«Породила мати сина…» (традиції мого роду) (Конспект факультативного заняття)

Тема. Традиції  мого роду. «Породила мати сина…»

Мета: познайомити учнів з обрядом народження дитини розкрити їх суть;

           виховувати шанобливе ставлення до звичаїв і традицій нашого народу.

Обладнання: репродукції картин художників на тему материнства, учнівська

           презентація, мультимедійний пристрій, записи пісень, легенд,

           колискових, колядок.

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (з'ясування  емоційної готовності до уроку(«Кольоровий настрій»))

ІІ. Робота над темою

(Звучить колядка)

Ой новина в нас, новина -

Породила мати сина.

Породила мати сина.

Стала сонцем називати

Синочка.

Виростай же, мій синочку,

У щасливу годиночку,

Ясноокий, кучерявий

Ще й високий, як той явір,

Синочку!

Будь здорова, щедра мати,

Дозволь сина привітати

Щастя й долі побажати

Навіки!

(Учень читає вірш Т.Г.Шевченка «У нашім раї на землі…»)

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

 Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. «Це моє!

 Моє!» І дивиться на його,

 І молиться за його богу,

 І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. «А подивіться!

Моє найкраще над всіми!»

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його,

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!..

Учитель. Народження дитини — велика й урочис­та подія не тільки в житті батьків, усієї родини, а навіть для цілого села. Народження дитини — це завжди вели­ке диво, що відбувається у Всесвіті. Яким воно буде те дитя — добрим чи злим? Якою буде його доля — щасливою чи гіркою? Багато чого залежить і від матері, а ще — від того, в який день народилася дитина, в який час, які добрі сили впливали на неї.

На добру долю ворожили, заклинали її ще до на­родження дитини. І тому для матері, яка носила в собі зародок нового життя, існувало чимало різних забо­рон. Усі вони спрямовані були на те, щоб якісь необе­режні дії не зашкодили в майбутньому дитині, її характе­ру, долі.

Діти, ви мали записати ці заборони.

(Учні по черзі читають заборони)

• Як ходить жінка вагітною, то не треба диви­тись на мерця, бо може дитина народитися із заплюще­ними очима.
• На погану людину не треба дивитися, бо може вродитись таке саме.
• Собаки не можна на руки брати, кота, ляльку, бо дитина нежива народиться.
• Не можна красти, бо на дитині плямою буде те, що вкрадено — чи ягідка, чи огірок.
• Не можна лякатись пожежі, бо в тому місці, де себе торкнешся, в дитини буде червоне, як вогонь, тіло.
• Не можна відмовляти вагітній жінці ні в чому, бо все в твоїй хаті поїдять миші.

Учитель. Щоб допомогти добрим силам під час народження дитини, виконують різні магічні дії. Які?

Баба-повитуха виконувала різні магічні дії перед народженням: розстібувала всі ґудзики, роз­в'язувала вузли, розплітала волосся, відмикала всі замки в хаті, в скрині, на дверях, щоб легко родилась дитина, дивилась у вікно, щоб побачити долю дитини. Якщо доля добра, то казала про це всім.                      

Про бабу-повитуху розповідали легенди, її навіть побоювались. Іноді її вважали відьмою. Ось одна легенда (читає підготовлений учень).

«Ну, тоді ще баба моя була молодою, дітки родились. І баба-порізка коло її була вночі. Ну, ще ж немає малого, не народився. А на дворі сороки скрекочуть. Дак баба-порізка за чаплію, да вийшла, да постукала там:

—  Чого ви поналітали, прокляті? Ідіть собі!

Прогнала тих сорок. Породілля побачила це да й розказала потім матері. Через півроку понесла бабі-повитусі празникове. Та посадила її за стіл, поплескала по плечу да й каже:

—  Тільки так, дочко, мене судила?

—  Ой бабо, ні!

—  Судила, судила!

Знала вона, а на її казали, що вона відьма була»³.

Учитель. Коли народилась дитина, виконували різні магічні дії, щоб вона мала таку долю, якої хотіла мати. Які це дії?

