Петро Гоць - син, який безмежно любив свою землю і її людей. Поетична збірка «Тисячоліття»

Трач Г.О.,

учитель української  мови та літератури

ЗОШ І - ІІ ступеня с. Верба

Тема уроку за програмою: Поетична творчість Петра Гоця

Тема:  Петро Гоць - син, який безмежно любив свою землю і її людей.  Поетична збірка «Тисячоліття»

Дидактичні завдання  уроку: познайомити учнів з багатогранністю таланту Петра Гоця,  автора поетичної збірки «Тисячоліття»; проаналізувати тематичне багатство віршів, палітру художніх засобів; розвивати навички виразного читання та розуміння ліричних творів, творчі здібності учнів, увагу, уяву, пам’ять; виховувати патріотичні почуття любові до рідного краю -  Володимира-Волинського, його історії та сучасності.

Міжпредметні зв’язки: музичне мистецтво

Очікувані результати для учнів

Учні повинні знати: цікаві факти із життя Петра Гоця, назви його збірок та  тематику віршів.

Учні повинні вміти: аналізувати  твори Петра Гоця, визначати в них  художні засоби; виразно  читати поезії.

Тип уроку:  урок формування умінь і навичок.

Форма проведення: урок-дослідження

Обладнання: Презентація «Петро Гоць - син, який безмежно любив свою землю і її людей», картки- завдання для самостійної роботи,  пісня «На Волині» Я. Найди.

Література:

1. «Євшан пробудження», 1991, Луцьк

2. «Дорога до Лесі», Луцьк, «Надстир'я» 1992

3. «Тисячоліття», Луцьк, «Надстир'я», 1994

4. «Молюся на Тебе», Луцьк, «Надстир'я», 1995

 5. Анастасія ФІЛАТЕНКО ХВИЛЮЮЧЕ СЛОВО ПРО БАТЬКІВСЬКИЙ КРАЙ http://www.volyn.com.ua/printver.php?rub=11&article=1&arch=722

6.  Гоць Петро Никифорович   http://uk.wikipedia.org/wiki/

                                                Хід уроку

І. Організація учнів до уроку.

- З яким настроєм ви прийшли на урок?

- Сядьте зручно. Глибоко вдихніть повітря, розслабтесь. Подаруйте усмішку своєму товаришеві за партою.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.  Представлення теми та очікуваних навчальних результатів

- Для кожного з нас рідний край, мала батьківщина – це те місце, де, як здавна кажуть у народі, зарите наше пуповиння. Почуття любові рідного краю, до теплої домівки, ласкавої материнської пісні; чистої, як краплина роси, рідної мови, почуття глибокої поваги до віковічних народних традицій супроводжує нас усе життя. І куди б не закинула нас доля, в думках і спогадах ми завжди повертаємось до цих священних місць.

Звучить  пісня Ярослава Найди «На Волині».

 - Саме  таким справжнім патріотом своєї Волиніі є і Петро Гоць. Ім`я цього бібліотекаря-поета широко відоме на теренах Львівщини, його знають на  Житомирщині. Але куди б не закидала цого доля, в думках і спогадах він завжди повертався на Волинь. Тема нашого уроку «Петро Гоць - син, який безмежно любив свою землю і її людей.  Поетична збірка «Тисячоліття».

Я пропоную вам « Дерево очікувань»:

- Познайомитися з багатогранністю таланту Петра Гоця;

- Розкрити тематику віршів  поетичної збірки «Тисячоліття»;

- Розвивати навички виразного читання.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

Методичний коментар

Клас поділений на групи літераторів і декламаторів. Літератори готували проекти про життя і творчість Петра Гоця і проект «Син, який безмежно любив свою землю і її людей», декламатори готували обрані поезії.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення (з презентацією)

Народився Петро Никифорович 20 червня 1937 року в селі Торговище Турійського району на Волині. Після закінчення школи здобув професією бібліотекаря-бібліографа. Працював завідувачем інформаційно - бібліографічного відділу Львівської центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки. Вів активну громадську роботу. 9 років очолював Музей Степана Бандери при Львівському національному аграрному університеті.

