плани конспекти уроків АГРОТЕХНОЛОГІЇ АГРОНОМІЇ

 

 

 

 

 

                МІЙ КОНСПЕКТ

Посібник для викладачів «агротехнології» в закладах ПТО

 

 

                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОУРОЧНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
теоретичних занять з предмету
АГРОТЕХНОЛОГІЯ
для професії
"РОБІТНИК ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА"
Термін навчання 3,5 роки
№,№ тем	№,№ уроків		НАЗВА РОЗДІЛУ, ТЕМИ, ЦИКЛУ, УРОКУ	Кількість годин		Дата занять, №,№ групи
		Вступ
		3 курс
1		Грунт, його родючість. Система обробітку грунту під польві та овочеів культури
	1	Поняття про грунт та його родючість.    ЛПЗ практична робота №1,2. Визначення механічного складу грунту місцевого говподарства. Опис грунтового розрізу і взяття грунтового моноліту.			1
	2	Фізичні й агротехнічні властивості грунту.			1
	3	Поживний режим грунту.			1
	4	Обстеження й оцінювання грунтів.			1
	5	Характеристика грунтів України.			1
	6	Обробіток грунту.			1
	7	Системи обробітку грунту під овочеві культури.			1
	8	Мінімальний обробфток грунту.			1
	9	Особливості меліорації грунтів.			1
	10	Особливості обробітку грунту під овочеві культури.			1
2		Добрива, їх властивості і внесення під польві та овочеві культури.
	11	Мінімальне живлення рослин та його регулювання.   ЛПЗ Практична робота №3,4,5. Визначення реакції грунтового розчину (рН) і дози вапна, небхудної для даного грунту. Оцінювання якості оранки. Оцінювання якості боронування.			1
	12	Органічні добрива, властивості та значення їх.			1
	13	Мінеральні добрива.			1
	14	Система застосування добрив.			1
	15	Особливості внесення добрив під польові культури.			1
	16	Унесення добрив під овочеві культури.			1
	17	Охорона навколишнього середовища.			1
3		Сільськогосподарські курьтури та прийоми вирощування їх.
	18	Польові культури			1
	19	Основні закони землеробства.			1
	20	Овочеві культури. ЛПЗ практична робота №6,7,8. Визначення забезпеченості рослин елементами живлення. Складання плана внесення добрив. Складання переліку овочевих культур, які вирощують в базовому господарстві			1
	21	Показники якості посівного матеріалу			1
	22	Основні прийоми догляду за польовими культурами. Агротехнічний план вирощування вирощування сільськогосподарських культур.   ЛПЗ Практична робота№9, 10, 11. Визначення чистоти насіння і маси 1000 насінин. Визначення схожості та енергії проростання насіння. Визначення класу насіння.			1
	23	Агротехніка вирощування овочевих культур.  ЛПЗ Практична робота №12,13   Складання агротехнічного плану вирощування озимої і ярої пшениці, цукрових буряків і картоплі. Вигонка зелені цибулі й петрушки в осінній період.			1
	24	Боротьба з бур"янами.			1
	25	Захист польових культур від шкідників і хвороб.			1
	26	Методи боротьби зі шкідниками і хворобами польових культур.			1
	27	Захист овочевих культур від шкідників і хвороб.  ЛПЗ Практична робота №     Вивчення бур"янів за гербарними зразками й колекціями насіння. Обстеження забрудненості посівів. Спостереження спостереження за появою шкідників і хвороб на полях господарства.			1
	28	Методика польового досліду.			1
4		Сучасні системи землеробства і сівозміни
	29	Поняття про систему землеробства.			1
	30	Сівозміни.			1
	31	Класифікація сівозмін.			1
5		Агротехніка основних польових культур.
	32	Особливості зернових культур. ЛПЗ Практична робота №  Визначення сівозмін місцевого господарства і господарська оцінка їх. Визначення стигнлості хлібних злаків І групи. Визначення фази розвитку зернових злаків.			1
	33	Озимі зернові культури (пшениця, жито, ячмінь)			1
	34	Інтенсивна технологія вирощування озимих культур.			1
	35	Особливості сортової (на прикладі озимої пшениці)			1
	36	Ярі зернові культури.  ЛПЗ Практична робота № Визначення зернових злаків за паростками і зернівками. Визначення якості зернових колосових культур. Визначення біологічної врожайності пшениці (ячменю)			1
	37	Кукурудза			1
	38	Інтенсивна технологія вирощування курудзи. ЛПЗ Практична робота №  Обстеження озимих після перезимівлі. Розрахунок норми висіву кукурудзи. Визначення якості сівби кукурудзи.			1
	39	Круп"яні культури.			1
	40	Зернобобові культури			1
	41	Горох і соя. ЛПЗ Практична робота № визначення зернобобових за насінням, сходами та листками. Визначення якості сівби зернобобових культур (гороху, сої). Визначення яксті насінного матеріалу картоплі.			1
	42	Картопля.			1
	43	Коренеплоди			1
	44	Цукровий буряк. Визначення біологічного врожаю картоплі на полях господарств району. Визначення коренеплодів за насінням, сходами і коренями. Визначення якості сівби цукрового буряку.			1
	45	Льон-довгунець.			1
		4 курс
	46	Соняшник. ЛПЗ Практична робота №  Аналіз кошика соняшника. Визначення якості міжрядного обробітку посівів соняшнику.			1
	47	Кормові трави			1
6		Агротехніка основних овочевих культур у відкритому грунті.
	48	Капуста			1
	49	Інтенсивна технологія вирощування помідора			1
	50	Баклажан			1
	51	Огірок			1
7		Збирання і зберігання врожаю польових та овочевих культур.
	52	Збирання врожаю зернових культур. ЛПЗ Практична робота №  Визначення стиглості зернових культур на полях учнівської бригади, господарств. Визначення вмісту клейковини в зерні пшениці.			1
	53	Ступені стиглості та особливості збирання овочів.			1
	54	Зберігання і переробка овочів			1
	55	Санітарні вимоги і безпека праці під час переробки овочів.ЛПЗ Практична робота № визначення процента стандартної продукції в урожаї свіжої капусти й моркви вирощених в господарствах району. Підготовка овощесховищ та інші роботи пов"язані із зберіганням і переробкою овочів.			1
8		Основи насінництва			1
	56	Поняття про систему насінництва			1
	57	Система насінництва польових культур			1
	58	Агротехніка насінництва польових культур			1
	59	Система насінництва овочевих культур			1
	60	Агротехніка насінництва овочевих культур. ЛПЗ Практична робота  Складання плану насінництва провідної польвої культури господарства. Вигначення віку насіння за вмістом у ньому вологи. Визначення площі захищеного грунту й кількості насіння, необхідного для забезпечення господарства розсадою овочевих культур для відкритого грунту.			1
9		Агротехніка овочевих культур у захищеному грунті.
	61	Види захищеного грунту			1
	62	Культурозміни в овочевих теплицях			1
	63	Агротехніка огірка і помідора в теплицях на земляних грунтах.ЛПЗ Практична робота №   Будівництво поліетиленової споруди тунельного типу. Складання культурозміни теплиці базового господарства. Визначення дози елементів живлення для огірка			1
	64	Агротехніка зелених культур у захищеному грунті.			1
	65	Гідропонний метод вирощування огірків.			1
10		Основи економіки й організації рільництва.
	66	Види галузей та особливості планування			1
	67	Технологічні карти для вирощування сільськогосподарських культур			1
	68	Поняття про організацію, нормування та облік праці			1
	69	Оплата праці в рільництві
	70	Поняття про собівартість та рентабельність сільськогосподарської продукції. ЛПЗ Практична робота №   Визначення затрат праці на виробництво 1 ц продукції. Розрахунок собівартості зерна			1
	71	Особливості планування та організаціїпраці в учнівській бригаді.			1

 

 

 

 

 

ПОУРОЧНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
теоретичних занять з предмету
АГРОТЕХНОЛОГІЯ
для професії
"РОБІТНИК ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА"
Термін навчання 2 роки
№,№ тем		№,№ уроків	НАЗВА РОЗДІЛУ, ТЕМИ, ЦИКЛУ, УРОКУ	Кількість годин	Дата занять, №,№ групи
			Вступ
			3 курс
1			Грунт, його родючість. Система обробітку грунту під польві та овочеів культури
	1		Поняття про грунт та його родючість.    ЛПЗ практична робота №1,2. Визначення механічного складу грунту місцевого говподарства. Опис грунтового розрізу і взяття грунтового моноліту.
	2		Фізичні й агротехнічні властивості грунту.
	3		Поживний режим грунту.
	4		Обстеження й оцінювання грунтів.
	5		Характеристика грунтів України.
	6		Обробіток грунту.
	7		Системи обробітку грунту під овочеві культури.
	8		Мінімальний обробфток грунту.
	9		Особливості меліорації грунтів.
	10		Особливості обробітку грунту під овочеві культури.
2			Добрива, їх властивості і внесення під польві та овочеві культури.
	11		Мінімальне живлення рослин та його регулювання.   ЛПЗ Практична робота №3,4,5. Визначення реакції грунтового розчину (рН) і дози вапна, небхудної для даного грунту. Оцінювання якості оранки. Оцінювання якості боронування.
	12		Органічні добрива, властивості та значення їх.
	13		Мінеральні добрива.
	14		Система застосування добрив.
	15		Особливості внесення добрив під польові культури.
	16		Унесення добрив під овочеві культури.
	17		Охорона навколишнього середовища.
3			Сільськогосподарські курьтури та прийоми вирощування їх.
	18		Польові культури
	19		Основні закони землеробства.
	20		Овочеві культури. ЛПЗ практична робота №6,7,8. Визначення забезпеченості рослин елементами живлення. Складання плана внесення добрив. Складання переліку овочевих культур, які вирощують в базовому господарстві
	21		Показники якості посівного матеріалу
	22		Основні прийоми догляду за польовими культурами. Агротехнічний план вирощування вирощування сільськогосподарських культур.   ЛПЗ Практична робота№9, 10, 11. Визначення чистоти насіння і маси 1000 насінин. Визначення схожості та енергії проростання насіння. Визначення класу насіння.
	23		Агротехніка вирощування овочевих культур.  ЛПЗ Практична робота №12,13   Складання агротехнічного плану вирощування озимої і ярої пшениці, цукрових буряків і картоплі. Вигонка зелені цибулі й петрушки в осінній період.
	24		Боротьба з бур"янами.
	25		Захист польових культур від шкідників і хвороб.
	26		Методи боротьби зі шкідниками і хворобами польових культур.
	27		Захист овочевих культур від шкідників і хвороб.  ЛПЗ Практична робота №     Вивчення бур"янів за гербарними зразками й колекціями насіння. Обстеження забрудненості посівів. Спостереження спостереження за появою шкідників і хвороб на полях господарства.
	28		Методика польового досліду.
4			Сучасні системи землеробства і сівозміни
	29		Поняття про систему землеробства.
	30		Сівозміни.
	31		Класифікація сівозмін.
5			Агротехніка основних польових культур.
	32		Особливості зернових культур. ЛПЗ Практична робота №  Визначення сівозмін місцевого господарства і господарська оцінка їх. Визначення стигнлості хлібних злаків І групи. Визначення фази розвитку зернових злаків.
	33		Озимі зернові культури (пшениця, жито, ячмінь)
	34		Інтенсивна технологія вирощування озимих культур.
	35		Особливості сортової (на прикладі озимої пшениці)
	36		Ярі зернові культури.  ЛПЗ Практична робота № Визначення зернових злаків за паростками і зернівками. Визначення якості зернових колосових культур. Визначення біологічної врожайності пшениці (ячменю)
	37		Кукурудза
	38		Інтенсивна технологія вирощування курудзи. ЛПЗ Практична робота №  Обстеження озимих після перезимівлі. Розрахунок норми висіву кукурудзи. Визначення якості сівби кукурудзи.
	39		Круп"яні культури.
	40		Зернобобові культури
	41		Горох і соя. ЛПЗ Практична робота № визначення зернобобових за насінням, сходами та листками. Визначення якості сівби зернобобових культур (гороху, сої). Визначення яксті насінного матеріалу картоплі.
	42		Картопля.
	43		Коренеплоди
	44		Цукровий буряк. Визначення біологічного врожаю картоплі на полях господарств району. Визначення коренеплодів за насінням, сходами і коренями. Визначення якості сівби цукрового буряку.
	45		Льон-довгунець.
			4 курс
	46		Соняшник. ЛПЗ Практична робота №  Аналіз кошика соняшника. Визначення якості міжрядного обробітку посівів соняшнику.
	47		Кормові трави
6			Агротехніка основних овочевих культур у відкритому грунті.
	48		Капуста
	49		Помідор
	50		Інтенсивна технологія вирощування помідора
	51		Баклажан
	52		Столові коренеплоди
	53		Цибуля й часник
	54		Огірок
	55		Баштанні культури
7			Збирання і зберігання врожаю польових та овочевих культур.
	56		Збирання врожаю зернових культур. ЛПЗ Практична робота №  Визначення стиглості зернових культур на полях учнівської бригади, господарств. Визначення вмісту клейковини в зерні пшениці.
	57		Ступені стиглості та особливості збирання овочів.
	58		Зберігання і переробка овочів
	59		Санітарні вимоги і безпека праці під час переробки овочів.ЛПЗ Практична робота № визначення процента стандартної продукції в урожаї свіжої капусти й моркви вирощених в господарствах району. Підготовка овощесховищ та інші роботи пов"язані із зберіганням і переробкою овочів.
8			Основи насінництва
	60		Поняття про систему насінництва
	61		Система насінництва польових культур
	62		Агротехніка насінництва польових культур
	63		Система насінництва овочевих культур
	64		Агротехніка насінництва овочевих культур. ЛПЗ Практична робота  Складання плану насінництва провідної польвої культури господарства. Вигначення віку насіння за вмістом у ньому вологи. Визначення площі захищеного грунту й кількості насіння, необхідного для забезпечення господарства розсадою овочевих культур для відкритого грунту.
9			Агротехніка овочевих культур у захищеному грунті.
	65		Види захищеного грунту
	66		Культурозміни в овочевих теплицях
	67		Агротехніка огірка і помідора в теплицях на земляних грунтах.ЛПЗ Практична робота №   Будівництво поліетиленової споруди тунельного типу. Складання культурозміни теплиці базового господарства. Визначення дози елементів живлення для огірка
	68		Агротехніка зелених культур у захищеному грунті.
	69		Гідропонний метод вирощування огірків.
10			Основи економіки й організації рільництва.
	70		Види галузей та особливості планування
	71		Технологічні карти для вирощування сільськогосподарських культур
	72		Поняття про організацію, нормування та облік праці
	73		Оплата праці в рільництві
	74		Поняття про собівартість та рентабельність сільськогосподарської продукції. ЛПЗ Практична робота №   Визначення затрат праці на виробництво 1 ц продукції. Розрахунок собівартості зерна
	75		Особливості планування та організаціїпраці в учнівській бригаді.

