Перекладна література. Біблія (фрагменти Святого Письма українською мовою)

Матеріали до теми

«Перекладна література. Біблія (фрагменти). Легенди про Вавилонську вежу, про Мойсея»

(9 клас, українська література)

БІБЛІЯ – перша книга з історії людства. Вона дає відповідь на ряд питань, що хвилювали людей в різні історичні епохи

 

Хто і як творив світ?

ПЕРША КНИГА МОЙСЕЄВА:

БУТТЯ

1На поча́тку Бог створив небо^[1] та землю.

 2 А земля́ була пуста та порожня, і те́мрява була над безоднею,^[2] і Дух Божий ширяв над поверхнею води.^[3][4]

 3 І сказав Бог: „Хай станеться світло!“ І сталося світло.

 4 І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від те́мряви.

 5 І Бог назвав світло: „День“, а темряву назвав: „Ніч“. І був вечір, і був ранок, — день^[5] перший.

 6 І сказав Бог: „Нехай станеться твердь^[6] посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.“

 7 І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.

 8 І назвав Бог твердь: „Небо“. І був вечір, і був ранок — день другий.

 9 І сказав Бог: „Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний“. І сталося так.

 10 І назвав Бог суходіл: „Земля“, а місце зібра́ння води назвав: „Море“. І Бог побачив, що добре воно.

 11 І сказав Бог: „Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі“. І сталося так.

 12 І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно.

 13 І був вечір, і був ранок, — день третій.

 14 І сказав Бог: „Нехай бу́дуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

 15 І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею“. І сталося так.

 16 І вчинив Бог оби́два світила великі, — світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

 17 І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,

 18 і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від те́мряви. І Бог побачив, що це добре.

 19 І був вечір, і був ранок, — день четвертий.

 20 І сказав Бог: „Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю“.

 21 І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.

 22 І поблагословив їх Бог, кажучи: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!“

 23 І був вечір, і був ранок, — день п'ятий.

 24 І сказав Бог: „Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і зе́мну звірину́ за родом її“. І сталося так.

 25 І вчинив Бог зе́мну звірину́ за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.

 

 

Як з’явилися перші люди?

 

 26 І сказав Бог: „Створімо людину^[7] за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним,^[8] і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“.

 27 І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

 

 7 І створив^[11] Господь Бог люди́ну з пороху зе́много. І дихання^[12] життя вдихнув у ніздрі її, — і стала люди́на живою душею.

 18 І сказав Господь Бог: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього“.

 21 І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.

 22 І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.

 23 І промовив Адам: „Оце́ тепе́р вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона жінкою^[19] буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

 24 Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом“.

 

Як з’явився перший збірник законів?

 

 28 І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволоді́йте нею, і пануйте над мо́рськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!“

 29 І сказав Бог: „Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревни́й, що воно розсіває насіння, — нехай буде на їжу це вам!

 30 І зе́мній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, — уся зелень яринна на їжу для них.“ І сталося так.

 16 І наказав Господь Бог Адамові,^[17] кажучи: „Із кожного дерева в раю́ ти можеш їсти.

 17 Але з дерева знання́ добра й зла — не їж від нього, бо в день їди́ твоєї від нього ти напевно помреш!“

 

 31 І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, — вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, — день шостий.

 

Бог освячує сьомий день. Друге оповіда́ння про створення світу

2І були скі́нчені небо й земля, і все во́їнство^[9] їхнє.

 2 І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив^[10] у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.

 3 І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.

 

 

І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ

1. Я є Господь Бог твiй, нехай не буде в тебе iнших богiв, окрiм Мене.

2. Не роби собi iдола й нiчого подiбного до того, що на небi вгорi, що на землi внизу, що у водi й пiд землею, i не поклоняйся i не служи їм.

3. Не взивай iмені Господа Бога твого надаремно.

 4. Пам’ятай день святий святкувати.

5. Шануй батька твого i матiр твою.

6. Не вбивай.

7. Не чужолож.

8. Не кради.

9. Не свiдчи неправдиво проти ближнього твого.