Перші вірші Петро Гоця з`явилися ще в студентські роки, але видати книгу у 60-ті роки йому не судилося, хоча були неодноразові спроби. Лише в незалежній Україні почали одна за одною виходити збірки поета: „Євшан пробудження", „Дорога до Лесі" ( за яку одержав премію імені Лесі Українки Житомирського обласного відділення Українського фонду культури), „Тисячоліття" „Молюся на Тебе" , „Високий Замок" «Мадонна», «Поклади свої руки на вітер». Він пише нові твори, друкується й зараз. У творчому доробку ювіляра - 37 книг і брошур, а також він великий книголюб та фотоаматор.

В 1997 році Петро Гоць був визнаний «Людиною року» міста Львова в номінації «Кращий бібліотекар міста».

Петро Гоць - поет ліричного складу. Рядки його віршів дуже мелодійні, тому й не дивно, що багато композиторів поклали їх на музику.

На слова автора створено чимало пісень, частина з яких опублікована у збірниках: «Чом ти не вийшла?» (пісні та романси Валерія Квасневського), «Прихиліть мені неба», «Ківерці» (віршовано-пісенний спогад про часи навчання автора і його однокурсників у Ківерцівському культурно-освітньому технікумі (1952-1955)), «За синій Буг летять пташки» (віршовано-пісенний нарис про творчу співпрацю з композитором Ярославом Кортком з Сокаля).

 

 

 «Вишийте, мамо, долю мені» – таку назву має збірка пісень О. Каліщука на вірші П. Гоця.  Поета і композитора об’єднує і мала батьківщина – Турійщина.

20 червня 2013 року Петру Никифоровичу Гоцю виповнилося б 76, але на нічному небозводі 16 травня яскраво засвітилося іще одне небесне світило, коли він відійшов у вічність.

            Історико-краєзнавча поетична фотокнига «Торговище» стала лебединою піснею автора і є самовідданим внеском на прославу села сина, який безмежно любив свою землю і її людей.

Проект «Син, який безмежно любив свою землю і її людей»:

Петро Гоць

- поет;

- автор п'яти віршованих збірок;

- лауреат премії Лесі Українки

- досвідчений бібліотекар;

- громадський діяч;

- творчий наставник;

- літературний критик;

-        волинянин.

- Сьогодні ми розглянемо збірку – «Тисячоліття»  -  третю книгу поета,  що була надрукована в Луцьку 1993 року, присвячена одній із столиць Галицько-Волинської держави  – місту Володимиру-Волинському. У ній дихання  віків і брязкіт зброї, боротьба за волю і утвердження державності, прагнення цілих поколінь залишити свій слід в історій.

Ярослав Ісаєвич, автор передмови  до книги,  сказав, що жодному українському місту не була присвячена збірка одного  автора. Але ж це місто - незвичайне: воно -  стольне, воно – тисячолітнє, воно – незнищенне і заслуговує на щире поетичне слово.

 

- Чому така назва у книги?

- З яких розділів складається?

І. Карби віків

ІІ. Стольний град Волині.

ІІІ. Князі.

ІУ. В чужих обіймах.

У. Козацька воля.

УІ. Вітер з Балтики.

УІІ. Фашистська навала.

УІІІ. Під мирним небом.

- Які вірші поета ви підготували на сьогодні?

1. Творча лабораторія:

Робота в парах

Учні розділилися на пари і готували поезії з кожного розділу.

І. Карби віків

Вірш  «Колиска рідної землі».

• Чому саме цю поезію ви прочитали?

Орієнтовний зміст повідомлення

За свою тисячолітню писану історію місто знало багато навал і руйнацій, падінь і злеті. Та кожного разу воно вставало з руїн, підіймалося до нового життя.

Столице матері-Волині!

Не розпливлася ти в імлі

Віків – красуєшся і нині.

Ще і тепер твої вали

І величезні й величаві,

Хоч люди наново звели

Тебе вже у новій державі.

ІІ. Стольний град Волині.

 

Вірш «Волинський центр книгописання»

• Чим вам сподобався цей вірш?