 

 

 

 

 

 

ПОУРОЧНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
теоретичних занять з предмету
АГРОТЕХНОЛОГІЯ
для професії
"ТРАКТОРИСТ-МАШИНІСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТА, СЛЮСАР-РЕМОНТНИК, ВОДІЙ АВТОТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ"
Термін навчання 3 роки
№,№ тем	№,№ уроків	НАЗВА РОЗДІЛУ, ТЕМИ, ЦИКЛУ, УРОКУ	Кількість годин	Дата занять, №,№ групи
		Вступ
	1	Історія розвитку сільськогосподарських машин
		Грунт, його родючість. Система обробітку грунту під польві та овочеів культури
	2	Поняття про грунт та його родючість
	3	ЛПЗ практична робота №1,2. Визначення механічного складу грунту місцевого говподарства. Опис грунтового розрізу і взяття грунтового моноліту.
	4	Фізичні й агротехнічні властивості грунту.
	5	Поживний режим грунту.
	6	Обстеження й оцінювання грунтів.
	7	Характеристика грунтів України.
	8	Обробіток грунту.
	9	Системи обробітку грунту під овочеві культури.
	10	Мінімальний обробфток грунту.
	11	Особливості меліорації грунтів.
	12	Особливості обробітку грунту під овочеві культури.
2		Добрива, їх властивості і внесення під польві та овочеві культури.
	13	Мінімальне живлення рослин та його регулювання.
	14	ЛПЗ Практична робота №3,4,5. Визначення реакції грунтового розчину (рН) і дози вапна, небхудної для даного грунту. Оцінювання якості оранки. Оцінювання якості боронування.
	15	Органічні добрива, властивості та значення їх.
	16	Мінеральні добрива.
	17	Система застосування добрив.
	18	Особливості внесення добрив під польові культури.
	19	Унесення добрив під овочеві культури.
	20	Охорона навколишнього середовища.
3		Сільськогосподарські курьтури та прийоми вирощування їх.
	21	Польові культури
	22	Основні закони землеробства.
	23	Овочеві культури.
	24	ЛПЗ практична робота №6,7,8. Визначення забезпеченості рослин елементами живлення. Складання плана внесення добрив. Складання переліку овочевих культур, які вирощують в базовому господарстві
	25	Показники якості посівного матеріалу
	26	Основні прийоми догляду за польовими культурами. Агротехнічний план вирощування вирощування сільськогосподарських культур.
	27	ЛПЗ Практична робота№9, 10, 11. Визначення чистоти насіння і маси 1000 насінин. Визначення схожості та енергії проростання насіння. Визначення класу насіння.
	28	Агротехніка вирощування овочевих культур.
	29	ЛПЗ Практична робота №12,13   Складання агротехнічного плану вирощування озимої і ярої пшениці, цукрових буряків і картоплі. Вигонка зелені цибулі й петрушки в осінній період.
	30	Боротьба з бур"янами.
	31	Захист польових культур від шкідників і хвороб.
	32	Методи боротьби зі шкідниками і хворобами польових культур.
	33	Захист овочевих культур від шкідників і хвороб.
	34	ЛПЗ Практична робота №14,15,16     Вивчення бур"янів за гербарними зразками й колекціями насіння. Обстеження забрудненості посівів. Спостереження спостереження за появою шкідників і хвороб на полях господарства.
	35	Методика польового досліду.
4		Сучасні системи землеробства і сівозміни
	36	Поняття про систему землеробства.
	37	Сівозміни.
	38	Класифікація сівозмін.
5		Агротехніка основних польових культур.
	39	Особливості зернових культур.
	40	ЛПЗ Практична робота №17,18,19  Визначення сівозмін місцевого господарства і господарська оцінка їх. Визначення стигнлості хлібних злаків І групи. Визначення фази розвитку зернових злаків.
	41	Озимі зернові культури (пшениця, жито, ячмінь)
	42	Інтенсивна технологія вирощування озимих культур.
	43	Особливості сортової (на прикладі озимої пшениці)
	44	Ярі зернові культури.
	45	ЛПЗ Практична робота №20,21,22 Визначення зернових злаків за паростками і зернівками. Визначення якості зернових колосових культур. Визначення біологічної врожайності пшениці (ячменю)
	46	Кукурудза
	47	Інтенсивна технологія вирощування курудзи.
	48	ЛПЗ Практична робота № 23,24,25 Обстеження озимих після перезимівлі. Розрахунок норми висіву кукурудзи. Визначення якості сівби кукурудзи.
	49	Круп"яні культури.
	50	Зернобобові культури
	51	Горох і соя.
	52	ЛПЗ Практична робота №26,27,28 визначення зернобобових за насінням, сходами та листками. Визначення якості сівби зернобобових культур (гороху, сої). Визначення яксті насінного матеріалу картоплі.
	53	Картопля.
	54	Коренеплоди
	55	Цукровий буряк. Визначення біологічного врожаю картоплі на полях господарств району. Визначення коренеплодів за насінням, сходами і коренями. Визначення якості сівби цукрового буряку.
	56	Льон-довгунець.
	57	Соняшник
	58	ЛПЗ Практична робота №29,30,31  Аналіз кошика соняшника. Визначення якості міжрядного обробітку посівів соняшнику.
	59	Кормові трави
6		Агротехніка основних овочевих культур у відкритому грунті.
	60	Капуста
	61	Помідор
	62	Інтенсивна технологія вирощування помідора
	63	Баклажан
	64	Столові коренеплоди
	65	ЛПЗ Практична робота №34,35,36 Вирощування розсади капусти та висаджування її у відкритий грунт. Визначення лабораторної і польової схожості насіння моркви. Визначення буряку за проростками.
	66	Цибуля й часник
	67	ЛПЗ Практична робота №37,38,39  Вирощування, збирання, оцінення якості врожаю ріпчастої цибулі. Оцінювання посівних якостей часнику, вирощеного в господарстві. Вирощування і збирання огірків.
	68	Огірок
	69	Баштанні культури.
	70	ЛПЗ Практична робота №40,41,42  Збирання й визначення якості огірків. Визначення виду гарбузів, вирощених на базовому господарстві. Вирощування й збирання кабачків (патисонів, гарбузів)
7		Збирання і зберігання врожаю польвих та овочевих культур
	71	Збирання врожаю зернових культур
	72	ЛПЗ Практична робота №45,46  Визначення стиглості зернових культур на полях учнівської бригади, господарств. Визначення вмісту клейковини в зерні пшениці.
	73	Ступені стиглості та особливості збирання овочів.
	74	Зберігання і переробка овочів
	75	Санітарні вимоги і безпека праці під час переробки овочів.
	76	ЛПЗ Практична робота №47,48,49 визначення процента стандартної продукції в урожаї свіжої капусти й моркви вирощених в господарствах району. Підготовка овощесховищ та інші роботи пов"язані із зберіганням і переробкою овочів.
8		Основи насінництва
	77	Поняття про систему насінництва
	78	Система насінництва польових культур
	79	Агротехніка насінництва польових культур
	80	Система насінництва овочевих культур
	81	Агротехніка насінництва овочевих культур
	82	ЛПЗ Практична робота№50,51,52  Складання плану насінництва провідної польвої культури господарства. Вигначення віку насіння за вмістом у ньому вологи. Визначення площі захищеного грунту й кількості насіння, необхідного для забезпечення господарства розсадою овочевих культур для відкритого грунту.
9		Агротехніка овочевих культур у захищеному грунті.
	83	Види захищеного грунту
	84	Культурозміни в овочевих теплицях
	85	Агротехніка огірка і помідора в теплицях на земляних грунтах.
	86	ЛПЗ Практична робота №   Будівництво поліетиленової споруди тунельного типу. Складання культурозміни теплиці базового господарства. Визначення дози елементів живлення для огірка
	87	Агротехніка зелених культур у захищеному грунті.
	88	Гідропонний метод вирощування огірків.
	89	Основи економіки й організації рільництва.
10		Види галузей та особливості планування
	90	Технологічні карти для вирощування сільськогосподарських культур
	91	Поняття про організацію, нормування та облік праці
	92	Оплата праці в рільництві
	93	Поняття про собівартість та рентабельність сільськогосподарської продукції
	94	ЛПЗ Практична робота № 53,54  Визначення затрат праці на виробництво 1 ц продукції. Розрахунок собівартості зерна
	95	Особливості планування та організаціїпраці в учнівській бригаді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять                                   /урок № 1                         /.

Тема:Історія розвитку та етапи розвитку агротехнологій.   

ДАТА: “_____”_____________________________________р.

Навчальна мета: ознайомити з історією розвитку агротехнологій.

Виховна мета: формувати світогляд (правильні уявлення), пов'язані з: природою агротехнології  та її об'єктів, джерелами її виникнення (реальний світ, практичні потреби людей), етапами і причинами розвитку агротехнологій.

Метод проведення: проведення уроку на основі методик гуманних дидактичних концепцій.

Тип уроку: вступний.

 Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, В.П.Гудзь, В.М.Каліберда.

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Як люди у давнину вели боротьбу за життя.
2. Вплив людини на природу.
3. Розвиток процесів екологічної ситуації в розвинутих країнах.
4. Україна – потужний виробник с/х продукції.
5. Дефіцит продовольства в Україні.
6. Екологічна обстановка в Україні.

       ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Як люди у давнину вели боротьбу за життя.
2. Вплив людини на природу.
3. Розвиток процесів екологічної ситуації в розвинутих країнах.
4. Україна – потужний виробник с/х продукції.
5. Дефіцит продовольства в Україні.
6. Екологічна обстановка в Україні.

 

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

 

Викладач

 

 

 

Тема 1      Історія та етапи розвитку агротехнологій  (___)(___)

Протягом усієї історії свого становлення людство послідовно вело боротьбу за своє існування на планеті Земля. На різних етапах історичного розвитку головні напрями такої боротьби послідовно змінювались. В епоху кам'яного віку головною проблемою було виживання людини як біологічного виду серед суворої дикої природи. Оволодівши вогнем, навчившись шліфувати й свердлити камінь, загорнувшись у шкури диких тварин, людина не лише вижила, а й освоїла практично всі більш-менш придатні для проживання території на просторах Африки, Євразії, Австралії та Америки. Протягом усього цього часу залишалася (і сьогодні стоїть на порядку денному) проблема забезпечення стабільного харчування і добування їжі.

Оволодівши прийомами збирання їстівних дарунків природи, полюванням та рибальством, людина ще 50 тисяч років тому одомашнила собаку і близько 16 тисяч років - коня (найдавніші у світі рештки одомашненого коня в похованні людини знайдені у нас в Україні, на сході Кіровоградської області). Але лише примітивне землеробство стає відносно надійною опорою в забезпеченні людини їжею. На його основі близько 8-4 років до н. є. формується на багатих чорноземних ґрунтах блискуча землеробська цивілізація - Трипільська культура, яка була першою в світі справді польовою системою вирощування потрібних людині рослин. Така система, виникнувши на теренах нашої землі, поширилася на інші території - від басейну середнього Дніпра до Дністра і частково аж на території сучасної Румунії. Майже одночасно виникають центри поливного землеробства в Індії, Китаї, Месопотамії, Єгипті, Колумбії, Венесуелі, Мексиці. З названих центрів землеробство поширюється на значні території. Завдяки стабільності харчування та більш сприятливим умовам життя, чисельність населення планети поступово, але невпинно зростає. Відповідно збільшуються площі земель, які людина відвойовувала у дикої природи і перетворювала на ріллю.

Доповнивши можливості своїх м'язів зусиллями тварин і могутністю вогню і навчившись добувати метали, особливо залізо, людина почала впевнено тіснити дику природу. На перших етапах такого процесу природа справлялася з деструктивною дією людини: руйнування природних фітоценозів заліковувала на поверхні ґрунту дикою рослинністю. Одночасно з боротьбою проти дикої природи людина накопичувала свої знання та досвід, удосконалювала прийоми ведення обробітку ґрунту і його поливання. Уже за Римської імперії були викристалізовані основні прийоми сучасної агрономії.

Вплив людини на природу невпинно зростав. Про це красномовно свідчить такий факт. На початку другого тисячоліття нової ери простори Західної та Центральної Європи на 80% території були вкриті переважно листяними й мішаними лісами. Нині, навіть після проведення великомасштабних лісових насаджень наприкінці XIX і у XX століттях, площа лісів на тій самій території становить лише 30%. Енергоозброєність людини в останнє століття зросла в сотні разів. її доповнюють можливості техніки, хімії та значні знання. У багатьох регіонах планети дика природа і освоєні людиною території помінялися ролями. З невеликих острівців, де в минулому було знищено дику рослинність, тепер розрослась і стала домінуючою рілля, а дика природа залишилася тільки на окремих невеличких масивах. В Україні сьогодні більш як 53% території перетворено на орні землі. А в деяких регіонах площа ріллі значно перевищила 80%. Здавалося б, яка принципова різниця, буде у нас 30, 50 чи 80% території розорано? Якщо користуватися традиційним розумінням, відповідь дуже проста: чим більше полів, тим більше буде хліба і до хліба на столі. Ще недавно такий екстенсивний підхід себе виправдовував, а нині заганяє людство в глухий кут.

Як відомо із законів діалектики, кількість переходить у якість. Як результат, надмірна розораність території неминуче призводить до деградації і руйнування навколишнього середовища в регіоні. Якщо навіть не враховувати всіх інших факторів негативного впливу: ерозії, засолювання, забруднення ґрунту і підземних вод, поверхневого змиву добрив і пестицидів у відкриті водойми, повітряного перенесення різних ксенобіотиків (чужорідних для живих організмів речовин), перетворення природних ландшафтів на орні землі більш як на 36 - 40% території спричиняє незворотні зміни в природному середовищі. Через надмірне руйнування природних живих комплексів середовище втрачає здатність до самовідновлення і компенсації негативного впливу діяльності людини. Таке явище можна проілюструвати ефектом суцільного вирубування тропічного лісу: на місці вирубки новий ліс уже не виросте, тому що за кілька років руйнується ґрунт і залишається лише мертва материнська порода, на якій рости ніжні саджанці не можуть і яку розмивають тропічні дощі.

Відповідно оцінивши небезпеку такого розвитку процесів і неминуче погіршення екологічної ситуації, в розвинутих країнах було розроблено програми, спрямовані на виправлення становища в регіонах з високим рівнем розораності території. Наприклад, у США здійснюється федеральна програма зі скорочення посівних площ. На першому етапі орних земель у пасовища і лісові насадження заплановано перевести до 16 млн. га, що перебувають під загрозою ерозії. На другому - заплановано вивести з орних земель ще понад 40 млн. га в регіонах з високим рівнем розораності території. Фермери за перетворення орних земель на інші види угідь отримують відповідну компенсацію.

Проблема деградації навколишнього середовища в результаті надмірного господарського навантаження, яке створює людина, з різним ступенем гостроти стоїть уже сьогодні перед усіма регіонами планети в цілому.

У такій ситуації можна констатувати, що збільшення посівних площ з метою зростання обсягів виробництва продовольства не може бути тим шляхом, яким повинна йти людина в майбутньому, якщо бажає й надалі нормально існувати на планеті Земля.

Одночасно з проблемою збереження здорового навколишнього середовища перед людством дедалі більше загострюється інша глобальна проблема - проблема дефіциту продовольства. Уже нині актуальною є проблема повноцінного білка (особливо тваринного) в раціоні сотень мільйонів людей. Існує дефіцит і рослинних білків, більшість яких не має повного набору амінокислот, особливо незамінних. Тому майбутнє - за використанням білків, передусім рослинних, безпосередньо людиною (при згодовуванні білкового корму тваринам, особливо теплокровним, нераціональні втрати білка сягають 60-90%). Перспективним є введення в раціон людини продуктів з рослин родини щирицевих (Amaranthaceae), синьо-зеленої водорості - ціанобактерії (Spirulina), що містять повноцінні білки зі структурою амінокислот, які найбільш повно відповідають потребам людського організму, і відповідно генетично модифікованих високобілкових традиційних культурних рослин.

Нарощування виробництва зерна високої якості та більш раціональне його використання є однією з основних проблем сучасного сільського господарства України, як вирішальної умови поліпшення забезпечення населення продуктами харчування та подальшого економічного й соціального розвитку країни.