10. Не пожадай нiчого того, що є власнiстю ближнього твого

 

 

 

 

 

 

Заповіді любові:

 

• Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!
• По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою. (Ів. 13:34-35)

• Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.
• А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
• щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.
• Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?
• І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? (Мт. 5:43-47)

 

 

 

Як з’явилися перші слова

 19 І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину́, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити,^[18] як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому.

 20 І назвав Ада́м імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині.

 

Читаючи Бібілю, доходимо висновку, що Бог творив світ за допомогою слова. Сло має велику силу і покликане творити добрі справи. Недарма у кожного народу так багато приказок і прислів’їв, присвячених слову

 

Слово старше, ніж гроші.

Наймогутніша зброя — слово.

Слово до слова — зложиться мова.

Птицю пізнають по пір’ю, а людину по мові.

Слово може врятувати людину і може вбити.

Слово — не полова, язик — не помело.

Не говори, що знаєш, але знай, що говориш.

Удар забувається, а. слово пам’ятається.

Не кидай словами, як пес хвостом.

Не роби з-писка халяву.

 

Біблія продовжує бути книгою, яка найбільше перекладається по всьому світі. 

Повний текст Біблії перекладено більше, ніж на 450 мов, у той час як окремі частини перекладено на понад 2000 мов. 

Міжнародна організація перекладачів повідомляє, що повні переклади Біблії зроблені на сьогодні майже на 700 мов світу, а Новий завіт перекладений більш як 1,5 тисячі мов, а вцілому роботи йдуть в 161 країні на 2617 мовах.

Історія перекладів Біблії українською мовою нараховує більше 450 років. Хто ж працював над перекладом біблії українською мовою? (стор. 62)

 

Легенда про Вавилонську вежу

(події розгортались після Всесвітнього потопу)

 

Це було так давно, що вже ніхто й не пам’ятає, коли це було. Розповідають, одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.

І закортіло людям лишити пам’ять про себе довічну:

—    А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу! — мовив один.

Зраділи всі та й загукали:

—    Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба!

Обрали гору високу — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають.

Всі працюють, усі співають, весело всім.

 

Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п’ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати.

Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон.

 

А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала!

 

І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з’являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір* — досягти неба, де живе Бог.

«Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав він,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»

 

І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.

Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова.

В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного.

Маляр кричить:

—    Фарба скінчилась!

А в нього виходить:

—    Но мор пент!

—    Нічого не розумію! — кричить йому інший.

А виходить:

—    Женком пренепа!

І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим.

—    Віндадори!

—    Маракірі!

—    Бобеобі!

—    Дзин!

 

Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти?

І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.

 

І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися.

Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного.

І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.

 

Легенда про Мойсея

Нащадки Якова були євреями і називалися синами Ізраїлю. Більшість з них проживала в Єгипті. Новий фараон побоювався, що ізраїль­тяни стануть надто сильними, і тому видав на­каз: „З цього часу кожен новонароджений єврейський хлопчик має бути вбитий”.

Саме в цей час народився Мойсей, і його мати тривожилась за життя свого хлопчика. Щоб урятувати дитятко, вона сплела з папірусу ко­шик, обсмолила його і в ньому понесла мале­нького Мойсея до річки. Жінка поставила ко­шик з немовлям на воді в очереті. За усім, що мало далі відбуватись, спостерігала старша сест­ра хлопчика.

Там в очереті, неподалік від берега, добра та чуйна дочка фараона і знайшла корзину з малятком. „Це, напевно, єврейська дитинка”, – подумала вона. – „О, як же батьки хлопчика хочуть врятувати його!” Донька фараона вихо­вала Мойсея як власного сина.

(Вихід 1:6-22; 2:1-10)

У молоді роки Мойсей часто спостерігав, як погано єгиптяни ставляться до ізраїльтян. Одного разу він побачив, як єгиптянин бив одного з його родичів. Мойсей розлютився і так вдарив єгиптянина, що той помер на місці. Вбивши єгипетського урядника, Мойсей усвідомив, що повинен залишити цей край. Він утік у Мідянську землю і став там пастухом.

