8 липня о 18:00Вебінар: Проєктне навчання: розвиваємо логічне, критичне та креативне мислення школярів

План-конспект із загальної психології на тему: "Увага"

Про матеріал
ПЛАН 1. Загальна характеристика уваги. Фізіологічні механізми уваги. 2. Класифікація й види уваги. 3. Властивості уваги. 4. Розвиток уваги. 5. Неуважність і її причини.
Перегляд файлу

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

із загальної психології

 

Тема: увага.

Мета: розкриття основних положень з даної теми, сприяти формуванню у студентів цілісного уявлення про такий пізнавальний процес як уява.

Завдання:

1) розкрити особливості уваги, її звязок з пізнавальними процесами;

2) з’ясувати  значення уваги як психічного стану людини;

3) визначити індивідуальні закономірності розвитку і прояву уваги у дітей.

 

План

1. Загальна характеристика уваги. Фізіологічні механізми уваги.

2. Класифікація й види уваги.

3. Властивості уваги.

4. Розвиток уваги.

5. Неуважність і її причини.

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Абрамова Г. С. Общая психология : учеб. пособ. для вузов / Г. С. Абрамова. – М. : Академический проект, 2003.

2. Варій М. Й. Загальна психологія : підручник / М. Й. Варій. – К. : Центр учбової літератури, 2007.

3. Дубравська Д. М. Основи психології : навч. посіб. /                             Д. М. Дубравська. – Л. : Світ, 2001.

4.  Загальна психологія: практикум : навч. посіб. / В. В. Волошина,       Л. В. Долинська, С. О. Ставицька, О. В. Темрук. – К. : Каравела, 2006.

5. Ільїна Н. М. Загальна психологія: теорія та практикум : навчальний посібник / Н. М. Ільїна, С. О. Мисник. – Суми : Університетська книга, 2011.

6. Максименко С. Д. Загальна психологія : навч. посіб. /                          С. Д. Максименко. – [2-ге вид., переробл. і доп.] – К. : Центр навчальної літератури, 2004.

7. Морозов А. В. Основы психологии : учебник для вузов /                     А. В. Морозов. – М. : Екатеринбург: Академический Проект : Деловая книга, 2003.

8. М’ясоїд П. О. Загальна психологія : навч. посіб. / П. О. М’ясоїд. – К. : Вища школа, 2001.

9. Основи психології: підручник / за заг. ред. О. В. Киричука,                В. О. Роменця. – 4-те вид., стереотип. – К. : Либідь, 1999.

10. Психология : підручник для пед. вузів / за ред. проф. Г. С. Костюка. – К. : Рад. школа, 1968.

11. Скрипченко О. В. Загальна психологія : підручник /                           О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук. – К. : Либідь, 2005.

 

 

 

 

 

 

1. Загальна характеристика уваги.

Увага – один з тих пізнавальних процесів людини, у поглядах на які, стосовно їх сутності та характеру, серед психологів дотепер немає згоди, незважаючи на те, дослідження ведуться вже багато століть. Одні вчені стверджують, що як особливий, незалежний процес увага не існує, вона виступає лише як сторона будь-якого іншого психічного процесу чи діяльності людини. Інші вважають, що увага являє собою цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, який має свої особливості, незвідні до характеристик інших пізнавальних процесів.

Дійсно, у системі психологічних феноменів увага займає особливе місце. Вона входить до всіх інших психічних процесів, виступає як їх необхідний момент, і відокремити її від них, виділити й вивчати в «чистому» вигляді не видається можливим. Увага – наскрізний психічний процес.

 

 

 

 

Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв’язку з відчуттями, сприйняттями, пам’яттю, мисленням. Ці явища актуалізуються у людини не самі собою, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об’єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як пише С. Л. Рубінштейн:

 

 

 

 

 

Наприклад, коли учень цікавиться математикою, увага, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над розв’язанням математичних задач.

П. Я. Гальперін розглядає увагу як самостійну форму психічної діяльності. Він дотримується гіпотези, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, у якій вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

 Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі регулюється діяльність та поведінка людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, ні фізична, ні розумова, адже людина повинна з увагою ставитися до об’єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити її за перебігом і наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та його міцного засвоєння. Згідно з поглядами К. Д. Ушинського:

 

 

 

 

 

 

1.2 Фізіологічні механізми уваги.

