ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Про матеріал

У статті здійснено аналіз поняття «толерантність», обґрунтовано важливість та особливості формування толерантності учнів початкової школи. Визначено чинники, що впливають на ефективність процесу формування толерантності у молодших школярів. На основі аналізу праць науковців визначено педагогічні умови формування толерантності у молодших школярів.

Перегляд файлу

Ірина ДРОМАШКО

Педагогічні умови ВИХОВАННЯ толерантності в ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ початкової школи

(студентка ІІ курсу (магістерського) рівня вищої освіти

факультету педагогіки та психології)

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, професор Довга Т. Я.

Ключові слова: толерантність учнів початкової школи, толерантність, моральність, формування толерантності, педагогічні умови формування толерантності, толерантне середовище, виховання толерантності.

Постановка проблеми. Виховання толерантності, як форми і способу міжособистісної взаємодії, як моделі поведінки, в дитячому середовищі набуває особливої значущості і є однією з найважливіших проблем освітнього процесу. В рамках освітніх стандартів нового покоління головне навантаження і відповідальність за якість виховання свідомої і стійкої толерантної поведінки лягає саме на освітнє середовище, на педагогів - вчителів, вихователів, соціальних педагогів, психологів та ін.

У сучасних умовах модернізації освіти та становлення Нової української школи головним завданням закладу загальної середньої освіти є створення умов для засвоєння правильної системи цінностей, які в майбутньому впливатимуть на визначення життєвих орієнтирів. Тому саме на школу покладено обов’язок виховання підростаючого покоління в дусі толерантності .

Важливість проблеми очевидна: молодший шкільний вік є сенситивним для соціалізації особистості дитини, тому що шкільне середовище має багато чинників, що спонукають дитину долучатися до норм і цінностей суспільства, інтеріоризувати їх, виробляючи потрібні форми поведінки і спілкування. Крім того, саме в молодшому шкільному віці закладаються основи етики, оформляються і зміцнюються індивідуальні варіанти ставлення до себе і оточуючих. Тому освітній процес повинен бути скерований не лише на засвоєння знань, умінь і навичок, але й «прищеплювати» та розвивати в учнях моральні якості, людяність, повагу, відповідальність, милосердя, співчуття, задля збереження національних цінностей та свідомості нації.

Актуалізація даної проблеми зумовила виокремлення в педагогіці такого напрямку, як педагогіка толерантності, головними завданнями якої є збагачення підростаючого покоління моральними уявленнями та поняттями, що формуватимуть у них гуманістичний світогляд, який буде корисним в дорослому житті і сприятиме не лише вирішенню багатьох проблем, а й взагалі їх уникненню. Це такі важливі якості особистості, як шанобливе ставлення до представників інших культур, повага до інших точок зору, вміння йти на компроміс, вести діалог та інше. Виховання саме таких якостей гарантуватиме в майбутньому забезпечення мирного співіснування не лише в нашій державі, а й на планеті взагалі.

Соціальна ситуація в сучасній школі ускладнилася наявністю в складі дитячого колективу учнів різної національності, «входження» дітей з ООП в класне середовище, соціальний статус, різне матеріальне забезпечення сімей та ін. Це привносить в систему виховання і освіти свої проблеми і зміни, такі як: облік традицій, культури і етнопсихології народностей, до яких належать діти, особливості відношення до процесу навчання їхніх батьків, забезпеченість шкільним приладдям, подача навчального матеріалу (модифікація планів під освітні потреби дитини) та ін. Шкільні класи стають середовищем культурного різноманіття, і вимога взаєморозуміння стає об'єктивним джерелом для виховання толерантності. Тому активізуються процеси пошуку ефективних механізмів виховання дітей в дусі толерантності.

В педагогічній та психологічній літературі практично не зустрічається теоретичний аналіз специфіки поняття толерантності стосовно до молодшого шкільного віку. У той же час, така специфіка повинна існувати, тому що очевидна і незаперечна специфіка практично всіх психологічних характеристик дитини молодшого шкільного віку в порівнянні з дошкільням, підлітком, дорослим.