Одного дня, доглядаючи своє стадо, Мойсей побачив неподалік палаючий кущ. Полум’я було дуже велике і яскраве, але, на велике здивуван­ня Мойсея, листя і галузки рослини залишали­ся неушкодженими.

З палаючого куща пролунав голос: „Мойсею, вислухай мене. Це Я – Твій Бог. Твої співвітчиз­ники дуже страждають в Єгипті і їх потрібно вивести з країни фараонів”.

Мойсей був дуже вражений. Він сказав: „Боже! Мене ж ніхто не послухає. Я всього лише бідний пастух”. Бог відповів: „Май віру! Негайно вирушай до фараона”.

(Вихід 2:11-15; 3:1-12)

За наказом Господа Мойсей пішов до фара­она і попросив його відпустити ізраїльтян, аби вони могли вшанувати свого Бога в пустелі. Фараон відмовив, і Бог послав на Єгипет кари – жахливі нещастя.

Спочатку річка Ніл і вся вода, яка була в Єгипті, перетворилася в кров, потім земля на­повнилася жабами. Пізніше єгипетську землю вкрили величезні рої комарів і мух. Загинули всі свійські тварини єгиптян, тоді як тварин ізраїльтян це нещастя не торкнулося. Єгиптяни стра­ждали від болісних гнійних ран та чиряків. Піс­ля цього Бог послав на Єгипет град, який вини­щив засіяні поля. Рослинність, що залишилася після граду, з’їли цілі хмари сарани. Бог наслав на Єгипет темряву, але й тоді фараон відмовив­ся відпустити ізраїльський народ.

Нарешті Господь навів на Єгипет найбільше лихо. Посланий Богом ангел відвідав усі єги­петські домівки і знищив усіх первородних єги­петських дітей. Бог запевнив Мойсея, що ангел обмине усі будинки, які будуть позначені кро­в’ю ягняти, присвяченого Господу. Так єврейські родини виявились у безпеці. Після цього неща­стя фараон нарешті дозволив Мойсеєві вивести ізраїльтян з Єгипту.

(Вихід 7-12)

Проте незабаром фараон пожалкував, що відпустив ізраїльтян з Єгипту. З метою переслі­дування втікачів він зібрав велику армію. Коли євреї побачили фараонове військо, що наздога­няло їх, вони дуже налякались. Люди дорікали Мойсею: „Нам не треба було тебе слухати. Було би краще нам залишатися в неволі, аніж поме­рти в пустелі”.

Мойсей відповів: „Ви повинні мати віру. Бог прийде нам на поміч”. Опинившись на березі Червоного моря, вони були у відчаї. Море ста­ло нездоланною перепоною їхньої мандрівки; далі рухатися було неможливо. На їх подив, море розступилося, і утворився коридор, по якому вони могли продовжувати свою подорож. Мой­сей вигукнув: „Дякую Тобі, Боже, що Ти нас врятував!”. Так Господь перевів Свій народ че­рез море.

Коли ж єгипетське військо увійшло в морсь­кий коридор, вода зімкнулась і затопила армію фараона.

(Вихід 14:5-31)

За Божою обітницею, ізраїльтяни прибули до гори Сінай. Бог знову промовив до Мойсея: „Ось Мої Заповіді, яких повинен дотримуватися Мій народ. Не матимеш інших богів, крім Мене. Не робитимеш собі жодної подобини, що на небі, на землі, у воді та під землею, і не поклонятимешся їм. Не кликатимеш Мого імені на­даремно. Сьомий день тижня має бути для тебе святом, і не будеш у цей день працювати. Маєш шанувати свого батька і свою матір. Не чинити­меш перелюбу. Не крастимеш і не говорити­меш неправди. Не бажатимеш речей свого ближ­нього і всього, що є у ближнього твого”.

Через сорок днів Мойсей зійшов з гори Сі­най, несучи Десять Божих Заповідей, висічених на двох кам’яних таблицях. Зійшовши, він поба­чив, що Божий народ поклоняється золотому теляті. Мойсей розгнівався і звелів знищити скульптуру тварини.

(Вихід 19:20-21; 20:1-17; 32:1-20)