Педагогічні читання для вчителів початкових класів «Український педагог, громадський діяч О.А.Захаренко"

План:

1. Життя та творчість О.А.Захаренка
2. Школа О.А. Захаренка як феномен живої педагогіки

1. Життя та творчість О.А.Захаренка

Захаренко Олександр Антонович (02.02.1937 р. – 30.04.2002 р.) – український педагог, один із зачинателів педагогіки співробітництва, громадський діяч, директор відомої на Україні авторської школи у селі Сахнівка на Черкащині.

Закінчив фізико-математичний факультет Черкаського державного педагогічного інституту (1959) і отримав призначення на роботу в с. Сахнівку Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Після служби в Радянській армії повернувся (1964) в село, до школи.

До 1966 року працював учителем математики та фізики у Сахнівській школі, а з 1966 року був призначений її директором. На цій посаді О. А. Захаренко пропрацював понад 35 років.

Він створив нову систему громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села, його історією. Пошукова робота учнів спрямовувалася на дослідження родоводу і результатом цієї роботи стала «Енциклопедія шкільного роду» (в 4-х томах), видана у 2000 році.

Разом з дітьми та їх батьками Олександр Антонович перетворив звичайну сільську школу у школу-комплекс, яка забезпечувала розвиток учня не гірше, а за багатьма показниками і значно краще, в порівнянні з міськими школами.

У Сахнівській школі з ініціативи О. А. Захаренка та завдяки спільним зусиллям батьків і громадськості, були побудовані навчально-спортивний комплекс, танцювальний зал, ігрові кімнати, басейни, культурно-музейний центр, обсерваторія, створено музей села, започаткована шкільна багатотиражна газета.

Визнанням оригінальності і новизни педагогічних ідей О. А. Захаренка стало те, що після його смерті Сахнівській школі було надано офіційний статус «Авторська школа О. А. Захаренка» (2002).

2007 року Міністерством освіти і науки України запроваджено нагрудний знак «Олександр Захаренко».

За час трудової діяльності Олександр Антонович неодноразово обирався депутатом різних рівнів — від сільської Ради до Верховної Ради СРСР (1986–1991).

Неодноразово відзначався державними нагородами: медалями «За трудову відзнаку», «За доблесний труд», медаллю А. С. Макаренка, орденом Леніна, знаком «Відмінник освіти СРСР», орденом «Знак Пошани», має почесне звання Заслужений учитель УРСР" (1974), почесне звання «Народний учитель СРСР» (1983).

У 1989 р. О. А. Захаренко був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а через три роки його було призначено академіком-засновником Академії педагогічних наук України (1992). У 1999 році Олександра Антоновича обрано дійсним членом Російської Академії освіти.

Він виріс від звичайного директора школи до відомого не лише в Україні, а й за її межами новатора, першопроходця, знаного педагогічного мислителя, творця авторської школи, який збагатив теорію і практику виховання школярів оригінальними підходами й методами здійснення виховного процесу. На посаду директора школи Олександр Антонович прийшов уже досвідченим педагогом, маючи за плечима семирічний досвід вчителювання, під час якого сформувався як педагог, людина, громадянин. Він був передусім сільським учителем, директором сільської школи, що спонукало його та весь учительський колектив до створення системи діяльності сільської школи як центру духовності й культури всього села.

Технологія навчально-виховного процесу Сахнівської школи ще до кінця не вивчена. Більше того, в якійсь мірі ця школа стала унікальним закладом, органічно поєднавши елементи різноманітних педагогічних технологій

Авторська школа О.А.Захаренка була інноваційною ще в ті часи, коли це слово ще не було настільки часто вживаним

Захаренко О.А. так пояснював мотиви виховання школярів у процесі реалізації захоплюючої, але конкретної мети, незвичної для звичайної сільської школи: "Створювалось все це не заради примхи або чисто зовнішнього ефекту – а від необхідності зайняти дітей взимку і влітку, в дощ і в спеку цікавою, корисною справою. Зайняти так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання здійснити мрію, а потім – подарувати її людям. У цьому і вбачає педагогічний колектив основне завдання в трудовому вихованні і підготовці дітей до життя. А сутність педагогічної технології Авторської школи О.А.Захаренка полягає в тому, що процес виховання школярів відбувається в ході реалізації певної ідеї, мрії, яка захоплює і об’єднує всіх учасників навчально-виховного процесу: учнів – вчителів – батьків. Це, так би мовити, педагогіка конкретної мети.

За цей період Олександру Антоновичу вдалося втілити в життя багато педагогічних ідей, які мали статус новаторських.

Педагогічна система О.А. Захаренка охоплює всі сфери діяльності закладу освіти та передбачає наскрізну інтеграцію її підсистем у процес навчання, позакласну та позашкільну роботу. Визначено тенденції, шляхи, форми, методи становлення й розвитку системи духовних цінностей дітей і молоді. Педагогом-новатором створено навчально-методичну базу для її організації. На якісно новому рівні організовано співробітництво сім’ї, школи й громадськості. В школі створено середовище особливої „духовної атмосфери”. Реалізовано систему формування духовних цінностей. Трансформація морально-духовних цінностей у глибокі переконання учнів, в їхню потребу являє собою складний процес, що відбувався впродовж їхнього навчання у школі.

