Перекази для 6 класу

 

6 КЛАС

ПЕРЕКАЗИ ТЕКСТУ РОЗПОВІДНОГО ХАРАКТЕРУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ ПРИРОДИ

 

В кінці греблі шумлять верби…

 

          З п’ятисот видів верб, як ростуть на нашій планеті, тридцять припадає на Україну. 

          Верба, окрім того, що вона була і залишається окрасою сіл та міст нашої країни, дарує людям багато корисного.

          Найбільше прислужилася верба для річок, ставків, криниць. Саме завдяки цим незрадливим сторожам береги річок не виходять з ладу. Міцно уп’явшись корінням у землю, верби стримували своїм тілом зсуви, не дозволяючи передчасно підточувати водою ґрунт,зупиняли піскові заноси. Недарма кажуть: там, де росте верба, житиме й річка.

          Погляньмо на наші річки, - там, де ростуть верби, вони тримаються своїх сталих кордонів і, навпаки, оголені береги поступово руйнуються, підмиваються водою, рихліють, од чого русло міліє, замулюються природні джерельця, без яких будь – яка річка хиріє і поступово вмирає.

          Мудрість народна зафіксувала ще одну характерну здатність верби – очищувати воду річок та озер від всіляких шкідливих домішок. Де срібліє вербиця, там здорова водиця, - говорить народне прислів’я. Ось чому люди брали ( й сьогодні беруть) воду для пиття у річці під вербою. Саме в таких місцях водиться й риба. Це відомо усім рибалкам, - риба теж любить чисту воду.

                               (За В.Скуратівським) ( 170 сл.)

 

Завдання

 

1. Повторити правила постановки розділових знаків при однорідних членах речення та у складному реченні.
2. Колективно з’ясувати орфограми у словах:  п’ятисот, тридцять, будь-яка, прислужилася, незрадливим, береги, уп’явшись, коріння, зсуви, підточували, недарма кажуть, пиття.
3. Користуючись орфографічним словником, перевірити наголошування слів: корисний, сторожам.

Орієнтовний план

1. Сумне дерево.                             
2. Берегова сторожа.
3. Де срібліє вербиця, там здорова водиця.

 

ЗОЛОТІ КУЧУГУРИ

 

         Женя вийшла на ганок школи, глянула вздовж вулиці і стиха охнула. Ви тільки подивіться, який сьогодні день, яка погода надворі. Жовтень прийшов у місто! Суха, янтарна пора падолисту! Ані найменшого вітру, ні подиху. Лагідне сонце і все навкруги наче золоте: і повітря, і дерева, і дахи будинків, і тротуари. У парку осінній парад дерев. Каштани, берези, клени одяглись у найрозкішніше вбрання і щедро кидали позолоту на асфальт. Місто, здавалося Жені, з головою тонуло в пожовклому листі. Машини щодня вивозили цю покірну позолоть за місто, а під вечір знову вкривала асфальт свіжа розкішна постіль. І в ній товклися, кублилися, качалися очманілі від свободи дітлахи.

         У ці теплі воскові дні, пронизані сонцем, обличчя людей світилися лагідним сяйвом осені. У парках бродили зачаровані фотографи, ловили об’єктивом верхівки тополь, коли ті хапали шматочки прозорого неба, вибирали кадр для запізнілого жучка-сонечка на розімлілому стеблі чубатої айстри чи напів розлущеного каштана, якому пощастило втриматися на гілці і грайливо підморгнути розкиданим по землі родичам.

         На першій же алейці Женя зупинилася. Мамочко! Листя – по самі коліна. Дівчина підсмикнула рюкзачок і пішла, збиваючи ногами шамкотливий вихор. З іншого кінця скверу чулися крики, сміх, вигуки. Гляньте, та це ж їхній клас розважається! Хлопці гасали підскоком і падали сторчма у кленові купи. Дівчата набивали сумки листям і хвалилися одна перед одною тим добром.

          Із хлопчачого боку особливий рух. Там іде баталія. Спочатку каштанами, далі розгорілася рукопашна сутичка, і важко було розібрати, хто кого боре. З кучугур листя виглядали то чиїсь п’яти, то голова, то голова і п’яти разом.

