План-конспект лекційного заняття із загальної психології на тему: "Уява"

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

із загальної психології

 

Тема: уява.

Мета: розкриття основних положень з даної теми, сприяти формуванню у студентів цілісного уявлення про такий пізнавальний процес як уява.

Завдання:

1)  розкрити особливості уяви, її зв’язок з пізнавальними процесами;

2) з’ясувати  значення уяви як вищого пізнавального процесу в житті та діяльності людини;

3)  визначити закономірності розвитку і прояву уяви у дітей, її механізми.

План

1. Поняття про уяву як вищий пізнавальний процес. Фізіологічні механізми уяви.

2. Класифікація та види уяви.

3. Процеси, основні прийоми створення образів уяви.

4. Індивідуальні особливості уяви. 

5. Розвиток уяви у дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Абрамова Г. С. Общая психология : учеб. пособ. для вузов / Г. С. Абрамова. – М. : Академический проект, 2003.

2. Варій М. Й. Загальна психологія : підручник / М. Й. Варій. – К. : Центр учбової літератури, 2007.

3. Дубравська Д. М. Основи психології : навч. посіб. / Д. М. Дубравська. – Л. : Світ, 2001.

4.  Загальна психологія: практикум : навч. посіб. / В. В. Волошина, Л. В. Долинська, С. О. Ставицька, О. В. Темрук. – К. : Каравела, 2006.

5. Ільїна Н. М. Загальна психологія: теорія та практикум : навчальний посібник / Н. М. Ільїна, С. О. Мисник. – Суми : Університетська книга, 2011.

6. Максименко С. Д. Загальна психологія : навч. посіб. / С. Д. Максименко. – [2-ге вид., переробл. і доп.] – К. : Центр навчальної літератури, 2004.

7. Морозов А. В. Основы психологии : учебник для вузов / А. В. Морозов. – М. : Екатеринбург: Академический Проект : Деловая книга, 2003.

8. М’ясоїд П. А. Загальна психологія : навч. посіб. / П. А. М’ясоїд. – К. : Вища школа, 2001.

9. Основи психології: підручник / за заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – 4-те вид., стереотип. – К. : Либідь, 1999.

10. Психология : підручник для пед. вузів / за ред. проф. Г. С. Костюка. – К. : Рад. школа, 1968.

11. Скрипченко О. В. Загальна психологія : підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук. – К. : Либідь, 2005.

 

 

 

 

1. Поняття про уяву як вищий пізнавальний процес. Фізіологічні механізми уяви.

 

Если отнять у человека способностьмечтать, то отпадает одна из самых мощных побудительных причин, рождающих культуру, искусство, науку и желание борьбы во имя прекрасного будущего.

К. Г. Паустовский

 

Уява важливіша за знання, тому, що знання безмежні. Уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес, і є джерелом еволюції.

А. Ейнштейн

 

Образи, якими оперує людина, не обмежуються відтворенням того, що було безпосередньо сприйнято. Перед людиною в образах може постати і те, чого вона безпосередньо не сприймала, те, чого взагалі не було, і більш того, чого саме в такій конкретній формі в дійсності і бути не може.

Перетворення є головною характеристикою уяви. Уявляти - це насамперед перетворювати. Людина –  дійова істота. Вона не тільки сприймає і пізнає світ, але й змінює, перетворює його. Для перетворення світу на практиці необхідно вміти перетворювати його мисленнєв. Уява дає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі і події в майбутнє, минуле, в інші світи і простори.

 

 

 

 

 

Як видно з цього визначення, уява тісно пов’язана з образною пам’яттю, оскільки вона опирається на минулий досвід людини, і з мисленням, оскільки вона пов’язана зі створенням нового. Це дає підстави деяким психологам не вважати уяву самостійним психічним процесом, а розглядати її як аспект і необхідну сторону будь-якого пізнавального процесу. Але уява – специфічний процес. Специфіка уяви як пізнавального процесу полягає в тому, що вона слугує основою створення нових предметів, які задовольняють ті чи інші потреби людини. Уява розширює можливості пізнання чуттєвої наочної сторони дійсності не тільки шляхом безпосереднього досвіду, через сприймання, але й шляхом побудови образів на основі тих чи інших даних (знаків чи елементів предметів):

1. створення образу предмета за кресленням;
2. створення художнього образу за текстом літературного твору.

Особливості уяви:

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності.

Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Людина заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.

 2. Уява тісно пов’язана з мисленням, пам’яттю, відчуттями та емоціями.

Відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам’яті, а також мислення не так уже й легко. Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення.

Образи уяви відрізняються від образів пам’яті тим, що в уяві ми  змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам’яті. Уява відрізняється від пам’яті новизною відтворених нею асоціацій щодо  тих, які зберігаються в пам’яті.

 Уява відрізняється  від відчуття  також і від відчуття, яке обов’язково спирається безпосередній контакт з подразником, який надходить із зовнішнього світу.

 3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разіджерело уяви – об’єктивна дійсність.

Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява дає змогу глибше осмислити і пізнати дійсність, але інколи спотворює її. Так під впливом почуття кохання до певної людини наша уява породжує бажаний образ може і не відповідати справжньому. Митці, люди з розвиненою уявою, зображуючи те чи інше явище, досить часто не бувають його очевидцями. Але хоч яким би не був новий образ, створюваний ними, він завжди спирається на об’єкти дійсності.

4. Уява – складова творчості.

Уява – це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини. Уява нерозривно пов’язана з усіма ланками психіки людини (рис.1.).

Рис.1. Особливості уяви

 

 У процесі життєдіяльності людини уява виконує низку специфічних функцій:

Перша функція полягає в тому, щоб представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, розв’язуючи задачі. Ця функція уяви пов’язана з мисленням і органічно в нього включена.

Друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоча б частково задовольнити численні потреби, зняти напруженість, породжувану ними. Дана життєво важлива функція особливо відзначається і розробляється психоаналізом.

 Третя функція уяви пов’язана з її участю в довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини. За допомогою штучно створених образів людина може звертати увагу на необхідні події, за допомогою образів вона має можливість керувати сприйманням, спогадами, висловлюваннями.

Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій, тобто здатності виконувати їх в думці, маніпулюючи образами.

П’ятою функцією уяви є планування і програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їх правильності, а також їх реалізація  (рис.2.).

 

Рис. 2. Функції уяви

 

За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на наступну діяльність. Відомі факти, які свідчать про те, що за допомогою уяви, вольовим шляхом людина може впливати на органічні процеси: змінювати ритміку дихання, частоту пульсу, кров’яний тиск, температуру тіла. Дані факти лежать в основі аутотренінгу, який широко використовується для саморегуляції. Уява у власному специфічному значенні може бути тільки в людини. Передбачаючи майбутнє, уява може створити картину, образ того, чого взагалі не було. Іншими словами, вона може здійснити такий відступ від дійсності, результатом якого буде фантастична картина, яка суттєво відхиляється від дійсності. Але і в цьому випадку уява зовсім не втрачає зв’язку з дійсністю. Уява тим цінніша, чим більшою мірою вона, перетворюючи дійсність, відхиляється від неї, але при цьому все ж враховує її суттєві сторони і найбільш значущі риси. У своїх вищих творчих формах уява здійснює відліт від дійсності, щоб глибше проникнути в неї. Говорячи про зв’язки уяви з дійсністю, Л. С. Виготський сформулював перший і найважливіший закон уяви:

 

 

 

 

 

Під впливом почуттів уява може яскравіше виявляти справжній образ людини. Ще один цікавий аспект, який відображає вплив емоційного чинника на уяву, виявляється у сформульованому Л. С. Виготським законі –  законі спільного емоційного знака. Його сутність полягає в такому:

 

 

 

 

 

 Виходить комбінований витвір уяви, в основі якого лежить спільне почуття чи спільний емоційний знак, який об’єднує різні елементи (наприклад, синій колір ми сприймаємо як  холодний, червоний – теплий). Існує і зворотний зв’язок уяви з емоцією, коли уява впливає на почуття. Це так званий закон емоційної реальності. Його сутність зводиться до того, що:

 

 

 

І якщо цей витвір сам по собі не відповідає дійсності, то почуття, яке викликається ним, є дійсним, таким, що реально переживається, почуттям, що захоплює людину (наприклад, страх у темряві, викликаний ілюзією, переживання подій з книг, кінофільмів). Таким чином, уява –  не абстрактна психічна функція, а закономірна сторона свідомої діяльності особистості.

