Пошукова робота «Шляхами воїна АТО»

Про матеріал

Робота на тему: "Шляхами воїна АТО", присвячена учасникам АТО на Сході України. На основі вивчення опублікованих матеріалів, критичного переосмислення останніх подій, спогадів рідних – учасників антитерористичної операції проведено комплексний аналіз та висвітлено особливості сучасного історичного розвитку нашої держави в межах міста Енергодар.

Перегляд файлу

«Енергодарський навчально-виховний заклад№ 1»

Енергодарської міської ради Запорізької області

Тема: «Шляхами воїна АТО»

Номінація: «Військові та цивільні будні героїв-земляків»

Автор: Рубанова Катерина Олександрівна,

Учениця 9-а класу,

вихованка гуртка «Історія»

моб.тел. 066 -644-59-38

Керівник: Чиж Віолетта Сергіївна, вчитель історії та правознавства

ЕНВК № 1, керівник гуртка «Історія»

моб.тел. 099-35-88-239

Енергодар

2016

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ПОЧАТОК ВІЙНИ………………………...........………………4

РОЗДІЛ ІІ. З ПЕРШИХ ДНІВ ЖИТТЯ…………………………………….6

РОЗДІЛ ІІІ. НА ЗАХИСТ ДЕРЖАВИ …………………….........................8

РОЗДІЛ ІV. МИРНІ БУДНІ …………………………….....…....………....11

ВИСНОВКИ.........................................................................................................13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………...……………...14

ДОДАТКИ ………………………………………………………....……..........15

Актуальність. Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, все більшої актуальності набуває організація збирання та поширення фактів про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході антитерористичної операції, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Вивчення місцевої історії, духовної спадщини, пов’язаної з людьми, які були чи є учасниками АТО, виховує почуття прив’язаності до всього того, що визначається змістом поняття «Вітчизна». Її вивчення духовно збагачують кожну людину. Тому тема пошуково-дослідницької роботи «Військові та цивільні будні героїв-земляків», присвячена нашим мешканцям Запорізького краю, які починаючи з весни 2014 року і дотепер на сході нашої держави, залишивши свої рідні домівки та родини, виконують свій святий обов’язок, боронячи рідну землю, – новітнім героям України, є зараз не просто актуальною, а конче необхідною для виховання справжніх патріотів.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення опублікованих матеріалів, критичного переосмислення останніх подій, спогадів рідних – учасників антитерористичної операції провести комплексний аналіз та висвітлити особливості сучасного історичного розвитку нашої держави в межах Енергодара.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

описати події протягом періоду перебування в зоні АТО;
висвітлити долю учасників операції;
проаналізувати діяльність військовослужбовців під час АТО;

– визначити значення участі енергодарських військових в АТО.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що викладені в ній матеріали можуть слугувати основою для подальшої розробки обраної теми, при вивченні історії рідного краю, при викладанні спецкурсів з історичного краєзнавства.

РОЗДІЛ І. ПОЧАТОК ВІЙНИ

Військова історія сучасної України розпочалась навесні 2014 року сплеском сепаратизму і стартом антитерористичної операції на сході країни.

У відповідь на захоплення управлінських будівель у м. Слов’янськ Донецької області, 13 квітня 2014 р. Радою національної безпеки та оборони України було проголошено початок антитерористичної операції. Що це таке? Стаття 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року дає таке визначення антитерористичної операції ̶ це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Досить складно сформульоване, але і світова практика також визнає цей механізм [3].

Війна на сході України або Війна на Донбасі — військовий конфлікт, розпочатий російськими загонами вторгнення у квітні 2014 року на території українського Донбасу після захоплення Росією Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державного суверенітету» ДНР. Конфлікт має характер міжнародного і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України.

Того ж дня 13 квітня РНБО (Рада національної безпеки і оборони України) вирішила розпочати АТО із залученням Збройних сил України, а 14 квітня в.о. (виконуючий обов’язки) Президента Олександр Турчинов підписав відповідний указ.

Вночі 14 квітня 2014 року на півночі Донецької області почалася силова спецоперація проти озброєних проросійських сепаратистсько-терористичних угрупувань.

Про це на засіданні Верховної Ради України заявив її спікер і за Конституцією в.о. Президента України, Олександр Турчинов: «Сьогодні вночі на півночі Донецької області розпочалася антитерористична операція. Але вона відбуватиметься поетапно, відповідально, зважено. Мета цих дій, я ще раз наголошую, захистити громадян України, зупинити терор, зупинити злочинність, зупинити спроби розірвати на частини нашу країну»… Далі він наголосив: «У нас, безумовно, колосальна небезпека сьогодні загрожує Донбасу. Але, крім російського спецназу, крім терористів, на Донбасі є сотні тисяч обдурених російською пропагандою громадян України. А поряд із ними – сотні тисяч ні в чому не винних українців. Саме тому здійснювати будь-які антитерористичні заходи потрібно зважено та відповідально. Й мета цих заходів – захист людей» [1].

Було підписано рішення Ради нацбезпеки і оборони про залучення збройних сил у антитерористичній операції на Сході України.

Офіційна мета – застосування невідкладних заходів по подоланню терористичної загрози і збереженню територіальної цілісності України.

Головна мета, за словами прес-секретаря АТО Владислав Селезньова, - «зберегти життя і здоров'я людей, які там живуть»[7].

Важливим чинником в ухваленні такого рішення стало перехоплення переговорів диверсійних груп, що діяли в Слов'янську – СБУ (Служба безпеки України) підтвердила, що терористи підтримуються Росією. Міністр закордонних справ Арсен Аваков тоді заявив: «Почалася АТО в Слов'янську. Керує Антитерористичний центр СБ України. Притягнені сили з усіх силових підрозділів країни. З Богом!» [6].

Отже, задіяними в операції виявилися три силові структури: армія в особі Збройних сил, МВС в особі підрозділів Національної гвардії, і СБУ. Згодом, коли стало зрозуміло, що АТО затягується, деякі політологи висловили думку, що причинами невдач є погана координація зусиль, відсутність єдиної тактики ведення війни, загальний занепад української армії, допущений попереднім керівництвом країни. Наслідком їх стала нерішучість – гірше, що може бути на полі бою.

Обидві сторони конфлікту – так звані народні ополченці, що самі себе іменують «Армією південного Сходу», офіційно визнані терористами і військові сили України, які беруть участь в АТО, використовують тактику опорних пунктів – ключові шляхи сполучення контролюються розрізненими блокпостами, не сполученими між собою укріпленими позиціями. Ці блокпости при достатній мірі мобільності можна легко обійти.

Кордон на сході між Україною і Росією упродовж багатьох кілометрів є умовною лінією. Терористи отримують допомогу з боку Росії озброєнням і людською силою. В їх загони поступало й продовжує поступати поповнення з російського боку, наприклад, в загонах бойовиків є чеченці, башкири та інші представники народностей країни-агресора[4,5].

До діючих частин армії і загонів Національної гвардії України мобілізовували відставників і добровольців, яким була не байдужа доля своєї Батьківщини, її майбутнє. Серед таких військових був і мій батько – Рубанов Олександр Олексійович.

РОЗДІЛ ІІ. З ПЕРШИХ ДНІВ ЖИТТЯ

В маленькому селі Балабіне Запорізької області, серед надзвичайно гарної природи, 23 березня 1975 року народився мій тато Рубанов Олександр Олексійович. В родині було четверо дітей. Батьки працювали на фермі. Спочатку тато ходив до дитячого садка, а потім до школи у перший та другий клас. Згодом вони переїхали до с. Велика Білозерка, де він продовжив своє навчання. Вчився він гарно, як і всі діти, полюбляв грати на вулиці у м’яча, був дуже веселим й завжди бавився й жартував зі своїми сестрами. Тато дуже любив читати й дивитися мультфільми. Був працьовитим, допомагав батькам з домогосподарством.

Після закінчення 9 класів хлопець пішов навчатися до СПТУ №62 в цьому ж селі. А після його закінчення 1993 року був призваний до лав армії. Спочатку перші півроку він навчався у Львові в сержантській школі, потім рік відслужив у Луцькому загоні третьої погранзастави. 1995 року демобілізувався.

Повернувшись з армії, Олександр деякий час прожив з батьками, потім зустрів свою колишню знайому – Ірину, в майбутньому мою маму. На наступний рік 16 березня вони побралися, і по цей час живуть разом і виховують двох дітей.

У 1997 році на світ з’явився мій старший брат Олексій. В дитячий садок він ходив у селі, а вже в 2001 році мої батьки разом з братом переїхали до міста Енергодар, де брат і пішов навчатись до школи №5 у перший клас. У 2003 році народилась я, спочатку ходила до 12-го дитячого садка, а вже потім пішла до ЕНВК №1, де й досі навчаюсь. Зараз я учениця 9-го класу.

З 2001 року мій тато служить за контрактом у військовій частині 3042 і має вже військовий стаж 17 років. За ці роки він нагороджений багатьма медалями й подяками. Зараз мій тато – професійний військовий, він продовжує служити за контрактом у військовій частині 3042 м. Енергодар Національної Гвардії України на посаді заступника командира взводу.

РОЗДІЛ ІІІ. НА ЗАХИСТ ДЕРЖАВІ

У 2014 році прийшла на нашу рідну Україну біда. На Сході України російські війська розпочали таку незрозумілу, але, головне, таку непотрібну для нас війну. Розпочалася 3-я хвиля мобілізації. Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про проведення часткової мобілізації» тато призваний на військову службу до Збройних Сил України [8].

Внаслідок цього татові на роботу прийшла повістка про те, що його і ще деяких товаришів із взводу призивають до участі в антитерористичній операції.

На звістку тата, що він має від’їжджати на схід і ризикувати власним життям, родина відреагувала негативно. Ми дуже переживали, сумували, відчували самотність, пережили безсонні ночі, хвилюючись за життя дорогої нам людини, яка перебувала в зоні АТО. Але, разом із тим ми пишалися ним.

До АТО тато потрапив 10 серпня 2014 року за військовим обов’язком. Перед його від’їздом захищати країну, їх зібрали на роботі видали зброю, обмундирування та деякі речі. Після того, як всі мобілізовані зібрались, приїхав священик з церкви і благословив їх, а також видав маленькі іконки-обереги. Вже після того вони відправилися захищати нашу рідну Україну.

Був тато на АТО 50 днів, у містах Ясинувата і Слав’янськ Донецької області, в селах Сміле і Хороше Луганської області всього в 30-ти кілометрах від Луганська. Хоч було й літо, але їм вночі було дуже холодно, бо спати доводилося у лісосмузі на сирій, холодній землі, Ще вони рили собі окопи для укриття, бо коли йшли дощі, їм треба було десь ховатися. Найважчим було відчуття відсутності підтримки з боку держави – солдатам не могли привезти ні води, ні їжі, не кажучи вже про якийсь одяг та речі. Було дуже страшно витримати постійні обстріли – це було жахливо. Але у бійців завжди залишався бадьорий настрій.

Перший бій розпочався десь з 17 серпня, як тільки воїни стали облаштовувати свій 32 блок-пост. У першу ж ніч їх почали обстрілювати, було двоє поранених.

Ми (родина) сиділи вдома затамувавши подих, зі сльозами на очах, забуваючи про все, слухали про страшну стрілянину, про жорстокий «дощ із градів», про танки, які горіли… Було страшно й моторошно. Були й приємні несподіванки з боку ворога – коли наших бійців взяли в кільце і залишили одну головну дорогу для відступу й кожен день нагадували, щоб вони відходили й залишили цей Блок-пост. Але воїни стояли до останнього, бо не було наказу від командування про відхід. Бойовиків захоплювати не доводилося, вони брали в полон корегувальників вогнем, коли йшли обстріли (корегувальники з’являлись кожного разу й дивились, наскільки близько чи далеко падали міни).

Населення сходу відносилось до нас по-різному – 50% на 50 – одні за нас, інші, ті, що проросійськи налаштовані – проти.

Кожну неділю родичі передавали їм продукти, і мій тато не тільки боронив рідну землю, але й готував їжу для своїх бійців-побратимів, через це йому дали позивний «Повар».

На його думку, ця війна нікому не потрібна. Він там зрозумів, що ніщо так не об’єднує людей, як біда. Для українців сьогодні вона на всіх одна. Війна – це жах, це смерть. Війна не оголошена офіційно, але вона тут, поруч, щодня і вже майже 4 роки. Через неї страждають тисячі людей. Але саме вона покликала на захист територіальної цілісності нашої рідної України багатьох мужніх й сміливих чоловіків, що взяли до рук зброю і без вагань пішли боронити рідну землю.

