Педагогічний процес як система і цілісне явище. Теорія навчання.

Тема: Педагогічний процес як система і цілісне явище. Теорія навчання.1. Сутність поняття “дидактика”. Основні дидактичні концепції та принципи.2. Поняття про процес навчання3. Чинники засвоєння учнями знань

1. Сутність поняття “дидактика”. Основні дидактичні концепції. Основні педагогічні категорії «освіта», «навчання», «виховання». Явище «освіта» розглядається в двох аспектах, зокрема як процес та як результат оволодіння особою системою необхідної систематизованої інформацією та уміннями і навиками. Під категорією «навчання» в педагогіці розуміють процес активізації та стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів з метою оволодіння ним систематизованої наукової інформаціїПроцес навчання забезпечується на підставі відповідних принципів з використанням спеціальних засобів, форм та методів навчальної роботи. Під явищем«виховання» розуміють процес стимулювання емоційної та духовної сфери дитини з тим, щоб він міг бути носієм найкращих духовних цінностей людства, був високоморальним, відповідальним тощо. З метою реалізації цієї мети при організації навчального процесу в закладах освіти виходять з закономірності стосовно єдності процесу навчання та виховання. Виховання передбачає також і самовиховання. Предметом інтересу дидактики виступають умови, що сприяють ефективності процесу навчання.

Термін«дидактика» запровадив у науковий обіг німецький педагог Вольфганг Ратке (1571—1635),який назвав свій курс лекцій «Короткий звіт і з дидактики, або мистецтво навчання». У такому самому значенні вжив його і чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670) , який опублікував у 1637р. в Амстердамі свою працю «Велика дидактика» , що представляє універсальне мистецтво навчання усіх усьому. Дидактика (rpeц. – didaktikos – повчальний)– це розділ педагогіки, який знайомить із закономірностями і принципами навчання, досліджує проблеми змісту, методів, форм і технологій навчання дітей в умовах закладу освіти. Тому в межах дидактики вчені вивчають проблеми процесу навчання в школі: - закономірності навчально-пізнавальної діяльності учнів; - зміст освіти; - система ефективних методів навчання; - засоби навчання, інше.

Зміст навчання це система наукових систематизованої інформації, компетенції, практичних вмінь, навичок, якими повинен оволодіти учень. Завдання процесу навчання: - стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів; - організація пізнавальної діяльності; - удосконалення видів мислення та розвиток творчих здібностей; - формування наукового світогляду, естетичної культури; - удосконалення вмінь та навичок використовувати знання а практиці, інше. Навчання розглядається дидактикою в двох аспектах: як об’єкт вивчення як об’єкт конструювання.

З огляду на це виокремлюють дві функції дидактики: науково-теоретичну і конструктивно-технологічну (В. Попков і А. Кожухов). Науково-теоретична функція полягає у вивченні, систематизації та узагальненні педагогічного досвіду, його науковому обґрунтуванні, поясненні на основі відкритих психологією закономірностей і механізмів пізнавального, психомоторного розвитку особистості. Конструктивно-технологічна функція дидактики – це розроблення змісту, ефективних методів, прийомів і засобів навчання, конструювання навчальних технологій. Вона допомагає з’ясувати, як, враховуючи об’єктивні закономірності пізнавального розвитку учнів, організувати навчальний процес для забезпечення його максимальної ефективності; які форми, методи і засоби є оптимальними в конкретних ситуаціях; якими принципами і правилами слід керуватися вчителю та ін.

Сучасна дидактика заснована на наступних методологічних підходах:– особистісний, який полягає у визнанні особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу. Він передбачає опору на природний процес саморозвитку, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відповідних умов;– діяльнісний, спрямований на організацію діяльності суб’єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;– системний, який орієнтує на визначення навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб’єктів, мета, завдання, зміст, форми і методи якої взаємопов’язані;– гуманістичний, який передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між учнями, педагогами й учнями на основі поваги, довіри, чуйності, доброзичливості, уваги, співчуття, віри у можливості людини;– ресурсний, що зосереджений на питаннях організації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного учня;– синергетичний (грец. synergos – той, що діє разом), який полягає в здійсненні саморозвитку особистості на основі постійної взаємодії із навколишнім середовищем, яке сприяє формуванню нових якостей особистості;– аксіологічний (грец. ахіа – цінність), який забезпечує виявлення можливостей задовольняти потреби людини, розв’язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю;– компетентнісний (лат. competentis – належний, відповідний), що передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не тільки знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності.

Найважливішими завданнями дидактики є:– розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах освіти і навчання, і використання їх з метою вдосконалення навчального процесу у школі;– розроблення теорії освіти;– конструювання (модернізація) освітніх технологій;– удосконалення змісту навчання. Просте вивчення, засвоєння і використання педагогічного досвіду інших педагогів – необхідна, але недостатня умова педагогічної творчості, адже просте копіювання навіть найунікальнішого досвіду без знання об’єктивних закономірностей педагогічного процесу може дати негативні результати. Отже, найнадійнішим шляхом удосконалення педагогічної майстерності вчителя є дидактичне осмислення свого досвіду і звернення до дидактики як галузі знань.

Процес навчання ґрунтується на психолого-педагогічних концепціях, які часто називають також дидактичними системами. Дидактична система – це сукупність елементів, які утворюють єдину суцільну структуру, що слугує досягненню завдань навчання. Опис системи передбачає характеристику: мети, принципів. завдань, змісту освіти, дидактичних процесів, методів, засобів, форм навчання Узагальнюючи існуючі дидактичні концепції, науковці виділяють 3: традиційну, педоцентричну, сучасну. У традиційній системі навчання визначальна роль належить викладанню, діяльності вчителя. Її визначають дидактичні концепції таких педагогів, як Я. А. Коменський, Й. Г. Песталоцці і особливо И. Ф. Гербарт, а також дидактика німецької класичної школи. У педоцентричній концепції головна роль у навчанні належить діяльності дитини. Основою цього підходу є система Д. Дьюї, трудова школа Г. Кершенштейнера, В. Лая – теорії періоду шкільних реформ початку XX ст. Сучасна дидактична система ґрунтується на положенні про те, що викладання і навчання є невід’ємними складовими процесу навчання, а їх дидактичний взаємозв’язок у структурі цього процесу є предметом дидактики.

Процес навчання є формою пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння досвідом людства, взаємодією педагога і учня. Поняття “навчальний процес” включає всі компоненти навчання: вчитель, форми, методи і засоби навчання, які він використовує; учень, який працює під керівництвом учителя на занятті та самостійно; забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами.2. Поняття про процес навчання.

Структурний процес навчання утворюють такі компоненти:– цільовий (формування мети вивчення матеріалу на заняттях, навчального предмета та освітньої мети навчального закладу);– стимулюючо-мотиваційний (спонукання учнів до активної пізнавальної діяльності, формування в них відповідної мотивації);– змістовий (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного заняття);– операційно-дієвий (підбір прийомів, методів, форм і засобів навчання);– контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням знань, сформованістю умінь);– оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, причин неуспішності і їх усунення). Реалізація кожного компонента і їх сукупності передбачає свідому, цілеспрямовану взаємодію вчителя і учня.

Цільовий компонент. Забезпечує усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Це усвідомлення залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості та вихованості учнів, а головне – від цілеспрямованості вчителя, вміння поставити і роз’яснити учням цілі та завдання. Стимулюючо-мотиваційний компонент є продовженням цільового, але тільки за усвідомлення учнями їхнього власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий за усвідомлення значущості знань. Вчитель зобов’язаний викликати у учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. А це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб вчитель формував позитивне ставлення до навчання.

Позитивне ставлення до навчання можливе, якщо: наукові знання викликають зацікавленість, вчитель створює ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі практично у різних життєвих ситуаціях; навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні матеріалу; наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності; сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце серед ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші старання); справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага й розумна вимогливість до учнів.

Змістовий компонент. При підготовці до заняття вчителю необхідно ретельно обміркувати, яким повинен бути зміст навчального матеріалу, конкретизувати обсяг теоретичних положень, визначити уміння та навички, які необхідно сформувати у процесі вивчення нового матеріалу. Навчальний матеріал, залежно від функцій, належить до таких видів:– інформаційний: тексти, малюнки, креслення, схеми, таблиці, географічні карти, музичні твори, ноти, твори скульптури і живопису, моделі, установки, реальні об’єкти навколишньої дійсності тощо;– операційний: вправи, під час виконання яких виробляються вміння і навички;– актуалізуючий: тексти, завдання, які сприяють актуалізації опорних знань, умінь і навичок, необхідних для розуміння і засвоєння матеріалу;– контролюючий: завдання, що забезпечують зворотний зв’язок;– стимулюючий: тексти, завдання, які викликають інтерес до нових знань або нових способів їх засвоєння;– діагностуючий: завдання, що дають змогу виявити прогалини в знаннях, причини неправильних дій . На практиці, як правило, використовують поєднання різних видів.

Операційно-дійовий компонент. Охоплює всі методи та їх складові – прийоми, якими оперує кожен вчитель у процесі діяльності, форми організації навчання. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, слід зважати на те, що, хоча учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом вчителя, цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом, він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій: сприймання; осмислення; узагальнення; систематизація; закріплення; актуалізація, застосування на практиці. Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладанням матеріалу. Функція контролю здійснюється на всіх етапах навчального процесу. Вона не повинна обмежуватись лише констатацією досягнутого. Йдеться про зворотний зв’язок у навчанні, що передбачає: своєчасне реагування вчителя на допущені учнем помилки; певну систему їх виправлення (учень отримує корегування щодо відповідей або самостійно шукає помилки та способи для її виправлення). На цьому етапі відбувається формування у учнів навичок та умінь самоконтролю у навчанні, планування своїх дій, оцінювання і регулювання власної діяльності і поведінки, передбачення результатів своїх дій, зіставлення їх з вимогами вчителя або колективу.

Оціночно-результативний компонент. Передбачає оцінювання якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Він є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об’єктивними, послідовними, узгоджуються між собою. Емоційно-вольовий компонент, який виявляється через напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності. Воля, емоційні процеси інтенсифікують пізнавальну діяльність. Важливими є + емоції, які створюють атмосферу співробітництва, поліпшують умови самостійної роботи, викликають бажання навчатися. Усі компоненти навчального процесу знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості. Навчальний процес у школі – це система організації навчально-виховної діяльності, в основу якої покладено органічну єдність і взаємозв’язок викладання (діяльність вчителя) і учіння (діяльність учня), спрямованих на досягнення цілей навчання, розвитку особистості учня, його підготовки до професійної діяльності.

Процес навчання у школі визначається чинникамизовнішніми (об’єктивними) і внутрішніми (суб’єктивними). До внутрішніх чинників слід віднести особистісні риси учня: особливості його темпераменту, характеру, мислення, пам’яті, пізнавальних можливостей, здібностей, мотивацію учіння, попередній досвід, рівень знань, стиль пізнавальної діяльності. До зовнішніх чинників належать зміст і методи навчання, рівень професійної підготовки вчителя, умови навчання, оточення учня. Ефективність процесу учіння найбільшою мірою залежить саме від особистості педагога, рівня, змісту і структури його знань.3. Чинники засвоєння учнями знань.

Викладання – діяльність науково-педагогічних працівників, яка виявляється у:– передаванні інформації;– організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;– наданні допомоги у разі труднощів у процесі навчання;– стимулюванні інтересу, самостійності й творчості учнів;– оцінці навчальних досягнень студентів. Мета викладання – організація ефективного навчання кожного учня в процесі передавання інформації, контролю й оцінки її засвоєння, а також взаємодія з учнями й організація спільної і самостійної діяльності. Викладання – діяльність вчителя, спрямована на управління навчально-пізнавальною діяльністю учня на основі врахування об’єктивних і суб’єктивних закономірностей, принципів, методів, організаційних форм і засобів навчання.

Процес управління навчально-пізнавальною діяльністю охоплює кілька компонентів: планування, організування, стимулювання, контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності та аналіз її результатів. Планування передбачає підготовку робочих програм із навчальних предметів, складання планів семінарських, практичних і лабораторних занять, розроблення індивідуальних завдань для учнів, тематики рефератів, письмових творчих та дослідницьких робіт, методичних рекомендацій з їх підготовки тощо. Організування навчальної роботи здійснюється у два етапи: а) підготовчий; б) виконавчий.

Стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів здійснюється вчителем шляхом застосування різноманітних методів і прийомів: використання цікавих прикладів, розкриття практичної значущості навчального матеріалу, опора на життєвий досвід тощо. Сутність контролю і регулювання полягає у спостереженні за діяльністю учнів. Аналіз досягнутих результатів завершує процес викладання. Здійснюють його на основі отриманих через контроль результатів. Під час аналізу виявляють рівень знань матеріалу, вміння використовувати їх у практичній діяльності. Результативність навчального процесу залежить від рівня психолого-педагогічної та методичної підготовки вчителя, від старань учнів щодо засвоєння знань, тобто від ефективності учіння.

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями і навичками, у широкому розумінні – оволодіння соціальним досвідом у його узагальненому вигляді. Вчитель може навчати безпосередньо або опосередковано (через систему завдань). Учіння є специфічним видом трудової діяльності. Специфіка його полягає : – воно постає як система, елементи якої взаємопов’язані;– у процесі учіння школярі створюють базу знань для майбутнього навчання у виші;– навчально-пізнавальна праця учнів здійснюється у теоретичній і практичній формах, які взаємозв’язані і спрямовані на формування знань і умінь;– учіння, з одного боку, протікає під впливом вчителів, з іншого – його успіх значною мірою зумовлений рівнем організації самостійної пізнавальної роботи учнів;– навчальна діяльність учнів має продуктивно-перетворювальний характер, а під час практики – творчо-продуктивний.

Ефективність учіння визначається його формами, серед яких слухання, читання, конспектування, виконання вправ, розв’язування задач, проведення дослідів, навчальні дослідження, професійне моделювання. Сутність слухання полягає у сприйманні на слух інформації, яку учень отримує на заняттях. Щоб він зумів усвідомити і засвоїти (тобто персоніфікувати) мовну інформацію, вчитель має відчувати аудиторію, реагувати на труднощі учнів (не всі можуть виокремити головне, швидко зробити записи), змінюючи темп викладання, тембр і гучність мовлення, повторюючи і уточнюючи сказане. Читання є формою самостійної роботи учня. Раціональне читання є науково обґрунтованою технологією, що забезпечує персоніфікацію максимального обсягу інформації за найкоротший час з мінімальними витратами праці. Конспектування. Ця форма роботи здійснюється учнями при прослуховуванні нового матеріалу на уроках і при читанні літератури. Прийоми роботи при такій формі роботи можуть бути різними: учні можуть записувати без осмислення, записувати головне і одночасно осмислювати записане, вести опорний конспект з більш глибоким осмисленням тексту.

Основною метою виконання вправ, розв’язування задач є формування умінь при вивченні конкретних дисциплін. Задачі і вправи доцільно використовувати з усіх навчальних дисциплін, оскільки вони сприяють розвитку аналітичного мислення учнів, їх самостійності. Проведення дослідів використовують у процесі вивчення природничих дисциплін. Проведення дослідів потребує відповідної теоретичної підготовленості, вміння користуватися лабораторним устаткуванням, матеріалами, володіння технологією організації дослідної роботи. Навчальні дослідження. До них належать курсові та дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання навчально-дослідної роботи вимагає від учнів високого рівня самостійності і пізнавальної активності. Виконання творчих навчальних завдань. Розвиток творчих здібностей, уміння мислити і діяти самостійно є запорукою успішності формування учня як суб’єкта навчальної діяльності. Творчі здібності проявляються у здатності учня мислити нетрадиційно, шукати нові підходи до розв’язання навчальних і наукових проблем.