Художні засоби

Приклади

Епітет

літні дощі

осінні дощі

Метафора

пробуджують зернини сподівання і напувають зі своїх долонь...

розм'яклі тіні

водяні кущі

солодкі дощі

гіркі дощі

небесні водоспади

Антитеза

змита ніч-уранішнє зітхання

Порівняння

легкі, як сон, смішні, немов хрущі,

мокрі, як хлющі

Укотре перечитую дощі,

Обводжу зором їх розм’яклі тіні..

Солодкі літні і гіркі осінні,

Легкі, як сон, смішні, немов хрущі.

Із дощем пов’язані динаміка, рух, змінюваність стану природи та ліричної героїні. Лірична героїня «перечитує дощі», які уособлюють прожиті роки «солодкі літні і гіркі осінні, Легкі, як сон, смішні, немов хрущі». Лірична героїня не боїться труднощів, і виклики життя зустрічає гідно, вона впевнена у власних силах, і ніякі «хрущі» не можуть завдати  їй шкоди.

Дощі, які пригадує лірична героїня, в переважній більшості «солодкі літні», «легкі як сон», «смішні , немов хрущі» дають нам право думати, що лірична героїня – щаслива людина, її життя світле, щасливе, але іноді  бувають гіркі моменти.

Більшість образів поезії асоціативні, передають відчуття і настрій: «розм’яклі тіні» дощів – розслаблення і особливий спокій при спогляданні дощу; дощі «солодкі», «гіркі» «легкі, як сон», «смішні, немов хрущі» - суб’єктивне сприйняття цього явища природи.

Змивають ніч, аби з небесних скронь

Задихало уранішнє зітхання.

Пробуджують зернини сподівання

І напувають зі своїх долонь.

Дощ, як явище природи , є наслідком бруду, калюж, мокротиння, сльоти. Водночас він є і життєдайним. Вживання дієслів «змивають», «пробуджують», «напувають» підсилює життєдайний  образ дощу.Це ще один образ, що виникає в поезії – дощ змиває все, щоб «Задихало уранішнє зітхання». І так як природа оживає після дощу, наливається зерно, лірична героїня після життєвих прикрощів, негараздів отримує  досвід, пробуджується сподівання , які надають їй сил і наснаги .

Стежки, дерева – мокрі, як хлющі.

Та в цьому є такі свої принади.

Пірнаю у небесні водоспади…

Люблю – і перечитую дощі

Але лірична героїня не відчуває пригніченості після життєвих перипетій, навпаки, вона живе повноцінним  життям,  «пірнає у життєві водоспади» . Вона вважає, що у випробуваннях, які випадають на долю людини, є «свої принади». Лірична героїня любить життя, і з любов’ю згадує прожиті роки. І ту на згадку приходять слова «У природи немає поганої погоди» , відтак, і  життя прекрасне! 

Перечитай дощі, що падають у ніч,

І обіймають на світанні сонні трави,

Що на каштанових пелюстках білих свіч

Бринять сріблясто в спалахах заграви

Дощ для ліричної героїні – життєдайне джерело, книга, яку варто читати мудро. Він приносить оновлення, відновлення, натхнення.

Перечитай дощі – цілують вишень стан,

Вмивають стиха кетяги калини.

Проливши сліз із неба повний жбан,

Життя відроджують засмученій ожині.

Він додає сили. Він дає зрозуміти істину, що без дощу все не просто висохло, а вимерло. Вишня, калина,ожина – все оживає відблагодатного дощу. Жінку дощ повертає до життя, зцілює заслаблу та зранену душу.

Перечитай дощі – жагучі, проливні,

Що омивають душу після рани.

В них сонця уплелися промінці,

Немов у вірш вплелися сподівання,

 Лірична героїня- земна жінка, життя якої – череда різноманітних переживань: «жагучі»  пристрасті, на зміну яким приходять рани.. Проте , такий стан змінюється щасливими моментами, які як сонця промінці  освічують шлях жінки. Лірична героїня, швидше за все, має причетність до мистецтва, пише вірші («немов у вірші уплелися сподівання»)..

Надії, щастя, радощі, плачі,

Любов, зневіра – так всього багато.

До вічності торкнись. – Перечитай дощі,

Що на світанні їх спиняли зорепади.

