Політичний режим Хорті в Угорщині

Політичний режим Хорті в Угорщині

14 листопада 1919 р., після виводу з Будапешта румунських військ, у столицю вступили частини угорської армії, сформованої ще в період УРР на території, окупованій французами. На чолі її став адмірал М. Горті. Міклош Горті (1868-1957 рр.) — правитель (регент) Угорщини в 1920-1944 рр., адмірал. Закінчив військово морську академію. У 1886-1918 рр. служив у військово морському флоті Австро-Угорщини. У 1919 р. — учасник розгрому Угорської Радянської Республіки. З 1920 р. — правитель (регент) Угорщини. Після 1933 р. установив тісні зв’язки з нацистською Німеччиною. У жовтні 1944 р. передав владу Ф. Салаші й виїхав за кордон. Горті учинив розправу над учасниками соціалістичної революції, а згодом, проголосив себе регентом держави з широкими повноваженнями. 1 березня 1920 р. Національні збори Угорщини ухвалили постанову про відновлення монархії в країні. Тріанонський мирний договір, підписаний у червні 1920 р., зафіксував розпад Австро-Угорщини й установив нові кордони країни. Угорщину зобов’язали виплати репарацій державам-переможницям у Першій світовій війні. Чисельність її збройних сил обмежувалася 35 тис. осіб без права мати авіацію, танки і важку артилерію. За межами Угорщини в сусідніх країнах жили 3 млн угорців, і правлячі кола країни використовували Тріанонський договір для розпалення шовіністичних настроїв на користь відродження «Великої Угорщини». Ця обставина викликала побоювання сусідніх держав — Чехословаччини, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців, які створили воєнно-політичний союз — Малу Антанту. Угорщина після революції

УТВЕРДЖЕННЯ РЕЖИМУ ХОРТІУстановлений в Угорщині в 1920—1921 рр. режим М. Горті мав авторитарний і диктаторський характер із збереженням парламенту і наявністю деяких елементів парламентської демократії. Гортізм спирався на цілу систему легальних і таємних союзів і товариств («Союз пробуджених угорців» та ін.). Їхнім керівним центром став «Союз Етелкез», чи «Екса», який управлявся Радою сімох вождів. Горті вважався «невидимим главою союзу» і контролював діяльність усіх цих організацій. Економічне становище Угорщини вдарюся стабілізувати лише в 1924—1926 рр. На початку 1924 р. Угорщині за посередництвом Ліги Націй надали міжнародну «позику оздоровлення» 250 млн золотих крон. За допомогою цієї позики вдалося стабілізувати валюту і дещо пожвавити промисловість. Розрив з Австрією звільнив промисловість від сильного конкурента, що призвело до значного зростання текстильної промисловості. Уряд Бетлена провів аграрну реформу. У великих поміщиків вилучили за викуп і продали близько 10 % землі. Землю придбали 230 тис. селян, причому перевага надавалася особам, які активно підтримували Гортістський режим. Реформа зміцнила прошарок заможних селян, котрі виробляли значну кількість сільськогосподарських продуктів на ринок. У жовтні 1932 р. Горті призначив прем’єр-міністром генерала Д. Гембеша, який висунув програму «відродження угорської нації».

Розпочинаючи війну проти Сербії, австро-угорське керівництво не очікувало, що вона вийде за рамки локального конфлікту і переросте у світову. Парадоксально, але як показують сучасні дослідження, протягом усього періоду війни в імперії не було ні продуманих військових цілей, ні планів їхньої реалізації. А ситуативні рішення, що приймалися за обставин, занадто швидко ставали надбанням російської розвідки, котра щільно працювала з офіцерами австрійського генштабу. Однак головне, війна активізувала національно-визвольні рухи всередині Дунайської монархії, спрямовані на встановлення рівноправності чехів, хорватів, українців та інших народів імперії з угорцями та німцями. Затятий опір угорської аристократії демократизації суспільства, перетворенню Австро-Угорщини на федерацію угорців, німців і слов’ян, став вирішальним чинником розвалу держави. Спад економіки, руйнація цілих галузей промисловості різко загострили соціальні відносини. Посилилося втручання держави в економічне й громадське життя. Було скасовано ряд політичних прав, запроваджено карткову систему на продовольство, галопувала інфляція.