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, що впливають на чуття організму, і внутрішніми установками та психічними станами. Ідеї І. П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з’ясовують фізіологічне підґрунтя уваги.

 

I. П. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни навколишнього середовища, які зумовлюють загальне пожвавлення й низку вибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення із змінами ситуації.

Орієнтувальний рефлекс забезпечує живим істотам змогу пристосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активному настановленні аналізаторів на краще сприймання подразників, що впливають на організм.

І. П. Павлов писав:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.

У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виникають більш або менш стійкі осередки оптимального збудження. Ці оптимальні збудження стають домінуючими і викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль.

У зв’язку зі зміною характеру та сили подразнень, які діють на нас ззовні або зсередини організму, осередок оптимального збудження може переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку до інших. У таких випадках змінюється і спрямованість уваги. У загальмованих ділянках кори головного мозку виникає збудження, а ділянки, що перебували в стані збудження, гальмуються.

З цього приводу І. П. Павлов писав:

 

 

 

 

 

 

 

Значний внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив      О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту.

 

 

 

 

 

Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і служить фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.

Загальмовані відносно слабші збудження (порівняно з домінуючими) О. О. Ухтомський називав субдомінантними. Своїми дослідженнями він показав, що домінанта не лише гальмує субдомінантні збудження, а й посилюється за їх рахунок. У зв’язку з цим домінанта стає сильнішою.

Між домінантою та субдомінантами ведеться боротьба. Домінантне збудження залишається домінуючим доти, поки якась субдомінанта не набуде більшої інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта – субдомінантою.

 

О. О. Ухтомський вважав, що в діяльності нервової системи важко уявити цілком бездомінантний стан. Людина завжди буває до чогось уважною.

Виразом домінанти, за О. О. Ухтомським, є робоча поза організму. У стані уваги людина відповідно напружує м’язи, має своєрідний вираз обличчя, особливі рухи, в органах чуттів при цьому виникає сенсибілізація, тобто підвищується чутливість до зовнішніх подразників або ж знижується чутливість до зовнішніх подразників, якщо ми зосереджуємося на внутрішній діяльності, на власних психічних станах. При цьому змінюються вегетативні процеси, серцебиття, кровообіг. Отже, за цими зовнішніми змінами, за виразними рухами можна дійти висновку про стан уваги особистості.

Виникнення уваги та відволікання пояснюються впливом взаємної індукції збудження та гальмування. У разі, коли увага до якоїсь ознаки або дії виявляється інтенсивною, спостерігається зниження чутливості до інших подразнень.

Взаємна індукція збудження та гальмування є фізіологічним підґрунтям найрізноманітніших виявів уваги: її стійкості, інтенсивності, відволікання, переведення уваги.

Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів або дій водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування. Переведення уваги з одного об’єкта на другий пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори в іншу у зв’язку з виникненням нового подразнення.

Швидкість переведення уваги в різних людей буває різною. Це залежить від типу нервової системи організму. Збудливий тип швидше переводить увагу з одного об’єкта на другий, ніж організм з інертним типом нервової системи.

Сучасні нейрофізіологічні дослідження переконують, що процеси уваги пов’язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й з підкорковими його утвореннями. Вибірковий характер уваги забезпечується станом бадьорості кори головного мозку, який підтримується висхідними імпульсами ретикулярної формації. Але стан бадьорості кори забезпечується не лише висхідною активуючою ретикулярною системою, а й низхідною системою.

Якщо висхідна ретикулярна система, яка несе імпульси до кори головного мозку, є біологічно зумовленою формою активації (обмінні процеси, елементарні потяги організму), то низхідна ретикулярна система викликає активуючий вплив імпульсів, що виникають у корі головного мозку, на підкоркові утворення й цим самим забезпечує вищі форми вибіркової активації, пов'язані із складними завданнями свідомої діяльності.

Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють лобові ділянки головного мозку. Вони беруть безпосередню участь у підвищенні рівня бадьорості відповідно до тих завдань, які людина повинна розв’язати, і таким чином забезпечують вияви вищих довільних форм уваги.

Показники нейрофізіологічних досліджень доводять, що активацію лобових ділянок головного мозку людини зумовлює мовна діяльність, мовна інструкція організації дій.

 

2. Класифікація й види уваги.

Залежно від того, на що саме спрямовано увагу, можна виділити такі її різновиди:

1) сенсорна увага – на сприймання;

2) інтелектуальна увага – на мислення й роботу памяті;

3) моторна – на рух.

Але це скоріше не види, а форми прояву уваги.

Говорячи про види, розрізняють три основних:

1. Мимовільна увага не повязана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага – увага неуважної людини.

Фактори, що викликають мимовільну увагу:

 інтенсивність (сила) подразника;

 новизна подразника;

 контраст подразників;

– відповідність внутрішньому станові організму (потребам);

 безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче викликає тривале інтенсивне зосередження;

– загальна спрямованість особистості.

Механізми мимовільної уваги спільні в нас із тваринами. Мимовільна увага є вже в маленької дитини, але на перших етапах онтогенезу вона має хитливий і відносно вузький за обсягом характер (дитина раннього й дошкільного віку дуже швидко втрачає увагу до нового подразника, орієнтувальний рефлекс у неї швидко згасає чи гальмується появою будь-якого іншого подразника), обсяг її уваги відносно вузький і вона не може розподіляти свою увагу між декількома подразниками.

2. Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини.

Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому обєкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється.

Дитина раннього віку розглядає звичну обстановку, і її погляд блукає по навколишніх предметах, не зупиняючись на жодному з них і не виділяючи того чи іншого предмета з інших. Мати говорить дитині: «Це чашка!» і вказує на неї пальцем. Слово і вказівний жест матері відразу ж виділяють цей предмет із інших, і дитина фіксує поглядом зазначену чашку й тягнеться до неї рукою. Увага дитини продовжує мати мимовільний, зовнішньо детермінований характер, з тією тільки відмінністю, що до природних факторів зовнішнього середовища приєднуються фактори суспільної організації її поведінки, керування увагою дитини за допомогою вказівного жесту й слова. У такому випадку організація уваги розподілена між двома людьми: мати націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову.

Однак це є лише перший етап формування довільної уваги: зовнішній за джерелом і соціальний за природою. У процесі свого подальшого розвитку дитина опановує мову і стає спроможна самостійно вказувати на предмети й називати їх. Розвиток мови дитини вносить корінну перебудову в керування її увагою. Зараз вона вже здатна самостійно переміщати свою увагу, указуючи на той чи інший предмет жестом або називаючи його відповідним словом. Організація уваги, яка раніше була розподілена між двома людьми, матір'ю та дитиною, стає тепер новою формою внутрішньої організації уваги, соціальною за своїм походженням, але внутрішньо опосередкованою за своєю структурою.

Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, повязані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самим субєктом і структурою його діяльності, насамперед з цілями і завданнями цієї діяльності.

3. Післядовільна увага (поняття було введене М. Ф. Добриніним)

Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано повязують найбільш інтенсивну й плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці (рис.1.).

 

 

 

Рис.1. Види уваги

 

3. Властивості уваги

Увага людини має 6 основних властивостей (характеристик, параметрів):

1. Стійкість уваги виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послабляючись. Стійкість залежить: 1) від складності завдання; 2) наявності перешкод; 3) установки й інтересу; 4) особливостей нервової системи.

2. Зосередженість (концентрація) виявляється в глибині «занурювання» в той чи інший об’єкт і відволіканні від інших.

3. Здатність до переключення уваги – навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший.

Можна говорити про повне й неповне переключення. У першому випадку попередня діяльність не гальмує ту, на яку була переключена увага, у другому – така інтерференція існує.