У зв'язку з тим, що проблема розвитку толерантності найменше вивчена для дітей молодшого шкільного віку і рішення має високу суспільну значимість, її вивчення набуває особливої актуальності.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблема вивчення толерантності є відносно новим напрямком досліджень педагогічної науки. В сучасних наукових дослідженнях педагогічних умов виховання толерантності в освітньому процесі початкової школи посідає вагоме місце, та висвітлено з різних позицій, а саме: історія розвитку проблем толерантності (А. Рожнова, О. Полякова, А. Канішевська, В. Ханстантинов); загальна суть та модель формування (О. Вишневський, В. Волкова, В. Богданова, Ю. Матвєєва); проблема морального виховання учнів (Г. Кайдалова, Л. Лохвицька, Н. Барбелко, В. Ханстантинов, О. Максимова, Ю. Шевченко); умови формуваня толерантності у школярів (Т. Гурова, Ю. Котелянець, Л. Канішевська); структура поняття (І. Галицький, Н. Скрипник); підготовка вчителів до формування толерантності в учнів (І. Сухопара, В. Ляпунова, А. Молчанова); формування толерантності через ігрову діяльність (Г. Коберник, Є. Мазурова, О. Собченко, Л. Канішевська); концепція толерантності в педагогічній спадщині Ш. О. Амонашвілі та В. О. Сухомлинського (Г. Суріна, І. Безгінова, Л. Гончаренко, Н. Щербакова).

Мета статті. Метою статті є визначення особливостей педагогічних умов, що сприятимуть вихованню толерантності в учнів в освітньому процесі початкової школи.

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження. Формування будь-яких позитивних якостей особистості, зокрема і толерантності, є складним та довготривалим процесом, результати якого залежать від певних умов та чинників. Поняття толерантність формувалося на протязі багатьох століть та постійно доповнювалося різносторонніми значеннями.

Толерантність носить в собі вагомий життєствердний потенціал (багатоманітній неповторний індивідуальний прояв) поваги до прав та свободи, людинолюбства, ідеалів, поглядів, вибору, відповідальності тощо. Завдяки толерантності кожний може упорядковувати своє життя та брати участь у суспільних справах. Людина, яка має високі моральні та інтелектуальні властивості, згідно зі своїми цінностями може діяти самостійно та вносити певні зміни у свою поведінку під час соціальних взаємин, що може нести для суспільства певне моральне задоволення. Як наслідок цього можна сказати про наявність моральних основ толерантності. [8, с. 60]

Толерантність як якість особистості проявляється у взаємоповазі і доброзичливості людей, толерантному ставленні до соціальних груп рівноправності, свободі, в можливості слідувати традиціям своєї культури і в той же час солідарності у вирішенні спільних проблем.

Нині школа потребує цілісного навчання учнів, результативного спілкування, співпраці, використання інноваційних технологій, уміння приймати самостійні рішення, вирішувати конфлікти, критично мислити та інше. На даний момент збільшилася тенденція агресивності, нетерпимості серед учнів молодшого шкільного віку, що в деякій мірі може означати те, що не завжди освітній процес зорієнтований на потреби суспільства. [2, с. 149]

Досліджуючи показники та критерії сформованості толерантності молодшого шкільного віку, дослідники Я. Бережна та С. Кубіцький зазначили «Виховання толерантності має здійснюватися за формулою: «батьки + діти + вчитель»». Саме тому необхідна організована співпраця сім’ї та школи, якщо порушувати цю співпрацю, то, як наслідок, будуть втрачатися зв’язки «дорослі - діти», підвищуватиметься конфліктність у цих взаєминах. [1, с. 8]

Толерантний підхід є основою свободи, поваги до прав іншої людини, терпимість, ненасильство, компромісність (поступливість), діалог, особистісна або громадська позиція, яка передбачає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатомірні. Вихованню та навчанню толерантності приділяється недостатня увага на всіх рівнях освітнього простору, в тому числі і в початковій школі.

Виховання толерантності - це спільна справа багатьох державних і громадських інститутів, але коли його об'єктами виступають діти, головне навантаження і відповідальність в роботі з ними лягає саме на освітнє середовище, на педагогів-вчителів, вихователів, соціальних педагогів, педагогів - психологів.