Актуальність цієї проблеми зумовлена біологічними властивостями зерна, що є найбільш концентрованим акумулятором сонячної енергії у вигляді дуже вдалого поєднання різних висококалорійних поживних органічних сполук, добре збалансованим за амінокислотним складом білків, вуглеводів, жирів, вітамінів, інших біологічно активних речовин, найважливіших макро - та мікроелементів, синтезованих рослинами, завдяки їх унікальній фотосинтетичній здатності, а також спроможності зерна зберігати свої добрі поживні властивості за належних умов протягом багатьох років та відносно легко піддаватися технологічній переробці на різноманітні незамінні і смачні продукти харчування та цінні види кормів для тварин.

За багато століть напруженої праці творча частина людства, використовуючи природну мінливість та різні форми добору, створила і повсюдно запровадила в землеробство численні види і сорти зернових, круп'яних та зернобобових культур - пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, рису, гречки, проса, гороху, сої та інших, - пристосованих для вирощування в конкретних ґрунтово-кліматичних регіонах, зерно яких найбільш широко використовується для виробництва продуктів харчування та кормів. Із них найбільшого значення в усьому світі набули різні види пшениці завдяки наявності в її зерні специфічних білкових структур у вигляді клейковини, що з винаходом хлібопечення зробило її зерно незамінним джерелом для виготовлення найбільш поширеного і улюбленого продукту харчування людства - пшеничного хліба.

Зерно кожного з інших згаданих видів рослин відзначається специфічністю біохімічного складу та використання. Завдяки високому вмісту легкозасвоюваних білків у зерні бобових рослин - сої, гороху, люпину, кормових бобів та інших - вони мають винятково важливе значення у виробництві високобілкових кормів для тварин.

У зв'язку із вищезазначеним та невпинним зростанням чисельності населення, виробництво зерна в усьому світі за останні роки зростало швидкими темпами, особливо у США, Канаді, Австрії, Аргентині, країнах ЄЕТ, Китаї та ін. Цього було досягнуто завдяки створенню і впровадженню більш урожайних сортів і гібридів рослин, розробці раціональної видової структури посівів, прогресивних технологій вирощування з використанням більш високих норм мінеральних добрив, ефективних пестицидів, кращої сільськогосподарської техніки, зрошення, зниження втрат урожаю за рахунок надійного матеріально-технічного забезпечення виробництва та переробки зерна.

Україна з давніх часів була і залишається потужним виробником зерна пшениці, жита, ячменю, гороху, гречки, проса, а останнім часом також кукурудзи, соняшнику та інших культур. Ґрунтово-кліматичні її умови здебільшого сприятливі для вирощування відносно високих урожаїв доброякісного зерна цих культур. Рівень урожайності та виробництва його в Україні також невпинно зростав і в 1993 році досяг 32,1 ц/га, а валовий збір досяг 45,6 млн. т. Значний внесок у ці досягнення зроблено за рахунок впровадження у виробництво досягнень вітчизняних наукових розробок у га­лузях селекції, насінництва, рослинництва, землеробства, механізації та електрифікації.

За рахунок використання нових сортів і гібридів, інтенсивних технологій вирощування, підвищення загального рівня землеробства дещо поліпшилась якість вирощуваного зерна. Але досягнутий рівень виробництва зерна в Україні ще значно відстає від рівня передових країн світу і не задовольняє потреби народного господарства у високоякісному продовольчому та фуражному зерні.

Дефіцит продовольства в Україні зумовлювався не лише недостатнім рівнем урожайності культур, а й недосконалістю видової структури його виробництва, нераціональним використанням продовольчого зерна для кормових цілей, значними втратами урожаю при збиранні, транспортуванні, зберіганні та переробці, перевитратами насіння під час сівби, а також не досить ефективною інвестиційною політикою.

Сучасні засоби інтенсифікації сільськогосподарського виробництва - хімізація, механізація і технологія вирощування сільськогосподарських культур - мають передбачати не лише економічні цілі. Виробнича діяльність людини в агро-ландшафтах повинна враховувати природні закономірності навколишнього середовища, а розробка систем землеробства і концепція розвитку зернового господарства будуватися на еколого-ландшафтних принципах.

Інтенсифікація землеробства посилює побічні ефекти, порушує екологічну рівновагу. Наукою і практикою нагромаджений значний досвід з економічної оцінки ефективності систем землеробства. Такі критерії економічної оцінки ефективності систем землеробства, як урожайність, собівартість одиниці продукції, прибуток з 1 га посівів, рентабельність виробництва та інші, дозволяють дати соціально-економічну оцінку цим процесам, але не відображають екологічних наслідків функціонування агроекосистеми.

Необхідно впроваджувати тримірну систему оцінки землеробства, у тому числі й розвитку зернового господарства, яка включала б економічні, соціальні та екологічні наслідки суспільного процесу. Це дозволить своєчасно відмовитися від систем землеробства, які орієнтовані лише на врожай і зниження витрат виробництва, і поступово освоювати екологічно обґрунтовані, які забезпечують високий урожай і одночасно запобігають об'єднанню агробіоценозів і культурних ландшафтних комплексів.

Екологічна обстановка в Україні, що погіршується, потребує обмежень застосування пестицидів, послідовного переходу до біологічного землеробства. Але в найближчій перспективі передчасно відмовлятися від застосування засобів хімізації, бо це неминуче призведе до зниження рівня виробництва зерна приблизно на 25 - 30% .

Завдання полягає в тому, щоб на основі ґрунтозахисного контурно-меліоративного землеробства здійснити перехід від інтенсивного землеробства і зернового господарства на всій території землевикористання до їх локалізації в агро-ландшафтах і за рахунок диференційованого використання різних технологічних груп земельних ресурсів та застосування агротехнологій на них забезпечити науково обґрунтоване, збалансоване застосування мінеральних добрив та інших засобів хімізації, яке виключало б забруднення навколишнього середовища і забезпечило б зростання обсягів виробництва якісної сільськогосподарської продукції і високу економічну, соціальну й екологічну результативність діяльності людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять                            /урок № 2                             /.

Тема: Поняття про грунт та його родючість.   

ДАТА: “_____”__________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схемиХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1.Грунт.

2.Тип, підтип, рід, вид.

3.Будова грунту.

4.Механічний склад грунту.

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1.Грунт.

2.Тип, підтип, рід, вид.

3.Будова грунту.

4.Механічний склад грунту.

 

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

Визначте кількість перегною (т/га) в орному шарі місцевого грунту. Дізнайтесь у колгоспі (радгоспі), який процентний вміст перегною в грунті. Загальна маса орного шару на площі 1 га становить 3000 т. Наприклад, перегною в грунті міс­титься 6,8 %. Тоді на 1 га його буде: 3000 X 6,8: 100 — 204 т/га.

 

Викладач

Практична ролбота для поурочно-тематичних планів(71-75 годин). Для поурочно-тематичного плану 95 годин практичні роботи виділені в індивідуальний урок ЛПЗ.

ПРАКТИЧНА РОБОТА №1

Визначення механічного складу грунту місцевого господарства

 

Матеріали та інвентар: лопата, грунт, ніж, фарфорова чашка, скляна пластинка, таблиця, зразки грунтів.

Морфологія зразка грунту	Грунт за механічним складом
Не скачується ні в кульку, ні в качалочку  Скачується в кульку, яка від натискання розтріс­кується Скачується в кульку швидко й легко. При розка­чуванні кульки утворюється невелика качалочка:  з рваними кінцями  з гострими кінцями  При розкачуванні утворюється тонка качалочка, яка згинається без тріщин у суцільне кільце	Піщаний Супіщаний Легкосуглинковий Середньосуглинковий Глинистий

 

 

 

 

 

 

Хід роботи. 1. Візьміть грунт з орного і підорного шарів.

2.              Насипте у фарфорову чашку трохи грунту, змочіть його во­дою і розімніть пальцями в однорідну густу масу, з якої скачайте кульку або качалочку.
3.              Користуючись таблицею 2, визначте механічний склад грунту.

ПРАКТИЧНА РОБОТА №2

 Опис грунтового розрізу і взяття грунтового моноліту

 

Інвентар: лопата, ніж, грунт, лінійка, зошит, олівець, фар­форова чашка, скляна паличка, скребки, алюмінієві стаканчики з кришками, ваги, 5%-ний розчин соляної кислоти, ящик для мо­ноліту (100x20x10 см).

Хід роботи. 1. Виберіть ділянку для грунтового розрізу.

2.              Зробіть розріз завдовжки 120 см, завширшки 80 см і завглиб­шки 120 см. Стінка, звернена до сонця, має бути вертикальною. Під час вирівнювання її грунтовим ножем грунт треба зчищати не зверху донизу, а перпендикулярно до розрізу, щоб не зміщува­лися шари.
3.              Розчленіть вертикальний профіль на генетичні горизонти й виміряйте потужність кожного з них.
4.              Опишіть морфологічні властивості грунтового розрізу за такою схемою:

Горизонт	Глибина за­лягання і потужність, см	Забарвлення :	Ступінь вологості	Механічний склад	Інші особли­вості

 

Забарвлення горизонту Аі може бути чорним, коричневилц, го­ризонту В — буро-вохристим, червоним, білястим, пальовим; гори­зонту С — червоним, жов'тим, сизим, коричневим.

Ступінь вологості грунту визначається такими ознаками:

1.              сухий грунт — пилить, при дотику не холодить руку;
2.              свіжий — не пилить, при стисканні кришиться;
3.              злегка зволожений — не пилить, але холодить руку;
4.              вологий — при стисканні злипається, утримує надану форму;
5.              сирий — при стисканні рука мокріє, але вода не просочує­ться між пальцями;
6.              мокрий — при стисканні грунту в грудочку вода просочується 'між пальцями.

5.              Виберіть грунтовий моноліт. Приставте ящик до вертикаль­ної стінки грунтового розрізу і обріжте грунт за розмірами ящика з усіх боків. Невеликим зусиллям надіньте ящик на моноліт. Відо­кремте моноліт, притримуючи ящик і зрізуючи лопатою грунт на конус з двох боків. Грунтовим ножем зріжте зайвий грунт перпендикулярно до вертикального зрізу. Після того як моноліт висохне, на ящик закріпіть скло і наклейте етикетку, зазначивши тип грунту, час і місце взяття моноліту, прізвище учня,
6.            Помістіть моноліт у шкільному кабінеті агротехніки.

Запитання і завдання

1.             Що таке грунт? Дати визначення.
2.             Розкажіть про будову грунту.
3.             Що таке структура грунту?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 2(___)(___). Поняття про грунт та його родючість

Грунт — це верхній шар земної кори, який утворився в резуль­таті руйнування гірських порід під впливом клімату (води, світла, повітря, тепла), живих організмів (рослин, тварин, мікроорганіз­мів та ін.), а останнім часом і під впливом виробничої діяльності людини. Від гірських порід грунт відрізняється родючістю. Родю­чість грунту — це здатність його забезпечувати рослини всім необ­хідним для їх життя. Вона постійно змінюється залежно від при­родних факторів та виробничої діяльності людини — внесення до­брив, обробітку, зрошення чи осушення.

На Україні поширені переважно чорноземи (Лісостеп, Степ), дерново-підзолисті (Полісся), сірі лісові (північ Лісостепу), кашта­нові (південь республіки) грунти.

За умовами утворення, властивостями і ознаками грунти поділя­ють на типи, підтипи, роди, види.

Тип — до одного типу належать грунти, які розвиваються в однакових природних умовах. На Україні розрізняють такі типи грунтів: чорноземні, підзолисті, каштанові, сірі лісові.

Підтип — група грунтів у межах типу, які відрізняються ха­рактером грунтоутворення, зовнішнім виглядом і властивостями. Наприклад, чорноземи південні, опідзолені, звичайні, типові

і т. д.

Рід— грунти, які відрізняються будовою підгрунтових материн­ських порід.

Вид — грунти у межах роду, які відрізняються ступенем роз­витку процесу грунтоутворення (чорноземи надпотужні — глиби­на гумусового шару понад 120 см); потужні (80—120 см); серед- ньопотужні (40—80 см); малопотужні (менш як 40 см).

Будова грунту — це розміщення його шарів, або горизонтів, які відрізняються кольором, структурою та іншими ознаками. Верхній шар Аі має темне забарвлення і характеризується найвищим вмі­стом органічної речовини (гумусу). Під ним міститься підзолистий (дерново-підзолистий) А₂ або перехідний шар В, а під ними — материнська порода С, якої не торкнулися грунтотворчі процеси. На грунтах, які піддаються механічній обробці, виділяється орний шар А₀р. Глибина орного шару залежно від типу, окультурення та обробітку грунту (полиневе чи безпо- лицеве) змінюється від 10...15 до ЗО... 40 см.

Грунт складаєть­ся з трьох частин, або фаз: твердої,

рідкої і .газоподіб­ної. До твердої фази належать різні міне­рали і органічні речовини частини грунту. Органічну частину восновному становить гумус (органо-мінеральна сполука), а

 

 Мал. і. Види грунтової

структури: 

/—зерниста; 2 — горіхувата;

3—призматична; 4 -- плитчаста; 

5 — стовпчаста

                                             мінеральну – мінеральні частинки (гравій, пісок, пил). Рідка фаза – це грунтовий розчин, тобто розчинені у воді різні солі; газоподібна – повітря, що заповнює пори і тріщини в грунті.

 

Механічний склад грунту. Грунти розрізняють за механічним складом. Під механічним складом розуміють відносний вміст у грунті мінеральних частинок різного розміру. Механічний склад грунту визначають за співвідношенням кількості фізичної глини (частинок діаметром менш як 0,01 мм) І фізичного піску (частинки діаметром понад 0,01 мм).

В СРСР прийнята агрономічна класифікація грунтів за механіч­ним складом, розроблена Н. А. Качинським (табл. І).

Грунти	Вміст у грунті, %
	фізичної глини		фізичного піску
	підзолистий	чорнозем	підзолистий	чорнозем
Піщані	10	10	90	90
Супіщані	20	20	80	80
Суглинкові	40	45	60	55
Глинисті	80	85	20	15

 

     Глинисті грунти після дощу швидко запливають і утворюють кірку. Тому їх потрібно обробляти тільки в оптимальний строк і              швидко, коли вони добре кришаться.

 

 

      Суглинкові грунти швидко прогріваються, вони більш пухкі й легше обробляються, ніж глинисті. У практиці піщані й супіщані грунти називають легкими, бо їх добре обробляти, а глинисті й              суглинкові — важкими.

Механічні елементи грунту можуть склеюватись у грудочки різних величин і форми, що визначають його структуру (мал. 1). У землеробстві найбільшу цінність становить водоміцна грудкувата структура (не розпадається у воді) з діаметром грудочок 0,25... ...10 мм. Така структура характерна для чорноземних грунтів.

Грунти, що складаються з несклеєних механічних елементів, називають безструктурними. Такі грунти розпилені або брилуваті, при надлишковому зволоженні вони запливають, їх важко обробля­ти. До безструктурних грунтів належать підзолисті грунти.

Структурні грунти містять більше повітря й добре утримують вологу. Вони добре кришаться під час оранки, стійкі проти водної й вітрової ерозії.

Структурність грунтів можна підвищити висіванням багаторіч­них трав, унесенням органічних добрив, застосуванням грунтозахис­ного і безполицевого обробітку, зменшенням кількості механізова­них обробітків грунту.

Завдання

Визначте кількість перегною (т/га) в орному шарі місцевого грунту. Дізнайтесь у колгоспі (радгоспі), який процентний вміст перегною в грунті. Загальна маса орного шару на площі 1 га становить 3000 т. Наприклад, перегною в грунті міс­титься 6,8 %. Тоді на 1 га його буде: 3000 X 6,8: 100 — 204 т/га.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять                                   /урок №4                             /.

Тема:Фізичні й агротехнічні властивості грунту.   