Орієнтовний зміст повідомлення

Учень:  Володимир був одним із визначних центрів давньоруського літописання. До наших днів зберігся Галицько-Волинський літопис, який доповнювався при князеві Василькові Романовичу. А князь Володимир Василькович сам переписав «Апостола» і «Євангеліє» та розсилав як у свої монастирі, так і в Луцьк, Перемишль, Чернігів.

Знов орачі в пошані й будівничі

Й не меч, а книга – найвірніший друг,

І знову ратник буде вести опис

Подій в своїй і не своїй землі.

І так ото народиться літопис,

Що зафіксує радощі й жалі.

ІІІ. Князі.    

Вірш «Були в нас і прославлені мужі»

- З ім’ям яких ж князів пов’язана історія тисячолітнього міста?

Орієнтовний зміст повідомлення

Найбільшого піднесення Волинь досягла за часів князювання Романа Мстиславича (1172-1205) і Данила Романовича (1205-1264). Саме їм присвячений цей вірш.

Роман Волинь і Галич поріднив,

Боярську підкоряючи сваволю.

Данило від чужинців боронив

Землі своєї правду й віру.

V. Козацька воля.

-  Коли говорити про добу Козаччини, то неможливо оминути постать Богдана Хмельницького. Прочитайте буд ласка поезію, яку Петро Гоць написав про цього гетьмана.

Вірш «Слово про Богдана Хмельницького»

Орієнтовний зміст повідомлення

Під час переговорів з королівськими послами Богдан Хмельницький поставив їм вимогу звільнити всі українські землі «по Володимир, Львів, Ярослав, Перемишль».

Атож не буде , зайди, вам пощади!

Ви чуєте? Я вже з полками йду!

Усе звільню – від Більська до Бєщади

І в Володимир на тріумф зайду!

Вчитель:  А чому ж автор називає Данила Братковського видатним українським  поетом?  Що ж нам про нього відомо?

 

Вірш «Данило Братковський»

Учень- історик: Орієнтовний зміст повідомлення

У першій збірці автор подає коротку довідку про страту поета в Луцьку, а в другій – ще й називає одне із ймовірних місць народження Братковського – село Свійчів  (у наукових джерелах – с. Свищів) на Володимирщині

Для  Петра Гоця Данило Братковський – це насамперед «видатний український поет-бунтар і повстанець», тому в однойменному вірші автор акцентує на патріотизмі, мужності та відданості поета інтересам народу. Твір побудовано у формі пристрасного монологу Данила Братковського, зверненого до нащадків. Кожна його фраза – це своєрідне заперечення різного роду звинувачень на його адресу з боку української і польської шляхти, відстоювання власної життєвої позиції. Тому твір П. Гоця рясніє риторичними питальними реченнями, які лише в кінці вірша змінюються на ствердні, окличні.

Перш за все Братковський доводить своїм уявним опонентам, що він не «дука», тобто не здирщик, що його шляхетський рід відрізняється від «шляхетської породи» тогочасного українського панства, адже він завжди був борцем протии «зайд» – польської шляхти, яка знущалася з рідного йому народу:

Хто там сказав, що я так само – дука?

Що я з тих самих шляхтицьких пород?

Хіба не раз не я заносив бука

На зайд – за рідну землю і народ?

Устами Данила Братковського автор нагадує цим вороже налаштованим опонентам сторінки біографії поета-патріота, який, здобувши освіту на чужині, не залишився там задля титулів і кар’єри, а «вернувсь назад на землю прабатьків».

Останньою строфою свого пристрасного монологу поет-борець стверджує, що ідеалом його життя були не шляхетські почесті, якими він знехтував (тому й не зараховує себе до шляхти), а боротьба, воїнська звитяга, що підтримувала його дух упродовж нелегкого життєвого шляху, доказом чого стало його життя:

Ні! Я не шляхтич! Я по духу – воїн!

І доказом тому – моє життя…

Ліричний герой переконаний, що загинув не марно, а тому достойний пам’яті нащадків, незалежно від того, куди поверне колесо історії:

Я пам’яті у вас таки достоїн,

Яким не стало б ваше майбуття!

Таким чином, П. Гоць у своєму вірші порушує проблему відданості інтелігенції своєму народові, незалежно від її майнового і суспільного становища, та проблему історичної пам’яті. Усе це робить вірш поета актуальним і в нашому часі.