Існують деякі закономірності переключення:

1)  успішність переключення знижується під час переходу від легкої до важкої діяльності;

2) чим цікавіша була попередня й менш цікава подальша діяльність, тим важче переключення;

3) перехід до нової діяльності значно важчий, якщо не довершена попередня;

4) при глибокому зосередженні переключення досягається на превелику силу;

5) ясність і чіткість мети нової діяльності, її значимість для особистості поліпшують переключення.

4. Розподіл уваги полягає в здатності розосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій.

Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується.

Розподіл уваги має певні закономірності:

1) чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим сутужніше розподіл уваги; важко сполучати два види розумової діяльності;

2) розподіл найбільш ефективний за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової діяльності знижується більше, ніж моторної;

3) основна умова успішного розподілу – автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно.

5. Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини.

6. Коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Такі періоди коливань становлять від 2 – 3 до 12 секунд (рис.2.).

 

Рис.2. Властивості уваги

 

4. Розвиток уваги.

Увага, як і більшість психічних процесів, має певні етапи розвитку. Нижчі етапи представлені мимовільною увагою, а вищі – довільною. Історію розвитку уваги, як і багатьох інших психічних функцій, намагався простежити Л. С. Виготський у річиші культурно-історичної концепції їх формування. На його думку, історія уваги дитини є історією розвитку організованості її поведінки, і ключ до генетичного розуміння уваги слід шукати не всередині, а поза особистістю дитини.

Л.С. Вигогський пише про те, що з найперших днів життя дитини розвиток її уваги відбувається в середовищі, у якому існує подвійний ряд стимулів, які викликають увагу.

І. Перший ряд – це навколишні предмети, які яскравими, незвичайними властивостями приваблюють увагу дитини.

ІІ. Другий ряд – це мова дорослого, слова, які ним вимовляються і виступають у ролі стимулів – вказівок, що спрямовують мимовільну увагу дитини. Процеси довільної уваги, які спрямовуються мовою дорослого, є для дитини радше процесами її зовнішнього дисциплінування, ніж саморегуляції. Поступово, використовуючи той самий засіб оволодіння увагою відносно самої себе, дитина переходить до керування своєю поведінкою, тобто до довільної уваги. За даними спостережень і експериментальних досліджень, послідовність розвитку дитячої уваги виглядає так.

1. Перші тижні – місяці життя. Поява орієнтувального рефлексу як об'єктивної, вродженої ознаки мимовільної уваги дитини. Дитина спочатку реагує тільки на зовнішні подразники, причому тільки у випадку їх різкої зміни (несподівані голосні звуки, перехід із темряви до яскравого світла). Починаючи з третього місяця, дитина все більше цікавиться об'єктами, які пов'язані з її життям. У п'ять-сім місяців дитина може довго розглядати певний предмет, обмацувати його. Особливий інтерес виявляє дитина до яскравих, блискучих речей. Це дає змогу говорити про достатній рівень розвитку в дитини мимовільної уваги.

2. Кінець першого року життя. Виникає орієнтувально-досліднинька діяльність як засіб майбутнього розвитку довільної уваги.

3. Початок другого року життя. З'являються зачатки довільної уваги, що пов'язано з процесами виховання дитини. Дорослі поступово привчають дитину виконувати не те, що вона хоче, а те, що їй потрібно робити. Починає виявлятися свідомість, хоча ще в примітивній формі.

4. Другий – третій рік життя. Велике значення для розвитку довільної уваги має гра. У ході гри дитина вчиться координувати свої дії відповідно до завдань гри та її правил. Паралельно з довільною увагою на основі чуттєвого досвіду розвивається і мимовільна увага.

5. Чотири з половиною – п'ять років. З'являється здатність спрямовувати свою увагу під впливом складної інструкції дорослого. Дитина знайомиться з усе більшою кількістю предметів і явищ, постійні бесіди з батьками, ігри, у яких діти наслідують поведінку дорослих, маніпулювання предметами –  усе це збагачує досвід дитини, розвиває її інтереси та увагу.

6. П'ять – шість років. Основною особливістю цього етапу є нестійкість довільної уваги. Дитина легко відволікається на сторонні подразники, увага є досить емоційною – дитина все ще погано володіє своїми почуттями. На відміну від довільної уваги мимовільна увага є досить стійкою, тривалою і зосередженою. Поступово шляхом вправ та вольових зусиль розвивається здатність керувати своєю увагою.

7. Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги відбувається за рахунок дисциплінованості, що сприяє формуванню контролю за власною поведінкою. У початкових класах у дитини переважає мимовільна увага і вона ще не може повністю контролювати своєї поведінки на уроках. Тому вчитель повинен прагнути зробити свої уроки яскравими, емоційними, часто змінювати форму подання навчального матеріалу. Це також зумовлено переважанням у цьому віці наочно-образного мислення.

У старших класах довільна увага досягає досить високого рівня розвитку. Старшокласник може досить довго зосереджуватися на певних видах діяльності, контролювати свою поведінку. У цьому віці на якість уваги впливають не тільки умови виховання, але й вікові особливості, пов'язані з фізіологічними змінами, що відбуваються в цей період. Це супроводжується підвищеною втомлюваністю, дратівливістю, зниженням працездатності.

 

5. Неуважність, її види та способи боротьби з нею.

Неуважність буває декількох видів і виникає з різних причин:

1) істинна (функціональна) неуважність – цей вид неуважності виникає від одноманітної і монотонної роботи, від сильної втоми, хвороби, безсоння або головного болю;

2)явна неуважність – цей вид неуважності виникає внаслідок труднощів розподілу уваги між різними об’єктами зовнішнього і внутрішнього життя. Така неуважність – негативний наслідок глибокої внутрішньої концентрації. До уявної неуважності відноситься так звана «професорська неуважність», коли вся увага віддається тому, чим людина захоплена і не переключається з одного на інше.

Ще один вид уявної неуважності – «поетична неуважність», коли людина постійно перебуває в стані мрійливості. До такого виду неуважності схильні люди з фантазійним складом мислення, звиклі витати в хмарах.

Всі ми знаємо про учнівську неуважність, яка проявляється в надзвичайній рухливості і відволікання уваги. У цьому випадку увага мимоволі перемикається з одного предмета на інший, не затримуючись довго ні на одному з них. Це відбувається від вікової незрілості дитячої нервової системи.

Найпоширеніший вид неуважності – вікова неуважність, яка виникає через функціональних розладів організму. Вона проявляється в тому, що людина не в повній мірі сприймає що відбувається, нездатний адекватно на нього реагувати і послідовно виконувати які-небудь дії.

Існує також мотиваційно-обумовлена неуважність, коли людина старанно, але часто неусвідомлено уникає якихось місць, людей або не хоче думати про певні темах. Така неуважність може бути відображенням нашого несвідомого небажання щось помічати або робити.

Також є моторна або виборча неувага. Ми не помічаємо цокання годинника, биття власного серця або звичної обстановки.

Шляхи та засоби подолання дитячої неуважності:

1. Оптимальна організація режиму дня, гнучкий підхід, облік індивідуальних особливостей.

2. Правильна організація дитячої діяльності (використання емоційно-насиченого матеріалу, прояв активності дитини в пізнанні світу, доведення розпочатої справи до кінця, раціональне чергування видів діяльності, помірне навантаження, завчасне інформування дітей про зміну видів діяльності, використання ігрових ситуацій).

3. Використання вказівних слів і жестів,які вчать дитину керувати своєю увагою і поведінкою. Вказуючи на необхідність будь-яких дій ( «подивися», «послухай», «доторкнись»), педагог допомагає дитині засвоїти алгоритм концентрації на потрібному предметі (діяльності), який згодом переходить у внутрішній план (дитина сама собі буде давати відповідні команди). Прикладом може слугувати ситуація, коли в роздягальні кімнаті розташовуються послідовні картинки процесу одягання. Дитина спочатку виконує дії і перевіряє себе за картинками, а потім стає здатним здійснювати їх без опори.

4. Включення в розумову і рухову активність дитини ігор та вправ. Завдяки включенню ігрового елемента, у дитини більш активно будуть розвиватися перемикання, розподіл, концентрація і інші властивості уваги.

 

 

docx
Пов’язані теми
Психологія, Інші матеріали
Додано
8 травня
Переглядів
93
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку