Підготовка до НМТ з української літератури. Творчість Івана Багряного

Іван Багряний

Справжнє прізвище- Лозов’ягін

Письменник-емігрант, член МУРУ

«Тигролови»

 Рід літератури: епос.

Жанр: пригодницький роман. 

Пригодницький роман – це роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їх несподіваним поворотом, значною динамікою розгортання. 

Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в тоталітарному суспільстві.

Ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен має залишатися Людиною. 

   Стиль: неоромантизм. 

1. Історія написання. Автобіографізм. Роман ґрунтується на особистих враженнях автора. Іван Багряний, який зазнав переслідувань із боку радянської влади, перебував на Далекому Сході понад п'ять років: спочатку — як висланець, якому заборонили протягом трьох років проживати в Україні, а потім — як каторжанин «БАМЛАГу» (табору Байкало-Амурської магістралі – залізниці, будованої силами ув'язнених). Митець об'їздив ці землі, займався мисливством у тайзі, отримав безліч вражень, які потребували творчого втілення. Перебуваючи на окупованій німцями території, Іван Багряний подався на Західну Україну, щоб воювати в лавах Української Повстанської Армії. Налагоджуючи відповідні зв'язки, він восени 1943 року деякий час жив у курортному містечку Моршин (неподалік від Львова), де поправляв підірване в сталінських тюрмах здоров'я, лікувався від туберкульозу. Одного разу Багряному повідомили, що його розшукують гестапівці, які почали справжнє полювання на активістів українського національного руху. Місцеві патріоти сховали його в конспіративній оунівській квартирі. Саме тут він усього за 14 днів написав роман, побудований на далекосхідних враженнях.                                                                                                                    

Назва твору є символічною. Змінивши її з початкової «Звіролови» на «Тигролови», Іван Багряний суттєво поглибив змістові акценти розповіді. Тигр – один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих звірів. Через мотиви втечі й «польованої людини» образ Григорія Многогрішного також асоціюється з цим сильним, сміливим і волелюбним диким звіром.   

 Час дії: 30-ті роки ХХ ст. (доба сталінських репресій) 

Місце дії: Етапний спецпотяг НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру – «вогненний дракон»; "Тихоокеанський експрес нумер один"; далекий Схід, дике Приамур'я, поселення українців Зелений Клин у тайзі; Хабаровськ.

  Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного (1668-1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки — Денис Сірко й Сірчиха; майор НКВС Медвин; родина Морозів (родина, яка дружила з Сірками), тунгуз Пятро Дядоров, його дружина Фійона

 Композиція. Твір складається з двох частин, дванадцяти розділів, які поділяються на підрозділи. Кожен із розділів та підрозділів має свою назву.  Сюжет. Дві паралельні сюжетні лінії.

Головна сюжетна лінія твору — полювання майора НКВС Медвина, новітнього тигролова, за не прирученим тоталітарною системою молодим чоловіком, який знайшов у тайзі друзів і кохання.

Паралельно розвивається романтична сюжетна лінія: зародження й розквіт високого почуття кохання, що охопило Григорія й Наталку Сірко. 

 Ланцюжок подій: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) — перебування Григорія в родині Сірків — поїздка головного героя з названим братом Грицьком Сірком до Хабаровська — переслідування Григорія — зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з майором — утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події відбуваються в 30-х роках ХХ ст.).

 Елементи сюжету 

Експозиція —змальовано два експреси, які мчаться сибірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них («шістдесят вагонів-коробок — шістдесят суглобів у дракона») — це «ешелон смерті», яким везуть на каторжні роботи в'язнів. Другий ешелон — комфортабельний експрес — віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників «революційної законності»

Зав'язка — утеча героя-в'язня зі спецешелону, що його пильно стерегли конвоїри (цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в'язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потрібно боротися).

Розвиток дії — життя Григорія в тайзі; знайомство із сім'єю українців-переселенців Сірків.

Кульмінація — зустріч Григорія Многогрішного та майора Медвина в тайговому безлюдді; розправа головного героя зі своїм катом.

Розв'язка — утеча закоханої пари — Григорія й Наталки — у безпечне місце, їхній перехід із боєм кордону з Маньчжурією.

 Позасюжетні композиційні елементи — історичні екскурси, паралелі у спогадах Сірків і Многогрішного про покинуту рідну землю, пейзажі (екзотичні панорами Сіхоте-Аліня, мальовничі краєвиди на Зміїній і Голубій Падях), портрети, ліричні відступи, вставні частини (про Дядорова), описи інтер'єру (побут української хати

Григорій Многогрішний 

 • 25 років 

• Авіатор, інженер, атлет, «гордий сокіл», бортмеханік та авіаконструктор,   зоологічний націоналіст 

• «Гордий нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного». 