За умов збереження армії, а отже імперії, були важливішим від здобуття перемог. Тому не випадково, що саме М. Хорті, котрий рішуче боровся із заворушеннями у військах, був у лютому 1918 року призначений головнокомандувачем імперського флоту. З допомогою німецьких субмарин М. Хорті жорстко придушив антивоєнне повстання матросів військово-морської бази в затоці Каттаро (Котор, Далмація). Але й такі заходи виявлялися неефективними в обставинах, що склалися. За відсутності політичних рішень про припинення війни та реформування імперії дедалі більше її підданих схилялися до думки про розрив із монархією. Намагаючись утримати слов’ян у складі монархії, імператор безуспішно йшов на запізнілі поступки. 28 жовтня 1918 року, підпорядковуючись наказу Карла, М. Хорті спустив із флагштока корабля головнокомандувача прапор монархії і передав флот у підпорядкування Південнослов’янській національній раді. Після цього він виїхав в Угорщину і на якийсь час усунувся від будь-якої публічної діяльності.28 жовтня 1918 року була проголошена Республіка Чехословаччина, 29-го - Хорватія і Словенія приєдналися до Сербії, 30-го - німецька Австрія приєдналася до Німеччини. 31 жовтня 1918 року сталася революція в Угорщині. А вже 3 листопада 1918 року відбулося підписання акту про перемир’я. Імператор Карл Габсбург виявився правий. Можемо тільки здогадуватися, що тоді коїлося в душі в М. Хорті, котрий спостерігав, як розвалюється вікова імперія. Адже він і раніше вважав, що провиною всьому - ворожа закордонна пропаганда й політикани, котрі піддалися їй.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929 р. І ВСТАНОВЛЕННЯ МОНАРХІЧНОЇ ДИКТАТУРИ6 січня 1929 р. в країні відбувся державний переворот. У цей день король Олександр узяв всю повноту влади у свої руки. Всі політичні партії й організації, запідозрені в антидержавній діяльності, розпустили. Королівство сербів, хорватів і словенців перейменовували на Королівство Югославія, що мало символізувати державну і національну єдність «трийменного народу». Упровадження нового адміністративного поділу в країні мало на меті стерти навіть у назвах областей будь-яке згадування про окремі народи. Дев’ять нових областей — бановин — найменувались за назвами річок. Кордони були проведені з таким розрахунком, щоб сербське населення становило в них більшість. Встановлення «диктатури 6 січня», як називали переворот 1929 р. у Югославії, означало перехід від парламентської монархії до диктаторського режиму, покликаного зміцнити панування сербської влади.

У контактах із представниками Антанти М. Хорті зумів зарекомендувати себе надійним партнером, готовим до дипломатичного вирішення будь-яких проблем. Тому після виведення румунських військ країни Антанти не заперечували проти його участі в політиці.16 листопада 1919 року на чолі армії в парадній формі адмірала Міклош Хорті на білому коні урочисто в’їхав у Будапешт. Звинувативши столицю в тому, що вона зрадила національний прапор, М. Хорті також заявив, що він і його армія не злопам’ятні і готові прощати. Надмірний політичний консерватизм угорської еліти, небажання примиритися з новими реаліями, піти назустріч інтересам інших верств суспільства, заважав їй самій. Але, як відомо, найважче змінюється саме свідомість. У лютому 1920 року угорські Національні збори, констатувавши припинення австро-угорської угоди 1867 року про створення двоєдиної держави, анулювали акти двох республік і проголосили відновлення королівської влади. Оскільки держави Антанти категорично заперечували проти відновлення на престолі династії Габсбургів, до визначення кандидатури нового короля був заснований тимчасовий пост регента. Його М. Хорті й обійняв 1 березня 1920 року. У всупереч розхожій думці, регент був не консолідуючою, а компромісною постаттю в правому таборі. Своїм піднесенням він був зобов’язаний землевласникам, промисловій і банківській верхівці, колишнім аристократам, котрі прагнули забезпечити власні майнові інтереси та панівні позиції. Позапартійний, патріотичний, не бере участі у політичних інтригах - такий адмірал цілком улаштовував далеку від єдності знать. М. Хорті зберіг за собою пост головнокомандувача армією, та основними його функціями були представницькі. Охоче вбираючись в адміральську форму, він умів справити враження справжнього символу нації. Але "що стосується політичної культури, концептуальності його мислення, рівня знань в галузі державних справ і дипломатії, вміння оцінювати обстановку і знаходити вихід із сформованої ситуації, то в цьому відношенні прибічники і противники оцінювали Хорті як політика середніх здібностей", підтверджує історик Бела Желіцкі.