ДАТА: “_____”__________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схемиХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

4. Що таке грунт? Дати визначення.
5. Розкажіть про будову грунту.
6. Що таке структура грунту?

 

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1.Фізичні властивості грунту.

2.Фізико- механічні властивості.

3.Водні властивості грунту.

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1.Фізичні властивості грунту.

2.Фізико- механічні властивості.

3.Водні властивості грунту.

 

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Які ви знаєте фізичні властивості грунту?

2.Розкажіть про водні властивості грунту.

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА4(3)(3), Фізичні й агротехнічні властивості грунту

Види і способи обробітку грунту визначаються в основному його фізичними (густиною, об’ємною масою), фізико-механічнкми (зв’язністю, пластичністю, липкістю, спілістю) і водними власти­востями.

Фізичні властивості. Густина характеризується відношенням маси твердої фази грунту (в абсолютно сухому стані) до маси води такого самого об’єму при температурі 4 °С. Чим вища густина грунту, тим менше він містить перегною і тим менша його родю­чість. Багатий чорнозем (10 % гумусу) має густину 2,37, а підзоли­сті малородючі суглинки 2,67.

Об'ємна маса—це маса 1 см³ абсолютно сухого грунту з непо- рушеною структурою. Чим менша об’ємна маса грунту, тим біль­ше в ньому повітря, води і перегною.

Фізико-механічні властивості. Зв’язність — здатність грунту протидіяти зовнішнім впливам, спрямованим на роз’єднання його частинок. Чим вища зв’язність, тим важче обробляти грунт, тим гірше розвивається в ньому коренева система рослин. Найвищу зв’язність мають важкі за механічним складом (глинисті) грунти, а найнижчу — легкі (піщані).

Липкість — властивість вологого грунту налипати на знаряддя обробітку. Чим вологіший грунт і чим більше він містить глинистих частинок, тим вища його липкість. Висока липкість погіршує якість обробітку грунту, ускладнює переміщення техніки.

Фізична спілість — стан вологості грунту, при якому грунт під час обробітку добре кришиться, не розмазується і не розпиляється. Для обробітку спілого грунту витрачається менше механічної енер­гії. Під час оранки сухого грунту утворюються великі грудки. Дуже вологий грунт під час обробітку не кришиться і утворює слабороз- ділену розмазану масу.

Водні властивості грунту. Від вмісту води в грунті залежать життєві процеси рослин і розвиток грунтових мікроорганізмів, а також прийоми механічного обробітку. У грунті вода може бути доступною і недоступною для рослин. Доступною для рослин є гравітаційна і капілярна вода, малодоступною — неміцно зв’яза­на плівкова, недоступною — гігроскопічна і плівкова міцно зв’яза­на вода (мал. 2).Гравітаційна вода займає в грунті великі пустоти. Вона найдоступніша для рослин. Переміщується з верхніх шарів грунту до нижніх під дією сили тяжіння. Джерело гравітаційної во­ди — атмосферні опади. Надлишкова кількість її буває в Українському По­ліссі. Тут грунти осушують. У районах помірного і недостатнього зволоження гравітаційна вода в грунті тримається недовго.

Капілярна вода заповнює вузькі ходи — капіляри й легко засвоюється рослинами.

Плівчаста вода оточує частинки грунту, вона може бути неміцно зв’я­заною з частинками грунту (доступ­ною для рослин), і міцно зв’язаною з частинками грунту — недоступною для них. З підвищенням температури посилюється випаровування води з грунту по капілярах, особливо у без­структурних грунтах. Втрати води збільшуються з утворенням кірки. Кір­ку руйнують боронами чи ротаційни­ми мотиками.

Водні властивості грунту характе­ризуються вологістю, повною волого­ємкістю і відносною вологістю. Вологість — це виражене в процентах відношення кількості води в грунті до маси абсолютно сухого грунту. її визначають при зрошуванні (до і після поливання), після танення снігу й після дощів.

Повна вологоємкість — кількість вологи, що міститься в грунті при повному насиченні всіх пор.

Польова вологоємкість — максимальна кількість вологи, яку грунт здатний утримати в польових умовах після того, як зійде гравітаційна вода.

Відносна вологість — виражене в процентах відношення кілько­сті води в грунті до повної вологоємкості. При відносній вологості

50.           .60 % грунт добре кришиться і обробляється. Такий грунт вважається спілим.

Запитання і завдання 

2. Які ви знаєте фізичні властивості грунту?
3. Розкажіть про водні властивості грунту.

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять                              /урок №5  /.

Тема: «Поживний режим грунту»   

ДАТА: “_____”_____________________________________р.

Навчальна мета:.

Розвиваюча мета: самостійно робити висновки з теми

Виховна мета: формувати світогляд (правильні уявлення), пов'язані з: природою агротехнології  та її об'єктів, джерелами її виникнення (реальний світ, практичні потреби людей), етапами і причинами розвитку агротехнологій.

Метод проведення: проведення уроку на основі методик гуманних дидактичних концепцій.

Тип уроку: .

 Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, В.П.Гудзь, В.М.Каліберда.

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. Які ви знаєте фізичні властивості грунту?
2. Розкажіть про водні властивості грунту?

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Гумус або перегній.
2. Фосфор
3. Калій
4. Кислотність грунту

 ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Гумус або перегній.
2. Фосфор
3. Калій
4. Кислотність грунту

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Гумус та його значення.

2. Процеси перетворення азотистих речовин

3. Значення фосфору та його вміст в грунті

4. Кислотність грунту її вплив на рослини

Викладач

Практична ролбота для поурочно-тематичних планів(71-75 годин). Для поурочно-тематичного плану 95 годин практичні роботи виділені в індивідуальний урок ЛПЗ.

ПРАКТИЧНА РОБОТА №3

Визначення реакції грунтового розчину (рН) і дози вапна, необхідної для даного грунту

Матеріали й Інвентар: лопата чи грунтовий бур, папе­рові пакети, етикетки, прилад М, І. Алямовського, універсальний індикатор, дистильована вода.

 

Хід роботи. 1. З площі 5...10 га (на овочевих ділянках з площі 1...5 га) у кількох місцях візьміть з орного шару зразки грунту, перемішайте їх, із змішаного зразка відберіть 0,5 кг грунту, пересипте його в мішечок і покладіть туди етикетку, на якій за­значте місце, час і глибину взяття зразка.

2.              У закритому приміщенні при розсіяному світлі висушіть зраз­ки до повітряно-сухого стану.
3.              Зважте 20 г грунту й висипте його в колбу місткістю 100 мл, влийте 50 мл 1 %-ного розчину хлорного калію КС1 (однонормаль- ний розчин КС1 можна дістати, якщо 74,56 г солі КС1 розчинити в 1 л дистильованої води). Пробірку струшуйте протягом 5 хв і залиште, поки розчин відстоїться.
4.              Наберіть піпеткою 5 мл рідини й випустіть її в пробірку, добавте 0,3 мл (шість-сім крапель) універсального Індикатора і вміст пробірки збовтайте протягом 1 хв. Забарвлення розчину порівняйте із шкалою зразків. Запишіть те число, що стоїть під шкалою, колір якої подібний до кольору розчину. Це й буде вели­чина pH досліджуваного розчину. Якщо витяжка грунту кисла, то забарвлення її буде рожевим, якщо нейтральна,— зеленим, якщо лужна,— синім.
5.              Користуючись даними таблиці 3, розрахуйте дозу вапна, яку треба внести на дослідну ділянку.

Грунти		Доза вапна, т/га,			при pH
	4,5	4,6	4,8	5,0	5,2	5t5
Супіщані й легкосуглинкові Середньо- й важкосуглинкові	4.0 6.0	3.5 5.5	3.0 5.0	2.5 4.5	2,0 4,0	1,2 3,5...4,0

 

ТЕМА 5(4)( 4). Поживний режим грунту

Поживні речовини грунту разом з вологою е найважливішими елементами родючості грунту. Необхідні для рослин азот, фосфор, калій, кальцій, магній; сірка, залізо, а також інші елементи і мікроелементи містяться в грунті в доступних і недоступних фор­мах. Більшість з них у грунті перебуває у вигляді нерозчинних у воді сполук. Вони малодоступні для живлення рослин.

Найбільшу цінність мають органічні сполуки грунту, які утворю­ють найважливішу його частину — гумус.

Гумус, або перегній,— складна органо-мінеральна сполука, усі складові частини якої перебувають у тісній взаємодії одна з одною. Гумус має дуже важливе значення в. поліпшенні фізико-механічних властивостей і підвищенні родючості грунту. Він регулює зв’язність, поліпшує повітряний, водний і поживний режими грунту. Чим біль­ше в грунті гумусу,.тим він багатший.

У бідних підзолистих грунтах гумусу міститься не більш як

1. %, а в чорноземах — понад 4 %. Збереження гумусу — найважли­віше завдання землеробства.

Найголовніші елементи грунтового живлення рослин: азот, фос­фор і калій.

Азот. Основне джерело азоту в грунті — азотні мінеральні й органічні добрива, що вносяться в грунт, гумус, рештки відмерлих рослин та азотні сполуки, які утворюються в результаті діяльності мікроорганізмів (у тому числі бульбочкові бактерії бобових рос­лин). Певна кількість азоту (до ЗО кг/га) потрапляє в грунт з атмосферними опадами.

Для збагачення грунту азотом доступних форм велике значен­ня мають процеси перетворення азотистих речовин: амоніфікація, нітрифікація, денітрифікація.

Амоніфікація — це, розкладання органічних речовин у грунті під впливом мікроорганізмів. Проміжні азотисті продукти в про­цесі розкладання розпадаються до аміаку.

Нітрифікація. Аміак, який утворився в грунті, під впливом нітритних і нітратних бактерій окислюється в нітрити (И0₂) і нітрати (ИОз). Нітрати засвоюються рослинами й грунтовими мікроорганізмами. У рослинах вони перетворюються в білкові та інші азотисті речовини. Нітрити, засвоєні грунтовими мікроорганіз­мами, також зазнають змін. Після відмирання й розкладання мікроорганізмів поглинений азот переходить у доступну для рослин форму.

Нітрифікація відбувається в умовах оптимальної вологості при сприятливій температурі й нормальному доступі повітря.

Денітрифікація — це процес розкладання нітратів під впливом мікроорганізмів до аміаку й вільного азоту. Отже, в результаті денітрифікації азот знову переходить у недоступні для рослин фор­ми. Щоб послабити процес денітрифікації, зменшують дози мінеральних добрив, відводять зайву вологу й розпушують грунт.

    Фосфор міститься в грунті в органічній (у перегної, рештках рослин і тварин) і мінеральній формах. У грунті в середньому міститься 0,25...0,05 % фосфору. Під впливом фізико-механічного вивітрювання, а також діяльності мікроорганізмів нерозчинні фосфати переходять у розчинні, доступні для рослин. З другого боку, після внесення в грунт порошкового суперфосфату фосфорна кислота переходить у фосфорні солі кальцію, заліза, алюмінію, не доступні для рослин. Цей процес послаблюється з унесенням гранульованого суперфосфату.

Калій. У грунті міститься в середньому 1...2 % калію (рідше

4.      .5 %). У глинистих грунтах його більше, піщаних і торфово- болотних — менше.

Споживання елементів живлення, а також ріст і розвиток рос­лин дуже залежить від реакції грунтового розчину, яка може бути кислою, нейтральною або лужною.

Кислотність грунту визначається наявністю іонів водню, а луж­ність — наявністю гідроксильних іонів. Ступінь кислотності, або концентрації іонів водню, позначають символом рН. Якщо рН до­рівнює 7, кількість іонів Н і ОН однакова, і реакція грунтового розчину буде нейтральною. Значення рН менше 7 свідчить про підвищену кислотність, а більше 7 — про підвищену лужність грун­тового розчину.

Розрізняють кислотність актуальну (активну) і потенціальну (приховану, або обмінну). Актуальною кислотністю називають кон­центрацію іонів водню в грунтовому розчині. Обмінну кислотність характеризують іони водню, зв’язаного електростатичними силами з колоїдною частиною грунту. Щоб нейтралізувати кислотність грунту, його вапнують. Грунтовий розчин може мати кислу або лужну реакцію.

Сильнокислий і сильнолужний розчини діють на рослини нега­тивно. Більшість рослин може нормально рости лише при нейтраль­ній, слабокислій чи слаболужній реакції грунтового розчину. Жито, картопля дають високі врожаї при слабокислій реакції грунтового розчину. Пшениця, ячмінь, буряк краще ростуть при нейтральній чи слаболужній реакції. Люпин краще за інші рослини переносить підвищену кислотність грунту.

Кислотність грунту ,має велике значення для життя грунтових мікроорганізмів. Життєдіяльність мікроорганізмів припиняється як при дуже кислій, так і при дуже лужній реакції.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять /урок №6 /

Тема: Обстеження і оцінювання грунтів  

ДАТА: “_____”__________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. Гумус та його значення.

2. Процеси перетворення азотистих речовин

3. Значення фосфору та його вміст в грунті

4. Кислотність грунту її вплив на рослини

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

1. Грунтові карти та картограми.
2. Пойняття про земельний кадастр і бонітування грунтів.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Грунтові карти та картограми.
2. Пойняття про земельний кадастр і бонітування грунтів.

 

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Що відображають агрохімічні картогами грунтів?

2. Що таке земельний кадастр?

3. Як проводиться бонітування грунтів?

 

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 6(5)(5). Обстеження й оцінювання грунтів

Грунтові карти й картограми. Систему агрономічних заходів для підвищення врожайності розробляють з урахуванням умов не лише для кожної зони в цілому, а й для кожного грунтового типу і підтипу. Для цього обстежують грунти і складають відповідні карти. На карті зазначають типи й види грунтів, їхній механічний склад, основні агрохімічні дані, що характеризують грунт.

Грунтова карта — це зменшене зображення грунтового покриву певної території. Для колгоспів і радгоспів складають карти в масштабі від 1 : 50 000 до 1 : 10 000 Для виробничих цілей, крім грунтової карти, складають агро­хімічні картограми, на яких зазначають площі грунтів з різною кислотністю, різним вмістом елементів живлення чи іншими агро­хімічними показниками родючості й окультурювання грунтів; ділян­ки, що зазнають водної і вітрової ерозії. До карти додають по­яснювальну записку, в якій наведено детальну агровиробничу характеристику грунтів господарства й рекомендації щодо кращого використання їх.

Грунтові карти і картограми використовують для розробки сі­возмін, установлення послідовності весняних польових робіт і стро­ків сівби на різних ділянках, вапнування і внесення добрив, визна­чення навантаження на трактор залежно від механічного складу грунту.

Поняття про земельний кадастр і бонітування грунтів. Земель­ний кадастр (оцінювання земель) — це облік кількості і якості земель та систематизація їх за родючістю І продуктивною здат­ністю.

Бонітування грунтів — порівняльна оцінка різних грунтів за їхньою продуктивністю. При бонітуванні вводять кількісні показ­ники — бали, які дають можливість установити, у скільки разів один грунт кращий чи гірший за інший. Оцінюючи грунти в балах, враховують потужність і вміст гумусу, ступінь кислотності чи на­сиченість грунту основами, механічний склад, вміст у грунті основ­них елементів живлення — азоту, фосфору, калію, а також беруть до уваги і фактичну врожайність за останні 5 чи 10 років у госпо­дарствах. Як правило, найвищий бал (100) характеризує грунт, що має найвищі показники родючості; балами 80, 60, 50 і т. д. оціню­ють грунти з нижчою родючістю.

Щоб відобразити деякі ознаки природного характеру (рельєф місцевості, метеорологічні умови, перезволоження), вводять попра­вочні коефіцієнти. Наприклад, якщо рельєф місцевості пересічений, то оцінку в балах знижують, множачи її на коефіцієнт 0,9.

