МЕТА УРОКУОхарактеризувати політичне становище Гетьманщини в 60-х — на поч. 80-х рр. ХVІІ ст.;Проаналізувати період правління гетьмана Петра Дорошенка, його внутрішню та зовнішню політику, заходи щодо об’єднання України в одну державу; Продовжувати роботу над поняттям «Руїна»; Розвивати в учнів уміння працювати з джерелами інформації, аналізувати й узагальнювати історичні явища та події, Виховувати відчуття власної причетності до минулого України через усвідомлення думки, що історія народу – це історія окремих людей, поколінь.
Очікувані результати• Характеризувати політичне становище Гетьманщини в 60–80-х рр. ХVІІ ст.;• Давати історичну оцінку діяльності гетьмана Петра Дорошенка;• Показувати на карті території, підвладні гетьманам Лівобережної та Правобережної України, та території, що перебували під контролем Москви, Польщі, Туреччини;• Пояснювати причини та наслідки укладення гетьманськими урядами важливих угод з державами-сусідами;• Розвинути вміння працювати з джерелами інформації.
Гра «Правда – неправда» Національно-визвольна війна почалася у 1648 році. Національно-визвольну війну очолив гетьман Криштоф Косинський. Перша битва відбулася біля річки Жовті Води. Кримські татари постійно допомагали козакам. Переяславська рада відбулася у 1654 році. На Переяславській раді було укладено союз України з Туреччиною. Період громадянської війни ІІ половини ХVІІ століття називається занепад. В Андрусівської угоді 1667 року мова йшла про поділ України.
Основні поняття й терміни. Руїна – період занепаду й спустошення України під час громадянської війни у середині ХVІІ (17) століття. Громадянська війна – військова боротьба за владу між громадянами однієї країни. Андрусівський договір – угода, таємно підписана Московією та Польщею про розподіл України на сфери впливу.
Родина Дорошенків прагнула дати дітям добру освіту. Імовірно, юнак навчався у Києво-Могилянському колегіумі, звідки виніс знання польської та латинської мов, історії й риторики. Петро, як і його четверо братів та сестра, виховувався переконаним у правоті боротьби своїх предків проти соціальної несправедливості й національно-релігійних переслідувань. Не випадково 20-літній нащадок древнього роду з'являється серед козаків, що тікали разом із Хмельницьким на Запорозьку Січ, щоб розпочати небезпечний похід проти шляхти навесні 1648 р. Очевидно й те, що юнак користувався повною довірою великого гетьмана. Герб родини Дорошенків
1650 року П. Дорошенко вже серед старшини козацького війська, яке вирушило в похід до Молдавії. Кар'єра молодого козака була стрімкою — у 1655 році він полковник Прилуцького полку. Але його час ще не прийшов; після поразки під Хмельником від 1665 російських військ у кінці 1659 року П. Дорошенко втратив свій полк, посаду і став звичайним козаком. У 1660 у званні полковника чигиринського Петро Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. У 1663—1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із — полковник Черкаського полку.
Він одразу взяв курс на об’єднання двох частин Української козацької держави. Відновив лад, зміцнив фінансову систему держави, встановив спеціальну митну лінію на кордоні, що дало змогу контролювати транзитну торгівлю. Це своєю чергою сприяло підвищенню державних доходів. П. Дорошенко сформував постійне наймане військо, яке в деякі роки сягало 20 тис. осіб. У зовнішній політиці схилявся до союзу з Османською імперією і Кримським ханством.
Наприкінці 1666 р. П. Дорошенко уклав союз з кримцями. 19 грудня 1666 р. в битві під Браїловим (нині селище на Вінничині) П. Дорошенко вщент розгромив військо Речі Посполитої. У червні 1667 р. українсько-кримське військо рушило на Галичину. Але в битві під Підгайцями (нині місто в Тернопільській області) 6 жовтня 1667 р. зазнало невдачі.
За результатами битви 19 жовтня 1667 р. було укладено українсько-польське Підгаєцьке перемир’я. Підгаєцька угода хоч повністю і не задовольнила всіх планів П. Дорошенка, проте на певний час стабілізувала ситуацію на заході держави. Це створило умови до початку процесу об’єднання з Лівобережжям
У цей час на Лівобережжі спалахнуло збройне повстання 1668 проти московської влади. Його причиною було невдоволення гетьмана і старшини Московськими статтями 1665 р. й Андрусівською угодою 1667 р. Очолив боротьбу І. Брюховецький. Він мав намір об’єднатися з П. Дорошенком. Тим часом цар обіцяв віддати П. Дорошенку владу на Лівобережжі у разі визнання ним протекторату московського царя. Проте П. Дорошенко не прийняв пропозиції московитів і, зібравши військо, рушив на Лівобережжя. Там його військо з’єдналося з військом І. Брюховецького. Однак невдоволена І. Брюховецьким козацька старшина вчинила заколот, у ході якого гетьмана було вбито. Наступного дня гетьманом обох берегів Дніпра було проголошено П. Дорошенка.
внутрішня політика Петра Дорошенка Всебічне зміцнення гетьманської влади через співробітництво з військовими радами. Заселення спустошених окраїн Правобережної України. Заходи по утвердженню козацького типу господарства та недопущення польських панів і шляхти до своїх маєтків. Обмеження податків з населення. Створення окремого українського патріархату.
Однак країну роздирали повстання й отаманщина. До того ж з півночі наступало московське військо, а на Правобережжя насувалися поляки. Проти П. Дорошенка виступив січовий писар Петро Суховій, який домовився про підтримку від кримців й османів. За цих умов П. Дорошенко вирішив повернутися на Правобережжя. На Лівобережжі він залишив наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного. Завдяки рішучим діям П. Дорошенку вдалося уникнути вторгнення польських військ. Також він дав відсіч війську П. Суховія і кримців. Петро Суховій (Суховієнко) — кошовий гетьман у 1668–1669 роках, писар Запорозької Січі. Правління Многогрішного 1668—1672
Головна мета Дорошенка була така: зібрати Україну усю до купи, а як пощастить, то й самостійною зробити. У березні 1669 року гетьман скликав під Корсунем Старшинську раду. Окрім представників правобережних полків, у ній взяли участь козаки Лівобережжя й Запоріжжя. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, але присягнути відмовилася.
Підсумок уроку. Його трагедія як політика була ненаслідком допущенихним грубихпрорахунків, надмірного честолюбства чи інших особистихнедоліків, а відображеннямвеликої трагедії українськогонароду другої половини XVII століття. Він став жертвою агресивної політики Речі Посполитої, Московії й Туреччини, які намагалися не допустити створення незалежної Української держави.
Як влучно зауважив історик ВОЛОДИМИР Антонович„ … незважаючи на свої політичні помилки й невдачі,серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом. Він щиро дбав про добро рідного краю...”