Поезія рідного краю. Дніпропетровщина

Вечорниці «Поезія рідного краю»

Вступ: пісня Гетьман.

Ведучий.1. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ми вперше побачили світ, з мови, якою розмовляли наші батьки, з подвір'я, по якому ми бігали, з села чи міста, з України, де ми народилися. А Україна - це наша Батьківщина. То ж запрошуємо Вас, шановні, на наші українські вечорниці!

Вірш «Де ночують казки»

Ведучий.2. Для нас поет – це людина великого розуму, яка переживає труднощі й незгоди, як і будь-яка інша людина, але він може застерегти нас, порядити і допомогти нам своєю творчістю. Та ми чомусь відкидаємо літературу, вважаючи, що вона не є потрібною для нас.

Ведучий.1. Говорячи про поетів та прозаїків Дніпропетровщини назвемо такі імена: Андрєєв Сергій, Берлін Євген, Бідняк Григорій, Бурлаков Сергій, Веретенников Віктор, Волик Олег, Вусик Олекса, Гарченко Григорій, Гнатюк Валентин, Гнатюк Юлія, Гриценко Віктор, Грієва Зінаїда, Гусейнов Григорій, Данилюк Іван та інші. На нашому заході ми хочемо познайомити з деякими з них.

Досліджуючи творчість письменників ми б хотіли зупинитися на таких іменах, як: Володимир Антонович Луценко, Леся Степовичка, Зінаїда Грушко-Колінько.

Ведучий 2 Володимир Антонович Луценко народився 28 квітня 1941 року в м. Комсомольську-на-Амурі Хабаровського краю, Росія. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював вчителем, журналістом, відповідальним секретарем Дніпропетровської організації НСПУ. Довгий час був головним редактором Дніпропетровської обласної держтелерадіокомпанії, головним редактором журналу «Носоріг літературний», що став переможцем двох Всеукраїнських фестивалей гумору та сатири.

Ведучий.1.  Нагороджений Почесною відзнакою Міністра культури та мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2003) та Орденом Св. Володимира. Співавтор аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам» (2012, Дніпропетровськ), автор телефільму про О.Гончара «Собори душ своїх бережіть» та телекомедії «З ніг на голову», відзначених на телефестивалях у Ялті та Алушті.

Ведучий.2. У своїх сатиричних мініатюрах В. Луценко викриває недоречності нашого життя, що набувають статусу соціально-політичних. Його твори викривальні, автор висміює політиків, рекламщиків, людей, які заплутались у своєму житті й уже самі не помічають, в якому світі вони живуть.

Сатиричні мініатюри (5 кл)

Ведучий.2. Автор у своїх збірках доводить, що людське суспільство – справжнє царство комедії, так само як і трагедії. Людина - єдина істота, що може і сміятися, і викликати сміх, або, точніше, людський, суспільний зміст є у всіх обʼєктах комедійного сміху. Через соціальні явища здійснюється осміювання людських недоліків: метушливості, хитрості, незграбності, повільності..

«Як обрати дружину» Чуб Владислав

Ведучий.1. Наша споконвічна земля багата й невичерпна на оригінальні таланти, джерела художнього слова, витоки животворчої духовної сили. Над нею завжди витає вільний український дух, невиснажливу силу якого успадковує, передає з роду в рід національна література, незнищенна скарбниця різножанрових творів красного письменства.

Ведучий.2. Познайомимось ще з одним поетом Дніпропетровщини Лесею Степовичкою.

Інтерв’ю з Лесею Степовичкою  (Варахоба Х., Макарова С.)

Леся Степовичка

21. равня 1952 .Місце народження: с. Петриківка Царичанського району Дніпропетровської області. Письменниця, редактор часопису «Січеслав» (2004–2012), член Національної Спілки письменників України та Національної Спілки журналістів України, Голова правління ДОО НСПУ, член Ради та Президії НСПУ (2002–2012)

Життєвий і творчий шлях цієї обдарованої людини – «і яскраві квіти, і колюче терня»…

Г. П. – Пані Лесю, Ваша офіційна біографія розміщена у Ваших книгах та у Вікіпедії. Вона містить головні віхи Вашого життя, успішної літературної діяльності, відомі всім. Дозвольте поговорити з Вами про щось особливе, чого не знає ніхто. Наприклад, якими було Ваше дитинство, юність?  