Проскочити мимо непоміченою на дівчачий бік Жені не вдасться. Тут же помітять, відведуть роль шпигуна і вдарять такою каштановою шрапнеллю, що й ноги не порятують.

          Усе зупинилося раптово. Перед очима гравців робилося щось непевне. У великій кучугурі відбувався незрозумілий рух. Листя дибилося, шаруділо, вихрилося.

-      Кіт! Їжак! Лисиця! – вигукували воїни навперебій і кинулися за незрозумілим клубком.

 

За В. Близнецем

 

Художній текст розповідного характеру з елементами опису приміщення для докладного переказу.

 

ДОРОГА ДО РІДНОГО ДОМУ

 

            Довгою і нелегкою була дорога тітки Катрі до рідного краю.      Душу огортало хвилювання.      Чим зустріне рідна земля?

       Ще малою забрано її з матінкою з рідних Васильківців, вивезено і викинуто у далекому й холодному північному краю. Це наче могутньому дубові коріння обрубати, наче лелеці крила обрізати. Знала, що батько воював за волю України, загинув, як герой. У чім же його провина? А чим завинили вони з матір’ю?

        Уві сні линула до отчої хати. Похапцем відчиняла двері. Житло зустрічало тишею і якоюсь непевністю, напів тривогою. Тихо німували на стінах мамині рушники, дбайливо припасовані до образів. Посередині хати – ясеновий стіл, покритий доморобною чистою скатертиною. Його вимайстрував тато сам… Різьблене дерев’яне ліжко без жодного гвіздка… - татова робота. В іншому кутку чисто вибілена піч, що берегла родинне вогнище. Від неї доносився запах сіна, м’яти, а ще духмяних паляниць і пухких пасок. Час їх уже й на стіл класти, та чогось нікому. А он сумно й суворо поглядає зі стіни невмирущий Шевченко. Чому осиротіла світлиця? Де господар і господиня?

       Раптом чує Катря, як за вікном хтось тихо і журливо співає: «Ой хмелю ж мій, хмелю…». Це татко! Це його голос, його улюблена пісня! Дівчинка штовхає двері, вибігає на поріг. Та замість таткових обіймів Катря потрапила в руки червонопикого огидного охоронця порядку, який зі злісною посмішкою штовхає її на віз і наказує везти геть.

       Дівчина прокидалася з мокрим від сліз обличчям.

       Нема вже батькової хати, давно нема. На її місці новий добротний будинок красується. «А що ж мені про тебе, тату, нагадає?» - защеміла болюча думка.

\251 слово

 

ТАЄМНЕ ПОМЕШКАННЯ

         Роман Шухевич – один із найактивніших борців за вільний український край.  Цей талановитий політик, командир УПА, відданий справі визволення України патріот, мужньо і мудро прокладав свої повстанські терени. Був організатором запеклої боротьби українців проти окупантів усіх мастей на території краю.

          У часи німецької окупації життя повстанського командира берегли густі ліси, а ще надійні краяни багатьох сіл на Тернопіллі. Місцеве населення при першій же потребі давало героям пристановище, незважаючи на великий ризик потрапити до рук ворога. Селяни споруджували потаємні помешкання «криївки». Відомо, що командира завжди радо вітав у своїй господі, що в селі Августівці, селянин Петро Когут. Тут повстанців вітала потаємна хата з криївкою. Вхід до криївки був із хати. У кімнаті відкидався камінь, що служив заслоною. Так відкривався вхід до льоху. Звідси вузенький коридор довжиною біля десяти метрів вів до самої криївки. Приміщення її мало чотири метри в довжину, три – у ширину, а висоту – у людський зріст. Стіни були оббиті килимами, а підлога встелена дошками. Тут стояли ліжка, стіл, крісла. Шар землі над стелею товщиною до півтора метра надійно захищав від зовнішнього світу.

         І прудкі ж на вигадку ці сміливці. Посеред подвір’я росла груша, що мала дупло аж до коріння. Вона служила вентилятором повітря в криївці, а також прикриттям для радіоантени.