Розпочав молодий директор зі втілення своєї ідеї – створення навчально-спортивного комплексу із навчальними, ігровими, спальними кімнатами для учнів 1–4 класів, танцювальним залом, музичним салоном і двома басейнами: літнім і зимовим. Працювали всі: вчителі, діти й батьки – вся громада, і ця робота тривала 10 років (1973–1983). Потім взялися за спорудження культурно-музейного центру (обсерваторія, планетарій, демонстраційний і виставковий зали), закладку вирощування дендропарку.

Згодом директора охопила ідея створення музею села з художньо-меморіальним ансамблем «Криниця совісті» в пам'ять односельців – жертв голодомору 1932–1933 pp. з іменами 1200 загиблих (1990), обладнання місцевої радіо- і телемережі та підготовка й проведення щоденних передач з життя школи й села, випуск шкільної багатотиражної газети «Дівочі гори». Багаторічна дослідницько-пошукова робота і збір матеріалів до чотиритомної «Енциклопедії шкільного роду» стали своєрідним літописом історії села, в тому числі життя школи за останні півстоліття.

Зазначимо, що створення цих осередків дитячої діяльності відбувалося силами учительського та учнівського колективів, батьків, жителів села, місцевого колгоспу методом народної «толоки», як споконвіку було заведено в Україні.

Девізом Сахнівської школи є слова її директора: «Поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно стократ цінніше від матеріального». На фасаді школи зображено п'ять основних гасел навчально-виховного процесу, а саме:

• «Школа – колиска твоєї щасливої долі»;

• «Хай завжди буде мама»;

• «Без праці хліб не родить, не квітнуть троянди»;

• «Людина без захоплення – пуста людина»;

• «Вибрати не можна тільки Батьківщину».

Самобутній педагогічний талант Олександра Антоновича поступово розкривався у створеному за його ініціативи навчально-виховному комплексі з усіма умовами для навчання, виховання й розвитку дітей. Система роботи Сахнівської школи спиралась на урахування психологічних, фізіологічних та культурних особливостей розвитку дітей та їх практичному запровадженні в навчально-виховній роботі школи. Через такий комплексний і системний підхід Олександр Антонович Захаренко обґрунтував методологічні засади своєї «педагогіки конкретної мети», яка ставиться перед шкільним колективом, спрямовує його діяльність і об'єднує зусилля всіх у її досягненні. Це кредо Сахнівської школи не потребує додаткового тлумачення, а конкретизує увагу вчителя, педагога на досягненні всією системою створених у школі форм, засобів і методів висунутої, обґрунтованої й конкретизованої мети для кожного учасника педагогічного процесу в певний період діяльності.

О. А. Захаренко був одним із зачинателів педагогіки співробітництва – напряму в радянській педагогіці, що виник у 80-х роках XX ст. як протест проти традиційної системи освіти й виховання, яка викликала велику полеміку в педагогічних колах. Педагогіка співробітництва – це система форм, методів і прийомів у навчально-виховному процесі, які спираються на принципи гуманізму і творчого підходу до розвитку особистості – дитини. Саме такий підхід був характерний для педагогіки Олександра Антоновича. Як й інші педагоги-новатори, він висував, обґрунтовував і впроваджував практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня; навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо.

Олександр Антонович Захаренко є одним із яскравих представників інноваційної освітньої практики. Його концепція авторської школи передбачає:

1. Спрямування навчально-виховного процесу на поглиблення знань учнів та отримання потрібної і цікавої інформації, яку мають доносити до учнів вчителі.

2. Ретельно турбуватись про здоров'я дітей, про їх фізичну витривалість.

3. Не втрачати надбання історії. Вивчати традиції і звичаї народу, що прийшли до нас із сивої давнини.

4. Виховувати у дітей патріотичні почуття і гордість за родину, однокласників, односельчан, село, Батьківщину.

5. Обов'язковим предметом школи має бути "Материнство" або "Материнська школа" не лише для учнів, а й для тих жителів села, які збираються стати батьками.

6. Головна вимога школи – якісні і системні знання учнів, участь їх в олімпіадах, конкурсах від шкільного до державного рівня.

7. Випускники школи у своїх знаннях не повинні відрізнятися від учнів престижних закладів.

8. Авторська школа ставить своїм завданням навчити дітей бачити красу світу і берегти її

Життя Олександра Антоновича було не багате на значні події. Він був дуже скромною людиною. Життя проходило в щоденних турботах про школу, дітей, вчителів, батьків. Але за радянських часів ім'я директора Сахнівської школи стає відомим всьому Радянському Союзу. На початку 1980-х років пройшла годинна зустріч в Останкіно з О. А. Захаренком у передачі «Сільський час». Відтоді авторська школа в с. Сахнівка стає відомою не лише в Україні, а й за її межами.