Лірична героїня- жінка-борець, яка пережила і зневіру, і плачі, і рани, але не зломилась, її життя сповнене НАДІЇ, ЩАСТЯ, ЛЮБОВІ.

І будуть в її житті і нові світанки, і зорепади, і ЩАСТЯ, і ЛЮБОВ. І вона ще не раз перечитуватиме дощі. Життя прекрасне і воно триває!

№

п/п

Художній засіб

Назва

1.

Перечитай дощі

Анафора

2.

Дощі, що падають у ніч,

І обіймають на світанні сонні трави

Метафора

3

цілують вишень стан

Метафора

4.

Відкривай гарячі груди

Метафора

5.

Дощі – цілують вишень стан,

Вмивають стиха кетяги калини

Дощі..омивають душу

Дощі..спиняли зорепади

Метафора

6.

Сонні трави

Метафора

7.

Дощі  жагучі, проливні

Епітет

Тетяна Кльокта

«Укотре перечитую дощі»

Ірина Небеленчук

«Перечитай дощі»

Поетичні образи

Поетичні образи

Образ ліричної героїні твору

Образ ліричної героїні твору

Лірика Ірини Небеленчук

Лірика Тетяни Кльокти

Біографічні відомості

http://library.kr.ua/novini/2017/nebelenchuki.html

Небеленчук Ірина Олександрівна – педагог, науковець, поетеса. Народилася в смт Новгородці Кіровоградської області. У 1991 році закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С. Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка). Працювала в загальноосвітніх закладах України. Кандидат педагогічних наук (2011). З 2011 року - старший викладач комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського».

Автор понад 100 наукових і науково-методичних праць з методики викладання української й зарубіжної літератур: «Зарубіжна література. 5 клас» (2003), «Зарубіжна література. 5 клас: Книжка для вчителя» (2005), «Система образів і символів, художній часопростір роману А.Камю „Чума”» (2012), «Кольористика як засіб асоціативно-образного бачення твору та внутрішнього світу героя» (2015), «Діалогові технології навчання світової літератури» (2015), «Сонце у творах літератури» (2012), «Джерело нашого життя» (2014), «На допомогу вчителю української літератури» (2014), «Міфологеми природних стихій у творах літератури»: земля – символ життєдайного начала та материнства» (2015) та інші. Автор поетичних збірок «Мелодія душі моєї» (2010), «Крила надії» (2010), «Осенние мотивы» (2012), «Пори року» (2014), «Берег любові» (2016), «Життя, поділене навпіл» (2017), співавтор колективних збірок «Він, Вона і війна» (2016), «Галактика любові», «Енциклопедія сучасної літератури» (2017). Учасниця народного мистецько-історичного фестивалю поезії та пісні «Українські передзвони» (2017), дипломант конкурсу-проекту „Шевченко єднає народи” (2017).

https://korali.info/usna-tvorchist/lirika-tetyani-klokti.html

Кльокта Тетяна Михайлівна (21.09.1964, с. Бірки Зіньківського р-ну Полтавської обл.) – поетеса, вчитель-філолог.

Закінчила філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (нині національний університет). Мешкає в с. Малі Будища Зіньківського району, працює заступником директора з навчально-виховної роботи місцевої ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Авторка трьох книг поезії: «Неповторність» (2006), «За порогом тиші і гомону» (2011), «Намалюй мені день» (2013), «І знову поринаю в чебреці» (2014), «Між богом і травою» (2018). Публікувалася в посібнику-хрестоматії «Літературна Зіньківщина» (2006), антології літераторів Полтавщини «Калинове гроно» (2010), антології сучасної жіночої поезії Полтавщини «Вишнева повінь» (2012), антології сучасної новелістики та лірики України (2014), колективних збірниках «Поетичні барви освітян Полтавщини» (2007), «Гімн любові тобі, Зіньківщино» (2011) «Вогонь сердець» (2012), альманахах «Добромисл» (Полтава, 1993), «Мистецьке гроно» (Гадяч, 2010), «Дивокрай» (Зіньків, 2013), журналах «Дніпро», «Барвінок», «Дивослово», «Склянка часу», газетах «Молодь України», «Сільські вісті», «Сільська школа», «Зоря Полтавщини», «Молода громада» тощо.