Л. С. –Я народилася в родині регента церковного хору і студентки Інституту іноземних мов. Саме так, мій тато, музикант, керував хором у церкві села Петриківка, а мама навчалася в Дніпропетровську, а на вихідні приїздила до нього. Після мого народження батьки прожили разом лише два роки і розлучилися. Мама подалася до Дніпра, але навчання її, на жаль, перервалося, вона стала фабричною робітницею і хористкою Троїцького Собору. Тато кликав її в село Кар Хутори, де керував церковним хором, але вони не знайшли порозуміння. Вже у першому класі я відчула перший укол поезії, і зрозуміла, що це моя цінність, і що я її палко люблю. Почалося з вірша Тараса Шевченка «Світає, крайнебо палає…» (уривок із поеми «Сон».) Сирота при живих батьках, я зрозуміла, що в мене є захист, опертя, це – поезія, ці пульсуючі, ритмічні строфи, в яких не лише слова мають зміст, але й ритм, енергія, прихована музика. Вона дає мені радість, силу жити, надію на краще майбуття.

– Ви закінчили престижний факультет іноземних мов. Як Вам це вдалося?

– Лише з третього разу. Прохідний бал був високим, легко вступали «царські діти», а я – без знайомств, без «блату» не могла набрати балів. Пішла працювати на завод, потім на фабрику, а вечорами ходила на університетські підготовчі курси, де викладали університетські викладачі. На третє літо я здала чотири екзамени, набравши необхідні 19 балів. І вступила до ХРАМУ ЗНАНЬ – Дніпропетровського державного університету. Так почалося моє нове, зовсім інше, цікаве, змістовне, чарівне студентське життя. Окремі фрагменти цього періоду висвітлено у повісті «Біле чорнило», яка увійшла до першого тому «Німці в городі».
 

– Як Ви стали письменницею? Адже зараз багато людей пишуть вірші.

– У 1990-х роках я стала інтенсивно писати не лише вірші, а й прозу. На мене дуже вплинула зустріч із харизматичним політиком Степаном Хмарою. Мене підштовхнули друзі, вже відомі письменники – Віктор Корж, Ісаак Кобринський, Роман Качурівський – подавати заяву до Спілки письменників. І в Дніпрі, і в Києві мене прийняли одноголосно. Так визнаються твої професійні здібності, тобто, ти стаєш письменником «в законі». 

– Ви встигли так багато зробити в літературі, як можуть тільки справжні «роботоголіки». Лише «Січеслав» чого вартий! Десять років очолювали обласну письменницьку організацію, заснували і редагували «товстий» журнал, який набув доброго розголосу по всій Україні.

– Праця для мене як солодка наркота. Над журналом працювала, доки не падала зі стільця. Сама збирала матеріал, листувалася з авторами, вичитувала, упорядковувала, бо не було коштів платити помічникам. Радилася з Віктором. Коржем. Художник Сергій Ковика займався художнім оформленням.

Ваші улюблені заняття?

Музика, поезія, огляд нових виставок живопису, літературні вечори, зустрічі й застілля з добрими друзями. А ще – мандри, ближні й дальні, літературні й туристичні. 

– Пані Лесю, щоб мандрувати, треба мати багато грошей!?    – Інколи зовсім не треба. Навпаки, ще й заробиш якусь дещицю. Адже більшість моїх поїздок були службовими відрядженнями до Німеччини, Австрії, Бельгії. Про це – в моїх книжках. Коли ж я мандрую з друзями приватно, то економлю цілий рік на таку путівку. І я в подорожі дуже невибаглива. Кожна людина обирає для себе, на що витратити зароблені за рік кошти – хтось робить в хаті євроремонт (мені він не світить), хтось купує шубу (я ношу десятий рік стару), хтось вкладає кошти в здоров я (у мене не доходять руки), а хтось обирає піраміди в Гізі, чи музей Прадо в Мадріді, чи Лувр у Парижі, чи архітектуру Гауді в Барселоні. Я належу до останніх, до пристрасних мандрівників, для яких зміна шпалер, і попутний вітер – найкращий відпочинок.

– Пані Лесю, Вам вдалося піднятися над сірістю буття, перейти від бідного сирітського безстартового дитинства, голодної юності до «червоного диплому» і успішної зрілості завдяки Вашій праці, «роботоголізму». Про таких, як Ви, кажуть «Людина зробила себе сама». Ви згодні з цим?  

– Ну, не зовсім сама. З Божою допомогою, завдяки добрим людям, які підставляли своє плече у важку хвилину. Таких добрих і світлих людей Творець посилав на мою стежку.  Це шкільні вчителі, університетські викладачі, це великі письменники Павло Архипович Загребельний, який був Хрещеним батьком «Січеслава», Анатолій Андрійович Дімаров, Володимир Яворівський, Петро Осадчук, Віктор Корж. Дякувати Богу, і нині маю сильних покровителів, які вважають, що мене й мою творчість варто підтримувати. Не називатиму їхніх імен, бо Будда не радить говорити вголос про найдорожчих.   