За час трудової діяльності він обирався депутатом різних рівнів від сільської Ради до Верховної Ради СРСР (1986–1991). Нагороджений орденом Знак Пошани (1971), має почесне звання Заслуженого учителя УРСР (1974), почесне звання «Народний учитель СРСР» (1983). З 1989 р. обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

В листопаді 1992 р. створюється Академія педагогічних наук України і Олександра Антоновича було призначено її академіком-засновником. Сільський директор багато і плідно працював у складі Відділення дидактики, часткових методик та інформаційних технологій АПН України. Кожен його виступ на загальних зборах Академії ніс нові, оригінальні ідеї та пропозиції.

Поряд з роботою в школі Олександр Антонович зустрічається зі своїми виборцями (як депутат Верховної Ради СРСР), бере активну участь у комісії з реформи школи, засіданнях Дитячого фонду, виступає на різних конференціях, семінарах, зустрічах з молодими вчителями, директорами шкіл, виконує доручення члена Центральної ревізійної комісії, буває за кордоном у складі парламентської делегації у США, у ФРН – як керівник громадської організації «Педагоги за мир». Брав участь у кількох міжнародних форумах з питань навчально-виховного процесу в сучасних умовах. Серед громадських справ, якими він переймався, особливе місце посідає його керівництво Творчою спілкою вчителів, створеною у 1992 р.

Помер Олександр Антонович Захаренко 30 квітня 2002 р.

Ім'я цього талановитого вченого, організатора народної освіти, одного із засновників Академії педагогічних наук України відоме педагогічній громадськості далеко за межами України. Подвижницька праця, багатогранна громадська діяльність самобутнього вчителя, «скульптора дитячих душ», директора школи мають велике значення для розвитку педагогічної науки і практики.

У 2002 р., вже після смерті педагога, Сахнівській школі було надано статус «Авторської школи О. А. Захаренка». Його ім'ям названо вулиці в рідній Сахнівці та м. Корсуні-Шевченківському.

Популяризації педагогічної спадщини народного вчителя, видатного педагога сприяли перші Всеукраїнські педагогічні читання «Школа О. А. Захаренка як модель сучасної сільської школи» (6 травня 2003 p.).

У лютому 2007 року виповнилось 70 років від дня народження однієї з найяскравіших постатей в українській педагогіці, заслуженого вчителя України, дійсного члена Академії педагогічних наук України, директора Сахнівської школи, що на Черкащині, — Олександра Антоновича ЗАХАРЕНКА. Педагогічна спадщина Олександра Захаренка є безцінним внеском у скарбницю національної педагогіки. Його ім'я стоїть в одному ряду з іменами таких видатних вітчизняних педагогів, як В. О. Сухомлинський, А. С. Макаренко, І. Г. Ткаченко. З-поміж багатьох педагогів-вчених О. А. Захаренко вирізняється тим, що його ідеї йшли від практики шкільного вчителя.

Книжка О. А. Захаренка «Слово до нащадків» (Київ, 2006) — результат піввікової педагогічної праці, багаторічних пошуків. Автор унікальної системи навчання і виховання пише про досвід сахнівських учителів — як створити таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, розумними, порядними.

2. Школа О.А. Захаренка як феномен живої педагогіки

Ім’я засновника авторської школи – знаменитої „школи над Россю” – творця унікальної системи виховання О. А. Захаренка відоме і шановане у всіх педагогічних колах України, від Академії педагогічних наук до сільського учительства. Більше того феномен „Школи над Россю” вивчають, аналізують беруть на озброєння науковці Європи і близького зарубіжжя. І це не данина моді „прислухатися до голосу народу”, а усвідомлення справжньої ціни таланту, що породив золоте зерно ідей, які живуть і працюють подібно вічним механізмам мудрої природи.

Одна з розгадок його успіху, ефективності і дієвості його виховних принципів у тому, що завжди він був щирий у стосунках з людьми. Без жодної тіні фальші, дволикості. За своїм характером він був простою і скромною людиною – це при всіх масштабах його таланту та енергії. У „Порадах колезі, народжених у школі над Россю”, він писав: „Шановний колего! Якщо хочеш, щоб твої вихованці були скромними, будь сам скромним. І хоча кажуть, що нині не в моді скромність, вона залишається основою професії вчителя на довгі роки” [1, с. 4]. У нього ніколи не було розбіжності між словом і дідом, між принципами життя для себе і для інших. Тому йому не можна було не вірити. А діти, школа це відчувають найтонше.