-  Кому присвятив свої вірші  «Колегіум», «Агатангел Кримський» Петро Гоць?

 Орієнтовний зміст повідомлення  Він присвятив навчальним закладам ХУІІІ століття. Саме Володимирський колегіум (середній навчальний заклад)  вважався одним із найбільших на Україні і в різні роки нараховував  300-400 учнів.

Лише у 1869 році у Володимирі почало почало працювати двокласне училище. Вчителем історії був Юхим Кримський, у сім’ї якого народився А.Ю. Кримський – майбутній український вчений і письменник, академік АН, чиє ім’я сьогодні новить педагогічний коледж.

Учні читають поезії  «Колегіум», «Агатангел Кримський».

VІІ. Фашистська навала.

• Не міг Петро Гоць  не зачепити тема війни, адже місто зазнало чимало втрат і одним із перших прийняло на себе удари війни.

Орієнтовний зміст повідомлення

Рівно о 4 годині ранку 1941 року на місто Володимир-Волинський обрушився шквал артилерійського вогню і бомбових ударів. Спалахнула залізнична станція, підприємства, житлові будинки. За декілька годин місто стало невпізнанним. Перші удари ворога прийняли на себе воїни-прикордонники. Учень виразно читає вірш «Війна»

Орієнтовний зміст повідомлення

Влітку 1941 року окупанти створили на околицях міста два концентраційні табори для полонених – так званий панцерний і табір № 365. Ці табори, які існували до 1944 року, з перших же днів війни були перетворені на фабрики смерті, де полонених морили голодом, холодом, цькували собаками, розстрілювали.

Ми знаємо лиш гиркання й гарчання,

Дротянки зойк і шибениць хрести,

А то ще куль звабливе деренчання

Тим, хто не може більш ярма знести.

Вірш «Концтабір»

VІІІ. Під мирним небом.

Орієнтовний зміст повідомлення

Сучасний Володимир-Волинський місто обласного значення, районний центр Волинської області.

Розташований на південному заході на правому березі річки Луга. Давайте послухаємо поезії про красу нашого тисячолітнього міста.

 

Завдання :  За допомогою яких  художніх засобів автор описує літню грозу? У вас на столі картки, де треба виписати епітети, метафори, порівняння. Заповніть їх.

2. Поетична хвилинка . (Учні слухають і визначають художні засоби, заповнюючи таблиці.)

Вірш «Слухаю літ грозу» (читає учениця)

• У збірочці є декілька віршів , які Петро Гоць присвятив конкретним людям  - жителям славного міста. Володимиру Лису – «Володимирська осінь», Галині Тарасюк – «Люблю тебе, мій Володимир!» , а також ініціалам В.Ч. – «Ревнивий спогад».

 Давайте послухаємо цю поезію.

•       Як ви думаєте кому присвятив свій вірш автор?
•       Чому він не вказав повністю ім’я та прізвище тої людини?

Прослухайте вивчені вірші «Силуети вечірнього міста», «Тополина пороша»

 

- Які картини постали у вашій уяві?

- Чи співзвучні почуття й переживання ліричного героя з вашими?

- Який з почутих віршів вам найбільше сподобався? Чому?

-         Запишіть художні засоби у свої картки і зачитайте.

ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

1.”Незакінчене речення”

Я ЗАПАМ’ЯТАВ…

МЕНЕ ЗАЦІКАВИЛО…

МЕНІ СПОДОБАЛОСЬ…

2.Оцінювання діяльності учнів на уроці.

Найкраще на уроці працювали…

Їм допомагали…

3.Заповнення анкет.

 1).Чи задоволений ти результатом своєї роботи, процесом уроку? Чому?

2) Чи досягнув ти поставленої мети?

3) Постав собі оцінку за роботу на уроці.

V. Домашнє завдання.

1. Намалювати ілюстрації до віршів, які звучали на уроці.

3. Скласти власний вірш про рідну землю (за бажанням).

Додаток 1

Художні засоби у поезіях

 

Назва поезії	Тема вірша	Метафори	Порівняння	Епітети
«Слухаю літ грозу»
«Силуети вечірнього міста»,
«Тополина пороша»

 

 

 Додаток 2

 

Волинський центр книгописання

 

Щез град Волинь — столиця пра-Волині,

Немов туман, біліти перестав...

