Поняття авторської педагогічної технології

Поняття авторської педагогічноїтехнології

Сьогодні в педагогічній і психологічній літературі часто зустрічається поняття “технологія”, яке прийшло до нас разом із розвитком комп’ютерної техніки і втіленням нових комп’ютерних технологій. У науці з’явився спеціальний напрямок – педагогічна технологія. Цей напрямок зародився у 60-ті роки У США, Англії і в теперішній час зустрічається майже у всіх країнах.

Поняття “технологія” у перекладі з грецького означає “знання, вчення про майстерність”. У літературі й досі немає єдиного тлумачення цього терміну. За визначенням В. П. Безпалько, педагогічна технологія – це змістовна техніка реалізації навчально-виховного процесу.

Педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні характеризує навчально-виховний процес: діяльність учителя і учнів, його структуру, форми організації навчання і виховання, методи і засоби навчання і виховання.

У педагогічній науці виділяютьосвітні технології, педагогічні технології, технології виховного процесу

Освітні технологіївідбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору. Їх призначення – прогнозування розвитку освіти, її конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідним освітнім стандартам. Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні закони, освітні системи. На сучасному етапі – це гуманістична концепція освіти.

Педагогічні технології-втілюють тактику реалізації стратегії освіти у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей освіти.

Технології виховання і навчання пропонують способи педагогічного розв’язання проблеми людини та її ставлення до суспільства, природи, культури й пізнання. Деякі з них реалізувалися на практиці у формі авторських шкіл. Так виникли “Педагогіка М. Монтессорі”, “Бадьоре життя” С. Т. Шацького, “Технологія вільної праці” С. Френе, “Вальдорфська педагогіка” Р. Штайнера, “Дім сиріт” Я. Корчака.

 Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей “вільного виховання” і гуманістичної педагогіки. Вона може бути характеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла. Одним з прикладів авторської технології є Вальдорфська школа.

Засновником Вальдорфської педагогіки був творець філософського вчення – антропософії – Рудольф Штейнер, який заснував першу вальдорфську школу у 1919 р. в австрійському місті Штутгарт. Сьогодні Вальдорфська педагогіка – це міжнародний культурно-освітній рух.

В основі вальдорфської педагогіки лежить антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої – тіло, душа, дух. Р. Штейнер писав про чотири могутні галузі цивілізації – пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені – людському “Я”. Це “Я” виступає у трьох головних функціях людської душі – волі, почуттях та мисленні, які перебувають у стані безперервного руху. Головна мета цієї педагогіки – розвивати новий спосіб пізнання. Розвивати здібності, а не збирати знання. Головне завдання вчителя вальдорфської школи – допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріпленні її індивідуальності.

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи – дитина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. За Р. Штейгером, організація життя дитини повинна бути максимально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми живої душі – ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритм тижня, пори року.

Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких у людини спостерігається з самого народження. Першим з’являється ритм дихання, що поступово стає дедалі чіткішим. Другим – харчування материнським молоком. Третій основний ритм у житті людини – ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Таким чином, вважав Р. Штейнер, життя дитини повинне будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем (“вдих”) і часу, коли діти надані самі собі (“видих”).

Перші сім років життя дитини – виховання волі, і ключові слова для вихователів, батьків і вчителів – “Я сам”. До школи діти приймаються тільки у сім років. Із 7 до 14 років – інший період у житті дитини, коли йде інтенсивний процес формування почуттів, і тут ключова фраза “Світ прекрасний”. Розклад дня у вальдорфський школі ритмічно повторюється і складається з трьох частин. Перша частина – головний урок, та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер і охоплює перші два уроки (література, фізика, історія). Її вивчають 3-4 тижні підряд як цілісну “епоху”. Коли закінчується цей період (“епоха”), діти починають вивчати інший предмет.

Серед дня, у другій його частині, школярі займаються предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і 2евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови. Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інструментах. Евритмія – це мистецтво руху, розроблене Р. Штейгером. У ній мова і музика перебувають у гармонії, з рухом виконавця. Евритмія служить для встановлення гармонії душі й організму, що росте.

Третій період – із 14 до 21 року. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихованні – “пошук істини, рух до правди”. У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому тут діти не знають страху перед оцінками. Один учитель веде дітей від з 1 по 8 клас майже з усіх предметів. Тут немає традиційного розкладу занять. На уроці спочатку йде концентроване ознайомлення учнів з новим матеріалом, далі – його розгортання і закріплення. Вальдорфський педагог – це ерудит, автор і тонкий психолог.

В Україні успішно працює вальдорфська школа в м. Одеса, елементи штейнерівської педагогіки впроваджують у Криворізькій школі №122, у Дніпропетровській школі №26. В Україні протягом ХХ століття педагогічні технології розвивалися у руслі новаторських пошуків, на які могла зважитися педагогіка. Серед них ідея колективного виховання А. С. Макаренка, гуманістична педагогіка В. О. Сухомлинського, середовищний підхід у виховній системі А. А. Захаренка (Сахнівська школа), “Школа-родина” Великосорочинської школи-інтернату.

Сьогодні набувають поширення напрацювання педагогів: технологія колективної творчої справи В. А. Караковського, школа самовизначення М. Тубельського, школа діалогу культур В. С. Біблера тощо.