Кажуть ще й таке, що „бути пророком у всій вітчизні легше, ніж у своєму селі”. В селі ж всі на виду, тут не приховаєш жодного вчинку і тут почують кожне слово. Олександра Антоновича у маленькій Сахнівці Корсунь-Шевченківського району на Черкащині обожнювали малі і старі, він був найвищим авторитетом для громади. І то ж не завдяки владі, адміністративних чи матеріальних стимулів у руках він теж не мав (звідки вони у директора сільської школи?). Захаренко був справжнім духовним лідером – „духовним директором села”, як його називали у Сахнівці.

Звань та різного роду відзнак Олександр Антонович мав багaтo: був свого часу депутатом Верховної Ради СРСР, заслуженим учителем України, головою творчої спілки вчителів України, академіком, дійсним членом АПН України. Мав звання „Відмінник народної освіти”. Був нагороджений орденом Леніна та медаллю А.С. Макаренка, виборював звання лауреата багатьох конкурсів високого рівня.

При такому переліку (далеко не повному) визнання та нагород особливо зацікавлює інший момент. Талановитий і авторитетний педагог мав безліч можливостей перейти працювати до столиці, мати університетську кафедру, всі умови для творчої роботи, позбутися важких господарських клопотів, без яких в селі не обійтися і які поглинають стільки сил і часу. Пропонували йому не раз високі посади і навіть пост міністра освіти України. На всі пропозиції Олександр Антонович відповідав відмовою, а мотивування при цьому було просте і лаконічне: „Сахнівку я не залишу”. Адже школа над Россю – то був його витвір, найголовніша справа його життя. І з усіх визнань і нагород статус Авторської школи (наказ Міністерства освіти і науки України від 1 лютого 2002 року) для його сахнівського дітища був найдорожчим.

Він прийшов у Сахнівку в кінці 50-х років молодим учителем, випускником Черкаського педагогічного Інституту. То була пересічна сільська школа, небагата і не перспективна, та ще й у глухому закутку. Дивно це звучить по відношенню до нинішньої Сахнівки, але незаперечно і те, що відомим світу це село зробила школа.

Вони росли разом – молодий викладач фізики і математики, з 1966 року директор О.А. Захаренко і його школа.

Одним з важливих принципів, що гарантували успіх у роботі О.А. Захаренка, було те, що базою, основою своєї виховної системи він обрав не ідеологічні постулати, а вічні людські цінності: родину (про культ матері в школі розповідь ще попереду), красу природи, милосердя, працьовитість, любов до землі, до рідного краю. О.А. Захаренка називають автором „педагогіки конкретної мети”. Сутністю його праці було: знайти конкретну мету, яка захоплює і згуртовує колектив. Вникаючи глибше у всі розробки талановитого педагогом тепер, з відстані часу можна зробити висновок: конкретною метою його життя було створити школу, де постійно, як чисте повітря у лузі чи на морському узбережжі, панує атмосфера творчості, радості, довір’я, духовного, морального і фізичного здоров’я. В такому середовищі діти виростають здоровими, з міцним психологічним імунітетом на все життя. Відмітимо, що ніколи у Олександра Антоновича не йшлося про тепличні умови, ізоляцію від випробувань, лиха і бруду, якого так багато в сучасному світі. Суть у тому, що заряд морального здоров’я, уміння цінувати все добре і справедливе, впевненість у своїх силах, яку виносили вихованці сахнівської школи зі стін своєї „альма матер”, допомагав їм протистояти життєвим бурям.

Педагогічна система О.А. Захаренка ґрунтується на трикутнику: батьки – дитина – вчитель. Формування гармонійних стосунків у просторі цього трикутника, – взаємоповага, постійна співпраця – чи не найголовніший фактор, необхідний для створення атмосфери, в якій найкраще розвивають позитивні якості і здібності дитини.

По захаренківських друкованих текстах можна помітити, що не любив Олександр Антонович сухих канцелярських виразів на зразок „визначити завдання”, „провести захід” і т.п. Принципи своєї виховної системи він називає ідеями. Ідея, яку можна назвати наріжною, визначальною, геніально проста і висловлена зрозумілими для кожної дитини словами, виписана на стіні шкільного залу у Сахнівці: „Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його чисту красу, незайману святість, починай це робити з себе! І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини!” Отже, переступимо поріг Авторської школи видатного українського педагога.

Школу поділено на п’ять основних навчально-виховних центрів. Центр молодших класів займає одне крило спортивного корпусу. Тут класи, кімнати відпочинку, комп’ютерний комплекс, зал казок. По сусідству розташовані зали для занять хореографією, музичний салон, філіал школи мистецтв.

Центр здоров’я, спорту та відпочинку складається із спортзалу, басейну, волейбольного і баскетбольного майданчиків. Є також стрілецький тир, майданчик для занять гімнастикою. Тут же влаштовано фітобар, де готують лікувально-профілактичні чаї – є серед них і свої, сахнівські, які заварюють за власними рецептами.

Центр трудового навчання й виховання має сім цехів: токарний, слюсарний, деревообробний, кулінарний, інструментальний та електроцех. Крім того, шкільне поле, теплиці, навчально-дослідні ділянки, машинно-тракторний парк в мініатюрі.