• Як дитина родилась, баба зав'язувала їй пупа коноплями, плоскунами, а не матками. Плоскуні — це жіночий рід. А як матками зав'яже, то дівчина, коли вийде заміж, не буде народжувати.
• Пуповину хлопчика відсікали ножем на сокирі, поліні, книзі, а дівчині — на веретені. Це робили для того, щоб дівчина вчилася прясти, хлопець — рубати дрова, щоб грамоті вчились. Це був обряд заклинання майбутньої долі.
• Купали дівчину і хлопця в любисткові, щоб їх любили.
• Коли купали дівчину, доливали молоко і сипа­ли цукор, щоб вона була гарною і щоб її любили. Хлопчи­кові в купіль клали шматочок сталі, щоб був міцним, мужнім.
• На перше купання кидали в воду монети, вугілля, пшоно, хліб, житню солому, трави. Перший раз купали на другий чи третій день.
• Після купання дівчини воду виливали на поріг, щоб швидше вийшла заміж.

Учитель. А хто розкаже, як готували купіль і ку­пали маленьку дитину?

• У  купіль кидали любисток, жменю сінця, бо в ньому є всі квіточки, лікарські трави. Купіль настоювали в печі.
• Купали дитину тільки перед заходом сонця. По заході вже не купали.
• На полу купали. Піл був здоровий. За піччю, тепло. Ставили ночви дерев'яні на піл, діставали чавун з купіллю. Виймали з нього сінце і трави, клали в ночви на спід. Тоді наливали купіль, щоб не був гарячий, про­буючи ліктем. І застеляли пелюшкою дно, щоб умотати тоді дитину гарно.
• Беруть дитинку на ліву руку, животиком до долоні, а спинкою вверх. І тоді правою рукою зачерпують водич­ки та й на спинку йому злегенька ллють і приказують: «Христос купався, водички не боявся, щоб і народжена молитвена Галя не боялась». Так тричі на спинку хлюпають. Кладуть тоді, замотують гарненько ручки і ніжки, щоб рівненько були, зв'язують тугенько і ку­пають. Хлюпають скрізь — і на голівку (голівку також хустиною зав'язують), і личко вмивають тильною сторо­ною долоні, і мізинчик умочать та йому у ротик водички

          дадуть.

• Після купання міряють ліктиком до коліна, щоб рівніше спинка була. А тоді замотують у тепленьку пелюшку, в ряденце та й на піч. Воно й спить собі. Буває, що і в купелі засне.

Учитель. З тим купелем пов'язано стільки чарів­ності і краси! Кажуть, що то мати викохує дитині до­лю. І коли дівчина співає про свою гірку долю, то часто звертається до матері:

—  Десь ти мене, моя мамцю,

Та й в купелі не купала.

 Що ти мені, моя мамцю,

Щастя-долі не вкохала?!

—  Ой купала, моя доню,

Ой купала, купала,

Та ще тоді лиха доля

В віконечко заглядала..?

А тепер скажіть: коли і хто приходив провідувати породіллю і новонародженого; що приносили?

• — Як родичі або сусіди, то приходять на третій день провідувати. Несли окраєць хліба, бо колись же паляниці великі були. Казали: «Поздоровляємо з дочкою (з си­ном) !» Посидять— та й ідуть

Учитель. Отже, приносили раніше тільки їжу для матері. Цікаво, що повитусі і кумам носили подарунки пізніше. Все це пов'язано з давніми віруваннями україн­ців — жертвоприношенням їжі богам на честь новона­родженого. А який ще давній обряд з новонародженими відзначається?