Мій тато про все це розповідав з болем в душі, що у мене на очах були сльози, й по всьому тілу з’являлись мурахи. Згадував про те, що пережив… Страх проходив, але загроза з боку ворога завжди залишалася. Коли їх там обстрілювали – було страшно… Але захищаючись, вони пригортали до серця ті іконки-обереги, які роздавав священик перед від’їздом. Зціпивши зуби, воїни терпіли страх і біль. Так вони рятувалися, бо знали, що потрібно вистояти, захистити людей, державу. Вони продовжували вірити в Україну.

Смерть – це найстрашніше що може бути. Вона завжди забирала і забирає самих сміливих, хоробрих та відважних людей, котрі нічого не бояться, навіть дивитися їй у вічі. Головне, що смерть обійшла цих героїв стороною, і все закінчилось добре.

Тато на війні став мудрішим. Говорив про друзів, підтримку, а ще з вдячністю, любов’ю, болем в душі і сльозами на очах розповідав про листи і малюнки, які надходили їм від дітей. Всі ці листи вони читали разом, вони плакали, сумували, згадували про щось гарне, й прикладаючи до грудей. Для них це була велика підтримка задля того, щоб захистити Батьківщину й повернутися живими. Воїни розуміли, що заради дітей, заради всіх українців та щасливого життя на рідній землі, вони продовжуватимуть воювати, і не віддадуть свою землю. Укладення перемир’я є необхідним, а Донбас повинен входити до складу України. На той час забезпечення від держави було слабке, тому що армії по суті ще й не було, а от війна вже почалася…

Звичайно, що будь-яка людина змінює свої погляди у різних ситуаціях, комусь стає страшно, а комусь ні. Батько каже: «Під час ворожого обстрілу усе життя проходить перед очима. Тоді все переосмислюєш… Починаєш розуміти цінність життя…». Головним в колективі надійність і взаємодовіра – всі повинні стояти один за одного, щоб ти не переживав, що той, хто стоїть позаду, завжди прикриє, так як і ти його. Чоловіча дружба в умовах війни міцна на сто відсотків, кожен думає не тільки про себе, а також й про тих людей, які знаходяться біля нього (Додаток 1).

Справжні чоловіки воюють не за гроші, не за нагороду, а воюють за рідних, народ, Батьківщину і за Україну. Бо Україна – це мати, яку не вибирають, це доля, що випадає раз на вік. «Захищати рідну землю – це мій обов’язок»  казав тато і це дійсно так, тому що він давав присягу на вірність українському народові завжди бути йому відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість.
РОЗДІЛ ІV. МИРНІ БУДНІ

Повернувся тато з бойовими побратимами додому 26 вересня, зустрічали їх на роботі в дві години ночі з короваєм. Коли вони під’їжджали, у всіх на очах були сльози щастя, всі раділи, що нарешті рідні повернулися додому. Зараз ми щасливі, що знову всі разом. До речі, мій старший брат вирішив піти по стопам батька, взяв з нього приклад і теж пішов служити за контрактом до військової частини 3042.

На останнє питання: «Що може кардинально змінити ситуацію у нашій державі?»,  батько відповів, що не знає. «Для цього потрібно мати величезний морально-життєвий досвід, щоб щось пропонувати. Особисто моя думка – це не робота політиків, а робота самих людей. Є життя, а політики найчастіше далекі від життя простих людей. У них є власний цікавий світ, а як ми живемо – вони ледь уявляють. Відповідно, вони бачать ситуацію по-своєму, а ми по-своєму. Сказати, хто вирішить цю величезну проблему, досить складно. Це особисто моя думка».

Щирій розповіді, здавалось, не буде кінця. Я дивувались, у яких непростих умовах доводилося жити і воювати нашим землякам. Спали нерідко на голій землі просто неба, часто прокидалися від того, що були геть мокрі. Лягаєш на суху землю, а прокидаєшся в калюжі... Обсушитись, певна річ, немає де, змінного одягу теж немає... Долали багато кілометрів під зливою і вітром... Але Господь беріг – ні в кого, навіть нежиті не було. Великою проблемою стала нестача питної води. Із місцевих колодязів солдатам не дозволяли пити, бо там воду могли отруїти. Люди були брудні, немиті. Місяць без душу – умови спартанські… Харчів вистачало, а якщо вони й була вони, то одноманітні. Звичайно, бувало і таке, що харчувалися раз у день, бо коли біля тебе рвуться міни – тоді зовсім не до їжі – аби залишитися живими...

