План-конспект уроку "«Науки, що вивчають людину та методи їх досліджень. Значення знань про людину для збереження її здоров'я».

План-конспект уроку з теми

«Науки, що вивчають людину та методи їх досліджень. Значення знань про людину для збереження її здоров'я».

В основу уроку покладено практично-орієнтовний принцип навчання, який базується на формуванні в учнів вмінь та навиків самоорганізації в навчальній діяльності с використанням ІКТ технологій, мультимедійної презентації.

Мета уроку - формування в учнів знань про науки та методи дослідження людини, про збереження здоровя людини.

Завдання:

• освітні – дізнатися про науки та методи дослідження людини, здоровязбережувальний аспект;
• виховні – сприяти формуванню пізнавального інтересу до предмету через використання додаткових джерел інформації та створення ситуації успіху, виховання дбайливого відношення до свого здоров’я;
• розвиваючі – розвивати вміння бачити проблему та знаходити шляхи її вирішення, шукати відповіді на поставленні запитання, формувати навички роботи з додатковими джерелам інформації.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Ключові компетентності: спілкування державною мовою, основні компетентності у пиродничих науках і технологіях, здорове життя, уміння вчитися впродовж життя.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

1. Назвіть біологічні властивості людини.
2. Назвіть соціальні властивості людини.
3. Які біологічні особливості характеризують місце людини в системі органічного світу?
4. Зробіть висновок про біосоціальну роль людини.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя з елементами бесіди

Значення знань про людину. Для того щоб прожити довге та щасливе життя, людині потрібно дуже добре знати будову свого організму та те, як вона працює. Інакше своїми непродуманими діями люди будуть свідомо чи мимоволі завдавати шкоди своєму здоров'ю, і навіть життю. Наприклад, коли ще не знали, що кров у людей поділяється на кілька груп, її переливання дуже часто приводило людину замість одужання до швидкої загибелі. Тепер відомо, якій людині кров якої групи можна переливати, але, щоб отримати ці знання, вченим знадобилися століття. Людство постійно розробляє нові засоби боротьби з недугами людей і навіть зі старістю. Адже ще на початку ХХ ст. туберкульоз легень (сухоти) був смертельним захворюванням, а зараз це важке захворювання цілком виліковно. Середня тривалість життя в епоху Відродження не перевищувала 40 років, а в даний час у розвинених країнах вона досягає 70 років і більше. Але мало лише продовжити термін життя. Хочеться до глибокої старості відчувати себе здоровим та активним, тому людство постійно прагне підвищення якості життя. Ось чому вчені різних спеціальностей вивчають будову та діяльність людського організму, а також прагнуть зрозуміти, який вплив на здоров'я та життя людини надає навколишнє середовище.

Успіхів у цій дуже нелегкій, але потрібній справі досягнуто великих. Однак можна з упевненістю сказати, що багато про себе ми не знаємо або знаємо поверхово. Але основи знань про свій організм слід засвоїти всім та кожному. Це необхідно для ведення здорового способу життя і для того, щоб знати, як зберегти своє здоров'я у несприятливих умовах.

 

 

Які науки вивчають людину:

Анатомія (від грец. анатомі – розтин) – вивчає будову організму, органів та систем органів.

Фізіологія – (від грец. фізис – природа, логос – вчення) – вивчає процеси, які протікають в органах та системах органів.

Психологія – (від грецьк. психі – душа + вчення) – вивчає психіку людини, її виникнення та закономірності.

Кожна з цих наук стала основою медицини – (від лат. лікувальний) – наукова та практична діяльність зі збереження та зміцнення здоров'я.

Додаткові науки, що стосуються медицини та біології:

• фармакологія – наука про ліки та їх вплив на тіло та хворобу;

–  біохімія – наука про хімічний склад та хімічні процеси в організмі;

• біофізика – наука про фізичні процеси та показники;
• морфологія – наука про зовнішню будову організму;

–  генетика – наука про спадкову інформацію організмів.