Культурно-освітній центр має окремий корпус, де обладнано музей „Моя маленька батьківщина”, кіно-лекційний зал, виставковий зал, обсерваторію і планетарій. Крім того, на шкільній території є Поляна Пам’яті, криниця Совісті, фонтан „Колосок”, стовп Миру, пам’ятники Шевченку, Леніну, куточок Олі Лисенко. Все це сприяє створенню особливої атмосфери духовності у школі.

В найстарішому і найбільшому корпусі школи працює центр старших класів. Це основна навчальна база: класи-кабінети – хімічний, фізичний, математичний, комп’ютерний, біологічний, української та іноземних мов і літератури. В цьому ж корпусі педагогічна вітальня, бібліотека з читальним залом, світлиця мудрості і краси, теле-радіостудія та їдальня.

Сахнівську школу можна порівняти з маленькою країною з власними особливостями. У директора виникала ідея, яка трансформувалась у конкретну мету. Наприклад, ідея виховання здорової дитини (у виховній системі О.А. Захаренка належить до глобальних принципів) – Олександр Антонович тут же ставить задум на рейки конкретної мети: береться будувати не просто спортивний зал – це звучить надто буденно – а Будинок здоров’я з плавальним басейном. Що означало втілення такого задуму в життя у 80-і роки в селі, коли кожну цеглину треба було „вибивати”, можна тільки уявити. Будували власними силами, вчителі, батьки, учні. І є спортзал, з 1983 року діє з літнім і зимовим басейнами. На дослідних ділянках – спеціальна чимала грядка „Жива аптека”, поділена на сектори, де вирощують лікарські рослини. Займаються цим за всіма вимогами фармакології. Виписані рекомендації – як доглядати, коли і як збирати, сушити, для чого яка рослина призначена. Восени діти власноруч заготовляють по кілька сотень коробок лікувально-профілактичного чаю „Букет Надрісся” та готують спеціальні збори трав для напою „Пастушка” – місцевий рецепт. Ось такий ланцюжок з трьох ланок: Ідея – конкретна мета – послідовне втілення в життя. І конкретний результат реалізації глобальної ідеї зміцнення здоров’я дітей. Практично всі школярі відвідують басейни один-два рази на тиждень. Вода обробляється сріблом, її насичують екстрактом солей з Чорного моря. Завдяки цьому вона набуває лікувальних властивостей. За висновками медиків завдяки заняттям у басейні протягом одного сезону у дітей, хворих на сколіоз, стабілізується стан здоров’я. У програмі сахнівської школи заліки з плавання обов’язкові, в у випускних класах – екзамени, причому оцінка виставляється в атестат.

Прищепити у дитини повагу до праці, навики трудитися – аксіома для кожного педагога. У виховній системі О.А. Захаренка свій підхід до праці. Якщо просто давати дітям в руки віники чи лопати і наказати мести й копати, результат може бути від супротивного. Механічне виконання одноманітної нецікавої операції посіє у дітей нудьгу, а примус спровокує протест. Правило Олександра Антоновича: у найпростішій дитячій праці має бути елемент творчості, гри, романтики, вигадки [2, с. 26]. Приміром, сахнівські школярі працюють у лісництві – заготовляють сіно, гілля для підгодовування лісових мешканців взимку. Класи ділять на ланки, їх очолюють спільно обрані ланкові і шеф-наставник – класний керівник або хтось з батьків.

Ще цікавіша робота, яка вимагає певної майстерності, уміння: школа бере замовлення на Корсунь-Шевченківському механічному заводі на виготовлення дрібних деталей для сільськогосподарських машин, на фабриці „Корсунчанка” – на пошиття рукавиць, халатів, фартухів. З п’ятого класу діти отримують трудові книжки, де ведеться облік зробленого.

Дитячий труд, особливо, коли йдеться про операції, що вимагають уміння – це, за визначенням О.А. Захаренка – постійний комплекс зусиль розуму, поєднання думок, інтересів, потреб, почуттів дитини, які виникають у цьому процесі. Головний момент – напруження інтелекту, усвідомлена творчість, ріст самооцінки. „Почуття поваги до праці і до людей, до матеріальних і духовних благ, створених людьми, виховується тоді, коли в навколишніх предметах учні бачать втілення праці багатьох людей і своєї особистої, оберігають їх. Додають до них краси. Якщо учні нетерпимі до бруду, безладдя, дбають про чистоту, порядок, красу всюди і в усьому, вони не байдужі до праці, бo знають, якою ціною створюються блага”, – писав Олександр Антонович [3, с. 98].