Лауреатка Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» (2012), ІІ Міжнародного конкурсу на кращий твір для дітей «Корнійчуковська премія» в номінації «Поезія для дітей» (2014). Лауреат Полтавської обласної премії ім. Панаса Мирного (2019).

Член Національної спілки письменників України (з 2018), Полтавської спілки літераторів, Зіньківського районного літературно-мистецького об’єднання «Свічадо».

Тематика поезій

file:///C:/Users/TT/Downloads/Ulvzsh_2013_11_16%20(1).pdf

• Вірші Ірини Небеленчук

Тематика поезій

http://ntnzyf78.blogspot.com- блог тетяни Кльокти

Ірина Небеленчук і її миттєвості справжнісінького щастя

Ірина Небеленчук — педагог, науковець, поетеса. Народилася в смт Новгородці Кіровоградської області. У 1991 році закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С. Пушкіна. Працювала в загальноосвітніх закладах України. Кандидат педагогічних наук (2011). З 2011 року - старший викладач комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського».

Авторка низки поетичних збірок, а також понад 100 наукових і науково-методичних праць з методики викладання української й зарубіжної літератур. Учасниця народного мистецько-історичного фестивалю поезії та пісні «Українські передзвони» (2017), дипломант конкурсу-проекту „Шевченко єднає народи” (2017).

Що таке щастя?

Не одна людина ставила собі це запитання, а знайти відповіді багато із них так і не змогли. Не одна людина в пошуках щастя долала доволі значні відстані, так і не знайшовши його. Повертаючись в рідну домівку, людина помічала ті речі, котрі невидимі були їй, коли вона знаходилася у стані щастя – промінь сонця, голубінь неба, шумовиння хвиль.

Скільки у світі людей, скільки й уявлень про щастя. У кожного воно своє. Інколи доводиться чути співчутливі роздуми вболівальників на мою адресу: бідолашна – нема чоловіка, як ти живеш – недостатньо грошей, важко, мабуть, – немає батьків і тому подібне. А це життя. У ньому, зокрема для чесної та порядної людини, не буває легкої дороги. І якщо і буває важко, то тільки тому, щоб ми стали сильнішими, щоб навчилися долати труднощі, щоб не звертали з обраного шляху. А ще, щоб навчилися цінувати життя, кожну його хвилину і неповторну мить. Тому я ЩАСЛИВА.

Щастя – бути оточеною любов᾿ю батьків, дідуся із бабусею, котрі передали мені найкращі людські риси людини. І щастя, що я можу передати ту любов іншим. Щастя, коли можу хоча б чимось допомогти людині. І від того щаслива несказанно, бачачи не просто радість в очах іншого, а справжнісіньке щастя. Щастя – бачити усміхнене личко дитинки, її простягнуті рученятка для обіймів і слова: «Мамочко, я тебе люблю. Ти у мене найкраща у світі». Щастя – бачити людей здоровими, усміхненими й життєрадісними. Щастя – можу спілкуватися з прекрасними людьми, котрі, мов магнітом, притягують до себе. Щастя – навчатися в них мудрості. Щастя – поряд чудові люди, котрі радять, допомагають, підказують і «розмальовують» життя різними яскравими барвами – щирими усмішками, теплим поглядом, лагідними словами, хлюпнувши крапелиночки радості, що розливаються в душі струмочком Щастя.

І щастя, що пишу вірші і дарую їх людям, і щастя, коли мої вірші знаходять відгуки у серцях людей.

Давньокитайський мислитель Конфуцій, визначаючи життєвий шлях людини, зазначав: «Щастя – це коли тебе розуміють, велике щастя – це коли тебе люблять, справжнє щастя – це коли любиш ти». Я люблю людей, а тому щаслива, і вони люблять мене. Я люблю допомагати людям, а тому щаслива, і вони люблять мене. Я люблю приносити радість іншим і з того радію, мов дитя, плескаючи в долоні.

А росяні літні світанки? А травневі солов᾿їні трелі? А серпневий зорепад? А осіння позолота? Хіба це не щастя? Можливість бачити, чути, ходити, дихати, відчувати – це і є щастя. Щастя – саме життя і його неповторні картини.

Усім тим я щаслива. І ніхто у мене того щастя не відбере. Щаслива!!! Тож бажаю і вам хапати миттєвості справжнісінького щастя та купатися у його хвилях!

