивні установки по відношенню до здобувачів освіти. Учитель, довіряючи вихованцям, вірячи в їх потенціал, очікує від них прояву здібностей, бажання вчитися, допитливості, спраги творчості і відкриттів, прагнення до організованості і самодисципліни.

        Сприятливий вплив позитивних установок на розвиток дітей демонструє широко відомий «ефект Пігмаліона», експериментально виявлений Р.Розенталь. Учитель, який вірить в здобувача освіти, подібний до міфічного Пігмаліона, чия любов до прекрасної статуї вдихнула в неї життя. Живильність високих очікувань вчителя особливо яскраво видно, коли вони, ще не цілком відповідають дійсності – коли дитина ще «не доросла» до них.

         При негативних очікуваннях вчителя педагогічна взаємодія може призводити до ефекту, зворотного «ефекту Пігмаліона». Проілюструємо це твердження прикладом. Вчителька початкових класів одному з хлопчиків, який не відзначався здібностями, періодично говорила: «Опусти руку, все одно нісенітницю скажеш», «Сядь, все одно нічого не знаєш», – або просто жестом садила його на місце. Її негативна установка виявлялася в окремих фразах, жестах, інтонації, небажанні приділити час дитині, якого вона вважала дурним. Поступово ті іскри розуміння і бажання включитися в загальну роботу, які залишилися непоміченими учителем, згасли [7 ].

       Причинами виникнення деструктивних установок і стереотипів вчителя є поширена висока тривожність, нереалістичні завищені очікування по відношенню до себе і своїх здобувачів освіти, невпевненість в собі.

       Щоб запобігти негативному впливу стереотипів та установок на ефективність діяльності і спілкування, педагогу необхідно усвідомлювати їх вплив і розвивати такі якості, як емпатію, сензитивність, рефлексію.

      Емпатія – установка на прийняття іншої позиції, сприйняття світу очима дитини. Бути емпатичним важко, тому що це означає бути відповідальним і сильним, і в той же час чуйним. З емпатією тісно пов'язана сензитивність, яка визначається як особлива специфічна чутливість до емоційних станів інших людей. Не випадково, Н. В. Кузьміна (як зазначалося вище) визначає сензитивність – чутливість – як головну здатність до педагогічної діяльності. 

      Рефлексія – це здатність педагога усвідомлювати, як він сприймається партнерами по спілкуванню: здобувачами освіти, колегами, батьками і т.д. Це якість передбачає високий рівень самосвідомості, особистісної зрілості, свободу від усіляких психологічних захистів.

      Індивідуалізація педагогічного взаємодії означає виявлення здібностей кожного здобувача освіти, побудова змісту і методів навчання і виховання, що відповідають віковим і індивідуальним особливостям і можливостям дітей.

       Американський психолог К. Роджерс, основоположник гуманістичної психології, сформулював умови, при яких спілкування вчителя зі здобувачами освіти є ефективним, тобто робить процес навчання "значущим для учня".

1. Безоціночне прийняття дитини. Дитина приймається педагогом як особистість, що володіє власною цінністю, як суперечливий, небездоганна особа, що має різні риси і різні почуття.

2. Конгруентність. Учитель у відносинах зі здобувачем освіти –  конгруентність особистість, здатна бути саме тією людиною, якою вона є насправді. Учитель не приховує свої почуття і переживання за роллю, фасадом – він жива людина, а не втілення вимог програми або транслятор знань.

3. Емпатія. Учитель емпатичний розуміє внутрішній світ здобувача освіти. «Зрозуміти внутрішній світ учня, як ніби він твій власний, але, не втрачаючи цього» «як ніби» – це і є емпатія» [8]. Коли світ здобувача освіти ясний вчителю, тоді він здатний словами передати своє розуміння його світу вихованцю, і те , що йому ясно, і те, що здитина ще не в змозі висловити словами, те, що ледь ним усвідомлюється.

       Благополучний педагог у використанні впливу на здобувачів освіти проявляє творчу індивідуальність. Він використовує різні діалогові прийоми, спрямовані на підтримку сприятливої ​​емоційної атмосфери навчання, особливо в ситуаціях, коли діти відчувають труднощі і напругу. Вчителі, недирективні в спілкуванні зі своїми вихованцями, розмірковують, підтримують здоувачів освіти, заохочують їх самостійність, розвивають у них почуття відповідальності.

      Ефективне педагогічне спілкування має розвиваюче значення. Це проявляється в тому, що людина починає по-іншому дивитися на себе; він більш повно приймає себе і свої почуття; він більше довіряє собі, може краще керувати собою; він стає більш гнучким, менш застиглим у своєму сприйнятті; він ставить для себе більш реальні цілі; його поведінка стає добре обдуманою; він починає більш приймати інших.

        Професійна компетентність вчителя пов'язана з умінням організувати розвиваюче середовище, в якій стає можливим досягнення дитиною високих результатів. Це комунікативні компетентності (робота з інформацією, виступ і написання текстів); інформаційні технології; дослідні компетентності; проектні; організаційні; вміння вчитися (планування, самооцінка, пошук інформації); робота в групі; особистісна рефлексія (рефлексія сильних і слабких сторін своєї особистості, характеру, пристосування до своїх особистісних особливостей).

       Педагогічна компетентність вимагає від вчителя осмислення широкого спектру педагогічних, психологічних, соціальних, фізіологічних, культурних та інших проблем освіти.

3. Правила та поради для педагогічного спілкування

Не менш важливе – дотримання єдиних вимог професійно-педагогічного спілкування зі здобувачами освіти з боку педагогів, школи та батьків. При цьому вчителям  бажано дотримуватися таких головних правил-заповідей у спілкуванні:

1. Навчально-виховний процес повинен будуватися на педагогічно вивіреному фундаменті відносин зі здобувачами освіти;

2. Не можна будувати спілкування зі школярами лише «від себе» без урахування інтересів і прагнень самої дитини;

3. Мотивація на уроці повинна бути чітко зорієнтована на конкретного здобувача освіти або групу, а не безадресна («взагалі»);

4. Спілкування на уроці не повинно обмежуватися лише повідомленням класу певної інформації. Потрібно при цьому організовувати взаємодію, вивчати особливості здобувачів освіти, реалізовувати той чи інший педагогічний вплив;

5. Потрібно враховувати психологічну атмосферу в класі й на цій основі будувати навчально-виховний процес;

6. Уміти слухати дітей;

7. Ураховувати настрій класу в ході спілкування з ним. На цій основі слід обирати відповідні форми й методи педагогічного впливу.

8. Ураховувати ймовірність виникнення конфлікту в процесі спілкування, яка може бути наслідком некомпетентності педагога. У випадку конфлікту оперативно виправляти й нейтралізувати ситуацію. Досвідчений педагог володіє здатністю передбачення, а тому намічає заздалегідь можливі варіанти виходу з конфлікту;

9. Потрібно бути максимально тактовним, доводячи здобувачу освіти помилковість його позиції;

10. Бути ініціативним і динамічним у спілкуванні з дітьми, тобто вміти енергійно й швидко встановлювати необхідний контакт зі школярами;

11. У спілкуванні враховувати деякі індивідуальні особливості дівчаток класу, оскільки вони більш емоційні, а отже – більше вразливі;

12. Уникати мовленнєвих штампів у спілкуванні з дітьми;

13. Намагатися перемагати в собі негативне ставлення до окремих здобувачів освіти. До всіх школярів повинно бути рівне, спокійне, неупереджене ставлення;

14. Не критикувати безпідставно здобувачів освіти. Така критика не діє, лише викликає негатив у відносинах. Критика повинна бути на основі фактів, справедливою й конструктивною;

15. Частіше посміхатися дітям. Посмішка вчителя створює загальний сприятливий мікроклімат у класі;

16. Від учителя на адресу класу частіше повинні звучати схвалення й заохочення. Це стимулює діяльність вихованців;

17. Діти повинні знати, як до них ставиться вчитель. Позитивне конструктивне ставлення педагога лежить в основі успішної навчальної діяльності;

18. Постійно працювати над розвитком своєї комунікативної пам'яті, оскільки це дає змогу швидко відновлювати попередню ситуацію в спілкуванні з класом, відтворювати її емоційну атмосферу та ін.;

19. Якщо потрібно провести індивідуальну бесіду зі здобувачем освіти, то слід добре продумати її стратегію й тактику;

20. Варто пам'ятати, що школяра завжди хвилює ставлення до нього як до особистості, яка прагне самоутвердження та самореалізації;

21. Потрібно враховувати періодичну наявність певних психологічних бар'єрів, які утруднюють роботу педагога в класі: через неуважність класу не реалізовано задум заняття, негативний у минулому досвід роботи з цим класом, негативна налаштованість на нього чи окремих здобувачів освіти на основі інформації колег тощо;

22. Важливість підтримки авторитету колег перед здобувачами освіти, оскільки відсутність цього нерідко призводить до втрати і власного авторитету, тобто наявність у цьому випадку корпоративної солідарності.

Дотримання правил педагогічного спілкування до­зволить встановити довірливі стосунки з дитиною і її сім’єю та зберегти інтерес до навчання у цей період, що є головним завданням і окремого пе­дагога і навчальної установи загалом. 

ВИСНОВОК

Професійна культура спілкування викладача – це соціально значимий показник (міра) його здібностей, умінь вибудовувати свої взаємовідносини з іншими людьми – здібність і вміння сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень в процесі вирішення поставлених педагогічною діяльністю конкретних задач навчального процесу.

Спілкування в педагогічній діяльності – це засіб вирішення навчальних задач; соціально – психологічне забезпечення освітнього процесу; спосіб організації взаємовідносин педагога і вихованців, що обумовлюють успішність навчання і виховання.

Професійне спілкування займає важливе місце серед умов і чинників вдосконалення професійних якостей, особистісного розвитку педагога, є важливим засобом навчання і розвитку студентів / здобувачів освіти, змістовної педагогічної комунікації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аніщенко О.В. Проблема стилів педагогічного спілкування у психолого - педагогічній науці та практиці / Аніщенко О.В. Ґендерні дослідження у педагогічній науці та практиці: Навч. посібник / За ред. Г.М. Лактіонової, Н.І. Яковець. – Ніжин: Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2008. – С. 67 – 98.
2. Буга О. І. Комунікативна культура вчителя в контексті загальної культури особистості / О. І. Буга // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2005. – №1. – С. 100 – 107.
3. Варецька В.О. Етика педагогічної взаємодії //Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. – 2016. – Вип. 51 (104). – С.80 – 88
4. Волкова Н. П. Професійно-педагогічна комунікація: Навч. посів. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 256 с. (Альма-матер).
5. Кушнір Р. Мистецтво відповідального спілкування [навч.посіб.] / Р. Кушнір. – Дрогобич: Коло, 2017. – 240 с.
6. Максименко С. Д. Технологія спілкування (комунікативна компетентність учителя: сутність і шляхи формування) / С. Д. Максименко, М. М. Заброцький. – Київ : Главник, 2005. – 112 с
7. Педагогічне спілкування URL:https://stud.com.ua/77379/psihologiya/pedagogichne_spilkuvannya (Дата звернення 03.03.2023р.)
8. Структура педагогічної діяльності URL:https://stud.com.ua/60819/psihologiya/struktura_pedagogichnoyi_diyalnosti (Дата звернення 03.03.2023р.)