• Засуджений на 25 років каторги 

• Відправлений на заслання через любов до України 

• Тортури: «Що він ( Медвин)  з ним не робив!.. Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби... Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі... Авжеж! Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка. Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказмом, плював в обличчя йому — слідчому, а потім лише хекав крізь зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав презирливо... Його вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст.

. Тікає з «потяга смерті» "Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти   одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув" . 6 днів блукає в тайзі «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи. Жить! Відплатить!!. ...Або вмерти» 

. «Видряпавшись нарешті на гору, похитуючись і ванско дихаючи, стежкою йшла двонога істота. Обірвана. Худа, як кістяк. Волосаті груди ій ходили ходором над сухими ребрами, що вилазили з лахміття.» «Почорніле обличчя з міцно стиснутими щелепами заросло щетиною. На крутому лобі дві глибокі зморшки сторч між крилами брів, а в зморшках сіль від поту. Одна брова тремтить, і від того таке враження, ніби брови ті пориваються полетіти» . «З води дивилося суворе, металеве обличчя. Ще молоде, але... І ті прямовисні зморшки менси бровами, і крилаті брови, заломлені уперто... Великі очі горіли мов у божевільного». 

• «Був живучим і витривалим на диво» 

• Знайшов ніж, забрав горішки від бурундучка, вбив ведмедя . Здатний на самопожертву і щире почуття: кохає Наталку Сірко «Він був щасливий біля неї (Наталки). Він відчував, як у нім кипіла і вирувала кров від самого звучання і голосу. Голос той відгукувався у нім дивним, багатим відгуком, з болем, з мукою. І це було щастя. Болюче, але велике, майже недосяжне для розуму щастя» .   Кредо героя — «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» 

 «Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу. Тож на те пішло багато ночей. Тож різано, либонь, від самого Уралу і пильно масковано вдень. Потім вийнято… Ясно! Той божевільний, той маніяк вистрибнув… Так, вистрибнув на ходу поїзда».

 Родина Сірків 

Родина українців, що переселилися на Далекий Схід. Вони пам’ятають історію свого роду, шанують Бога та українські народні традиції, дотримуються звичаїв, за якими жили їхні діди-прадіди. Загалом усі члени цієї родини є втіленням найкращих душевних рис: доброти, щирості, чуйності тощо.

Наталка Сірко 

«…хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, що виступає, мов горлиця». 

У ній «якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера. І така ж метка, мабуть, а строга, як царівна».

«Ось вона – козача кров! І ось вона – найвищий вияв не тільки жінки, а взагалі людини його крові. Така юна, квітуча – і така сувора, гартована і гонориста».

Гриць Сірко

«Високий, як батько, дебелий красень. Молодий – років 25. На ньому військовий, старенький френч. На ногах ічаги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний чуб кучерявиться. При боці – ніж, а за плечем новенький дробовик».

Денис Сірко

«Кремезний, броватий, волохаті груди в пазусі; Не дід, а вусатий дідуган, дебелий, високий, червоновидий, волохаті груди випинаються з білої пазухи. На ногах ічаги, на голові пропотілий кашкет, ватяні штани на нім, дарма що така спека, при боці мисливський ніж, а коло сідла в переднього коня приторочена гвинтівка».

Сірчиха

«…їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий».

«Не журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»

 Медвин, майор НКВС, ворог Григорія Многогрішного. 

• Майор ОГПУ — НКВД 

• Слідчий, а потім начальник відділу одного управління НКВД 

• Чорнобривий, з м'ясистим носом 

• Віком понад 30 літ 

• Жорстокий кат 

• Попиває (смокче) червоне бордо 

• «Майор пив коньяк, а здавалося йому, що то кров. Він вилив коньяк геть за вікно, і тоді рюмка подивилася на нього кривавими очима, в яких палала ненависть»... 

• Читає-смокче "Правду" 

• Студіює промову вождя, виголошену на черговому з'їзді ВКП(б) 

• Курить цигарки «Золота марка» 

• Утілення могутності, сили і гонору своєї пролетарської держави 

• Тримається гідно, незалежно і гордовито, ба навіть трохи презирливо, з таємничою міною і незрівнянним почуттям вищості 

• Дисциплінований і точний, 

• Не схильний вдаватись у дрібниці 

• Коханка - старовірка Фіона 

• Смерть. «Медвин — бравий герой і грізний суддя та володар душ людців і плюгавий злодюжка, порушник закону нетрів, — стояв і тіпався... Так, тіпався. Губа йому тіпалась, а очі... очі гидкого, сопливого боягуза. Три шпали на ковнірі — як мазки крові». «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає»» 

• Некролог: «славний і доблесний чекіст», що в боротьбі з ворогами не знав пощади і жалості і що рука в нього не дрижала ніколи