Джерело: http://narodua.com/schastja/iryna-nebelenchuk-i-jiji-mytjevosti-spravzhnisinkoho-schastja.html

Тетяна Кльокта: "Щастя –– коли є  куди спішити»

"Для щастя не потрібні мільйони грошей, золото і дорогі автомобілі. Навіщо те все одній людині? Маю дві руки, дві ноги, здатність мислити і творити, є дах над головою, не голодуємо, не мерзнемо з дітьми, над нами не гримлять вибухи бомб і снарядів", — каже Тетяна Кльокта.

Тетяна Кльокта — героїня Щастя на НародUA. Їй 52 роки. Поетеса з Полтавщини, заступниця директора школи, учителька української мови та літератури, мама, дружина.

Що таке щастя?

Я прокидаюся вранці під спів соловейка в нашому саду. У вікна зазирають зелені оченята-черешеньки, а уява малює, як зовсім скоро вони перетворяться на великі чорні очі нашої Мадонни Черешні. По листю стрибають сонячні зайчики або шелестять струмочки дощу… Виходжу на подвір’я і обов’язково оглядаю свої квіти та город: чим сьогодні здивують? Ось перший вус закрутив горох, а першу кармінну пелюстку виставила напоказ світові витка троянда. Бог дарував мені безмірне щастя спілкування з красою природи і вміння примножувати цю красу.

Іду зі школи, голова терпне від болю й утоми, але зусібіч лине «Доброго дня», «Здрастуйте, Тетяно Михайлівно. Як там мій?..». А в руках тримаю маленький букетик кульбаб, подарований кимось із школяриків. І нехай там хтось щось і бубонить позаочі про вчителів (це тепер не диво), я щаслива. Я люблю своє тихе село, односельців і їхніх дітей. Щаслива, що живу далеко від міського гаму і впізнаю кожного перехожого. Ще жодного разу не пошкодувала, що обрала професію вчителя та залишилася в селі.

Болить спина від роботи на городі, а треба ще допомогти доньці з уроками, зготувати вечерю, перевірити купу зошитів і підготуватися до уроків на завтра самій… Аж тут такий очікуваний телефонний дзвінок «Мамо, як там ви? У мене все нормально. Я вас люблю…» . Хтось із синів. Моя гордість і моє продовження.

Засинаю з думкою, що для щастя не потрібні мільйони грошей, золото і дорогі автомобілі. Навіщо те все одній людині? Маю дві руки, дві ноги, здатність мислити і творити, є дах над головою, не голодуємо, не мерзнемо з дітьми, над нами не гримлять вибухи бомб і снарядів.

Уночі часто не дають спати рядочки віршів, які хтозна-звідки зринають в голові, такі незвичайно гарні, що відмахнутися від них неможливо, треба вмикати світло, діставати залишені під подушкою на такий випадок олівець і аркуш паперу… Хтось здвигне плечима: навіщо? Ті рядочки ще довго прийдеться переставляти, міняти слова, відточувати рими, щоб вийшло нарешті те, що хочеться читати й перечитувати. Зате яке щастя — отой результат творчості й десятки захоплених читачів!..

Щастя — це дорогоцінний камінь, який має стільки сторін і граней, що описати всі не вистачить ні часу, ні паперу. Людина щаслива, коли її люблять, поважають, розуміють. Коли вона відчуває себе потрібною. Але іноді приємно прокинутися вранці від соловейкового співу за вікном і усвідомити, що сьогодні спішити нікуди, можна поніжитися в ліжку, навіть якщо каву заварити нікому чи ні для кого.

За багато років життя зрозуміла, що щасливою себе почуває людина, коли її душу не здавлюють образи, злоба, ненависть, коли вона пробачила усім і все, в усьому поклалася на Бога, знаючи, що життєві випробування потрібні для її розвитку і нічого не буває у цьому світі просто так.

Тож, обіймаючи доньку-підлітка, у якої ще все життя попереду, настановляю:

жіноче щастя не залежить

ні від кольору губної помади

ні від її кількості

так само як і від ціни

його не купиш в супермаркеті

не викопаєш на городі

стільки не старайся

тільки зрідка воно падає з неба

золотим дощем

або одинокою гривастою зіркою

частіше дивися в небо доню

не пропусти

А поспішаючи з роботи, вкотре повторюю про себе:

Як добре, що я мушу ще спішити,

Що дім, робота спати не дають.