 

1.1. Фізіологічні механізми уяви

Виникнення образів фантазії – результат діяльності мозку. Уява, як і всі інші психічні процеси – функція кори великих півкуль. Уява має складну структуру і пов'язана з емоціями. Вона є функцією не лише кори великих півкуль, але й функцією глибинних відділів мозку, зокрема гіпоталамо-лімбічної системи (гіпоталамус у зв’язках його корою і підкірковими ділянками, що утворюють «лімб», або межу, навколо передньої частини ствола мозку і входу в півкулі). Це припущення – експериментально підтверджене. При пошкодженні гіпоталамо-лімбічної системи поведінка людини не регулюється певною програмою і складається із серії окремих ізольованих актів, самих по собі досить складних і цілісних. Якщо таку людину відправити до магазину і дати їй список того, що треба купити, то вона виконає завдання досить акуратно. Але, закінчивши покупку, він уже не може зрозуміти, що з покупками потрібно робити, поки не одержить нової інструкції про необхідні дії. Такі люди у змозі що-небудь повторити, але вони не в змозі намітити навіть простий план дій і передбачити наслідки, що є найважливішою функцією уяви (вироблення плану, «програми» поведінки).

У зв’язку з органічними процесами людський мозок, який продукує образи та фантазії, має регулюючий вплив на периферійні частини організму, змінює процес їхнього функціонування. Факти, що демонструють наявність зв’язку уяви з органічними процесами полягають у такому:

 1) коли Г. Флобер писав сцену отруєння Емми Боварі, він яскраво відчував у роті смак миш’яку;

3) Вольтер щорічно захворював у річницю Варфоломіївської ночі: у нього підвищувалася температура, прискорювався пульс;

4) у Московському інституті психології піддавалася вивченню людина, яка мала феноменальну яскравість образів. Вона могла підвищити температуру правої руки на 2 градуси і знизити температуру лівої руки на 1,5 градуса. Для цього їй достатньо було «побачити», що її права рука лежить на краю плити, а лівою вона тримає шматок льоду. Вона могла прискорювати ритм роботи серця, уявляючи, що біжить за трамваєм, і уповільнювати його, уявляючи, що лежить у ліжку. Вона могла витримувати видалення зуба без наркозу, бачачи, що в кріслі сидить інша людина, і не їй видаляють зуб;

5)випадки, коли під впливом необережного слова лікаря пацієнт уявляв, що він захворів небезпечною хворобою і в нього розвивалися відповідні симптоми (так звані ятрогенні захворювання);

6) травмуючий вплив, який викликають страхи, можуть викликати і педагогічно нетактовний вчинок учителя, і його необережне слово. Так виникають «дидактогенні» розлади;

7) ідеомоторні акти –  рухи, що виникають тоді, як тільки людина їх уявить.

При аналізі фізіологічних механізмів уяви цікавим є питання про фізіологічну основу сновидінь. Саме цей феномен, який є наслідком функціонування апарату уяви, здавна слугував предметом різних спекуляцій. У сновидіннях вбачається «таємна» і «містична» сторона людської психіки, що не підпорядкована закону причинності. Сновидінням часто приписувалося значення передвісток, які передбачають майбутнє. Багато людей до цього часу вірять у «віщі» сни.

Першою теорією, що намагалася розкрити фізіологічний механізм сновидінь, була теорія нервових слідів І. М. Сєченова, який стверджував: «Сновидіння – небувалі комбінації бувалих вражень». Іншими словами, сновидіння зумовлені минулим досвідом людини, тому в них можуть бути лише нові комбінації елементів минулого життєвого досвіду. У сновидіннях не може бути нічого такого, чого ніколи і ніяк не пережито. Подальший розвиток уявлення про механізм сновидінь одержало в теорії І. П. Павлова, який вважав, що в основі сновидінь лежить хаотичне розгальмування коркових нервових слідів різної давнини, які комбінуються найрізноманітнішим чином. Ці розгальмування можуть відбуватися:

• під впливом наявних зовнішніх подразників (наприклад, уві сні людина танцює під музику, яка дійсно звучить поряд або в сусідній кімнаті);
• під впливом наявних внутрішніх подразників (з інтеро- і пропріоцепторів).

 

2. Класифікація та види уяви.

Образи уяви можуть бути різними (рис.3.):

Рис.3. Види образів уяви

 

 

 

 

Виокремлють різні типи уяви:

 1. Суб’єктивна уява. Ця уява слабко підпорядковується критичному контролю мислення, мало рахується з реальністю, яку вона, як правило, покриває пеленою фантазії.