         Звідси Шухевича періодично кликали важливі справи. Навесні командир залишив свій надійний притулок і більше до нього не повертався.

Таких місць Україна знає чимало, та чи захоче нинішнє покоління зберегти про них згадку і вшанувати як справжні народні святині?

Із часопису

 

 

ТАК БУЛО…

 

         Хлопець ще з ранку проник до великого покою і роззирався довкола.

         Посередині довгий ясеновий стіл з ногами, що нагадують арфу. Стіл має величезну шухляду, а в ній усякі папери. Батько їх часом перечитує, потім думає над ними. Кругом стола кілька крісел із вигнутими плечима. Вони жалісно скриплять, коли сідає на котресь огрядна хлопцева тітка.

         Під столом килим, бабусею тканий. Мама нарікає на тих, хто ступає по ньому заболоченими ногами. Це ж пам’ятка!

         Між піччю і дверима до спальні високий фотель. Хлопець на нього не сідає, боїться. Якось сів, і той так високо ним підкинув, що малий ледве не впав. Цей фотель сердитий. На кого? Хто зна…

         Під вікном вазонки з квітами. Мама дбає про цю красу, а кішка Мурка мандрує серед неї і пасеться. Кажуть, що вона так лікується.

Над чорною канапою у бронзових рамках з віночками висять фотографії славних людей. Тато вміє цікаво про них розказувати. І сам зовні схожий на того, що його звуть Шекспіром. Лиш бракує таких самих бороди та вусів. Тато сміється й каже, що Шекспір – не борода й вуса, а ті дві великі книжки, що їх він читає, як молитовник. Найбільше хлопчина любить дивитися на портрет діда. Знає про нього багато доброго.

         Крізь вікно відблиски від сонця падають на портрет золотими зайчиками. Дідо ожив. Усміхається і дивиться на внука. Направду дивиться. Чути крик хлопця:

-      Мамо! Дідо дивився на мене і сміявся!

227 слів

За Б. Лепким

 

 

План

1. Велика кімната.

2. Чим заповнена середина покою:

а) стіл і крісла;

б) тканий бабусею килим.

3. Сердитий фотель.

4. Де пасеться Мурка.

5. Фотографії славних людей:

а) тато схожий на Шекспіра;

б) портрет діда.

6. Дідусь усміхається.

 

Тексти художнього стилю для докладного переказу із творчим завданням

 

ЯК НАРОДЖУЄТЬСЯ ДРУЖБА

 

         У тебе з’явився друг, і біль самотності вже не дошкуляє. Не мучить питання, де радість життя. Довкола тебе пишний квітник. У ньому кожна квітка – слово підтримки, нова подія, роз погоджене після дощику зі сліз обличчя.

          Напевне, дружба сьогодні починається зі звичного : «І я теж…», «І зі мною таке бувало…». Слова такі прості і часто вживані, а можуть набувати магічної сили. Не раз вони клали початок найвеличнішим і найблагороднішим взаєминам, які ніколи й нічим не стиралися з пам’яті. Вони свідчили про те, що знайшлася людина, здатна все зрозуміти з півслова. Одне і те саме засмучує друзів, одне і те приваблює. Навіть відмінність між товаришами і та зміцнює їхню єдність. Часто захоплюємося тим достоїнством друга, якого так не вистачає самому.

         У справжньої дружби немає хитрого й відведеного вбік погляду, зверхньої посмішки, нещирого слова. Кожен знає, що таке зняти панцир з душі, дати обіцянку й виконати її, безкорисливо допомогти. Чи не дарунок долі ділитися таємницями без відчуття жалю: а чи не викаже? Чи не бовкнув зайвого?

         Майже кожну дружбу підтримують література, музика, кінострічки. Їх так важко любити, ні з ким не обговорюючи. Кожен приносить другові свої скарби. Той дав почитати Стівена Кінга, той відкрив рапсодію із репертуару «Куін», а з тим переглянули відомий трилер з участю Демі Мур.

         А ще друзів, як правило, єднає спільна справа, бажання прислужитися тому, що важливе лише для них, а й, можливо, людства.

За Ф. Моріаком