На основі даних бонітування грунтів складають бонітувальну карту, яку разом з грунтовою картою і агрохімічними картограма­ми використовують для розробки заходів окультурювання грунтів. Крім того, результати бонітування потрібні для виявлення най­сприятливіших грунтів під різні сільськогосподарські культури; для порівняння і групування грунтів за родючістю; виробничо? оцінки територій; для запровадження найраціональніших систем ведення господарства; розміщення культур; спеціалізації господарств.

Запитання

1. Що відображають агрохімічні картограми грунтів?
2. Що таке земельний кадастр?
3. Як проводять бонітування грунтів?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять /урок №7/.

Тема: Характеристика грунтів України  

ДАТА: “_____”__________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

        1.  Що відображають агрохімічні картограми грунтів?

2. Що таке земельний кадастр?

3. Як проводять бонітування грунтів?

 

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

1. Чорноземи
2. Каштанові грунти
3. Бурі лісові грунти
4. Дерново-підзолисті грунти
5. Сірі лісові грунти
6. Темно-сірі лісові грунти

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Чорноземи
2. Каштанові грунти
3. Бурі лісові грунти
4. Дерново-підзолисті грунти
5. Сірі лісові грунти
6. Темно-сірі лісові грунти

 

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Які грунти поширені на Україні?

2. Розкажіть про типии чорноземів. Які характерні ознаки типів українських чорноземів?

3. Чим відрізняються дерново-підзолисті від сірих лісових грунтів?

 

 

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 7(6)(6). Характеристика грунтів України

Більша частина території України належить до південно-захід- ної окраїни Східно-Європейської рівнини й має рівнинний та горби­стий характер; лише на півдні підіймаються Кримські гори, а на заході — Українські Карпати.

У рівнинних районах Українського Полісся поширені (до 70 %) дерново-підзолисті, а також лучно-болотні і торфово-болотні грун­ти. У лісостепових районах переважають сірі лісові грунти, підзо­листі й типові чорноземи (вміст гумусу до 4...6%), які займають більш як половину їхніх площ. У степових районах поширені звичайні та південні чорноземи, а вздовж морського узбережжя пе­реважають темно-каштанові грунти (вміст гумусу до 3,5...5 %). У гірському Криму поширені переважно бурі лісові й гірсько-луч- ні грунти, а на Південному березі Криму — червоно-бурі і ко­ричневі.

В Українських Карпатах грунтовий покрив змінюється від дер­ново-підзолистих грунтів у Передкарпатті до опідзолених лісових буроземів у зоні букових лісів.

Чорноземним грунтам (чорноземам) властива висока природна родючість. Вони займають у республіці 26,5 млн. гектарів, тобто близько 60 % площі земель сільськогосподарського використання. Чорноземи — основний тип грунтів у степовій і лісостеповій зонах республіки. Вони утворилися в умовах недостатнього зволоження під впливом степової рослинності. Характерна особливість чорно­земів — добре розвинутий гумусний горизонт з високим вмістом гумусу.

Чорноземи поділяють на опідзолені, типові, звичайні, південні, солонцюваті.

Чорноземи опідзолені поширені на Правобережжі; у Лівобереж­ному Лісостепу їх значно менше. Вони мають ознаки чорноземів (підвищений вміст гумусу, висока насиченість кальцієм, наявність кротовин) і підзолистих грунтів (білувата присипка в гумусовому горизонті,- відсутність карбонатів І т. д.). Опідзолені чорноземи є порівняно родючими грунтами. Вміст гумусу 3...4 %, реакція грунтового розчину слабокисла, глибина орного шару 30...40 см, горизонт добре оструктурений. На таких грунтах при достатньому зволожуванні, внесенні добрив і вапнуванні вирощують високі й стабільні врожаї озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи, конюшини, овочених кормових культур.

Чорноземи типові найчастіше зустрічаються на території Лі­состепу республіки (на вододілах). Вони бувають середньої потуж­ності (гумусовий горизонт 65...80 см) і потужні (80...120 см). Вміст гумусу 2...7 %. Фізичні властивості чорноземів типових сприятливі для рослин (об’ємна маса 1,2... 1,5 г/см³). Вони характеризуються високою родючістю.

. Чорноземи звичайні займають північну І центральну частини степової зони республіки (найчастіше поширені на вододілах, по­логих схилах). Вміст гумусу 4,4...6,1 %. Забезпеченість азо­том середня,

калієм — висока, фосфором — низька; водно-фізичні властивості задовільні; реакція грунтового розчину нейтральна. Ці грунти сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, соняшни­ку, ячменю.

Чорноземи південні поширені в Причорноморській низовині: в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях. їм властиві низький вміст гумусу (2,5...4 % в орному шарі завглибшки

0.             ..30 см), нейтральна або слабокисла реакція грунтового розчину з ознаками солонцюватості, високий вміст калію, середній (і навіть низький) — азоту і фосфору. На чорноземах південних при достат­ньому зволожуванні вирощують добрі врожаї зернових І технічних культур.

Чорноземи солонцюваті характерні для Кримської області. Вони мають менший (45...60 см) гумусовий шар, вищі густину і солонцюватість, ніж чорноземи південні. Вміст гумусу невисокий (2...3 %). На таких грунтах за умови зрошування вирощують висо­кі врожаї пшениці, кукурудзи та інших культур.

Каштанові грунти займають степові простори південної частини Причорномор’я і північного Криму. Вони сформувалися в умовах сухих полиново-злакових степів при недостатньому зволоженні, що й зумовило підвищений вміст у них карбонатів кальцію і магнію, а також солей натрію. Вміст гумусу невисокий (2...4 %). Характер­ною особливістю каштанових грунтів є солонцюватість. Після дощів такі грунти швидко запливають і ущільнюються. У літній посушли­вий період на каштанових грунтах висхідний рух вологи по капіля­рах призводить до засолювання поверхневого шару. Такі грунти мають підвищену нітрифікаційну здатність. Вони добре забезпечені калієм і слаборухливим фосфором. Щоб підвищити родючість каш­танових грунтів, їх треба ретельно обробляти, вносити гіпс І до­брива.

Бурі лісові грунти поширені на позазаплавній території в За­карпатті. Вони сформувались на червонуватих алювіальних від­кладах підлистяними лісами. У верхній частині грунтового профілю виділяється малопотужна лісова підстилка. Профіль грунту по­тужний (1... 1,5 м); грунти бурого, коричнево-бурого кольору. Тов­щина гумусового горизонту 20 см, його забарвлення темно-буре, вміст гумусу високий (10...16 %), реакція грунтового розчину сла­бокисла. На бурих лісових грунтах насаджують ліси, вирощують' плодові, овочеві, зернові й технічні культури.

Дерново-підзолисті грунти займають 70 % площі Полісся. Вони складаються з гумусово-акумулятивного шару, під яким міститься підзолистий шар. Розрізняють дерново-слабопідзолисті, дерновоА середньопідзолисті грунти.

Дерново-слабопідзолисті грунти характеризуються легким ме­ханічним складом (глинисто-піщані), тонким гумусовим шаром (І5...20 см), низьким вмістом гумусу (0,6... 1 %), підвищеною ки­слотністю. Грунти бідні. Після удобрювання й вапнування найкра­ще їх використовувати під посіви озимого жита, картоплі, люпину, льону.

Дерново-середньопідзолисті — супіщані й піщано-легкосуглинко- ві грунти, займають рівнинні площі. Від попередніх вони відрізняю­ться вищими водно-фізичними властивостями (товщина гумусового горизонту до 22 см). У них більше рухомих поживних речовин і вони родючіші, ніж слабопідзолисті, хоч і мають підвищену кислотність. На таких грунтах вирощують гречку, льон, конюши­ну, озимі.

Сірі лісові грунти поширені на півночі лісостепової зони. Вони утворились під покривом листяних лісів. Розрізняють сірі (між Поліссям і Лісостепом) і темно-сірі лісові (північ Лісостепу) грун­ти. Сірі лісові грунти мають слабку забезпеченість азотом, а фосфо­ром і калієм — середню; гумусовий горизонт — до ЗО см. На таких грунтах при внесенні добрив (особливо азотних) вирощують добрі врожаї зернових і зернобобових культур. Сірі лісові грунти потре­бують поглиблення орного шару з одночасним внесенням добрив І вапнування.

Темно-сірі лісові грунти — більш родючі (гумусовий горизонт — до 40 см), використовуються для вирощування цукрових буряків, озимої пшениці.

Запитання і завдання

0. Які грунти поширені на Україні?
1. Розкажіть про типи чорноземів. Які характерні ознаки типів українських чорноземів?
2. Чим відрізняються дерново-підзолисті від сірих лісових грунтів?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять  /урок №8/.

Тема:Обробіток грунту  

ДАТА: “_____”__________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

 

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. Які грунти поширені на Україні?

2. Розкажіть про типии чорноземів. Які характерні ознаки типів українських чорноземів?

3. Чим відрізняються дерново-підзолисті від сірих лісових грунтів?

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

1. Основний обробіток
2. Поверхневий обробіток

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Основний обробіток
2. Поверхневий обробіток

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Назвіть види основного і поверхневого обробітку грунту та призначення їх?

2. Які агротехнічні вимоги ставляться до якості лущення, культивації та боронування?

3. Назвіть види боронуваняя та їх призачення?

4. Дізнатися, які види поверхневого обробітку грунту застосовують у місцевому господарстві. Якими сільськогосподарськими знаряддями при цьому користуються.

 

Викладач

Практична ролбота для поурочно-тематичних планів(71-75 годин). Для поурочно-тематичного плану 95 годин практичні роботи виділені в індивідуальний урок ЛПЗ.

ПРАКТИЧНА РОБОТА №4

Оцінювання якості оранки

Інвентар: глибиномір, рулетка, лінійка, борозномір.

Хід роботи. 1. Установіть час оранки й порівняйте, чи від­повідає він оптимальним строкам.

2.             Глибиноміром (мал. 4) виміряйте глибину оранки та її рівномірність у десяти місцях поля. Допустиме відхилення не більш як 2 см.
3.             Зверніть увагу на повне перевертання пласта (180°), прямо­лінійність борозен, вирівняність поверхні зораного поля. Оранка має бути такою, при якій скиби щільно прилягають одна до одної, а також відсутні високі нагорнуті гребені.
4.             Установіть ступінь загортання дернини, післяжнивних реш­ток, добрив, оглядаючи ділянку по діагоналі.
5.             Зверніть увагу на відсутність огріхів і пропусків, повне під­різування бур’янів, а також, чи зорані поворотні смуги, вирівняні нагорнуті гребені й окремі борозни.
6.             Виберіть агрономічно доцільний напрям оранки залежно від

рельєфу поля (на схилах — по­перечна чи контурна оранка).

При плоскорізному обробітку грунту враховують: строки оброб­ки й відхилення від оптимальних, рівномірність глибини, збережен­ня стерні при плоскорізному обробітку — вимірюванням у трьох — п’яти місцях певної пло­щі й підрахунком на її поверхні кількості залишків стебел.

За одержаними даними зро­біть висновок про якість роботи.

1.              .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 8(7)(7). Обробіток грунту

Під обробітком грунту розуміють механічний вплив на нього робочими органами машин і знарядь, який створює найкращі умови для вирощування культур,

У процесі обробітку грунту знищуються бур’яни, збудники хво­роб і шкідники, загортаються добрива і рослинні рештки, регулює­ться водний, повітряний, тепловий і поживний режими грунту. Після обробітку грунту створюються оптимальні умови для сівби, формування сходів, кореневої системи. Правильний обробіток за­побігає ерозії грунту.

При механічному обробітку грунт може кришитися, розпушува­тися, перевертатися, перемішуватися, ущільнюватися, вирівню­ватися.

Кришіння — зменшення розмірів частинок грунту. Розпушуван­ня — зміна взаємного розміщення грунтових частинок з утворенням великих пор. Перевертання — переміщення у вертикальному напря­мі шарів грунту. Перемішування — зміна взаємного розміщення частинок грунту і добрив, що забезпечує створення однорідного стану оброблюваного шару грунту. Ущільнення — зміна взаємного розміщення частинок грунту з утворенням дрібніших пор. Вирівню­вання — усунення нерівностей поверхні грунту.

 

 

Залежно від місцевих грунтово-кліматичних умов, особливостей культури чи попередника в кожному випадку вирішують, як об­робляти грунт. Різні прийоми обробітку використовують у комплек­сі, шо створює систему обробітку грунту. Система обробітку грунту — це комплекс прийомів, які виконують у певній послідов­ності. й відповідно до грунтово-кліматичних умов, забур’яненості полів та біологічних особливостей вирощуваних рослин. У кожній системі застосовують основний і поверхневий обробітки.

Основний обробіток — перший, найбільш глибокий, обробіток грунту після збирання попередників, його поділяють на полицевий (культурна оранка), безполицевий (плоскорізний) обробіток.

Полицевий обробіток застосовують у районах, грунти яких не зазнають ерозії (мал. 3). У цьому разі грунт перевертається, кришиться і перемішується.

Глибина оранки залежить від потужності перегнійного шару й особливостей вирощуваних культур. На дерново-підзолистих грун­тах глибина оранки обмежується перегнійним шаром (до 20...25 см), на чорноземах — до ЗО...35 см. Ярі хліба й зернобобові добре розви­ваються при більш мілкій (20...22 см); озимі — при більш глибокій (до 25 см) оранці; під коренеплоди (буряки) і бульбоплоди (картоплю), а також під кукурудзу та інші культури з високим стеблом бажана глибока оранка (ЗО...32 см). Агротехнічні вимоги до якості оранки передбачають проведення її по можливості при фізичній спілості грунту. Глибина оранки має бути однаковою, бо­розни — прямолінійними, поверхня поля — суцільною, рівною, без брил. Пропуски і огріхи не допускаються.

Оранку проводять переважно восени (зяблевий обробіток), після збирання парозаймаючої культури (під озимі) і після збиран­ня ранніх попередників (під ярі). Навесні орють у виняткових ви­падках: на заплавних грунтах і на схилах, де є загроза водної ерозії.

Плоскорізний обробіток — грунтозахисний обробіток грунту із збереженням значної частини післяжнивних решток на поверхні грунту. Поширений у степових посушливих районах республіки. Для боротьби з вітровою ерозією застосовують глибокорозпушу- вачі-плоскорізи, що розпушують грунт на глибину до ЗО см і за­лишають на його поверхні стерню. Цей обробіток виконують один раз у чотири-п’ять років. Між глибокими обробітками грунт щоріч­но розпушують дисковими лущильниками на глибину 10... 12 см.

Поверхневий обробіток грунту проводять для боротьби з бур’я­нами, збереження вологи, поліпшення повітряного та поживного режимів, руйнування кірки. До нього входять лущення стерні, культивація, боронування, шлейфування, коткування.

Лущення стерні — розпушування, часткове перевертання і пе-_ ремішування., грунту, підрізування сходів_ бур’янів, неглибоке загортання насіння бур’янів для проростання його і знищення сходів бур’янів під час наступної оранки. Лущення здійснюють після зби- рання врожаю, перед основним обробітком грунту дисковими лущильниками на глибину 10...12 см і лемішними — на глибину 15…18 см.

Агротехнічні вимоги до якості лущення грунту такі: поверхневий шар має бути добре розпушений, бур’яни повністю підрізані; глибина розпушування повинна бути рівномірною (відхилення від рекомендованої глибини може становити не більш як 2 см); відсут­ність огріхів і пропусків: обов’язковий обробіток поворотних смуг.