Основою сучасної профілактичної медицини є гігієна (від грец. гігієнос – здоров'я) – наука, що вивчає вплив на здоров'я людини умов життя та праці та розробляє заходи профілактики захворювань. Так, умови життя та роботи шофера, водолаза, вчителя, танкіста, ветеринара, нафтовика, банкіра, музиканта різняться так сильно, що й вимоги до роботи різних систем та органів важко порівнювати. Завдання гігієни – зберегти високу працездатність і здоров'я людини в різних умовах і ситуаціях, в яких вона повинна жити і працювати.

Методи вивчення організму людини. Поряд із традиційними методами вивчення анатомічної будови організму людини, пов'язаними з використанням хірургічних інструментів та мікроскопічної техніки, сьогодні застосовують також рентгенографію та комп'ютерну томографію.

Основні методи фізіології – спостереження та експеримент. Останнім часом не меншого значення має метод моделювання – штучного відтворення процесів за допомогою різних технічних засобів чи комп'ютерної техніки. Сучасні телеметричні (від грец. тіло – далеко) методи дозволяють вивчати функції організму або його окремих органів на відстані, наприклад роботу серця або дихання. Одні дослідження засновані на досягненнях сучасної електроніки (ультразвукові дослідження, або УЗД), інші – на реєстрації електричних явищ у серці (електрокардіографія, або ЕКГ) або мозку (електроенцефалографія, або ЕЕГ).

Як ми бачимо, з розвитком науки і техніки все більшого значення набувають методи, що дозволяють вивчати організм людини за її життя, сприяючи тим самим збереженню або відновленню її здоров'я, продовженню середньої тривалості життя.

Застосування цих методів дозволяє детально досліджувати будову внутрішніх органів та виявляти порушення у їх роботі.

З історії розвитку наук про людину.

 Влаштування свого організму завжди цікавило людей. Ще в давнину з'явилися трактати, в яких описувалося будова людського тіла. Але підходи до вивчення будови людини у різних народів були однакові. Наприклад, древні індуси представляли тіло людини, що складається з 7 оболонок, 300 кісток, 107 суглобів, 3 рідин, 400 судин, 900 зв'язок, 90 жил, 9 органів. А головним життєвим центром вони вважали пупок.

Зовсім по-іншому описували людський організм китайці, які випустили у світ перші книги з анатомії, фізіології та медицини. У тому розумінні тіло людини є «сім'єю», у якій центр життя – серце, печінка – мати серця, шлунок і селезінка – діти серця. Душа людини живе в печінці і в ній народжуються нові ідеї. А ось мужність, хоробрість оселилися у жовчному міхурі.

Великих успіхів досягли у розумінні устрою людського організму древні греки. Великим ученим і лікарем давнини був грек Гіппократ (бл. 460 - бл. 370 до н.е.). Він створив вчення про чотири можливі типи статури та темпераменту людини. Зібрав у своїх працях знання, що були на той час, про будову організму людини. Гіппократ писав про те, що лікувати треба не хворобу, а хвору людину і при лікуванні лікар не має права завдати шкоди здоров'ю свого пацієнта. Адже недарма в наші дні усі випускники медичних інститутів урочисто дають присягу Гіппократа.

Учнем і послідовником Гіппократа вважав себе великий римський лікар Клавдій Гален (бл. 130 – бл. 200), який багато років лікував поранених гладіаторів і тому чудово знався на будові організму людини. Він написав 83 праці з анатомії та медицини, і ці книги протягом майже півтори тисячі років були авторитетним джерелом знань для лікарів, анатомів та фізіологів. Гален став фундатором сучасної фармакології – науки про ліки.

Великим ученим та лікарем арабського світу був Абу Алі ібн Сіна (980-1037), або, як його називали в Європі, Авіценна. Його праці з медицини, фармакології та фізіології були настільною книгою всіх європейських лікарів упродовж багатьох століть.