Обряд хрещення. Бра­ли названих батьків — кумів. Кумів вважали другими батьками, казали: «хрещений батько» і «хрещена мати». Який кум, така буде й дитина. Це також було своєрідне заклинання доброї долі. Хрестини намагались зробити в день народження, оскільки до цього, за звичаєм, матері не можна було годувати дитину. Роль батька, як і у всіх обрядах з новонародженим, відносно пасивна: він, заздалегідь домовившись, запрошував кумів та сусідів на обід. Батько, як і мати, не заходить до церкви під час самих хрестин, не приймає дитини тощо. Головними дійо­вими особами обряду є кум і кума. На Україні відомі дві форми кумівства: одна пара і кілька (до 20). Якщо кумів є кілька пар, вони діляться на «старших» і «молодших», «хресних» і «підхресних». Усіх кумів вважають членами родини, вони повинні опікуватись дитиною не менше за рідних. У всіх східних слов'ян широко розповсюджений такий звичай: якщо перша дитина помре, до другої запрошують як кумів перших зустрічних, вони вважаються «божими кумами». Зви­чай також вимагав, щоб хрещені батьки обирались не із родичів, крім того, брали за кумів лише тих, хто мав дітей.

Приходили куми на хрестини із «крижмом» — І шматком білого полотна, яким під час обряду покривали дитину, а потім робили пелюшки, і обов'язково приносили хліб. Перш ніж нести дитину до церкви, баба-повитуха купала немовля, загортала в сорочку, клала на вивернутий кожух, а потім передавала кумові, який разом із кумою ніс дитину до церкви. Після церковного обряду відбувалася гостина — обід, який у народі звали «кашею». На початку обіду хре­щені батьки ламали обрядовий хліб і наділяли всіх гостей. Каша з медом подається у горщику, який потім розбивається об підлогу або об стіл, що символі­зує оновлення життя, а на Волині черепки ще й вики­дають на город, щоб гарбузи родили. Після побажань щастя й здоров'я новонародженому недопиті чарки виплескували на стелю, а на прощання кожному з гостей баба-повитуха дарувала «квітку» зі словами: «Даю вам квітку, щоб наша дитина цвіла, як квіт­ка», інколи замість «квітки» дарували «виноград» — варені яблука й груші.

У день після хрестин влаштовували ще одне свя­то — похрестини. Гостей приймали на честь дитини, щоб вона росла розумною. Гостей і повитуху при­гощала сама породілля, гості давали дитині гроші, а після обіду везли бабу-повитуху на бороні до корчми.

Ім'я дитині давав піп у церкві під час хрещен­ня. Називав ім'ям того святого, в чий день народився: Миколи, Петра, Дмитра, Марії. А якщо піп був чогось сердитий на батьків, то давав дитині якесь каверзне ім'я. Ми знаємо, наприклад, героїню повісті Івана Нечуя -Левицького Нимидору. Одержавши ім'я, а значить і святого-заступника, дитина ставала, з точки зору народу, захищеною від багатьох напастей і злих сил, тому із хрестинами поспішали, особливо якщо дитина була слабенька.

Учитель. Отже, наша новонароджена дитина уже має ім'я. Її викупали і нарекли. Що ж було далі? А далі робили колиску. Крім того, тиждень-два дитина повинна обігріватись біля матері. Тільки після того її клали в колиску. А з чого робили колиску ?

• Були  плетені колиски . А ще робили товсту рамку з лози і на неї натягували полотно. До кінців прив'язували чотири мотузки, зв'язували, прив'язували гачок. А в сволоці кільце було. До нього чіпляли колиску.

Учитель. Поклали немовля в колиску. Але ж зно­ву-таки люди вірили і боялись, що на дитину і матір деякий час діють злі сили. Адже боротьба добра і зла не закінчувалась до року. Потрібно було оберігати дити­ну. Цьому служили обереги: богиня Берегиня захищала від хвороб, нещасть; рушники, хрестик на шиї в дитини, свічка, що горіла вночі,— все це було оберегом. А ще про які обереги ви можете розповісти?

• У колиску клали ніж, ножиці або шпильку. Батько забивав у поріг два цвяшки, як мали прийти відвідувати.
• Під подушку клали вугілля з печі, хліб і сіль, освячені маківки.

