Педагогіка співробітництва як важлива складова технології особистісно зорієнтованого навчання

Сахненко Оксана Петрівна заступник директора з навчально-виховної роботи Мазівського навчально-виховного комплексу І-ІІІ ступенів Путивльської районної ради Сумської області

Педагогіка співробітництва як важлива складова технології особистісно зорієнтованого навчання

В  умовах модернізації української освіти одним із напрямків оптимізації навчального процесу у середніх та вищих навчальних закладах є його спрямування на демократизацію взаємовідносин викладача та учня, що відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня.

Важливим чинником, який суттєво може вплинути на гуманізацію освітнього процесу в школі, згідно прийнятої реформи школи, є педагогіка партнерства, яка повинна поліпшити співпрацю між усіма учасниками освітнього процесу – учителів, учнів, адміністрації та батьків, олюднити освітнє середовище. І зараз в педагогічній пресі активно дискутуються питання щодо її суті, принципів, шляхів реалізації.

Актуальність статті.

Сьогодні пріоритетним стає особистісно-орієнтований підхід, який забезпечує найсприятливіші умови для розвитку й самореалізації особистості, що передбачає наявність діалогічного спілкування. Саме змінюється суть індивідуального підходу який  має стати головним результатом шкільної освіти, критерієм якості роботи вчителя, вихователя, керівника виховного навчального закладу в цілому.

 Метою статті є розгляд ідей навчального співробітництва у професійній діяльності вчителя  та розробка гіпотетичної моделі формування готовності вчителя до реалізації навчального співробітництва; теоретичного обґрунтування доцільності реалізації ідеї педагогіки співробітництва в навчально-виховному процесі.

Об'єктом дослідження в педагогіці є ре­альний процес передачі новому поколінню соціально-історичного досвіду і культури людства та шляхів його примноження.

Предметом дослідження  як науки в широкому розу­мінні є цілісний процес спрямованого розвитку особистості в умовах гуманістичного виховання і са­мовиховання, неперервного навчання і самоосвіти.

Співробітництво трактується як ідея спільної розвиваючої діяльності дорослих та дітей, заснована на взаєморозумінні, проникненні у духовний світ один одного, сумісному аналізі ходу та результатів цієї діяльності. У педагогіці співробітництва найважливіше місце займають ставлення «вчитель – учень». Традиційна педагогіка заснована на положенні вчителя як суб’єкта педагогіного процесу, а дитини – як об’єкта.

Педагогіка співпраці – напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу [7, с. 429].

Гуманісти - В.Г. Бєлінський, О.І. Герцен, К.Д. Ушинський  підкреслювали високу ефективність гуманних, демократичних відносин між вчителем і учнем. Зокрема, О.І. Герцен вказував, що роль викладача зводиться не до придушення особистості, а до терпеливого і гуманного формування характеру учня, кінцевою метою якого є творча і вільна особистість. А В.Г. Бєлінський підкреслював, що придушення волі і самостійності вихованця призводить до розвитку брехливості, лицемірства, лукавства [2,с. 7].

Педагоги П.П. Блонський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші також підтверджували високу ефективність навчання, побудованого за ідеями співробітництва, дружби, взаємодії ,вимогливості, колективізму та поваги до людей усіх націй.

А.С. Макаренко наголошував, що в живому активному процесі виховання вихованець почуває себе не тільки виховуваним, а й вихователем [3,с. 48]. Крім того, В.О Сухомлинський вказував, що вихованець повинен себе розкривати як творча особистість [6, с. 53].

Найбільш помітною фігурою серед ініціаторів педагогіки співробітництва був доктор психологічних наук, академік Шалва Олександрович Амонашвілі. Основне завдання педагогіки співробітництва, яка була спрямована проти авторитарності в освіті та вихованні, він спробував визначити так: "…зробити дитину нашим (дорослих – учителів, вихователів, батьків) добровільним соратником, співробітником, однодумцем у своєму ж вихованні, освіті, навчанні, становленні, зробити її рівноправним учасником педагогічного процесу, дбайливим і відповідальним за цей процес, за його результати" [1, с. 47]. Сутність даного підходу визначалась створенням та організацією учителем міжособистісної взаємодії, яка б здійснювалась у "оптимістично-гуманній атмосфері", і вимагала від нього майстерності та вміння ефективно спілкуватися.

Отже,  поняття співробітництва виникло давно і супроводжувало педагогів протягом століть аж до сьогодення. З моменту виникнення воно змінювалось, адаптуючись до вимог кожної епохи і на сучасному етапі  набуло нових форм.

У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, що виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання [8, с. 269].

На мою думку, помилково було зводити співробітництво до виключно групової роботи. Воно може бути присутнім і в колективній спільній діяльності (під час  мозкової атаки, колективного складання інтелектуальної карти (опорної схеми). І навпаки: групова робота не обов’язково є ознакою співробітництва. У цьому помилка багатьох педагогів-практиків. Вони ділять дітей на групи, часто для розв’язання репродуктивних завдань, і думають, що організують співробітництво. Потім скаржаться, що це віднімає зайвий час на уроці, а результату не дає.

Лише на перший погляд здається, що педагог вибирає методи навчання навмання. Існує багато факторів, що впливають на вибір методів навчання. Основними з них є мета та рівень навчання, якого треба досягти, рівень мотивації, реалізація принципів навчання, рівень підготовленості учнів, їхня працездатність і вік, кількість і складність навчального матеріалу.

В педагогіці співробітництва використовуються найрізноманітніші форми навчання: колективно-групова робота, колективна творча робота, робота в мікрогрупах, робота в змінних групах, ігрова діяльність.