   Культивація — розпушування грунту й підрізування бур’янів без перевертання грунту. Здійснюють культиваторами Із стрілчастими чи універсальними лапами; використовують жорсткі або пру­жинні розпушувальні лапи. Культивація буває суцільною і між­рядною.

Суцільну культивацію проводять після основної оранки — перед сівбою або при догляді за парами. Агротехнічні вимоги до суціль- ної культивації грунту такі: проведення в оптимальні агротехнічні строки; ретельне підрізування бур’янів (без пропусків): у степових районах глибина культивації повинна бути такою, щоб не вивертав- ся вологий шар грунту; відхилення глибини не більш як 2 см.

   Міжрядну культивацію здійснюють просапними культиватора­ми: універсальними і спеціальними. Перші застосовують для по­перечно-поздовжнього розпушування міжрядь, букетування, підгор­тання. Спеціальні культиватори використовують для обробки овоче­вих культур. Ширина захвату культиватора точно збігається із шириною захвату сівалки.

Боронування— неглибоке розпушування, перемішування і вирів­нювання грунту, а також знищення проростків і сходів бур’янів. Боронування — ефективний прийом для боротьби з бур’янами і кір­кою, для закриття вологи (рано навесні), вирівнювання поверхні грунту. Його проводять зубовими або дисковими боронами. Сходи кукурудзи, буряків, картоплі боронують сітчастими боронами. Вони легкі й розпушують грунт на малу глибину. Для руйнування великих грудок і вичісування кореневищ багаторічних трав застосо­вують пружинні борони. Важкі грунти і дернини обробляють диско­вими боронами, диски яких вільно обертаються. Кірку руйнують обертовими мотиками.

Якість боронування визначається рівномірністю розпушування (діаметр грудок не більший за 3 см), відсутністю пропусків і огріхів.

 

Коткування грунту — ущільнення й вирівнювання поверхні поля, а також руйнування грудок.

 

Запитання і завдання

1. Назвіть види основного і поверхневого обробітку грунту та призначен­ня їх.
2. Які агротехнічні вимоги ставляться до якості лущення, культивації та бо­ронування?
3. Назвіть види боронування та їх призначення.
4. Дізнатися, які види поверхневого обробітку грунту застосовують у міс­цевому господарстві. Якими сільськогосподарськими знаряддями при цьому ко­ристуються?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять     /урок №9/.

Тема: Системи обробітку грунту під ярі й озимі культури    

ДАТА: “_____”__________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. Назвіть види основного і поверхневого обробітку грунту та призначення їх?

2. Які агротехнічні вимоги ставляться до якості лущення, культивації та боронування?

3. Назвіть види боронуваняя та їх призачення?

4. Дізнатися, які види поверхневого обробітку грунту застосовують у місцевому господарстві. Якими сільськогосподарськими знаряддями при цьому користуються.

 

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

1. Система обробітку грунту під ярі культури
2. Сиситема обробітку грунту під озимі культури
3. Обробіток грунту при зрошування
4. Обробіток ерозійних грунтів

 

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Система обробітку грунту під ярі культури
2. Сиситема обробітку грунту під озимі культури
3. Обробіток грунту при зрошування
4. Обробіток ерозійних грунтів

 

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Що спільного і відмінного в підготовці грунту для висівання ярих і озимих культур?
2. У чому суть системи обробітку грунту та яке її значення в сільськогоспо­дарському виробництві?
3. Назвіть прийоми весняно-літньо-осіннього обробітку грунту.
4. Назвіть прогресивні способи підготовки грунту для висівання ярих і ози­мих культур. Обгрунтуйте ці способи.
5. Що таке чисті й зайняті пари та яке їхнє значення в землеробстві?
6. Як обробляють пари? Дізнайтесь, які види парів є в місцевому госпо­дарстві.
7. У чому полягає грунтозахисний обробіток грунту?

Які особливості обробітку грунту при зрошуванні

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 9(8)(8). Системи обробітку грунту під ярі й озимі культури

Система обробітку грунту під ярі культури охоплює літньо- осінній (зяблевий) і весняний обробітки.

Зяблевий обробіток включає комплекс прийомів обробітку грун­ту, які проводять в літньо-осінній період. До нього входять поверх­невий обробіток і оранка. Строки, глибина і послідовність прийо­мів залежать від особливостей культури, під яку здійснюють обробіток, грунтово-кліматичних умов, попередників, забур’янено­сті поля.

Зяблевий обробіток сприяє поліпшенню фізичних властивостей грунту, нагромадженню і збереженню вологи літньо-осінніх опадів і весняних талих вод, знищенню бур’янів, хвороб, підвищенню родючості грунту; при зрошуванні він запобігає засолюванню грун­ту. Якщо попередники достигають рано (горох, озима пшениця), оранку проводять відразу після збирання їх (ранній зяб). При ранньому зябі врожай зерна на 2...3 ц вищий, ніж при весняній оранці. Види зяблевого обробітку наведено в таблиці 4.

Весняний обробіток проводять для збереження нагромадженої вологи, знищення бур’янів, загортання добрив, вирівнювання грунту.

Прийом	Зона	Попередник
Лущення стерні з наступною зяблевою оранкою Напівпаровий обробіток, що включає лущення, оранку й поверхневий обро­біток після оранки Обробіток мілкорозпушувальними зна­ряддями без оранки Грунтозахисний обробіток із залишен­ням стерні на поверхні грунту	3 достатньою кількістю опадів і теплим після­збиральним періо­дом Лісостеп Всюди Степова	Зернові суцільної сівби Те саме Просапні культури (картопля, кукурудза) Зернові культури су­цільної сівби

 

Він розпочинається рано навесні боронуванням. До нього вхо­дять поверхневий обробіток і в деяких випадках весняна оранка.

Під ранні зернові культури після боронування здійснюють передпосівну культивацію. На важких грунтах, які запливають, а також, коли навесні вносять органічні добрива, слідом за боро­нуванням поле неглибоко зорюють чи обробляють плоскорізами. Під пізні ярі культури після боронування поле спочатку переорю­ють або глибоко культивують, а потім культивують неглибоко.

Після сівби в пухкий грунт (особливо в посушливих районах) його коткують. Коткування до й після сходів особливо ефективне, якщо насіння (проса, льону) загорнуте неглибоко, а також при пізніх строках сівби.

Якщо грунт дуже ущільнився, утворилася кірка чи потрібно знищити бур’яни, які з’явилися після сівби, проводять боронуван­ня. До появи сходів поля боронують зубовими, а після появи — сітчастими боронами.

Система обробітку грунту під озимі культури. Озимі культури висівають у кінці літа чи восени. Завдання обробітку грунту під ці культури — нагромадження І збереження вологи, а також на­громадження поживних речовин у доступній для рослин формі. У передпосівний період вибір способів підготовки грунту визначає­ться особливостями попередників (чисті або зайняті пари, непарові попередники). Парові поля відводять під озимі пшеницю й жито.

Пар — поле, вільне від вирощування сільськогосподарських культур протягом певного періоду, яке ретельно обробляється, удобрюється і утримується в чистому від бур'янів стані. Пари бу­вають чистими і зайнятими.

Чисті пари застосовують у посушливих районах республіки, їх поділяють на чорні і ранні. Чорний пар — вид чистого пару, обробіток якого розпочинається влітку або восени року, який передує паруванню.

    Ранній пар — вид чистого пару, обробіток яко­го розпочинається весною у рік парування. Особливий вид чистого пару — кулісний пар, на якому вузькими смугами висівають росли­ни, що мають високі стебла, для затримання і рівномірного розпо­ділу снігу, а також для боротьби з ерозією грунту.

Обробіток чорного пару передбачає лущення грунту відразу після збирання попередньої культури, глибоку осінню оранку, сні­гозатримання, раннє весняне боронування і пошарові культивації з боронуванням протягом літа до сівби озимих культур.

Ранній пар орють рано навесні плугами в агрегаті з важкими боронами. Під оранку вносять добрива. Подальший догляд такий самий, як і за чорним паром.

Зайнятими називають пари, на яких вирощують культури, що рано звільняють поле (за 40—45 днів до висівання озимих). Зайняті пари застосовують в умовах достатнього зволоження. Вони бувають суцільними — зайнятими під трави чи інші рослини на зелений корм; просапними — зайнятими під просапні культури, такі, як картопля, кукурудза (Лісостеп).

Зайняті пари обробляють після збирання попередників до ви­сівання парозаймаючої культури, а після її збирання — до висіван­ня озимих. Після збирання парозаймаючої культури суцільної сівби грунт орють плугом з передплужником, одночасно боронуючи його, а потім двічі культивують. Після просапних культур грунт тільки розпушують і боронують без оранки. Сидеральні культури (люпин та ін.) у фазі бобиків коткують, а потім приорюють.

Обробіток грунту при зрошуванні — це створення оптимальних умов для використання поливної води й добрив, а також для очищення полів від бур’янів. Зяблевий обробіток при зрошуванні повинен бути якнайглибшим для кращого використання поливної води. Одночасно із зябом для проведення вологозарядного поливу влаштовують валки або борозни. Перед сівбою поле вирівнюють, боронують і ретельно розпушують. Готуючи грунт до поливання, глибину культивації збільшують, бо на утворення валків знімається верхній шар.

Обробіток ерозійних грунтів полягає в створенні умов, що за­побігають руйнуванню грунту під дією сильних вітрів. Основні прийоми грунтозахисної системи — обробіток грунту культиватора- ми-плоскорізами. Засмічені й щільні грунти обробляють восени глибше, чисті й пухкі — мілкіше. Після такого обробітку залишає­ться стерня, яка знижує швидкість вітру, затримує сніг. Навесні грунт боронують голчастими боронами, а перед сівбою культиву­ють плоскорізами. Для сівби на таких грунтах застосовують сівал- ку-культиватор, яка одночасно розпушує грунт, висіває насіння й добрива в рядки й коткує їх.

Запитання і завдання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять        /урок №   10 /(9  )/(9  ).

Тема: Особливості меліорації грунтів

ДАТА: “_____”_________________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. Розкажіть про мінімальний обробіток грунту.

2Які ви знаєте напрями використання мінімалізації обробітку грунту

    ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Зрошення
2. Осушення

 

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Зрошення
2. Осушення

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Розкажіть про особливості зрошення.
2. Які ви знаєте способи поливання?
3. Як проводять осушення?

 

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 10(9)(9). Особливості меліорації грунтів

 

Меліорація — система технічних і організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення грунтових, гідрологічних та кліматичних умов земель. До системи меліорації належать зрошен­ня земель у посушливих районах і осушення боліт, заболочених та затоплених земель. На Україні до 1990 року передбачено ввести в експлуатацію І млн. гектарів зрошуваних і 1,3 млн. гектарів осушених земель. На меліорованих землях буде розширено вирощу­вання багаторічних трав, картоплі, силосних культур, кукурудзи на зерно, сої та інших цінних рослин; біля великих міст збіль­шуються площі під зрошуваними овочевими культурами й ранньою картоплею.

Зрошення має найбільше значення в посушливих степових і лі­состепових зонах республіки. У Степу зосереджена майже половина орних земель України й вирощується майже 50 % зерна, виробляє­ться 40 % молока, ЗО % м’яса. Грунти тут родючі, багато тепла і тривалий безморозний період, а вологи часто не вистачає, до того ж через кожних три-чотири роки бувають посухи. Зрошення дає змогу в посушливих районах республіки в два-три рази й біль­ше підвищити врожайність польових та овочевих культур.

Основні поняття. Зрошувальна норма — кількість води в кубічних метрах на гектар, що подається за вегетаційний період. Поливна норма — це кількість води в кубічних метрах на гектар, використана для одного поля.

Режим зрошення — сукупність строків, норм і кількості поливань. Режим зрошення встановлюють розрахунком відповідно до особливостей грунтів, залягання грунтових вод, кліматичних умов, техніки поливання, а також біології, екології й технології вирощування культур.

Зрошувальна система — це комплекс гідротехнічних та інших споруд, що застосовуються для зрошення земель. Зрошуваль­на система охоплює джерело зрошення, головну водозабірну спору­ду (греблю, насосну станцію), постійні канали (магістральний, роз­подільний та ін.), тимчасові канали, поливні смуги чи борозни, скидні канали й т. д. Площа зрошувальних систем досягає кількох десятків І навіть сотень тисяч гектарів. Так, площа Каховської зрошувальної системи становить 260 тис. гектарів. У господарствах, що не входять до зрошувальних систем, використовують пересувні машини, які складаються із збірних трубопроводів, пересувних насосних станцій і дощувальних машин.

Технологія зрошення. Джерелами зрошувальної води є ріки, озера, ставки, артезіанські колодязі, а також слабозасолені стічні води. Для зрошення використовують тільки прісні чи слабозасолені води Із вмістом солей не більше як 2 г/л. Зрошувані ділянки повин­ні бути вирівняними, грунти — середньої або слабкої водопроникно­сті. Небажано зрошувати легкі грунти з ухилом 0,01...0,03 і близь­ким заляганням підгрунтових вод. Кращими для зрошування є ділянки прямокутної чи трапецієвидної форми (овжина вдва-три рази більша за ширину; оптимальна довжина 600... 800 м).

Способи і техніка поливання. У господарствах застосовують та­кі способи поливання: 1) поверхневий розподіл води за допомогою борозен (широкорядні культури) або смуг (культури суцільної сівби); 2) дощування — розпилювання води за допомогою спеці­альних машин; 3) підгрунтовий — за допомогою трубчастих зво­ложувачів. У господарствах республіки найпоширенішим є дощу­вання за допомогою довгоструминних (ДДН-150), середньострумин- них («Фрегат») і короткоструминних (ДДА-100М) дощувальних установок.

У кожному господарстві складають план організації поливання (розрахунок поливань за декадами, кількість поливальників, обро­біток грунту після поливання і т. ін.).

Після зрошення при високій температурі збільшується випа­ровування. Підземні води по капілярах піднімаються в орний шар. При надмірному зрошенні й неглибокому заляганні підгрунтових вод виникає повторне засолення, яке негативно впливає на вегета­цію рослин. Для боротьби із засоленням проводять промивні поливання — затоплення засоленої площі для вимивання солей у шари, що лежать глибоко під грунтом, а також висівання люцерни, сорго та інших розсолюючих культур.

Осушення. На Україні площа заболочених грунтів становить біля 5 млн. гектарів. Заболоченими називають зволожені ділянки без торфу або якщо шар торфу тонший за ЗО см. Вони розміщені в основному на Поліссі.

Болота — надмірно перезволожені ділянки, покриті шаром тор­фу завтовшки ЗО см І більше. Розрізняють низинні, верхові і перехід­ні болота. Низинні болота розміщені в поймах річок. Грунти низин­них боліт родючі, їх осушують в першу чергу і використовують для вирощування високих врожаїв кормових, овочевих, технічних і зернових культур. Верхові болота зустрічаються на водорозділах і річкових терасах переважно в Житомирській і Волинській обла­стях. Грунти верхових боліт непридатні для вирощування сіль­ськогосподарських культур. На таких болотах добувають торф, який використовують для удобрення. Перехідні болота займають проміжне положення між верховими і низинними (Полісся). Після осушення їх використовують для вирощування культурних рослин.

Осушення боліт передбачає створення осушувально-зволожу­вальної системи, яка включає водоприймач, відкриті канали (ма­гістральний, збірний, колектор) і закриту дренажну мережу. Для підтримання оптимального рівня зволоження в посушливі періоди у верхів’ях річок створюють водосховища.

Водоприймач призначений для приймання й відведення води з осушуваної площі. Водоприймачами можуть бути річка, яр, ста­вок і т. п.

Магістральний канал прокладають у низинній частині болота для приймання води з осушувальної мережі відведенням її у водо­приймач.