Лиш інколи спіткнусь об пережите

І знов спішу, біжу, лечу, бо ждуть…

Брудна білизна і город-морока,

І книг неперечитані ряди...

Плита кухонна вигляда в три ока,

Машина пральна гра на всі лади

Мелодію буденну і святкову.

І я себе спиняю на півслові,

На півдорозі, щоб відчути мить,

Впіймати думку, що кудись біжить.

А думка – срібним перепелом в жито:

Це щастя, коли є куди спішити.

Тетяна Кльокта

Ірина Небеленчук

Досліджувані твори

«Укотре перечитую дощі»

«Перечитай дощі»

Спільне

Літературний рід

Лірика

Вид лірики

Ліричний вірш

Провідний мотив

Мотив дощу як життєдайного джерела. Він приносить оновлення, відновлення, натхнення. Він додає сили. Він дає зрозуміти істину, що без дощу все не просто висохло, а вимерло. Він повертає до життя заслаблу та зранену душу.

Ідейне спрямування

Уславлення краси природи і людського життя в різних його проявах

Образи

Дощ як природне явище і дощ як життєдайне джерело

Відмінне

 Історія створення

(рік написання)

«Вірш «Укотре перечитую дощі»  (2017 р.) написаний під враженням від дощів, які порадували тоді спраглу землю.  Вираз виник тому, що уже немало поезій до цього я присвятила цьому явищу природи» -говорить автор.

Вперше опублікований на сторінці Т. Кльокти у Фейсбуці 17 липня 2017 р.  · у поданому нижче варіанті.( https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1872961669689024&id=100009256286377 )

Укотре перечитую дощі,

Обводжу зором їх розм’яклі тіні…

Солодкі літні і гіркі осінні,

Легкі, як сон, до відчаю терпкі...

Змивають ніч, лишають тихий сум,

Зачаєне уранішнє зітхання.

Пробуджують зернини сподівання

І напувають зі своїх долонь.

Світ полонили водяні кущі.

Розхлюпуючи сум, тривожно-радо

Пірнаю у небесні водоспади.

Укотре перечитую дощі…

Остаточний варіант вийшов друком 2018 року у збірці «Між Богом і травою» у Полтавському видавництві «Дивосвіт». Збірка була презентована у 24 травня цього ж року в обласній бібліотеці ім. І.П. Котляревського в рамках універсальної книжкової виставки-ярмарку «Пошук».

Вірш  був написаний навесні: «В один із вихідних пішов дощ. Сиділа і просто дослухалася до його звуків. Багато чого розповів, зокрема про те, як відроджуються дерева, як буквально на очах розпускаються бруньки. Зробила висновок, що дощ то книжка, яку варто читати мудро. Він приносить оновлення, відновлення, натхнення. У всякому випадку для мене. Він додає сили. Він дає зрозуміти істину, що без дощу все не просто висохло, а вимерло. Він повертає до життя заслаблу та зранену душу. Тому дощі варто читати, як улюблену книжку - вдумливо, повільно, із розумінням, відчуваючи його душу. Поезія Ірини Небеленчук зявилася у Фейсбуці 12 вересня 2018 року ( посиланням на рядки: https://www.facebook.com/nebirina/posts/1358317210967802 ).

та вийшла друком у збірці «Купина неопалима» у 2019 р.

 Біографія письменника

(дослідницькі завдання для дітей)

Кльокта Тетяна Михайлівна (21.09.1964, с. Бірки Зіньківського р-ну Полтавської обл.) – поетеса, вчитель-філолог.