Необхідно навчити молодших школярів поважати не тільки себе, але і тих, хто знаходиться поруч. У початковій школі формування толерантного ставлення до оточуючих людей має на меті виховання у молодшого школяра почуття впевненості в собі і поваги самого себе та інших.

Педагог стимулює активність дитини на надання допомоги і захисту іншої людини, і мотивом цієї допомоги може і повинно стати співчуття цій людині, розуміння його. Етичний захист дозволяє захистити особистість від проявів нетолерантності, запропонувати їй у важкий момент інший образ поведінки в ситуації, надати можливість зміцнити взаємини з оточуючими, знижує агресію, усуває образу, згладжує сварку, послаблює особистісну і ситуативну тривожність, знижує особистісні проблеми, ініціює активність і оптимістичність, розташовує до діалогу, співпраці, взаєморозумінню.

Світ почуттів і емоцій поширюється на всі сторони нашого життя, а саме: взаємовідносини з іншими людьми, діяльність, спілкування і пізнання. Толерантність виражається в ставленні до інших людей, їх історії і традицій, до своєї Батьківщини, сім’ї, самого себе.

Під педагогічними засобами розвитку толерантності розуміється: психолого-педагогічні умови, методи, прийоми, форми розвитку толерантності. [5, с. 86-87]

Педагогічні умови повинні відображати структуру готовності педагогів до діяльності в процесі виховання толерантності у молодших школярів, мета якого буде: здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей в освітньому процесі; індивідуальний підхід (врахування індивідуальних особливостей учня); вдосконалення методів і форм виховання в умовах загальноосвітнього навчального закладу, починаючи від І ступеня.

Вчитель для молодших школярів є взірцем, що відображає найкращі риси особистості. Саме приклад першого учителя, його оцінка стосовно певних подій, учнів, надовго вважається еталоном та нормою у взаєминах з оточенням, що стає манерою спілкування. В. Тугай наголошує: «Навіть характеризуючи себе як особистість, молодший школяр в основному повторює лише те, що про нього говорить педагог. Ця роль наділяє учителя великим впливом на школяра, на розвиток його особистості, сприяє її емоційному, інтелектуальному і моральному розвитку». Тому відкрите і довірливе ставлення учня до свого вчителя, закладає фундамент для формування толерантності дитини, що вимагає від вчителя високої відповідальності, постійного підвищення своєї професійної компетентності, контролю над своїми почуттями, емоціями та вчинками. [7, с. 137-138]

С. Заруцька виділяє такі педагогічні умови, що сприятимуть ефективному формуванню толерантності у молодших школярів:

виховання здатності бачити й розуміти відмінність інших людей від самого себе та приймати цю відмінність як особливу цінність;
суб’єкт-суб’єктна взаємодія вихованців та педагогів в освітньому процесі (ставлення до дитини як до індивіда, який здатен змінюватися сам та змінювати ставлення до оточуючого світу, ставитися з повагою до інших людей та їх поглядів тощо);
усвідомлення власних вчинків, звернення до власного «Я», здатність до самоаналізу, емпатії, формування адекватної самооцінки;
створення атмосфери взаємодовіри, ситуації успіху, сприяння самореалізації та саморозвитку кожного учня, розкриття його інтересів та можливостей. [3, с. 31]

Для учнів молодшого шкільного віку підвищене значення набувають стосунки з однолітками, де відкриваються додаткові можливості для активного використання цих відносин в навчально-виховних цілях. Для психологічного комфорту дитини необхідно відчувати підтримку і схвалення з боку однолітків, тому необхідно вселити учням думку, що кожен з них грає важливу роль в організації, яка називається колективом. На цьому етапі у учнів формуються і розвиваються почуття згуртованості класного колективу, тому так важливо навчати дітей взаємодії при вирішенні проблем в колективі, розподілу праці при виконанні завдань, виховувати у молодших школярів уміння жити в колективі і зважати на громадську думку, навіть якщо вона не збігається з думкою індивідуальною.