Ідеєю і конкретною метою у школі був і залишається його заповіт: утверджувати в свідомості дітей справжній культ праці. Ось цитати із звичайного робочого плану школи за минулі роки: „Донести до свідомості учнів такі основні положення: людина сягає вершин досконалості завдяки невтомній праці всеперемагаючій праці. Обдарування і талант, людська краса і сила, великий розум і міцна воля, духовні багатства і трудова честь – наслідок творчого дерзання, невтомності у праці. Тож не втрачай жодного дня марно, працюй, піднімайся щоденно на крок вище... Поважай людину-трудівника. Люби і цінуй усяку працю, якщо вона приносить блага, радість іншим. Є праця фізична і розумова, легка і важка, цікава і нецікава, праця для себе і для колективу, праця для сучасного і для майбутнього, праця для матері, праця для батька і для держави. Стався до будь-якої праці якнайкраще, знаходь у ній задоволення, радість, досягай найвищого успіху [3, с. 120].

Великого значення надають у сахнівській школі проблемам адаптації юної людини в суспільстві, пошукам свого місця, визначення оптимальної соціальної ролі, оптимальної для конкретного характеру. З цією метою в школі запровадили систему самоуправління – найкращий спосіб для розвитку ініціативності, розкутості, прищеплення відповідальності, практичних навичок самоорганізації. За зразок взяли класичну модель А.С. Макаренка – його закони, система самоврядування прав, обов’язків і відповідальності. Головний черговий призначається на посаду заступника директора, коло обов’язків якого – організація шкільного життя. В його руках ключі від школи, він має право віддавати розпорядження (учні зобов’язані їх виконувати) робити зауваження і оголошувати подяки, Юний заступник директора формує зведений черговий загін, який працює протягом тижня ,підтримуючи порядок у школі.

Середовище, колектив формує особистість, це твердження дуже актуальне саме для „школи над Россю”, де в атмосфері живій і творчій виросли цілі покоління цікавих непересічних людей. Але найкраще поставлений колективізм не замінить індивідуальної роботи з дитиною. Відтак наріжний камінь в роботі сахнівських педагогів: в центрі уваги, роздумів, спостережень їх має бути дитина. В школі існує своя форма програмованих характеристик. На титульній сторінці „психологічний портрет учня”: який у нього характер, темперамент, здібності, яке становище посідає в колективі, які нахили. На другій сторінці короткий опис становища дитини у сім’ї. Раз у півріччя класні керівники переносять у цей документ результати спостережень за дітьми зі своїх щоденників.

Концепція індивідуальної роботи з дитиною ґрунтується на цілком традиційному принципі: допомогти дитині утвердити себе в конкретній справі. Незалежно від успіхів у навчанні, у дитини має бути діло цікаве, результативне, в якому вона перша, що допоможе самоутвердитися. Дитячу байдужість можна розбити тільки прагненням досягти висоти в обраному ділі.

До слова, в Сахнівській школі і табелі успішності – свого зразка, і цей зразок значно краще відображає розгорнуту картину учбового процесу. Рік починається з того, що кожен учень виставляє у спеціальній, графі табеля оцінки, які він планує отримати в наступній чверті. Є в табелі також колонки для оцінок за старанність, працьовитість, вихованість, ставлення до рідних, громадянсько-політичну активність. В кінці чверті виставляються реальні бали за всі досягнення і прорахунки. Показники обговорюють, і експертами виступають і педагоги, і самі однокласники. Такий табель – цілком об’єктивне дзеркало успіхів і становища учня в колективі і водночас служить стимулом для зусиль. „З табеля ми бачимо не лише те, яким є учень, але й чому він такий, де залишено вимогливість”, – писав О.А. Захаренко.

Допомогти дитині знайти стежку, по якій вона піде першою – мета сахнівських педагогів. Відтак авторська школа О. Захаренка – це школа самовизначень і має девіз: „До серця дитиня – через захопленість творчістю, працею, навчанням”.

Стосовно табелів і оцінок: на сторонній погляд може видатися, що такий демократизм у визначенні оцінювання знань зайвий. Авжеж, демократизм – один з основоположних принципів у роботі авторської школи. Але означає він не вседозволеність, а високу самовідповідальність. Зміст його такий: кожен учень може навчатися на такому рівні, якому хоче, усвідомлюючи свої здібності і можливості. Відповідно мати і такі оцінки. Для старшокласників оцінка виставляється у журнал за згодою учня: шкільний статут передбачає для учня право перездачі теми і додаткової вечірньої консультації. В старших класах ця система стимулів, боротьби за знання і успішність вже набирає конкретних рис. А підвалини її закладаються в підготовчій групі, де діагностуються характери, прищеплюється смак до першості.

Стосовно демократизму в оцінюванні знань, то в Сахнівці ним аж ніяк не грішать при виведенні підсумків за чверть. Бал виводиться на підставі 10 оцінок (Десятибальна система у Сахнівській школі була запроваджена, коли про 12-бальну в Україні ще й мови не було). Якщо їх менше – прогули, не здані теми, учень або не буде атестований, або матиме двійку. Це означає, що він не використав свій шанс на добру оцінку. Тут уже не допоможуть попередні п’ятірки. В таких моментах компроміси шкільним статутом не передбачені.