Закінчила філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (нині національний університет). Мешкає в с. Малі Будища Зіньківського району, працює заступником директора з навчально-виховної роботи місцевої ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Авторка трьох книг поезії: «Неповторність» (2006), «За порогом тиші і гомону» (2011), «Намалюй мені день» (2013), «І знову поринаю в чебреці» (2014), «Між богом і травою» (2018). Публікувалася в посібнику-хрестоматії «Літературна Зіньківщина» (2006), антології літераторів Полтавщини «Калинове гроно» (2010), антології сучасної жіночої поезії Полтавщини «Вишнева повінь» (2012), антології сучасної новелістики та лірики України (2014), колективних збірниках «Поетичні барви освітян Полтавщини» (2007), «Гімн любові тобі, Зіньківщино» (2011) «Вогонь сердець» (2012), альманахах «Добромисл» (Полтава, 1993), «Мистецьке гроно» (Гадяч, 2010), «Дивокрай» (Зіньків, 2013), журналах «Дніпро», «Барвінок», «Дивослово», «Склянка часу», газетах «Молодь України», «Сільські вісті», «Сільська школа», «Зоря Полтавщини», «Молода громада» тощо.

Лауреатка Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» (2012), ІІ Міжнародного конкурсу на кращий твір для дітей «Корнійчуковська премія» в номінації «Поезія для дітей» (2014). Лауреат Полтавської обласної премії ім. Панаса Мирного (2019).

Член Національної спілки письменників України (з 2018), Полтавської спілки літераторів, Зіньківського районного літературно-мистецького об’єднання «Свічадо».

Небеленчук Ірина Олександрівна – педагог, науковець, поетеса. Народилася в смт Новгородці Кіровоградської області. У 1991 році закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С. Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка). Працювала в загальноосвітніх закладах України. Кандидат педагогічних наук (2011). З 2011 року - старший викладач комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського».

Автор понад 100 наукових і науково-методичних праць з методики викладання української й зарубіжної літератур: «Зарубіжна література. 5 клас» (2003), «Зарубіжна література. 5 клас: Книжка для вчителя» (2005), «Система образів і символів, художній часопростір роману А.Камю „Чума”» (2012), «Кольористика як засіб асоціативно-образного бачення твору та внутрішнього світу героя» (2015), «Діалогові технології навчання світової літератури» (2015), «Сонце у творах літератури» (2012), «Джерело нашого життя» (2014), «На допомогу вчителю української літератури» (2014), «Міфологеми природних стихій у творах літератури»: земля – символ життєдайного начала та материнства» (2015) та інші. Автор поетичних збірок «Мелодія душі моєї» (2010), «Крила надії» (2010), «Осенние мотивы» (2012), «Пори року» (2014), «Берег любові» (2016), «Життя, поділене навпіл» (2017), співавтор колективних збірок «Він, Вона і війна» (2016), «Галактика любові», «Енциклопедія сучасної літератури» (2017). Учасниця народного мистецько-історичного фестивалю поезії та пісні «Українські передзвони» (2017), дипломант конкурсу-проекту „Шевченко єднає народи” (2017).

Особливості форми

3 строфи.

Перша строфа відповідає на питання: які бувають дощі?, друга – навіщо вони?, третя передає ставлення автора до них. Автор змальовує саме  життя .

4 строфи. Вірш є посланням, написаний у формі звернення до  багатьох людей, читачів,  яким потрібно переосмислити своє життя, відновитись, щоб жити повноцінним життям, отримувати радість від життя.

 Образи

Більшість образів поезії асоціативні, передають відчуття і настрій: «розм’яклі тіні» дощів – розслаблення і особливий спокій при спогляданні дощу; дощі «солодкі», «гіркі» «легкі, як сон», «смішні, немов хрущі» - суб’єктивне сприйняття цього явища природи.

Дощ -то книжка, яку варто читати мудро,читати і  перечитувати. Він приносить оновлення, відновлення, натхнення. Він додає сили. Він дає зрозуміти істину, що без дощу все не просто висохло, а вимерло. Він повертає до життя заслаблу та зранену душу.

Метафори

пробуджують зернини сподівання і напувають зі своїх долонь...

розм'яклі тіні

водяні кущі

солодкі дощі

гіркі дощі

небесні водоспади

Епітети

літні дощі

осінні дощі

Порівняння

легкі, як сон, смішні, немов хрущі,

мокрі, як хлющі

Антитеза

Ніч- уранішнє (зітхання)

Метафори

Дощі, що падають у ніч,

І обіймають на світанні сонні трави

Дощі – цілують вишень стан

Вмивають стиха кетяги калини

Дощі..омивають душу

Дощі..спиняли зорепади

Сонні трави

Епітети

Дощі  жагучі, проливні

Анафора

Перечитай дощі