2. Критична, реалістична уява. Вона не безконтрольно підпорядковується суб’єктивності почуттів. Перетворюючи існуюче, така уява враховує закономірності та тенденції розвитку об’єктивної дійсності. У різних людей виявляється переважання уяви в певних галузях. Суттєву роль у визначенні напряму, за яким іде розвиток уяви, відіграє спрямованість особистості, насамперед її інтереси. Саме інтереси створюють пов'язані з ними своєрідні «осередки» сприйнятливості.

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види.

За характером продуктивності виокремлюють:

1. відтворювальну (репродуктивну) уяву – продукти якої вже були відомі раніше;
2. творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

1) пасивну уяву –  що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

2) активну уяву –  яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті (рис.4.).

Рис.4. Види уяви

За характером образів визначають:

1. конкретну уяву – в ній уявляються певні предмети, речі;
2. абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

1. сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);
2. творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, Т. А. Рібо наводить такі типи уяви:

1. пластична, яка застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, що відповідають дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;
2. розпливчаста, яка застосовує емоційні образи, котрі не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);
3. містична, яка застосовує символи; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;
4. наукова – насичена науковим мисленням (у науках, які тільки формуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що сформувалися, вона оживляє логічні схеми);
5. уява в практичному житті й механіці, образи якої при потребі втілюються в речову форму;
6. уява у сфері утопії – тут образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки.

Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.

Коли в уяві людини створення нових образів не кероване спеціальною метою, уява має мимовільний характер. Наприклад, під впливом розповіді викладача створюються нові образи, відбувається їх роз’єднання або поєднання. Під час читання художнього твору в уяві виникають, без спеціального наміру, образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються.

Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття.

Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об’єкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, командир під час занять пропонує солдатам уявити пересічну болотисту місцевість, мінні поля, брід річки тза картою.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну (репродуктивну) і творчу.

Відтворювальну уяву поділяють на залежну та незалежну. Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка відтворювальною незалежною. Особистості доводиться уявляти незнайомі об’єкти та основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями.

Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ. Уяву поділяють ще на активну й пасивну.

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації –  динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу  і взаємне переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси –  інтуїція. Активна уява спрямована переважно назовні. Вона визначається й контролюється волею і може бути відтворюючою (репродуктивною) або творчою.

Пасивна уява не має поставленої мети, інколи постає як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляє фантастичних, далеких від реальності уявлень. Зумисно викликані образи фантазії, які не пов’язані волею і спрямовані на втілення їх у життя, називають маренням. Скажімо, військовослужбовці в бойових умовах  відтворюють образи своєї сім’ї, себе в ній, своїх дітей, зустрічі з друзями. Коли потреби людини надзвичайно сильні, а можожливості їх задоволення мізерні, то уява розвивається з дивовижною силою. Задоволена потреба не породжує уяву.

Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна. Усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові) образи, надзвичайно детальні та яскраві. Письменник настільки яскраво уявляє собі образи героїв, ніби вони насправді спілкуються з ним, живуть поруч. Різні  види художньої уяви мають свої специфічні особливості. Ці особливості виявляються під час створення образів художньої уяви, коли пере чи інший аналізатор: зоровий і руховий – у скульптора, живописця, слуховий – у композитора.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленнєвим застосуванням їх у різних комбінаціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюють нові предмети та об’єкти. Продукти технічної уяви може бути представлено в мовній формі. Мовна фіксація допомагає глибоко аналізувати технічні відкриття, перевіряти їхню достовірність на практиці.

Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розв’язання проблеми, у побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створені нові  образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встановлюються закономірні відношення між предметами та явищами (рис.5.).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5. Види уяви

 

Особливим видом уяви є мрія. Мрія – це уява бажаного майбутнього. У мріях створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється зв’язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей.

Вирізняють і так звану антиципуючу уяву. Вона є в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам’яті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Людині зовсім не потрібно стрибати з дев’ятого поверху, щоб дізнатися, наскільки небезпечне таке падіння.

За характером виникнення образів уяву поділяють на:

1) конкретну, регулятором якої є конкретні образи та ідеї;

2) абстрактну, яка виявляється у створенні символів, схем.

Залежно від виду діяльності, у процесі якого функціонує уява, виокремлюють технічну, музичну, наукову, художню та інші види уяви.

Л. М. Веккер пропонує класифікацію, в основі якої лежать особливості матеріалу, предмета психічної діяльності. Такий підхід дає змогу виокремити:

1) сенсорно-перцептивну уяву (власне образну), яка включає зорову, слухову, рухову, просторову  уяву;

2) словесно-логічну (концептуальну), яка виступає елементом мислення; 3) емоційну.

Як особливий вид виокремлюється оперативна уява, що визначається як активне функціонування образів як програми діяльності. Виокремлюють й інші види уяви - сновидіння, галюцинації, мріяння і мрії.

1. Сновидіння можна віднести до розряду пасивних і мимовільних форм уяви. Їх справжня роль у житті людини до цього часу не встановлена, хоча відомо, що в сновидіннях людини знаходять вияв і задоволення численні життєво важливі потреби, які в силу деяких причин не можуть бути реалізовані в реальному житті.

2. Галюцинаціями називають фантастичні видіння, які не мають майже жодного зв’язку з навколишньою дійсністю, що оточує людину. Найчастіше галюцинації є результатом тих чи інших порушень психіки або роботи організму і супроводжують деякі хворобливі стани.

3. Мріяння на відміну від галюцинацій є досить нормальним психічним станом, який являє собою фантазію, пов'язану з бажанням, дещо ідеалізованим майбутнім. Мрія від мріяння відрізняється тим, що вона дещо більш реалістична і більшою мірою пов'язана з дійсністю, тобто практично здійснима. Мріяння і мрії у людини займають досить багато часу, особливо в юності. Для більшості людей мрії є приємними думками про майбутнє. У деяких зустрічаються й тривожні видіння, які породжують почуття хвилювання, вини, агресивності.

 

3. Процеси, основні прийоми створення образів уяви.

Сутність уяви складає процес перетворення уявлень, створення нових образів на основі наявних. Уява, фантазія – це відображення реальної дійсності в нових, несподіваних, незвичних поєднаннях і зв’язках. Якщо придумати навіть щось зовсім незвичайне, то при ретельному розгляді виявиться, що всі елементи, з яких склався задум, узяті з життя, з минулого досвіду, є результатом довільного чи мимовільного аналізу нескінченної множини фактів.

Синтез уявлень у процесах уяви здійснюється в різних формах(рис.6).

Рис.6. Форми уяви

 

 Найбільш елементарною формою синтезування образів є аглютинація – не що інше, як «склеювання» різних, не поєднаних у повсякденному житті якостей, властивостей, частин. Шляхом аглютинації будуються численні казкові образи (русалка, хатинка на курячих ніжках, Пегас, кентавр). Вона використовується і в технічній творчості (наприклад, танк-амфібія, який поєднує якості танка і човна, акордеон –  поєднання баяна і фортепіано).

Іншою формою синтезування образів є гіперболізація, яка характеризується не лише збільшенням або зменшенням предмета (богатир, хлопчик-мізинчик, велетень Гулівер), але й зміною кількості частин предмета або їх зміщенням: багаторукі богині в індійській міфології, дракони та змії з багатьма головами.

Можливий шлях створення образу фантазії –  підкреслювання певних ознак, акцентування якоїсь частини образу чи певної властивості. За допомогою цього прийому створюють шаржі і карикатури.

У тому випадку, якщо уявлення, з яких конструюється образ фантазії, зливаються, відмінності згладжуються, а на перший план виступають подібні риси, має місце такий прийом, як схематизація. Прикладом схематизації є орнамент, елементи якого взяті з рослинного світу.

 Виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах здійснюється за допомогою типізації, яка широко використовується в художній літературі, скульптурі, живопису, для яких характерне виокремлення істотного, того, що повторюється в однорідних фактах, і втілення їх у конкретному образі.

Важливим прийомом створення творчого образу є аналогія, коли будується образ, який у чомусь схожий на реально існуючу річ, організм, дію.

Алегоризація, створення алегорії створення образу в переносному значенні.

Метафоризація, побудова метафор. Метафора є глибинним уявним відображенням явища, ніж алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, алегорія.

Символізація, використання символів, є глибинною за значенням,сутнісним наповненням технікою уяви. Розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сни).

 

4. Індивідуальні особливості уяви.

Індивідуальна своєрідність уяви виявляється у різній широті і змістовності уяви, перевазі тих чи інших видів уявлень, їхній силі і дієвості. Уява залежить від швидкості, легкості чи, навпаки, труднощів у перетворенні наявних уявлень та вражень людини у нові образи. Індивідуальні особливості уяви у різних людей залежать від переважання уявлень, що виникають (наприклад, зорові, слухові), а також за мірою співвіднесення з реальністю, життєвістю і правдивістю образів уяви. Яскравість образів уяви може бути настільки велика, що їх плутають і сприймають як реальні.

