Переосмислення процесу навчання і виховання національної свідомої мовної особистості на уроках суспільно-гуманітарних дисциплін

Переосмислення процесу навчання і виховання національної свідомої мовної особистості на уроках суспільно-гуманітарних дисциплін

Сергій БАБАК, викладач історії

Завдання історичних предметних

компетенцій та іновацій в освітньому процесі.

 Історичні знання великою мірою впливають на формування особистості, моральних цінностей та загальної ерудиції кожної людини, здатної через об‘єктивну оцінку подій, мати власну думку в питаннях політичного життя держави. Реалії сучасного життя вимагають трансформації освіти від системи , що надає людині  знання,до системи компетентностей,яка вчить умінню застосовувати набуті знання в реальному житті.Тому до основних завдань історичних предметних компетентностей належить здатність здобувачів освіти самостійно пізнавати, осмислювати та оцінювати минуле України та світу, соціальний й моральний досвід минулих поколінь. В свою чергу вказана здатність неможлива без наявності певних вмінь актуальних при вивченні історії.А саме-вміти критично мислити, аналізувати факти та  джерела інформації, встановлювати  причинно-наслідкові зв’язки, відстоювати за допомогою наукових аргументів власну думку,здатність до вивчення події і конкретної особи,виходячи з реалій історичного часу і простору.Розвиткові вказаних вмінь сприяє  інноваційне навчання  яке має на меті створення таких умов для пізнавальної діяльності , коли кожен здобувач освіти відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.Основною метою навчання стає особистісно-діяльнісний підхід, коли творчість і зацікавленість стають потребою уроку. Пріорітетним є завдання  навчити  розмірковувати під час отримання знань, застосовувати їх у новій навчальній ситуації.

 Психологічні дослідження і досвід навчання показують ,що практично всі здобувачі освіти  мають творчий потенціал,який дає можливість для   дивергентного мисленням що характеризується руйнуванням шаблонних стереотипів і обмежень,більшою свободою під час вирішення проблем.Розвиток такого типу мислення неможливий без включення у процес навчання проблемних запитань та їх вирішення.Цій вимозі відповідає проблемно-діалогічний метод навчання,що передбачає ведення проблемного діалогу ,під час якого здобувачі освіти самостійно в учбовому матеріалі знаходять проблему та способи її вирішення.

 Одним із завдань  інноваційного навчання є організація  групової та індивідуальної форми навчання. Довіра, повага, спілкування, почуття гідності, здатності відповідати за себе – все це є головними факторами групової та індивідуальної роботи. Здобувачі освіти розвивають свою індивідуальність у спільному вирішенні творчих завдань, коли максимально залучається їх життєвий досвід та отримані знання. Навчання перетворюється на спілкування між людьми в процесі набуття нових знань,де викладач стає посередником між суб’єктами  навчання і об’єктивним навчальним матеріалом. Виходячи з цієї нової ролі, викладач повинен:  використовувати різноманітні методи подання  нового матеріалу;  використовувати завдання, які дозволяють засвоїти навчальний матеріал відповідно до  досвіду і рівня пізнавальної активності;  надати можливість  демонструвати свої досягнення в отриманні знань.В цій справі в нагоді стають інтерактивні методи ,при застосуванні яких виконуються певні умови:  здобувач освіти і викладач перебувають у режимі бесіди діалогу;викладач і здобувачі освіти-рівноправні,рівнозначні ,суб’єкти навчання;немає домінування виходячи із віку і статусу.Результатом реалізації подібних методів є навчання і виховання взаємоповаги,демократичних форм спілкування,розвиток критичного мислення,прийняття обґрунтованих рішеннь.Велике значення мають інтерактивні методи для розвитку такої здатності як креативність. Креативність – суб’єктивна детермінанта творчих проявів, завдяки якій навчальна діяльність набуває продуктивного характеру і виступає засобом розвитку суб’єктності та компетентності учнів. Креативність особистості забезпечує активність і самостійність учнів у навчальному процесі, здатність на основі здобутих знань та набутих умінь приймати оригінальні, нестандартні рішення для розв’язання проблемних ситуацій.

Як варіантами, виходячи з їх ефективності, хотілось би відмітити інтерактивні методи у вигляді дискусії та ситуативного аналізу.Їх реалізація допомагає активізувати практичні і теоретичні знання і навички,розвиває здатність до самостійного аналізу запропонованої ситуації і пропонувати власні ідеї щодо їх вирішення.

 Робота в навчальній групі ґрунтується на організації самостійної пізнавальної діяльності. Велике значення при вивченні програмового матеріалу мають документальні джерела, таблиці, схеми, карти, які потрібно максимально  використовувати на заняттях у різних формах  демонстрації. Використання інформаційних технологій та комп’ютерної техніки значно підвищує ефективність процесу навчання, завдяки його інтенсифікації та індивідуалізації. Найбільш зручним є використання на уроках історії мультимедійних технологій . В цьому випадку комп’ютер на уроці замінює всю сукупність засобів навчання, виконуючи декілька ролей:  запис на дошці (тема уроку, план, домашнє завдання та ін.); наочність (фотодокументи, карти, репродукції картин);  таблиці і схеми; підручник. Майстерно зроблена презентація може привернути увагу і збудити інтерес до навчання. Навчальні презентації призначені допомогти викладачеві  зручно і наочно представити  матеріал для обговорення і вивчення. Але  презентація не може використовуватись просто як наочність, а коментується  викладачем і здобувачами освіти, що є необхідною умовою в справі здобуття знань.

Сучасна людина має бути здатною сприймати, створювати, аналізувати, оцінювати медіатексти, розуміти їх соціокультурний, економічний та політичний контекст.  В умовах інформаційного суспільства,війни що веде український народ проти рф, саме сучасний викладач історії формує адекватне сприйняття учнем дійсності, працюючи як з новинною інформацією, так і з прикладами історичних фейків, навчаючи учнів їх спростовувати, ідентифікувати різноманітні інструменти маніпуляцій (експерти, заголовки, фото, відео, текст, статистика).

 Педагогіка партнерства в системі педагогічних інновацій.

Основою педагогіки партнерства є принцип гуманізму й творчого підходу до розвитку особистості. Це завдання реалізовується у спільній діяльності викладача і здобувачів освіти ,що передбачає взаєморозуміння, єдність інтересів і прагнень з метою особистісного розвитку. Утілюючи ідеї педагогіки партнерства, викладачу  необхідно використовувати в своїй роботі не тільки стандартні методи організації навчально-виховного процесу, а в більшій мірі виявляти ініціативу, будувати навчання і виховання таким чином, щоб здобувачі  освіти  були  залучені до спільної пізнавальної діяльності.Викладачу необхідно розвивати і підтримувати пізнавальні інтереси здобувачів освіти, створювати на уроці атмосферу спільної творчості, групової відповідальності і зацікавленості в успіхах усієї групи.Як варіант:підготування доповідей та їх обговорення;оцінка достовірності відеосюжету;участь у вікторинах, конкурсах,квестах;тематичні заняття із запланованими виступами і обговореннями;розв’язання проблемних питань, які ставлять перед суспільством історичні реалії. Ідея стає переконанням тоді,коли вона добута із безлічі фактів.Це стає можливим коли навчальна група знаходиться в стані наукової суперечки.Виховне завдання викладача в тому , щоб показати історичні факти гострим кутом, створити  проблемну ситуацію. Проблемність збагачує розум підлітка ,бо властива йому емоційність дає поштовх до пошуку взаємозв’язку між фактами   та їх реалізацією.

Майстерність викладача полягає в тому, щоб інтелектуальні інтереси підлітка знаходили свою реалізацію в пізнанні величі науки.Реалізація себе у справі інтелектуального пошуку допомагає побачити в повсякденному навчанні не тільки обов’язок, а також і духовну потребу.

Робота з історичними джерелами як засіб об’єктивного оцінення історичних подій і формування критичного мислення в системі розвитку компетентностей.

За допомогою вивчення джерел різного типу відбувається активне дослідження минулого. Вивчення джерел на уроці виконуються в певній послідовності: постановка проблеми, поділ історичних джерел на смислові групи,опрацювання джерел згідно з їх навчальними функціями, поєднання теоретичного матеріалу з джерелами,вирішення за допомогою джерел загальної проблеми теми. Цей процес має вчить критично і творчо мислити,самостійно здобувати знання,розвиває пізнавальний інтерес. Історичні джерела можна використовувати як засіб для демонстрації інформації,мотивації і активізації у вирішення проблеми. Робота з історичними джерелами має певні особливості :