Першим фізіологом справедливо вважають англійця Вільяма Гарвея, який довів, що кров в організмі рухається двома замкнутими колами, а центром кровообігу є серце.

У розвиток наук про людину значний внесок зробили українські вчені.

Нестор Амбодик-Максимович український вчений. Навчався у Київській духовній академії (яка на той час була у структурі Києво-Могилянської академії) в 1757–1768 роках, по закінченні курсу в якій був направлений до Петербурзької госпітальної школи; у Страсбурзі в 1773 році отримав ступінь доктора медицини. Після повернення до Петербурга почав викладання акушерства в адміралтейському та військово-сухопутному госпіталях (1776). В 1782 році став першим у Росії професором повивального мистецтва. Один з ініціаторів заснування Клінічного повивального інституту в Санкт-Петербурзі в 1797 році. Вчений-енциклопедист, активний популяризатор медичних й інших знань серед широких верств населення. Читав лекції з акушерства, фізіології, хірургії в госпітальних школах та інших медичних закладах Санкт-Петербурга. Уперше в Росії перейшов до викладання цих дисциплін російською мовою.

Головні праці: «Мистецтво сповивання», «Анатомо-фізіологічний словник», «Словник медико-хірургічний латинською та російською мовою». Також був автором перших в Росії праць з ботаніки й фітотерапії «Новий ботанічний словник російською, латинською та німецькою мовою», «Початкові основи ботаніки», «Опис цілющих рослин». Засновник російської медичної термінології, що вживається і сьогодні і яка помітно вплинула на українську.

Олександр Михайлович Шумлянський – родом із села Малі Будища на Полтавщині (нині у Зіньківському районі). З родини значкового товариша козацького Полтавського полку.

Закінчив Києво-Могилянську Академію і до 1773 був перекладачем у Московському державному архіві. Згодом закінчив медичну школу при Петербурзькому адміралтійському шпиталі (1776), став лікарем. У 1777–1783 рр.на стипендію княгині К. Д. Голіциної вивчав акушерство в Страсбурзькому університеті і в 1783 р, захистивши там дисертацію на тему «De structura renum», отримав ступінь доктора медицини і хірургії. Масон, зведений в 3-ю масонську ступінь 15.12.1781 р.. Захистив у Страсбурзькому Університеті дисертацію про будову нирок (1782), в якій на 60 років раніше В. Бовмена описав капсулю навколо судинного клубочка нирки. Склав іспит у медичній колегії, отримав право практики в Росії і був призначений професором у Калінкінську лікарню. Професор вищих медичних шкіл у Петербурзі й Москві, де керував організацією медичної освіти. У 1783 обраний почесним членом Медичної Колегії. У 1785 р. разом з М. M. Тереховським був у закордонній поїздці для огляду вищих лікарських шкіл. З 1786 р. отримав кафедру патології й терапії в Московському лікарському училищі, а з 1793 р. переведений на таку ж кафедру в Московську акушерську школу. Автор низки праць, у тому числі книги: «Мнение одного истиннолюбца о поправлений наиполезнейшей для людей науки».

Володимир Петрович Філатов –радянський науковець, офтальмолог, хірург, винахідник, поет, художник, мемуарист російського походження, академік, дійсний член Академії наук УРСР (з 1939 року) та Академії медичних наук СРСР (з 1944 року), доктор медицини, професор.Засновник та перший директор, з 1936 року по 1956 рік, Інституту очних хвороб і тканинної терапії НАМН України. За весь період життя Філатов написав близько 460-ти наукових праць та монографій. Разом з тим, він займався громадською та політичною діяльністю – обирався делегатом Надзвичайного З'їзду Рад України, був депутатом Одеської міської Ради депутатів трудящих кількох скликань, депутатом Верховної Ради УРСР I, II, III та IV скликань, членом редакційної колегій багатьох журналів, відповідальним редактором періодичного видання «Офтальмологический журнал». А також прославився захисником церковних пам'яток від наруги правлячим режимом.