– Які Ваші творчі плани?

– Є таке прислів я: «Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої плани». Отож, не буду. Гаразд?

– Останнє запитання. Яке Ваше життєве мотто?

– Слідом за древніми римлянами говорю собі у мить сумніву: «Роби, що мусиш, і хай буде, що буде». Це дуже допомагає.

Ведучий.1. Поради Лесі Степовички для читання іншим. Читайте літературу, яка не руйнує психіку, а гармонізує стосунки читача зі світом, з людьми, з природою. У майстерних авторів це зроблено тонко, ненав’язливо. Як вислід - ти читаєш і в тебе підвищується тонус рівно настільки, щоб забути про загальну, вселенську, всеохопну безглуздість життя. А це немало. Це – головне.

Читання поезії Лесі Степовички

З’явись, благаю! Хоч ві сні приснись

і я сприйму небеснеє знамення,

хоч словом, хоч півсловом озовись,

і з краплі радості заб’є струмок натхнення.

До дотику Твого була я чим ?

Шматком землі, що і не снив такого.

Прийшов, торкнувся ледь, і дух впустив

в ковалок чорнозему степового.

Як тішився, мій Майстре, Ти, коли

Твоїм творінням милувались люди !

Й примхливим музам строго повелів:

“Хай з неї поетеса добра буде!”

Так плакала чарівна Галатея,

а втім тривав пекельний серця гарт –

вершив свій задум Майстер в ній і з нею,

щоби в стражданні викувать талант.

Талант і врода – щедрі є дарунки

єхидного і мудрого Творця,

та лиш помножені на труд і муки,

розбудять ліру справжнього митця.

Шляхова О Галатеє! Так перестраждавши,

збагнеш нарешті суть свого буття.

До болю звикнеш, біль лиш подолавши,

а біль і є – кохання і життя.

Ведучий.2. Сьогодні в нас за плечима вже не один період відродження і становлення Української держави. Процеси йдуть важко. Від цього й справді гірко на серці у письменників, оскільки кризові явища боляче зачепили художню інтелігенцію, вичерпують її душевні сили. Це тим більше прикро, що українські письменники перші твердо встали проти гнобительської системи, їхній голос кликав українську гідність стояти з волю незалежність, за свободу слова й демократичні перетворення в Україні.

Ведучий.1. І все-таки долаються негаразди й труднощі, інтенсивніше б'ється пульс творчої праці, незалежність молодої держави піднімає до життя нові обдаровані імена, додає снаги старшим.

Вірш в «Маленькій школі є»

Ведучий.2. Завдяки поезії, люди можуть висловити і прийняти те, що в їм життя не дає спокою і ятрить серце або навпаки – дає наснагу жити і творити. Саме вірші, як відомо, допомагають повернути рівновагу в почуттях людини і дають поштовх жити повніше і щасливіше – любити, ненавидіти, йти до своєї мети чи призупинити на мить потік змін і заспокоїтись.

 Ведучий.1. Зінаїда Дем’янівна Грушко-Колінько народилась 21 червня 1936 року в селі Пашена Балка Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Освіта вища, агрономічна. Працювала: агрономом плодоовочівником; вчителем біології, хімії, географії; економістом колгоспу; головою сільської ради; головним економістом фермерського господарства до 2002 року.

Автор семи поетичних збірок і однієї книжки прозових творів «Спогади старої груші». Член Регіональної Спілки письменників Придніпров’я, почесна громадянка Синельниківського району, нагороджена ювілейною медаллю «Двадцять років незалежності України», нагороджена літературною премією ім. В. Сосюри від Міжрегіональної Спілки письменників України.

Ведучий.2.   Без сумнівів можна  сказати – без поезії не минули дні жодної людини. Хай то будуть вірші зі старих  книжок, чи рядки, які доводилося вивчати в школі, чи, може, навіть те, що тихенько  звучало якось  в серці, коли прийшла весна.

Ведучий .1. У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям. Тут кликали в дорогу перші в’юнкі стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ. 

Вірш «Якого кольору казка»

Ведучий.1. Закінчуючи наш захід ми хотіли б ще раз наголосити на тому, що: „Наша споконвічна земля багата й невичерпна на оригінальні таланти, джерела художнього слова, витоки животворної духовної сили. Над нею завжди витає вільний український дух, невиснажливу силу якого успадковує, передає з роду в рід національна література, незнищена скарбниця різножанрових творів красного письменства“. Дякуємо за увагу!