Політична і релігійна метаморфоза Юрія Хмельницького: від козацької булави до монашого постригу і османської служби

Володимир  Приймак

Волинський національний університет імені Лесі Українки

 Політична і релігійна метаморфоза Юрія Хмельницького: від козацької булави до монашого постригу і османської служби

У другій половині XVII століття постать Юрія Хмельницького посідає особливе місце в історії козацької державності як один із найскладніших і водночас показових феноменів перехідної доби. Його біографія поєднує кілька кардинально різних іпостасей — гетьмана, монаха, васала Османської імперії, — кожна з яких відображає глибину політичної, династичної й духовної кризи, що охопила Україну після смерті Богдана Хмельницького. Символічний статус Юрія Хмельницького формується не стільки через власні політичні досягнення, скільки через те, що його життєвий шлях став проекцією ключових протиріч епохи Руїни — часу, коли основи козацького самоврядування було підірвано внутрішніми чварами, зовнішнім тиском імперій і розгубленістю політичних еліт.

Політична легітимність Юрія Хмельницького значною мірою спиралась на його походження — сина творця Гетьманщини Богдана Хмельницького, що мало забезпечити спадковість влади та спадкоємність державницької ідеї. Проте сама династичність у козацькому середовищі викликала амбівалентне ставлення: з одного боку — прагнення стабільності, з іншого — несумісність монархічних підходів із традиціями виборності гетьманів. У цьому контексті Юрій виступає не лише політичним діячем, а й жертвою історичних обставин, на якого було покладено завдання зберегти державність у ситуації, коли її фундаментальні принципи було поставлено під сумнів.

Зовнішньополітичний вимір діяльності Юрія Хмельницького розкриває його як фігуру, втягнуту в боротьбу між Московським царством, Османською імперією та Річчю Посполитою — державами, що розглядали українські землі як об'єкт своєї геополітичної експансії. Саме в особі молодого гетьмана зійшлися впливи трьох цивілізаційних ареалів, кожен з яких висував власні вимоги щодо лояльності, васальної підлеглості та релігійної орієнтації. Хитка дипломатична лінія Юрія виявилась наслідком не лише його молодості та недосвідченості, а й неможливості реалізувати автономну стратегію в умовах постійного втручання великих держав у внутрішні справи козацької України.

Історичні джерела XVII ст. – «Літопис Самовидця», твори Величка та Грабянки – подають не лише політичний портрет гетьмана, а й свідчать про моральну драму особи, втягнутої у вир глобальних імперських суперечностей. Після відставки Івана Виговського Юрій Хмельницький був фактично нав’язаний старшиною на хвилі популярності свого батька, що заклало основу легітимності, але не стало запорукою політичної самостійності [1, с.55] Перший період його гетьманування (1659–1663) супроводжувався поступками Московії, що призвели до Переяславської ради-2 та втрати автономного статусу Гетьманщини.

Після зречення булави та короткочасного чернечого постригу Юрій повертається до політики вже в іншому геополітичному контексті. Як ставленик Османської імперії у 1678–1681 рр., він фактично стає васалом султана в Білгородському санджаку. Османське протекторатство сприймалося частиною козацтва як зрада, що ще більше ускладнило сприйняття постаті Хмельниченка в наступній традиції [2, с. 30]. Проте формально він зберігав титул «гетьмана всієї України», що свідчить про певний символізм його правління – навіть під зверхністю Порти і в статусі мусульманського чиновника.

Питання особистої відповідальності Юрія Хмельницького за політичні катастрофи другої половини XVII століття продовжує викликати наукові суперечки й інтерпретаційні розбіжності в українській та зарубіжній історіографії. Особливо гостро дискусія постає у зв’язку з його васальною залежністю від Османської імперії, що, на думку багатьох дослідників, означало остаточну втрату політичного суверенітету козацької України. Проблематичність цього питання зумовлена не лише складністю особистої мотивації Юрія Хмельницького, а й багатозначністю історичного контексту, в якому розгортались події.