Герой Соціалістичної Праці, кавалер чотирьох орденів Леніна, ордену Трудового Червоного Прапора та ордена Вітчизняної війни 1 ступеня, лауреат Сталінської премії, а також нагороджений низкою медалей.

Ілля Ілліч Мечников – український, російський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології, творець наукової школи. Член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН.

Відкрив (1882) явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Професор Новоросійського університету (1870—1882, нині – Одеський університет ім. Мечникова). Почесний член кількох зарубіжних академій, наукових товариств та інститутів. Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет (1908, спільно з німецьким лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом).

Олександр Олександрович Богомолець – український учений-патофізіолог. Основоположник української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології, організатор української науки.

Засновник перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю. Очолював створені ним Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Опрацював ефективну методику впливу на сполучну тканину за допомогою винайденої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої у цілому світі як стимулятор функцій сполучної тканини.

Автор численних праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння організму тощо.

Василь Ю́рійович Чаговець – український фізіолог, один з основоположників електрофізіології. Академік АН УРСР (1939). Праці Чаговця присвячені питанням застосування теорії електролітичної дисоціації, запропонованої Сванте Арреніусом; виявлення фізико-хімічного характеру електричних потенціалів у живих тканинах та механізму їх електричного подразнення; застосування математичних методів у біології, електронаркози тощо.

Приділяв багато уваги виготовленню в Україні електрофізіологічної апаратури.

На честь видатного українського фізіолога, основоположника електрофізіології, постановою Президії НАН України №31 від 27.03.2013 засновано Премію НАН України імені Василя Юрійовича Чаговця.

Амосов Микола Михайлович –радянський та український лікар, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973). М. М. Амосов – автор понад 400 наукових робіт, в тому числі 19 монографій.Низку монографій перевиданов США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6–9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці».

Платон Григорович Костюк –український фізіолог, нейрофізіолог, біофізик, академік НАН України, АМН України, РАН, директор Інституту фізіології імені Богомольця НАН України, засновник Міжнародного центру молекулярної фізіології НАН, перший директор та завідувач кафедри Київського відділення МФТІ, Голова Верховної Ради УРСР у 1985–1990, Герой України. Син відомого психолога Григорія Костюка, старший брат мистецтвознавця Олександра Костюка. Учень фізіолога Данила Воронцова та Нобелівського лауреата нейробіолога Джона Екклса. Досліджував електрофізіологію нервових клітин, властивості клітинної мембрани та йонних каналів, роль кальцію у фізіології клітини. Створив наукову школу з молекулярної та клітинної фізіології. 

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ

Пройти тестування: https://www.classtime.com/library/folders/3b2ea8bc-1e90-46c8-84ae-c1b38cf86c3e

1. Чому людині необхідно вивчати саму себе?
2. Які науки про людину ви знаєте? Що вони вивчають?
3. Як, на вашу думку, називається застосування гігієнічних знань на практиці?
4. Назвіть та охарактеризуйте відомі вам методи вивчення організму людини.
5. ПОМІРКУЙТЕ!!! Чому здоров'я людини (за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я) не лише об'єктивний (реальний) стан, а й суб'єктивне (особисте) почуття повного фізичного, психічного та соціального комфорту?

 

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

§2 (https://uahistory.co/pidruchniki/biology-8-class-2021-sobol-reissue/2.php)

читати, відповісти на питання усно

Глосарій:

Анатомія – вивчає будову організму, органів та систем органів.

Фізіологія – вивчає процеси, які протікають в органах та системах органів.

Психологія – вивчає психіку людини, її виникнення та закономірності.

Фармакологія – наука про ліки та їх вплив на тіло та хворобу.

Біохімія – наука про хімічний склад та хімічні процеси в організмі.

Біофізика – наука про фізичні процеси та показники.

Морфологія – наука про зовнішню будову організму.

Генетика – наука про спадкову інформацію організмів.

Гігієна – наука, що вивчає вплив на здоров'я людини умов життя та праці та розробляє заходи профілактики захворювань.