План уроку "Контрольний докладний переказ тексту з творчим завданням" (ІІ курс)

Урок:

Тема. Контрольний докладний переказ тексту з творчим завданням

Мета: поглибити знання учнів про міжкультурну комунікацію, розвивати усне і писемне мовлення учнів, грамотність, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  розвитку зв’язного мовлення

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, індивідуальна робота

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Текст для переказу

V. Робота над текстом.

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Домашнє завдання. Повторити про види простих речень

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найбільша святість

Немає в людини нічого милішого над Батьківщину, над свою рідну землю! Де хто народився, де провів безтурботні ди­тячі роки, до тієї землі прив’язується він усією душею своєю на ціле життя. А хто змушений буває відірватися від Батьків­щини, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужині, просять покласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі зі святої Батьківщини.

Рідний народ наш має свою землю. Цю землю ми зобов’язані любити всією душею й берегти її всіма силами. Бо ж рідна земля – це те найкраще и наймиліше, що тільки має окрема п людина чи окремий народ. Щастя народу, його добре життя й розвиток – тільки на рідній землі. Вона ніколи не забуваєть­ся, а туга за нею все збільшується, коли нас доля заносить да­леко й надовго від неї. Рідна земля – це матінка рідна, що вміє потішити й приголубити нас.

От чому ми свою Україну звемо ненькою й любимо понад усе!

Ніколи не забуваймо свого рідного, українського. Де б ми не перебували – чи то вдома, чи на чужині, – мусимо скрізь свято зберігати все рідне, зобов’язані не цуратися нічого свого.

Найперше виховання – то в сім’ї. Ось тільки так, належно виховуючи дитину в родині й навчаючи її від малечку своєї віри, своїх звичаїв і своєї мови, можна виховати українську дитину, щоб вона стала правдивим сином чи донькою україн­ського народу, щоб вона стала повновартісною людиною. А вже до того, що дитина одержить у родині, додадуть свого і школа, і церква. Але найперше виховання завжди буде те, чого навчиться дитина в сім’ї своїй. Що одержить удома, те й понесе із собою на все життя.

Пам’ятаймо, що кожен, хто пристає до чужого, своїм там ніколи не стане і щасливим у чужому ніколи не буде.

Кожна українська родина має бути сповнена великої відпо­відальності за виховання своїх дітей. Має віддати всі свої  сили на те, щоб зробити нашу молодь українцями!

Національна прикраса оселі має велике й основне значення у вихованні всієї родини, а особливо дітей, молоді взагалі. Це обов’язок усіх батьків, а найперше – кожної матері. Мусимо завжди дбати, щоб дім наш оздобою виглядав по-українському. Українські вишивки нехай прикрашають усе, як було в нас у рідному краї: наш одяг, постіль, подушки, столову білизну тощо. Вони овівають душу родини теплом і спокоєм. А спо­кій – то правдиве щастя. Розумна й свідома мати, яка пиль­нує за всім цим, скоро бачить наслідки такого національного   утримання дому – родина її міцна, а діти свідомі свого. А це – найбільше щастя для кожного батька чи матері.

Обов’язок кожної матері – по-українськи проводити в своєму домі свята – Різдво, Великдень та інші. І нічого не забути зі свого національного, щоб свято справді заговорило по рідному теплом до всієї родини, а особливо до молоді.

 (436 слів)                                                                                      За І. Огієнком