Представники історичної школи кінця XIX – початку ХХ століття, зокрема М. Костомаров і І. Крип’якевич, вбачали в Юрієві насамперед слабку й несамостійну фігуру, що не була спроможна чинити ефективного опору зовнішньому тиску [3, с. 4]. У їхній інтерпретації Юрій Хмельницький постає радше як політична маріонетка у руках сильніших гравців — Московського царства, Речі Посполитої, а згодом і Османської імперії. Ця точка зору робить акцент на зовнішньополітичних чинниках і недосвідченості самого гетьмана, розглядаючи його вчинки як реактивні, а не проактивні дії.

Натомість сучасні підходи пропонують глибше психоісторичне прочитання фігури Юрія Хмельницького. Дослідники пов’язують його політичну пасивність, змінність позицій та суперечливі кроки не лише з геополітичним тиском, а й із внутрішньою ментальною дезорієнтацією, породженою соціальною катастрофою доби Руїни. У межах цього підходу Хмельницький-молодший постає як вразливий продукт історичної травми, який не витримав тягаря батьківського спадку та зламався під тиском очікувань і реальності, що стрімко змінювалася [5].

Значну увагу в новітніх історичних студіях також приділено фінальному етапу життя Юрія Хмельницького. Сучасна історіографія, зокрема дослідження Сергія Шумила [6, с.142], пропонує переосмислення періоду його ув’язнення та остаточного зникнення з політичної сцени. Існує обґрунтоване припущення, що останні роки життя гетьмана пройшли у повній політичній ізоляції, ймовірно, у монастирському засланні на території Османської імперії, де він перебував як формальний підданий султана, але фактично – як політичний в’язень. У цьому контексті його роль набуває рис трагізму: колишній носій гетьманської булави втратив не лише владу, а й суб’єктність, завершивши життя в забутті й залежності, що символізувало загальну деградацію політичної автономії України.

Таким чином, Юрій Хмельницький – складний історичний персонаж, чия біографія відображає драму політичної безпорадності, конфесійної метаморфози та трансформації козацької легітимності. Його шлях – від гетьмана до монаха, від православного володаря до підданого султана – виявляє суперечливість української ранньомодерної історії, спроби зберегти автономію в умовах геополітичного тиску та невизначеність гетьманської влади в часи політичного занепаду. Переосмислення спадщини Юрія Хмельницького потребує глибокого джерельного аналізу та відмови від стереотипних оцінок, натомість вимагає розуміння його як частини складного політичного ландшафту XVII століття.

Список використаних джерел та літератури

1. Антонович В. Юрась Хмельниченко. Гетьмани України: історичні портрети: Зб. / упоряд. журн. «Україна». Київ: журн. Україна, газ. Вечірній  Київ, 1991. С. 55–60.

2. Величко Самійло. "Літопис" / Ред. кол.: В. Смолій (відп. ред.), Т. Таїрова-Яковлєва (відп. ред.), Г. Боряк, А. Бовгиря, Л. Дубровіна, Д. Ципкін; Упоряд.: Г. Боряк, Т. Таїрова-Яковлєва; Підгот. до друку: А. Багро, С. Багро, А. Бовгиря, Т. Добрянська, О. Іванова, В. Кононенко, М. Филипович. НАН України. Інститут історії України; Санкт-Петербурзький державний університет. Центр вивчення історії України. К.: ТОВ "Видавництво "КЛІО", 2020. 1016 с..

3. Костомаров М. Гетьманування Виговського й Юрія Хмельницького.  Тернопіль : Друк. Павловського, 1892. 234 с.

4. Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / ред.: Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич ; упоряд., покажч. Р. І. Крип'якевич ; вступ. ст. Я. Д. Ісаєвич.  2-е вид., випр. і доп.  Львів: Світ, 1990.  408 c.

5. Петровський В., Радченко Л., Семененко В. Історія України: неупереджений погляд.  Харків: Школа, 2007. 589 с.

6. Шумило С. В., Ластовський В. В. "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю. Хмельницького). Український історичний журнал. 2022, травень-червень. Ч. 3 (564). С. 142–157.