План-конспект заняття "Риторика як наука" з дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)"

Про матеріал

Перегляд файлу

План-конспект заняття №3

з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

Тема. Види, форми і прийоми мислення. Риторика як наука.

Етика ділового спілкування (поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання. Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет. Правила спілкування фахівця під час проведення зустрічей, переговорів, прийомів тощо).

Мета:

Методична – вдосконалювати методику проведення семінарського заняття у формі усного журналу.

Дидактична:

навчальна – ознайомити студентів з вищезазначеною темою, сприяти міцному засвоєнню знань; усвідомленню видів, форм і прийомів мислення; сформувати уявлення про риторику як науку;
розвивальна – розвивати мовлення (усне та писемне), мислення, пам'ять, уміння організовувати себе на занятті. Розвивати вміння зіставляти, порівнювати, виділяти головне, систематизовувати інформацію, аргументувати її, встановлювати каузальні зв’язки, спростовувати інформацію, висувати гіпотези тощо.

Виховна: виховувати уважне ставлення до слова, прищеплювати усвідомлення того, що мова є універсальним засобом передавання думок, тому ставитися до неї треба шанобливо і з любов´ю (як до найціннішого надбання людства). Прищеплювати любов до рідної мови і бажання послуговуватися нею у всіх сферах життя і діяльності.

Вид заняття: семінарське

Тип заняття: семінар у формі усного журналу.

Методи та форми проведення заняття: бесіда, розповідь-пояснення, метод унаочнення даних (презентація), робота з підручником.

Міждисциплінарні зв’язки:

забезпечувальні – українська мова, історична граматика, етика ділового спілкування, психологія;
забезпечувані - дипломне проєктування, майбутня професійна діяльність.

ТЗН: комп’ютер, проєктор, екран.

Методичне забезпечення:

1. Підручники:

Глущик С.В. Сучасні ділові папери.-К., 2005;
Зубков М.Г. Мова ділових паперів.- Х., 2002.
Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник. – К.: Арій, 2008. – 424 с.
Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: модульний курс. – К., 2008.

2. Теки з довідково-дидактичним матеріалом.

3. Довідкова література:

- словники (орфографічний, орфоепічний, іншомовних слів, перекладні тощо);

- Антонич І. Як ми говоримо.-К., 1999.

4. Презентація «Етика ділового спілкування».

ЛІТЕРАТУРА:

1. Глущик С.В. Сучасні ділові папери. К.: - А.С.К., 2003

2. Зубков М. Г. Мова ділових паперів. – Х.: Майдан, 2002

Комп’ютерна і сітьова підтримка:

studentu5.com/index.php?work=679

http://www.referatcentral.org.ua/procedure_load.php?id=254

http://www.ukrlit.vn.ua/article/990.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_мова

Епіграфи до заняття:

По тому, скільки, що і як говорить людина, складається загальна думка про неї.

І. Огієнко

Специфіка професійного мовлення полягає в довершеному володінні лексикою свого фаху, що для творчої людини є піснею, навіть якщо це суто технічні терміни…

Г. Волкотруб

Мова – втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмо ïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борiмося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…

М. Рильський

Перебіг заняття

1. Організаційна частина:

1.1. Перевірка студентів.

1.2. Перевірка готовності студентів до заняття.

2. Актуалізація опорних знань:

2.1. Фронтальна бесіда (за матеріалами минулого заняття):

Що таке літературна мова?
Що таке літературні норми?
Назвіть основні літературні норми.
Що означає культура мови та культура мовлення?
Назвіть умови досягнення культури мовлення.
Назвіть основні ознаки культури мовлення.
У чому полягає специфіка мовлення фахівця?
Назвіть види усного ділового мовлення.
Які ви знаєте форми публічного виступу?

2.2. Перевірка домашнього завдання (вимоги до мови оратора).

Підсумок готовності студентів до заняття.

3 Тема, мета, завдання, мотивація навчальної діяльності. План роботи.

3.1.Тема. Види, форми і прийоми мислення. Риторика як наука. Етика ділового спілкування.

3.2. Мета: ознайомитися з вищезазначеною темою, усвідомити види, форми і прийоми мислення. З’ясувати, що таке риторика, її основні закони тощо. Розширити знання з етики ділового спілкування.

3.3. Завдання:

знати прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане;
продовжувати вчитися володіти прийомами мислення та мовлення, збагачувати індивідуальний словник; правильно читати, осмислювати й опрацьовувати текст, уміти його редагувати.

3.4.Мотивація вивчення теми:

- Національна мова — універсальна система, в якій живе душа народу, його світ і духовність, це невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Мова – інструмент здобуття знань, засіб спілкування і вираження думок. Тому вона тісно пов’язана з мисленням. Що відбувається з людиною, коли вона думає, та якою мовою вона думає – на ці та інші питання покликана відповісти наша сьогоднішня лекція.

3.5. План семінару:

1.Мова і думка.

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

3. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв'язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання.

4. Закони риторики.

5. Етика ділового спілкування.

4. Робота за планом:

4.1. Вступне слово викладача:

- Мова є найдосконалішим універсальним способом передання думок. Вона виконує кілька функцій: інформування, означення, експресії, спонукання. Усі функції в реальній мовній практиці існують у взаємозв'язку, доповнюючи одна одну. Щоб володіти прийомами мислення і мовлення, треба розібратися у їхніх взаємозв’язках. Щоб мати успіх у професійній діяльності, треба знати етику ділового спілкування.

4.2. Виступи студентів:

а) мова і думка:

- Щоб обмін думками, ідеями, поглядами міг відбуватися, необхідна наявність принаймні двох людей. Того, хто передає ту чи іншу інформацію, називають комунікатором, а того, хто її сприймає, – реципієнтом. У мовленнєвому спілкуванні має місце взаємозаміна ролей – і перший, і другий періодично можуть бути то комунікатором, то реципієнтом. Структура спілкування складається з таких компонентів: повідомлення, джерело або походження стимулу, канал передавання інформації, код та контекст, в якому відбувається комунікація. Комунікатор, передаючи інформацію, кодує її, тобто створює текст, а точніше дискурс, який є категорією мовлення. Він є відносно завершеним у структурному та смисловому сенсі. Це може бути синтагматичний ланцюг (більший за окреме висловлювання) або цілісний текст (оповідання, бесіда, інструкція, лекція, твір). Поняття "дискурс" співвідноситься з поняттям "текст" і характеризується аналогічними параметрами завершеності, цільності, зв'язності тощо, але відрізняється від останнього тим, що розглядається одночасно і як процес (з урахуванням соціокультурних, екстралінгвістичних та комунікативно-ситуативних чинників), і як результат (у вигляді фіксованого тексту). Завдання реципієнта – декодувати сприйняту інформацію. Це можливо лише тоді, коли і комунікатор, і реципієнт володіють однаковою лексичною, числовою чи якоюсь іншою системою, однаково розуміють екстралінгвістичну ситуацію спілкування (інакше кажучи, якщо співрозмовники вступають у діалогічні стосунки, то діалог відбувається лише тоді, коли є обмін думками, коли він має активний і взаємоспрямований характер).

Отже, спілкування потребує майстерного володіння мовою. Проте слід наголосити, що мова не самоціль. Вона використовується для збереження і передавання інформації. Процес мовленнєвого спілкування потрібно розглядати як діяльність, що має ідентичну структуру з будь-якою іншою людською діяльністю. Той факт, що мова використовується для висловлення думок, ставить перед нами низку цікавих запитань: як співвідносяться мова і думка, чи можемо ми думати без мови, чи моделюється наше мислення структурою нашої мови?

Якщо визначати думку як свідому розумову діяльність, можна спостерігати, що певні "види" думок можуть відбуватися цілком незалежно від мови. Найпростіший приклад – музика. Напевно, всі колись відчували, як певна мелодія нас наче поглинає під час прослуховування, або ж подумки наспівували якусь мелодію. У такому випадку мова просто не залучається. Складання музичних творів не залежить від мови (йдеться про музику без слів), коли це стосується власне творчого процесу. Наступний аргумент на користь існування думки без мови – це звичайний досвід будь-кого з нас, коли ми хочемо висловити якусь ідею, проте не можемо оформити її у слова. Якби думка була неможливою без мови, ця проблема не поставала б. Проте зауважимо, що у більшості випадків мова пов’язана з мисленням. Це доводить існування внутрішнього мовлення, тобто мовлення "для себе". Внутрішнє мовлення може бути більш або менш зв'язним, послідовним, усвідомленим або ж складатися з окремих уривків думок, що виринають із глибин свідомості та не підпорядковуються волі і часто є незрозумілими навіть самому "автору" цих думок. Внутрішнє мовлення – це словесна оболонка мислення. Який же існує зв'язок між нашими думками і структурою нашої мови? Чи є мова тираном, що невблаганно змушує наші думки приймати усталені форми та йти звичними шляхами, закриваючи від нас інші можливості? Чи наше бачення світу повністю зумовлене та підпорядковане мові, якою ми розмовляємо?