Не можна обминути увагою систему стимулювання в авторській школі. Нею передбачені стипендії для відмінників та за успіхи у вивченні окремих предметів, призи за активність у шкільних справах, грамоти за успіхи на олімпіадах, навіть призи за щоденну ранкову гру-розминку (знамениті сахнівські лінійки). Система морального стимулювання в цій школі теж власна: розповідь про учня, про його сім’ю у шкільній багатотиражці чи по місцевому телебаченню. Застосування стимулів суворо регламентоване, має свої правила, адже дуже важливо не втратити почуття міри, не допустити формальності – за такого випадку система просто втрачає свою ефективність.

Визначальною у виховній системі О.А. Захаренка завжди була ідея творчості, творчого навчання: учитися не з примусу, а завдяки пробудженому інтересу у дитини. Цей класичний принцип у педагогіці в Олександра Антоновича знайшов своєрідне використання. На озброєнні у кожного вчителя – гра. Гра, що навчає, – це серйозна, але захоплююча праця. Щоранку на ранковій лінійці у дітей розігрується черговий турнір „Що? Де? Коли?”. Атмосфера школи насичена романтикою, гумором, музикою. Серед осіннього будня тут не відчуєш важкої сірої рутини. І діти в цій яскравій затишній школі не споживачі, а творці, учасники процесу. Огляди-конкурси на кращий клас, кращу ділянку, найбарвистішу клумбу і таке інше. За принципом О.А. Захаренка, у школі кожен квадратний сантиметр стіни двору, ділянки має нести певний емоційний фон, відтак – виховувати. Шкільна традиція – кожен випускник садить на пам’ять у школі дерево: за останні роки виріс цілий гай – більше тисячі дерев. Тут і туї забезпечують малечі легке дихання. Куточки відпочинку, клумби – у кожного класу свої і тут справжнє змагання, простір для творчості, вигадки. До слова, квіткову розсаду діти вирощують самі у теплицях не тільки для шкільних клумб (торік самих тільки сальній висадили майже 10 тисяч), але для квітників односельців.

Ідея емоційного виховання, пробудження пам’яті впроваджувалась однією з перших у школі О.А. Захаренка. Конкретним результатом було створення музею, де одним з головних експонатів були листи фронтовиків. Олександр Антонович одного разу розповідав, що вивчаючи педагогічний досвід у Польщі, він зустрічався з польськими школярами, які могли розповісти про свій родовід до восьмого коліна. У нас цю культуру родової пам’яті, на жаль,  втрачено, а це ж безцінне. Конкретний результат втілення цієї ідеї в життя – створення книги „Енциклопедія шкільного роду” (вже є чотири томи) – унікального видання в історії української педагогіки.

Авторська школа О. Захаренка – це навчальний заклад не тільки для дітей, але й для вчителів і для батьків. Справжніх педагогів він ростив з молоді, що приходила у школу після вузів. При високій його вимогливості залишали школу дуже рідко і з особливих причин. Олександр Антонович не раз підкреслював, особливий підбір кадрів потрібен для початкової школи, для молодших класів. Важко переоцінити роль першого вчителя: він тримав у своїх руках майбутнє дитини і, в кінцевому результаті – майбутнє держави. Відтак для молодших класів треба відбирати фахівців, починаючи від педагогічних класів, коледжів, університетів. І це мають бути люди обдаровані, з творчою жилкою, з великим бажанням працювати саме з молодшими школярами [2, с. 16]. У Сахнівці в початкових класах працюють виключно фахівці вищої і першої категорії. У школі існує порядок: два уроки на місяць учитель розробляє в деталях і виносить їх на суд колег. Це ефективний процес спільної творчості, взаємозбагачення досвідом, знахідками колег. „Ще одна таємниця творчості учителя, писав О.А. Захаренко, в його повній свободі у виборі форм і методів. Без неї він задихнеться. Вимога єдина – знання ґрунтовні з сумнівом і доказом, з власною думкою і елементом наукового дослідження” [2, с. 4].

„Педагогічний колектив”, за твердженням А.С. Макаренка, є синонімом визначення „шкільний колектив”, тобто загал вчителів та учнів. Цей принцип свого великого попередника підтримував і О.А. Захаренко. Співпраця, взаємна повага вчителів і учнів – на цих традиціях колектив тримається вже після всього того, як відійшов засновник Авторської школи. Згадаємо і третій кут захаренківського виховного трикутника – батьків. Батьки – постійні учасники всіх шкільних справ, часто і дідусі та бабусі також. Йдеться не тільки про справи господарські (приміром, будівництво), адже практично всі споруди, що з’явилися на шкільній території в епоху директора О.А. Захаренка, збудовані толокою, руками вчителів і батьків. Сахнівську школу навіть часом називають „Школою-толокою”. Батьки – учасники шкільних виставок, святкувань, нерідко вони бувають на екзаменах, виступають у шкільних радіогазетах. Діє при школі батьківський університет. Досвід сімейного виховання узагальнюється в художньо-педагогічній формі, щоб і робота батьків, і взаємини у сім’ї, і її становище в сільській громаді були належним чином висвітлені. Добиваються відповідного емоційного забарвлення, щоб зацікавити дорослих, а головне, щоб викликати гордість у дитини за свій рід. За ініціативою школи батьки разом з дітьми складають свій родовід, записують визначні події з життя родини. Ця інформація потім лягає в основу „Енциклопедії шкільного роду”.