Індивідуальні особливості уяви виявляються і в тій чи іншій галузі діяльності та тяжінні до неї: технічній, науковій, практичній, мистецькій. Сферою вияву фантазії може бути музика, література, художнє мистецтво, архітектура. За своїм змістом уява може бути як однобічною, тобто виявлятись в якійсь одній галузі, так і багатогранною та яскравою в багатьох сферах. На яскравість та силу образів уяви можуть впливати емоційні риси, емоційний стан особистості.

Індивідуальні відмінності уяви виявляються також у повноті і стійкості виниклих образів. Це можуть бути неяскраві, розмиті, невиразні образи, що швидко зникають, або стійкі, детальні зображення, які надовго запам'ятовуються.

Індивідуальні особливості уяви залежать також від мислення та волі людини. К. Д. Ушинський наголошував, що:

 

 

 

 

 

 

Наведені параметри, за якими оцінюють індивідуальні особливості уяви, не є взаємовиключними, а радше, уточнюють і доповнюють один одного.

 

 

 

 

5. Розвиток уяви у  дітей.

Людина не народжується з розвиненою уявою, її розвиток здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення певного запасу уявлень, які стануть підґрунтям для створення образів уяви. Розвиток уяви невіддільний від розвитку особистості взагалі, здійснюється в ході навчання та виховання, а також у єдності з іншими пізнавальними процесами: мисленням, пам'яттю, волею, почуттями.

В історії відомі випадки раннього розвитку уяви: В. А. Моцарт почав писати музику в чотири роки, І. Є. Рєпін і В. О. Сєров уже в шість років гарно малювали. З іншого боку, пізній розвиток уяви зовсім не передбачає його низького рівня. Відомі випадки, коли великі люди, зокрема А. Ейнштейн, у дитинстві не відрізнялися розвиненою уявою, однак з часом стали геніями.

І. Перші вияви уяви пов’язані із сприйманням. Півторарічна дитина ще не здатна слухати простих оповідань або казок, постійно відволікається або засинає, при цьому із задоволенням слухає розповіді про те, що вона сама пережила. У цьому виявляється зв’язок уяви із сприйманням.

ІІ. Цей зв’язок зберігається і на наступній стадії розвитку, коли дитина в грі починає переробляти одержані враження, видозмінюючи в уяві предмети, сприйняті раніше. Стілець може бути літаком, коробка –  автомобілем. Однак перші образи уяви завжди пов’язані з діяльністю. Дитина не мріє, а втілює перероблений образ у свою гру.

ІІІ. Наступна стадія пов’язана з оволодінням мовою, що дає змогу дитині включити в уяву не тільки конкретні образи, але й уявлення та поняття. Крім того, у дитини з’являється можливість описати образи своєї уяви за допомогою мови. Це супроводжується збагаченням практичного досвіду та розвитком уваги, що дає змогу дитині виділяти окремий предмет з великої їх кількості та зосереджуватися на окремих частинах предмета. Головна особливість цієї стадії розвитку уяви –  мимовільний характер виникнення образів відповідно до ситуації, у якій знаходиться дитина.

ІV. На наступній стадії розвитку уяви з’являються активні її форми. Уява стає довільною. Велике значення в цьому відводиться ініціативі дорослого, який просить дитину намалювати будинок, скласти піраміду з кубиків. При цьому дитині необхідно спочатку створити образ певного предмета чи об’єкта у власній уяві, і лише після цього втілити його в життя. За своєю природою такий образ носить довільний характер, оскільки дитина намагається його контролювати. Пізніше дитина вже здатна використовувати довільну увагу без ініціативи з боку дорослого. Це знаходить своє втілення в іграх дитини, які стають цілеспрямованими і сюжетними. Речі, що оточують дитину, виступають у вигляді матеріалу для втілення образів її уяви.

У чотири-п’ятирічному віці дитина здатна малювати, будувати, уявляти речі і комбінувати їх відповідно до власного задуму. У шкільному віці відбувається розвиток відтворюючої уяви, що необхідно для розуміння навчального матеріалу. Засвоєння знань стимулює активне використання дитиною власної уяви, що сприяє розвитку здатності до переробки образів сприймання в образи уяви. Іншою причиною розвитку уяви у процесі шкільного навчання є активне одержання нових знань та різнобічних уявлень про об'єкти та явища навколишнього світу. Це стимулює розвиток творчої (продуктивної) уяви школярів.

ДОДАТКИ