Учені загалом погоджуються, що слова сприяють певним видам думок, слугуючи символами, якими можна легко маніпулювати. Кожен має уявлення про те, що таке справедливість: ми намагаємося справедливо ставитися до друзів, засуджуємо несправедливі вчинки політиків і т.п. Використання вербальних символів полегшує процес розмірковування в багатьох випадках. Можна навіть твердити, що певні види думок були б неможливими без існування цих зручних для використання ярликів.

Вербальні ярлики особливо важливі у сфері абстрактних ідей. Справедливість, свобода, демократія, освіта є звичними термінами, проте було б дуже важко чітко визначити їх значення. Справедливість не викликає таких чітких образів, як, наприклад, стіл. Тож функція мови (як механізму передавання думок) реалізується через мовлення. Елементи тріади думка–мова–мовлення тісно взаємопов'язані.

б) види, форми, прийоми розумової діяльності:

- Людський мозок – це найскладніший елемент, що складається з живих структур. Мозок виконує безліч дій, які ще менше залежать від нашої активної свідомості; цей орган спеціально пристосований для того, щоб допомагати окремим особам у здійсненні головних життєвих актів. Розумова діяльність – це дії, контрольовані мозком. Види розумової діяльності:

- навчання;

- письмо;

- малювання;

- читання;

- творення;

- аналізування;

- розв'язання;

- вирахування;

- уява;

- зосередження;

- ігнорування;

- чуттєвість;

- сон;

- сновидіння та ін.

Встановлено, що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями головного мозку. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різний ступінь вираження тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої півкулі є читання і рахування, оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких не є можливим послідовне аналітичне мислення. Розлад діяльності лівої пікулі зазвичай призводить до порушення мовлення, блокує можливість нормального спілкування. А за глибокого враження нервової тканини – до значних дефектів розумової діяльності.

Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об'єктів.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується у процесі спілкування і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає н індивідуально-психологічні характеристики особистості.

Розумова діяльність людини є вирішенням різноманітних розумових завдань, направлених на розкриття суті . Розумова операція – це один із способів розумової діяльності, за допомогою якої людина вирішує розумові завдання. Розумові операції є різноманітними. Це аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, залежатиме від завдання і характеру інформації, яку вона розумово обробляє.

Аналіз – це уявне розкладання цілого на частини або уявне виділення з цілого сторін, ознак тощо.

Синтез – зворотний процес, це об'єднання частин в одне ціле. Аналіз і синтез – дві взаємозв'язані логічні операції.

Порівняння – це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути поверхневим і глибоким. У цьому випадку думка людини йде від зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від видимого до прихованого, від явища до суті.

Абстрагування – це процес уявного відсторонення від деяких ознак предмета з метою кращого пізнання його.

Конкретизація – процес, зворотний абстрагуванню.

Узагальнення є виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і тому подібне.

Розумова діяльність завжди направлена на отримання якого-небудь результату.

Формами мислення є:

1) судження;

2) висновок;

3) поняття.

Закономірності зв’язку між ними вивчає логіка. Психологія ж вивчає закономірності творчого мислення.

Розумова діяльність поділяється на:

1) практичну;

2) художню;

3) наукову.

в) формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв'язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання:

- Поняття - це форма мислення, в якій у безпосередній єдності відображаються загальні суттєві ознаки предметів, явищ, процесів. Кожна людина мислить за допомогою понять. Формування понять є складним, а інколи і довгостроковим процесом. Є поняття, формування яких здійснюється стихійно, як правило у повсякденному житті.

Наукові ж поняття формуються на основі науково-теоретичної і науково-дослідної діяльності. Вони чітко визначаються. Їх зміст може змінюватися в процесі розвитку наукового пізнання. Це, наприклад, такі поняття, як "людина", "атом", "біологічний вид". Вони мають давню історію, процес їх формування продовжується і сьогодні.

Порівняння – один із способів, за допомогою яких людина почала розпізнавати навколишнє середовище. Порівняння – це науковий метод пізнання, у процесі якого невідоме (досліджуване) явище, предмети зіставляються з уже відомими, досліджуваними раніше, з метою визначення загальних рис або розходжень між ними. За допомогою порівняння визначається загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їхнього розвитку.

Доведення (доказ) – форма мислення, за допомогою якої розкривається істинність одних суджень і хибність інших.

Структура доведення включає:

1. Теза – судження, істинність якого має бути доведена. Відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.

2. Аргументи – базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза. Це положення, з яких виводиться істинність або хибність тези. Роль аргументів у доведенні є надзвичайно велика. У повсякденній практиці їх, власне, і називають доказами. Розрізняють такі види аргументів: достовірні факти (найчастіше), аксіоми і постулати. Крім фактів, універсальним видом аргументів є визначення. Наприклад, у геометрії, дефініція понять "точка", "лінія", "площина" тощо має фундаментальне значення для подальших доведень.