Підласий І., аналізуючи технології навчання, виділив методи, які краще від інших задовольнятимуть вимоги технологій [5,с. 286]. Класифікація методів за педагогічними технологіями надана в таблиці 1.

Таблиця 1. Класифікація методів за технологічною спрямованістю

  Звичайно, і в педагогіці співробітництва педагог може використовувати відеометод, нетрадиційні методи, лекцію, інші методи, які не відносяться до даної технології. Але тоді він повинен бути готовий до погіршення результатів, і технологія в нього вийде іншою.

Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у наявних умовах з багатьох методів необхідно виділяти ті, що забезпечують необхідну продуктивність навчання за заданими критеріями. Вирішення цього завдання наштовхується на великі труднощі і пов’язане з витратами часу [5,с. 287]. Кожен педагог сильний своїми методами навчання. Однаково сильних у всьому немає. Того викладача можна назвати майстром, який до могутності класичних методів додав свій особистий досвід.

Навчання у співробітництві розглядається як альтернатива традиційним методам та методикам (за рахунок запровадження особистісно-орієнтованих підходів). Саме завдяки впровадженню цієї технології підвищується рівень усвідомлення матеріалу, застосування його для розв’язання нових завдань.

На сучасному етапі розвитку системи освіти та педагогічної думки «Навчання у співробітництві» є інтегрованим компонентом розробленої та структурованої системи освіти.

Навчання у співробітництві (педагогіка співробітництва) – система навчання яка ґрунтується на спільній діяльності вчителя та учнів, взаєморозумінні і гуманізмі, єдності інтересів і прагнень всіх учасників навчального процесу і має за мету особистісний розвиток школярів.

Мета освітньої технології «Навчання у співробітництві» - оволодіння знаннями, уміннями, навичками кожним учнем на рівні, який відповідає індивідуальним особливостям його розвитку, у поєднанні з ефектом соціалізації, формуванням комунікативних умінь під час спільної творчої праці.

Основні завдання освітньої технології

«Навчання у співробітництві»:

· навчити самостійно мислити, генерувати ідеї, доводити їх доцільність та правильність;

· навчити спілкуватися під час пізнавальної спільної та творчої діяльності;

· навчити працювати самостійно при постійній взаємодії в групі;

· навчити працювати у команді, виконуючи різні соціальні ролі;

· приймати колективні доцільні рішення;

· сприяти слухачам у набутті комунікативних навичок;

· навчити навчатися разом (у колективі, у групі);

· сформувати необхідність у взаємопідтримці, взаємодопомозі;

· сформувати почуття відповідальності за власні дії;

· розширити коло спілкування слухачів, їх світогляд;

Основні ознаки освітньої технології «Навчання у співробітництві»:

· єдність мети за завдань;

· індивідуальна відповідальність;

· рівність можливостей;

· співробітництво (не змагання);

· самостійна спільна діяльність;

· взаємодопомога;

· оцінка зусиль кожного члена групи, спрямованих на досягнення мети;

· педагогічне спілкування.

Основні принципи освітньої технології «Навчання у співробітництві»:

· одне завдання на групу;

· одна нагорода (заохочення) на групу;

· розподіл ролей всередині групи.

Можна зробити висновок, що саме від кожного (від конкретної особистості) залежить успіх всієї групи, колег, власний успіх. Усвідомлення власної відповідальності сприяє досягненню колективного успіху. Практика свідчить, що навчання у співробітництві є більш цікавим та ефективним, і це стосується не лише засвоєння академічної інформації, а й інтелектуального (спільна творча діяльність, генерування ідей та пошук шляхів їх запровадження) та морального розвитку (доброзичливе ставлення до кожного члена групи, симпатія, зацікавленість в успіхах колег, готовність допомогти тощо) учасників навчального процесу.

Висновки. Спираючись на все викладене вище, можемо дійти висновку, що упровадження педагогіки співробітництва як важливої складової технології особистісно зорієнтованого навчання забезпечить умови не тільки якісного навчання учнів, а й сприятиме розвитку їх індивідуальності, формуванню креативності, умінню працювати в колективі, забезпечить мотивацію для пошуку нового й дозволить побудувати демократичний й гуманний педагогічний процес.

Перспективи подальших досліджень вбачаю в розробці та упровадженні дидактичної моделі уроку з урахуванням основних ідей педагогіки співробітництва для  навчальних закладів.

Список використаних джерел

1. Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. - 496 с.

2. Белинський В.Г. Избранние педагогические сочинения/ В.Г. Белинський, под ред. А.Ф. Смирнова. - М.: Педагогика, 1982. - 288с.

3. Макаренко А.С. Педагогические сочинения. В 8 т. Т1/ А.С. Макаренко; сост.: Л.Ю. Гордин, А.А. Фролов. - М.: Педагогика, 1983. - 368 с.

4. Педагогика сотрудничества / С. Лысенкова, В. Шаталов, И. Волков и др. // Учительская газета. – 1986. – 18 октября.

5. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя (8 -17 розділи) Х.: Вид. група "Основа", 2010. – 360 с.

6. Сухомлинський В.О Вибрані твори: в 5 т. Т. 3 : Серце віддаю дітям ; Народження громадянина ; Листи до сина / В.О. Сухомлинський ; редкол.: О.Г. Дзеверін, М.М. Грищенко, С.П. Заволока [та ін.] ; текст, приміт. підгот. М.В. Черпінський. - К. : Рад. шк., 1977. - 670 с.

7. Фіцула М. М.," Педагогіка" "Академвидав", Київ, 2003. – 528 с.

8. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.

Слухач__________                                                                                                     

Керівник________      

Дата захисту:             

Термін навчання:

              настановча сесія           

               екзаменаційна сесія