Виховуючи у молодших школярів толерантність, необхідно, як зазначив І. Казанжи, дотримуватися таких педагогічних умов в освітньому процесі:

залучати весь колектив до діяльності у процесі підготовки та проведенні виховних заходів;
стимулювати активність кожного учня в процесі спілкування та співпраці з іншими дітьми під час виховного заходу;
детально займатися підготовкою й чіткою організацією виховного заходу;
пізнавальні цінності (подача нового матеріалу в цікавій формі, корисним і важливим для кожної дитини з точки зору виховання толерантності);
емоційної долученості молодшого школяра до власної діяльності;
високого художнього рівня виховного заходу;
позитивної самооцінки позакласного заходу учнями;
позитивні зміни в поведінці учнів (прояви толерантності у взаємовідносинах, спільній діяльності тощо). [4, с. 9]

В молодшому шкільному віці, коли раціональний інтелект тільки формується, доцільно закладати емоційний фундамент нормального морального розвитку особистості. У школах з першого класу слід пояснити сутність поняття «толерантність», як розуміти цю моральну якість. Потрібно вчити правильно оцінювати ситуації, враховувати менталітет і інтереси інших людей і інших народів. Дуже важливо формувати морально-вольові стремління в реалізації толерантної поведінки: мужність, сміливість, принциповість у відстоюванні моральних ідеалів. Для виховання толерантності більш ефективно використовувати непрямі вимоги (рада, прохання, натяк, довіру, схвалення і т.д.).

Метою виховного процесу в початкових класах стає формування вміння конструктивно вести себе під час конфлікту, завершувати його справедливо і без насильства. Потрібно з перших днів навчання створювати умови для формування в класі атмосфери дружби, взаєморозуміння та підтримки, розвивати вміння діяти згідно отриманим моральним знанням в реальних життєвих ситуаціях.

Організація життєдіяльності молодших школярів створює ситуації, які спонукають толерантність і окремої дитини, і спільноти (групи, колективу), тобто, створюється образ життя, який продукує толерантність, знімає саму в ній необхідність. Інакше кажучи, відбувається її самовиявлення, від якого, як то кажуть, півкроку до сформованого і стійкого досвіду толерантності, що стає рисою особистості, параметром спільноти, досить серйозним, щоб виходити за межі даного місця і даного часу, в осередок і в майбутнє. [6, с. 53]

Але початковою школою це не вичерпується, в ній не закінчується процес формування толерантності. Цей процес відбувається протягом усього життя людини.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Вивчення різних підходів до проблеми виховання толерантності у молодших школярів показало, що всі автори наголошують на необхідності використання періоду шкільного дитинства, як сенситивного, для виховання толерантного ставлення до оточуючих людей. Виховання толерантності вимагає чіткого усвідомлення доцільності педагогічних впливів, чіткого визначення мети, перш за все, педагогом. Формування даної якості можливо тільки при наявності мотивації і усвідомленні школярем того, навіщо саме йому необхідна ця якість (особиста мета) і усвідомлення значущості для суспільства (соціальна мета). Єдність цілей вчителя і учня є одним з факторів успішності формування толерантності. Тут важливі деякі правила, втому числі, розвиток інтересу до проблеми толерантності; розвиток мотивації до самовдосконалення і формування у себе толерантності; чітке визначення кінцевого результату виховних впливів; постановка цілей (далекої, конкретної і робочої), виходячи з інтересів, потреб,особливостей учнів.

В рамках освітніх стандартів нового покоління головне навантаження і відповідальність за якість виховання свідомої і стійкої толерантної поведінки лягає саме на освітнє середовище, на педагогів - вчителів, вихователів, соціальних педагогів, психологів та ін. У сучасних наукових теоріях толерантність розуміється як універсальна якість особистості, що характеризується широким діапазоном її проявів в суспільному житті і міжособистісних відносинах.

Толерантність як якість особистості проявляється у взаємоповазі, доброзичливості людей, толерантному ставленні до різних груп (інвалідів, біженців, людей іншої національності), рівноправності, свободі, в можливості слідувати традиціям своєї культури і в той же час солідарності у вирішенні спільних проблем. Подальші дослідження будуть спрямовані на діагностику сформованості толерантності у молодших школярів.

Бібліографія