"Поетичне слово Кобзаря під час вивчення теми "Займенник" у 6 класі"

ЗАЙМЕННИК

1. Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш? («Розрита могила»)

2. Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває…(«Розрита могила»)

3. Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? («Розрита могила»)

4. Породила мати сина

В зеленій діброві,

Дала йому карі очі

І чорнії брови.

Китайкою повивала,

Всіх святих благала,

Та щоб йому всі святії

Талан-долю слали. («Сова»)

5. Бо ми не знаєм, що твориться

У Його там. А Він хоч зна,

Та нам не скаже. Якби знала

Матуся горенько твоє,

Чи оддала б за генерала

Дитя єдинеє своє?

Не оддала б… А втім, не знаю…

Бо всякі матері бувають. («Петрусь»)

6. Не печаль мого ти серця!

А весною в Париж поїдемо з тобою. («Петрусь»)

7. А хто ж тут буде доглядать,

Хто попасе мої ягнята?

Нехай хто хоче! – Й повела

Його в палати. («Петрусь»)

8. Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку. («Доля»)

9. Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою. («Доля»)

10. І я живу, і надо мною

З своєю Божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая! («Муза»)

11. Все на світі – не нам.

Все богам, тим царям!

І плуги, й кораблі,

І всі добра землі,

Моя любо!.. а нам –

Нам любов між людьми. («Тим неситим очам…»)

12. Моя мати… чого вона,

Вона все журилась

І на мене, на дитину,

Дивилась, дивилась

І плакала. Я не знаю,

Мій брате єдиний!

Хто їй лихо заподіяв?

Я була дитина,

Я гралась, збавлялась,

А вона все в’яла,

Та нашого злого пана

Кляла-проклинала. («Лілея»)

13. Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. («Лілея»)

14. Не нарікаю я на Бога,

Не нарікаю ні на кого.

Я сам себе, дурний, дурю

Та ще й співаючи. («Не нарікаю я на Бога…»)

15. Господи б, хотілось

Згадать хоть що-небудь!

Та оце й наткнувсь

На таке погане, що так і заснув,

Богу не помолившись!.. («Буває, в неволі іноді згадаю…)

16. А як згадаю

Козака в могилі, то й досі не знаю,

Чи то було справді, чи то було так,

Мара яка-небудь. («Буває, в неволі іноді згадаю…)

17. І жаль мені, старому, стане

Твоєї Божої краси.

Де з нею дінешся єси?

Хто коло тебе в світі стане

Святим хранителем твоїм? («І станом гнучким, і красою…»)

18. Діди лежать, а над ними

Могили синіють.

Та що з того, що високі?

Ніхто їх не знає,

Ніхто щиро не заплаче,

Ніхто не згадає. («Гайдамаки». «Треті півні»)

19. Самому чудно. А де ж дітись?

Що діяти і що почать? («Самому чудно. А де ж дітись?»)

20. Ой дивуйтесь, лицяйтеся,

А з іншими вінчайтеся,

Подавані рушники…

Отаке-то, козаки! («Ой стрічечка до стрічечки…»)

21. Неборак як голуб з нею,

З безталанною своєю,

Од зіроньки до зіроньки

Сидять собі у вдівоньки. («Хустина»)

22. Виряджала вдова свого сина,

Ту єдиную дитину.

Випроводжала сестра свого брата. («Хустина»)

23. Бо як по правді вам сказать,

То дуже вже мені й самому

Обридли тії мужики,

Та паничі, та покритки. («Царі»)

24. Не видно нікого в Ієрусалимі

Врата на запорі, неначе чума

В Давидовім граді. («Царі»)

25. Без тебе я не поживу

І дня єдиного, мій сину,

Моя найкращая дитино!

Без тебе сонця не узрю,

Без тебе я умру! Умру! («Царі»)

26. Люби ж собі, моє серце,

Люби, кого знаєш,

Та не смійся надо мною,

Як коли згадаєш. («Думка»)

27. Тяжко мені сиротою

На сім світі жити;

Свої люде – як чужії,

Ні з ким говорити;

Нема кому розпитати,

Чого плачуть очі;

Нема кому розказати,

Чого серце хоче. («Думка») 

28. В селі довго говорили

Дечого багато,

Та не чули вже тих річей

Ні батько, ні мати… («Катерина»)

29. Бодай же вас, чорні брови,

Нікому не мати,

Коли за вас таке лихо

Треба одбувати! («Катерина»)

30. Діди лежать, а над ними

Могили синіють.

Та що з того, що високі?

Ніхто їх не знає,

Ніхто щиро не заплаче,

Ніхто не згадає.

Тільки вітер тихесенько

Повіє над ними,

Тільки роси ранесенько

Сльозами дрібними

Їх умиють. («Гайдамаки». «Треті півні»)

31. Мина літо, мина й друге,

А на третє линуть

Преславнії компанійці

В свою Україну. («Хустина»)

32. Покинули сиротою

З тобою одною,

Моя серце, моя зоре,

Раю мій, покою!

Ніхто не зна мого раю,

І сама не знаєш,

Що витаєш надо мною,

Як зоря над гаєм. («Сліпий»)

33. Тиняючи на чужині

Понад Елеком, стрів я діда

Вельми старого. Наш земляк

І недоучений варнак

Старий той був. («Варнак»)

34. Ось бачиш що? Ти на порі,

І Ярина спіє…

Треба буде людей питать!

Та що-небудь діять! («Сліпий»)