Учитель. Оберегом був і червоний колір. Це колір сонця. Дитину перев'язували червоною хусткою або по­ясом. Коли мале дитя було в колисці, мати співала колискових пісень. Як виникли ці пісні? Давня людина вірила в магію слова, його чарівну силу. Про словесні заклинання сил природи, врожаю ви вже знаєте. Словом можна було заклясти хворобу, смерть, інші надприродні добрі й злі сили. І колискові пісні — також своєрідні замовляння. Щоб не тільки приспати дитину, а й привер­нути до неї добру силу, добру долю, міфічні істоти — Сон, Дрімоту. Мотив закликання сну дуже давній, так як мотив закликання весни, дощу, птахів:

Ходить сонко по вулиці,

 Носить спання в рукавиці,

Чужих діток пробуджає,

А Ганнусю присипляє.

 — Ходи, сонку, ходи до нас,

Буде тобі добре у нас:

Бо в нас хата теплесенька,

А Ганнуся малесенька.

Люляй же нам, Ганю, люляй,

Докупочки очка стуляй!

Учитель. А які ще обряди, пов’язані з народженням дитини, вам відомі?

• До родинних обрядів належить і старовинний звичай острижи. Йде він від часів дохристиянських і раніше був способом пожертвування Роду і Рожаницям. На зв’язок із язичницькими культами вогню, води і дерев указує один із складових елементів острижи — спалення, кидання на воду або закопу­вання під плодовим деревом зістриженого волосся. Певна річ, пізніше смисл цього обряду було втрачено, так само змінились і терміни підстригання дітей. Інколи це роблять відразу по хрестинах, але най­частіше зберігається традиція першого острижиння на перший чи другий рік життя дитини. Дитину садовлять на вивернений назовні вовною кожух — символ багатства й достатку. Постриження здійснюється рідним, а найчастіше хрещеним батьком ди­тини, проте були місцевості, де цей обряд викону­вався бабою-повитухою чи матір’ю. Цікаво, що по­стригали у цих місцевостях через два тижні, місяць або півроку після народження. Стрижучи волосся, хрещений батько повинен витнути жмути волосся над чолом, над вухами та над потилицею.
• Обряд других острижи має й інше значення — посвячення. Так, у часи Київської Русі, крім постри­жин, на честь Роду і Рожаниць, хлопчиків стригли після другого року життя, щоб засвідчити тим самим перехід з-під материнської опіки під опіку батька. Цей обряд міг супроводжуватись і першим посадженням на коня для представників князівської дружини. Ми вже згадували, що це відбувалось, як правило, на Семена.  
• Подібний обряд, що засвідчував перехід у новий період життя, зберігся й по відношенню до дівчаток: їм вперше заплітали волосся у коси в 3—5 років. Кумівство, про яке ми вже згадували, бере свій поча­ток у сивій давнині, у період родоплемінного союзу, коли роль батька як вихователя дитини ще не була виражена і роль опікуна брав на себе рідний брат матері; він захищав і виховував дитину. Роль дядька-вихователя пізніше набула форми духовного настав­ника дитини — хрещеного батька.

• Як поводились із зістриженим на честь Рода волос­сям наші предки, достовірних свідчень немає, однак деякі українські народні ритуали пострижин вка­зують на їхню давність. Кидаючи зістрижене волос­ся на воду, казали: «Щоб дитина росла», спалюючи їх: «Хай іде за димом, щоб дитина горя не знала», закопуючи під деревом, просили: «Щоб коси росли і кучерявою була». Описані дії та словесні формули-побажання, які їх супроводжували, говорять про те, що через взаємодію волосся з водою, вогнем, дере­вом і землею ніби сподівались передати їхні сили і властивості дитині.

ІІІ. Сприйняття і осмислення навчального матеріалу

Бесіда (метод «Мікрофон»)

• Яке враження справив на вас сьогоднішній урок?
• Чи цікавими були повідомлення учнів?
• Що візьмете з собою у майбутнє життя?

ІV. Підбиття підсумків уроку . Оцінювання навчальної діяльності учнів з мотивацією їхніх відповідей

V. Домашнє завдання

Список використаних джерел:

1. Благослови,Мати: Уроки українського народознавства (5-8кл): Кн.для вчителя/Упор. Л.Іваннікова.-К.,1995        
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.,1991
3. Дитячий фольклор: Колискові пісні та забавлянки.- К.,1984
4. Ковальчук О.В. Українське народознавство. Книга для вчителя.- К.,1992