Одна з провідних ідей у виховній системі О.А. Захаренка – ідея культу матері. Вже на початку шкільного курсу для класу готується цикл бесід, – про ставлення до матері, про сім’ю, про твій вічний обов’язок перед матір’ю. Плани і методичні розробки таких бесід зберігаються – це надбання школи.

Про матір мова ведеться регулярно, дітям пропонують задуматися, ким є мати в житті людини, зокрема у їх житті. Таким чином, глибшають почуття, дорослішає думка школяра, приходить усвідомлення свого обов’язку. Олександр Антонович настійливо підкреслював педагогам: треба свідомо використовувати найменшу можливість – в класі, поза класом, на прогулянці, на ділянці, у басейні – в будь якому місці, щоб навести дітей на думку: все, що є у них доброго, розумного, світлого, йде від матері. У школі існує багаторічна традиція – перед 8 Березня проводити тиждень Матері, бабусі, вчительки, дівчини. І традиційно він починається уроком моральної культури в кожному класі. На одному з таких уроків діти самі визначили заповіді:

– найперший обов’язок – любити і поважати матір;

– зробити все, щоб мати гордилась тобою, була впевнена у твоєму майбутньому;

– трудитися для матері, щоб принести їй полегкість;

– слухатися матері, щоб принести їй полегкість.

„Виховання у дітей високоморального, емоційного ставлення до батьків, близьких передбачає повсякчасну багатогранну роботу”, – писав О.А. Захаренко [2, с. 46] .
Відтак треба підкреслити, що Авторська школа О.А. Захаренка відповідає основним параметрам технології парадигми „школи самореалізації”, тому що, по-перше: змінено домінанти парадигми з соціально орієнтованої до гуманістично орієнтованої, особистість розглядається як самоцінність і головна мета – її повноцінний розвиток; по-друге процес виховання педагогічно керований, з можливістю вибору діяльності за інтересами; трете – дитина в процесі цієї діяльності набував суспільного досвіду – знань, умінь, навиків спілкування; і четверте: учитель – лідер виховного процесу – є високим професіоналом і водночас другом, порадником у спільній роботі з учнем за інтересами.

Управлінська модель авторської школи – складна, багатокомпонентна і при цьому високоефективна, гнучка і відкрита.

Олександр Антонович до останніх днів життя невтомно працював над визначенням стратегічних ідей для школи, розвитком творчого потенціалу вчителів, формуванням інноваційної культури для своєї школи. Авторська школа забезпечує самореалізацію творчих задатків і для дітей і для вчителів – до цього прагнув її творець. Сахнівка давно стала „педагогічною Меккою” для українських науковців і практиків, для зарубіжних колег.

Колеги часто шкодують, що Олександр Антонович, перевантажений практичною творчістю, постійно оточений людьми, мало писав. Перша його книжка „Школа над Россю” написана в 1979 році, „Поспішайте робити добро” – майже через 20 років, у 1997. Вже будучи важко хворим він, проте інтенсивно працював, поспішаючи залишити свої думки на папері. В останній період життя у 2001 році вийшли чотири томи „Енциклопедії шкільного життя” – він називав цей твір „колективною творчістю всієї Сахнівки”. У 2002 році вийшли його „Поради колезі, народжені у школі над Россю” – педагогічний заповіт великого Учителя, де кожна думка – перлина. І в цьому ж році, невдовзі після смерті Олександра Антоновича, побачила світ збірка „210 шкільних лінійок”, написана у співавторстві з сином Сергієм. Невелика за обсягом друкована спадщина, але надзвичайно глибока. Як чиста криниця, з якої черпати і черпати українському учительству, аналізувати і узагальнювати науковцям, давати нове дихання багатому арсеналу ідей О.А. Захаренка.

Література

1.     Захаренко О.А. Енциклопедія шкільного роду (автобіографічні дані, спогади, роздуми). – С.Сахнівка Корсунь-Шевченківського району, 2000. – Т. 2.
2.     Захаренко О. А. Поради колезі, народжені в школі над Россю. – Черкаси, 2005.
3.     Захаренко О. А. Поспішаймо робити добро. – Черкаси, 1997. – 28 с.
4.     Захаренко О.А., Мазурик С.М. Школа над Россю. – К.: Радянська школа, 1979.–149 с.
5.     Педагогічні видання / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №2 [2009] / Н. С. Побірченко. Авторська школа академіка Олександра Антоновича Захаренка