Переді мною сидів герой – людина сильна духом, яка ні на що не скаржиться. Але можна було зрозуміти, що найбільше на війні їм не вистачало любові рідних людей. Звичайно, усі недоспані ночі давалися взнаки, воїни ледь не засинали на посту, були знеможені, але мужньо трималися і знали, що їх обов’язком є захищати свою Батьківщину. Дякуємо Богу, що Він зберіг йому життя й він зміг повернутися до нас, своїх близьких здоровим.

Тато нагороджений медалями й подякою Президента України Петра Порошенка за самовіддане служіння українському народові, сумлінне і бездоганне виконання службового обов’язку під час захисту суверенітету і територіальної цілісності держави(Додатки 2,3,4,5).

Ми, підростаюче покоління нашої держави, мусимо довести їхню справу до кінця. Ми повинні жити за тих героїв, хто не повернувся з АТО. Лише тоді буде мир на Україні. Мій тато вірить в майбутнє своєї країни і передає цю віру мені й моїм одноліткам.

ВИСНОВКИ

Ще зовсім недавно ми жили не лише в іншій країні, але й в іншій реальності. Посміхалися, коли наші бабусі та дідусі казали: «Аби не було війни...». І лише тепер, коли вже на нашій землі спалахнув збройний конфлікт, розуміємо, наскільки вони були правими.

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, своєї долі, долі своїх сусідів, і навіть, подальшого світового порядку на планеті.

Поки на Сході України тривають бойові дії, які чомусь сором’язливо називають «антитерористичною операцією», найкращі сини України ціною власного життя виборюють незалежність та свободу. Війна на Сході явила нам новітніх героїв України – героїв, які не вмирають попри людську смерть, героїв, які з поля бою ангелами линуть у небо...

Дуже хочеться, щоб усі ми вимірювали своє життя через призму життя наших захисників. Життєва дорога, на жаль, багатьох наших героїв скінчилася. Наша ж іще триває. І борг вдячності перед ними нам вдасться сплатити лише тоді, коли ми будемо не лише їх співвітчизниками чи друзями, а й їх духовними спадкоємцями. Для всіх нас найголовніше зараз – не здаватись, не покладати рук, не зупинятися на півдорозі до мети, вірити в те, що Україна переможе. А вона обов’язково переможе, адже на нашому боці правда.

Слава Героям! Герої не вмирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо. Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали, що українська нація по справжньому народилась лише тоді, коли в її обороні впала перша крапля української крові на родючу українську землю. Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя для її оборони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Антитерористична операція на сході України триває [Електронний ресурс] // ІPress.ua, – 25 квітня, 2015 рік. – http://ipress.ua/news/antyterorystychna_operatsiya_na_shodi_ukrainy_tryvaie__avakov_61426.html
Головна мета АТО - зберегти життя і здоров'я людей, які живуть на сході [Електронний ресурс]// Gazeta. Ua, – 24 травня, 2014 рік. – https://gazeta.ua/articles/life/_golovna-meta-ato-zberegti-zhittya-i-zdorovya-lyudej-yaki-zhivut-na-shodi/559796
Закон України «Про боротьбу з тероризмом» [Електронний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15
Збройний конфлікт на Донбасі: оцінки, пропозиції, сценарії подолання [Електронний ресурс] // Нова Україна, – 19 січня, 2017 рік. – http://newukraineinstitute.org/new/417
Конфлікт на сході України крізь призму науки про міжнародні відносини [Електронний ресурс]/ Роговик О., Бєлєсков М., – 23 вересня, 2015 рік. – Режим доступу : http://iac.org.ua/konflikt-na-shodi-ukrayini-kriz-prizmu-nauki-pro-mizhnarodni-vidnosini-chastina-2/
На півночі Донецької області розпочалася антитерористична операція [Електронний ресурс] // NewOnline24, –15 квітня, 2014 рік. –https://newsonline24.com.ua/na-pivnochi-doneckoї-oblasti-rozpochalasya-antiteroristichna-operaciya-turchinov/
Постанова Кабінету Міністрів від 24.03.2004 «368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями» [Електронний ресурс] // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/368-2004-п
Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» [Електронний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/303/2014