Збірний канал прокладають перпендикулярно до магістрального каналу для відведення води з поверхні болота.

Колектор розміщують між збірними каналами для нагрома­дження зібраної води.

Дренаж буває матеріальний і кротовий.

Матеріальний дренаж готують за допомогою екскаватора. Спо­чатку викопують вузьку канаву (завширшки 0,5...0,6 м), потім на дно канави кладуть матеріал для відведення води (гончарний, пластмасовий), закривають його дерниною і засипають землею. Матеріальний дренаж найчастіше роблять на перезволожених мі­неральних грунтах.

Кротовий дренаж застосовують на глибоких торфовищах, які не мають піщаних прошарків. Він своєчасно відводить зайві талі і дощові води, підвищує температуру грунту на 2...З °С і прискорює строки достигання польових культур.

Запитання і завдання

1.                      Розкажіть про особливості зрошення.
2.                      Які ви знаєте способи поливання?
3.                      Як проводять осушення?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять        /урок №   11 /.

Тема: Особливості обробітку грунту під овочеві культури

ДАТА: “_____”_________________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

4.              Розкажіть про особливості зрошення.
5.              Які ви знаєте способи поливання?
6.              Як проводять осушення?

  ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

Особливості обробітку грунту під овочеві культури

 

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

Особливості обробітку грунту під овочеві культури

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. У чому полягають особливості обробітку грунту під овочеві культури?
2.    Як і з якою метою планують поверхню грунту під овочеві культури?
3.    Для чого коткують грунт до й після сівби?
4. Вивчіть способи підготовки грунту під овочеві культури в місцевому гос­подарстві.

 

 

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 11(10)(10). Особливості обробітку грунту під овочеві культури

Грунт під овочеві культури обробляють приблизно так само, як і під польові. Слід пам’ятати, що високий урожай овочевих культур вирощують тільки на ретельно обробленому й удобреному грунті. Найважливішими етапами підготовки грунту є такі:

1. Основне й поверхневе планування ділянок. Основне плану­вання здійснюють за допомогою бульдозерів (зрізують горби, під­сипають родючу землю в западини). Поверхневий обробіток про­водять восени причіпним планувальником. Перед сівбою грунт вирівнюють за допомогою вирівнювача. Планування і вирівнювання ділянки створюють сприятливі умови для комплексної механізації польових робіт.
2. Внесення добрив перед оранкою.
3. Глибока зяблева оранка після внесення добрив.
4. Весняне боронування. У разі потреби — переорювання грунту з мінімальним розривом у часі до висівання насіння чи висаджу­вання розсади.
5. Культивація грунту для боротьби з бур’янами. Суцільну культивацію здійснюють кілька разів у міру появи бур’янів одно­часно з боронуванням при чітких строках сівби й висаджування розсади: для знищення бур’янів і збереження вологи в грунті.
6. Коткування грунту перед сівбою чи садінням. Передпосівне коткування грунту виконують для вирівнювання й ущільнювання його поверхні, подрібнення грудок і піднімання вологи.

Запитання І завдання

5. У чому полягають особливості обробітку грунту під овочеві культури?
6.    Як і з якою метою планують поверхню грунту під овочеві культури?
7.    Для чого коткують грунт до й після сівби?
8. Вивчіть способи підготовки грунту під овочеві культури в місцевому гос­подарстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять        /урок №   13(11)(11) /.

Тема: Мінеральне живлення рослин та його регулювання

ДАТА: “_____”_________________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. У чому полягають особливості обробітку грунту під овочеві культури?
2.    Як і з якою метою планують поверхню грунту під овочеві культури?
3.    Для чого коткують грунт до й після сівби?
4. Вивчіть способи підготовки грунту під овочеві культури в місцевому гос­подарстві.

 ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

Мінеральне живлення рослин та його регулювання

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

Мінеральне живлення рослин та його регулювання

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

 1. Регулювання живлення рослин

2. Норми внесення добрив

 

 

Викладач

Практична ролбота для поурочно-тематичних планів(71-75 годин). Для поурочно-тематичного плану 95 годин практичні роботи виділені в індивідуальний урок ЛПЗ.

 

 

 

ПРАКТИЧНА РОБОТА №6

 Визначення забезпеченості рослин елементами живлення

Хід роботи. 1. Користуючись кольоровими вклейками І— III, зробіть висновок про забезпечення вирощуваних на полях учнівської виробничої бригади культурних рослин азотом, фосфо­ром, калієм.

2.            Відберіть листки окремих культур і порівняйте забарвлення їх з кольоровими показниками нестачі деяких елементів.

Запитання

1.             Чому не можна поповнити відсутність одного елемента живлення Іншим?
2.             Як рослини вбирають мінеральні солі?
3.             Що таке оптимальні умови для рослин і які з них людина може створити штучно? (Для відповіді скористайтесь даними про природні умови свого краю.)

 

ТЕМА 12(11)(11). Мінеральне живлення рослин та його регулювання

У зелених рослинах з вуглекислого газу, води й мінеральних солей під впливом сонячної енергії утворюються вуглеводи, жири, вітаміни, до складу яких уходить понад 60 хімічних елементів. До безумовно необхідних для життя рослин належать десять елемен­тів, у тому числі азот, фосфор, калій (макроелементи). Для нор­мального росту й розвитку рослини також потребують у невеликих кількостях марганець, мідь, цинк, молібден, бор. їх називають мікроелементами. Кожний елемент живлення виконує певну функ­цію в житті рослин, і його не може замінити інший.

Азот уходить до складу всіх білків. Він прискорює ріст листків і стебел. Від нестачі азоту вони стають жовтими (у деяких рос­лин— червоними), послаблюється ріст листків, гальмується кущін­ня, утворюються короткі й тонкі стебла (кольорова вклейка І).

Фосфор є складовою частиною білків-нуклепротеїдів. Достатнє фосфорне живлення підвищує зимостійкість і посухостійкість рос­лин. Фосфорне голодування призводить до послаблення росту рослин і розвитку коренів, запізнення фенологічних фаз, листки стають темно-зеленими з червонувато-фіолетовим відтінком. Рос­лини найбільш чутливі до нестачі фосфору в початковий період вегетації, тому найефективніше вносити фосфорні добрива під час сівби (кольорова вклейка її).

Калій бере участь у вуглеводному й білковому обміні. Він по­ліпшує дію ферментів, які сприяють нагромадженню в рослинах вуглеводів і білків. Від нестачі калію в рослинах гальмується фото­синтез, листки жовтіють і поступово відмирають — спочатку верхів­ка, потім краї листків і ділянки між жилками (кольорова вклей­ка III).

Протягом вегетації рослини нерівномірно вбирають елементи живлення. На початку вегетації у більшості культурних рослин

виділяють так званий критичний період, коли різка нестача або надлишок елементів живлення негативно впливає на їхню жит­тєдіяльність. Відомі також періоди максимального вбирання елементів живлення з грунту. У зернових культур цей період збігає­ться з інтенсивним вегетативним ростом — перед утворенням су­цвіть (стрілкування, колосіння). У кінці вегетації вбирання росли­нами елементів живлення зменшується.

Грунт є основним джерелом забезпечення рослин елементами живлення. Проте для вирощування високих урожаїв запасів елементів живлення в грунтах часто не вистачає. Як правило, не вистачає тих елементів (азоту, фосфору, калію, а на легких грун­тах— і магнію), що їх рослини вбирають у великих кількостях.

Запаси поживних речовин у грунтах України помітно відрізня­ються. Найбіднішими на доступні елементи живлення є грунти Полісся — дерново-підзолисті, сірі й темно-сірі лісові (вміст гуму­су в грунтовому шарі 1...2 %, в шарі завтовшки до 100 см його запаси становлять 100...200 т/га). Щоб на таких грунтах вирощува­ти високі врожаї сільськогосподарських культур, слід уносити мінеральні й органічні добрива, а кислі грунти — обов’язково вапнувати.

У лісостеповій зоні 90 % угідь займають типові (50 %) і опідзо- лені чорноземи. Вони родючі (запаси гумусу в метровому шарі чорнозему — від 400 до 600 т/га). Реакція цих грунтів нейтральна або слабокисла. Вони мають середній рівень забезпечення фосфо ром і калієм. Проте в грунтах Лісостепу спостерігається нестача азоту (мінус 26 кг/га) і калію (мінус 29 кг/га). Тому внесення цих елементів дуже ефективне.

У степовій зоні республіки, де переважають звичайні й південні чорноземи, а також каштанові грунти, спостерігається найбільший дефіцит основних поживних речовин. Такі грунти родючі (запас гумусу в метровому шарі чорноземів 300...600 т/га; темно-каштано­вих грунтів 250...300 т/га), але через посушливий клімат поживні речовини використовуються не повністю.

У районах достатнього зволоження, а також при зрошуванні ефективність добрив підвищується. Вони забезпечують високий урожай, коли опади бувають у період активного споживання рослинами вологи. Так, велике значення мають добрива для ярих зернових (пшениця, ячмінь) навесні й на початку літа, а для кукурудзи і проса — в середині й кінці літа.

Віддачу від внесених добрив підвищує висока культура земле­робства: розміщення культур після кращих попередників, своєчас­ний і якісний обробіток грунту, додержання оптимальних строків сівби, правильний вибір способу сівби, широке застосування засобів боротьби з бур’янами, хворобами і шкідниками. Ефективність доб­рив зростає і від оптимального співвідношення окремих елементів у суміші добрив.

Різні культури виносять з грунту з урожаєм неоднакову кіль­кість елементів живлення (табл. 5).

 

	Грунтово-	Продукція	Винесення на 1 т врожаю, кг
Культура	кліматич­		N	Р-А	К20
	на зона
Пшениця озима	І	Зерно	35	10	24
	II, III		35	13,5	33
Жито озиме	І	»	24	10	29
Кукурудза	II, III	»	24	7	33
Ячмінь		»	26	10	26
Горох		»	—	16	20
Льон-довгунець	1	Волокно	80	26	95
Цукровий буряк	II	Корені	5,9	1,8	7,5
Картопля	І	Бульби	5	1,5	7
Силосні культури		Надземна маса	5,2	1,0	2,8
Люпин	І	Зелена маса	3,4	1,4	2,6
Капуста		Г оловки	2,5	1,0	3,3
Огірок		Плоди	1,7	1,4	2,6
Цибуля		Цибулини	3,0	1,2	4,9
Помідор		Плоди	3,3	1,1	4,4
Морква		Коренеплоди	2,3	1,0	3,8
Конюшина червона		Сіно	—	5,6	15,0
Тимофіївка		»	15,5	7,0	24,9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять        /урок № 15 ( 12 )(12) /.

Тема Органічні добрива, властивості та значення їх

ДАТА: “_____”_________________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

1. Перевірити наявність та їх готовність до уроку.

2. Оформити журнал обліку теоретичного навчання.

    ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. Регулювання живлення рослин

2. Норми внесення добрив

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Гній
2. Гноївка
3. Компост

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Гній
2. Гноївка
3. Компост

 

Мінеральне живлення рослин та його регулювання

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1.  Які ви знаєте органічні добрива?
2. Розкажіть про значення гною для підвищення родючості грунту.

 

 

 

Викладач

 

 

 

 

ТЕМА 15(12)(12). Органічні добрива, властивості та значення їх

Органічні добрива — речовини рослинного і тваринного похо­дження. Вони збагачують грунт елементами живлення рослин і корисними мікроорганізмами, поліпшують водні, повітряні й тепло­ві властивості грунту. Органічні добрива є також джерелом вугле­кислоти, що утворюється внаслідок їх розкладання.

  Гній є найкращим добривом для всіх сільськогосподарських культур. У середньому В ТОННІ ГНОЮ великої рогатої худоби МІСТИться 5 кг азоту (N), 2,5 кг фосфору (Р₂0₅), 6 кг калію (К2О), 250 кг органічних речовин.

Гній, унесений у грунт, підвищує врожай рослин не лише в рік його внесення, а й протягом кількох наступних років. Післядія гною залежить від вирощуваної культури, грунту, а також від його якості. Свіжий гній містить мало мінерального азоту, і його дія на першому році може бути незначною, на другий і третій роки внаслідок розкладання органічної речовини ефективність гною зростає.

Перепрілий гній дуже зручно вносити в ямки, борозни, а також разом з мінеральними добривами.

Якість гною багато в чому залежить від умов його зберігання. Найкраще гній зберігається в ущільненому і вологому стані.

Норми внесення гною залежать від особливостей грунту й рослин.

У польових сівозмінах Полісся України гній уносять на трьох- чотирьох полях, Лісостепу — на двох-трьох, Степу — на одному- двох. Найбільшого ефекту від унесення гною досягають тоді, коли його вносять під основний обробіток з одночасним загортанням. Уносять гній у сівозміні в парові поля під посіви озимої пшениці, кукурудзи, картоплі, цукрових буряків і овочевих культур. Гній підвищує врожайність усіх культур на всіх грунтах. Внесення 1 т (загальна норма менша від 20 т/га) підвищує врожай пшениці на 23 кг, кукурудзи — на 28 кг, коренів цукрових буряків — на 280 кг, бульб картоплі — на 190 кг.

Гноївка — цінне швидкодіюче добриво. У ній є азот, фосфор і калій. Гноївку використовують для приготування торфогноївковях компостів.

Вносити гноївку можна під будь-які культури, а особливо під капусту й коренеплоди. Після внесення її треба обов’язково при­горнути землею, бо в противному разі втратиться багато азоту. Норма внесення гноївки становить приблизно 5...10 т/га.

Компостами називають добрива, приготовлені з гною, торфу й органічних решток. У них під дією мікроорганізмів органічна речо­вина частково мінералізується. У компости часто добавляють і мі­неральні добрива.

Залежно від речовин, з яких приготовлено компости, їх назива­ють торфогноєвими, торфогноївковими і т. ін.

Для приготування торфогноєвого компосту на 1 т торфу беруть ]...3 ц гною; торфогноївкового — на 1 т торфу 2...З т гноївки; торфо- вапняного — на 1 т торфу 30...50 кг вапна або 50...100 кг попелу.

Запитання і завдання

1. Які ви знаєте органічні добрива?
2. Розкажіть про значення гною для підвищення родючості грунту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять        /урок № 16  (13)(13) /.

Тема Мінеральні добрива

ДАТА: “_____”_________________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

3. Які ви знаєте органічні добрива?
4. Розкажіть про значення гною для підвищення родючості грунту.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

1. Регулювання живлення рослин

2. Норми внесення добрив

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Види і властивості
2. Правила змішування добрив

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

4. Види і властивості
5. Правила змішування добрив

Мінеральне живлення рослин та його регулювання

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1.             Яку кількість азотних, фосфорних і калійних добрив можуть замінити

Дією гною?

2. Як відрізнити аміачну селітру від суперфосфату?
3. Виходячи з хімічних формул нітрату натрію, тризамішеного фосфату каль­цію і сульфату калію, визначте в них масову частку діючої речовини в процентах.
4. Під час екскурсії на колгоспний (радгоспний) склад мінеральних добрив зробіть висновок про умови їх зберігання, дізнайтесь, який асортимент і яку кількість добрив одержує господарство та під які культури використовує.
5.             Розробіть план нагромадження, зберігання і використання добрив різних видів у місцевому господарстві.

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА16(13)(13) Мінеральні добрива

Види І властивості. Вирішальне значення для підвищення вро­жаїв сільськогосподарських рослин мають азотні добрива. Вони високоефективні в усіх грунтово-кліматичних зонах.

Більшість азотних добрив розчиняється у воді й легко може вимиватися з грунту. Тому їх уносять перед сівбою і використову­ють для підживлювання рослин. З азотних добрив найпоширеніши­ми є аміачна селітра, карбамід, сульфат амонію, фосфоритне бо­рошно.