В 1931—1933 рр. економіка країни випробувала на собі весь тягар кризи, яка охопила промисловість, сільське господарство і фінансову систему. У провідній галузі промисловості — гірничорудній — виробництво скоротилося на 50—70 %. Зросло безробіття. Різко знизилися ціни на сільськогосподарську продукцію, що викликало масове розорення селянства. В умовах економічної кризи у 1931 р. король Олександр «дарував» народу Югославії конституцію. Новий Основний закон закріпив режим особистої влади монарха, хоча проголосив деякі демократичні свободи і права. У зовнішній політиці Югославія орієнтувалася на Францію. Ще в 1920—1921 рр., уклавши угоду з Чехословаччиною і Румунією, правлячі кола країни створили новий військово-політичний блок — Малу Антанту, за якою стояла Франція. Але в 1930-ті роки окремі сили в Югославській державі почали виступати за розширення економічного співробітництва з Німеччиною. У травні 1934 р. Югославія підписала з Німеччиною торговий договір. Однак король Олександр і більша частина політичного керівництва були схильні продовжувати традиційний профранцузький курс. Тоді гітлерівці підготували й організували в жовтні 1934 р. убивство в Марселі югославського монарха і французького міністра Л. Барту. У другій половині 1930-х років зовнішня політика Югославії вже більшою мірою орієнтувалася на Німеччину. Налагоджували відносини з Італією, яка ще на початку 1920-х років заявила про територіальні домагання на югославські землі. У 1937 р. Югославія й Італія підписали договір про нейтралітет, який значною мірою привів до розпаду Малої Антанти і Волконської Антанти (Югославія, Греція, Туреччина, Румунія). Після убивства Олександра королем проголосили його 11-річного сина Петра, а на чолі регентської ради став брат покійного монарха Павло. У червні 1935 р. уряд очолив голова белградської фондової біржі М. Стоядинович. Новий уряд заявив про своє прагнення домогтися пом’якшення політичної напруженості в країні.. ЮГОСЛАВІЯ В 1930-ті РОКИ

Одночасно М. Хорті важко дорікнути й у симпатіях до фашизму. Хоча в 20-ті роки Угорщина стала притулком для правих радикалів і фашистів із європейських країн, ставлення до угорських організацій подібного ґатунку було аж ніяк не однозначним. Уряд і вищі верстви суспільства блокували спроби організувати в країні масовий фашистський рух, який вони вважали плебейським. Прагненням зберегти в країні передвоєнні реалії влада, сама того не бажаючи, створювала умови для виникнення профашистських рухів. У 20-ті роки в Угорщині був най-триваліший робочий день і найнижча зарплата в Європі. У 30-ті роки в країні 35% сільського населення через нестачу землі були змушені працювати за наймом, тоді як 0,7% землевласників сконцентрували у своїх руках 45,3% сільськогосподарських угідь. При цьому для розширення власної соціальної бази М. Хорті ще й заснував Орден витязів, якому давалися земельні ділянки на правах майорату. Тож не випадково більшість членів фашистських організацій в Угорщині становили міські та сільськогосподарські робітники, представники середнього класу. Окрему сторінку в історії режиму М. Хорті займає політика щодо національних меншин. Хоча Угорщина втратила чимало територій, у ній існували дві меншини: німецька (5%) та єврейська (6%), питома вага яких в економічному й політичному житті країни далеко перевершувала їхню чисельність. У роки Другої світової війни в зв’язку з територіальними змінами частка нацменшин у складі населення зросла до 25%.

Дякую за увагу!