-друкована стаття як історичне джерело(хто автор;коли і чому написана,визначити основну думку автора статті, проблеми на які наголошував автор.особисті думки щодо ідеї статті,характеристика історичної особи;

- візуальне джерело у вигляді картин,карикатур,плакатів(що зображено.коли відбувається подія,з якою метою створено,де відбувається подія, характеристика зображених осіб;

- фотографія( описати докладно побачене;(людей, речі, будівлі, пору року, написи,країну, події);

-перегляд відео( описати бачене: що потрапило на передній план,заняття людей на відео. який центральний сюжет відео, емоції і почуття до показаного);

-робота  з картою(ознайомитись з умовними знаками, описати кордони держав, поєднати усну розповідь з показом на карті);

Процес формування національно-історичної свідомості як необхідний виклик часу.

На уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень про давнє минуле і сьогодення  українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської цивілізації. Сам тут  здобувачі освіти  мають отримати базові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх історичної свідомості, патріотизму. Український патріотизм – явище, що втілює все незаперечно цінне в історії української державності, визнає природну закономірність довготривалого історичного розвитку української нації, народу аж до створення своєї державності. Необхідно акцентувати увагу на прикладах жертовності і патріотизму у     боротьбі за незалежність України. Це може бути: подвиг героїв Крут, боротьба за волю України повстанців Холодного Яру, діяльність Української Повстанської Армії, спротив дисидентів тоталітарній системі,пасіонарний вчинок Героїв Небесної Сотні,звитяги українських воїнів під час війни проти рф. Ці та інші теми є надзвичайно емоційними, хвилюючими і дають невичерпні  можливості для розкриття  такої  людської  якості, як самопожертва в ім’я нації та держави.   На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей

До основних напрямамів  патріотичного виховання на уроках історії можуть належати: ставлення до держави (державо-патріотичне виховання, орієнтоване на соціальні інтереси, патріотизм, почуття відданості);ставлення до суспільства (громадянське виховання, орієнтоване на виховання соціальних якостей особистості – громадянськості, поваги до закону, соціальної активності і відповідальності); ставлення до культури (повага до культурних цінностей і досягнень, виховання духовності, національної самобутності);ставлення до своєї особистості як унікальної цінності.

Одним з варіантів виховання національної свідомості під час навчального процесу є урок або виховний захід у вигляді лекції.Як правило подібні заходи приурочені до певних трагічних або героїчних сторінок історії. Ніяке подання  знаменного немає такої сили  як усне слово викладача .Особливо коли він читає предмет історію у томуж навчальному закладі де проходить лекція.За рахунок фахової підготовки викладач може поєднами подію з історичним часом і простором в яких вона відбувалась..Викладач знає присутніх в аудиторії де проходить захід або урок в формі лекції. Тому за рахунок тонів голосу може створити емоційний фон,виходячи із загального настрою аудиторії або певних осіб.Для здобувачів освіти інформація отримана від людини яку вони добре знають,часто буває останнім джерелом істини-бо викладач вчить а не ошукує.Через це готуванн до лекції для викладача дуже відповідальна справа а проведення її може наразитись на масу незручних випадковостей.Зате в разі успіху подібна форма роботи має достатньо великий успіх як у навчальному так і у виховному значенні.

На сучасному історичному етапі розвитку державі потрібні люди що чітко розуміють своє місце на території яка є для них Батьківщиною.Тому розвиток історичного мислення , знання отримані під час пошуку істини в історії ,щляхи для досягнення цієї мети,слова викладача що надихнули їх на сумлінну працю заради майбутнього ,виховають із нинішніх підлітків мужніх захисників спадку що залишили славні пращури, надійну опору для прийдешніх поколінь.

Специфіка історичного пізнання ґрунтується передусім на дуальному механізмі оволодіння ним – від знання історичного факту (теоретичний механізм пізнання) до усвідомлення його як частки власного життя (емпіричний механізм пізнання). На теоретичному рівні викладач має справу із виявленням сенсів і значень історичних фактів, на емпіричному – із формуванням відчуття причетності до них. Саме у такий спосіб, шукаючи відповіді на базові запитання особистісної ідентичності: «Хто я?», «Чий я?», «Як моє ім'я?», формується індивідуальна культурно-історичну свідомість учнів, розвивається їхня історична пам'ять, нашаровуються історичні переживання, які у комплексі утворюють персональний код духовної ідентифікації особистості.