І Володимир в Луги при долині

 Новим волинським стольним градом став-

Бо так завжди: як старший брат загине —

Молодший стане в бойові ряди.

А згине князь — бери меча, княгине,

І свій народ на битву поведи!

Та щойно вщухнуть згарища і січі,

А сонце обігріє виднокруг —

Знов орачі в пошані й будівничі

Й не меч, а книга — найвірніший друг,

І знову ратник буде вести опис

Подій в своїй і в несвоїй землі.

І так ото народиться літопис,

Що зафіксує й радощі, й жалі.

І знову князь іспише власноручно

При сяйві свіч не один фоліант.

І перешле у Луцьк, в Чернігів гучно,

Щоб не забувсь, як обрин чи, як ант.

І передасть назавше в княже Зимно

 «Апостоли'і а в Перемишль,

 Ярослав — «Євангеліє».

Й буде всюди дивно.

Що то сам князь списав і переслав.

І наокіл у часу швидкоплинні.

Мов квітка, книжне слово зацвіте...

І Володимир з центру пра-Волині —

В книгописання центр переросте.

 

Були і в нас прославлені мужі

 

Були і в нас прославлені мужі,

Була і ця земля колись могутня...

 і через млу брехливості й олжі

Пробилася до наших днів, славутня.

Роман Волинь і Галич поріднив,

Боярську підкоряючи сваволю,

Данило від чужинців боронив Землі своєї правду, віру й волю.

З них жоден на престолі не сидів:

Безперестанку ждали їх походи

 До половецьких степових рядів

 І на ятвязькі та угорські води.

Тремтіли — і не раз! — степовики.

Дітей своїх, мов пугалом, лякали Романовою силою — віки...

Не раз, пощади просячи, клякали.

Хоч «доброго порядку» й не завів,

Та прагнув об’єднати рідну землю І всьому злому світові довів,

Що є й в Русі той, хто волає: «Внемлю!»

Хоч, може, він Литвою й не орав,

Як потім вороги і зобразили,

Та всіх отих нападників карав.

Що лихом повсякчас йому грозили.

Данило і собі його слідом

Пішов Галичину й Волинь єднати

 І рідко навертав уже додом:

Все ворогів доводилось стинати.

 

Слово Богдана Хмельницького

 

Ні, недарма була Велика Рада І Корсунь знову славу протрубив!...

Тепер тут наша сила, наша влада — її наш хлоп крівцею заробив.

І я його бажання вдовольняю:

Іду на вас аби вовік була

Ота земля, яку тепер звільняю —

Обіч Дніпра, неначе два крила.

Бо Ярослав, Перемишль, Володимир —

То давня слава нашої Русі.

І тут наш дух не станув і не вимер.

Хоч як того не прагнули ви всі!

Наш час настав: не вам цей край тримати! Він буде в нас, допоки я живу!

Ми — слову вірні, хоч для вас — схизмати: Я все своє візьму під булаву!

Мені тепер у тому с підмога:

Не хитрий лис і зрадник хан-Гірей,

Не Бутурлінська армія розлога,

А на своє — довічний привілей...

Атож не буде, зайди, вам пощади!

Ви чуєте! Я вже з полками йду!

Усе звільню — від Більська по Бєщади

І в Володимир на тріумф ввійду!

 

КОЛЕГІУМ

 

Як не тлумили, не косили

Тебе, мій краю, супостати.

Все ж мусив у тобі постати

Освітній центр значної сили-

 І хоч ота колегіата

 Була під берлом у владики.

Хоч не цвіли свобод гвоздики

— Все ж не була, як плагіата.

Бо і в тобі жили сподвижні,

Мій краю, вчені, мудрі люди

І проти темряви й облуди

 Знання поширювали книжні,

І майоріли, наче фана,

У стінах затхлих мислі згустки,

І рух планет, і світ пелюстки,

Й вогонь у слові Феофана.

Й вивчалась не лише слов'янська:

Була тут мова італійська.

Була й віддалена — англійська...

 Звичайно, не мужича — панська.

 Та як би не було, а книга

Лежала на учнівській парті:

Бо без знання — чого ми варті!

Без нього в світі — пустка, крига.

 

ДАНИЛО БРАТКОВСЬКИЙ

 

Хто там сказав, що я так само — дука!

Що я з тих самих шляхтицьких пород

Хіба не раз не я заносив бука

 На зайд за рідну землю і народ!

Хіба не я, коли скінчив освіту,

Вернувсь назад на землю прабатьків,

А не пішов блукати десь по світу —

Собі шукати золотих підків!

Хіба не я у Кракові до друку

На шляхту злу сатиру подавав!

А бідному поспільству серця муку

Не за гроші — за віру роздавав!

Хіба не я до Палія в загони

Ішов і вів селян до повстання!

Долав негоду, злидні, дальні гони —

Аж до кончини миті настання!

Ні! Я — не шляхтич! Я по духу — воїн!

І доказом тому — моє життя!

Я пам'яті у вас таки достоїн,

Яким не стало б ваше майбуття!

 

 

ВІЙНА!..

 

Війна!.. Яке пекуче слово!-.

Та де ж ви, іроди, взялись,

Що починаєте наново

Наш край терзати, як колись!!

Чи вам вже тої крові мало!

Чи вам того повітря брак!

Чи так вже мало вас ламало!

Чи світ тісний вам, як барак!..

Фугаси, бомби і снаряди —

На сонні думи дітворі...

Які ж ненависні заряди

У ваших душах, упирі!

Упали перші оборонці...

Застави рухнули... Пости...

Протуберанцями на сонці

Вогненно вибухли мости..

- І потекла, немов лавина,

Нова — заодерська — орда...

Зіткнулась людства половина

 У пеклі з пекла: ворожда...

Та де ж ви, іроди, наново

На наші голови взялись!!

Невже оте іржаве слово

Пектиме нас, як і колись!

 

Агатангел Кримський

 

Де вже той Крим і той Бахчисарай!

Де ті маси сімнадцятого віку!-.

Коли цей рід покинув рідний край

1 перейшов навік в Литву Велику...

А назавжди залишилось ім’я;

Агатангел. І прізвище — від Криму..

Як стало так, що спольщена сім'я .

Дала вкраїнства силу незбориму!

І ту жагу до мов і до наук!

Що де не жив, не вчився, не проходив

Через усі кордони скрут і мук

Для них скарби душевні віднаходив!

А Володимир був же напівтьма...

 і неписьменність неуків плодила...

Чи то його до батька крадькома

В науку скрута юності водила!

Острог і Київ, студії Москви,

Бейрут і Сходу незборимі чари.

Та всюди, всюди — з серця, з голови

 Не йшли слова, що думами ячали...

Що Володимир в люлі колисав,

Що Україна викохала в пісні...

Він все життя по-нашому писав,

А плавив думи всіх людей провісні.

 

 

 

 

КОНЦТАБІР

Ми — полонені Ворог нас «змагає»,

Озброєний в презирство і злобу...

А що ж — йому війна допомагає,

Що виграє він котру вже добу...

Нас тут не сотні — тисячі аа дротом!

Й вівчаркою оскалений фашист,

З оскаженіння – викривленим ротом

Вичавлює із нас наш людський зміст...

Ми знаємо лиш гиркання й  гарчання,

Дротянки зойк і шибениць  хрести,

А то ще куль звабливе деренчання

 Тим, хто не може більш ярма  знести.

Та куль для нас фашист таки шкодує,

Бо то легка в його понятті смерть:

Що день, що ніч – усе петлю ладує

 На шиї наші, виснажені вщерть.

У нас одна надія на спасіння:

Приліт своїх — всім злам  наперекір!..

А ще нам сил вливає голосіння

Дружин коханих, матерів докір:

Що не змогли орді протистояти,

Що допустили звіра в рідний дім...

Нам би ще жити, силою буяти,

Носити щастя в cерці молодім!

А тут — одна у всіх у нас дорога:

Чи — раб, чи — вільна птиця на дротах...

О, як пече прийдешня Перемога,

Що — віримо — помститься на катах!