Калійні добрива сприяють підвищенню врожайності льону, коно­пель, картоплі, соняшнику, коренеплодів, овочевих культур. З ка- ^ лійних добрив найпоширенішими є хлористий і сірчанокислий ка­лій (табл. 6).

На будь-яких типах грунтів рослинам не вистачає фосфорних добрив. Щоб поліпшити живлення рослин, вносять простий і подвій­ний суперфосфат, фосфоритне борошно.

Комплексні добрива містять два і більше елементів живлення.

У виробничих умовах республіки застосовують нітрофоску (спів­відношення N : Р : К в процентах — 12 : 12 : 12), нітроамофос (20:20:0), амофос (12:50:0). За рахунок добрив у господар­ствах республіки одержують в середньому 40—50 % приросту врожаю.

Правила змішування добрив. Мінеральні добрива використову­ють, як правило, у вигляді суміші. Під час внесення суміші добрив досягається рівномірніше розсіювання їх по полю, значно знижую­ться затрати праці на внесення, поліпшуються фізичні властивості добрив. Але зміщувати можна тільки такі добрива, які при цьому не втрачають своїх якостей і хімічний склад яких не змінюється. Так, не можна змішувати ціанамід кальцію із суперфосфатом, сульфатом амонію або аміачною селітрою. Від змішування ціана­міду кальцію із сульфатом амонію і аміачною селітрою втрачаєть­ся азот. Після змішування його із суперфосфатом утворюється пастоподібна маса, яка забиває туковисівні апарати. Гранульова­ний суперфосфат і аміачну селітру можна змішувати, бо вони утворюють рівномірно сипку суміш, що добре розсівається.

Змішувати можна сухі, добре подрібнені і просіяні добрива.

Добрива, які не можна змішувати між собою, вносять окремо з інтервалом два-три дні.

Запитання і завдання

6.             Яку кількість азотних, фосфорних і калійних добрив можуть замінити

0.   т гною?

7. Як відрізнити аміачну селітру від суперфосфату?
8. Виходячи з хімічних формул нітрату натрію, тризамішеного фосфату каль­цію і сульфату калію, визначте в них масову частку діючої речовини в процентах.
9. Під час екскурсії на колгоспний (радгоспний) склад мінеральних добрив зробіть висновок про умови їх зберігання, дізнайтесь, який асортимент і яку кількість добрив одержує господарство та під які культури використовує.
10. Розробіть план нагромадження, зберігання і використання добрив різних видів у місцевому господарстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять        /урок №   17(14)(14) /.

Тема Система застосування добрив

ДАТА: “_____”_________________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

11.          Яку кількість азотних, фосфорних і калійних добрив можуть замінити

Дією гною?

12. Як відрізнити аміачну селітру від суперфосфату?
13. Виходячи з хімічних формул нітрату натрію, тризамішеного фосфату каль­цію і сульфату калію, визначте в них масову частку діючої речовини в процентах.
14. Під час екскурсії на колгоспний (радгоспний) склад мінеральних добрив зробіть висновок про умови їх зберігання, дізнайтесь, який асортимент і яку кількість добрив одержує господарство та під які культури використовує.
15. Розробіть план нагромадження, зберігання і використання добрив різних видів у місцевому господарстві.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Строки та способи внесення добрив
2. Дози добрив

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Строки та способи внесення добрив
2. Дози добрив

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

1. Чому добрива рекомендується вносити у певній системі?
2. Скільки потрібно мінеральних добрив, щоб виростити картоплі по 250 ц/га? Грунти дерново-підзолисті, суглинкові, вміст гідролізного азоту 14 мг на 100 г грунту, фосфору 25 мг, калію 28 мг. Середня врожайність без внесення добрив 170 ц/га. Дозу добрив розрахуйте двома способами.
3. Розрахуйте кількість добрив під цукровий буряк, щоб виростити 300 ц/га коренів. Грунти — окультурений опідзолений чорнозем, у 100 г грунту міститься 19 мг гідролізного азоту, 9 мг фосфору, 22 мг калію. Для розрахунків скористай­тесь даними таблиць 7 і 8.
4. Який спосіб унесення добрив найекономічніший?
5. Від унесення И_пР_боКбо дістали прибавку бульб картоплі, що становить 34 ц/га. Який коефіцієнт використання мінеральних добрив?

 

Викладач

 

 

 

 

 

ТЕМА17(14)(14). Система застосування добрив

Система застосування добрив — науково обгрунтований план внесення органічних і мінеральних добрив, що дає змогу вирощува­ти запланований урожай сільськогосподарських культур. У цьому плані передбачено внесення добрив під усі культури сівозміни, визначено норми, строки і способи внесення добрив з урахуванням біологічних особливостей рослин і грунтово-кліматичних умов району.

Дані дослідних установ показують, що встановлені дози міне­ральних і органічних добрив треба вносити не за один, а за кілька разів.

Строки і способи внесення добрив. Основне добриво, яке забез­печує живлення рослин протягом всієї вегетації, вносять під глибоку оранку восени або навесні при піднятті раннього пару. Як основне добриво використовують гній, компости, сидерати (зеле­не добриво); з мінеральних — фосфорні, калійні, азотні добрива. Нітратні (аміачна селітра N^N(>3) форми легко вимиваються, тому їх краще вносити безпосередньо перед сівбою, амонійні й аміачні форми (сульфат амонію (N^4)2804), які добре вбираю­ться грунтом, вносять як основне добриво восени.

Припосівне удобрення забезпечує рослини елементами живлен­ня в початковий період їхнього життя. Найчастіше під час сівби вносять невеликі дози (10...20 кг діючої речовини) фосфору (Р2О5) або суміш (рядом з насінням).

Для регулювання й підсилення живлення рослин під час вегета­ції застосовують підживлення. При цьому рослини забезпечуються тими поживними речовинами, яких бракує в грунті в період най­більшого споживання їх. Для цієї мети використовують водорозчин­ні добрива— аміачну воду, аміачну селітру, сечовину, калійні солі, гранульований і простий суперфосфат. Для основного удобрення використовують, як правило, 60 %, припосівного — 20 % і для під­живлення— 20% загальної кількості добрив, запланованих під культуру в сівозміні.

Дози добрив залежать від потреб культурних рослин, особли­востей грунту, удобрення попередньої культури, строків і способів унесення, кліматичних умов тощо.

Рослини не використовують повністю добрив у рік їх унесення Частина добрив лишається невикористаною і впливає на врожай рослин на другий і навіть на третій рік після унесен­ня їх.

На легких грунтах добрива вносять частіше, але меншими доза­ми. На малородючих грунтах застосовують більше органічних добрив. У посушливих районах при недостатньому запасі води норми мінеральних добрив зменшують.

Для розрахунку доз добрив необхідні такі дані:

0.    винесення поживних речовин (кг) на І ц (1 т) основної про­дукції удобрюваної культури при відповідній кількості побічної! продукції — соломи, бадилля і т. д.;
1.   дані агрохімічної лабораторії про вміст елементів живлення и грунті (картограми);
2.   запланований урожай і середній фактичний урожай даної культури за п’ять років.

Приклад розрахунку доз добрив. Запланований урожай озимої пшениці на дерново-підзолистих грунтах Житомирської області — ЗО ц/га. Відповідно до агрохімічної картограми в 100 г грунту мі­ститься гідролізного азоту (Ы) 6 мг, фосфору (Р2О5) 8 мг, калію (К2О) 8 мг. За багаторічними спостереженнями (даними) урожай озимої пшениці без удобрювання становив 12 ц/га.

Розрахуємо оптимальну дозу азотних добрив. Для цього слід визначити величину винесення азоту (В) при врожайності ЗО ц/га. Відомо, що 1 т врожаю виносить 35 кг азоту, отже, 3 т (30 ц/га) винесуть 3*35=105 кг/га азоту.

У 100 г грунту міститься азоту (Я) 6 мг. Показник вмісту еле­ментів живлення в грунті (у міліграмах на 100 г) множимо на ЗО, бо кожний міліграм елемента в 100 г грунту відповідає ЗО кг його на 1 га орного шару. Отже, в орному шарі грунту на площі 1 га міститься 6-30=180 кг азоту.

Коефіцієнт засвоєння азоту рослинами з грунту (Кг) 20—25 %. У нашому прикладі /С_г=20 %.

Коефіцієнт засвоєння добрив (/С_д) становить 50 % (див. табл. 7).

Вміст діючої речовини в добриві (С). Аміачна селітра містить

34. % діючої речовини.

Визначивши ці показники, можна розрахувати необхідну дозу (Д) азотних добрив за формулою

_ч 100 в — пк_т

^Д~ К_ДС

„100.105—180.20 .

Я----------5ЇШ— = ^4ц

аміачної селітри на 1 га.

Якщо в господарстві немає картограм, визначити дози добрив можна за запланованою прибавкою врожаю. Вона становить 18 ц/га (запланований урожай — 30 ц/га; урожай без удобрюван­ня — 12 ц/га).

Для розрахунків визначають такі показники:

Винесення азоту на прибавку врожаю £_п=10 ц зерна містить

35. кг азоту (див. табл. 6), а 18 ц відповідно 1,8*35 = 63 кг.

Коефіцієнт засвоєння азоту з добрив /С_д=50 % (див. табл. 7). Вміст діючої речовини в аміачній селітрі С — 34 %.

Дозу азотних добрив розраховують за формулою

         100 В_п _

Д =--------

КпС

_п 100*63 о о ⁼ ""50-34~ ”

аміачної селітри на 1 га.

Аналогічно розраховують дози фосфорних і калійних добрив.

Запитання і завдання

1. Чому добрива рекомендується вносити у певній системі?
2. Скільки потрібно мінеральних добрив, щоб виростити картоплі по 250 ц/га? Грунти дерново-підзолисті, суглинкові, вміст гідролізного азоту 14 мг на 100 г грунту, фосфору 25 мг, калію 28 мг. Середня врожайність без внесення добрив 170 ц/га. Дозу добрив розрахуйте двома способами.
3. Розрахуйте кількість добрив під цукровий буряк, щоб виростити 300 ц/га коренів. Грунти — окультурений опідзолений чорнозем, у 100 г грунту міститься 19 мг гідролізного азоту, 9 мг фосфору, 22 мг калію. Для розрахунків скористай­тесь даними таблиць 7 і 8.
4. Який спосіб унесення добрив найекономічніший?
5. Від унесення ^_пР_боКбо дістали прибавку бульб картоплі, що становить 34 ц/га. Який коефіцієнт використання мінеральних добрив?

Ознайомтесь із системою застосування добрив у місцевому господарстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН УРОКУ

Проведення Теоретичних занять        /урок №   18(15)(15) /.

Тема . Особливості внесення добрив під польові культури

ДАТА: “_____”_________________________________________р.

Навчальна мета:  забезпечити засвоєння знань: понять та їх визначень, властивостей, законів, правил, формул, методів

Розвиваюча мета: Формувати розумові вміння: виділяти головне, істотне в досліджуваному матеріалі

Виховна мета: екологічне виховання (розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; відповідальне ставлення до природнього середовища тощо);

Метод проведення: пояснювально-ілюстративний метод

Тип уроку: Урок засвоєння нового матеріалу

Матеріально-технічне забезпечення:Підручник «Основи агрономії»  І.В.Веселовський, мультимедійний проектор, карти та схеми

ХІД УРОКУ:

    І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА /1-3хв./

ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ /5-10хв./

6. Чому добрива рекомендується вносити у певній системі?
7. Скільки потрібно мінеральних добрив, щоб виростити картоплі по 250 ц/га? Грунти дерново-підзолисті, суглинкові, вміст гідролізного азоту 14 мг на 100 г грунту, фосфору 25 мг, калію 28 мг. Середня врожайність без внесення добрив 170 ц/га. Дозу добрив розрахуйте двома способами.
8. Розрахуйте кількість добрив під цукровий буряк, щоб виростити 300 ц/га коренів. Грунти — окультурений опідзолений чорнозем, у 100 г грунту міститься 19 мг гідролізного азоту, 9 мг фосфору, 22 мг калію. Для розрахунків скористай­тесь даними таблиць 7 і 8.
9. Який спосіб унесення добрив найекономічніший?
10. Від унесення И_пР_боКбо дістали прибавку бульб картоплі, що становить 34 ц/га. Який коефіцієнт використання мінеральних добрив?

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомити тему, мету, час і навчальні питання уроку.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Озимі культури

    ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ПО СЛІДУЮЧИМ ПИТАННЯМ /10-15хв./

1. Озимі культури

          Відмітити активність учнів.

V. ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ /1-3хв./

 

 

 

 

 

Викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА18 (15)(15). Особливості внесення добрив під польові культури

Озимі культури. Під час вирощування озимих культур застосо­вують такі види удобрення: основне, передпосівне, припосівне і підживлення.

Культура	Приріст врожайності, ц,/га. при внесенні гною, т/га			Прибавка, кг, на 1		т гною
	<20	20...40	>40	<20	Ю О о	>40
Озима пшениця Кукурудза:	3,4	5,9	5,8	23,1	20,0	9,8
зерно	4,0	7.4	—	28,3	25,1	—
силос	30,0	58,0	65,0	201,0	194,0	130,0
Цукровий буряк	45,0	52,0	—	278,0	173,0	—
Картопля	29,0	66,0		192,0	220,0

При основному удобренні добрива вносять під плуг, якщо орють чистий або зайнятий пар після збирання парозаймаючих культур. На чистих парах використовують гній у поєднанні з фосфорними добривами, на зайнятих — гній разом з фосфорно-калійними добри­вами і в невеликій кількості з азотними. У польових сівозмінах Полісся гній вносять на три-чотири, в Лісостепу — на два-три, в Степу — на один-два поля. Під час основного удобрення вносять, як правило, до 60 % річної дози добрив. Гній вносять за допомогою напівпричіпних розкидачів РОУ-5 в агрегаті з трактором МТЗ-80, а при великих відстанях (до 3,5...7 км) — за допомогою напівпри­чіпних розкидачів ПРТ-10 в агрегаті з трактором К-701. Ефектив­ність органічного основного удобрення досить висока (табл. 8). Мінеральні добрива вносять за допомогою напівпричіпних розкида-

 

 

 

чів 1РМГ-4 в агрегаті з трактором МТЗ-80. При цьому добрива необхідно відразу приорати.

У сівозмінах органічні добрива вносять під озиму пшеницю, цукровий буряк, картоплю, кукурудзу на силос і т. п. Решта куль­тур використовує післядію органічних добрив.

У господарствах республіки цукровий буряк розміщують, як правило, після удобрених посівів озимої пшениці. Під нього добри­ва вносять до сівби, під час сівби і після сівби. При основному удобренні добрива вносять восени під глибоку оранку. В середньо­му на 1 га посівів цукрового буряку необхідно внести 18 ц/га мінеральних добрив. У зоні достатнього зволоження — 70...80 % річної дози вносять перед зяблевою оранкою за допомогою відцен­трових розкидачів 1РМТ-4А, а потім приорюють на глибину до ЗО см. Решту мінеральних добрив уносять у рядки і під час піджив­лення. Підживлення проводять на глибину 12.„14 см у період від появи масових сходів до утворення десятого листка за допомогою культиватора-рослинопідживлювача УСМК-5, 4Б. У зоні недостат­нього зволоження мінеральні добрива вносять двічі — під глибоку оранку 80...90 % річної дози, а решту — в рядки під час сівби Nі₀Рі5--2оКіо- Добрива вносять за допомогою сівалок ССТ-12А, ССТ-12АР на відстані 1 см з боку від насіння на 1,5 см глибше від нього (глибина розміщення добрив становить 4,5...6 см).