3. Форма доведення (аргументація). Наявність тези й аргументів ще не означає, що доведення є наявним. Наприклад, якщо ми маємо купу автомобільних деталей, то це не означає, що вони є вже готовим автомобілем. Щоб доведення було завершеним, необхідно встановити логічний зв'язок тез і аргументів, чим і є, власне, аргументація. Доказ тісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але одночасно й спростовуємо якесь інше положення, яке ми вважаємо хибним.

Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення .

Систематизація – це впорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів.

Встановлення каузуальних зв'язків. Категорії "причина" й "наслідок" узагальнюють і виокремлюють одну з конкретних і специфічних форм цього взаємозв'язку, зокрема ту, яка свідчить про те, що кожне явище чи група, які взаємодіють між собою, породжує інші.

Поняття гіпотези та її структура. Гіпотезою називається спосіб мислення, який полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення.

Термін "гіпотеза" вживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, яке пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, що включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є методом пізнання предметів і явищ навколишнього світу. Гіпотеза – це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Побудова гіпотез – необхідний шлях до створення наукової теорії. Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи висновку.

Гіпотеза може складатися одночасно з різних видів висновку: індукції, аналогії, дедукції. Розрізняють гіпотези загальні й часткові. Загальна гіпотеза – це припущення, що пояснює причину явища або групи явищ у цілому. Часткова гіпотеза – припущення, яке пояснює якийсь окремий бік чи окрему властивість явища чи події. Так, гіпотеза про походження гір – це загальна гіпотеза, а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори – часткова гіпотеза. Окрім загальних і часткових, існують гіпотези наукові й робочі.

Експеримент. Це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності. Він використовується тоді, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими є необхідним для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Це свідоме, активне втручання у досліджуваний процес (планомірний добір приладів, пристроїв та регулювання умов тощо), багатократне повторення процесу відповідно до певних схем (матриць) заради досягнення (підтвердження чи спростування) певного результату. Порівняно з іншими методами експеримент має певні переваги. Зокрема, дає можливість досліджувати об'єкти не лише в так званому чистому вигляді, а й в екстремальних умовах, що сприяє глибшому проникненню в їхню сутність. Важливою перевагою є його повторюваність. У процесі експерименту необхідні спостереження, порівняння, вимірювання можна проводити стільки разів, скільки необхідно для одержання достовірних даних.

Алгоритм – це логічна послідовність виконуваних дій, що призводять до логічного завершення. Багато повсякденних дій, які ми виконуємо майже автоматично, можна описати за допомогою алгоритмів.

Аналогія – це рух від відомого до невідомого, вона дає висновки не достовірні, а тільки ймовірні.

г) риторика як наука. Основні закони риторики:

- Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, - це наука про способи переконання й ефективні форми впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Вона виникла в стародавній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали "царицею всіх мистецтв".

У стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя. У творах Гомера справжнім героєм уважався той, хто не тільки виявляв звитягу, а й умів гарно говорити. Війську Агамемнона, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч він уже й не міг безпосередньо брати участі в битві.

Риторика – комплексна наука, її місце – на стику наук (етики, філософії, логіки, психології, лінгвістики, сценічної майстерності). Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістовні компоненти, які в системі визначають риторику як науку про закони ефективної мовленнєвої переконувальної діяльності. Тож риторика – це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка органічно інтегрує в собі необхідні знання.

Сучасна риторика – це наука переконання засобами мови. У сучасному мовознавстві з'явилось поняття "дискурсивна риторика", тобто риторика дискурсу, тобто щоденного мовного спілкування в соціумі. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на запитання: як говорити, для чого і де.

4.3. Повідомлення студента «Основні закони риторики»:

- Перший закон (концептуальний) формує і розвиває в людини вміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон (закон моделювання аудиторії) формує і розвиває вміння вивчати в системі три групи ознак, які позначають "портрет" будь-якої аудиторії: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує і розвиває вміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії: визначення мети діяльності (навіщо?);

виявлення і дослідження суперечностей у досліджуваних проблемах;

формування тези (головної думки, власної позиції).

Четвертий закон (тактичний) формує і розвиває вміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати розумову діяльність співрозмовників (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

П'ятий закон (мовленнєвий) формує і розвиває вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує і розвиває вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією.

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує і розвиває вміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших.

4.4.Записи в зошитах (складання кластера до підтеми «Риторика»).

4.5. Перегляд презентації «Етика ділового спілкування».

5. Закріплення нового матеріалу (метод бесіди):